ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ» МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Реферат

На тему: «Сутність технологій у соціальній роботі»

Запоріжжя 2010

При визначенні технологій у соціальній роботі необхідно враховувати, по-перше, загальне трактування соціальних технологій, по-друге, особливості соціальної роботи як одного з видів людської діяльності і, по-третє, у зв'язку з цим, особливості об'єктів, суб'єктів, змісту, засобів і інших компонентів (елементів) соціальної роботи як визначеної цілісності (системи). Представляється цілком прийнятним визначення соціальних технологій стосовно до соціальної роботи, що дається у вітчизняної літературі.

Вони трактуються як сукупність прийомів, методів і впливів, застосовуваних соціальними службами, окремими установами соціального обслуговування і соціальних працівників для досягнення поставлених цілей у процесі здійснення соціальної роботи, вирішення різного роду соціальних проблем, забезпечення ефективності реалізації задач соціального захисту населення.

Соціальні технології в цій області громадського життя базуються на реальному досвіді соціальної роботи, принципах і теоретико-методологічних закономірностях, відкритих соціальними науками: соціологією, теорією соціальної роботи, теорією управління, правом, соціальною педагогікою, валеологією і ін.

Соціальна робота може бути розглянута і як вид великих систем, оскільки вона містить у собі три компоненти:

соціальну роботу як науку;

соціальну роботу як навчальну дисципліну (цикл навчальних дисциплін);

соціальну роботу як вид діяльності.

Виділяючи технології в соціальній роботі як науці, необхідно враховувати, що вона являє собою таку сферу людської діяльності, функція якої складається у виробітку і теоретичній систематизації об'єктивних знань про визначену дійсність - соціальну роботу (а при розумінні соціальної роботи в широкому змісті - соціальних відношеннях, соціальній сфері). Однією з її найважливіших задач як науки є аналіз існуючих форм і методів соціальної роботи, розробка оптимальних методів і технологій вирішення різноманітних соціальних і інших проблем стосовно до різних індивідів, верств і груп населення.

Характеризуючи технології соціальної роботи як науку, варто виходити з того, що її невід'ємними компонентами є відповідні закономірності (наприклад, істотні зв'язки між суб'єктом і об'єктом соціальної діяльності), принципи і методи (економічні, правові, соціально-педагогічні і т.д.).

У цьому випадку соціальні технології виступають як засоби застосування теоретичних висновків у рішенні практичних задач соціальної роботи. Важливо в зв'язку з цим підкреслити таку особливість соціальної роботи як науки, що складається в органічній єдності знань і умінь.

Розглядаючи соціальну роботу як особливий вид діяльності, сутність соціальних технологій можна інтепретувати в першу чергу як сукупність прийомів, методів і впливів державних, суспільних і приватних організацій, спеціалістів і активістів, спрямованих на надання допомоги, підтримки, захисту усіх людей, особливо т.зв. "слабких" прошарків і груп населення. Саме в соціальній роботі як діяльності в концентрованому виді виступають соціальні технології як узагальнення накопичених і систематизованих теоретичних знань, досвіду, вмінь і практики роботи суб'єктів соціальної діяльності.

Такий загальний підхід дозволяє, на наш погляд, зробити такий крок на шляху конкретизації технологій, застосовуваних у соціальній роботі (маються на увазі фактично всі три відзначених вище аспекти соціальної роботи, у яких технології виступають переважно у формі:

знань (наука);

знань і умінь (навчання);

знань, умінь, досвіду, практики (діяльність).

Теорія і практика в Україні і за рубежем виявили цілий ряд напрямків (видів) соціальної роботи з перерахованими й іншими групами населення. Це - соціальний контроль і соціальна профілактика, соціальна терапія і соціальна реабілітація, соціальна поміч і захист, соціальне страхування і соціальне обслуговування в сфері побуту, соціальне піклування і соціальне посередництво й ін.

Ці види соціальної роботи і виступають основними її напрямками, головними технологіями. Вони, безумовно, дуже тісно пов'язані між собою, у той же час відносно автономні, специфічні по цільовому призначенню і функціональному змісту.

