РЕФЕРАТ

на тему:

«ЛЬОДОВЕ ПОБОЇЩЕ»

ЗМІСТ

Вступ

I Проблемні питання «Льодового побоїща».

1. Історична ситуація напередодні битви.

2. Підготовка битви

а) Положення Олександра Невського

б) Положення Ордена

3. Хід битви

4.Нерозгадані таємниці битви

а) Де ж знаходиться місце битви?

б) Чисельність бійців?

Висновок

Список літератури

ВСТУП

Темою військових битв я захоплююся давно. Битва "Льодове побоїще" - одне з найцікавіших битв. На перший погляд здається, що цей бій досить добре вивчено, але це не так. Багато таємниць зберігає історія.

У підручнику для 6-го класу авторів А. А. Данилова та Л.Г. Косуліной, ми дізналися, що битва відбулася 5 квітня 1242 на льоду Чудського озера, що лицарі побудували свої війська у формі клина «свині», що одягнені вони були у важкі металеві обладунки, що битву виграли війська під керівництвом Олександра Невського.

Битва на Чудському озері вважається найбільш значущим подією у військовій історії Стародавньої Русі. І разом з тим, як не дивно, ми не маємо достовірної відповіді на чотири ключові питання, пов'язаних з кожним великим бойове зіткнення, що визначив результат тієї чи іншої кампанії або навіть війни в цілому: де відбулася битва, які були сили сторін, як складалося протиборство і хто зробив вирішальний внесок у перемогу?

У своїй роботі я спробував відшукати факти, які б допомогли відповісти на ці питання.

I. Проблемні питання «Льодового побоїща»

1. Історична ситуація напередодні битви

У першій половині XIII століття на північно-заході Русі, ослабленої монголо-татарською навалою велику небезпеку представляла агресія німецьких лицарів Лівонського ордену. Вони уклали союз зі шведськими та датськими лицарями про спільні напади на Русь, яка переживала період феодальної роздробленості. Безперервні чвари між князями, їхня боротьба з боярством - все це сильно послаблювало Русь, ускладнювало її боротьбу проти зовнішніх ворогів.

У Новгороді з 1236 правил князь Олександр Ярославич. У 1240 році, коли почалася агресія шведських феодалів проти Новгорода йому не було ще й 20 років. Він брав участь у походах свого батька, був добре начитаний і мав уявлення про війну і військове мистецтво. Але великого власного досвіду у нього ще не було. Тим не менше, 21 (15 липня) 1240 силами своєї невеликої дружини і Ладозького ополчення він раптової і стрімкою атакою розбив шведське військо, що висадилися в гирлі річки Іжори (при впадінні її в Неву). За перемогу в Невській битві, в якій молодий князь показав себе вправним воєначальником, виявив особисту доблесть і геройство, він був прозваний "Невським". Але незабаром через підступи новгородської знаті князь Олександр залишив Новгород і пішов на князювання в Переяславль-Залеський.

Розгром шведів на Неві не усунув до кінця нависла над Руссю небезпеки. Уже на початку осені 1240 лівонські лицарі вторглися в межі новгородських володінь, зайняли місто Ізборськ. Незабаром його долю розділив і Псков. Тієї ж осені 1240 лівонці оволоділи південними підступами до Новгороду, вторглися в землі, прилеглі до Фінської затоки, і створили тут фортецю Копор'є, де залишили свій гарнізон. Це був важливий плацдарм, що дозволяв контролювати новгородські торгові шляхи по Неві, планувати подальше просування на Схід. Після цього лівонські агресори вторглися в самий центр новгородських володінь, захопили новгородський передмістя Тесів. У своїх набігах вони підходили до Новгорода на 30 кілометрів. Нехтуючи минулими образами на прохання новгородців Олександр Невський в кінці 1240 року повернувся до Новгорода і продовжив боротьбу із загарбниками. У наступному році він відбив у лицарів Копор'є і Псков, повернувши новгородцям більшу частину їхніх західних володінь. Але ворог ще був сильний і вирішальна битва була попереду.

2. Підготовка битви

Навесні 1242 з Дерпта (Юр'єв) була вислана розвідка лівонського ордену з метою прищепити силу російських військ. Приблизно в 18 кілометрах на південь від Дерпта застібка розвідувального загону вдалося розбити російську "розгін" під початком Домаш Твердіславіча і Керебета. Це був розвідзагін, що рухався попереду війська Олександра Ярославича в напрямку на Дерпт. Вціліла частина загону повернулася до князя і донесла йому, що сталось. Перемога над невеликим загоном окрилила орденське командування. У нього виникла схильність до недооцінки російських сил, народилося переконання у можливості їх легкого розгрому. Лівонці ухвалили рішення дати руським битву і для цього виступили із Дерпта на південь зі своїми основними силами, а також їх союзниками на чолі з самим магістром ордену. Головна частина військ складалася з закутих у броню лицарів.

