ЗМІСТ

ВСТУП

Макроекономіка – галузь економічної науки, що вивчає поведінку економіки як єдиного цілого з метою забезпечення умов сталого економічного зростання, повної зайнятості ресурсів, мінімізації рівня інфляції і рівноваги платіжного балансу.

Макроекономіка – це одна з наук, що вивчає закономірності функціонування національної економіки. Окрім неї, економіку вивчають багато інших економічних наук: політична економія, мікроекономіка, маркетинг, менеджмент, галузеві та функціональні економіки та ін.

Водночас макроекономіка як наука, насамперед, спирається на положення та висновки політичної економії про розвиток виробничих відносин, розширене відтворення, дію об'єктивних економічних законів та механізми їх використання у практиці господарювання. Вона також має безпосередній зв'язок з математикою і статистикою, широко використовує методи економіко-математичного моделювання, що перетворює її у точну науку, дозволяє перейти від якісного до кількісного аналізу економічних явищ, процесів та закономірностей, які відбуваються в економіці.

Отже, макроекономіка формує наукові уявлення про функціонування економіки на національному рівні. Вона досліджує господарську діяльність та взаємодію всієї сукупності економічних суб'єктів. Внутрішній стан та функціонування економічної системи як єдиного цілого забезпечується зв'язками між елементами, що входять до її складу, і зовнішнім середовищем.

Мікроекономіка вивчає механізм функціонування та взаємовідносини індивідуальних економічних агентів, до яких належать окремі підприємства та організації (фірми, комерційні банки, страхові компанії тощо).

І. Сутність макроекономіки як науки

Макроекономіка - наука порівняно молода, дитя 20 століття. Вона оформилась як наука в 30-х роках, після світової економічної кризи 1929-1932 рр., і на довгі десятиліття стала центром економічних досліджень. Однак коріння макроекономіки протягуються більш як на два століття назад.

Макроекономіка як одна із складових частин економічної теорії є наукою про поведінку економіки як єдиного цілого. Вона вивчає причини циклічних коливань і взаємозв'язок динаміки обсягів виробництва, рівня інфляції та безробіття.¹

В основі макроекономіки лежать мікроекономічні явища та процеси. А це означає, що:

• макроекономічні показники є результатом зведення показників економічної діяльності окремих домогосподарств та фірм;

• макроекономічні закономірності відображають тенденції масової поведінки на мікрорівні;

• при побудові макроекономічних моделей виходять із припущення про те, що домогосподарства та фірми приймають оптимальні мікроекономічні рішення;

• макроекономічні процеси є результатом взаємодії економічних агентів та економічної політики держави.

Макроекономічні фактори (такі, як рівень ринкової процентної ставки, інфляції, безробіття тощо) впливають на рішення домогосподарств про заощадження, інвестиції, споживчі витрати, що, в свою чергу, визначає величину і структуру сукупного попиту. Тому мікро- і макроекономічні процеси тісно взаємопов'язані.²

Основними макроекономічними показниками є: темп зростання реального ВВП; рівень інфляції; рівень безробіття.

Макроекономіка складова економічної науки. В економічній теорії розділяють макро- та мікро- аналіз, при цьому макроаналіз виходить із необхідності обгрунтування закономірності функціонування національної економіки в цілому. Мікроаналіз вивчає поведінку окремого підприємства. В макроаналізі виділяють макроекономічну систему, яка включає зовнішні і внутрішні фактори. До зовнішніх факторів суспільного відтворення відносять природні та демографічні; до внутрішніх – процеси виробництва, реалізації та споживання.

Регулювання макроекономічної системи здійснюється через ринкові важелі та апарат державної економічної політики. Макроекономіка виступає як розділ сучасної економічної теорії, яка вивчає поведінку економіки, як єдиного цілого. Ситуація у національній економіці визначається сукупністю конкретних макроекономічних параметрів, кожен з яких по-своєму характеризує економічне становище країни. Тільки на основі аналізу рівня і динаміки макроекономічних показників і параметрів можна зрозуміти, як працює економіка.