Незважаючи на спільність цих технологій у роботі з диференційованими групами населення, вони серйозно різняться, якщо врахувати специфіку об'єктів соціальної роботи.

Візьмемо хоти б приклад реалізації соціального нагляду над дітьми з девіантним поводженням і злочинцями-рецидивістами, піклування над неповнолітніми дітьми і самотніми старими і т.д.

Саме тому інтеграція соціальної діяльності з урахуванням специфіки об'єктів і особливостей видів соціальної роботи має принципове значення. Ці види робіт (технологій) дуже і дуже різноманітні.

От один із багатьох прикладів: соціальне обслуговування вдома пенсіонерів. До числа надомних послуг, гарантованих державою, відносяться:

організація харчування і доставка продуктів до дому;

допомога у придбанні медикаментів, товарів першої необхідності;

сприяння в одержанні медичної допомоги і супровід у медичні заклади;

допомога у підтримці умов проживання відповідно до гігієнічних вимог;

організація різноманітних соціально-побутових послуг (ремонт житла, забезпечення паливом, обробляння присадибних ділянок, доставка води, оплата комунальних послуг і ін.);

допомога в оформленні документів, у тому числі для встановлення опіки і піклування, обміні житла, розміщення в стаціонарні установи органів соціального захисту населення;

сприяння в організації ритуальних послуг і в похованні самотніх мертвих.

Технології можна ділити в залежності від розуміння соціальної роботи в широкому і вузькому змісті. Якщо в другому випадку мова йде переважно про технології роботи з "слабкими" прошарками населення, то в першому - про технології соціального захисту всіх прошарків населення, про створення таких умов (що пов'язано із сутністю й змістом соціальної політики), які б сприяли зменшенню чисельності і частки населення, що не потребує допомоги і підтримки; про створення таких умов, що допомагали б населенню самому вирішувати свої проблеми, а в результаті сприяли зменшенню чисельності і долі слабозахищених прошарків.

Інакше кажучи, технології стосовно до соціальної роботи, в широкому смислі, повинні носити опережаючий характер. Тобто завдання таких технологій (у діяльності держави, соціальних інститутів) складається в тому, щоб не тільки сприяти лікуванню "соціальних хвороб", але і сприяти їхньому запобіганню. Краще і для суспільства в цілому, і для людей не робити, зокрема, приміром, допомогу безробітнім, а робити все можливе для запобігання безробіття, його зменшення, навчання людей, розвитку виробництва, створення нових робочих місць, перепрофілювання тих або інших цехів, підприємств, установ і т.д.

Це можливо зробити також шляхом створення (реалізації) технологій більш глобального характеру, що торкають сам процес функціонування і розвитку суспільства.

Різняться технології в соціальній роботі також по своєму рівню:

прості (доступні неспеціалістам);

складні, що потребують кваліфікації одного спеціаліста;

комплексні, що потребують кваліфікації спеціалістів у різних областях.

З огляду на складність суб'єкта соціальної роботи, зокрема, соціальних служб різноманітних рівнів і напрямків, можна розрізняти соціальні технології і по цьому показнику. Можлива типологізація соціальних технологій і по інших критеріях. Зокрема, можна виділити соціальні технології "зовнішні" стосовно клієнта:

державне втручання;

допомога суспільних і інших організацій;

допомога приватних осіб.

Головний їхній зміст полягає в створенні людині, групам (прошаркам) людей таких умов, щоб він (вони) сам (самі) вирішував (вирішували) свої проблеми.

Можливо виділення технологій у соціальній роботі з населенням, що мешкають на території країни і групами, що опинились по тих або інших причинах за її межами (україномовним населенням, українцями в державах СНД).

Необхідно виділення соціальних технологій, застосовуваних в Україні і за рубежем, що визначається різними умовами життя, рівнем економічного розвитку, культурними традиціями й іншими особливостями.

Вивчаючи закордонний досвід, важливо з'ясувати:

які соціальні технології в Україні вже застосовуються;

які ще можна застосувати (коли, у яких умовах);

що викликає сумнів у застосуванні тих або інших засобів, методів, прийомів розв'язання соціальних проблем;

що взагалі неприйнятне в нашій країні.

