Реферат

з курсу: «Історія туризму»

на тему: «Підготовка туристичних кадрів»

Вступ

Туризм, як багатогранна галузь, ввійшов в життя дітей і дорослих міських і сільських жителів, людей розумової і фізичної праці. Він є однією з найперспективніших галузей світової економіки, важливою суспільною площиною спілкування людей. Проте, одним з актуальних поглядів на туризм не тільки в Україні, а й в світі є визнання туризму як освітнього простору, в якому відбувається багатовекторний розвиток людини на основі загальнолюдських моральних та етичних принципів у межах регіональних та національних традицій в інтересах особистості, суспільства і держави. Природно, що в цій галузі зосереджуються найрізноманітніші проблеми туризму, історії, філософії, соціології, екології, політології, культурології, економіки, права та інші. Туризм є важливим та впливовим чинником «народної дипломатії», взаємозбагачення культур народів світу, позитивним фактором для охорони навколишнього середовища. Сьогодні туризм – найприбутковіша і найдинамічніша сфера економіки в світі, в якій зайнято понад дев’ять відсотків працездатного населення, тобто кожен десятий працівник. На нього припадають сім відсотків загального обсягу інвестицій, 11 відсотків світових споживчих витрат, п’ять відсотків усіх податкових надходжень і третина світової торгівлі послугами. Туризм має вагомий вплив на такі галузі господарства, як транспорт, зв’язок, архітектура, будівництво, сільське господарство, народні промисли, торгівля, виробництво товарів народного споживання. Україна, незважаючи на свій величезний потенціал, поки що посідає досить скромне місце на туристському ринку. На неї припадає менш як відсоток світового туристського потоку. Тому за роки незалежності в українському суспільстві формувалася громадська та наукова думка про те, що настав час ефективніше використовувати наявний туристський потенціал, пожвавити вітчизняний туристський ринок, зміцнити матеріальну базу, скоротити дефіцит кваліфікованих кадрів та надати необхідну підтримку розвиткові туризму. Тепер на міжнародному туристському ринку йде жорстка боротьба за споживачів туристських послуг. За прогнозованими оцінками ВТО, ХХІ століття має стати століттям туризму. Як очікується, на перше місце за кількістю прийому іноземних туристів вийде Китай, який оголосив себе «туристським тигром» (137 мільйонів туристів без Гонконгу). За ним найбільшими країнами, що приймають туристів, стануть США, Франція, Іспанія, Італія, Велика Британія, Мексика, Гонконг, Росія, Чехія.

1. Сучасний туризм та його розвиток

Туризм сьогодні причетний до сорока різних галузей суспільного й господарського життя в Україні, його розвиток спрямовується урядовими документами, зокрема Указом Президента України №973/99 від 10 серпня 1999 р. «Про основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року», Державною програмою розвитку туризму на 2002–2010 роки, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України №583 від 29 квітня 2002 року.

Стратегічна мета розвитку туризму в Україні полягає у створенні конкурентоспроможного на внутрішньому та світовому ринках національного туристичного продукту, здатного максимально задовольнити потреби населення України та туристів із зарубіжних країн, розширенні внутрішнього туризму та постійному зростанні обсягів в’їзного туризму, забезпеченні на цій основі комплексного розвитку курортних територій та туристичних центрів з урахуванням соціально-економічних інтересів населення, збереженні та відновленні природного середовища та історико-культурної спадщини, вирішенні завдань щодо наповнення державного і місцевого бюджетів.

Для успішного розв’язання нагальних проблем розвитку туризму потрібно активно формувати кадровий потенціал, кваліфіковано підготувати працівників, створювати відповідно до потреб ринку нові спеціальності у сфері туризму. Туризм не може розвиватися без професіоналів, зайнятих у ньому. Теоретичні основи кадрового забезпечення галузі туризму розроблені вченими Росії Квартальним В.О., Зоріним І.В., Власовою Т.І. та ін.

Світовий досвід переконливо засвідчує, що без належної уваги до питань кадрового забезпечення туристської діяльності, підготовки та перепідготовки спеціалістів успішний розвиток індустрії туризму неможливий. У розвинутих країнах питання професійної туристської освіти вже давно набули стрімкого розвитку. Так, у Федеративній Республіці Німеччина, Великій Британії, Австрії, Бельгії, Фінляндії, Франції, Китаї та інших країнах є чимало вищих навчальних закладів, де проводиться підготовка на рівні бакалаврів та магістрів з напряму «Туризм» за такими спеціальностями, як «Туризм», «Економіка туризму», «Туризм і планування», «Туризм і гостинність»,» Управління готельним господарством», «Культура і туризм», «Курортний менеджер», «Менеджер з круїзів» і т.ін.

