БУДОВА НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ. ГОЛОВНИЙ МОЗОК

Головний мозок - вищий відділ нервової системи людини (мал. 15). Міститься у черепній коробці й через великий потилич­ний отвір переходить у спинний мозок. У головному мозку розріз­няють стовбур, мозочок та великий мозок, або кінцевий мозок. Стовбур — це продовження спинного мозку. До стовбура мозку відно­сять довгастий мозок, міст, середній та проміжний мозок. Головний мозок вкритий такими самими оболонками, що й спинний. Вони ут­ворюють єдиний покрив ЦНС.

Будова і функції відділів головною мозку. Довгастий мо­зок є продовженням спішного мозку. Це найдавніший відділ голов­ного мозку. У довгастому мозку локалізуються дихальні, серцево-судинні центри, центри, що регулюють секреторну діяльність травних залоз, жування, ковтання, блювання, кашлю, слиновиді­лення та інші життєво важливі функції.

Тут, як і в інших відділах стовбура мозку, розташована ретику­лярна формацій (сітчастий утвір) - дифузне скупчення нервових клітин різного виду і розміру з дуже розгалуженими дендритами і довгими аксонами. Ретикулярна формація має велику кількість двобічних зв'язків з усіма відділами нервової системи. Завдяки цьому ретикулярна формація відіграє важливу роль у регуляції збудливості й тонусу всіх відділів ЦНС.

Довгастий мозок і міст разом із нервовими структурами середнього мозку забезпечують рефлекси пози і випрямні рефлекси. Нервові структури, що здійснюють ці функції, утворюють зв'язки з мозоч­ком, середнім і проміжним мозком, корою великого мозку. Через дов­гастий мозок і міст проходять усі низхідні шляхи спішного мозку.

Середній мозок, що розташований між мостом та проміжним мозком, забезпечує морфологічний і функціональний зв'язок цих відділів мозку. Через середній мозок вгору і вниз проходять нервові центрів, у тому числі підкіркові центри зору, слуху, м’язового тонусу тощо, які забезпечують виникнення орієнтувальних рефлексів, що проявляються у повороті голови у відповідь на відповідне подразнен­ня. Вони дозволяють організмові швидко реагувати на подразнення, які виникають зненацька, та орієнтуватися відповідно до ситуації.

Середній мозок є одним із основних центрів регуляції рухів. Він відіграє важливу роль у регуляції тонусу скелетних м'язів. Діючи через довгастий мозок, середній мозок підсилює або послаблює сти­мулюючий вплив ретикулярної формації на нейрони спинного моз­ку. Середній мозок впливає переважно на тонус тих м'язів, які про­тидіють силі гравітації (розгиначі ніг, м'язи спини).

Проміжний мозок є кінцевим відділом стовбура мозку, над яким міститься великий мозок. Він складається з зорових горбів (таламу­са), підзоровогорбової ділянки (гіпоталамуса) та шишкоподібного тіла (епіфіза), яке належить до залоз внутрішньої секреції. Зорові горби - це головні колектори чутливих нервових волокон, що передають імпульси від усіх рецепторів, за винятком нюхових, до кори великого мозку. У зоровому горбі міститься вищий центр больової чутливості.

Підзоровогорбова ділянка, або гіпоталамус, є частиною про­міжного мозку, що керує вегетативними реакціями організму, і анатомічно пов'язана з нижнім мозковим придатком — гіпофізом. Ядра гіпоталамуса, отримуючи інформацію від рецепторів внутрішнього середовища, визначають характер та ступінь порушення гомеоста­зу і за допомогою нервових та гуморальних механізмів ефективно впливають на виправлення відхилень, що виникають в організмі. Механізм керування сталістю параметрів гомеостазу пов'язаний, по-перше, із нейрогуморальним впливом автономної нервової сис­теми, а по-друге — зі змінами поведінки організму.

Однією з важливих функцій гіпоталамуса є регуляція діяльності гіпофіза - головної залози внутрішньої секреції, а через нього і діяль­ності інших залоз внутрішньої секреції. Крім того, сам гіпоталамус (деякі його ядра) здатний виробляти біологічно активні речовини і здійснювати гуморальну регуляцію функцій організму.

