"Основні макроекономічні показники"

1. Валовий національний продукт

Економічна наука вважає, що одним із найкращих і доступних показників, які свідчать про здоров'я еконо­міки будь-якої країни, є обсяг річного сукупного виробництва товарів і послуг. Головний показник при скла­данні національних рахунків — валовий національний продукт, який виступає як сукупна ринкова вартість усього обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг за один рік. За допомогою ВНП вимірюють ринкову вартість річного виробництва.

Для об'єктивного обчислення сукупного обсягу вироб­ництва треба, щоб усі продукти і послуги, вироблені да­ного року, були враховані лише один раз. Більшість про­дуктів проходить декілька виробничих стадій, перш ніж попадає на ринок. Як наслідок, окремі частини і компо­ненти більшості продуктів купуються і продаються по декілька разів. Отже, щоб уникнути багаторазового вра­хування частин продуктів, які продаються і перепроду­ються, при розрахунку ВНП враховується тільки ринкова вартість і виключається вартість проміжної продукції. Під кінцевими продуктами розуміються товари і послуги, які купуються для споживання, а не подальшої обробки чи переробки. У ВНП включається продаж кінцевих продуктів, але від нього віднімається продаж проміжних про­дуктів. Це пояснюється тим, що вартість кінцевих про­дуктів включає усі існуючі проміжні операції. Візьмемо для прикладу дані табл. 1.

Таблиця 1

Величина доходів, видатків і добавленої вартості при випіканні хліба (гривен за хлібину)

Стадії виробництва	Виручка від Продажу	Вартість проміжних Матеріалів або товарів	Добавлена вартість (за­робітна плата, прибуток тощо)
Пшениця	4	-0	=4
Мука	6	-4	=2
Випечений хліб	12	-6	=6
Хліб, доставле­ний Покупцеві	20	-12	=8
	42	-22	-20

За даними табл. 1 слід визначити, яку частину вартості випеченого хліба треба врахувати при визначенні ВНП. Відповідь така: 20 гривен, тобто вартість кінцевого про­дукту. Якщо додати вартість усіх проміжних продуктів до вартості кінцевого продукту (в табл.1 ця сума дорівнює 42 гривнам) і включити отриманий результат у показник ВНП, його обсяг виявиться суттєво завищеним. Як наслі­док — подвійний рахунок.

Щоб при розрахунку національного доходу уникнути подвійного рахунку, необхідно старанно стежити, щоб до нього включалася тільки добавлена вартість, створена кожним підприємством. Добавлена вартість — то ринкова ціна обсягу продукції, виготовленої фірмою, за вираху­ванням вартості спожитої сировини і матеріалів, придба­них у постачальників. Склавши добавлену вартість, ство­рену всіма п'ятьма підприємствами, починаючи від виро­щування пшениці і аж до доставки хліба покупцеві, можна точно вирахувати вартість хліба. Точно так само, підраховуючи і складаючи добавлені вартості, створені всіма підприємствами в економіці, можна визначити ВНП, тобто ринкову вартість загального випуску.

З метою реального вимірювання ВНП слід виключити непродуктивні операції, до яких належать фінансові опе­рації і продаж уживаних речей. Чисто фінансовими опе­раціями вважаються державні трансфертні платежі, які включають виплати на соціальне страхування; допомогу безробітним та пенсії ветеранам; приватні трансфертні платежі, куди входять щомісячні субсидії, які отримують студенти вузів із дому, або разові дарунки від багатих родичів і операції з цінними паперами, тобто купівля-продаж акцій і облігацій.

Продаж вживаних речей не входить у ВНП, оскільки він не відображає поточного виробництва, або включаєть­ся у подвійний рахунок.

Валовий національний продукт вимірюється двома спо­собами: за обсягом виробництва або за сумою видатків на придбання товарів та послуг, за доходами або за сумою доходів, створених у процесі виробництва товарів і послуг. Мал. 1 показує кругооборот грошових видатків в такому господарстві, де немає втручання держави і не відбува­ється нагромадження капіталу або чистих заощаджень.