Туристська освіта в Україні як порівняно новий напрям в освітянській сфері, незважаючи на існуючий досвід підготовки фахівців для сфери туризму, її теоретичні засади потребують концептуальної розробки та практичної апробації. Існуюча дотепер система підготовки була насамперед пов’язана з підвищенням кваліфікації туристських кадрів. Але підвищення кваліфікації фахівця без фундаментальної освіти не розв\’язує кадрової проблеми. Виходячи з цього існує протиріччя між потребами туристичної галузі у висококваліфікованих фахівцях та реаліями їхньої підготовки в Україні.

Як свідчить міжнародний та вітчизняний досвід, праця спеціаліста в сфері туризму виходить за межі суто менеджерських дисциплін, охоплює не лише організаційно-управлінські та економічні питання. Фахівець з туризму має володіти соціальними, гуманітарними, культурологічними, історичними, правовими, естетичними, рекреаційними, екологічними, економічними та іншими аспектами знань, двома-трьома іноземними мовами, сучасними комп’ютерними інформаційними технологіями. Професіоналами туристської індустрії мають бути притаманні доброзичливість, знання психології, уміння самостійного туроперейтингу і надання різних видів туристських послуг, що передбачає ширший обсяг фундаментальних знань.

2. Напрям підготовки фахівців – «Туризм»

Уведений постановою Кабінету Міністрів України напрям «Туризм» охоплює широкий спектр спеціальностей і спеціалізацій, що мають відповідати нагальним потребам туристського підприємства, готельного господарства і курортної справи. Ураховуючи комплексний характер туризму та рекреалогії як міжгалузевих систем, різноманітність та складність ресурсів, що залучаються до цих сфер діяльності (історико-культурних, природно-кліматичних, бальнеологічних, архітектурних, економіко-фінансових), проблема підготовки кадрів потребує цілеспрямованої спеціалізації та інтеграції знань і дисциплін, орієнтованих на подальшу діяльність випускників у сфері туризму. Такий підхід передбачає перегляд блоку нормативних і професійно-орієнтованих дисциплін та надання інноваційних знань, що в цілому обґрунтовує новий самостійний напрям підготовки фахівців.

Введення напряму підготовки фахівців – «Туризм» – є помітною подією, на яку давно очікували активісти-краєзнавці та широка туристська громадськість. Адже це створює нові можливості для значного поліпшення краєзнавчої діяльності та розвитку туризму, що, у свою чергу, є обов’язковою умовою виховання молоді та й усіх громадян держави в дусі глибокої поваги до славних традицій нашого народу.

Отже сьогодні в Україні, після введення напряму підготовки «Туризм» та системної розбудови вищої туристської освіти спостерігається декілька сценаріїв її розвитку за низкою пріоритетних напрямів:

– економіко-правова та управлінська домінанта туристичної освіти (економіка, нормативно-правове забезпечення, управління);

– рекреаційна домінанта туристичної освіти (відновлення здоров’я, фізичних та моральних кондицій);

– науково-дослідна домінанта туристичної освіти (комплексна розбудова туризмології – суспільної науки, що вивчає закономірності становлення і розвитку різноаспектних напрямів розвитку туризму та туристичної діяльності на різних організаційно-управлінських рівнях (міжнародний державний-регіональний).

Методологічною основою побудови системи туристичної освіти в Україні в сучасних умовах повинен бути підхід до туризму як до освітнього простору, в межах якого відбувається послідовна заміна станів розвитку особистості, її життєве та соціальне самовизначення, становлення інтересів та морально-етичних позицій, професійна кар’єра в умовах глобалізації з обов’язковою самоорганізацією та самореалізацією в інтересах особистості, суспільства і держави.