Представляється, що ці критерії можуть застосовуватись й в одній країні з урахуванням особливостей її окремих регіонів. Нарешті, важливе, на наш погляд, урахування технологій, що мали місце в соціальній роботі (у її непрофесійній і фаховій формі) на різних етапах функціонування і розвитку українського суспільства. Це може значно збагатити можливості в розв'язанні соціальних проблем, дозволить узяти все краще, що мало місце в соціальній роботі з різними групами населення в історії нашої країни.

У соціальній роботі можна також виділяти інноваційні і рутинні технології. Якщо перші базуються на інноваційних підходах до вирішення соціальних проблем, то другі характеризуються, як правило, набором методів і засобів уже застарілих, заснованих на повсякденній свідомості, практичній кмітливості, не відрізняються високим професіоналізмом і наукоємністю. Їхнє застосування пов'язане звичайно з наданням елементарної допомоги нужденним людям, що не потребує спеціальної підготовки.

Прикладом перших (інноваційних) технологій можуть служити, зокрема, інноваційні соціальні технології системи фахового навчання безробітних, основу якої складає активне використання досягнень науки з метою одержання нової якості знань тих, яких навчають, його засобів і характеристик.

Характер і стан різноманітних параметрів соціальної сфери, рівень її розвитку залежать від багатьох обставин, і спроба редукувати усе до деяких обраних чинників, "зручних" по тій або іншій причині, може призвести до серйозних прорахунків при розробці і реалізації соціальних програм.

Серед цих обставин слід зазначити:

стан продуктивних сил, їх потенційна й актуальна наукоємність;

здатність сприйняти і використовувати досягнення науково-технологічної революції;

соціально-економічна модель суспільства;

соціальна стратифікація суспільства і рівень реалізації інтересів різноманітних груп у політичній структурі;

зрілість духовної культури суспільства.

Механізмом, за допомогою якого повинні здійснюватися в основному зміни в суспільстві, є соціальна політика держави, через яку реалізуються об'єктивні можливості економічного, політичного і духовного потенціалу суспільства.¹

Багато чого в соціальній роботі залежить від типу суспільства і характеру здійснення влади. Соціальна робота, по визначенню, належить демократичному суспільству і соціальній державі. Проте ні демократичність, ні соціальність не є стабільними константами - їхня актуалізація являє собою процес, що здійснюється з множиною флуктуації і збоїв.

Політична декларація або навіть юридична фіксація демократичних норм аж ніяк не завжди збігається з їхньою реалізацією. Чутливість влади до потреб і думок населення прямо впливає на соціальну активність людей.

Невдала будова владних структур, що колись відповідала потребам часу, а потім безнадійно застаріла, може зробити неефективним проведення соціальної політики, навіть якщо передумови її були цілком успішні. Нарешті, особистісний чинник у владі і управлінні значно впливає на зміст і форми діяльності відповідних органів і установ, на сприйняття цієї діяльності з боку населення.

Важливу роль у сучасній дійсності грають соціально-екологічні проблеми, причому значимість їх визначається не тільки негативними наслідками неконтрольованого, екстенсивного розвитку техногенних процесів - техногенними катастрофами, забрудненням природи і зниженням стандартів навколишнього середовища. Масштаби навіть повсякденного, некатастрофічного антропогенного впливу на різноманітні системи нашої планети сьогодні такі, що перевищують спроможності Землі до самовідновлення. Будь-який акт людської діяльності неминуче спричиняє за собою теплове забруднення атмосфери, навіть якщо буде заснований на найсучаснішій технології. У той же час зупинити розвиток, звернути техногенний вплив людини на природу неможливо.

Соціально-екологічний зміст в тій або іншій мірі пронизує всі соціальні технології і методики, причому міра його виразності залежить не тільки від конкретних умов їхній здійснення, але і від рівня розвиненості загальнолюдської й екологічної культури діячів.