Щорічно люди споживають товари і користуються по­слугами. Грошові видатки населення на всі ці товари і послуги відображені у верхній частині мал. 1. Щоб об­числити загальну величину ВНП, необхідно скласти всі грошові кошти, витрачені населенням у сфері кінцевого споживання. У простому господарстві можна легко обчис­лити величину національного доходу або національного продукту як суму річного потоку товарів і послуг у гро­шовому вираженні.

У нижній частині мал. 1 відображені доходи населен­ня від реалізації чинників виробництва. Водночас ці дохо­ди складають у потоці товарів витрати виробництва.

Важливо відзначити, що вимірювання ВНП як за мето­дом обчислення потоку товарів, що показано у верхній частині мал. 1, так і за методом обчислення потоку доходів, показаного у нижній частині цього малюнка, говорить про те, що вони повинні дорівнювати одне одно­му. Причина полягає в тому, що в нижній частині малюн­ка разом із заробітною платою, відсотком і рентою врахо­ваний і прибуток, який свідчить про тс, що залишилось від продажу товарів або послуг після відновлення інших чинникових витрат. Отже, величина прибутку співпадає з тією сумою, на яку потік всіх інших доходів відрізняється від результату, обчисленого за методом підрахунку су­купності товарів.

Для вимірювання ВНП за видатками необхідно скласти не лише всі споживчі видатки населення, але й інвестиційні видатки бізнесу, державні закупівлі товарів та послуг і чистий експорт. Особисті споживчі видатки включають видатки домашніх господарств на предмети споживання тривалого користування, на товари поточно­го споживання, а також споживчі видатки на послуги.

Валові приватні внутрішні інвестиції (Іп) включають видатки, пов'язані з кінцевими покупками машин, устаткування і верстатів підприємцями, з усім будівництвом і змінами запасів. При цьому приріст запасів додасться до ВНП, а їхнє зменшення мас бути вираховано із ВНП.

Важливо відзначити, що до інвестицій не відноситься передача із рук в руки цінних паперів, оскільки такі операції означають просто передачу права власності на вже існуючі активи. Тс саме стосується і перепродажу вже існуючих активів. Інвестиціями є лише будівництво або створення нових капітальних активів.

Інвестиції діляться на валові і чисті. Валові інвести­ції — то сума відновлення і приросту інвестицій. Чисті внутрішні інвестиції призначені тільки для характеристи­ки добавлених інвестицій, що мають місце протягом по­точного року. Якщо валові інвестиції перевищують амор­тизацію, економіка перебуває в стані піднесення в тому розумінні, що виробничі потужності зростають. В застій­ній економіці валові інвестиції і амортизація між собою рівні. Із скороченням обсягу виробництва валові інвести­ції стають менші за амортизацію. Це означає, що в еко­номіці за рік споживається більше капіталу, ніж вироб­ляється. Подібна ситуація мас місце в Україні на початку 90-х років.

Державні закупівлі товарів і послуг поширюються на усі державні рівні, включаючи загальнодержавні, обласні і місцеві органи влади, на кінцеву продукцію підприємств і на всі прямі закупівлі ресурсів, а надто робочої сили. Сюди лише не включаються всі державні трансфертні платежі, оскільки вони не відображають збільшення по­точного виробництва, а лише передають державні доходи певним сім'ям та інвалідам.

Чистий експорт — величина, на яку зарубіжні видатки на вітчизняні товари і послуги перевищують вітчизняні затрати на іноземні товари та послуги. За допомогою розглянутих вище чотирьох видів видатків — особистих споживчих видатків (С), державних закупівель товарів і послуг (Дз), валових приватних внутрішніх інвестицій (Іп) і чистого експорту (Еч) — вимірюється ринкова вартість річного виробництва, тобто ВНП. Це означає, що С+Дз+Іп+Еч = ВНП.

Загальні видатки на річний випуск продукції в еко­номіці передусім поступають населенню у вигляді за­робітної плати, прибутку, відсотка і рентних платежів. При цьому важливо відзначити, що вартість загального обсягу продукції (ВНП) включає два види розподілу коштів, не пов'язаних з виплатою доходів (відрахування на споживання капіталу і посередні податки на бізнес).