Макроекономічна теорія має на меті вивчення загального стану та структури економіки, закономірностей національної економіки, її руху та народногосподарських пропорцій з відповідним виробленням рекомендацій для державних органів влади, які формують державну економічну політику. Макроекономіка, як теоретична наука має на меті визначити стан національної економіки, обгрунтувати основні напрямки економічної політики держави, вміти визначити причини криз в економіці та шляхи їх подолання, вміти організовувати грошовий обіг, забезпечити стабільність грошової одиниці, правильно обґрунтувати фінансову, податкову, бюджетну політику держави і в підсумку вибрати модель економічного розвитку, яка на сьогодні є найважливішою з проблем макроекономічного розвитку країни. ³

Предмет макроекономіки - великомасштабні (у масштабах всього суспільного виробництва) економічні процеси і явища, на відміну від предмета мікроекономіки, де вивчаються питання діяльності малих економічних одиниць, насамперед, фірм (підприємств). Макроекономіка вивчає сфери і галузі національної економіки, господарські зв'язки між ними.

Результатом макроекономічних досліджень є поглиблення знань про економіку, механізми її розвитку. Закони, виявлені на основі аналізу макроекономічних моделей, розкривають взаємозв'язок, суттєву залежність між різними економічними показниками (змінними).

Основними законами макроекономіки є:. закон макроекономічної рівноваги; закон вартості; закон попиту та пропозиції; закон саморегулювання макроекономічних процесів; закон спадної граничної продуктивності; закон спадної граничної корисності.

Макроекономіка має відповідати на питання: як функціоную національна економіка; за допомогою яких механізмів вона набуває здатності вирішувати головну проблему суспільства.

Предметом макроекономіки є механізм функціонування економічної системи. Макроекономічний аналіз вивчає фактичний стан економіки, макроекономічне регулювання є інструментом економічної політики і визначає, що повинно бути в економіці і як цього можна досягти.

Функції макроекономіки – це ті завдання, що розв'язуються у процесі дослідження й аналізу реальної економічної. системи (макроекономіка як наука), та її викладання і вивчення (макроекономіка як навчальна дисципліна).

Макроекономіка виконує такі функції: – теоретико-пізнавальну; – прикладну (практичну); – світоглядну (формування сучасного економічного мислення та економічної культури).

Всі функції макроекономіки органічно взаємозв'язані. Теоретико-пізнавальна функція полягає в тому, щоб повніше забезпечити вивчення власне макроекономічної теорії. Знання макроекономіки створює фундамент, на якому може будуватися вивчення багатьох прикладних економічних дисциплін. Макроекономіка має безпосереднє прикладне значення.

Важлива функція макроекономіки - її світоглядна функція. Цю функцію вона виконує на основі вироблення у майбутніх економістів-професіоналів сучасного економічного мислення. ⁴

Сучасна макроекономіка не має єдиної домінуючої теорії. Вона спирається на ряд теорій, які взаємодіють і взаємодоповнюють одна одну і дають практикам можливість вибору, тобто самим визначити ефективність кожної теорії залежно від своїх суб’єктивних уявлень, а також з урахуванням індивідуальних умов, цілей і пріоритетів економічної політики певної країни.

Широковживаним і добре відомим є визначення макроекономіки як науки, що вивчає економіку з точки зору її цілосності. Макроекономіку називають теоретичною основою економічної політики держави. Таке визначення відображає той факт, що її висновками керуються ті, хто формує і здійснює економічну політику.Макроекономіка досліджує сутність, результати та наслідки спільної економічної діяльності всіх учасників народного господарства.

Специфічним завданням макроекономіки є пізнання, систематизація, узагальнення та пояснення процесів, які обумовлюються механізмом функціонування народного господарства в цілому. Слід розрізняти макроекономіку як сферу народного господарства і макроекономіку як науку. Макроекономіка як наука об'єктом свого дослідження має економічну систему суспільства як сукупність усіх елементів і сфер економіки і суспільних економічних відносин. Отже, предмет макроекономіки включає: національну економіку як єдине ціле, тобто макроекономічну систему;окремі агрегати економіки, які охоплюють всі або великі групи однорідних або подібних індивідуальних економічних суб'єктів та їх економічні зв'язки (сфера матеріального і сфера нематеріального виробництва, державний і приватний сектори, сфера домашніх господарств тощо);сфери економічної системи (виробництво, розподіл, обмін і споживання суспільного продукту);економічні зв'язки між суб'єктами економічної системи (соціально-економічні і організаційно-економічні відносини); стратегію економічної поведінки держави, тобто макроекономічне регулювання і основи економічної політики.

