РЕФЕРАТ НА ТЕМУ

Європейські держави та США в умовах промислового перевороту

(перші половина ХІХ ст.)

ПЛАН

1. Англія в першій половині XIX ст.

2. Німеччина в першій половині XIX ст.

3. Франція в першій половині XIX ст.

4. США в першій половині XIX ст.

5. Використана література.

1. Англія в першій половині XIX ст.

Промисловий переворот другої половини XVIII ст. закріпив провідні позиції Англії у світовій економіці, а після випробування на р. Гудзон першого паро­плава в Англії розпочалося інтенсивне будівництво па­роплавів. Англія зміцнила свої позиції як "володарка морів".

Великі міста стали центрами промисловості.

На середину XIX ст. промисловий переворот було завершено. Англія перетворилася на "майстерню світу", з її виробами не могла конкурувати жодна країна.

Проте розвиток економіки Англії періодично галь­мувався економічними кризами надвиробництва, коли на ринок надходило товарів більше, ніж їх було спро­можне купити населення. Перша велика така криза ста­лася в Англії 1825 р.

З кінця XVIII ст. до 1830 р. англійські уряди форму­валися з представників партії торі. Вони підвищували податки та ціни на хліб. Побоюючись заворушень робіт­ників, парламент 1824 р. скасував закон про заборону

діяльності профспілок, і відтоді чисельність тред-юніо­ні», що об'єднували кваліфікованих робітників, поча­ла швидко зростати.

1832 р. під тиском промислової буржуазії та робіт­ничих виступів було проведено парламентську рефор­му: представникам промислових центрів надано місця н парламенті. Це сприяло зміцненню політичних прав буржуазії і близької до неї партії вігів, що з 1830 р. ві­дігравала провідну роль в управлінні Англією. Однак саме в цей час становище населення Англії погіршило­ся внаслідок прийняття закону про бідних, згідно з яким допомога безробітним, ремісникам і селянам, які розо­рилися, скорочувалася, а податки з багатіїв на користь бідняків скасовувалися.

3183 7 р. в Англії почала правити королева Вікторія. Розпочалася Вікторіанська епоха, що характеризувалася піднесенням економічної, колоніальної, військової мо­гутності Англії.

У 30-ті — 40-ві рр. пролетаріат Англії згуртувався в окрему організацію зі своєю програмою, що було по-ц'язано з чартистським рухом. Спочатку в Лондоні, а потім в інших містах виник рух за загальне виборче право. Робітники розраховували, що, отримавши полі­тичні права, вони здобудуть у парламенті більшість і приймуть закони, що поліпшать їхнє економічне стано­вище. 1837 р. керівники робітників (О'Брайєн, О'Кон-нер та ін.) виробили хартію, що містила основні вимо­ги, які вони збиралися висунути перед парламентом. Роз­почався збір підписів. Тричі — у 1839, 1842 і 1848 рр. — у парламент подавалися хартії. Якщо першого разу було зібрано 1200 підписів, то третього — близько 5 млн.

Збір підписів під хартіями, обговорення у зв'язку з цим політичних і соціальних питань спричинили небаче­не досі піднесення робітничого руху. У містах відбува­лися багатолюдні мітинги і збори, активізувався страй­ковий рух.

Парламент пішов на деякі поступки робітникам, щоб послабити їхнє невдоволення. Так, 1847 р. було прий­нято закон про обмеження робочого дня 10 годинами.

Чартистський рух, досягнувши у 1848 р. найбільшого І піднесення, пішов на спад. Цьому сприяли обіцянки лі-1 беральних реформ, силовий тиск уряду та нерішучість 1 керівників.

Незважаючи на невдачі/руху, чартизм мав велике і значення. Англійська буржуазія була змушена здійснити 1 демократичні реформи щодо парламенту, місцевого са-1 моврядування, прав робітників та їхніх організацій.

2. Німеччина в першій половині XIX ст.

