Реферат на тему:

Культура Камбоджі

План

1. Історичний нарис

2. Освіта

3. Преса, радіомовлення, телебачення

4. Література і мистецтво

І. Історичний нарис

Перші дані про населення Камбоджі відносяться до раннього неоліту (5-е тисячоліття до н.е.), коли вже сформувалася родоплемінна організація, а населення займалося землеробством, рибальством, полюванням. До середини 1-го тис. до н.е. у предків кхмерів розвивалася самобутня культура епохи бронзи. Наприкінці 1-го тис. до н.е. починається обробка заліза. У цей же час у населення родючих долин КАМБОДЖА і дельти р. Меконг відбувся розпад родо-племінної організації, почалося формуватися класове суспільство.

Перша відома держава на території Камбоджі — Фунань (1—6 ст. н. е.; у дельті р. Меконг). Економічною основою древнього суспільства була громада, основне заняття — поливне рисівництво. Міста були великими ремісно-торговими центрами. Фунань підтримувала торгові і культурні зв'язки з Південною Індією і Китаєм. Державний устрій Фунани — монархія. Для древньої Камбоджі характерний індійський культурний вплив (у т.ч. індуїзм 1 по 5 ст.), класове суспільство формувалося в центральному і північному районах сучасної Камбоджі. Виниклі тут держави до середини 6 ст. підкорялися Фунани, потім стали самостійними.

У 7—8 ст. на території КАМБОДЖА склалися держави Ченла Землі і Ченла Води. У цей період ослабнули економічні позиції великої земельної аристократії, з'явилися нові форми експлуатації (панщина, іпотека), став продаж землі, виникло численне селянство (анак сре). Підвищилося значення середніх землевласників. Державний апарат придбав струнку ієрархічну структуру, усе більш зливаючись з жрецькою індуїстською верхівкою. У культурі почали переважати місцеві елементи, виникла кхмерска писемність.

У 9 ст. у дельті Меконгу і прилягаючих районах почалося формування імперії Камбуджадеша, що до 11 в. перетворилася в найбільшу державу Індокитайського півострова. У 11—13 ст. кхмерскі феодали не раз скоряли Тьямпу, вели війни з Дайвьетом (В'єтнамом), доходили до границь Пагана. Територія КАМБОДЖА досягла великих розмірів (див. ст. Камбуджадеша і карту до неї). Тривалі війни й інтенсивне храмове будівництво (храми Ангкор-Ват, Ангкор-Тхом, Байон і ін.) супроводжувалися подальшим поневолюванням общинників; загострилася класова боротьба, що прийняла форму селянських повстань. Наприкінці 13 в. імперія Камбуджадеша розпалася. Наприкінці 14 ст. зникла теократична влада монарха. Основу пануючого класу складали феодали, що не мали маєтків і, що одержували за службу відрахування від податків, що збираються з общинників. У зв'язку з ліквідацією наприкінці 14 ст. храмового землеволодіння (виникло в 9 ст.) збільшилося число селян, що залежали безпосередньо від держави. Тимчасова економічна стабілізація феодалізму привела до росту (особливо в 1-й половині 16 в.) продуктивних сил суспільства (удосконалювання іригаційні мережі, розширення рисових полів і ін.). З 16 в. розвивалися і зміцнювалися міста КАМБОДЖА — Пномпень (столиця з 1443), Ловек, Пурсат, Удонг і ін. Королівська влада сприяла поширенню буддизму; зводилися величезні статуї Будди. Наприкінці 16 ст. тайські війська розорили західну частину країни.

Основу соціальної структури КАМБОДЖА у 18—19 ст. складали селянські сусідські громади, що залежали, як правило, безпосередньо від держави; велике феодальне землеволодіння і дрібні маєтки одержали незначне поширення. Ослаблення КАМБОДЖА на початку 18 в. спричинило за собою встановлення її залежності від сіамської і в'єтнамської держав.

ІІ. Освіта

Перші світські школи в Камбоджі з'явилися в середині 19 в. із установленням панування французьких колонізаторів. У 1983 нараховувалося всього 980 державних початкових шкіл (173 тис. учнів) і близько 1,5 тис. початкових монастирських шкіл (близько 100 тис. учнів), 7 середніх навчальних закладів і 1 вище. До кінця колоніального періоду близько 80% населення було не писемне. Після завоювання незалежності народне утворення одержало значний розвиток, ДО 1985 відсоток неписьменних серед облич старше 15 років знизився до 67. У 1997 державні асигнування на освіту складали 1,4 млрд. рієлів (21,6% бюджету). Система народного утворення включає 6-літню безкоштовну початкову школу (2 ступіні по 3 роки кожна), неповну середню школу — коледж (4 роки навчання), повну середню школу — ліцей (7 років навчання, 2 ступіні — 4 і 3 роки). Навчальна програма коледжу і 1-й ступіні ліцею однакова, на 2-й ступіні ліцею відбувається поділ на гуманітарне, природничо-наукового і математичного напрямків. По закінченні ліцею одержують диплом «повного бакалавра», що дає право надходження у вузи. У мережі початкового навчання до 1985/86 навчального року було 1129 державних шкіл, 1531 монастирська школа, 93 середні школи (20 ліцеїв і 73 коледжу). У 1988/89 навчальному році в початкових школах навчалося 998 тис. учнів, у середніх школах — 107 тис. учнів. Професійно-технічна освіта здійснюється на базі початкової школи в професійних школах і технічних коледжах. Кваліфікованих робітників готують професійні центри. У 1986 нараховувалося 23 професійно-технічні заклади, найбільш великі — Національна школа мистецтв і ремесел у Пномпеневі і технічний коледж у Кампонгтямі.

