Слова "наркоманія", "наркотик", "наркотичний засіб" і т.д.. У даний час широке вживаються не тільки в медичній літературі. Вони ввійшли в лексикон юристів, журналістів, соціологів, громадських діячів. Нерідко допускається дуже довільне тлумачення цих термінів, коли однакові явища позначають різними словами, і навпаки.

Наркоманія - це хворобливий потяг до наркотичних речовин, уживаним різними способами (ковтання, вдихання, внутрішньовенна ін'єкція) із метою домогтися одурманюючого стану.

Схожу дію роблять також деякі лікарські препарати, не віднесені до розряду наркотичних. Зловживання ними можна назвати ліки манією.

Усі застосовувані одурманюючі речовини (як дійсні наркотики, так і інші препарати рослинного чи походження одержувані хімічним шляхом) - сильні отрути, тобто токсини, тому прагнення до одурманюючого стану за допомогою ненаркотичних речовин варто було б назвати, як уже прийнято, токсикоманією.

Справжня наркоманія серед молоді зустрічається рідко, тому що дійсні наркотики дорогі й важкодоступні. Молоді люди, що пристрастилися до наркотичного дурману, звичайно, вживають більш доступні чи речовини ж готують кустарним способом різні наркотичні препарати з маку.

Не має значення, як називати це лихо - чи звичкою хворобливим пристрастям, хоча звичку перемогти легше.

Звичка. У цьому випадку людина, хоча і відчуває сильне бажання прийняти наркотик, але ще не випробує нездоланної фізичної потреби. Йому ще не треба збільшувати дозу прийнятої наркотичної речовини. У цьому випадку ще немає фізичної залежності.

Звичка до наркотиків через якийсь час перероджується у хворобливий потяг. Це вже що далеко зайшов стан, коли не припиняється сильна потреба в прийомі наркотиків, викликана психічною й фізичною залежністю від них, виникає необхідність постійно збільшувати дози, отруюючи організм.

Бензодиазепіни. Найбільше часто з немедичною метою приймають нитразепам, диазепам, феназепам, нозепам. Доза, необхідна для досягнення ейфорії, на початкових рівнях перевищує терапевтичну в кілька разів. Похідні бензодиазепіна добре всмоктуються в травному тракті, утворять нестійкі зв’язки. Максимальна концентрація в крові при переральном уведення препарату цієї групи спостерігається через 3 години після прийому. Період напіввиведення - близько 40 годин. Метаболичні перетворення відбуваються в печінці за допомогою ферментів мембран цитоплазматичного ретикулум.

З організму бензодиазепіни виводяться із сечею (60 %) і з калом (20 %), інше метаболізірується.

Похідні бензодиазепіна застосовуються при неврозах, неврозоподібних станах, психосоматичної патології, депресіях. Препарати дають невелике число ускладнень, однак одним із них може бути розвити до токсикоманичної залежності.

Слід зазначити, що, у відмінності від дорослих, у підлітків практично не зустрічається феномен формування хворобливої пристрасті до транквілізаторів як наслідок лікарського призначення препаратів. Усі підлітки, що починають прийом цих засобів з немедичною метою, робили це по особистої ініціативі, споконвічно переслідуючи мету випробувати сп'яніння, незвичайні відчуття і т.п. Справедливості заради потрібно все-таки згадати про тім, що іноді провокуючим моментом на початкових етапах токсикоманічного досвіду служить приступність цих препаратів у родині, де живе підліток: коли один чи обоє батька приймають по тим чи іншим показанням транквілізатори й у квартирі без належних обережностей зберігаються психотропні засоби.

Прийом транквілізаторів веде до формування толь же важкої токсикоманії, як і при вживанні барбитуратов. Особлива небезпека укладена в широкому поширенні й приступності цих препаратів у побуті. Лікар будь-якої спеціальності, виписуючи дорослому пацієнту транквілізатори, зобов'язаний попередити про можливе немедичне використання їхніми підлітками.