Після розгрому наполеонівської армії рішенням Ві­денського конгресу 1815 р. було створено Німецький союз. До нього входили 35 суверенних монархій і "вільні міста" Гамбург, Бремен, Любек і Франкфурт-на-Майні. Представницький орган союзу — Бундестаг — складався з посланців держав і працював у Франкфурті-на-Майні. Його рішення не були обов'язковими для окремих членів союзу, найсильнішими серед яких були Австрія та Прус­сія. Всі найважливіші рішення Бундестагу приймалися після попереднього обговорення саме ними.

Фактично Німецький союз був конфедерацією лише формально самостійних держав: він не мав спільних ар­мії, дипломатичного представництва, фінансів, законо­давства. У країні був відсутній національний ринок, феодальні порядки на селі гальмували створення ринку віль­ної робочої сили.

Пруссія першою із членів союзу ліквідувала внутріш­ні митні перепони і запровадила єдиний митний пода­ток для всіх провінцій, а згодом усунула митні бар'єри. Наслідком цього було створення Німецького митного со­юзу, що об'єднував 18держав. Пруссії належала у ньому провідна роль.

Уперше в історії німецького народу завдяки митно­му союзу утворився національний внутрішній ринок. У 30-ті — 40-ві рр. у німецьких державах відбувся промис­ловий переворот: споруджувалися залізниці, розвива­лися металургія та машинобудування.

Велика промисловість була сконцентрована насам­перед у Вестфалії та Сілезії, а також у Саксонському королівстві. Наприкінці 40-х рр. значним промисловим центром стала столиця Пруссії — Берлін. Із 400 тис. на­селення Берліна близько 70 тис. були найманими робіт­никами, які працювали на мануфактурах, великих фаб­риках і заводах, зокрема машинобудівному заводі, що випускав потяги.

Проте до середини XIX ст. Німеччина залишалася аграрною країною: понад 70 % населення працювало у сільському господарстві. У Німеччині не було кріпаків, але значна частина селян сплачувала поміщикам грошові повинності.

На відміну від Франції та Англії, де буржуазія посі­ла провідні позиції у суспільстві та економіці, у Німеччи­ні панувало дворянство.

Поміщикам Пруссії належало 60 % усієї землі. Капі­талізм тут розвивався "прусським шляхом": феодальні відносини не було ліквідовано остаточно, тому тривалий час зберігалися напівфеодальні риси.

За рівнем промислового розвитку Німеччина до кін­ця 40-х рр. відставала від Англії, а за багатьма показ­никами і від Франції. Пруссія і загалом Німецький союз наприкінці 40-х рр. видобували менше залізної руди і виробляли в 2—3 рази менше чавуну, ніж Франція. Ні­меччина випереджала Францію за потужністю парових двигунів, видобутком вугілля.

Крім того, якщо Англія, Франція, Росія і США сфор­мувалися як єдині національні держави, Німеччина була політично роздробленою.

Розвиток капіталізму в Німеччині зумовив збільшен­ня чисельності робітництва, що почало виступати на за­хист своїх інтересів. Так, у 1844 р. ткачі Сілезії органі­зували повстання. Німецькі ремісники і робітники у Парижі створили товариство "Союз справедливих", що перебувало під впливом ідей французьких соціалістів, 1847 р. на основі "Союзу справедливих" зусиллями Карла Маркса та Фрідріха Енгельса засновано Союзкомуністів. Його програмою став "Маніфест комуністич ної партії", написаний Марксом і Енгельсом 1848 р.

Наприкінці 40 хрр. у німецьких державах посилилос прагнення до об'єднання Німеччини і створення єдиної німецької держави, ліквідаціїрештків феодалізму, прий­няття Конституції.

3. Франція в першій половині XIX ст.

Після краху імперії Наполеона у Франції було від­новлено монархію Бурбонів. На трон повернувся Людо-вік XVIII. Він жорстоко розправився з прихильника­ми Наполеона, які підтримували його впродовж "ста днів". Проте король був змушений зберегти Конститу­цію 1814р., що гарантувала недоторканність приватної власності, навіть набутої в роки революції, зокрема ві­дібраних у церкви й емігрантів земель. Політична влада в країні перейшла до старої феодальної аристократії.

