Реферат

на тему:

“Універсіади –

олімпійські ігри студентів”

Наполегливі спроби правих, в основному швейцарських і голландських, студентських кіл блокувати спортивні контакти поступово були ізольовані. Після тривалих дипломатичних переговорів у 1959 році було досягнуто остаточної згоди. Країни-члени МСС були прийняті у ФІСУ. Була досягнута домовленість про те, що студентські ігри будуть продовжені за назвою "Універсіада".

У зв'язку з Універсіадами будуть проводитися міжнародні чи конференції семінари, у ході яких будуть обговорюватися принципові й організаційні питання студентського спортивного руху, питання, що стосуються постановки фізичного виховання, спорту серед студентства і розвитку зв'язаних з цим наук. У програмі Універсіад будуть представлені 9 постійних видів спорту: легка атлетика, гімнастика, плавання, фехтування, водяне поло, теніс, волейбол і баскетбол. Раз у два роки будуть улаштовуватися також зимові ігри.
Право вибрати десятий вид спорту надається країні-організатору Універсіади. Зимові і літні ігри Універсіади проводяться раз у два роки. Право їхньої організації відповідно до олімпійських правил одержують міста, що беруть участь у конкурсі. Місце проведення Універсіади визначається асамблеєю ФІСУ.

Перші чотири літні Універсіади відбулися, як це і планувалося, у Туріні в 1959 році, Софії в 1961 році, Порто-Аллегре в 1963 році і Будапешті в 1965 році. Будапештська Універсіада, у якій взяли участь студенти Сполучених Штатів Америки й африканських країн, що завоювали свою незалежність, по праву одержала назву "малої олімпіади". Проведенню частини наступних ігор Універсіадам заважали напруженість, що виникла в міжнародному становищі, а також внутрішні конфлікти, що уражали вузівське життя країни, що бралися за їхню організацію. У V іграх, що відбулися в 1967 році в Токіо, не прийняли участі соціалістичні країни, виявивши солідарність з Корейською Народно-Демократичною Республікою, суверенітету якої був нанесений збиток. Союз португальських студентів, пославшись на внутрішньополітичне положення в країні, в останній момент відмовився від організації VI ігор Універсіади, що повинні були відбутися в 1969 році. Несподівана перешкода була усунута завдяки сеньйору Прімо Небіліо, президенту ФІСУ і туринській міській раді. У результаті втручання Небіліо Турін узяв на себе роль хазяїна організації Універсіади, відклавши її проведення на один рік - до 1970 року. Однак дворічна періодичність організації ігор Універсіади була порушена. XII гри, що запам'яталися своєю прекрасною організацією, відбулися в Москві в 1973 році. У 1975 році від проведення ігор відмовилися югослави. У результаті VIII гри були організовані в Римі, а наступні, IX гри в Софії в 1977 році.
Значним кроком вперед в історії Універсіад ознаменувався 1979 рік, коли студенти світу були запрошені на Х літні Ігри в Мехіко. Хазяїни добре використовували спортивні спорудження, побудовані для проведення в 1968 році Олімпіади. У програмі Ігор був включений футбол, і за допомогою радянських фахівців змагання в цьому виді спорту були організовані зразково. У 1981 році учасників Універсіади прийняв Бухарест, надавши в їхнє розпорядження "універсіадське село", рівну по своїх масштабах новому міському кварталу, і зробивши усі в інтересах того, щоб і XI Літні ігри підтвердили право на існування студентського спортивного руху.
Зимові спортивні огляди Універсіад були проведені дотепер у Шамониксе в 1960 році, Вилларсе в 1962 році, Спиндлерув-Млайне в 1964 році, Турині-Састриере-Клавьере в 1966 році, Хельсинки-Тампере-Рованиеми-Фихетунтури в 1970 році, Лейк-Плесиде в 1973 році, у чехословацьких Татрах у 1978 році й у Хакка в Іспанії.

