Реферат

на тему:

Медики стародавнього світу

У І ст. до н.е. в Римі набуло поширення вчення грецького філософа Епікура (341 – 270 рр. до н.е.), літературно оформлене у високохудожній формі його послідовником поетом Тітом Лукрецієм Каром в його відомому творі «De natura renum» («Про природу речей»). У цьому винятково важливому для історії культури людства творі сконцентровано відомості про те, чого досягли античні вчены в матеріалістичному розумінні світу.

Тіт Лукрецій Кар (99 – 55 рр. до н.е.) – римськи й поет і філософ-матеріаліст. Ціль філософії бачив в тому, щоб показати дорогу до щастя, можливому для особистості, кинутої в кругообіг боротьби і лиха, пригноблені страхами : перед богами, смертю, потойбічним покаранням. Шлях звільнення від них – засвоєння вчення Епікура про природу речей, людину, суспільство. Душа, по Лукрецію, смертна, так-як вона лише тимчасове з’єднання особливих частинок і після смерті тіла розпадається на окремі атоми. Пізнання смертності душі відкидає віру не тільки в потойбічне життя, а й в загробне покарання, звільнює людину від страху перед пеклом. Знищується і страх смерті: поки ми живі – нема смерті, прийшла смерть – нема нас. На кінець, і страх перед богами розсіюється коли ми взнаєм, що боги живуть не в нашому світі, а в пустих проміжках між світами: ведучи там блаженне життя, вони не можуть впливати на життя людини. Лукрецій дав ясне матеріалістичний вигляд і пояснення світу, природи чоловіка, розвитку матеріальної культури і техніки. Лукрецій – великий просвітитель римського світу; його поема справила великий вплив на розвиток матеріалістичної філософії Відродження.

Серед лікарів найвідомішим прибічником Епікура був Асклепіад (124—56 рр. до н. е.). Навчався він в Афінах і Александріі. Асклепіад учив, що тіло людини також складається з атомів, між якими є пори, канали. Крізь ці пори та канали виділенням поту та випаровуванням регулюється діяльність організму. Якщо ці пори і канали засмічуються або з тієї чи іншої причини над­мірно розширюються, це негативно відбивається на взаємовідно­шеннях атомів та їхньому русі, в якому вони завжди перебува­ють, і це зумовлює виникнення хвороб. Тому Асклепіад надавав особливого значення «невидимому диханню» шкіри, яке потріб­но всіляко підтримувати частими купаннями, вологими розти­раннями, фізичними вправами. Відповідно до принципу Епікура, що життя людини має бути «розсудливим, прекрасним і приєм­ним», Асклепіад вимагав, щоб і процес лікування не обтяжував хворого, а був «безпечним, швидким і приємним (tuto,cito et jucundo сurаrе)». Разом з тим він підкреслював, що «надмірна поспішність і бажання догодити хворому небезпечні». Його кон­цепція лікування, що набула визнання, протистояла системі хі­рурга Архігата, якого називали «кровожерним м'ясником»— carnifex.

У своїй терапії Асклепіад не був прибічником медикаментоз­них засобів, а головного значення надавав чистоті тіла, прогулянкам на свіжому повітрі їзді на коні, веслуванню та різним гімнастичним вправам, що сприяють кращому рухові частинок-атомів в організмі і перешкоджають засміченню його пор і ка­налів.

Відкидаючи існування вищого розуму, цілеспрямованість усього, що творить природа, як це твердив Арістотель, Аскле­піад дотримувався погляду, що сили природи в перебігу хворо­би бувають не лише корисними, а й шкідливими (non solum prodesse naturam, verum etiam nocere). Використовуючи, за Гіп­пократом, сили природи, лікар повинен бути активним, спрямо­вувати сили ці в бажаному напрямі. Асклепіад займався і хі­рургією, йому приписують проведення першої трахеотомії.

Асклепіад був людиною високої культури, блискучим промовцем, мав ве­ликий авторитет у вищих колах Риму, був другом Ціцерона, Марка Антонія. Він багато сприяв поширенню серед римлян популярності грецьких лікарів, яка з часом настільки зросла, що, за словами Плінія, «той, хто практикував з медицини і не знав грецької мови, не користувався успіхом; лікарі римляни видавали себе за греків».