1824 р. замість померлого Людовіка на престол зі­йшов Карл X, який наполіг на сплаті дворянам-емігран-там значної суми за втрачені ними під час революції землі, прийнятті закону про смертну кару за проступки проти релігії та церкви. Буржуазія, ремісники, робітни­ки і селяни стали політично безправні.

Незважаючи на реставрацію монархії, Франція роз­вивалася капіталістичним шляхом: виникла велика фаб­рично-заводська промисловість, споруджувалися заліз­ниці, виплавка чавуну і видобуток вугілля з 1815 р. до 1830 р. подвоїлися. У ткацькій промисловості широко застосовувався механічний станок Жаккарда.

Загалом промислова революція у Франції відбувалася значно повільніше, ніж у Англії: більшість населення зосереджувалася у сільському господарстві, а працю малоземельних селян, які шукали додаткового заробітку на кустарних підприємствах і мануфактурах, фінансово використовувати було вигідніше, ніж застосовувати ме­ханізми.

Промисловий переворот і розвиток капіталізму при­зводили до посилення експлуатації пролетаріату, розо­рення дрібних ремісників і кустарів, а промислова криза надвиробництва 1826 р. та неврожаї ще більше погірши­ли становище трудящих. Наслідком цього було зростан­ня революційних настроїв. У багатьох містах Франції створювалися робітничі товариства й організації. Поси­лилася опозиція ліберальної буржуазії. У липні 1830 р. уряд короля оголосив про розпуск палати депутатів, обме-виборчого права, ліквідацію свободи друку.

У відповідь у Парижі вибухнула революція. її здій­снили міська біднота, робітники, ремісники і студент­ство. Король зрікся престолу і втік до Англії.

Липнева революція 1830 р. привела до влади вели­ку буржуазію, яка зберегла монархію в особі Луї Філіппа Орлеанського до 1848 р.

У роки Липневої монархії панувала фінансова аристо­кратія. Виборче право поширювалося лише на багатих власників. Робітничий клас і селянство, дрібна та більша частина середньої буржуазії не отримали виборчого права. Державні витрати на підтримку банкірів і про­мислових магнатів покривалися за рахунок збільшен­ня податків (переважно з прибутків дрібної буржуазії та селянства).

Як і до Липневої революції, робітництво Франції не влаштовувало їхнє становище: робочий день тривав 14— 16 год, заробітна плата була низькою. 1831 р. через не­бажання власників мануфактур підняти заробітну плату повстали ткачі в м. Ліоні, їхній виступ було придуше­но збройною силою. А1834 р. ліонські робітники знову організували повстання і впродовж шести днів вели за­пеклі бої з урядовими військами.

У 30-х рр. активізувалась діяльність таємних респуб­ліканських товариств, у яких брали участь і робітники, і дрібна буржуазія. Найбільшим із них було "Товариство пір року" на чолі з революціонером-соціалістом Огюс-томБланкі — активним учасником Липневої революції. 1839 р. це товариство зробило спробу організувати по­встання у Парижі. У 40-ві рр. XIX ст. кількість страйків зросла і робітничий рух дедалі більше політизувався. Цьому сприяло і поширення серед робітників соціалі­стичних ідей, які пропагували Луї Блан, Прудон.

З середини 40-х рр. у Франції були наявні всі озн ки кризи, що посилилася неврожаями 1845 і 1846 рр а також економічним занепадом. Особливе обурення в кликала політика фінансової аристократії. Опозиція м нархії помітно посилилась і серед буржуазії. Прихил ники республіканського ладу групувалися навколо г зети "Насіональ", яка розпочала пропагандистську кам панію проти Липневої монархії і закликала маси до бо ротьби проти правлячої верхівки. У Франції виникл нова революційна ситуація.

4. США в першій половині XIX ст.

У першій половині XIX ст. США переживали процє бурхливого розвитку капіталізму. На північному схої країни швидко зростала фабрична промисловість. Та же була сконцентрована більша кількість робітників. Н півночі та заході країни переважало фермерське госпо дарство.

Різні шляхи економічного розвитку Півночі і Півдн справили великий вплив на хід історичного розвитк; США: буржуазія Півночі і плантатори Півдня у боротьбі за зміцнення своїх економічних позицій привели краї­ну до громадянської війни.

