ВАЛЕОЛОГІЧНА

ЕТНОПЕДАГОГІКА

Український народ з глибокої давнини поціновує здоров'я як найважливіший фе­номен буття. Багата скарбниця народної мудрості — фольклор — тому підтвердження. Глибоке розуміння необхідності турботи про своє здоров'я маємо й в образних порівняннях ("Здорова, як вода", "Здоровий, як дуб"), і в чис­ленних прислів'ях та приказках:

Найбільше багатство — здоров'я. Без здоров'я нема щастя.

Бережи одяг, доки новий, а здоров'я, доки молодий.

Гримай ноги в теплі, голову в холоді, живіт у голоді — не будеш хворіти, будеш довго жити.

Як нема сили, то й світ не милий.

У кого болять кості, той не думає Іти в гості.

Поганому животу І пироги вадять.

Здоров'я маємо — не дбаємо, а втративши, плачемо.

Побажання здоров'я є в народних піснях, колиско­вих, колядках та щедрівках.

Турбота про здорове покоління програмувалася ще в дошлюбний період, під час весілля і в подальшому зумовлювала поведінку вагітної жінки. Так, під час ве­сілля нареченим не дозволялося пити алкогольні напої та палити.

В народі засуджувалися ранні шлюби, бо організм батьків, особливо матері, ще недостатньо зміцнів для продукування нащадків. Не дозволялося укладати шлю­би між близькими родичами, бо це теж погано позна­читься на нащадках.

Вагітну жінку намагалися убезпечити від важких ро­біт, від нервових потрясінь, дбали про якісне повноцін­не харчування. Новонароджене дитя купали у літеплі (воді кімнатної температури), у воду кидали різне зілля, що мало оздоровчий вплив, примовляючи з безмежною лю­бов'ю й теплом наївні сподівання:

даю у купіль любисток, щоб люди любили;

кидаю листя дуба, щоб сини й дочки були міцні, як дубочки;

кидаю ромашку, щоб ніжними були діти;

кладу материнку і чебрець, щоб зростали в рідному краю з рідним словом, а запах материнки І чебрецю зав­жди повертав до рідних порогів.

Раціональні зерна санітарно-гігіенічних вимог містять численні правила й заборони щодо утримання помеш­кання, хатнього начиння, користування предметами осо­бистої гігієни, як-от:

необхідно закривати від пилу та комах посуд з їжею чи відро з водою;

перед тим, як саджати хліб у піч, вишкребти й почис­тити діжу від тіста, накрити її;

їсти тільки своєю ложкою;

витиратися своїм рушником;

по закінченні дня замітати хату;

не можна невмитому виходити з хати;

виливати помиї перед порогом;

викидати кістки за вікно.

В нашого народу склалися усталений досвід та прак­тика збереження навколишнього середовища і піклування про гігієну — свою власну, майбутньої матері та дитини.

Деякі заборони й певні правила поведінки, що пода­валися здебільшого як повір'я, приписи, заклинання, бу­ли примітивними. Вони відобразили ілюзорні уявлення про навколишній світ (скажімо, заборона вагітній жінці наступати на коромисло, бо в дитини на ногах будуть нариви, або лякатися — тому що в дитини на тому місці, якого з переляку торкнулася майбутня мати, буде ро­дима пляма, схожа на те, чого злякалася жінка). Однак усі вони ґрунтувалися, як правило, на бажанні запобігти шкідливим та небезпечним для здоров'я дитини впли­вам. Адже негативні емоції, що переживає жінка, шко­дять дитині.

Заборони й правила, що містили в собі звичаї та об­ряди, які з дня народження І до останніх днів регламен­тували поведінку людини І спонукали до здорового спо­собу життя, забезпечували життя в гармонії з навколиш­нім середовищем, з природою, людьми і самою собою.

Збереження здоров'я і працездатності протягом життях, завжди вважалося великим щастям. "Не смерть страш­на, а недуга, — говорили в народі, бо здоров'я не ку­пиш ні за які гроші, і берегти його треба змалку.

У науковій літературі існує багато визначень здоров'я. За І.Брехманом, здоров'я — це не відсутність хвороби, а гармонія фізичного і психічного в людині. Це — спокійні стосунки між людьми, єднання з природою і мир в душі.

