Міністерство освіти і науки України
ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра економічної теорії
Реферат
на тему:
«Іcторiя розвитку економічних теорій , та становлення різних наукових шкіл »
Виконав:
ст.гр.УПЕ 06-2
Пузирей В.М.
Перевірила:
Кошулаб Н.В.
2007

План
Вступ
1.Економiка стародавнього свiту
2. Економічна думка Середньовіччя
3. Меркантилізм
4.Розвиток економiчноi теорii в XVII-XIX ст
Висновки
Використана лiтература

Вступ
Темою дослідження реферату, є історія розвитку економічних теорій , та становлення різних наукових шкіл. У процесі аналізу буде розглянуто такі світові економічні теорії:неокласична,монетарна, кейнсiанство, марксизм, розглянуто праці титанів економічних досліджень Адама Сміта, Давiда Рікардо,Адама Маршала,Франсуа Кене. Iсторiя розвитку економіки – це історія розвитку самого “cуcпiльства”.
Знати iсторiю дуже важливо, адже минуле тicно пов’язане з майбутнім, пояснює його. Минуле - як грунт, майбутнє, наче дерево, що проростає з нього. Історичний екскурс у минуле економічної думки показує, що люди завжди прагнули теоретично усвідомити економічні умови свого існування, мотиви господарської діяльності, а відтак, розгадавши таємниці економічних процесів, спробувати управляти ними. Практичні потреби регулювання економічного життя й зумовили виникнення економічної теорії.
Ця тема, е дуже актуальною у наш час, адже з економічними процесами ми “зiштовхуемося” повсякчасно кожна свідома людина повинна хоча б трішки знати про рiзнi економічні думки на одні i теж економічні процеси. Але не кожна економічна думка розвивається у систему поглядів і стає економічним ученням. Ні в рабовласницькому, ні у феодальному суспільстві ще не існувало стрункої системи економічних поглядів на економічні процеси. Вона складається поступово в процесі історичного розвитку суспільства.
Вивчаючи історію розвитку різних економічних думок, ми тим самим дослiджуем стан економіки у рiзнi періоди часу. Саме аналізуючи економічні процеси певного історичного періоду, ми дiзнаемося про рівень розвитку самого суспільства.
Головною метою даного реферату є дослідження еволюції аналізу різних економічних процесів , різних пояснень до одних i тих же процесів, явищ, різними вченими.
1.Економiчна думка Стародавнього світу
Економічна думка стародавнього світу відображає риси соціально-економічного та політичного розвитку суспільства того часу. Деякі з них були суспільствами азіатського способу виробництва (стародавній Схід), а інші – античного способу виробництва (Греція, Рим). Відмінності між ними обумовили особливості їх економічної думки.
Одні з перших відомих нам пам’яток економічної думки можна віднести до літератури стародавнього Єгипту; в них знайшли своє відображення питання організації та управління державним господарством, а також уявлення стародавніх єгиптян про власність, рабство, товарно-грошові відносини.
Одним з найдавніших центрів людської цивілізації була Месопотамія (Дворіччя або Міжріччя). На відміну від стародавнього Єгипту в державах цього регіону порівняно швидко розвивалася приватна власність та товарно-грошові відносини. В результаті посилилося розшарування суспільства. Держава намагалася за допомогою господарства регулювати економічну діяльність населення та регламентувати приватноправові відносини. Відомою пам’яткою економічної думки 18ст. до н.е. є знаки старовавилонського царя Хаммурапі. Основна мета цих законів – всебічне зміцнення економічної влади держави. Закони містять 282 статті, в числі яких є присвячені питанням охорони власності вавилонських громадян; питання оренди, найму, лихварства.[4;7]
Економічна думка Індії.
Економічна думка стародавньої Індії була обплутана релігійною оболонкою. При цьому економічні проблеми як такі соціально не досліджувалися. Вони розглядалися в давньоіндійській літературі у зв’язку зі спробами вирішення соціальних та політичних питань. Писемними джерелами середини І тисячоліття до н.е. є переважно твори буддизму та іудаїзму (брахманізму). Вони дають уявлення про соціальну структуру суспільства і містять матеріал, що характеризує специфіку сприйняття окремих економічних категорій, зокрема власності (майна).