При прийомі бензодиазепінів усередину клінічна картина гострої інтоксикації неоднакова і залежить від того, який препарат прийнятий. Так, наприклад, радедорм викликає сп'яніння, більше схоже на алкогольне, що сполучається з вираженою загальмованістю, сонливістю, м'язовою релаксацією. Седуксен викликає ейфорію. Прийом феназепама веде до розгальмування, невмотивованої рухової активності. Однак існують і загальні для всіх похідних бензодиазепіна закономірності дії.

Дія препарату починається через 15 - 20 хвилин. З’являється відчуття тепла, що поширюється по всьому тілу, запаморочення, легкий шум у голові. Зникають тяжкі, неприємні думки, підвищується настрій. Чіткість навколишнього знижується, переключення уваги утруднене, швидкість реакції помітно падає. Відзначаються неврологічні розлади: атаксія, дизартрія, гипорефлексія. Вегетативна симптоматика виявляється сухістю шкіри, слизуватих оболонок, розширенням зіниць, їхньою млявою реакцією на світло, незначним зниженням частоти серцевих скорочень. З появою синдрому зміненої реактивності дія транквілізаторів міняється: дози, багаторазово перевищує терапевтичні, викликають підвищення емоційного тонусу, продуктивні психомоторне порушення. Деколи зустрічаються психози, викликані гострою інтоксикацією похідними бензодиазепіна, зокрема, феназепамом. При цьому в клінічній картині переважають елементи делирії.

Внутрішньовенне введення седуксена в дозі, перевищують морфінної терапевтичну, викликає ейфорію, близьку по якості переживань до морфінної, але, уступаючи їй по інтенсивності. Крім того, у дії внутрішньовенного диазепама чітко виражений снотворний ефект.

Важкі отруєння похідними бензодиазепіна зустрічаються рідко, оскільки ці препарати володіють значною терапевтичною широтою. Така інтоксикація буває наслідком недостатньої інформованості або

аутоагресивних намірів. У цьому випадку розвивається сопорозний розлад свідомості, що переходить у кому, відзначається арефлексія, атонія, мидриаз.

Діагноз. Діагностика інтоксикації буває скрутна, оскільки після прийому терапевтичних доз випробувані, як правило, не без успіху дисимілюють симптоми сп'яніння. Безумовним підтвердженням є знайдені з допомогою хімічних методів похідних бензодиазепіна в крові.

Перша допомога. Лікування важкої інтоксикації повинне проводитися відповідно до принципів інтенсивної терапії. Необхідне промивання шлунка, трансфузії дезинтоксикаціонних розчинів.

Крім бензодиазепінів для наркотизації застосовують транквілізатори інших хімічних груп, а саме: мепробамат, що відноситься до групи карбаминових ефірів заміщеного пропандиола, і триоксазин. Дози вказаних препаратів значно вище, ніж бензодиазепинов. Механізми дії вивчені недостатньо докладно. Ці препарати викликають психічну релаксацію, зменшують напруженість, у той же час не відзначається сонливості і заторможеності.

Ефект настає через 30 - 40 хвилин. Спочатку з'являються відчуття зміни свого стану, розслабленості в тілі, відчуття сп'яніння, що супроводжується тимчасовим підвищенням активності і настрою. Виникає бажання щось робити, з'являється інтерес до спілкування. Такий стан утримується протягом 5 - 7 годин, після чого відзначаються неглибока астенія із сонливістю і руховою загальмованістю.

Лікування. Лікування наркоманії й токсикоманій проводять з урахуванням наступних принципів:

1. Лікування повинне бути тривалим і безупинної.

2. Терапія повинна бути максимально індивідуалізованої, при цьому необхідно враховувати всі особливості хворого.

3. Лікування повинне бути комплексним. Воно припускає використання різних медикаментозних засобів.

4. Під час лікування підлітка орієнтують на повне стримування від прийому будь-яких психоактивних речовин, включаючи алкоголь.

5. У лікуванні наркоманії і токсикоманій необхідна етапність.