Міністерство освіти і науки України
Харківський педагогічний коледж
РЕФЕРАТ
з психології
на тему:„Розвивальні ігри молодших школярів”

План
1.            Як з'явилась гра? Що таке гра?
2.            Видатні педагоги про роль гри.
3.            Гра у молодшому шкільному віці.
4.            Ігри в етичному вихованні.
5.            Роль гри у вихованні молодших школярів.
6.            Використання гри у процесі гармонійного розвитку особистості.
7.            Гратись будемо чи ні?
8.            Дидактична гра у навчальному процесі.
9.            Висновок.
10.       Використована література.

Головною метою педагога є формування у цей період у дітей в доступних видах роботи перших вмінь планувати свої дії, передбачати їх результат. Вчитель повинен привчити дитину до здійснення задуманого. Вчити самостійно дотримуватись певних правил поведінки в суспільстві.
Збагачувати уяву дітей про оточуюче середовище: вчити спостерігати, розвивати, вміння виділяти характерні ознаки в предметах і явищах, порівнювати їх за цими ознаками, об'єднувати предмети за групою ознак, встановлювати причинно-наслідкові зв'язки між явищами. Взаємодія дітей з дорослими й іншими дітьми ускладнюється, збагачується зміст і форми дитячої діяльності. Це, а також різні випадки суспільного життя знаходять відображення в сюжетно-рольових іграх дітей.
Тобто гра займає не останнє місце в розвикту дитячих якостей та здібностей.
Німецьких археологі Шліман організував розкорпки у місті Трої, де знайшов там дитячі іграшки: маленький глиняний посуд, тряпчані ляльки, глиняних маленьких чоловічків. В Єгипті поряд з муміями дітей були знайдені ляльки та інші іграшки.
Психолог Є.А.Аркін зробив висновок: гра та іграшка – це і є те властиве, що об'єднує усіх народів.
Гра є тією діяльністю, яка заповнює вільний час дитини по мірі того, як хід історії звільняє її від праці. Гра для дитини – це творча, самостійна діяльність: „гра”, „розвиток” – недаремно ми зустрічаємо ці слова порядстоячими.
Д.Б.Ельконін вважає, що гра за своїм змістом наближається до праці дорослих. Спостерігаючи за тим, як діти граються. Дорослі думають, що діти лише забавляються і, що гра немає нічого спільного з серйозними заняттями типу приготування уроків, праці. Але приготування домашнього завдання - обов'язок, а праця – тяжка необхідність. Дитині хочеться грати не тому, що це легко, а тому, що це важко. З кожною грою дитина має бажання дізнаватися про нове, розуміти і виконувати ті речі, які розуміють в виконують дорослі.
Видатний педагог Василь Олександрович Сухомлинський промовив фразу, яка стала основою всього того, що містить у собі гра. Він ніби закликав: „Навчайте граючись, а граючи навчайте”. Ось такий простий вираз, а містить у собі неабияку таємницю, яку Сухомлинський пропонує розкрити перед дітьми.
Не менш відомий педагог Костянтин Дмитрович Ушинський вважав гру найважливішим видом діяльності дитини. Казав, що саме через гру дитина піза всі таємниці світу. Отож, двоє досвідчених людей вважали гру важливим методом навчання. За їх думками гра виховує, навчає, розвиває.
На відміну від дітей дошкільного віку, яких цікавить не сам процес гри, а саме те які ж іграшки та предмети присутні у цій грі, діти молодшого дошкільного віку (від 6-9,10р.), підростаючи, сприймають гру серйозніше. Бо на відміну від тих же дошкільнят у них з'являються почуття відповідальності, вони починають розуміти, що від їх дій залежать певні результати, які необхідні команді або ж й самій дитині. Під час гри та навчання мають розвиток ціленаправлені процеси запам'ятовування та згадування. Розвитку запам'ятовування допомогають матеріали для практичної діяльності (наприклад, запам'ятати щось для участі у тій чи іншій грі).
