РЕФЕРАТ

на тему:

“Значення колективу в діяльності медичного працівника”

ПЛАН

1. Значення колективу у діяльності медичних працівників.

2. Етика взаємовідносин медичних працівників між собою.

3. Основні риси медичної сестри.

4. Етика взаємовідносин лікаря та хворого.

5. Етика взаємовідносин середніх медичних працівників.

6. Соціально-психологічний клімат у колективі.

1. Високоефективна праця медичного колективу не осмислення без спостереження одного із важливих положень деонтології – встановлення професіонально-цілеспрямованих взаємовідносин між лікарями, середніми і молодшими медичними працівниками.

У трудових колективах спільна праця виявляється на початку дружньої співпраці і взаємодопомоги, забезпечується єдність державних, суспільних і власних інтересів, утверджується принцип відповідальності кожного перед колективом і колективу за кожного працівника. Борг і зобов’язання трудових колективів... виховувати їх членів у дусі моральних принципів.

Адже добре відомо, що в колективі, де панує високоповажна атмосфера взаємовідносин, заснованих у дусі товариському, взаємодопомозі, строгих вимогах у виконанні професійного боргу, нездумані рівнодошність і формалізм, невиконання поставлених завдань. Ось чому в поняття “колективізм” прийнято включати такі етичні норми, як тепло, сердечність відносин, взаємодопомога і товариства.

Основною соціально-трудовою ячейкою любого медичного закладу являється колектив відділення чи кабінету. Він безпосередньо вирішує завдання медичного обслуговування хворої чи здорової людини. Там, де підтримується дух принциповості і взаємної требуваності, де у більшому авторитеті чесна і добросовісна праця, там сердечність стає обов’язковою нормою колективу. Добрі, ділові взаємовідносини в колективах медпрацівників – умова успіхів медичного закладу в цілому. Відсутність ділових взаємовідносин, неуважні відношення медпрацівників один до одного, роздори, сварки і інші аморальні проступки мішають роботі закладу, негативно відбиваються на самопочутті хворих і процесі їх одужання.

2. Взаємовідносини медичних працівників між собою являються важливою складово частиною медичної деонтології. В даному випадку медична деонтологія вивчає питання про те, як повинні вести себе медичні працівники всіх категорій (лікарі, сестри, санітарки), щоб забезпечити оптимальну робочу обстановку в колективі, яка сама по собі являлася б лікувальним фактором, максимально захищала би психіку хворого від дії негативних факторів лікувально-діагностичного процесу у стінах лікувального закладу.

Любий медичний колектив неоднорідний і має свій соціальний і професіональний склад. У ньому працюють мужчини і жінки різного віку – від 17-18 р. до пенсійного віку.

Взаємовідносини в колективі середніх медичних працівників виділяють, в першу чергу, чіткими знаннями і добросовісним виконанням своїх обов’язків. Кожна медична сестра (палата, процедурна, перев’язочна) повинна добре знати і виконувати потреби надані у інструкції, що регулярно контролюється і коректується старшою медичною сестрою. Із добросовісної роботи кожного працівника складається успіх колективу в цілому.

Етичною нормою взаємовідносин медпрацівників між собою є терпіння і взаємоповага. Відсутність розумного терпіння до зауважень старших по роботі лишня самодумка, надмірна самолюбність, небажання прислухатись до корисної поради є показниками низької культури медпрацівника, результатом недостатнього виховання.

Добра організація праці і дисципліни в медичному колективі займає важливе місце у формуванні ділових здорових взаємовідносин між його членами.

Основою успішної праці медичного колективу, його злагода і “Безаварійність” являються конкретна, ділова і принципово дружня критика і самокритика діяльності кожного медпрацівника, аналіз і розуміння допущених помилок з метою їх запобігання.

Великою осудження заслуговують спроби деяких середніх медпрацівників перенести свою провину на других чи звинувачувати інших медпрацівників у неправильності й нераціональності приписаного лікарем лікування. Така поведінка не тільки підриває авторитет медпрацівника, але і вкушає хворому недовіру у проведене лікування.

Середні медичні працівники (сестри, фельдшера, акушери, лаборанти, фармацевти) складають найбільшу частину колективу любого медичного закладу. У лікарнях поліклініках це в основному медичні сестри. Їх взаємовідносини між собою, а також із лікарем і санітарками в багато чому виділяють як трудовий настрій, так і клімат всього колективу медичного закладу.

Предметом медичної деонтології є і особистість медпрацівника, основні риси якого можуть і повинні бути важливим лікувальним фактором в стінах медичного закладу.

3. Виділяють 3 основні групи рис медичної сестри:

1. моральні риси – видержаність, терпіння. Ввічливість, привітливість, чесність, ніжність, ласкавість, співчуття і почуття особистого достоїнства;

2. естетичні риси – скромність, простота, акуратність, уміння створити святкову атмосферу в лікувальному закладі;

3. інтелектуальні риси – професіональна ерудиція, спостережливість, вміння логічно осмислити діагностичні і лікувальні маніпуляції.

Авторитет медичної сестри – важливий фактор, який виявляє її положення в колективі. Авторитет, як правило, являється результатом доброї, професіональної підготовки, добросовісного відношення до праці й активна участь в суспільній роботі.