Кінець XVIII — перша половина XIX ст. були часом стрімкої територіальної експансії США. Були приєднані Луїзіана (французьке володіння, що його продав Напо­леон І) та придбана в Іспанії Флорида.

США взяли на себе місію вершителя долі усієї За­хідної півкулі, проголосивши в 1823 р. доктрину Мон-ро. Сутність цієї доктрини полягала в тому, що США ви­ступили проти можливого втручання європейських країн у латиноамериканські справи (після втрати Іспанією усіх колоній у Південній Америці) і в справи Американсь­кого континенту загалом. США як найбільша країна Західної півкулі відкрито проголосили своє право на політичне лідерство у цій частині планети

До середини XIX ст. внаслідок війн з індіанцями та з Мексикою територія США збільшилася в 2 рази.

США не брали участі в європейських війнах, що да­вало можливість уникати великих витрат на армію і не зазнавати воєнних спустошень. Швидкому економічно­му розвитку сприяли і природні умови: м'який клімат, родючість землі, велика кількість лісів, корисних ко­палин.

Наявність вільних земель на заході США приваблю­вала переселенців із Європи. Серед іммігрантів було чимало кваліфікованих ремісників і робітників. У 1800—1850 рр. населення США збільшилося більш ніж у 4 рази — з 5,3 млн до 23 млн осіб. Землі, що належали індіанським племенам, вважалися власністю держави, їх продавали білим переселенцям. Індіанців винищували або відтісняли все далі на захід.

Наприкінці XVIII — у перші десятиріччя XIX ст. США за рівнем економічного розвитку відставали від За­хідної Європи, особливо від Англії. Створення внутріш­нього ринку і запозичення англійських технічних досяг­нень (механічних ткацьких станків, сільськогосподарсь­ких машин тощо) дали поштовх промисловій революції. Окремі підприємства фабричного типу виникли в США наприкінці XVIII ст., а в другому десятиріччі XIX ст. фабрична система почала втілюватися у текстильній та інших галузях. Перехід металургії на вугільне паливо зумовив швидке зростання виробництва заліза. У ЗО— 40-х рр. відбувався переворот в області транспорту. У 1807 р. було випробувано пароплав Фултона, а в сере­дині XIX ст. на американських річках вже плавали сотні пароплавів. Залізниці з'явилися на початку 30-х рр., а до 1860 р. США вийшли на перше місце у світі за їхньою протяжністю — понад 50 тис. км.

Безперервне освоєння нових земель визначало пере­важно аграрний характер економіки США. На захід їхали як американці, так й іммігранти з надією отримати землю. Купівля землі та улаштування на ній ферми було досить дорогою справою, але існувала можливість пра­цювати на орендованій землі. Більшість ферм були сімейного типу. Фермери не зазнавали феодальної експлуатації. Вони могли більше

продавати и купувати товарів, ніж селяни, які залежали від поміщика. Фермери цілком задовольняли потреби американського населення в сільськогосподарській про-: дукції. Це сприяло півидкому розвитку капіталістичної економіки.

У першій половині XIX ст. бурхливо розвивалося і плантаційне рабовласницьке господарство Півдня. У цей період бавовна замість тютюну стала основною культу­рою рабовласницького Півдня. Більша частина бавовни вивозилася в Англію. Збільшилося вирощування цукро­вої тростини. Плантаційне господарство мало екстенсив­ний характер і повинне було "переміщуватися" на нові землі, оскільки бавовна і тютюн виснажували землю Зростання попиту на бавовну також спонукало планта торів захоплювати нові землі на півдні і заході країни В заселенні вільних земель було заінтересоване суспіль­ство, але в цій справі рабовласники вирізнялися агресив ністю, непримиренністю в відстоюванні особистих інтере­сів Півдня. Після прийняття в 1809 р. закону про забо рону ввезення рабів тривалий час їх завозили до США контрабандно. У1860 р. в країні було близько 4 млн нег рів-рабів, вільних негрів на Півночі, де деякі штати ска­сували рабство, було близько півмільйона осіб.

