Частина дипломної роботи

студента економічного факультету Львівського Національного Університету ім.Івана Франка

Воробея Володимира

Квітень 2000р.

На жаль, файл з переліком використаної літератури десь загубився, перепрошую за незручність і сподіваюсь, що щось вам знадобиться з цього документу

Зауваження та коментарі надсилайте на адресу [email protected]

Основні теорії вибору, функціонування та моделювання РВК

Після падіння Бреттон-Вудської системи питання про управління валютною системою набуло важливого значення. Перш за все це стосується вибору та підтримки РВК. За основу класифікації РВК МВФ (класифікація МВФ вважається найбільш точною та поширеною) поклав ріівень фіксації курсу та вплив державних органів та ВК.

Слід згадати також про те, що є основою встановлення ВК. Тривалий час в еконооміці панував підхід Мандела-Флемінга, в основі якого лежить теорія паритету купівельної спроможності різних валют. Цей принцип стверджує, що ВК відображує відношення кількості товарів, які можна придбати за одну одиницю національних валют у різних країнах, базуючись або на ІСЦ або на певних кошиках товарів. Аналіз середньострокової поведінки ВК показав, що ця теорія є досить слабкою у поясненні поведінки ВК. Інша теорія твердить, що ВК визначається необхідністю врівноважити платіжний баланс країни у періоди циклічного попиту. Проте тут не зважається на рух капіталів, який визначається платежами за фактори та різницею у процентних ставках, а також спричиненістю попиту та пропозиції товарів, які обертаються у ЗЕД, економічним зростанням та еластичністю доходів. У 1985р. Williamson запропонував концепцію фундаментального рівноважного обмінного курсу (ФРОК), в якому брати до уваги всі вищеперелічені фактори, але рух капіталу приймався на рівні постійних рухів капіталів, нормальних, тобто обмежувався вплив спекулятивного капіталу. Єдиною перешкодою у визначенні ФРОК було визначення “нормального” рівня руху капіталів.

17-18 грудня 1999р. у Токіо відбулась конференція «РВК у країнах з перехідними економіками (emerging markets economies)», в якій взяло участь 47 вчених та політиків з усього світу, які безпосередньо зайняті у сфері вивчення цієї проблематики, у т.ч. Пол Кругман та Джон Вільямсон. Під час конференції були підсумовані здобутки сучасної теорії вибору РВК у країнах з перехідними економіками. Базуючись на результатах обговорення, я намагатимуть висвітлити теорію вибору РВК для регіону, що розглядається: (4)

1. Нещодавні фінансові кризи у країнах з перехідною економікою поставили під сумнів доцільність використання фіксованого ВК. Справді, у період, коли лібералізується рух капіталу, управління фіксованим ВК стає все більш складним:

• Великі притоки капіталу (спричинені високими процентними ставками, незважаючи на ризик девальвації) спонукують до інтервенцій з метою захисту номінального ВК від поцінування. Переважно низький рівень розвитку внутрішнього ринку капіталів зменшує можливий рівень стерилізації. Інфляційне зростанне монетарної бази може призвести також до появи “ефекту бульбашки” на внутрішньому ринку активів, що підтверджується багатьма прикладами, коли країни, замість того, щоб поротися із високою інфляцією, підтримували високі процентні ставки з метою залучення іноземного портфельного капіталу. Доцільно згадати також вартість зусиль щодо стерилізації. Ця вартість виникає внаслідок продажу Центральними банками державних облігацій з високими процентами з одночасним придбанням іноземних бондів з малими процентними ставками. Проте до сих пір не вирішене питання, чи причинами валютних криз у країнах з перехідною економікою є відсутність обмеження портфельних інвестицій в еконноміку країни на початкових стадіях реформування, чи слабка внутрішня фінансова система;(4)

• З часом поєднання фіксованого ВК та високого рівня інфляції вихолощує платіжний баланс країни, що спричинює підвищений ризик спекулятивних атак на валюту. Термін існування системи залежить від різниці у рівні інфляції. Деякі вчені вмсловлюють думку, що фіксований ВК може впроваджуватися лише за умови втілення у життя цілого комплексу заходів щодо лібералізації внутрішніх цін та дисінфляції. Досвід країн Східної Європи свідчить, що різниця в рівні інфляції з країнами ЄС не повинна перевищувати 3 %. Кофлікт між умовами стабільної монетарної політики та рівновагою на валютному ринку збільшує різницю у рівнях інфляції через валюту прив`язки;(4)

