ПРИНЦИПИ ВЗАЄМОВІДНОСИН СЕРЕДНІХ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ З РОДИЧАМИ ХВОРОГО (ДИТИНИ І ДОРОСЛОГО)

Батьки, родичі звичайно важко переживають через хворобу близьких. Якщо хвора дитина, особливо гостро переживають батьки. Постійна напруга психіки, що нерідко виникає при цьому, безсоння виснажують їхню нервову систему, насамперед матері.

У зв'язку з тим що безпосередній догляд за важко хворою дитиною в стаціонарі здійснюється звичайно матір'ю, необхідно зробити все можливе, щоб чи хоча б зменшити психічна напруга матері: створити їй умови для повноцінного відпочинку, подбати про раціональне харчування, при необхідності запропонувати седативні засоби, переконати мати в тім, що її дитина одержує повноцінне всебічне лікування.

Якщо медичним працівникам не вдається завоювати поваги і довіри батьків, направити думки і мобілізувати їхню енергію, особливо матері, у бажаному напрямку, виникають додаткові труднощі в здійсненні всього процесу лікування.

Затяжний перебіг хвороби, тривала відсутність терапевтичного ефекту при ряді захворювань (особливо в грудному віці) приводить іноді батьків хворого до висновку про те, що дитини лікують чи неправильно недостатньо інтенсивно. Батьки починають сумніватися в можливостях лікуючого лікаря, з підозрою відносяться до його кваліфікації, стають причепливими до проведеного лікування, вимагають виклику чи консультанта напрямку дитини в столичну клініку. Це може бути наслідком граничної нервової напруги, зриву вищої нервової діяльності.

Особливо дратівливими і пригнобленими частіше стають батьки дітей, що страждають важкими хронічними чи невиліковними захворюваннями; при цьому в них можуть виникати бурхливі, неадекватні реакції на самі звичайні подразники.

Фельдшери і медичні сестри повинні знайти індивідуальний підхід до матері і батька. Відсутність такого підходу, байдужне відношення медичного персоналу до психічних зрушень у батьків веде нерідко до важких наслідків: усупереч здоровому глузду мати забирає хворої дитини зі стаціонару додому, обмежує обсяг медичної чи допомоги зовсім відмовляється від її.

Зустрічаються ще так називані важкі батьки, що і в поліклініці, і в стаціонарі без усякої причини вступають у конфлікт, розраховуючи таким. Шляхом домогтися особливої уваги медичних працівників до їхньої дитини. Нерідко медична сестра з працею стримує себе, щоб не зірватися, на брутальність не відповісти брутальністю. Саме стриманість і зовнішній спокій медичного працівника роблять найбільше враження на таких людей, дозволяють переконати їх у необґрунтованості претензій і некоректності їхнього поводження.

Отже, фельдшеру і медичній сестрі необхідно навчитися володіти в таких ситуаціях своїми емоціями, замість того щоб висловлювати особиста думка про неварте поводження батьків і родичів хворого. Емоції в таких випадках — поганий помічник.

Випливає» однак, відрізняти брутальність батьків і родичів від обґрунтованого збурювання, висловленого в різкій формі. Кожен випадок збурювання чи батьків родичів хворого необхідно ретельно проаналізувати, з'ясувати його причини і повідомити їм про це.

Серйозні непорозуміння у взаєминах між медичними працівниками і близькими хворих виникають звичайно в тих дитячих лікувальних установах, де запущена виховна робота в колективі, немає належної трудової дисципліни, систематично не підвищується ділова кваліфікація лікарів і медсестер, не удосконалюється майстерність і . техніка проведення діагностичних і лікувальних процедур, порушується охоронний режим, не завжди виконуються призначення і розпорядження лікаря.

Вивчення скарг хворих і їхніх родичів, що надходять в органи охорони здоров'я й інші офіційні інстанції, показує, що в більшості випадків причинами скарг чи є істотні дефекти в медичному обслуговуванні хворого, чи грубі порушення медичними працівниками професійної етики. Якщо скарги необґрунтовані, варто розібратися в ситуації і за допомогою фактів довести неспроможність пред'явлених претензій.

В взаєминах між медичними, працівниками і батьками хворих дітей немає дріб'язків. Немаловажне значення має форма звертання фельдшера і медичної сестри до батьків. Зовсім неприпустимою формою є звертання «мамаша» чи «папаша». Чи фельдшер медсестра в чи стаціонарі поліклініці повинні звертатися до батьків по імені і по батькові, тим більше, що в історії хвороби дитини маються дані про батьків (прізвище, ім'я і по батькові).

Якщо фельдшер і сестра називають матір і батька дитини по імені і по батькові, то і батьки прагнуть також довідатися їхні імена і по батькові; це створює більш теплі взаємини між ними. При першій зустрічі фельдшер і сестра можуть називати батьків і на прізвище, наприклад «товариш Іванова», але ні в якому разі просто «Іванова», тому що подібна форма звертання також є фамільярної. Тим часом у дитячих стаціонарах і поліклініках нерідко можна чути: «Петрова! Несіть дитини на процедуру...» і т, д.