а) Положення Олександра Невського

Військами, що протистояли лицарям на льоду Чудського озера, командував Олександр Невський.

«Низові полиці» складалися з княжих дружин, дружин бояр, міських полків. Військо, виставлене Новгородом, мало інший склад. У нього входила дружина запрошеного до Новгорода князя (тобто Олександра Невського), дружина єпископа («владики»), гарнізон Новгорода, який служив за платню (ГРІД) і підлеглий посаднику, полки, ополчення посадів і дружини «повольників», приватних військових організацій бояр і багатих купців.

У цілому виставлене Новгородом і «низовими» землями військо було досить потужною силою, яка відрізнялася високим бойовим духом. Загальна чисельність російського війська могла становити до 4-5 тисяч осіб, з яких 800-1000 чоловік припадало на кінні княжі дружини. Велику ж частина його складали піші ратники новгородського ополчення.

б) Положення Ордена

Чисельність військ Ордену, в битві на Чудському озері, визначалася радянськими істориками зазвичай в 10-12 тисяч осіб. Пізніші дослідники, посилаючись на німецьку «римовану хроніку», називають триста-чотириста чоловік. Єдині цифри, наявні в літописних джерелах - втрати Ордена, які склали близько двадцяти «братів» убитими і шість полоненими. Враховуючи, що на одного «брата» доводилося 3-5 «Полубрат», які не мали права на видобуток, загальну чисельність власне армії німецьких лицарів можна визначити в 400-500 чоловік. З огляду на поразку від монголів під Лигницями 9 квітня 1241, Орден не міг виставити велике військо. Також у битві брали участь датські лицарі і ополчення з Дерпта, до складу якого входило велика кількість естів, але лицарі якого не могли бути численними. Таким чином, Орден мав сумарно близько 500-700 чоловік кінноти і 1000-1200 ополченців-естів. Як і оцінка військ Олександра, ці цифри є дискусійними.

Невирішеним є і питання про те, хто командував військами Ордену в битві. З огляду на різнорідний склад військ, не виключено, що командувачів було кілька. Незважаючи на поразку Ордена, лівонські джерела не містять відомостей про те, що хтось із орденських начальників був убитий або потрапив у полон.

3. Хід битви

На світанку 5 квітня 1242 лицарі вишикувалися "клином", або "свинею". Клин складався з закутих у броню вершників і мав своїм завданням роздроблення і прорив центральної частини військ противника, а слідували за клином колони повинні були охопленням розгромити фланги противника. У кольчугах і шоломах, з довгими мечами, вони здавалися невразливими. Олександр Невський протиставив проти цієї стереотипної тактики лицарів, за допомогою якої вони здобули чимало перемог, нове побудова російських військ, прямо протилежне традиційного російського строю. Основні сили Олександр зосередив не в центрі ("чолі"), як це завжди робили російські війська, а на флангах. Попереду розташувався передовий полк з легкої кінноти, лучників і тарани. Бойовий порядок росіян був звернений тилом до стрімчастому крутому східному березі озера, а княжа кінна дружина сховалася в засідці за лівим флангом. Обрана позиція була вигідна тим, що німці, що наступали з відкритого льоду, були позбавлені можливості визначити розташування, чисельність і склад російського війська.

Виставивши довгі списи і прорвавшись крізь лучників і передовий полк, німці атакували центр ("чоло") бойового порядку росіян. Центр російських військ був розсічений, а частина воїнів відійшла назад і на фланги. Однак, наткнувшись на обривистий берег озера, малорухливі, закуті в лати лицарі не могли розвинути свій успіх. Навпаки, лицарська кіннота нудьгуючи, так як задні шеренги лицарів підштовхували передні шеренги, яким ніде було розвернутися для бою.

Фланги російського бойового порядку ("крила") не дозволили німцям розвинути успіх операції. Німецький клин виявився затиснутим у кліщі. У цей час дружина Олександра завдала удар з тилу і завершила оточення противника. Кілька шеренг лицарів, що прикривали клин з тилу, були зім'яті ударом російської важкої кінноти. Воїни, які мали спеціальні списи з гачками, стягували лицарів з коней, вояки, озброєні спеціальними ножами, виводили з ладу коней, після чого лицар ставав легкою здобиччю. І як написано в "Житіє Олександра Невського", "і бисть січа зла, і тріск від копій ломленія, і звук від перетину мечного, яко же і озера промерзлу рушити. І не бе бачити льоду: покриттів бо ся кров'ю".