Буддійське вчення проповідує відмову від власності як необхідну умову досягнення кінцевого спасіння (нірвани).
Велика кількість творів брахманізму ґрунтується на концепції трьох цілей життя людини:
1)                релігія обов’язку,
2)                релігія матеріальної вигоди,
3)                релігія чуттєвої любові.[4;9]
Економічна думка Стародавнього Китаю.
Економічна думка Стародавнього Китаю виникла та розвивалася у рамках філософських та політичних вчень; основними напрямами суспільної думки Китаю були – конфуціанство, легізм, даосизм, моїзм, які сформувалися у 4 – 3 ст. до н.е. Протягом століть між цими напрямками велася полеміка про економічний лад суспільства, общину, міру втручання держави в економіку та методи управління нею. Провідною течією було конфуціанство. З часом воно перетворилось у державну ідеологію і мало величезний вплив на суспільно-економічний та політичний розвиток Китаю протягом приблизно 2 тисячі років.[ 4;13]
В античній літературі економічна думка старого світу виражена в найрозвиненішому вигляді. Джерелами, які дають уявлення про економічну думку античності є законодавство держав, публічні виступи і твори філософів, політиків, поетів та інш.
Висловлення античних авторів хоча й не являють собою цілісної системи поглядів, але є спробою теоретичне осмислення та узагальнення хронологічних для цієї добу економічних процесів та явищ.
Основні ідеї, що містяться у творах грецьких мислителів – Ксенофонта, Платона, Аристотеля увійшли до скарбниці економічної спадщини людства.
У цілому економічна думка Стародавньої Греції розвивалася спочатку в умовах розкладання общини і виникнення рабства, а згодом у період його розвитку та кризи. Тому в центрі уваги давньогрецьких мислителів перебували проблеми рабовласництва, які розглядалися, виходячи з соціально-політичної та економічної ситуації того часу. Ці ж обставини зумовили переважання у них натурально-господарського періоду до економічних питань. Разом з тим поглиблення суспільного поділу праці, зростання ремесла та торгівлі обумовили необхідність спеціального дослідження переваг натурального і товарного господарства, різних сторін товарно-грошових відносин.
Давньогрецькі автори зробили спробу наукового дослідження таких економічних процесів і явищ, як поділ праці, товар, гроші та інші; виявити закони господарського життя. [4;15]
В період 8ст. до н.е. – 5ст. н.е., припадає розквіт могутності стародавнього Риму пов’язаний зі зміцненням і вищою мірою розвитку античного способу виробництва, при якому основними відносинами були відносини рабовласників та рабів, зрозуміло, що центральне місце серед соціально-економічних проблем давнього Риму займали проблеми рабства і аграрні проблеми. Особлива увага приділялася питанням раціональної організації рабовласницького господарства (латифундій). Саме ці проблеми насамперед знайшли відображення в законах, аграрних проектах, спеціальних творах давньоримських авторів. Найбільш відомими були – Катон (старший), брати Гракхи (Тіберій і Гай), Варрон, Колумелла.[ 4;17]
Економічні ідеї цього періоду знайшли відображення у вченні раннього християнства, яке виникає у Римській імперії у І ст. нашої ери.
Важливим досягненням античної економічної думки є розробка основ натурального і елементів товарного господарства. В центрі римської економічної думки були питання організації рабовласницького господарства і управління ним.
У тлумаченні рабства економічна думка античного світу пройшла складний шлях від визначення та до економіки доби Середньовіччя (5 – 17 ст.), що була переважно аграрною, панувало натуральне господарство. Економічне мислення середньовічної людини мало теологічний характер.

2. Економічна думка Середньовіччя
Економічна думка ще не відокремилася в самостійну галузь знання. Цей процес розпочався лише в період пізнього Середньовіччя (16 – 17 ст.). Для економічної думки властивий “практицизм”. Численні трактати містять конкретні господарчі поради, різноманітні практичні рекомендації, але в той же час вони містять мало теоретичних узагальнень і спроб аналізу економічних процесів та явищ. Тобто у добу раннього та класичного Середньовіччя ще не з’явилося якихось теоретичних творів з економічних питань.