Амортизаційні відрахування мають вигляд відрахувань на споживання капіталу. Вони показують обсяг капіталу, спожитого в ході виробництва за окремі роки. Саме амор­тизаційні відрахування і формують згадану вище різницю між валовими і чистими інвестиціями.

Посередні податки на бізнес компанії розглядають як витрати виробництва і тому додають їх до цін на продук­ти. До цього виду податків належать: загальний податок з продажу, акцизний збір, податок на майно, ліцензійні платежі і мито. Відрахування на відновлення спожитого капіталу і посередні прибутки на бізнес складають не пов'язані з виплатою доходу види розподілу ВНП. Сума, що залишається, являє собою заробітну плату, прибуток, відсоток і рентні платежі.

Винагорода за працю найманих робітників включає заробітну плату і безліч доповнень до неї, зокрема внески підприємців на соціальне страхування і до різноманітних приватних фондів пенсійного забезпечення, медичного обслуговування і допомоги на випадок безробіття тощо.

Рентні платежі являють собою доходи, що отримують домовласники, які забезпечують економіку ресурсами власності. Відсоток — то виплати грошового доходу при­ватного бізнесу постачальникові грошового капіталу. Сю­ди не входять лише відсоткові платежі, що здійснюються державою.

Поняття «прибуток» розпадається на два види: доход на власність, або доход некорпоративного підприємниць­кого сектора, і прибуток корпорації. Останній виступає у трьох формах: податків на прибуток корпорації, диві­дендів і нерозподілених прибутків корпорації. Ці нероз­поділені доходи корпорації, нарівні з відрахуваннями на відновлення спожитого капіталу, інвестують або зразу, або у майбутньому на створення нових заводів і купівлю устаткування.

На грунті валового національного продукту можна роз­рахувати і цілу низку інших показників. Від ВНП пере­дусім необхідно відрізняти чистий національний продукт (ЧНП). Він визначається шляхом вирахування із ВНП відрахувань на споживання капіталу, які є вимірником обсягу інвестицій, що заміщаються, або обсягу капіталу, спожитого виробництвом протягом поточного року. Чис­тий національний продукт являє собою валовий національний продукт, скоригований на суму амортизаційних відрахувань.

Особливе місце в системі економічних показників посі­дає національний доход (НД) — різниця між ЧНП і посередніми податками на бізнес. Національний доход може бути також визначений за допомогою розрахунку ВНП за доходами шляхом додавання всіх видів розподілу, за винятком амортизаційних відрахувань і посередніх податків на бізнес.

Важливою складовою частиною НД є особистий доход (Од), який визначається вирахуванням із національного доходу внесків на соціальне страхування, податків на прибуток корпорацій і нерозподілених прибутків корпо­рацій, а також шляхом додавання трансфертних пла­тежів. До останніх належать: виплати на страхування по старості і від нещасних випадків, а також допомога по безробіттю, яка грунтується на соціальних програмах;

виплати пенсій і допомоги по безробіттю; а також про­центні платежі, що виплачуються урядом і споживачами.

Доход, що перебуває в особистому розпорядженні — це особистий доход за вирахуванням індивідуальних податків, які складаються із особистих подоходних податків, податків на особисте майно і податків на спадок. Доход після сплати податків являє собою доход, яким домогосподарства розпо­ряджаються у кінцевому вигляді. Та частина цього доходу, яка після сплати податків не витрачається на купівлю споживчих товарів, виступає у вигляді заощаджень.