ІІI. Преса, радіомовлення, телебачення

Основні газети і журнали, що видавалися в Пномпені в 1991: «Репюблікен» («Republicain»), щоденна газета, тираж 6 тис. примірників, виражає думку офіційних урядових кіл; «Курье пномпенуа» («Courrier Phnompenhois»), щоденна газета, з 1969, тираж 5,5 тис. примірників; «Реалите камбоджьен» («Realites Cambodgiennes»), політичний щотижневик, тираж 3 тис. прим.; «Камбодж нуво» («Cambodge nouveau»), щомісячний журнал, тираж 4 тис. прим.

У Пномпеневі знаходиться інформаційне агентство Ажанс Кхмер де Пресс (засноване в 1951); радіопередачі на закордонні країни ведуться на французькому, англійському, трьох діалектах китайських мов, в'єтнамській, лаоській, тайській мові. Працює (з 1966) телевізійна станція, що веде передачі 2—3 рази в тиждень по 2 програмам (кхмерської і французької).

Патріотичні сили КАМБОДЖА мають з 1990 свої органи інформації — інформаційне агентство Ажанс Кхмер д'енформасьон, випускає «Бюльтен д'енформасьон дю фронт юни насьональ дю Кампучіа»(«Bulletin d'information du Front Uni National du Kampuchea»), і радіостанцію — Голос Національного єдиного фронту Камбоджі

ІV. Література і мистецтво

Перші відомі пам'ятники Камбоджійської літератури доангкорского періоду (2—9 ст.) представлені санскритськими написами на стінах у храмах Вокань (територія сучасного В'єтнаму, 3 ст.) і Тонле-Бати (6 ст.). До початку 7 ст. відносяться написи на древньокхмерській мові. Ангкорський період (802—1433) характеризується загальним розквітом кхмерської культури, що розвивалася під впливом ідеології брахманізму і буддизму махаяни: на санскриті писали Яшоварман II, Кавишвара, Йокиндра, Субхадра; на кхмерській мові — Каосатхипадей Кау, Дуонг, Тьєй Нон, Неакпанг, Сампхеар, Пхокдей і ін. Деяке поширення в літературі одержує також мова палі. Особливе місце займає лірична поема «Індрадеви» і епос «Реамкер» по мотивах індійської «Рамаяни», написані на кхмерськом мові. Найбільш значним явищем у літературі так званого середнього періоду (1434—1862) було народна поема-сказання «Тум і Теау» (15 в.) про трагічну любов юнака і дівчини. Письменники Соттан Прейтьеа Ен, Саом Лоть, Ну Кан і ін. продовжували створювати традиційні добутки і при французькому колоніальному режимі (1863—1953). Один із кращих добутків цього часу —поема «Сратоп Тьек» Бамрае Утей Нгинга, написана на матеріалі древніх сказань. У 30—40-х рр. з'являються перші романи, що відрізняються гуманістичною спрямованістю: «Пайлинська троянда» (1936) Ньок Тхаема, «Сопхат» (1938) Рим Кина і «Зів'ялий квітка» (1947) Ну Хатя