З’ясування феномену туризму в його різних вимірах – від культурологічного до суто економічного – це завдання, яке постало перед науковцями після прийняття Державної програми розвитку туризму в Україні на 2002–2010 роки. Вчені України відгукнулись на загальну потребу розвитку туризму як пріоритетного напряму української економіки та культури загалом. Зокрема, у листопаді минулого року в Київському університеті туризму, економіки і права відбувся круглий стіл «Наука і туризм», у засіданні якого взяли участь провідні вчені різних галузей науки, зокрема представники відділення історії, філософії і права Національної академії наук України, Академії педагогічних наук, Інституту історії України, Інституту світової економіки і міжнародних відносин, Інституту економіки, Інституту політичних і етнонаціональних досліджень, Інституту держави і права ім. Володимира Корецького, Інституту філософії ім. Григорія Сковороди, Інституту соціології, а також Української академії політичних наук, Соціологічної асоціації України, Національної бібліотеки ім. Володимира Вернадського. Науковці проаналізували методологічні питання, пов’язані з науковим забезпеченням розвитку туризму в Україні, сформулювали пріоритетні напрями наукових досліджень, які утворять підґрунтя нового комплексного напряму в науці – туризмологія.

Теоретико-методичні розробки покладено в основу формування системи підготовки кадрів для галузі. Співробітництво громадських туристських об’єднань і різноманітних за формами власності туристських підприємств із державними і недержавними навчальними закладами, як принцип становлення системи, дозволив запровадити багаторівневий підхід до підготовки і навчання фахівців туризму з одночасним підключенням систем додаткової освіти. Тобто характер туристської освіти в Україні в поєднанні з додатковою створює принципові позиції освіти фахівців галузі, а саме: неперервність та наступність у навчанні.

3. Київський університет туризму, економіки і права

Головним навчальним закладом підготовки туристських кадрів в Україні виступає Київський університет туризму, економіки і права, який один із перших реалізує безперервну підготовку кадрів сфери туризму і є базовим методичним центром підготовки таких фахівців в Україні.

На першому рівні формування професійних знань реалізується вже в середній школі на базі 8–11-х класів, де учні в ліцеях (ліцейських класах) паралельно з загальноосвітніми дисциплінами, освоюють основи спеціальності з соціальної анімації, спортивно-оздоровчого й екскурсійного туризму, що викладаються як комплекс дисциплін початкової туристської освіти. Випускники одержують первинні спеціальні знання з туризму.

Другий рівень – придбання професійних кваліфікацій – здійснюється в училищах, технікумах і коледжах, до яких дедалі частіше вступають ліцеїсти з метою продовження своєї фахової освіти й одержання професії за соціальним туристським профілем. Фактично це є система середньої спеціальної освіти з одержанням ступеня і кваліфікації бакалавра туризму.

На третьому рівні реалізуються професійні потреби галузі і особистості, а саме: здобувається вища освіта ІІІ освітньо-кваліфікаційного рівня (підготовка бакалавра), тут є важливим відпрацювання системи діяльності фахівця і розвиток його проектувально-технологічних умінь.

На четвертому ступені – здійснюється підготовка спеціаліста за фахом, формується його індивідуально-авторський професійний рівень, розвивається культура професійного мислення фахівця сфери гостинності.

На п’ятому ступені (підтвердження кваліфікації післядипломній освіті) пріоритетним стає синтез і узагальнення професійного досвіду фахівця, набуття ним науково-педагогічних навичок.

Післядипломне навчання є завершальним рівнем професійної освіти, де роль і значення системи додаткової освіти в професійній мобільності фахівця набувають ще більшого значення і вона продовжується протягом всього життя.

Принципи багаторівневої і безперервної освіти конкретизуються у програмах стаціонарного і післядипломного навчання: школа – ліцей – училище – коледж – вуз – перепідготовка, підвищення кваліфікації, здобуття другого фаху, вітчизняні та зарубіжні стажування і робота по найму, зокрема за кордоном.

Досвід Київського університету туризму, економіки і права в співробітництві соціально-туристського комплексу й закладів освіти дозволяє подолати складну проблему фінансового забезпечення державних і регіональних проектів підготовки кадрів, оскільки система вищої та післявузівської освіти, заснована на ресурсах і майні підприємств соціальних громадських туристських організацій, рухів і освітніх закладів, зменшує витрати держави на освіту при збереженні процедур державного ліцензування й акредитації. У цьому разі національна школа підготовки фахівців до професійної соціальної і туристської діяльності формується не лише за рахунок цільового фінансування з держбюджету або регіональних бюджетних відрахувань, а в рамках міжвідомчої і міжрегіональної спільної і змішаної участі різних структур: соціальних туристських об’єднань, туристських підприємств і закладів освіти; недержавної мережі базового і додаткового професійного навчання (академії, інститути, філії, відділення, навчальні центри). У наш час в Україні має місце переважно державне фінансування діяльності освітніх закладів соціального профілю. Проте, за нашим переконанням, підтвердженим практикою Київського університету туризму, економіки і права, методичною й організаційною основою національної системи підготовки кадрів повинні стати об’єднані зусилля навчальних закладів різних рівнів підготовки, що діють на основі принципу єдності та відповідності компонентам освіти, в основі яких – спеціальні й загальнопрофесійні програми підготовки кадрів туристського профілю.