Основними джерелами економічної думки є юридичні і церковні пам’ятки. Економічні уявлення народних мас знайшли відображення в різних єресях та економічних вимогах селянських повстань.
Особливість економічної думки середньовічного сходу полягала в тому, що вона продовжувала приділяти увагу тим самим проблемам, що й в давні часи:
-                     питання управління країною
-                     сільське господарство як основна галузь економіки
-                     торгівлі і ремесла, як допоміжних.
Великий вплив спричинив іслам. [10;26]

3. Меркантилізм

В період розпаду феодалізму, коли в його надрах виникають передумови капіталістичного ладу, в епоху первісного нагромадження капіталу, коли провідною формою капіталу був торгівельний капітал створюється І-ша система економічних поглядів – МЕРКАНТИЛІЗМ.
Переважною сферою діяльності у той час (XV-XVIст.) була сфера обігу; (саме від італійського слова mercante – торговець, купець походить термін). під терміном М. відома економічна політика феодально-абсолютиської держави епохи первісного нагромадження капіталу, яка відображала інтереси торгової буржуазії. Меркантилізмом також називається економічне вчення, метою якого було теоретичне обґрунтування економічної політики. Меркантилізм не був ще наукою, у власному розумінні слова, тому що його основні положення – це результат не теоретичного аналізу, а простого опису спостерігаємих явищ і певною мірою їх класифікації.
Об’єктом вивчення меркантилізму була сфера обігу, зокрема багатство та джерела його зростання. Меркантилізм як перша теоретична розробка капіталістичного способу виробництва виник на основі узагальнення досвіду первісного нагромадження капіталу і вирішував практичні питання прискорення цього процесу. Намагаючись перебороти гострі економічні суперечності, які породжував розклад феодальної системи, дворянський абсолютизм у Франції, Росії та в інших країнах Західної Європи намагався форсувати торгівлю і промисловість меркантилістськими методами, щоб усунути економічну обмеженість феодалізму шляхом розвитку мануфактурної промисловості.[ 8;54]
Меркантилізм відображав інтереси торгової буржуазії, і саме тому Голландія, яка у XVII ст. досягла надзвичайного розквіту та збагачення, розвиваючи судноплавство, зовнішню торгівлю та колоніальну експансію, була проголошена ідеалом меркантилізму. Меркантилісти закликали вчитися у Голландії і поступово на цей шлях ставала,Англія,Франція,Португалія, Іспанія.
Основними рисами меркантилізму є:
1)                багатство ототожнюється з грошима, а гроші із золотом та сріблом як з річчю
2)                держава вважається тим багатшою чим більше грошей вона має
3)                накопичення багатства може бути збагачено за допомогою державної влади від зовнішньої торгівлі або видобутку дорогоцінного каміння.[ 8;58] така особливість М. об’єктивно зумовлена розвитком торгівельно-грошових відносин і зростанням потреби у грошах.
Меркантилістична політика і теорія меркантилізму, що її обґрунтовує, пройшли два етапи у своєму розвитку. З XV до сер. XVI ст. – ранній меркантилізм або монетарна система,та пізній (розвинутий) II половина XVI – XVII (І половина XVIII ст.) ., який одержав назву мануфактурної системи.
Ранній меркантилізм виник ще до великих географічних відкриттів. Найбільш відомими представниками цього напряму були Вільям Стаффорд в Англі (1554 - 1612) та Гаспар Скаруффі в Італії (1519 - 1584).