2. Вплив ціни на валовий національний продукт

Величина ВНП залежить не тільки від фізичного обся­гу виготовленої за рік продукції, а й від рівня цін, що має вигляд індексу. Індекс цін виражає співвідношення між сукупною ціною певного набору товарів і послуг, що складають «ринковий кошик» для даного тимчасового періоду, і сукупною ціною ідентичної або подібної групи товарів і послуг у базовому періоді. Формула виглядає таким чином:

Індекс цін = Ціна «ринкового кошика» даного року x100

даного року Ціна «ринкового кошика» базового року

Найвідомішим серед цих індексів є індекс споживчих цін (ІСЦ) з допомогою якого вимірюються ціни фактич­ного «ринкового кошика», що містить споживчі товари і послуги, куплені типовим міським жителем.Проте індекс цін ВНП, або дефлятор ВНП, більше пристосований, ніж ІСЦ, для вимірювання загального рівня цін. Це пояснюється тим, що індекс цін ВНП вклю­чає не тільки ціни споживчих товарів і послуг, але й ціни інвестиційних товарів, товарів, закуплених урядом, а та­кож товарів і послуг, закуплених і проданих на світовому ринку. З цієї причини дефлятор ВНП являє собою індекс цін, пов'язаний з коригуванням грошового (номіналь­ного) обсягу ВНП з урахуванням зміни цін. Номінальний ВНП відображає обсяг виробництва, виражений у цінах, що існують на той момент, коли цей обсяг був виробле­ний.

Таким чином, з допомогою індексу цін ВНП можна порівняти ціну обсягу виробництва кожного даного року з ціною аналогічного обсягу виробництва базового року. Набір індексів цін різних років дає змогу порівняти рівні цін цих років. Підвищення індексу цін ВНП даного року порівняно з попереднім вказує на інфляцію, а зменшення індексу цін вказує на дефляцію. Врахування рівня цін при визначенні обсягу ВНП і НД особливо важливо для України, де гіперінфляція 1992 року перевищила 2000 %.

Інфляція, як і дефляція, ускладнює підрахунок валово­го національного продукту. Це пояснюється тим, що на величину ВНП впливають зміни не лише фізичного обся­гу всієї виготовленої продукції, а й рівень цін. Проте рівень життя людей залежить передусім від кількості то­варів, виготовлених і реалізованих окремим індивідам, а не від цін, вказаних на етикетках даних товарів.

Показник ВНП, який виражає поточні ціни, тобто по­казник, не скоригований з урахуванням рівня цін, інакше називається нескоригованим, грошовим (вираженим у грошах за поточним курсом), або номінальним ВНП. Аналогічним чином показник ВНП, скоригований з ура­хуванням інфляції або дефляції, являє собою скориго­ваний, виражений у грошах за незмінним курсом, або реальний ВНП.

Дефлятор ВНП для певного року свідчить про від­ношення сукупної ціни на товари поточного року до су­купної ціни аналогічного набору товарів базового року. Отже, дефлятор ВНП, або індекс цін ВНП, може бути використаний для того, щоб інфлювати (підвищувати гро­шове вираження ВНП з урахуванням динаміки цін) або дефлювати (знижувати грошове вираження ВНП з ураху­ванням динаміки цін) показник номінального ВНП. Результатом подібного коригування є отримання реального вираження ВНП для кожного року. Іншими словами, йдеться про ВНП у незмінних цінах базового року.

Найпростішим і прямим методом дефлювання або інфлювання номінального ВНП даного року є ділення номінального ВНП на індекс цін у десятковій формі. Це дає такий самий результат, як і складніша процедура ділення номінального ВНП на відповідний індекс і помно­ження отриманого результату на сто.

Таким чином, з допомогою показника реального ВНП вимірюється вартість загального обсягу виробництва в різні роки за умови, що рівень цін незмінний, починаючи з базового року і впродовж усього періоду, який розгля­дається. Реальний ВНП показує ринкову вартість обсягу продукції кожного року, виміряну у постійних цінах, тобто в грошах, які мають таку ж саму ціну, або купі­вельну спроможність, як і базового року. Реальний ВНП є значно точнішою порівняно з номінальним ВНП характе­ристикою функціонування суспільного виробництва.

Важливо відзначити, що в Україні з 1988 р. також введений в практику економічних розрахунків показник валового національного продукту, який так широко засто­совується в зарубіжних країнах і міжнародній статистиці. Щодо інших аналогічних макроекономічних показників, то методика їхнього обчислення в Україні, як і в інших державах, що виникли на грунті розпаду СРСР, значно відрізняється від методики, розглянутої в цьому розділі.

