Зміст

Соціологічні погляди Еміля Дюркгейма

Соціальний факт

Cписок використаних джерел

Соціологічні погляди Еміля Дюркгейма

К найвизначнішим представникам соціологічного позитивізму кінця XIX - початку XX в. належить французький соціолог Еміль Дюркгейм (1858-1917). Сам років він неодноразово підкреслював значення соціологічних поглядів Конта і Р. Спенсера, що він критично осмислив і розвинув. Він продовжив розробку теорії суспільства як єдиного соціального організму, такий системи, елементи якої мають гармоніювати між собою для збереження цілого.

Дюркгейм енергійно виступив проти індивідуалістичних і психологічних підходів в поясненні явищ життя, відповідно до яким основну роль поведінці покупців, безліч у цілому історичному процесі грають внутрішні, усвідомлені і неусвідомлені, психічні чинники, т. е. потягу, бажання, прагнення й інтереси людей. У своїй теорії соціального реалізму він виходив речей, що природу соціальних явищ слід пояснювати соціальними ж чинниками, що початковим моментом аналізу поведінки людей, їх різноманітної діяльності є суспільство як система взаємодій індивідів, соціальних груп, і відповідних соціальних інститутів. Велику роль відіграють безпосередня і нехай ширша соціальне середовище. Такі основні тези розробленої Дюркгеймом доктрини соціального реализму.

Еміль Дюркгейм схилявся розробки наукового методу в соціології, яка полягає, за його словами, в раціоналістичному, суворо логічному, поясненні явищ життя. У передмові до жодного з свої основні праць «Метод соціології» він наголосив, що його «головне намір у тому, щоб поширити на людську поведінку науковий раціоналізм», дати їй наукове пояснення. Він, що його попередники у сфері соціології приділяли основну увагу побудові різних нерідко умоглядних теорій розвитку нашого суспільства та мало займалися розробкою наукового методу вивчення соціальних фактів. Навіть у роботах Р. Спенсера, за словами Дюркгейма, «питання методі не займає ніякого місця». Глава з курсу позитивної філософії Конта - «майже єдиний оригінальний і значний працю, який маємо у питанні», - стверджував Дюркгейм.

Так він розпочав розробку методу соціології. Соціологія, пише він, є наука про соціальних фактах, під яким він розумів передусім політичні, правові, моральні, релігійні та інші ідеї, норми й національні цінності, вироблювані колективним свідомістю покупців, безліч змушують окремих індивідів діяти у відповідність до цими ідеями, нормами і цінностями. Кінцевими причинами соціальних явищ виступають, по Дюркгейму, ідеї, й духовні цінності людей, що вони реалізують практично. Вони він знаходить джерело всякого соціального еволюції. Йдеться про ідеї і духовних цінностях як проявах колективного уявлення.

По відношення до окремих людейм соціальні норми, цінності й інші прояви суспільного свідомості існують об'єктивно. Кожна мисляча людина захоплює людськими певні політичні, правові, моральні норми та інші норми, цінності й соціальні настанови. Вони повинні їх засвоїти і реалізувати практично. Відповідно до них Дюркгейм свідчить про дві основні ознаки соціальних фактів: їх об'єктивне існування стосовно до окремим індивідам та його примусове вплив на людей. Тим самим було Дюркгейм виходив з усвідомлення людини як соціальної істоти, розвиток виробництва і діяльність якого полягає проходять під певним впливом соціальних розпоряджень.

Так ставиться і вирішується Дюркгеймом питання соціальної зумовленості поведінки людей. У соціальних фактів загальна духовна Природа і сутність. Усі вони - прояви групового чи масової свідомості. Їх вплив на людей кінцевому підсумку організовано свідомо та здійснюється через соціальні інститути, зокрема правові, релігійні тощо буд. У цьому зв'язку Дюркгейм писав, що соціальний факт є лише там, де існує певна організація. Він існує чимось загальне та істотне в поведінці покупців, безліч втілюється у створенні їхнього виробничого, політичної, правової та іншої. Отже, у навчанні Дюркгейма про соціальних фактах містяться важливі становища розуміння взаємодії нашого суспільства та особистості, показано роль групового, колективного свідомості. Усе це, з його думці, становить істинний предмет соціології як науки.

Актуальний характер має вчення Дюркгейма відмінності нормального і патологічного у суспільстві, про соціальні хвороби та їх подоланні. Переконливо звучить висловлену ним положення про те, це важливо знайти «об'єктивний критерій, невіддільний самих фактів і дозволяє нам науково розрізняти здоров'я від у різних розрядах соціальних явлений».