Чудь, що складала основну масу піхоти, побачивши своє військо оточеним, побігла до рідного берега. Деяким лицарям разом з магістром вдалося прорвати кільце оточення, і вони намагалися врятуватися втечею. Російські переслідували втікатиме противника 7 верст, до протилежного берега Чудського озера. Вже біля західного берега біжать стали провалюватися під лід, тому що біля берегів лід завжди тонший. Переслідування залишків розбитого ворога поза полем бою було новим явищем у розвитку російського військового мистецтва. Новгородці не святкували перемогу "на кістках", як було прийнято раніше.

Німецькі лицарі зазнали повної поразки. Питання про втрати сторін до цих пір є спірним. Про російських втрати говориться туманно - "багато хоробрих воїнів полягло". У російських літописах написано, що лицарів було убито 500, а чуді незліченну безліч, в полон було взято 50 знатних лицарів. У всьому Першому хрестовому поході лицарів брало участь значно менше. У німецьких хроніках цифри набагато скромніші. Останні дослідження говорять про те, що на льоду Чудського озера дійсно впало близько 400 німецьких вояків, з них 20 були брати-лицарі, 90 німців (з них 6 "справжніх" лицарів) потрапили в полон.

Влітку 1242 Орден уклав мирний договір з Новгородом, повернувши всі захоплені ним у нього землі. Полонені з обох сторін були розміняти. "Льодове побоїще" стало першим випадком в історії воєнного мистецтва, коли важка лицарська кіннота була розбита у польовому бою військом, яке складалося в більшій частині з піхоти. Придуманий Олександром Невським новий бойовий порядок російських військ виявився гнучким, в результаті чого вдалося здійснити оточення противника, бойовий порядок якого представляв собою малорухливу масу. Піхота при цьому успішно взаємодіяла з кіннотою.

Загибель такої кількості професійних воїнів сильно підірвала міць Лівонського ордену в Прибалтиці. Перемога над німецьким військом на льоду Чудського озера врятувала російський народ від німецького поневолення і мала велике політичне і військово-стратегічне значення, практично на кілька століть відтермінувавши дальший наступ німців на Схід, яке було основною лінією німецької політики з 1201 по 1241. У цьому полягає величезне історичне значення російської перемоги 5 квітня 1242.

4. Нерозгадані таємниці битви

а) Де ж знаходиться місце битви?

До цих пір точно невідомо навіть місце битви. Його вітчизняні історики шукають з середини XIX століття. Причому одні вважають, що Льодове побоїще розгорнулося на західному березі Чудського озера, інші - на західному березі Псковського. А деякі дослідники вказують на Тепле озеро. Якщо припустити, що Тепле озеро назване так не випадково, а судячи по карті воно з'єднує два озера Чудське та Псковській, і в цьому місці впадає річка, то можливо і лід танув тут значно раніше, що не передбачили німецькі лицарі, а зміг скористатися Олександр Невський .

З десяти вчених, що займалися цим питанням (Костомаров, Васильєв, Трусман, Лур'є, Порфірідов, Бунін, Бєляєв, Тихомиров, Паклар, Козаченко), тільки естонець Паклар виробляв спеціальні дослідження на місцевості, інші ж намагалися знайти рішення в тиші своїх кабінетів. У результаті передбачувані точки, де могло б розігратися битва, розкидані на ділянці довжиною близько ста кілометрів!

Якщо слідувати версії підручника, то битва відбулася в північній частині Теплого озера, де з'єднуються Чудське та Псковській озера. Проте, ніяких слідів битви, останків воїнів, зброї в цьому місці експедицією Академії Наук СРСР 1958-1966р. не знайдено. Припущення, що саме в цьому місці відбувалася битва нелогічно, так як лицарі у важких обладунках не ступив би на підтанула лід.

Геолого-археологічна комісія на чолі з В. Д. Білецьким, який очолював групу науковців відділу Державного Ермітажу 1963 уклала, що місце битви не могло бути поблизу сіл Чудському Рудниця, Чудським заходи, пнев, так як ця місцевість заболочена, а пагорби природного походження і культурні залишки належать до ХIV-ХV і IХ-Х століття. Нас же цікавить ХIII століття.