Приміром, статистика України веде облік такого показ­ника, як валовий суспільний продукт. Він являє собою сукупність створених матеріальних благ і визначається як сума валової продукції галузей матеріального виробницт­ва: промисловості, сільського господарства, будівництва, вантажного транспорту, зв'язку (та частина, що обслуго­вує матеріальне виробництво), торгівлі та громадського харчування тощо. Варто відзначити, що цей показник не вільний від подвійного рахунку, про який мовилося вище. Що ж до національного доходу, то він широко застосо­вується в макроекономічних рахунках України. Однак методика його ще грунтується на засадах марксистської методології. Згідно з цією методологією національний до­ход являє собою новостворену вартість тільки в галузях матеріального виробництва. Іншими словами, він є та частина валового суспільного продукту, яка залишається за вирахуванням спожитих у процесі виробництва засобів виробництва (сировини, палива, електроенергії тощо). Національний доход — це підсумок чистої продукції ок­ремих галузей матеріального виробництва. Чиста про­дукція окремої галузі обчислюється як різниця між вало­вою продукцією і матеріальними виробничими затратами.

У статистичних щорічниках України поряд з даними про темпи зростання виробленого національного доходу наводяться також дані про темпи зростання національ­ного доходу, який використовується для споживання і нагромадження. За кожний окремий рік загальна сума споживання і нагромадження (в фактичних цінах) відріз­няється від національного доходу як підсумку чистої про­дукції галузей матеріального виробництва (виробленого національного доходу) на величину відшкодування втрат і зовнішньоторговельного сальдо.

У національних рахунках України застосовується і такий показник, як чиста продукція підприємств матеріального виробництва. Цей показник характеризує конкретний вклад підприємства у створення національного доходу і визначається як національний доход за вирахуванням над­ходжень від зовнішньоторговельних операцій і податку на добавлену вартість та акцизного збору (крім дотацій).

Оскільки Україна як суверенна держава намагається ввійти до світової господарської системи, вона мас якнай­швидше перейти на систему показників макроекономіч-ного рівня, прийнятих у більшості країн світу.

ВНП не дає повної картини економічного добробуту народу. Однак він є вимірником річного обсягу орієнтованої на ринок діяльності. Поширена думка, що між реальним ВНП і суспільним добробутом обов'язково повинна існу­вати тісна позитивна кореляція. Тобто чим вищий рівень виробництва, тим суспільство мас більші потенційні мож­ливості для забезпечення вищого життєвого рівня.

Важливо вияснити деякі причини, з яких ВНП може або завищувати, або занижувати реальний обсяг вироб­ництва, а також чинники, внаслідок дії яких збільшення обсягу виробництва не обов'язково веде до підвищення життєвого рівня народу. Приміром, чимало виробничих операцій не здійснюється на ринку. Отже, у ВНП, що є вимірником ринкової вартості обсягу виробництва, ці опе­рації не включаються. Так, праця домогосподарки або тесляра, що займається ремонтом власного будинку, або вченого, який пише неоплачений навчальний посібник,— все цс не знаходить відображення у звітах підприємств щодо прибутків і збитків і тому не враховується при обчисленні національного доходу, що веде до заниження обсягу ВНП. Хоча окремі значні за масштабами не-ринкові операції, як-от споживання фермерами частини власної продукції, при розрахункові національного доходу враховуються.

Важливим атрибутом добробуту суспільства є вільний час. Його тривалість зростає постійно і це, природно, позитивно впливає на добробут народу. Таким чином, існуюча система суспільного підрахунку повністю не відображає суспільного добробуту, оскільки не враховує даної обставини, як і не бере до уваги того доходу, який люди отримують від своєї роботи.