Соціальне здоров'я, по Дюркгейму, залежить від нормальному розвитку життєвих сил індивіда, колективу чи акціонерні товариства, у тому здібності адаптуватися до місцевих умов середовища проживання і використовувати її для свого розвитку. Це дає їм «шанси довгого життя». Що сприяє розвитку нашого суспільства та добробуту людей, має бути визнано корисним необхідним. Хвороба суспільства" може зародитися у його сфері. Якщо ж воно боляче повністю, лікувати їх треба комплексно. Важливе значення надає Дюркгейм моральному і політичному оздоровленню суспільства, впровадженню в усі її сфери соціально здорових і найефективніших стимулів роботи і спілкування людей.

Дюркгейм намагається уточнити питання по джерелах соціальної еволюції. Вказуючи на обмеженість погляду, за яким джерело розвитку суспільства лежать у психологічної організації людини, у його прагненні реалізуватися у себе або ж «потреби власного щастя» (цей погляд по-різному поділяли Про. Конт і Р. Спенсер), Дюркгейм вважає вирішальними соціальні витоки розвитку суспільства, передусім колективне свідомість і колективну (громадську) діяльність людей. Це й дозволило понад докладно проаналізувати механізм функціонування та розвитку суспільства. У цієї частині, його праці досі мають чималу наукову цінність.

Представляє інтерес аналіз Дюркгеймом проблеми колективності. Колективність трактується їм, як «основний чинник соціальності», природне лоно життєдіяльності людей. Він, що колектив, суспільство, його соціальні інституції вирішальною мірою впливають в розвитку кожної людини. Соціальна життя, по Дюркгейму, «прямо випливає з його колективного істоти», має громадську природу і сутність. З огляду на самого факту колективного існування індивідів вони впливають друг на одного й виступають як соціально орієнтовані у діях особистості. При цьому дотримуються певної соціальної (політичної, правової, моральної) дисципліни, що, на думку Дюркгейма, є дуже серйозним чинником життя. Дюркгейм допускає «побудова соціології, яка бачила в дисципліни істотне умова будь-якої загальної життя, ґрунтуючи її на розумі й істині». Сьогодні, як і в часи життя Дюркгейма, це навіть звучить дуже актуально.

Розробляючи проблеми соціальної теорії, Дюркгейм природно, стосується проблеми взаємодії соціології і філософії. Він визнає, що соціологія «виникла з великих філософських доктрин» і майже завжди спирається на будь-якій філософський підхід. Проте, пише Дюркгейм, соціологія давно стала самостійної наукою, має власний предмет і має свою справу. Праці самого Дюркгейма зіграли помітну роль становленні та розвитку соціології як самостійної науки.

Соціальний факт

Перш ніж шукати метод, придатний для вивчення соціальних фактів, слід визначити, що представляють факти, що носять дану назву. Питання це тим більше важливе, що даний термін звичайно застосовують не зовсім точно.

Їм без ніяковості позначають майже всі явища, що відбуваються в суспільстві, якщо лише останні представляють який-небудь соціальний інтерес. Але при такому розумінні не існує, так би мовити, людських подій, які не могли б бути названі соціальними. Всякий індивідуум п'є, спить, їсть, міркує, і суспільство дуже зацікавлене в тому, аби всі ці функції вирушали регулярно.

Якби всі ці факти були соціальними, то в соціології не було б свого окремого предмету, і її область злилася б з областю біології і психології.

Але насправді у всякому суспільстві існує певна група людей, що відрізняються різко обкресленими властивостями від явищ, що вивчаються іншими природними науками.

Коли я дію як брат, чоловік або громадянин, коли я виконую ув'язнені мною зобов'язання, я виконую обов'язки, встановлені поза мною і моїх дій правом і звичаями. Навіть коли вони згодні з моїми власними відчуттями і коли я визнаю в душі їх існування, останнє залишається все-таки об'єктивним, оскільки не я сам створив їх, а вони вселені мені вихованням.

Як часто при цьому нам невідомі деталі накладених на нас обов'язків для того, щоб взнати їх, ми змушені справлятися з кодексом совісті. Так само віруючий при народженні своєму знаходить вже готовими вірування і обряди своєї релігії; якщо вони існували до нього, то, значить, вони існують поза ним. Система знаків, якими я користуюся для вираження моїх думок, система монет, що вживаються мною для сплати боргів, знаряддя кредиту, службовці мені в моїх комерційних стосунках, звичаї, дотримувані в моїй професії і так далі, - все це функціонує незалежно від того вживання, яке я з них роблю.