Найдавніші пам'ятники мистецтва Камбоджі — орнаментована кераміка неоліту, бронзові вироби середини 1-го тис. до н.е. У 6 ст. в Ангкор-Борей і в 7 ст. у Самбор-Прей-Кук були побудовані святилища (прасати) — прямокутні в плані цегельні вежі, розчленовані пілястрами й увінчані пірамідою з помилкових поверхів; стіни прикрашалися різьбленням по стукоті, помилковими порталами. Під індійським впливом виникли м'яко й узагальнено модельовані статуї 6 в. Більш самобутні стрункі, витончені, повні життя і разом з тим величні статуї 7—8 ст. У 9 в. склався тип ансамблю з прасатов і підсобних будинків, оточених огорожею (з павільйонами-ворітьми «гопура»), а пізніше також галереями і каналами (До в Ролуосе, 9 в.; Бантеай-Срей, 10 в.). Тоді ж виник тип «храму-гори» — східчастої піраміди, увінчаної 1 чи 5 прасатами й оточеної галереями і каналами (Баконг у Ролуосе, 9 в.; Пранг у Кох-Кере, 10 в.). У 10 в. цегла змінюється латеритом і піщаником, розцвітає мистецтво різьбленого декору, у якому в пишний рослинний орнамент уплітаються фігури божеств, небесних дівши, тварин і чудовисьКамбоджа Строго фронтальні статуї 9—13 ст. відрізняються монолітністю, міццю узагальнених обсягів, графичной стилізацією деталей. У 9—13 ст. склався гігантський комплекс Ангкор, включавший безліч багата прикрашених храмів і палаців; особливо значна найбільш зроблений і грандіозний храм-гора Ангкор-Ват (близько 1113—50) і побудована як єдиний і величний архітектурний ансамбль (кінця 12 — 13 ст.) столиця Ангкор-Тхом з величезними ликами божеств на численних вежах. Рельєфи, що тягнуться нескінченними рядами, у галереях храмів Ангкора чудові жвавістю і виразністю батальних і побутових сцен, багатством ритму, гнучкістю контурів. З 14 в. кам'яне зодчество занепало, древні міста були закинуті. Будувалися дерев'яні палаци і буддійські храми (королівський палац і «Срібна пагода» у Пномпеневі) з галереями, загостреними по краях дахами, різьбленням, ліпленням, золотим розписом по лаку. Споруджувалися кам'яні колоколовидні ступи. Кам'яна скульптура перемінилася дерев'яної і бронзовий (статуї Будди; статуетки танцівниць, героїв епосу), а рельєфи — розписами (клейовими фарбами) на теми буддійських легенд. З 2-й половини 19 в. у містах будуються будинки в дусі французької еклектичної архітектури. У розписах і картинах Вікна Теп Нимит Тлака (початок 20 в.) декоративна стилізація сполучається з реалістичною виразністю облич. З проголошенням незалежності (1953) почалося планомірне містобудування (нові міста — Кампонгсаом, 1957—1960, Бокор, 1962). У містах побудовані залізобетонні будинки як у місцевих традиціях — з галереями, вежами, крутими схилами дахів (архітектор Ванмоливан), так і в сучасному стилі, з лоджіями і солнцезащитніми пристроями. Масова забудова в селах і містах — пальові каркасні будинки, часто з верандою. Традиційні народні ремесла — ручне шовкоткацтво, батик, різьблення по дереву і слоновій кістці, гравірування по металу, розпис кераміки, вишивка, вирізання зі шкіри (ажурні пано, фігури тіньового театру). Розвиваються живопис і графіка (Нгок Дим, Сам Юний).

Джерела музичної культури кхмерів, формування їх класичної музичної системи, інструментарію восходят до глибокої стародавності (оркестр, а також окремі інструменти зображені на барельєфах древніх храмів Ангкора). Досягши розквіту в період Ангкорської КАМБОДЖІ, кхмерская класична музична система збереглася майже в незмінному вигляді. Музика кхмерів заснована на пентатоніці. Структуру її визначає ритм, тому головне місце в оркестрі належить ударним інструментам — барабанам (сампхо, чхайям), подвійним литаврам (ско-тхом), що скандують ритм танців, пісень, і цимбалам, гонгам, «співаючий» акомпанемент. Мелодію веде гобой (пей про, пей-пок, пра пий) чи очеретяна флейта (кхлой). Струнні інструменти (введені в 12 ст.) — лютні (та диеу, тяпей і та кхе), інструменти типу скрипки (тро-чі, тро-сао, тро-кмае) виконують тоніку. Великий класичний оркестр, що відрізняється від народного оркестру лише кількістю інструментів, супроводжує представлення Королівського балету. У Пномпені заснований інститут образотворчих мистецтв, що готує професійних акторів, музикантів, танцорів. Інститут збирає інструментальний, пісенний, танцювальний і літературний фольклор, що в обробленому вигляді демонструється на тимчасових підмостках, що споруджуються під відкритим небом. У Пномпені вибудований концертний зал.

У древніх храмах збереглися написи, у яких згадуються імена танцівниць, співаків і музикантів, а також настінні зображення блазнів-блазнів. Існує 3 основних види театральних представлень: Королівський балет, Театр тіней і Народний театральний Королівський балет використовує традиції середньовічного балету Камбоджі Ангорського періоду (називався сіамським; акторами були представники народності тай; танці супроводжувалися хоровим співом, тексти балад виповнювалися тайською мовою; з початку 20 в. театральні представлення ведуться на кхмерській мові). Сюжетами постановок служать древні легенди і казки. Відомо близько 30 таких сюжетів. Основні ролі виконують жінки, у трупі двоє чоловіків-танцівників, що грають демонів, блазнів і звірів (у масках; жінки виступають без масок, але у визначеному гримі). Театр тіней звичайно дає вистави під час релігійних свят. Сюжети, так само як і силуети ляльок, строго канонізовані. Вистави супроводжується розповіддю актора, що знаходиться за екраном. Великою популярністю користується Народний театр, де звичайно виступають 2 актори (без костюмів і декорацій). Вистави складається з коротких сценок, родинних середньовічному західноєвропейському фарсу (будуються на імпровізації, багато співу). У Пномпені, Сиемреапі й ін. містах існують постійні трупи. На початку 60-х рр. у Пномпені була почата спроба створити сучасний театр (імпровізаційні вистави по п'єсах У. Шекспіра, Ж. Росіні й ін