Виходячи з цього, потрібно розмежувати дві сторони предмету макроекономіки - позитивну і нормативну. Позитивна макроекноміка це теоретична макроекономіка, специфічне завдання якої – привести в систему, пояснити і узагальнити факти, що стосуються механізму функціонування народного господарства як цілого.

Нормативна макроекноміка - це практичні рекомендації державі по проведенню певної економічної політики, пов'язаної з регулюванням економічної системи чи переходом до іншої економічної системи.

Необхідно виділяти і прикладну макроекономіку - конкретну економічну науку, що розробляє конкретні моделі розвитку економічної системи.

Теоретична макроекономіка застосовує специфічний набір методів і прийомів дослідження свого предмету.⁵

ІІ. Об’єкти та суб’єкти макроекономіки

Об’єктом макроекономіки є історично визначена економічна система в цілому. Загальною рисою кожної економічної системи є її здатність до постійного відтворення виробництва.

1. Ринкова економіка – характеризується приватною власністю на економічні ресурси й виконанням ринкового механізму для регулювання економіки.

2. Командно-адміністративна (планова) економіка – вона заснована на суспільній (державній) власності, а регулювання економічних процесів здійснюється за допомогою централізованого державного планування. Вона регламентує обсяги виробництва продукції, розподіл і виконання ресурсів, ціноутворення і витрати на виробництво, розподіл доходів на споживання і нагромадження. Тут основним інструментом державного регулювання виступає державне планування. Держава заздалегідь планує ціни, заробітну плату та інші ринкові інструменти.

3. Змішана економіка – це така економічна система яка поєднує в собі різні форми власності (приватну, кооперативну, державну), і два механізми макроекономічного регулювання: ринковий і державний. ⁶

Залежно від ступеня державного втручання в економіку змішана економіка кожної країни має особливу модель з переважанням елементів лібералізму.

Моделі змішаної економіки:

Американська модель – це така економічна система основу якої складає система всілякого заохочення підприємництва, досягнення особистого успіху, збагачення активної частини населення.

Японська модель – характерним є втручання держави в економіку. Ринок підпорядкований загальним національним завданням, велику роль відіграє економічне планування (індикативне). Розв’язанням соціальної проблеми займаються корпорації та об’єднання.

Шведська модель – соціальна спрямованість на рівні державної політики. Скорочення майнової нерівності досягається за рахунок перерозподілу доходу через бюджет на користь менш забезпечених верств населення. У державному бюджеті акумулюється більш як 50% ВНП. ⁷

Макроекономіка розрізняє в економіці країни чотири агреговані суб'єкти:

1. Домашні господарства містять у собі всі приватні господарства, що задовольняють споживання, яке пов'язане з життям сімей (індивідів). Домашні господарства мають у своїй приватній власності чинники виробництва, продаж або оренда яких приносить прибуток. Доход домашніх господарств направляється на витрати, що пов'язані з поточним споживанням, і на заощадження.

2. Підприємства – усі фірми країни, що виробляють і реалізують товари і послуги з метою одержання прибутку. Підприємства закуповують чинники виробництва, продають товари і послуги, інвестують виробництво.

3. Держава – усі державні організації і заклади, що виробляють суспільні блага (державна охорона здоров'я, охорона навколишнього середовища, оборона, охорона суспільного порядку, будівництво доріг тощо). Держава купує для виробництва суспільних благ товари і послуги, вироблені підприємствами. Виробництво суспільних благ покривається податками, стягнутими з домашніх господарств і підприємств. Однією з важливих функцій держави є функція пропозиції грошей (емісія), необхідних для домашніх господарств, підприємств і самої держави.

