РЕФЕРАТ

На тему: Лікарська сировина тваринного походження. Відомості про методи добування.

Лікарські властивості і застосування продуктів життєдіяльності, медоносної бджоли та змій. П’явки, бодяга, панти тощо.

Для виготовлення ліків використовується різна сировина. Крім рослинної і хімічної сировини використовуються сировина бджільництва, отрути змій, панти оленя ,п’явки і інше.

Продукти бджільництва

Бджолину отруту одержують витягом з черевця бджоли кінцевого сегмента, що містить жало і отруйні залози(застосовують електричний струм). Ще можна одержать бджолину отруту, впливаючи на бджіл парами ефіру, що викликає роздратування бджіл, в результаті якого бджола випускає жало і крапельку отрути.

Навесні і влітку бджола має найбільшу кількість отрути. Має значення і харчування бджоли: при великій кількості вуглеводів в їжі, отрути менше, при достатку білків-більше.

Бджолина отрута прозора має різкий запах меду і гіркий пекучий смак, кисла реакція. Отрута містить кислоти - мурашину, соляну, ортофосфатну, фосфат магнію, білкові речовини і аміни - гістамін, холін, триптофан, летючі олії, що випаровуються при висиханні отрути, у золі – сліди сірки, міді, кальцію, ферменти та інші речовини.

Бджолина отрута швидко висихає навіть при кімнатній температурі, перетворюючись в прозору масу, яка легко розчиняється в воді і кислотах , володіє сильними антибіотичними властивостями.

Бджолина отрута має, складну дію на організм людини в залежності від місця ужалення, кількості і якості ужалення, від індивідуальної чутливості організму. Вона має місцеву і загальну дію. При місцевій дії на місці ураження з’являється гострий, пекучий біль, збліднення в місці ураження, навколо якого відзначається почервоніння, набряк і місцеве підвищення температури, на 2-6 градусів.

При загальній реакції людей, чутливих до бджолиної отрути, з’являється, стиснення у грудях або гортані, головний біль, запаморочуння, слабість, іноді непритомність, рясний піт, підвищення температури, сверблячка, крошивниця, іноді нудота, блювота, слинотеча, сльозотеча і нервовепорушення.

Бджолина отрута застосовується у вигляді водних і масляних розчинів, мазі і лініментів.

Бджолина отрута називається апітоксином, і його препарати застосовуються в основному при ревматичних захворюваннях, неспецифічних інфекційних поліартритах, захворюваннях нервової системи, трофічних виразках, запальних інфільтрах, бронхіальній системі, гіпертонічних та інших хворобах.

Бджолине маткове молочко

Бджолине маткове молочко знаходиться в вулику, в тому осередку, де вирощуються матки. Отже маткове молочко є кормом для маток. Це желеподібна маса молочно-білого кольору, що містить білкові речовини, жиру, цукру, солі, вітаміни групи В (В₁, В₂, В₆, В₁₂), E, DP, пантотенову і фотієву кислоту, біотин, інозитал, ніацин, ацетилхолін і статеві гормони.

Сухий препарат маткового молочка називається апілак – Apilacum.

Застосовують його у вигляді таблеток і порошку при лікуванні гіпотрофії – при анорексії у дітей в віці від двох до семи з половиною місяців, а в дорослих при гіпотонії, невротичних розладах, порушенні лактації у жінок в післяпологовому періоді, себореї шкіри обличчя.

Тонізуюча дія маткового молочка є загальною, також матковому молочку притаманні бактерицидні властивості.

Прополіс

Прополіс (бджолиний клей) – продукт життєдіяльності бджіл. Використовується для покриття стінок вуликів, укріплення сот і інше.

Це маса зеленувато – бурого або коричневого кольору з сіруватим відтінком, з специфічним запахом, гіркуватого смаку. Не розчиняється в воді, розчиняється в спирті.

В складі прополісу є суміш смол, воску, ефірних масел і інших речовин. Хімічний аналіз показує наявність в прополісі ряд природних сполук(флавонів, ацетоксибетулінолу і інших). Ці сполуки знаходяться в бруньках дерев, з яких бджоли збирають ці речовини.

Використовують прополіс для лікування ран і опіків в вигляді мазі, для полоскання при запальних процесах порожнини рота, горла . Спиртові розчини 30% прополісу лікує шкірні і грибкові хвороби(піодермія, екзема). Для орошення порожнини рота і горла використовують аерозольний препарат „Тропасол”

Панти

Із не окостенілих рогів марале ізюбра, п’ятнистого оленя виробляютьпрепарат: „Пантокрин“ .

Це рідкий спиртовий екстракт(на 50% спирту), світло – жовтого кольору.

Випускається також розчин пантокрину для ін’єкції по 1мл. і 2мл. Рідина без кольору або злегкажовтувата, прозора з запахом фенолу( консервата:0,25 - 0,3% )

Таблетки пантроприну масою 0,075гр. 0,15гр. Відповідають 0,5 або 1 мл.спиртового екстракту.

Пантоприн приймають, як тонізуючий засіб при перевтомі, неврозах, після гострих інфекційних захворювань, при послабленні серцевих м’язів, гіпотонії.

Зміїна отрута

Отруйні змії зустрічаються всюди, частіше всього поширені гадюки, але найбільш небезпечні – кобра, гюрза і ефа, звичайні для Середньої Азії. Для готування медичних препаратів змій виловлюють і передають у спеціальні розплідники, де добувається їхня отрута. Такі розплідники є в Середній Азії, Естонії й інших місцях.

Добування отрути – важкий і відповідальний процес. Найпростішим способом є умертвіння змій, відпрепаровка отруйних залоз і вилучення отрути, але при цьому губиться велика кількість змії. Іноді вдаються до попереднього хлорофорування ватними кульками, а потім виділяють з них отруту. Однак найкращим способом одержання отрути варто підведення до пащі змії скляної посудини, куди стікає отрута.