Усвідомлення цінності здоров'я часто приходить то­ді, коли воно частково втрачене. Статистика вимальо­вує сумну картину. Цілком здоровими в Україні народ­жуються тільки двадцять відсотків немовлят. На 1000 ді­тей віком від одного до 14 років реєструють 1300 хво­роб, серед яких основними є захворювання централь­ної нервової системи, органів чуття, травлення.

Наші діти часто кволі, бліді, анемічні чи з явними оз­наками ожиріння, що не менш небезпечно. Стан здо­ров'я і дітей, і дорослих дуже тривожний, що спонукує фахівців шукати причини та шляхи подолання цих нега­раздів. Нерідко стикаємося з різними звинуваченнями на адресу лікарів дитячих закладів, бабусь і, звичайно ж, екології... Нарікання справедливі лише до деякої мі­ри, адже спадковість, вродженість, оточуюче середови­ще й медичне обслуговування за офіційними даними спричинюють лише 50 % захворювань. Половина ж хво­роб виникає внаслідок зневажливого ставлення людей до свого здоров'я, інакше кажучи — через обраний спосіб життя. В повній мірі це стосується й того, як дорослі організували життя своїх малюків.

Досить часто ми стикаємося з перегріванням дитя­чого організму, що порушує процес становлення тер­морегуляційної системи. Це відбувається і в надто теп­лому приміщенні, і навіть на свіжому повітрі через над­мірно теплий одяг дітей. Тобто дитина постійно відчу­ває себе наче в термостаті. А переконати батьків, що в малюка генетично закладена здатність легше перено­сити холод, ніж спеку, практично неможливо. І послаб­лення захисних сил дитячого організму, яке призводить до зменшення опірності хворобам, великою мірою є ре­зультатом неправильно! організації життя малюків. На­ші прадіди добре розуміли шкідливість перегрівання тіла. Всі ми знаємо українське прислів'я "Тримай голо­ву в холоді, ноги в теплі — проживеш довгий вік на зем­лі". Звернімо увагу, що воно знаходить підтвердження у висновках Гіппократа: якщо людина часто перебуває в теплі, це призводить до таких сумних наслідків, як слаб­кість м'язів, нервів, послаблення розумової діяльності, кровотечі, випадків непритомності. Наступна причина ослаблення організму — непра­вильне харчування. Люблячі батьки, бабусі, дідусі зав­жди раді нагодувати чи пригостити своїх малят солод­ким, борошняним, жирним. Відтак — одні діти страж­дають від ожиріння, інші скаржаться на відсутність апе­титу. В останньому випадку дорослі часто вдаються до насильства, годуючи малого, не беручи до уваги його апетиту, потреби в їжі. Нерідко харчування дитини в сім'ї організовується без урахування зросту, ваги й емо­ційного стану дитини. Насильне годування дитини аж ніяк не йде їй на користь, а іноді викликає таке захво­рювання, як анорексію.

Ще один варіант прислів'я, що ми його вже наводи­ли: "Тримай ноги в теплі, голову в холоді, живіт у голоді — не будеш хворіти, будеш довго жити".

Дуже згубною для здоров'я давно вже визнано гі­подинамію. "Якщо дитина бігає й грається, то їй здо­ров'я усміхається", — каже народна мудрість. Дорослі ж, на жаль, дуже часто стримують дитячу рухову ак­тивність.

Сучасна медицина та фармакологія пропонують нам безліч лікувальних препаратів, і ми, не роздумуючи, кидаємося вивчати анотації й застосовувати найефективніші з ліків, аби дитина швидше одужала. Відкидається спосіб повернення доброго стану здоров'я шляхом застосування лікарських рослин та викорис­тання власних опірних сил дитячого організму як нез­ручний, такий, що потребує багато клопоту та й не дає миттєвого, як хотілося б, результату. Натомість ліки, особливо антибіотики, роблять (лікуючи одну хворобу) свою згубну справу: руйнують імунну сис­тему організму. Дитина стає слабкою, незахищеною, частіше хворіє.

І звичайно ж, великою мірою залежить фізичний стан людини від стану її психіки. Пригнічена психіка позбав­ляє її душевного комфорту, викликає тривожність, нес­покій, страх. "Як на душі, так І на тілі", — говорять в народі. "Весела думка — половина здоров'я".