Специфічний комплекс соціальних проблем складають поведінські проблеми. Коли проводиться аналіз девіантного поводження індивідів або груп, звично виділяють категорії алкоголіків і наркоманів, злочинців, повій і т.д. Але питання про девіації не зводиться тільки до цих типів. Для того, щоб визначити відхилення, необхідно в першу чергу конкретизувати поняття норми, того загальносоціального морально-поведінського, що ціннісно-регулюючого ядра, від котрого і "відхиляються" носії девіантного поводження. У процесі такого аналізу з'ясовується, що проблема норми надзвичайно складна, історично мінлива і соціально конкретна. Справді, чи можна вважати відхиленням від норми вживаня алкогольних напоїв, якщо, по оціночних даних, такого поводження властиво не менше 90 % серед дорослого населення нашої країни? А спроби розмежувати вживання і зловживання, можливо, є просто результат лицемірства, прагнення морально виправдати соціально визнаний вид наркоманії. Девіантне поводження, і соціальний працівник при аналізі ситуації повинен мати це у виду, може бути або проявом асоціальності або навіть антисоціальності, або варіантом пошукового, евристичного поводження, що завтра може стати нормою для більшості.

В міру розгортання інформаційної революції у світі усе більше значення набувають соціальні проблеми доступу до інформації, комунікаційного забезпечення життєдіяльності.

Відзначимо, що в соціальній сфері інформаційні процеси мають також велике значення. Недарма масштабні (у рамках цілих країн) соціальні проекти, спрямовані на стабілізацію соціально-економічної обстановки в деяких державах, відомих колись крайньою нестабільністю, містили в собі в обов'язковому порядку вирівнювання соціальної нерівності і забезпечення максимально широкого доступу до інформації (як до одержання її, так і до поширення власних думок, поглядів, точок зору) максимально широких прошарків населення. Доступ до інформації й інформаційних технологій, крім усього іншого - це як би пропуск в XXI сторіччя, той рубіж, не подолавши який, не можна сподіватися на включення в сучасні, прогресивні, інноваційні процеси, на досягнення високого статусу в суспільстві майбутнього.

Проблеми символізації і моделювання світу відносяться до поля соціокультурного розвитку і на перший погляд прямо не торкають сфери соціальної роботи. Проте в дійсності це область осмислення світу, його ціннісного аналізу й освоєння. Важко сформульовувана, але владна система цінностей, що перетворює сукупність індивідів у суспільство, причому суспільство визначеного типу, і виділяє в цьому суспільстві окремі групи, члени яких розділяють схильність до визначеної системи цінностей, деяким чином відмінної від загальної - це теж відноситься до світу символізації дійсності.

Комплексність проблем соціальної роботи, складність об'єктів і суб'єктів соціальних перетворень, необхідність при обмеженому обсязі соціальних ресурсів одержати максимально значимий і ефективний результат - усе це настійно потребує звертання до технологізації в соціальній роботі, а специфіка цього виду діяльності визначає характер тих технологій, якими оперує соціальна робота. Мабуть, варто припустити, що в соціальній роботі не зустрічається ізольованих технологій; усяка дія, цілеспрямована на одержання бажаного результату, може провадитися тільки за допомогою сукупності, узгодженого ансамблю технологій, причому, з огляду на міждисциплінарний її характер, у цьому єдиному ансамблі будуть використовуватися і технології суміжних наук і областей практичної соціальної діяльності (психологічної, медичної, соціально-правові, технології здійснення зв'язків із громадськістю), так і специфічні технології, що належать власне соціальній роботі (соціальна діагностика, нагляд і контроль, адаптація і реабілітація і т.д.). Технологізація соціальної роботи дозволяє раціонально розчленувати її різноманітні види на окремі відносно однакові процедури й операції, із кооперацією і синхронізацією дій і результатів. Таким чином, заплутаний клубок соціальної проблеми розділяється на декілька більш простих підпроблем, кожна з яких може бути вирішена більш-менш стандартними методами. ¹

Якщо пригадати визначення соціальних технологій, вони описуються як сукупність засобів і методів впливу на соціальні процеси і системи з метою їхній упорядкування й оптимізації.

Технології соціальної роботи можна умовно розділити на три групи:

технології діагностики (на основі вивчення соціальних проектів і ймовірних прогнозів їхнього розвитку);

технології конструювання і проектування розвитку тих або інших соціальних об'єктів;

технології реалізації соціальних проектів, програм, введення соціальних інновацій.