Добре підготовлені опитні санітарки можуть бути достойними помічниками медичних сестер у догляді за хворими. До молодшого медичного персоналу ставляться такі деонтологічні вимоги: бути ввічливим у розмові із медпрацівниками і хворими.

Від старшої медичної сестри багато в чому залежить стиль роботи медичних сестер і санітарок, культура обслуговування хворих, затишок, чистота і створення таких обставин, які покращили б перебування хворого в лікувальному закладі.

Основою правильних взаємовідносин в медичному колективі є строге дотримання всіма медпрацівниками ділової субординації. Термін “субординації” походить від лат. оrdinatio. Що означає приведення в порядок, систему підчинення нищестоячим органів людям вищестоячим і виконання правил службової дисципліни.

Таким чином, постійне, цілеспрямоване етико-деонтологічне виховання в медичному трудовому колективі є важливим завданням адміністрації суспільних організацій. Його метою повинно бути створення у колективі медпрацівників атмосфери уважного і турботливого ставлення один до одного, справедливої вимогливості, довір’я і взаємодопомоги. Все це забезпечить високу організованість медичного колективу, полегшить вирішення завдань укріплення і встановлення здоров’я людей. Людина в білому халаті була, є і повинна залишатися символом, вірності справі, якій вона присвятила все своє життя.

4. Етика взаємовідносин лікаря та хворого.

1. Складовою частиною підтримки, що надає лікар хворому, є активізування ролі хворого у лікувальному процесі.

2. Уміння уважно вислухати скарги хворого, не перебиваючи його там, де це не слід.

3. Треба пам’ятати, що повагу до хворого лікар повинен проявлять вже з першої зустрічі.

4. Співчувати хворому – це вміти образно поставити себе на місце хворого, поглянути на світ його очима. Необхідно бути уважним до хворого, терпляче вислухати його.

5. Треба бути особливо обережним з хворими, котрі на початку вашого знайомства на всі застави розхвалюють вас. Намагаються дати хабара.

6. У випадках, коли довірчі стосунки з хворим заважають об’єктивно оцінити клінічну ситуацію, корисно показати свого хворого колезі.

7. Треба пам’ятати, що хворому не завжди легко сказати правду, а тому, запідозривши його у нещирості, корисно вказати йому на це, але без образливих для нього висловлювань.

8. Треба пам’ятати, що повідомляючи хворому необхідну правду, лікар повинен навіяти йому надію.

5. Бесіда з пацієнтом – це мистецтво, для досконалого володіння яким потрібні багаторічний досвід, висока фахова підготовка, а також уміння проникнути у психологію пацієнта.

Для середнього медичного працівника культура спілкування із колегами – друзями по роботі – одна з найважливіших умов високої ефективності праці, морального задоволення від нього.

Поважаюче відношення медпрацівників один до одного проявляється перш за все у формі спілкування. Неприпустимі родинні стосунки зі сторони лікаря до медичних сестер, акушерок, санітарок по імені.

Робота в колективі – великім чи малім – сприяє розвитку з медпрацівника суспільної свідомості, вчить його бути принциповим, непримиримими до недостатків у роботі, створює умови для колегіального вирішення складних питань профілактики, діагностики і лікування хворих. Саме в колективі кожний працівник може навчитися глибоко осмислити значення своєї повсякденної діяльності.

6. Соціально-психологічний клімат у колективі.

В результаті порушення соціально запрограмованих взаємозв’язків між людьми в колективі виникає соціальний і психологічний клімат, який можна розглядати як продукт предметно-практичних взаємостосунків людей у процесі їх спільної діяльності, що виявляється у поведінці, довільних і мимовільних реакціях, способах спілкування.

Одне із основних завдань керівника – створення умов для зміцнення між особистісних зв’язків, сила яких підвищує показник рівня розвитку колективу.

На думку А.П. Ковальова, на між особистісні стосунки впливають 3 основних чинники: психологічні особливості соціальна діяльність і суспільні відносини.

Особистість, яка приносить у колектив доброту і розуміння, має здатність до симпатії, комунікабельна, виявляє піклування, сумління ставлення до праці, принциповість і багато інших позитивних якостей, безумовно, буде сприяти оптимізації трудової і соціальної діяльності.

Я вважаю, що значення колективу в діяльності медичних працівників є дуже важливе, адже саме колектив, саме взаємовідносини у колективі створюють той затишок, ту дружню атмосферу у лікувальному закладі. Саме слово медичного працівника, якщо воно висловлено від душі, допомагає хворому повірити у своє одужання.

На мою думку, хороший лікар робить набагато менше помилок не тільки тому, що він є значно краще підготовлений за інших лікарів, а тому, що його ніколи не покидає почуття відповідальності й вимогливості до себе. І саме ці якості в собі необхідно виховувати постійно, на протязі всього свого життя, починаючи вже від студентських років.

І ці слова стосуються не тільки лікарів, а всіх медичних працівників, які повинні гордитися своєю професією і не заплямити честі білого халата.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. В.А. Єрінков – “Етика праці середнього медичного працівника”.

2. А.Л. Остапенко – “Етика і деонтологія середнього медичного працівника”.

3. А.А. Грандо – “Лікарська етика і медична деонтологія”.

4. П.С. Назар – “основи медичної етики”.

5. І.С. Вітенко, Т.І. Вітенко – “Основи психології”.