Звернімося до етнопедагогіки, адже її принципи хоч і базуються подекуди на невиправданих забобонах, проте в кінцевому результаті забезпечують зростання здорової дитини, здоровий спосіб життя дорослої лю­дини.

Наші прадіди були здоровіші за сьогоднішнє поколін­ня — зокрема завдяки тому, що багато часу перебували на свіжому повітрі, працювали фізично, вели рухливий спосіб життя, мали повноцінне харчування, жили серед природи, яка позитивно впливала на духовність, фізич­не і психічне здоров'я.

Українська народна оздоровча система будується, як і системи інших, зокрема східних народів, на сповідуванні єдності п'яти стихій природи: земля — вода — дерево — залізо — вогонь. Людина — це частина природи, І всі процеси, що відбуваються в довкіллі, неодмінно і паралельно відбуваються в люд­ському організмі. Тож для того, щоб стати сильним, як природа, треба жити в єдності з нею, підкорятися її законам.

Безперечне позитивне значення має перебування на свіжому повітрі, до чого всіляко заохочує народна пе­дагогіка. Вченими доведено, що певний вплив на орга­нізм мають температура, вологість повітря, швидкість руху його потоків, його аероіонів. Склад аероіонів різ­ний, скажімо, у морського й лугового повітря. Так, у по­токах повітря, які дмуть з моря, переважають натрієві, бромисті і магнієві солі, вітер з луків несе деревний І квітковий пилок та аероіони фітонцидів. Відомий німець­кий лікар X.Гуфеланд писав: "Щоденна повітряна ванна корисна для здоров'я. Вона дає тілу гнучкість і силу, душі — радісний настрій".

У великому пошанівку завжди була в нашого народу вода. Є безліч прислів'їв, приказок, народних повір'їв, казок про "живу" і "мертву" воду. Воду називають кров'ю землі. З одного боку — це цілюща животворна сила, ос­нова всього живого на землі, з другого — грізна, руйнів­на стихія.

Воду здавна використовували з лікувальною і оздо­ровчою метою. Парення в лазні і занурення в холодну воду, припарки і компреси, вологі обгортання для ніг, рук та Інші процедури використовувалися здавна для лікування багатьох захворювань.

Наші прадіди вірили, що оскільки вода має власти­вість змивати бруд, то з таким же успіхом вона може очищати людину від хвороб.

Великою оздоровчою силою наділяли і землю. Рід­на земля завжди асоціюється з образом матері ("ма­тінко земле"). На чужині земля з рідного краю гріє серце. Земля годувала й напувала людину, давала їй силу І ставала останнім притулком в кінці життєвого шляху.

Контакт із землею — прекрасний засіб гартування ор­ганізму, надійний засіб запобігання плоскостопості. На жаль, ми рідко залучаємо до цього наших малюків. А такий спосіб зміцнення здоров'я відомий з давніх-да­вен. Сучасні вчені-фізіологи доводять, що підошви ніг належать до найбільш рефлексогенних зон людського організму. Стопи ніг — це наш розподільний щит, на яко­му є 72000 нервових закінчень: через нього можна впли­вати на будь-яку частину тіла. Крім того, на підошвах стоп значно більше, ніж на Інших частинах тіла, терморецепторів, які реагують на тепло і холод і до того ж рефлекторно пов'язані з носовою частиною гортані. Са­ме через босі ноги земля поглинає електричні розряди, які накопичуються в організмі внаслідок носіння синте­тичного одягу.

Ходіння босоніж— це своєрідний точковий масаж, який тонізує організм і підтримує його в робочому стані. Ось чому наші пращури менше скаржилися на хвороби ніг, бо здебільшого ходили босоніж.

Важливим засобом оздоровлення завжди було сон­це. "Коли сонечко пригріє, то й трава зеленіє", "Сонце гріє, сонце сяє, вся природа воскресає". Про цілющі властивості сонячних променів говорив ще Гіппократ. Вони дуже корисні: поліпшують обмінні процеси, дихан­ня, кровообіг, тонус нервової системи.

Людське буття, соціальні й родинні стосунки знайшли своє відображення в обрядових та календарно-обрядо­вих піснях та дійствах. Система обрядів відповідала кос­мічним циклам, нагальній потребі людини жити в актив­ній співтворчості з природою.