Мозочок розташований безпосередньо над довгастим мозком. Він складається з двох півкуль, сполучених черв'яком,. Поверхня мо­зочка вкрита сірою речовиною, в товщі півкуль і черв'яка міститься біла речовина, в якій є скупчення сірої речовини - ядра. Мозочок зв'я­заний провідними шляхами (чутливими і руховими) зі спинним, дов­гастим і середнім мозком, а через міст — з корою великого мозку. Пря­мого зв'язку з рецепторами та руховими нервовими закінченнями організму мозочок не має. Мозочок відіграє важливу роль у регулю­ванні рівноваги тіла, координації рухів і підтримуванні тонусу м'язів.

Коли порушується нормальне функціонування мозочка, втра­чається здатність до точних, узгоджених рухів, до зберігання рів­новаги тіла. Люди з такими порушеннями не можуть, наприклад, засилити нитку у вушко голки, їхня хода непевна, рухи рук і ніг під час ходіння незграбні, іноді різкі, розмашисті. Дуже швидко настає втома, оскільки знижується тонус і сила м'язів. При видаленні мо­зочка спостерігається зміна діяльності непосмугованих м'язів внутрішніх органів, кровообігу, дихання, травлення, обміну речо­вин, тобто процесів, спрямованих на трофічне забезпечення м'язової діяльності.

Великий мозок (кінцевий мозок) складається з двох півкуль (пра­вої і лівої), з'єднаних мозолистим тілом, (мал.16), яке складаєть­ся з білої речовини. Через мозолисте тіло здійснюється зв'язок між обома півкулями. Півкулі зовні вкриті корою, утвореною сірою ре­човиною, що складається з тіл нейронів. Кора — осередок усіх вищих функцій, носій нашого людського інтелекту. Від кори всередину мозку відходять відростки нейронів, які разом із нервовими волокна­ми, що спрямовані до кори, утворюють білу речовину великого мозку, яка виконує роль провідників нервових імпульсів. У білій речовині півкуль містяться скупчення нервових клітин — вузли (ядра) сірої ре­човини, або базальні ганглії. Це філогенетичне стара частина півкуль, яку називають підкірною. Поверхня півкуль ніби зібрана в складки (звивини) різних розмірів, між якими є щілини (борозни). Понад 2/3 поверхні кори сховані в борознах. Виділяють три найглибші борозни півкуль: латеральну (бічну), центральну і потилично-тім'яну. Вони є основними орієнтирами для поділу півкуль мозку на чотири основні частки: лобову, тім'яну, скроневу і потиличну (мол. 16).

Значення кори великого мозку. У корі великого мозку розріз­няють чутливі (сенсорні), рухові й асоціативні зони. Вони утворю­ють апарат, який забезпечує сприймання і перетворення сигналів, що надходять до них із периферії, та формування адекватної реакції організму на ці сигнали. До чутливих зон надходять імпульси від різних рецепторів організму (органів чуттів, шкіри, внутрішніх органів, м'язів, сухожиль). Під час збудження цих зон у людини ви­никають відповідні відчуття (мал.17).

У задній звивині, позаду від центральної борозни, розміщена зона шкірної та суглобово-м'язової чутливості. Тут сприймаються й ана­лізуються сигнали, які виникають при дотикуванні до тіла, дії на нього тепла або холоду, больових впливах, зміні напруження м'язів тощо. У скроневій частині міститься слухова зона. Сюди надходять і тут аналізуються імпульси, що виникають у рецепторах завитки внутрішнього вуха. Подразнення ділянок слухової зони зумовлюють сприйняття звуків, а при ураженні цих ділянок втрачається слух. Відповідно імпульси від зорових рецепторів аналізуються зоровою зоною (розміщена в потиличних частках кори), смакових — смако­вою зоною, нюхових— нюховою (ці зони розташовані у скроневій частці кори). Ураження цих зон спричиняє порушення роботи відпо­відних аналізаторів.

У передній центральній звивині, спереду від центральної бороз­ни, знаходиться рухова зона, а в ній ділянки, що забезпечують рух зони призводять до паралічу м'язів тіла. Єдиної мовної зони немає. Ділянки, що пов'язані з мовою, знаходяться в корі скроневої, лобо­вої та тім'яної часток лівої півкулі. Ураження їх супроводжується розладом мови.

Асоціативні зони поєднують діяльність рухових і сенсорних (чутливих) зон. забезпечують асоціативну (інтегруючу) функцію мозку. З діяльністю асоціативних зон найбільше пов'язані вищі психічні функції: пам'ять, мова, мислення, свідомість і регулюван­ня поведінки. Кора функціонує як єдине ціле. Вона є матеріальною основою психічної діяльності людини.