ВНП не повністю відображає поліпшення якості товарів. На економічний добробут можуть впливати зміни складу і розподілу сукупної продукції між окремими домашніми господарствами. Однак ВНП відображає тільки обсяг виго­товленої продукції, але нічого нам не говорить про те, наскільки даний набір товарів відповідає суспільним запи­там. Сприяє підвищенню життєвого рівня і справедливий розподіл сукупного обсягу виробництва. Отже, ВНП є ви­мірником обсягу сукупного виробництва, але не відоб­ражає змін у складі і розподілі продукції, які, у свою чергу, можуть вплинути на життєвий рівень народу. Так, якщо суспільство виробляє великий обсяг ВНП, але в ньому значну частку займає продукція воєнного призначення, то це, безперечно, значно знижує потенційні можливості за­безпечення економічного добробуту суспільства.

З багатьох причин найгрунтовнішу характеристику життєвого рівня народу дає випуск продукції на душу населення. Так, якщо ВНП збільшується швидкими тем­пами, але при цьому і населення зростає швидкими тем­пами, то рівень життя в розрахунку на душу населення може бути відносно стабільним або й зменшуватися. Таке співвідношення, до речі, має місце у багатьох країнах, що розвиваються.

Розширення виробництва часто супроводжується за­брудненням навколишнього середовища, посиленням шу­му тощо. Зрозуміло, що витрати, пов'язані із забруднен­ням навколишнього середовища, мають негативний вплив на добробут суспільства. Ці викидні витрати, пов'язані з виробництвом ВНП, не вираховуються на сьогоднішній день із обсягу сукупного виробництва, і, таким чином, ВНП завищує рівень матеріального добробуту суспільства.

Важливе місце в народному господарстві країн різних соціально-економічних систем посідає тіньова економіка. Вона пронизує всі сторони суспільного життя. Під тіньо­вою економікою мається на увазі передусім виробництво товарів і надання послуг населенню за плату, що не фіксується в офіційній статистичній звітності. З правової точки зору така трактовка включає як дозволені, так і заборонені законом види діяльності. Тіньова економіка в основному виступає у вигляді таких трьох блоків:

1. Неофіційна економіка. Сюди входять усі легальне дозволені види економічної діяльності, у рамках яких має місце невраховане офіційною статистикою виробництво товарів і послуг, приховування цієї діяльності від оподат­кування. Чим вищий рівень інфляції і більші податки, що зменшують реальні доходи населення, тим сильніші сти­мули до отримання доходу у формах, які не так легко виявити, наприклад, у вигляді готівки або бартеру.

2. Фіктивна економіка. Це — приписки, крадіжки, спекулятивні угоди, хабарництво і всілякі шахрайства, пов'язані з отриманням і передачею грошей.

3. Підпільна економіка. Вона охоплює заборонені зако­ном види економічної діяльності. Є підстави вважати, що підпільна економіка росте швидше легальної. І навіть із занепадом останньої підпільна економіка процвітає. Якщо це відповідає дійсності, то розрахунки національного до­ходу будуть дедалі більше недооцінювати стану еконо­міки і її зростання протягом певного періоду.

Залежно від того, яка частина населення залучена до нелегальної економіки або легальної діяльності, де части­на доходу приховується від оподаткування, відбувається завищення офіційної статистики щодо безробіття. І цс може стати проблемою для тих, хто формує економічну політику.

Дослідження показують, що основним чинником функ­ціонування тіньової економіки й незбалансованість попи­ту і пропозиції, або колосальний дефіцит товарів і послуг. Цс передусім викликано тим, що темпи нарощування матеріально-технічної бази галузей групи «Б», а також сфери послуг України вочевидь відстали від динаміки потреб і фінансових ресурсів населення. Становище ще більше ускладнилось, коли на початку 90-х років обсяг виробництва товарів народного споживання України по­чав різко скорочуватися.

Певний вплив на тіньову економіку мас негативне ставлення значної частини населення України до вільної підприємницької діяльності. Долання ідеологічного і психологічного бар'єрів на шляху розвитку індивідуальної і кооперативної форм діяльності, приватного сектора — важливий напрямок боротьби з тіньовою економікою.

3. Список використаної літератури.

1. Кемпбел Р. Макконел, Стенлі Л. Брю – “Економікс”, К.: «ХаГар» 1998

2. Самуельсон П. – “Економікс”, М.: “Дело” 1991

3. “Основи економічної теорії”, за редакцією Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка, “Вища школа - знання” 1997