Для раннього (монетарного) меркантилізму характерною є теорія грошового балансу. Ця теорія ставила два завдання: по-перше, залучити якомога більше грошей з-за кордону; по-друге, зберегти гроші у даній країні. Звідси витікала вимога меншого витрачання грошей і більшого їх нагромадження, з одного боку, і заборона їх вивезення — з іншого. Адекватною була і економічна політика того часу, яка ставила своєю метою будь-якими заходами утримувати гроші у країні, купувати якомога менше іноземних товарів. Збільшення маси золота та срібла уряди країн Західної Європи намагалися досягнути шляхом безпосереднього регулювання руху грошей. Заборонялося вивозити благородні метали за кордон, купців-експортерів зобов'язували частину виручки від проданих за кордоном товарів привозити готівкою, іноземних купців змушували всі гроші, отримані від продажу своїх товарів, витрачати на придбання товарів місцевого виробництва.[10;72]
Монетарний меркантилізм був ще примітивною формою власне меркантилізму. Характерною для XVI ст. і орієнтованою на заборону вивезення грошей, обмеження імпорту, посилення видобутку золота та срібла, встановлення високих мит на ввезення товарів, зниження позичкового проценту — такою була економічна політика. Такі заборони неодноразово впроваджувалися в Іспанії XVI ст., але не дали очікуваних результатів. Монетаризм виявився економічно безплідним, на ньому позначався ще вплив натурального господарства, міської регламентації торгівлі та грошового обігу, що орієнтується на замкненість економіки кожного міста.[10;77]
Така політика стримувала розвиток зовнішньоторговельних оборотів. Зі зростанням капіталістичних форм господарства і розширенням зовнішньої торгівлі ставала очевидною недоцільність політики, яка визначала за мету утримування грошей в обігу.
У другій половині XVI ст. система монетарного меркантилізму змінюється меркантильною або мануфактурною, що досягла свого розквіту у XVII ст. Основними представниками її були Томас Мен у Англії (1571 - 1641) , Антуан Монкретьєн у Франції (1575 - 1621) , Антоніо Серра та Дженовезі в Італії (1712 - 1769) . Виникла власне система меркантилізму, для якої характерною є теорія торгового балансу. Пізні меркантилісти центр ваги перенесли зі сфери грошового обігу у сферу товарного обігу. Вони ставили завданням скасування заборони вивозу грошей, обмежень імпорту іноземних товарів; форсування експорту національної продукції, перш за все промислової; завоювання ринків, у тому числі колоніальних, і активного торгового сальдо, тобто перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю товарів, ввезених до країни. З цією метою заохочувався розвиток промисловості, що виробляла товари на експорт, розширювалося судноплавство. На перший план висувалася політика протекціонізму, яка розглядалася як кращий засіб для забезпечення більш інтенсивного розвитку експорту. Держава проводить систему митних заходів: іноземні товари, що конкурують з вітчизняними, а також вивіз сировини, яка може бути перероблена в середині країни, оподатковуються високим митом. А на деякі вітчизняні товари, навпаки, встановлюються заохочувальні премії за експорт.[11;61]
Але у головному і ранні, і пізні меркантилісти єдині — основою основ всієї системи їх поглядів було уявлення, що єдиним справжнім багатством країни є гроші. Відповідно до цього всі меркантилісти виступають на захист максимального нагромадження грошей. Основна відмінність полягала у різному трактуванні активного балансу.
Ранні меркантилісти дивляться на гроші очима збирача скарбів, який знає, що будь-яка купівля зменшує їх, а будь-який продаж — збільшує. Пізні ж меркантилісти підходять до грошей як капіталісти, які розуміють, що гроші «породжують» гроші і для цього вони повинні бути не в спокої, а в русі, їх постійно необхідно пускати в оборот, щоб отримувати ще більше грошей.
Очевидною істиною для теоретиків обох етапів меркантилізму була необхідність впливу державної влади і навіть опіки її над господарським життям. Відмінність полягає лише у різному розумінні конкретних форм цього втручання, у тому, як зробити його найбільш доцільним.
Меркантилізм набув розвитку, перш за все, в Англії, потім у Франції, Італії та інших країнах Західної Європи. У кожній країні політика меркантилізму мала свої особливості.[11;68]
Таким чином, економіка стародавнього світу, була слаборозвиненою наукою, i не мала чіткого предмету дослідження. Цей період, в eкономiчнiй історії, тісно пов’язаний з розвитком феодального устрою, що панував майже в усіх країнах без виключення. Лише наприкiнцi XV століття виникає дійсно перша система економічних поглядів – меркантелiзм, що став першою ланкою у попудовi капiталiстичних відносин.