Так як історія Льодового побоїща цікавить багатьох краєзнавців і любителів вітчизняної історії, самостійно займалася також і група московських ентузіастів-аматорів давньої історії Русі. Завдання перед цією групою стояла, здавалося б, майже нерозв'язна. Мали на значній території Гдовського району Псковської області знайти приховані в землі поховання, що стосуються даної битві, залишки воронячого каменю, урочище Узменя і т.д. Використовуючи методи і прилади, що широко застосовуються в геології та археології (включаючи біолокацію тощо) учасники групи завдали на план місцевості передбачувані місця братських могил воїнів обох сторін, полеглих у цій битві. Ці поховання розташовуються в двох зонах на схід від села Самолва. Одна із зон знаходиться за півкілометра на північ від села Табори і півтора кілометрах від Самолви. Друга зона з найбільшою кількістю поховань - у 1,5-2 км на північ від села Табори і приблизно в 2 км на схід від Самолви. Можна припустити, що вклинювання лицарів до лав російських воїнів сталося в районі першого поховання (першої зони), а в районі другої зони йшла основна сутичка і оточення лицарів. Оточенню і розгрому лицарів сприяли додаткові війська з Суздальських лучників, які прибули сюди напередодні з Новгорода на чолі з братом А. Невського - Андрієм Ярославичем, але знаходилися до бою, в засідці. Дослідження показали, що в ті далекі часи в районі на південь від існуючої нині села Козлове (точніше - між Козловим і таборів,) перебував якийсь укріплений форпост новгородців. Не виключено, що тут був старий "Городець" (до перенесення, або будівництва нового Городця на місці, де нині знаходиться Кобилля Городище). Цей форпост (Городець) перебував у 1,5-2 км від села Табори. Він був прихований за деревами. Тут, за земляними вами вже не існуючого нині зміцнення, знаходився, до бою схований у засідці загін Андрія Ярославича. Сюди і тільки сюди прагнув на з'єднання з ним князь Олександр Невський. У критичний момент битви засадний полк міг зайти в тил лицарям, оточити їх і забезпечити перемогу. Виявлення району поховання загиблих воїнів дозволило зробити впевнений висновок про те, що битва йшла тут, між селами Табори, Козлове і Самолва. Місце це відносно рівне. Війська Невського з північно-західної сторони (по праву руку) були захищені слабким весняним льодом Чудського озера, а зі східної сторони (по ліву руку) - лісистої частиною, де перебували в засідці свіжі сили новгородців і суздальців, що засіли в укріпленому містечку. Лицарі наступали з південного боку (від села Табори). Не відаючи про новгородське підкріплення і відчуваючи свою військову перевагу в силі, вони, не довго думаючи, кинулися в бій, потрапивши в розставлені "мережі". Звідси видно, що сама битва була на суші, недалеко від берега Чудського озера. До кінця битви лицарське військо було відсунуто на весняний лід Желчінской бухти Чудського озера, де багато хто з них загинули. Їхні останки й озброєння зараз знаходяться за півкілометра на північний захід від від церкви кобилячого Городища на дні цієї бухти. Нашими дослідженнями визначено також місце розташування колишнього воронячого каменя на північній околиці села Табори - одного з основних орієнтирів Льодового побоїща. Сторіччя зруйнували камінь, але підземна його частина до цих пір покоїться під нашарування культурних шарів землі.

б) Чисельність бійців?

Якщо взяти місце битви з досліджень Кольцова І.Є., то можна визначити, яка була чисельність б'ються? Всі відомі літописи сильно перебільшували кількість вояків від Лівонського Ордена, називаючи кількість вояків до 15 тисяч чоловік. Реально ж від 120 до 500 чоловік, виходячи з місця розташування битви і досліджень істориків. Джерела у багато разів збільшують кількість наших воїнів. Приблизно їх було стільки ж, скільки лівонців.

Висновок

Працюючи над матеріалами, знайденими мною про «Льодове побоїще», я зробив кілька висновків.

По-перше, з приводу чисельності котрі борються з обох сторін. Приблизно кількість воїнів коливається від 400 до 500 осіб з тієї й іншої сторони.

По-друге, місце розташування битви найбільш логічно і прив'язане до місцевості з досліджень Кольцова.

По-третє, навчальний посібник для учнів дає настільки розпливчастий матеріал про саму битву, що після його прочитання виникає більше питань, ніж відповідей.

Однак, незважаючи на всі нерозгадані таємниці, пов'язані із самою битвою, цей бій все-таки увійшло в історію як зразок військової майстерності, російської кмітливості і мужності російських воїнів, захисників нашої Батьківщини.

Список літератури:

1). Данилов О.О., Косуліна Л.Г. Історія Росії: З найдавніших часів до кінця ХVI століття: Підручник для 6 класу загальноосвітніх установ; Просвещение, 2004.

2) http://legends.by.ru/legends/nevski-3.htm Великий князь Олександр Невський - Льодове побоїще. Легенди і були.

3) http://www.hrono.info/sobyt/ledov.html Льодове побоїще.

4) http://paranormai.org.ry/sta.php?wx=28 Льодове побоїще.

5) http://nvo.ng.ru/notes/2006-04-21/8_adnrey.html Незалежне військове огляд. Хто вирішив результат Льодового побоїща?

Ссылки (links):

http://legends.by.ru/legends/nevski-3.htm

http://nvo.ng.ru/notes/2006-04-21/8_adnrey.html