4. Сектор закордон – усі іноземні господарські суб'єкти і державні інститути. Взаємодіє з господарськими суб'єктами даної країни через обмін товарами, послугами, національними валютами і т.п.⁸

Економічна система в цілому є об'єктом вивчення макроекноміки. Тому важливо визначити суть і структуру економічної системи.

В процесі виробництва, а також роподілу, обміну і споживання життєвих благ між її учасниками виникають певні відносини, які назвали економічними відносинами. Економічні відносини поділяються на соціально-економічні і організаційно-економічні.

Соціально-економічні відносини - це відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва і продукту праці, тобто вони є відносинами власності.

Організаційно-економічні відносини - це відносини між людьми з приводу поділу, кооперації, комбінування, організації праці, спеціалізації виробництва, його технології, розподілу і обміну вироблених життєвих благ. Характер і тип цих відносин визначається відносинами власності (соціально-економічними відносинами).

Економічна система - це сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, розподіл, обмін і споживання товарів і послуг, а також на регулювання цієї діяльності у відповідності з метою суспільства.

Основними елементами економічної системи виступають: продуктивні сили, організаційно-економічні і соціально-економічні відносини, а також економічний механізм суспільства   який є сукупністю форм, способів і методів регулювання економічної діяльності людей. Усі елементи економічної системи діалектично взаємозв'язані, рівень розвитку одного відповідає рівню розвитку інших. Економічна система багатовимірна, її слід розглядати як з боку елементів економічної структури суспільства (економічних відносин), так і з боку функціональних сфер економіки (виробництво, розподіл, обмін і споживання).⁹

Макроекноміка виявляє загальні зв'язки елементів економічної системи, закономірності її функціонування і розвитку в контексті розвитку її окремих компонентів.

Ринковий економічний механізм - це механізм регулювання економіки, що грунтується на приватній (корпоративній) властності і приватному підприємництві. Цю роль виконує ринок. В основі ринкового механізму лежать об'єктивні закони попиту і пропозиції, у взаємодії яких лежить ринкова ціна, яка і є регулятором обсягів виробництва і споживання суспільного продукту. Рушійною силою і основою процесу ринкового ціноутворення є економічна конкуренція, яка створює потужні мотиви виробничої діяльності.

Плановий економічний механізм виникає в умовах, коли не існує основи ринкового регулювання - приватної власності і конкуренції. Цей тип регулювання характерний для суспільства з монопольною державною власністю. Оскільки ринкове регулювання тут не діє, держава бере на себе цю фунцію. Регулювання здійснюється через суб'єктивне директивне регулювання, коли державний план виробництва, розподілу і споживання суспільного продукту стає законом. Тут відсутня приватна ініціатива, приватне підприємництво,а тому мотивація праці недостатня.

Отже, на грунті сказаного вище, можна зробити висновок: існує два типи економічних систем - ринкова і планова, або етатична (одержавлена, французьке etat-держава).

Ринкова економічна система характеризується переважно приватними формами власності на засоби виробництва (насамперед корпоративна власність) і специфічним ринковим механізмом попиту, пропозиції і ціни товару. У такій системі яскраво виражений особистий економічний інтерес, який є могутнім спонукальним мотивом економічної діяльності. Відповідно, і продуктивні сили одержують простір для свого розвитку, виникають специфічні форми організації і технології виробництва.

Планова (етатична) економічна система грунтується на тотальній державній власності і суб'єктивному механізмі державного планового регулювання, в якому на першому плані знаходяться не економічні, а політичні засоби впливу (політичне керівництво). Така система не має достатніх стимулів економічної діяльності, тому змушена широко застосовувати неекономічні методи примусу до праці. Відсутність об'єктивного механізму регулювання постійно порушує рівновагу такої системи, гальмує розвиток продуктивних сил, створює неефективні форми організації і технології виробництва. Тому її називають також командно-адміністративною, або тоталітарною.

Хоча в історичному плані ринкова економіка виявила свої незаперечні переваги, вона має ряд недоліків (циклічний розвиток, безробіття, монополізація, яка руйнує ринковий механізм, тощо), а тому на сучасному етапі ринкова система вільного підприємництва трансформувалась у змішану економіку.