Як правило, ігри у цьому віці мають певні задачі, зміст та мету: виховувати моральні якості, розвивати пізнавальні здібності та інтереси дітей. Розвивати у них зацікавленість, вміння спостерігати, самостійно вирішувати розумові задачі, розвивати логіку дітей, критичне відношення до себе та інших.
З деякими існуючими іграми для розвитку дітей я і познайомлю вас.
Сюжетно-рольові ігри. Ці ігри відображають життя родини (свята, праця в родині), побут (бібліотека, магазин). Ігри на таку тематику збагачують знання дітей про види професій, про діяльність дорослих.
Рухливі ігри. Насамперед ця форма ігор вимагає точного виконання дій. Ці ігри розвивають у дітей увану, концентрування, витримку. Головною метою педагога – розвинути рухливість дітей (хотьба, стрибки, рівновагу, розвиток спритності, швидкості).
Дидактичні ігри. Ці ігри допомагають виховувати у дітей почуття задоволеності від прояву своїх знань та навичок, логічного мислення, спостережливості.
За допомогою дидактичних ігор можна багато чого досягти в вихованні та навчанні дітей:
-                Ознайомлення з оточуючим і розвиток зв'язного мовлення:
„Що з чого зроблено”.
Дітям коротко, але в доступній формі, розповідають про те, з чого зроблені оточуючі предмети. А потім пропонується переказати розказане, чим тренуючи пам'ять і розвивається усне зв'язне мовлення.
-                Розвиток фонематичного слуху і звукової культури мови
„Впізнай звук у слові”.
         Дітям пропонується ряд слів: білка, вода, болото, бавовна, баобаб, дуб, зв'язка, стовбур. Запитання:
– Діти, в яких словах ви почули вже вивчений нами [б]. Розвиває: пам'ять, спостережливість, фонематичний слух.
-                Формування граматично правильної мови.
Слід сказати, що гра, наприклад, у 1-2 класах є необхідною складовою процесу навчання й виховання. Адже, це саме той вік, коли діти сприймають все у грі, гра у даний період є основною діяльністю. Саме тому педагог використовує ігри на уроках письма, читання, математики, музики, фізичної культури.
Так, наприклад, використовуючи на уроках фізичного виховання рухливі або спортивні ігри ми формуємо та розвиваємо у учнів організаційні вміння. Тут учасники домовляються про розподіл ролей, слідкують за дотриманням правил, вчаться самостійно організовувати і реалізувати подібну діяльність.
Загальновідомо, що потреба у грі ніколи не зникне в людинию для дитини особлива цінність гри полягає не тільки в тому, що вона дає їй можливість як загального, так і фізичного, духовного зростання, а й у плані підготовки до різних сфер життя. Гра для дитини, особливо в молодшому шкільному віці, наділена ще й дослідницьким змістом, який дає змогу моделювати все те, що існує поза грою. Саме через гру дитина швидше знайомиться з правилами та нормами спілкування – зі світом природи, з людьми; швидше опановує навички й звички культурної поведінки.
Основна роль педагога під час організації гри – створити таке входження дитини в доросле життя з його, на жаль, жорстокими нормами, щоб головним чином не зашкодити дитині. Будь-яка інструментовка ігор виправдана ще й психологічно: у грі дитина безтурботна, психологічно розкута і тому більше, ніж коли-небудь, здатна на повне вираження свого індивідуального „Я”. Важливим стає таке завдання для вчителів початкових класів та вихователів: дати можливість кожній дитині через гру самовиразитися, самореалізуватись, як у процесі навчання, так і в позаурочній діяльності.
