Наша Леся

Кожним словом, кожним променем думки, кожним болем живе в душі нашого народу людина, що ім’я їй – Леся Українка. З не такої вже й далекої минувшини, проте вже мовби крізь серпанок легендарності, проступає до нас образ поетеси, образ ніжний і чистий. Майже ніколи – веселий, частіше – в задумі чи смутку. Долинув звідти в крихких уламках навіть живий голос її, випадково збережений у пробному запис фонографа.

В поезіях Лесі нерідко бринить крицевість, однак було б спрощенням уявляти собі й поетесу кутою з суцільної криці, такою, що не знала вагань, сумнівів, хвилин душевного сум’яття чи найтяжчого відчаю, - сама поезія Лесі Українки говорить, скільки глибоких драм розтерзувало її тонку і вразливу душу, відомо, яким нещадним було до неї життя, „де щастя і горе так божевільно сплелись...” При всій витонченості й ранливості натури зусиллям волі, мислі й доброти піднялася вона над своїм болем, зуміла почути інших і, перейнявшись гірким становищем свого народу, дійшла такої внутрішньої узгоди з ним.

Кожен смуток її, і жаль, і сарказм, сама інтонація міцного Лесиного рядка, відтво­рюючи особисте, водночас набували й народного звучання.

Як особисту трагедію, переживала поетеса уярмлення свого народу, безправність його культури. Душа поетеси, лагідна з природи, закипала гнівом на кожен вияв утисків, ко­лоніальної сваволі, поетеса майже фізично задихалася в атмосфері царського деспотиз­му, в середовищі, отруєнім бацилами рабства. Прометей — улюблений герой Лесі Українки. Протягом усього творчого життя оспівує вона людину-борця, звитяжця, людину нездолан­ну, яка в ім'я високої мети здатна жертву­вати собою. Для Лесі й сам поет уявляється насамперед в образі безстрашного, кров­но зв'язаного з народом подвижника, лю­дини обов'язку, лицаря свободи й справед­ливості.

Самій поетесі притаманні були якраз такі якості. Кажуть, скромна була, сором'язлива, не дуже й примітна серед людського загалу, але яку непоступливість виявляла, коли йшлося про долю, честь і престиж народу, його культури, про святе й заповітне!

Всі, кому дорога була наша література, із захватом стежили, як сходить поетична зоря Лесі Українки. Поява юної поетеси для де­кого була майже загадковою: не проходила вишколу ні в яких гімназіях — і раптом така висока освіченість, ерудованість; постійні змагання з підступною недугою — і водночас; оцей внутрішньо незламний, на якихось тяжких вогнях гартований дух.

Леся була щедро обдарована від природи. Крім виняткових здібностей поетичних та всіма знаного в ній таланту до вивчення мов, почувала вона вільно себе і в стихії музики. Леся ще була зовсім юною, а, крім того, роками з любов'ю збирала українські народні пісні, виявивши смак і сумлінність етнографа...

Фантазія, ця сестра поезії, вже з дитячих літ заваблювала Лесю в таємничий світ народних легенд і казок, в зачакловані хащі волинських лісів та в ніч­ну тишу повитих місячним маревом озер, де багата уява вигладжувала русалок та перелесників, мавок та потерчат, весь отой химер­ний Олімп народної міфології, що його потім з такою красою відтворить поетеса у своїй „Лісовій пісні”.

У еллінів, великих поетів античності, пре­красні створіння народжувалися з моря, з піни морської. Про нашу ж поетесу можна сказати, що вона разом зі своєю поезією народжена була морем народного життя. Де б не була вона: в Болгарії, Єгипті, під небом Італії чи в привітній Грузії, кожним виблиском думки пов'язувалося з Україною, з народом, який виплекав її і яко­му вона хотіла бути корисною в його духовному поступі, в боротьбі за соціальні й на­ціональні права. Любов патріотки давала їй дар ясно­видства, провісництва, вона була серед тих, хто передчував неминучу соціальну бурю, своєю чутливою душею поетеса вгадувала наближення революції. Поки що ж Леся Українка світила «досвітні огні» своєї поезії серед безмежної самодер­жавної ночі. Яку ж треба було мати відвару духу, щоб і серед тої, здавалось би, вічної суспільної заледенілості гукнути в пітьму: «Вставай, хто жи­вий, в кого думка повстала...» Леся не боялась таких червоних необачних слів»! Зі всівір щирістю й гіркотою визначала вона становище свого покоління:

Орлині крила маємо за плечима,

Самі ж кайданами прикуті до землі.

З творчістю Лесі Українки в нашу літера­туру входили цілі світи, не знані чи мало-знані раніше, відкривались нові тематичні обшири, однак цінні для нас не лише її сміливі мандрівки в різні часи, до різних народів, важливіше те, що, беручи навіть відомі мандрівні сюжети та відстояні у віках міфологічної місткості характери, вона трак­тувала їх щоразу по-своєму, надавала їм нової глибини, оригінальної філософської на повненості, поетичної свіжості. Поряд із Шевченком, Франком, Панасом Мирним, Коцюбинським та іншими нашими славними класиками Леся Українка наполегливо розвивала й зміцнювала нашу сучасну літературну мову, вдосконалювала художню стилістику.

Леся розуміла свою відповідальність, тому постійно дбала за стильове, лексичне й синоні­мічне збагачення рідної мови, і це теж додає їй заслуги в нашій культурі, в нашому красному письменстві.

Потрібен був час, щоб в усій справжності відкрилась нащадкам величава постать Лесі Українки, її подвижницька праця.

Творчість поетеси давно уже вийшла з укра­їнських берегів. Її лірика, поеми, п'єси, пе­рекладені на десятки мов народів бувшого Радянсько­го Союзу, мовби здобувають собі друге цвітіння, слово Лесі Українки йде до наших друзів у різні країни й на всі конти­ненти. Нема сумніву, що майбутні віки ще і повнішим, всесвітнім визнанням увінчають геніальну дочку українського народу.