4. Розвиток економічної теорії в XVll-XlX ст.
Розвиток капіталізму спричинив розпад Меркантилізму.
З розвитком мануфактурного виробництва центр уваги буржуазії перемістився у сферу виробництва, виникає класична політична школа.
Представники класичної політичної школи перенесли дослідження із сфери обігу у сферу виробництва. З цього часу виникає економічна наука у власному розумінні цього слова. вони зробили спробу наукового аналізу сучасних їм виробничих відносин використовуючи метод наукової абстракції. Намагалися довести, що в економічному житті панують об’єктивні (природні) закони, порушення яких призводить до суспільного лиха. Уявлення класичної школи про суспільні відтворення базуються на принципі природної рівноваги в економічній системі. Це було пов’язано з їх впевненістю про існування об’єктивних економічних законів котрі не залежать від волі людини але можуть бути пізнані нею.
Класична політична школа виступала за максимальне обмеження держави в економіку, за свободу торгівлі.
Економічній лібералізм значною мірою поєднувався з лібералізмом політичним, з ідеями буржуазної демократії. Був дан глибокий аналіз таких основних категорій товарного господарства, як цінність, капітал, зарплата, прибуток, рента, гроші, товар, тощо. Не зважаючи на це теорія КПЕ не позбавлена і певних слабких сторін.
Класична школа політичної економії
Засновником школи класичної полiтичноi економіки в Англії був Уільям Петті (1623 – 1687рр.) У своїх дослідженнях У.Петті намагався застосувати науковий метод – метод абстракції. Він прагнув проникнути у глибину економічних явищ, пояснити їх причини. Він розмежовував зовнішню видимість явищ та їх сутність. Петті зробив висновок про наявність певних закономірностей, яким підпорядковуються економічні явища та процеси. Тим самим він підійшов до розуміння економічного закону, що виражає сутність економічних явищ. Петті вважається засновником трудової теорії вартості.[3;20]
У другій половині XVIII виникає така течія класичної полiтичноi школи як фізіократи. Назва школи походить від грецьких слів phisis – природа, cratos – влада.
Вчення фізіократів виникає як опозиція меркантилізму. Вони вважають його теоретичним і практично нерозумним і протиприроднім.
На відміну від меркантилізму фізіократи висунули положення про те, що багатство створюється у землеробстві і тільки праця землероба є продуктивною. Тим самим дослідження джерела багатства фізіократи перенесли зі сфери обігу у сферу виробництва. Це було важливим кроком вперед в аналізі економічних відносин, але наукова обмеженість фізіократів полягала в тому, що продуктивною сферою виробництва вважалося лише землеробство.
Засновником і основним представником школи фізіократів був Ф.Кене (1694 – 1774рр.). Дослідженням економічних проблем Кене зайнявся у 60-річному віці Основним твором Ф.Кене була “Економічна таблиця ”, надрукована у 1758р. Цей твір визначив місце Кене як засновника і основного представника фізіократизму.
Бувши лікарем за своїм фахом, Кене використовував метод природничих наук стосовно економічних питань. Він розглядав суспільство як живий організм, розрізняючи в ньому 2-ва стани:
1)                здоровий (досконалий, нормальний)
2)                хворобливий (ненормальний)
На думку Кене, коли суспільство знаходиться в здоровому стані воно має рівновагу. Саме стан рівноваги Кене і показав в “Економічній таблиці”.
Великою заслугою є те, що він досліджував економічні процеси, як природні, які мають свої внутрішні закономірності; тобто він підійшов до розуміння економічного закону.
Основою економічного вчення Кене як і фізіократів в цілому є вчення (концепція) чистого продукту. Під чистим продуктом розумівся надлишок знову створених у землеробстві вартостей тов арів над витратами виробництва. Чистий продукт створюється лише в землеробстві.