Ці типи поведінки або думки не лише знаходяться поза індивідуумом, але і володіють ще примусовою силою, унаслідок якої він змушений до них незалежно від свого опису. Якщо я намагаюся порушити постанови права, вони реагують проти мене, перешкоджаючи моїй дії.

Якщо я не підкорятимуся умовам світла, якщо я, одягаючись, не враховую звичаїв моєї країни стану, то мною керує те віддалення, в якому мене тримають, в якому виробляється, хоча і в слабкішій мірі, та ж дія, як і покарання у власному сенсі цього слова. У інших випадках має місце примус, хоча і непрямий, але не менш дійсний. Я не зобов'язаний говорити по-французьки з моїми співвітчизниками або вживати встановлену монету, але я не можу поступити інакше. Якби я спробував вислизнути від цієї необхідності, моя спроба виявилася б невдалою.

Така категорія фактів, що відрізняються специфічними властивостями; її складають способи мислення, діяльності і відчуття, що знаходяться поза індивідом і наділені примусовою силою, унаслідок якої вони йому нав'язуються. Тому їх не можна змішувати ні з органічними явищами, оскільки вони складаються з вистав і дій, ні з явищами психічними, такими, що існують лише в індивідуальній свідомості і через його посередність. Вони складають, отже, новий вигляд і ним-то і має бути привласнена назва соціальних. Воно їм сповна личить, оскільки ясно, що не маючи своїм субстратом індивіда, вони не можуть мати іншого субстрату, окрім суспільства, будь то політичне суспільство в його цілому або які-небудь окремі групи, в нім що полягають: релігійні групи, політичні і літературні школи, професійні корпорації і так далі З іншого боку, воно застосовне лише до них, оскільки слово “соціальний” має певний сенс лише тоді, коли позначає виключно явища, що не входять ні в одну зі встановлених і названих вже категорій фактів. Вони складають, отже, власну область соціології.

Але оскільки наведені нами приклади (юридичні і етичні постанови, релігійні догмати, фінансові системи і тому подібне) всі складаються з вже встановлених вірувань і правил, то можна було б подумати, на підставі сказаного, що соціальний факт може бути лише там, де є певна організація. Проте існують інші факти, які, не представляючи таких кристалізованих форм, володіють тією ж об'єктивністю і тим же впливом на індивіда. Це так звані соціальні течії.

Так, великі рухи ентузіазму, що виникають в багатолюдних зборах, обурення, співчуття не зароджуються ні в якій окремій свідомості. Вони приходять до кожного з нас ззовні і здатні захопити нас, всупереч нам самим.

Так, індивіди за звичайних умов абсолютно нешкідливі, з'єднуючись в натовп, можуть виробити акти жорстокості. Те, що ми говоримо про ці швидкоплинні спалахи, стосовно більш постійних рухів громадської думки, які постійно виникають довкола нас або у всьому суспільстві, або в більш обмежених кругах з приводу релігійних, політичних, літературних, аристократичних і ін. питань.

Якщо розглядати факти такими, які вони є і завжди були, то нам кинеться в очі, що все виховання полягає в постійному зусиллі привчити дитяти бачити, відчувати і діяти так, як він не звик би до того самостійно. З найперших днів його життя ми змушуємо його є, пити і спати в певні години, ми змушуємо його до чистоти, до спокою і до слухняності; пізніше ми змушуємо його враховувати інших, поважати звичаї, пристойність, ми змушуємо його до роботи і так далі. Якщо з часом це примус і переростає відчуття, то лише тому, що воно народжує звички, внутрішні схильності, які роблять його даремним, але які замінюють його лише унаслідок того, що самі з нього витікають.

Таким чином, характерною ознакою соціальних явищ служить не їх поширеність. Яка-небудь думка, властива свідомості всякого індивіда, який-небудь рух, повторюваний всіма, не стають від цього соціальними фактами. Якщо цією ознакою і задовольнялися для їх визначення, то це тому, що їх неправильно змішували з тим, що може бути назване і індивідуальними втіленнями. До соціальних фактів належать: вірування, схильності, звичаї групи, узятої колективно; що ж до тих форм, в які вдягаються колективні стани, передаючись індивідам, то останні є явищами іншого порядку.