Отрута середньоазіатської кобри має головним чином нейротропну дію, тому що уражає в першу чергу дихальний центр і центральну нервову систему, у меншому ступені впливає на кров.

Отрути гюрзи і ефи називають геморагічними отрутами, тому що вони викликають згортання крові і руйнування червоних кров’яних тілець.

Відомий вплив отрут середньоазіатських змій на фізіологічні і паталогічні процеси в організмі, однак терапевтичним властивостям отрути не приділялося достатньої уваги.

В даний час проводяться для більш широкого клінічного застосування препаратів зміїної отрути. Є препарати: мазь зі зміїною отрутою - „Віпратокс”, що рекомендується при ревматизмі, артрит, люмбаго, ішіасі й інших захворюваннях. Водний розчин сухої отрути гадюки звичайної – віпраксин – застосовуються в якості болезаспокійливого засобу, при невралгіях, поліартритах і інших захворюваннях. Препарат випускається в ампулах і водиться в/ш або в/м. Препарати зберігаються за списком А.

П’явки

Hirudines (Sanguisugae)

П’явка медична – Hirudo medicinalis – відносяться до типу кільчастих червів (хробаків).

П’явки водяться в стоячих або ж проточних водах, особливо в густо зарослих водоймах.

У медичної п’явки черевце зеленувато – жовте, покрите чорними плямами, а вздовж спини на маслиново – бурому тлі тягнуться 6 (шість) вузьких жовтогарячих смужок з чор - ними цятками.

Тіло п’явок подовжене, до кінців звужене, плоске: складається з 90-100 кілець. Передній , або головний, більш вузький кінець, скороченням особливих м’язів перетворюється в смоктальний присоск. У глотці знаходиться 3 (три) щелепних горбків у вигляді трикутника. Кожний несе 60 гострих зубчиків (усього п’явка має 180 зубчиків), що рухом щелепи одночасно колють і рвуть.

Задній також має присоски, але без зубчиків.

П’явка, що зібралася ссати кров, спочатку присмоктується заднім присоском, а потім прикладається ротовим отвором , випускає щелепи і ранить шкіру, потім втягує щелепи і присмоктується ротом. Кров надходить в об’ємистий еластичний шлунок у вигляді довгої трубки з 10 кишеньками, завдяки чому п’явка може насмоктати кров 30мл і більше, збільшуючись в обсязі в 3 – 4 рази.

Одночасно з ловом п’явок у природних водоймах їх розводять штучно, причому розроблений метод прискореного вирощування. Якщо в природних умовах п’явка росте за 3 роки і на зиму заривається в землю, то в лабораторних умовах, при постійно теплій воді і рясному кормі, п’явка не дотримує зимового спокою і росте за 1 рік.

Доцільніше користатися не молодими і не занадто старими п’явками, вагою від 1 – 5гр. Вони повинні бути ще що не ссали, не повинні випускати назад кров при змазуванні рота оцтом, а покладені на руки при легкому тиску, здатні стискуватися і приймати яйцеподібну форму.

Зберігають п’явки у банці з чистою водою, обв’язаною марлею, при кімнатній температурі. Воду змінюють через день.

П’явки служать для кровопускання при гіпертонічній хворобі, тромбофлебіті. П’явки випускають фермент, що перешкоджає згортанню крові. При гіпертонії п’явки ставлять за вуха, насмоктавшись, п’явка відвалюється, і з ранки хворого, витікає ^½ -1 склянка крові. П’явок, що ссали, негайно звільняють від крові, узявши їх за задній кінець і злегка простягнувши між пальцями, причому кров виливається в них із рота.

Лікування п’явками гіродотерапією (від грецьких слів гірудо - п’явка і терапія – лікування).

Бодяга, або річкова гyбка

Spongilla fluviatialіs

Відноситься до відділу губок з кістяком із кремнезему – Spongilla fluviatialіs Lieberkuhn, Spongilla lacustris Carter із класу кишковопорожнинних. Бодяга, або прісноводна губка, живе в ріках, переважно в місцях, що мають рівнинний характер.

Бодягу збирають влітку. Вийнята з води бодяга має вигляд слизової маси з неприємним запахом. Її відмивають і сушать на сонці.

Сировина являє собою дуже легкі, пористі і тендітні шматки різної форми і включити, що легко розсипаються при стисканні. На її поверхні помітні невеликі отвори. Колір сіро – зелений або сіро – жовтуватий. Запаху немає. Пил губок викликає запалення слизових очей і носа.

Під мікроскопом видно петлиста мережа голочок кремнезему.

Застосовується порошок у вигляді мазі при синцях і радикулітах. Раніше застосовувалася для додання рум’янцю шкірі обличчя.

Резюме:

Більшість ліків тваринного походження використовується при гіпертонії , гіпотонії, неврологіях, артритах, травмах, подагрі і інші.

Література:

1. Хімія і життя 1975р. №8 ст. 71 – 74

2. Фармація 1972р. №1 ст. 77 – 78

3. Вісті дерматології 1981р. №7 ст. 25 – 28

4. Акушерство і гінекологія Ляшенко М. С. 1971р. №2 ст. 31- 33

5. Медицина: Орлов Б. Н., Вальцева І. А. 1977р. ст. 252

6. Фармакологія: токсикологія 1979р. №2 ст. 182 – 190

7. Орлов Б. Н., Омаров Ш. М., Гелаливілі Д. Б., Корнєва Н. В. Нові лікарські препарати. Експрес інформація 1979 №9 ст. 7 – 10

8. Малимов Г. Д. Фармакогнозія Рибчук І. З.