Історична обмеженість поглядів фізіократів проявилася в тому, що вони вважали лише землеробство сферою, де створюється чистий продукт, тобто де відбувається розширення виробництва. Таким чином, вони стверджували, що чистий продукт виникає лише у землеробстві, а в промисловості спостерігаємо лише складання, комбінування або зміну форм. Також оцінюючи величину чистого продукту Кене заявляв, що вона визначена, певна і залежить від витрат виробництва. До останніх він відносить видатки на сировину, матеріали і заробітну плату. Заробітна плата теж визначена – це мінімум засобів існування, видатки на сировину і матеріали – витрати капіталу. Отже виходить, що “чистий продукт” – це не дар природи, а результат додаткової праці землероба.[ 4;37]
Промисловість вони визначили, як “безплідну” сферу, що не створює чистого продукту; вона лише змінює форму багатства, але не збільшує його. Ця відмінність обох галузей визначається тим, що на думку фізіократів у землеробстві на відміну від промисловості працює земля, природа.
В “Економічній таблиці” була створена спроба показати процес суспільного відтворення – а саме те, як сукупний суспільний продукт розподіляється між класами; із чого складається доходи трьох класів суспільства; як між цими класами доходи обмінюються на продукти. Суспільство розглядається як єдиний організм, що об’єднує три основних класи:виробничий клас”, “клас власників “та” клас безплідних”. До виробничого класу включені усі, хто обробляє землю – селяни, фермери, наймані працівники. Власниками Кене називає тих, хто отримує щорічний чистий продукт, створений у землеробстві (король, землевласники, церква тощо). Безплідним же класом він оголосив усіх зайнятих в промисловості (наймані робітники, ремісники, капіталісти, купці, торговці), а розподіл суспільства на фермерів, власників та промисловців відповідав розподілу суспільства у середні віки на селян, дворян та міських жителів. Кене проаналізував можливості простого відтворення в національному масштабі економічних зв’язків між класами. До нього відтворення ніким не досліджувалося.[4;57].
Послідовником та видатним представником фізіократів був Анн-Робер-Жак Тюрга (1727 –1781), у вченні якого ідеї фізіократів одержали подальший розвиток, а їхня теоретична система набула найбільш розвиненого вигляду. Основний твір: “Роздуми про створення й розподіл багатств” (1776р.).[3;60]

Висновок
У рефераті було розглянуто становлення різних економічних теорій. Починаючи з найдавніших економічних розробок, закінчуючи новітніми вченнями XX ст. Кожна з теорій особлива i вiдповiдае часу коли ii було розроблено. Економічна історія – це як своєрідний альманах економічних розробок, в котрому кожна з думок доповнює iншу.
 Але не кожна економічна думка розвивається у систему поглядів і стає економічним ученням. Ні в рабовласницькому, ні у феодальному суспільстві ще не існувало бездоганної системи економічних поглядів на економічні процеси. Вона складається поступово в процесі історичного розвитку суспільства.
У першому пункті даного реферату розповiдается про перші спроби людства осягнути економічні процеси. Визначне місце в історії політичної економії зайняло вчення меркантилістів. Воно зародилось у XVI—XVII ст. у країнах Західної Європи. Виражаючи інтереси торгової буржуазії, це вчення було спрямоване проти феодалізму. У меркантилістів об'єктом досліджень був обіг, зокрема багато уваги приділялося зовнішній торгівлі. Саме обіг вважався тією сферою, де створюється багатство. Загалом же у меркантилістів переважав поверховий опис явищ процесу обігу.
У другому пункті дослiджуется розвиток економiчноi теорії протягом XVII – XIX ст. Саме у цей відбувається перенесення аналізу із сфери обігу у виробництво, яке i стало початком економічної науки, що пов’язано зі становленням капіталістичного ладу. Саме його розвиток зумовив занепад меркантелізму і виникнення класичної буржуазної економічної науки.
Історично першими на шлях капіталізму стали Англія і Франція, де й зародилася класична буржуазна політекономія. Її засновниками були Вільям Петті (1623—1687 рр.,Англія) і фізіократи на чолі з Франсуа Кене (1694-1774 рр., Франція). Питання про походження багатства переноситься ними зі сфери обігу в сферу виробництва. На iхню думку, саме тут і створюється багатство у вигляді матеріальних цінностей, а його джерелом є природа і праця.