Змішана економіка - економічна система, яка грунтується на плюралізмі різних форм власності, багатоукладності економіки з пріоритетом корпоративної власності і економічному механізмі, що включає, як ринкові, так і планові форми регулювання при провідній ролі перших. Співвідношення ринкового механізму і державного регулювання таке, що останнє існує як засіб забезпечення свободи дії першого, а його розвиток диктується потребами ринку.

Отже, змішана економіка - це регульована ринкова економіка; сучасна ринкова економіка.¹⁰

ВИСНОВКИ

Макроекономіка формує наукові уявлення про функціонування економіки на національному рівні. Аналізуючи основні фактори і наслідки макроекономічного розвитку, ця наука водночас пропонує певні «рецепти», методи активного впливу на об'єкт свого дослідження. Вона також безпосередньо зміст економічної політики держави, макроекономіка виступає її теоретичною основою.

Питання про цілі і методи здійснення макроекономічної політики є одним із найбільш дискусійних в економічній теорії. Саме з цього питання найбільш чітко проглядаються розбіжності між різними школами макроекономічних теорій. Спектр таких розбіжностей дуже широкий: від майже повного заперечення необхідності державного втручання у функціонування національної економіки (класична школа немарксистської економічної думки) до визнання вирішальної ролі держави у вирішенні всіх макроекономічних проблем (ортодоксальний марксизм).

Теоретичною основою неоднозначного трактування цілей і задач макроекономічної політики служить різне розуміння спроможності ринку до саморегулювання і безкризового економічного розвитку.

Сучасна макроекономічна теорія подана широким спектром шкіл і напрямків. Представники окремих течій економічної думки висловлюють діаметрально протилежні погляди з одних питань, солідаризуються з інших, намагаються знайти консенсус з третіх. Все це ускладнює наукову класифікацію сучасної макроекономічної думки.

Ефективне функціонування національної економіки повинно досягатися як на базі саморегулювальних властивостей ринкового механізму, так і через державний механізм регулювання економіки.

ЛІТЕРАТУРА

1. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Навч. посіб.. — 2.вид., доп. — К. : Атіка, 2006. — 368с.

2. Буряк П. Ю., Стефанишин О. В., Цимбал Л. Л., Балагурак У. Д., Гупало О. Г. Макроекономіка: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закладів / Львівський держ. фінансово-економічний ін-т / П.Ю. Буряк (наук.ред.). — Л. : ІНТЕРЕКО, 2001. — 347с.

3. Коюда П.М. Макроекономіка: Навч. посібник / Харківський національний ун-т радіоелектроніки. — Х. : ХНУРЕ, 2001. — 236с.

4. Лебединська Л.Д. Макроекономіка: Курс лекцій / Чернігівський держ. ін-т економіки і управління. — Чернігів : Чернігівські обереги, 2002. — 128с.

1. Малиш Н.А. Макроекономіка: Навч. посіб. – 2-ге вид.,випр. – К.: МАУП, 2004. – 184 с.

2. Матросова Л.М. Макроекономіка: Курс лекцій для студ. екон. спец. денної та заочної форми навчання / Луганський національний педагогічний ун-т ім. Тараса Шевченка. — Луганськ : Альма-матер, 2005. — 110с.

3. Мельник А.Ф., Желюк Т.Л., Длугопольський О.В. Макроекономіка та макроекономічна політика: навч. посіб. / А.Ф. Мельник (наук.ред.). — К. : Знання, 2008. — 699с.

4. Панчишин С.М. Макроекономіка: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл., що навчаються за освітньо-проф. програмою бакалавра з напряму "Економіка та підприємництво". — 2.вид., стер. — К. : Либідь, 2002. — 614с.

5. Савченко А.Г., Євдокимова Д.М. Макроекономіка: навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Державний вищий навч. заклад "Київський національний економічний ун- т ім. Вадима Гетьмана". — К. : КНЕУ, 2008. — 256c.

6. Харкянен Л.В. Макроекономіка: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл.. — К. : Каравела, 2006. — 176с.