В ході занять з етики широко використовувались вчителями такі ігрові форми, як-от: дидактичні ігри („Щоб було б на землі, якби зникли всі рослини? Звіри?Птахи?);
Сюжетно-рольові ігри („День народження”, „відвідування хворого товариша”);
Ігри на перервах („Добрий день!”, „Лікар Ай-болить”);
Ігри-драматизації („Сім'я столових приборів”, „Охайна і Неохайна”);
Вправи-тренінги, комунікативні ігри, етичний тренінг за Н.Шурковою („Людина поруч”, „Конверт життєвих ситуацій”, „Комплімент”, „Вітання”);
Ігри „Чарівний стілець”, „Коризина грецьких горіхів”, „Пропоную-вибираю”, які водночас є і груповою справою і довірливою розумовою про ті проблеми, які перешкоджають дитині, що їх вона не в змозі вирішити самостійно. Більшість цих вправ побудовано в практичній техніці „недописаного діалогу”, цілком підтверджують справедливість трвердження М.Бахтіна про те, що справжнє життя особистості є доступним лище завдяки діалогічному проникненню в нього. Основна мета цих сучасних виховних ігор-справ – допомогти дітям вдивитися, прислухатися, зрозуміти інших людей, вміти відгукнутися на їхні проблеми, надати звичним повсякденним ситуаціям гуманістичного забарвлення. Застосування вчителем різноманітних ігрових формна заняттях з людинознавчих курсів дає змогу покращити взаємини у зв'язках „учитель-учень”, „учень-учень”, „учень-оточуючі” тощо, сприяє реалізації на практиці особисісно орієнтованого навчання і виховання, встановленню суб'єктно-суб'єктивних взаємин між педагогом і дітьми.
На жаль, сьогодні ми ще дійно не готові до створення і проведення для молоді спільної Всеукраїнської гри. Але ми знаходимось на етапі підготовки до неї, коли, на мою думку, можливе ширше використання групових творчих справ, особливо в позаурочній діяльності школярів. Практика передових вчителів засвідчує, що за змістом ці справи можуть бути народознавчими, вони допомагатимуть дітям краще пізнавати культуру, духовні надбання українського народу, сприятимуть вихованню в них гідності, поваги одне до одного. В пригоді можуть стати й різноманітні комлексні форми організації позакласної виховної роботи в школі.
Роль гри в розвитку, становленні особисості дитини незаперечна. Сьогодні важливо не стільки наголошувати на значущості гри як форми впливу на розвиток дитини, хоч це також важливо, скільки акцентувати увагу на методиці використання і запровадження гри в урочний і позаурочний час.
Один із важливих шляхів релізації програми національного виховання дітей пролягає через максимальне залучення гри в навчально-виховний процес початкової школи.
Це, в свою чергу, потребує підвищення фахових знань учителя в оволодінні алгоритмом проведення навчально-виховного процесу з використанням гри, уміння оперувати ігровим інстументуванням, самосітйно моделювати форми занять, правильно їх викорисовувати відповідно до навчального предмета, щоб гра сприяла розвиткові дитини.
Необхідно допомогти вчителеві початкових класів поглибити свої знання з методики використання гри у виховному процесі через організацію різноманітних регіональних семінарів, конференцій з цієї проблеми.
Сьогодні в час відродження національної системи виховання, дуже важливо залучати до процесу формування особистості дитини українські традиційні народні дитячі ігри. Національні дитячі ігри дуже глибокі своєю мудрістю, містять у собі величезний виховний потенціал. Вони добре сприймаються нашими дітьми, і за формою, і за змістом найповніше відповідають українській дитини.
Чому гра так подобається дітям? Тому, що гра дарує радість і захоплення, що сам проес гри сповнений несподіванок, а реультат – таємниця. Але, крім суб'єктивного сприйняття, є, безумомовно, глибинний вплив гри на людину, на основні сфери її життєдіяльності: фізичну, емоційно-вольову, інтелектуальну та духовну (ціннісно-смислову).