Деякі фельдшери і медичні сестри літнього віку дозволяють собі називати молодих матерів на «ти», виявляючи цим як би заступницьке відношення. Подібна вільність суперечить етиці взаємин.

Батьки і родичі хворої людини (дитини чи дорослого) нерідко розпитують медичну сестру про характер захворювання (діагнозі), лікуванні і передбачуваному прогнозі. Відповідати на такі питання може тільки чи лікар фельдшер, якщо він самостійно займається лікуванням хворого вдома чи в стаціонарі. Медичній сестрі варто ухилятися від подібних бесід з родичами хворого, тому що це виходить за рамки її обов'язків. Вона може розповісти близьким хворого про самопочуття, настрій, апетит, поводженні, бажаннях, проханнях. Медична сестра не має права інформувати батьків і родичів хворого про результати рентгенологічного, інструментального, лабораторного дослідження.

Фельдшер, що працює самостійно, інформує про стан хворого замість лікаря. Батьки хворої дитини звичайно хочуть знати ступінь небезпеки хвороби для здоров'я і життя їхньої дитини, просять роз'яснити, як діє на організм хворого ті чи інші ліки, та чи інша терапевтична процедура. Уникати відповідей на такі питання не випливає, тому що батько і мати — найближчі союзники і помічники фельдшера в боротьбі за видужання хворої дитини. Разом з тим батьки хворого дитини повинні мати реальне представлення про ефективність засобів сучасного лікування, недостатніх компенсаторних можливостях дитячого організму і своєрідності перебігу хвороби в дітей, про тих труднощів, що повинний переборювати чи лікар фельдшер у процесі рішення складних питань діагностики і лікування дитини.

Батькам і родичам можна повідомляти тільки остаточно встановлений діагноз. Якщо діагноз сумнівний, не підтверджений об'єктивними даними, повідомляти про нього не випливає, тому що це може нанести психічну травму родині хворого.

Особливий такт необхідний у тих випадках, коли дитина невигойно хвора і про цьому потрібно повідомити родичам.

Ретельно продумані слова і щирі співчуття фельдшера близьким безнадійно хворого людини допоможуть зм'якшити нанесену психічну травму.

Повідомляючи родичам про невиліковне захворювання (лейкоз, новотвори, необоротна форма ниркової чи серцевої недостатності й Ін.), необхідно уникати таких слів і виражень, як «смерть», «неминучий смертельний результат» і т.п.; доцільніше говорити про «безуспішність лікування», «серйозності прогнозу» і т.д.

Особливо ретельно варто підготуватися до оповіщення родичів про смерть члена їхньої родини. У зв'язку з тим що в такій ситуації можлива бурхлива психоемоційна реакція близьких (лемент, плач, голосіння), що може зробити психотравмуючі вплив на хворих, що знаходяться в стаціонарі, для повідомлення про смерть хворого родичів варто запросити в кабінет, вилучений від відділення, посадити їх у чи крісла на стільці (через можливість непритомності). Неприпустимо сповіщати про це «на ходу» у коридорі, вестибулі, у дворі лікарні.

При виписці хворого родичі, випробують почуття глибокої вдячності і вдячності, намагаються якось віддячити медичних працівників. Робиться це по-різному: одні вимовляють гарячі слова любові і поваги, дарують квіти, інші пишуть про чуйність лікарів і медсестер у газети. Зрідка родичі хворого прагнуть зробити медичному працівнику коштовний чи подарунок під яким-небудь приводом дати гроші. Необхідно тактовно й у той же час рішуче відмовитися від такої «подяки». Крім того, медичні працівники не повинні звертатися до родичів хворого з яким-небудь проханням особистого характеру.

Скажемо кілька слів про специфіку взаємин акушерки з породіллею і її чоловіком. Після народження дитини акушерка повинна поздоровити з немовлям не тільки мати, але і батька, а також родичів. Зробити це можна чи усно за допомогою вітальної листівки. Іноді жінка відмовляється від дитини лише тому, що не є одруженим з його батьком. Як надійти в такому випадку акушерці й іншим медичним працівникам? За згодою жінки, яка прийняла рішення відмовитися від дитини, акушерка повинна сповістити про це намірі батьку немовляти. Якщо батько відгукнеться на виклик з лікарні, варто поговорити з ним і матір'ю дитини, спробувати переконати їх укласти шлюб і не відмовлятися від дитини.

Немовляти показують матері вже в родильному залі. Однак від такого правила варто відступити, якщо дитина народилася нежиттєздатним чи з важкими пороками розвитку (особливо множинними), тому що це може привести до психічної травми породіллі.

Повідомити матері про уроджену патологію дитини випливає пізніше, коли вона зміцніє після пологів, і лише в загальних словах; для цього її варто запросити в кабінет. Неприпустимо обговорювати дефекти немовляти в присутності інших матерів.

На закінчення необхідно відзначити, що взаємини середніх медичних працівників з родичами відбиваються на стані хворих, їхньому настрої, а також на взаєминах із хворим. Тому в інтересах хворого необхідно насамперед установити нормальні взаємини з його близькими.