Так, існує відомий перебіг громадської думки, що вимушує нас з різною мірою інтенсивності, дивлячись за часом і країні, одного, наприклад, до браку, іншого до самогубства або до більш менш сильної продуктивності і тому подібне. Це, вочевидь, соціальні факти. З першого погляду вони здаються невіддільними від форм, що приймаються ними в окремих випадках. Але статистика дає нам засіб ізолювати їх. Вони, дійсно, зображаються досить точно цифрою народжуваності, браків і самогубств, тобто числом, що виходить від розділення середнього річного підсумку браків, народжень, добровільних смертей на число осіб за віком здатних одружуватися, виробляти, вбивати себе. Оскільки кожна з цих цифр охоплює без відмінності всі окремі випадки, то індивідуальні умови, здатні позначатися на виникненні явища, взаємно нейтралізуються і внаслідок цього не визначають цієї цифри. Вона виражає лише відомий стан колективної душі.

Ось що таке соціальні явища, звільнені від всякого стороннього елементу. Що ж до їх приватних проявів, то і в них є щось соціальне, оскільки вони частково відтворюють колективну модель. Але кожне з них значно залежить також і від психіко-органічної конституції індивіда, і від особливих умов, в які він поставлений. Вони, отже, не відносяться до власне соціологічних явищ. Вони належать одночасно двом областям і їх можна було б назвати соціопсихічними. Вони цікавлять соціолога, не складаючи безпосереднього предмету соціології.

Але, скажуть нам, явище може бути суспільним лише тоді, коли воно властиве всім членам суспільства, або принаймні більшості з них, отже, за умови загальності. Без сумніву, але воно загальний лише тому, що соціально (тобто більш менш обов'язково), а зовсім не соціально, тому що загальний. Воно є результат загального життя, продукт дій і протидій, що виникають між індивідуальними уявленнями; і якщо воно відбивається в кожному з них, то це через ту спеціальну енергію, якою воно зобов'язане саме своєму колективному походженню. Якщо всі серця б'ються в унісон, то це не внаслідок мимовільної згоди, а тому що їх рухає одна і та ж сила в одному і тому ж напрямі. Кожен захоплений всіма.

Отже, ми точно визначили область соціології. Вона обіймає лише відому групу феноменів. Соціальний факт пізнається лише по тій зовнішній примусовості влади, яку він має або здатний мати над індивідами.

Соціологія не може не цікавитися тим, що утворює субстрат колективного життя. Проте число і характер основних елементів, з яких складається суспільство, способи їх поєднання, міра досягнутої ними згуртованості, розподіл населення на території, число і характер шляхів сполучення, форма житла і так далі, на перший погляд, не можуть бути зведені до способів дії, відчуття і мислення.

Але перш за все ці різні явища представляють ті ж характеристичні ознаки, які служили нам для визначення інших явищ. Ці форми буття покладаються на індивіда так само, як і ті образи дії, про які ми говорили вище. Якщо наше населення тісниться в містах замість того, щоб розсіюватися по селах, то це тому, що існує колективний тиск, що змушує індивідів до цієї концентрації. Ми так само не можемо обирати форму нашого житла, як і фасон нашого одягу: перша обов'язкова в такій же мірі, як і останній. Шляхи сполучення визначають наполегливим чином той напрям, в якому здійснюються внутрішні пересування і обмін і навіть інтенсивність цих пересувань і обміну і так далі Отже, до перерахованого нами ряду явищ, що мають відмітну ознаку соціальних фактів, можна було б додати ще одну категорію; але оскільки це перерахування не було вичерпним, то і таке збільшення не є необхідним.

Воно навіть не корисне, оскільки ці форми буття суть лише сталі способи дій. Політична структура суспільства є лише той спосіб, яким звиклися жити один з одним різні сегменти, складові це суспільство. Якщо їх стосунки традиційно тісні, то сегменти прагнуть злитися, в протилежному випадку вони прагнуть до роз'єднання. Тип нашого житла є лише тим способом, яким звиклися будувати удома все довкола нас і частково, - передуючими поколіннями. Шляхи сполучення є лише тим руслом, яке виконали собі ті, що регулярно здійснюються в одному і тому ж напрямі обмін і міграція і так далі.

Cписок використаних джерел

1. Радугін А.А., Радугін К.А. Курс лекцій. - М.: Владос, 2001.

2. Погорілий О.І. Соціологічна думка XX століття. - К.: Либідь, 2002.

3. Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології. - К.: Наукова думка, 1995.

4. Дюркгейм Е. Самогубство. Соціологічний етюд. - 1912.

5. Захарченко М.В., Погорілий О.І. Історія соціології. Від античності до початку XX ст. К.: Либідь, 2005.