На рубежі старої і нової ери трудився римський лікар-мислитель Авл Корнелій Цельс ( близько 25-30 рр. до н.е. – 50 р.н.е.).Він був всесторонньо освідченою людиною, добре розбирався в різних областях знаннь. Він вивчав філософію, медицину,юриспуденцію, риторику, воєнну справу і т.п. Цельса без сумніву можна віднести до енциклопидистів, про що свідчить його багатогранна праця “Artes” ( “Мистецтва”) узагальнюючи знання стародавніх в самих різних областях: агрономії, юрисподенції, філософії, риторики, воєнної справи. В цій праці є розділ присвячений медицині (VI – XII частина книги). Цей розділ був написаний, коли йому було близько 50 років. До цього часу відбулися значні зміни в рабовласницькому суспільстві . Рабів стало менше і вони стали дорожче коштувати. А. К. Цельс, будучи великим рабовласником, по суті створив лічебний посібник для рабовласників, скориставшись яким вони могли зберегти рабів. Створенню цього посібника передувало навчання медицинським знанням у грецьких лікарів, які проживали в Римі. Медицинська школа (Schola medicorum) і валетудінаріум (лікарня для рабів) стали для нього “університетом” по здобуванню знань в медицині. Великою заслугою Цельса є те , що він в трактаті “Про медицину” передав всі знання, які накопилися до того часу в цій області (вони до цих пір являються єдиною достовірною інформацією про багатьох лікарів) і проаналізував погляди своїх попередників – Гіпократа, Герофіла, Еризистрата, Асклепіада і др.

Цельс підкреслював важливість раціонального підходу до питань симптоматики, діагностики, лікування і пргнозу хвороби. В його працях є важлива інформація про гігієну і дієтику. Цельс придавав велике значення індивідуального підходу до лікування. Ним чітко визначалось значення праці в житті людини: “Неробство ускоряє наступлення старості, праця ж продовжує нашу молодість”.Детально описав признаки деяких хворіб і загальні способи їх лікування: кровопускання, банки, ростирання, дієтичне харчування. В праці також приведені також детальні дані по фармакології – про властивості і приготування лікарств, їх дія, способи назначення, дозировка. У хірургічній частині трактату Цельс зберіг для історії ме­дицини великий досвід учених Александрійської школи. У нього ми знаходимо перший опис операції катаракти, яку успішно ро­били вже лікарі Вавілонії за 2—2, 5 тисячі років до н. е. Опи­суючи операцію ампутації, Цельс говорить про перев'язування судин лігатурами. Він дає детальний опис гриж. Класичний опис ознак запалення належить Цельсові: «Notae vегае inflamationis sunt quattuor: rubor еt tumor сum colore et dolore (Справжніх ознак запалення чотири: почервоніння, припухлість з жаром і болем)». Це збігається з описом їх індійським лікарем Сушрутою. Також А.Цельс описав одну із форм трихофітії яка називалася в той час “керіон Цельса”. В його енциклопедії вперше в Європі описані чотири місцевих признаків запалення (біль, підвищення температури, червоніння, запухання), операція при катаракті, поворот плода на ніжку при пологах. В стародавньому Римі А.Цельса називали латинським Гіпократом, а за вишуканість мови – медицинським цицероном.

Для філософів трактат “Про медицину” цікавий тим, що в ньому відображені погляди різних класів на її суть. Філософія Цельса зводилася до примирення всіх медичних шкіл.

Він вважав, що для хорошого лікаря потрібні, перш за все, добрі знання, а потім вже розсудливість. “Як би мистецтво розсуждати робило добрих лікарів, то філософи були б найкращими лікарями”.

На відміну від Асклепіада А.К. Цельс стояв на ідеалістичних позиціях, так як вважав, що всі хвороби від бога, а медицина сама по собі. Звідси і помилкова думка про безкористність лікарств. Цим самим він ніби ввійшов в суперечку з самим собою. Достатньо широко приставив всю сучасну йому медицину, А.К. Цельс разом з тим писимістично ставився на її значення. Це означає що ним оволоділа храмова медицина.