Більш ніж 20-літня історія Універсіад свідчить у першу чергу про ріст популярності літніх спортивних зустрічей студентів. В Алегро на старти Універсіади вийшло усього лише близько 1000 спортсменів з 27 країн, у Будапешті 1727 спортсменів з 32 країн, у Москві більш 4000 спортсменів з 71 країни, у Мехіко 2974 спортсмена з 94 країн, у Бухаресті 3000 спортсменів з майже що 100 країн. Більшість перших місць, як правило, поділяють між собою Сполучені Штати Америки і Радянський Союз, у яких вузівське спортивне життя одержало найбільший розвиток. На бухарестській Універсіаді головні ролі грали три країни: Радянський Союз, Румунія і Сполучені Штати Америки. Команда Радянського Союзу, завоювавши 32 золотих, 31 срібну і 29 бронзових медалей, упевнено перемогла в заліку по окулярам. Для фахівців, що добре розбираються в закулісних таємницях спортивного життя, "золотий дощ", що обрушився на румунів, не з'явився несподіванкою. Їхні кращі представники 25 разів піднімалися на вищу ступінь п'єдесталу пошани й у результаті обійшли американців, що завоювали 22 перші місця. 8 золотих медалей дісталося китайцям, 7 - спортсменам ГДР, 6 - італійцям. Команда угорських студентів, що успішно виступала на колишніх Універсіадах, за останні десять років здала свої позиції. У Бухаресті їй удалося завоювати лише одну золоту медаль.

Гри в Бухаресті багато втратили в тім, що стосується їхній спортивній цінності і суспільній ролі в справі розвитку дружби між народами, у зв'язку з тим, що виконували там суддівські функції міжнародне журі не у всіх випадках виявилося на висоті своїх задач. Так, наприклад, в одному з видів особистих змагань по гімнастиці, на кільцях, переможцем був оголошений спочатку Чи китаєць Нін. Потім після більш точного підрахунку окулярів для вручення медалі був викликаний також радянський спортсмен Артур Акопян. Тоді китайський гімнаст, що навряд чи збирався бороти за приз "Чесної гри", зняв із себе отриману золоту медаль, поклав її на п'єдестал пошани і залишив зал, де проходили змагання. Журі замість того, щоб зробити звичайні для таких випадків у міжнародному спортивному житті висновки, прийняло рішення, що перший підрахунок окулярів був правильним і Акопяну покладається тільки срібна медаль.

Перша радянсько-американська зустріч по баскетболі багато в чому нагадувала драматичний матч між цими командами на мюнхенській Олімпіаді. Боротьба, що характеризувалася постійними змінами в ході гри і проходила на високому рівні, але в той же час насичена інцидентами, в основний час закінчилася з рахунком 93:93. В останні секунди першого додаткового відрізка часу результат також був нічийним, коли американці під своїм щитом перешкодили діям Йовайші, порушивши при цьому правила. Судді на площадці дали штрафний кидок, однак суддя, що вів протокол, втрутився і змусив дати свисток про закінчення додаткового часу.

Примітно, що в Софії були представлені 1500 спортсменів-студентів з 32 країн, у Порто-Аллегре - 1000 спортсменів з 27 країн і в Будапешті в майстерності змагалося 1727 спортсменів з 32 країн. На останніх з цих змагань найбільш сильні команди виставили Радянський Союз, Угорщина, Федеративна Республіка Німеччини, Чехословакія, Польща і знову включилися в студентські змагання Сполучені Штати Америки. Одностайним була думка про те, що будапештська Універсіада перевершила всі попередні студентські ігри і по праву заслужила назву "малої олімпіади".
Спортивні змагання, зв'язані з Всесвітніми фестивалями молоді і студентів, були відділені від студентських ігор і фігурують як Міжнародні Дружні Спортивні Ігри молоді. Дотепер такі ігри відбулися в Бухаресті в 1953 році, Варшаві в 1955 році, Москві в 1957 році, Відні в 1959 році і Хельсінкі в 1962 році. Всесвітні фестивалі, проведення яких було вперше заплановане в африканських країнах, не відбулися через здійснені там військовий переворотів - Алжир 1965 рік і Гана 1966 рік. Слідом за цим учасників фестивалю приймала Софія в 1968 році, а потім Берлін у 1973 році. У 1978 році Всесвітній фестиваль молоді і студентів проводився в Гавані.
На Міжнародних Дружніх Іграх молоді в Хельсінкі було введене правило, що заслуговує уваги,, відповідно до якого змагання з деяких видів спорту розділили на двох категорій. У першу категорію зараховувалися уже відомі спортсмени й учасники змагань, що мають відповідну спортивну кваліфікацію, в іншу ж - аматори й ентузіасти спорту з числа членів делегацій. Таким чином, удалося уникнути того, щоб усі призи діставалися тільки іменитим майстрам.

Список використаної літератури:

1. ФіС. – 2000. - №3.

2. Історія спорту. – К., 1983.