Слід зазначити, що гра – це, як правило, переживання, тому найбільш активною під час гри стає емоційна сфера. Подібно до того, які під час перегляду захоплюючого фільму глядачі стають причетними до його подій, так і в процесі цікавої гри її учасники можуть забувати про все інше. Гра може бути рухливою, коли поряд з еомцйною активізується фізична сфера дитини, і може бути статистичною з точки зору рухливості тіла – це ірги логічні, ігри на кмітливість, коли разом з емоційною активізується інтелектуальна сфера.
Аналіз гри та її елементів з точки зору розвитку основних сфер життєдіяльності людини може дати науково обґрунтовані відповіді на досить цікаві запитання, наприклад, чому так важко привчити дитину до регулярного виконання фізичної зарядки?
Під час механічного виконання заздалегідь відповідних рухів активізується лише фізична сфера, а емоційна, інтелектуальна та духовна залишаються переважно пасивними. Відсутність переживання, емоційного забарвлення роблять фізичну зарядку мало привабливою. Але досить додати музику, яка б активізувала емоційний стан, і все змінюється: аеробіка и ритмічна гімнастика пробуджують усмішки та завзятість.
З цієї точки зору „суха задачка” – це задача, що містить у собі тільки інформаційну частину, тобто спрямована лише на роботу інтелектуальної сфери особистості. Зрозуміло, що найбільшого зацікавленння та максимальної працездатності учнів можливо досялгти, впливаючи на всі чотири сфери життєдіяльності. Виконання гри та ігрових елементів дає змогу зробити значний крок у цьому напрямку.
Нажаль, емоційному розвиткові у більшості шкіл не приділяється належна увага. Діти не знають власного емоційного світу, жоден із шкільних курсів не навчає їх мистецтво керування емоційними станами, а вияв радості чи здивування на уроці нерідко класифікується як порушення дисципліни. Звичайно, вчителі, що підходять до своєї праці творчо, намагаютсья пліпшити це становище.
Слід також зазначити, що в початкових ланках освіти розвиткові емоційні сфери приділяється більше уваги, ніж у старших класах. Однак з точки зору гармонійності у розвикту дітей теж існують певні диспропорції. Ігри чи ігрові елементи, що використовуються, розвивають переважно сфери емоційну з фізичною чи емоційну з інтелектуальною. Поза увагою все ще щалишаються ігри та тренінги духовної спрямованості.
Саме такі тренінги викликають та закріплюють вищі емоційні стани та почуття людини, допомагають формувати у дітей духовні, гуманістичні та екологічні цінності, які нині так потрібні. Подібні ігри можна використовувати, починаючи з дитячого садка, а назви їх підсказує саме життя, наприклад: „Врятування ріки від забруднення”, „Заспокой іншого”, „Поділись радістю” та ін.
„Що посієш, те й пожнеш” – заповідає стародавня мудрість, отже, які якості матимуть сьогодні діти, такі матиме і майбутній світ, в якому жити всім нам.
Серед найрізноманітніших ігор, спрямованих насамперед на активізацію пізнавальної діяльності та розвиток мислення школярів, домінуючою була і залишаєтсья гра зі словами.
Практично всі ігри, якими ми оперуємо, мають тематичну спрямованість. Так, створено оригінальну методику роботи учнів зі словниками та довідковою літературою. Тобто такі ігри повинні бути зручними у користуванні, цікавими, нескладними для виготовлення, оригінальними, приваблимими.
Слід продумати систему морального заохочення учнів. Замість оцінок у процесі гри нагороджуються фішками, своєрідними пагончиками, чарівними скриньками.
Адже гра належить до традиційних і визнаних методів навчання і виховання молодших школярів. Її цінність полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвивальна й виховна функції діють у тісному взаємозв'язку. Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує особистість.
Особливо важливе місце займає дидактична (навчальна) гра та ігрові прийоми у навчальному процесі першокласників, адже становлення і розвиток їхньої навчальної діяльності відбуваєтсья у період ще слабких довільних процесів: уваги, сприймання, пам'яті та ін. Деякий програмовий                   матеріал потребує від дитини значних вольових зусиль та багаторазового виконання різних варіантів вправ для його засвоєння. Саме тоді гра, запобігаючи психічному перевантаженню дитини, і допомагає реалізувати навчальну мету значно швишде й міцніше, ніж будь-який інший педагогічний засіб.