Крім такого наскрізного розподілу можна виділити типи технологій, що мають своєю ціллю повернення індивідам спроможності до соціального функціонування (технології соціальної реабілітації й адаптації). Кожна з цих технологій може застосовуватися в роботі з визначеною категорією клієнтів (сім'я, військовослужбовці, дезадаптовані діти і підлітки і т.д.). Нарешті, можливо виділення технологій соціальної діяльності в специфічних обставинах (в умовах міжнаціонального конфлікту, у сім'ї перед розлученням і т.д.).

Неважко помітити, що єдина типологія технологій соціальної роботи принципово неможлива, тому що будь-який принцип класифікації вибирається довільно, відповідно до цілями діяча. Він має значення для наукового дослідження, для навчальних цілей; у реальній же дійсності звертання до того або іншого виду технології залежить від суті соціальної проблеми.

Якщо говорити про функції технологій соціальної роботи, то в першу чергу можна виділити такі їх них:

- аналітико-прогнозна: виявлення й урахування на підвідомчій території груп, сімей і окремих громадян, що відносяться до категорії соціального ризику, визначення потреби в різноманітних видах і формах соціальної підтримки, моніторинг динаміки соціальних процесів, прогноз зміни існуючих параметрів;

- діагностична: аналіз існуючих актуальних і потенційних соціальних проблем, встановлення їхніх причин, дослідження проблемного поля соціальної ситуації конкретних індивідуальних і групових клієнтів;

- системно-моделююча: визначення характеру, обсягу, форм і методів соціальної допомоги людям і групам, що виявилися у важкій життєвій ситуації, концептуальне обоснувания системи надання такої допомоги, у першу чергу, системи соціального обслуговування на різноманітних рівнях;

- проектно-організаторська: розробка, ресурсне обгрунтування, реалізація й оцінка соціальних проектів, спрямованих на вирішення того або іншого соціального утруднення, допомогу визначеної категорії клієнтів;

- активаційна: сприяння активації потенціалу власних можливостей індивіда, сім'ї або соціальної групи, спонукання клієнтів до самостійного вирішення своїх проблем, виходові з важкої життєвої ситуації, організація розвитку самодопомоги і взаємодопомоги;

- інструментально-практична: здійснення діяльності по наданню різноманітних видів допомоги в ситуаціях життєвих затруднень, консультації і тренінгу для поліпшення взаємовідносин між людьми, надання сприяння в оформленні документів і інших необхідних дій для здійснення клієнтами своїх соціальних прав, опіка і піклування стосовно дітей, що лишились без батьківського піклування, стосовно нужденних і т.д.;

- розпорядчо-управлінська: менеджмент органів соціального управління, координація діяльності державних і недержавних організацій і установ по наданню помочі нужденним громадянам, участь у роботі з формування соціальної політики, добір і виховання кадрів;

- евристична: збільшення соціального знання, поглиблення розуміння соціальних проблем, поліпшення освітньої й загальнокультурної підготовки самих соціальних працівників, підвищення їхньої кваліфікації.

Зрозуміло, ці функції реалізуються цілком тільки в сукупності, у всій системі технологій соціальної роботи; у кожному ж конкретному варіанті їхнього застосування на перший план може виходити той або інший їхній набір.

Сьогодні, коли діалектика суспільного розвитку обумовила створення і ствердження нових соціальних установок і нової соціальної політики, а також формування нового соціального мислення, соціальна робота набуває усе більш чіткі структурні обриси як особливий вид фахової, наукової й освітньої діяльності. Сучасні організації і установи, що здійснюють свою діяльність у соціальній сфері повинні адаптуватися до реалій навколишнього світу, що змінюються, передбачати тенденції прийдешніх змін.

Література

Тюпля Л.Т., Іванова І.Б. Соціальна робота (теорія i практика) Навч. посiб. для студентів вищих навчальних закладів. - К.: ВМУРОЛ, 2004.-408 с.

Кадровое обеспечение социальных служб: подготовка и переподготовка. – М.:1994

Іванов В.А. Соціальні технології у сучасному світі.-М.,1996.

Анисимов С.С. Технологизация: ее природа и соци­альная роль. - Харьков,1989.