Вищим досягненням буржуазної політичної економії є праці представників англійської класичної школи Адама Сміта (1723—1790 рр.) і Давида Рікардо (1772—1823 рр.).Саме Адам Смiт підкреслив значення особистого інтересу як рушійної сили прогресу в умовах, коли всім забезпечені однакові можливості для його прояву. Коли ж; власний інтерес намагаються реалізувати за рахунок інших, він набуває несприятливого для суспільства значення. Ринковий механізм встановить гармонію лише тоді, коли він буде включений у відповідні правові та інституціональні рамки.
На початку XIX ст. на суспільній арені з’явилася така революційна сила, як пролетаріат. Виражаючи інтереси робіничого класу, К.Маркс і Ф.Енгельс поставили на науковий грунт соціалістичну ідею, звільнили її від утопічних ілюзій, з одного боку, й відокремили від грубого, зрівняльного комунізму, з іншого. Адже як відомо, трьома джерелами марксизму в цілому були класична німецька філософія, класична англійська політична економія та французький утопічний соціалізм. Щодо діалектики класичної німецької філософії, то вона загалом вписалась в марксистську теорію. Проте класична англійська політична економія з її ринковими, приватнопідприємницькими засадами не могла бути поєднана в практичному житті з французьким утопічним соціалізмом, з його соціальною і економічною справедливістю, рівністю, заснованими на суспільній власності, тощо. Практика, яка є критерієм істини, на прикладі розвитку країн командноадміністративної системи довела це. Утопія залишилась тим, чим вона й має бути нереальною, місцем, якого не існує в умовах сучасного етапу розвитку людської цивілізації.
У третьому пункті зображуються новітні економічні теорii, які виникли на тлi розвитку ринкових відносин. У цей період формуються такi течii, як неокласицизм, та кейнсiанство.
Досліджуючи основні етапи iсторii розвитку економічної теорії, стало зрозуміло наскільки це складний i суперечливий процес, саме економічне життя – це сама суперечливість. I тому жодна з численних теорій , шкіл, течій не можуть повністю пояснити суть економічного життя. Лише об’єднання, синтез дасть змогу створити більш-менш точне пояснення економічних процесів.

Використана література:
1.                Алексеев А.А. Узагальнення думок вчених, як засiб пiдготовки економiчних рiшень.-К.Принт-Експрес,2002 - 80 с.
2.                Гальчинський А.С.Основи економiчних знань.Навчальний посuiбник-К.:Вища школа,1999 – 542 c.
3.                Крупка М.I. Основи економiчних теорiй. Пiдручник - К.:Атiка,2001 – 344
4.                Корнiйчук В.I. Татаренко П.В. Iсторiя економiчноi думки.-К.:Наукова думка,1996 – 456 c.
5.                Корнiйчук Л.Я., Татаренко Н.О., Поручник А.М., та iн.:За ред.Л.Я.Корнiйчук.-К.:КНЕУ,1999 – 564 c.
6.                Майбурд Е.М. Введення в iсторiю економiчноi думки. Вiд пророкiв до професорiв.М.1996 – 112 c.
7.                Мазаракi А.А., Воронова Н.П. Еконоiчна теорiя.-К.:2000 – 196c.
8.                Мешко I.М. Iсторiя економiчних вчень.-К.:1994 – 167 c.
9.                Мешко I.М. Пойда-Носик Н. Cучасний монетаризм. Навчальний посiбник.-Ужгород:2002 – 66 с.
10.           Тиличко Н.О., Пучко О.А. Економiчна iсторiя. Лекцii.-К.:КНЕУ,2000 – 268 c.
11.           Чайковський В.C. Економiчна icторiя свiту, Украiни. Навчальний посiбник.-Тернопiль:Лiлея.1997 – 182 c.
12.           Черкашина Н.К. Економiчна iсторiя. Навчальний посiбник.- К.:ЦУЛ.187 c.
13.           Юхименко П.I. Iсторiя новiтнiх економiчних вчень (вiд Кейнса до наших днiв). За ред.Чухно А.А.-Бiла Церква: 2005 – 306 c.