Саме своєрідність дидактичної гри і полягає в тому, що вона дає змогу педагогові зідйснювати навчання, вправляння, розвиток розумових здібностей, формування цінних рис особистості і взаємин дітей доступній і привабливій для них ігровій формі.
Отже, гра – випробуваний і ефективний засіб навчання в початковій школі, але ні в якому разі не універсальний. Ще К.Ушинський застерігав проти „забавлючої педагогіки”, підкреслюючи, що засобами гри значно легше навчити дитину читати й писати, але серйозна навчальна праця потребує від дитини такої ж серйозної, копіткої і зосередженої роботи. Тому питання раціонального, виправданого застосування гри у навчальному процесі першокласників певний час було предметом найширших досліджень сучасних педагогів. Таку, у працях Н.Бібік, Н.Підггорної, Н.Скрипченко відзначалось, що місце гри в навчальному процесі змінюється: чим менше розвинение вольовий компонент діяльності у дітей, тим частіше використовуються ігрові форми. У процесі розвитку пізнавальних можливостей учнів гра поступово відходить на другий план, поступаючись суто „академічним” засобам навчання.
Дошкільність використання гри на тих чи інших етапах уроку залежить також і від рівня знань, умінь та навичок учнів, від складності дидактичних завдань, які стоять перед ними. Гра допомагає учням, коли важко, коли є необхідність створити додатковий емоційний фон навчання, опосередковано впливати на хід і результати їхньої діяльності.
Фантазія, казка, гра – це частка духовного життя молодших школярів, що пробуджують у душі кожного з них добрі почуття, роздмухують вогник дитячої думки і творчості. Вчителі школи приділяють багато уваги розвиткові своєї підготовленості до організації ігрової діяльності. Гра – це цілий світ, на одному полюсі якого – життя, а на другому – дидактика, педагогічний і психологічний інструментарій, цілий арсенал педагогічних технологій. А між полюсами – країна дитячих ігор, дитячої творчості.
Щоб зорієнтуватися у світі гри, треба чітко уявити собі, що в ньому буде цікаве й корисне для дитини.
Гра в початковій ланці є засобом пізнання навколишнього світу і себе в ньому, усвідомлення дітьми мети своєї діяльності, опредмечування абстрактних понять, розвитку творчої уяви та здібностей, встановлення людяних взаємин.
В початкових класах тільки гра дає змогу легко првиернути увагу і тривалий час підтримувати в учнів інтерес до важливих і складних предметів, властивостей і явищ, на яких у звичайних умовах зосередити увагу всіх учнів не завжди вдається.
Але якщо спочатку учень зацікавлюється лише грою, то дуже швидко його починає цікавити навчальний матеріал, пов'язаний з нею. Удитини виникає потреба вивчити, зрозуміти, запам'ятати цей матеріал (тобто вона просто почне готуватись до гри з метою не програти).
Мені хотілось би зазначити, що є нагальна потреба в розповсюдженні всього цінного (розробки програм для дітей, цікавих ігрових форм), що вже зроблено останнім часов в Україні, узагальнити і видати для вчителів збірники таких матеріалів. Можливість вибору дозволить удосконалювати існуючі методи і форми виховання школярів, створити нові виховні технології.

Використована література:
1.  Д.В.Менджерицька, Є.Д.Патищева „Ігри в школі”, М., 1951р., с. 3-6, 8-9.
2.  В.О.Сухомлинський „Сто порад вчител.”, М., 1979, с.110-111.
3.  В.М.Суботін „Дитина пізнає світ”, К.,1991, Р.V, с.86-90.
4.  Журнал „Початкова школа”, 06.1997, с.39-50.
5.  В.Л.Єфімов „Навчіть дитину...” М., 1978, с.3-5.