У першій половині XIX ст. відбулося становлення двопартійної системи США. На президентських виборах 1828 р. плантатори і широкі маси фермерства, ремісники і навіть робітники об'єдналися для обрання президентом Ендрю Джексона, відомого своєю участю у війнах проти індіанців. Проголошуючи себе захисником інтересів на­роду, він виступив проти сприяння великим капіталістам Півночі. Плантатори вбачали в ньому прихильника ком­промісу між рабством на Півдні і системою найманої праці та фермерства на Півночі. Однодумці Джексона згуртувалися і стали називати себе Демократичною пар­тією, датою заснування якої вважається 1828 р. У партії поступово посилювався вплив рабовласницького Півдня.

В умовах загострення інтересів Півночі та Півдня, новою політичною силою, що рішуче протистояла рабо­власникам, стала Республіканська партія, створена в 1854 р. в Чикаго. Вона об'єднала фермерів і представни­ків буржуазії, невдоволених політикою Півдня, що була спрямована на поширення рабства на нові землі, і пере­шкоджала вирішенню питання про землю на користь широких мас фермерства. Створення цієї партії стало провісником назрівання відкритого конфлікту між Пів­ніччю і Півднем.

У першій половині XIX ст., коли переселення на за­хідні землі стало масовим, сформувалося два потоки ко­лонізації — північний із вільних штатів і південний — із рабовласницьких. Рабовласники намагалися узакони­ти рабство на нових територіях, а конституції північних штатів забороняли його. Громадськість Півночі співчу­вала рабам, але мало хто виступав за їхнє звільнення, адже вони вважалися приватною власністю плантаторів. Інколи раби підіймали повстання. Найбільшим із них було повстання 1831 р. у Віргінії під керівництвом Ната Тернера. Прихильники скасування рабства — аболіціо­ністи — допомагали рабам втікати від плантаторів. Були створені таємні маршрути для негрів-втікачів, які пере­правлялися на Північ і в Канаду. Приєднання в 1854 р. відібраних у Мексики територій (до складу США уві­йшло два штати — Канзас і Небраска) викликало гос­тре протиборство між плантаторами і противниками раб­ства.

Конгрес США прийняв закон, за яким населення цих штатів саме визначало правомірність рабства. Рабовлас­ники за допомогою озброєних банд найманців намага­лися запровадити рабство в штаті Канзас. Фермери чи­нили опір. Протягом 1854—1856 рр. тут точилася гро­мадянська війна. Фермери взяли верх над рабовласни­ками, але уряд послав до Канзасу війська, які допомогли

рабовласникам відновити владу. У 1857 р. Верховний суд США дозволив переслідувати і ловити рабів-втікачів на всій території країни, а також оголосив неконститу­ційним будь-який закон, що забороняв рабство. Це ви­кликало різке невдоволення народних мас на Півночі та Заході. Ситуація в країні загострилася.

1859 р. загін повстанців під керівництвом білого фер­ера Джона Брауна захопив армійський арсенал і нама-гався викликати масове повстання рабів на Півдні та зни щити рабство. Повстання було жорстоко придушене; Браун був страчений. Це повстання було ніби репетицією громадянської війни, що розпочалася в 1861 р.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Всемирная история: Учебник для студ. вузов / Георгий Борисович Поляк (ред.), Анна Николаевна Маркова (ред.). — М. : Культура и спорт, 1997. — 496с.

2. Абдулатипов Рамазан Гаджимурадович. Федерализм в истории России: [В 3 кн.] / Р. Г. Абдулатипов, Л. Ф. Болтенкова, Ю. Ф. Яров. — М. : Республика, 1992.

3. Аграрная эволюция России и США в XIX - начале XX века: Материалы сов.-амер. симпозиумов / Отв. ред. И. Д. Ковальченко, В. А. Тишков. — М. : Наука, 1991. — 358,[1] с

4. Бобович Ирина Михайловна. Экономическая история России, 1861-1914 годы: Учеб. пособие / И. М. Бобович; Санкт-Петербург. ун-т экономики и финансов, Каф. экон. истории. — СПб. : Изд-во Санкт-Петербург. ун-та экономики и финансов, 1995. — 135,[1] с.