Багаторівнева і безперервна підготовка і перепідготовка дозволить швидше вирішити завдання прискореного насичення соціальних туристських рухів, туристських підприємств і комплексу, що їх обслуговує, кваліфікованим персоналом, фахівцями і працівниками, наприклад, для конкретизації профілю професійної підготовки кадрів введено спеціалізації із визначенням кваліфікації і термінів навчання: молодший спеціаліст (організації готельного господарства і туризму, торгівлі, технології комп’ютерного забезпечення), бакалавр (інформації, інформаційних систем, міжнародних послуг, туризму, торгівлі, комерції, інформатики, гостинності); спеціаліст (оператор, програміст, менеджер туристської фірми, менеджер з постачання і збуту, бухгалтер, економіст, методист), магістр (науковий працівник, викладач вищої школи).

Для працівників масових професій визначено кваліфікації: кухар-кондитер; офіціант, бармен, буфетник. Для працівників з вищої освіти: технік-технолог – організатор харчування в системі туризму, екскурсовод, туроператор, гід-екскурсовод, тураніматор (режисер), організатор туризму. Отже, встановлено, «сімейство» спеціалізацій, підготовка яких є можливою лише в системі безперервної, включаючи додаткову, освіти.

Нові економічні умови розвитку України спричинили пошук новаційних, організаційних та методичних можливостей становлення і розвитку системи безперервної професійної туристської освіти, яка характеризується:

– змішаною участю державних і недержавних освітніх закладів;

– єдиними принципами оцінки якості підготовки з боку державних органів через механізми ліцензування, атестації й акредитації, готовності освітніх закладів до формування професійних навичок, вмінь і кваліфікацій у працівників управлінського профілю і різних посадових груп фахівців соціальної анімації, туризму й обмінів;

– послідовним впровадженням мережі додаткового навчання в систему соціального туристського руху, що забезпечується широтою надання інформаційних і освітніх послуг;

– формуванням організаційно-методичних структур, покликаних забезпечити доступність соціальної освіти працівникам сфери туризму за програмами довгострокового і короткострокового навчання з одержанням державних сертифікатів і дипломів, що забезпечують професійну мобільність кадрових ресурсів туризму.

Висновок

Таким чином, об’єктивним принципом підвищення ефективності туристської діяльності є вимога щодо формування професійної культури фахівців туризму й учасників громадських туристських союзів і об’єднань. Зростання масовості та доступності національних контактів і обмінів, розширення сфери офіційних і неформальних форм туристського спілкування об’єктивно викликають потребу в докорінній зміні інформаційного та кадрового забезпечення різноманітних туристських відносин. На це орієнтує уряди країн світу Всесвітня туристська організація (ВТО), членом якої Україна стала в 1997 році. Ще у 1980 році на Всесвітній конференції по туризму на Філіппінах було прийнято Манільську Декларацію, в якій підкреслюється, що «підготовка кадрів спеціалістів у галузі туристської індустрії має стати частиною навчання молоді, а введення туризму до програм навчання молоді є важливий елемент освіти та виховання, який сприяє постійному зміцненню миру»

Література

1. Манільська Декларація з світового туризму. – WTO: Madrid. – 1980.

2. Державна програма розвитку туризму на період 2001–2010 року.

3. Національна Доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті – К.: Шкільний світ. – 2001. – 23 с.

4. Зорин И.В. Образование и карьера в туризме: Учебное пособие. – М.: Сов. спорт, 2000. – 224 с.

5. Федорченко В.К., Мініч І.М. Туристський словник-довідник. К. – 2000.

6. Квартальнов В.А., Федорченко В.К. Туризм социальный: история и современность. – К.: Высшая школа. – 1989. – 85 с.