• Спекулятивні атаки на валюти призводять до необхідності валютних інтервенцій, що не завжди є можливим (брак валютних резервів) або ефективним. Подібна спекулятивні атаки призводять до значних коливань у рівнях процентних ставок, навіть у країнах, що дотримуються повної прив`язки курсу до стабільних валют. Ця теза підтверджується прикладом Гонк-Конгу, який має фіксований ВК та достатньо розвинений фондовий ринок. Ці два фактори призвели до “подвійного ефекту” спекуляцій, які включали не лише валютний ринок, але й ринок акцій, причому зв`язок у таких операціях полягав саме у внутрішніх процентних ставках. У Гонк-Конгу орган, який визначає монетарну політику, дозводив собі видхилитись у деяких питанніх до задекларованих принципів політики, що підірвало довіру. Розширення монетарної бази за рахунок валютних резервів примусило послабити цей зв`язок між валютним та фондовим ринками, внасліок зміни процентних ставок;(4)

• Багато хто ставить під сумнів переваги повної прв`язки курсу під час спекулятивних атак. Зважаючи на те, що фіксація ВК не дозволяє Центральному банку відігравати роль позичальника останньої надії, підвищення процентних ставок може мати фатальний вплив на економіку країни. Іншим обмеженням для існування системи фіксованого ВК є вимога проведення консервативної фіскальної політики та наявність сильної фіскальної системи загалом. Майже всі провідні спеціалісти у галузі ВП вважають, що подібна прив`язка доцільна виключно у випадку дуже відкритої економіки;(4)

• Ускладнення системи фінансових ринків у світі зменшує вартість дотримання плаваючого ВК, й водночас підвищує таку вартість для фіксованого ВК. Тому зараз гнучкі режими розглядаються як більш привабливі ніж коли-небудь, хоча деякі вчені сперечаються про те, що плаваючий ВК не захишає від фінансових криз. Проте критерій захисту від криз не є єдиним, на основі якого здійснюється вибір РВК.(4)

Вперше аналіз доцільності використання плаваючих ВК подав Мілтон Фрідман ще під час становлення сучасної системи ВП на конференції у Бреттон-Вудсі у меморандумі “До питання гнучких ВК”, в якому він подав розгорнутий аналіз переваг та недоліків системи плаваючих ВК:

• плаваючий ВК означає нестабільність – економічні фактори стоять за номінальним ВК і тому не можна стверджувати, що стабільність номінального ВК означає макроекономічну стабільність;

• експортери та імпортери не можуть бути впевнені щодо ціни, яку вони платитимуть або виручки, яку вони отримуватимуть, - для усунення цієї невизначеності функціонуватимуть ринки валютних ф`ючерсів. Крім того, у випадку фіксованого ВК зростає ризик взагалі не мати доступу до валюти;

• спекуляції на валютному ринку є дестабілізуючими – вони можуть обмежуватись протидією центральних банків (інтервенції), самі по собі спекуляції не здатні призвести до значних відхилень від фундаментальних факторів, “гарячі” капітали зацікавлені скорше у руйнуванні фіксованих ВК;

• гнучкі ВК означають підвищену невизначеність у внутрішній економіці – в першу чергу йдеться про побоювання щодо зросту темпів інфляції при значних коливаннях курсу. Проте цей аргумент не означає, що гнучких ВК слід уникати, необхідно зроботи перехід до такої системи більш плавним, а також вживати необхідних монетарних заходів у випадку загрози інфляції. Інфляція не створює додаткового тиску на ВК і за такої системи значні валютні кризи практично неможливі. (6)

Як бачимо, основні постулати Фрідмана залишаються актуальними досі, особливо у питанні поступового переходу до плаваючих ВК. Стосовно теорії вибору оптимального ВК для країни. То теоретиком у цьому питанні вважається Дж. Вільямсон. Саме його теорія вибору РВК була використана багатьма Східноєвропейськими країнами при виборі РВК після набуття незалежності на початку 90-их років.

Теорія Вільямсона базується на декількох постулатах. Він рекомендує фіксацію курсу, якщо країна задовільняє наступні 4 вимоги: (8)

1. економіка країни є малою та відкритою й вона задовільняє вимоги для того, щоб бути поглиненою у більшу валютну територію відповідно до класичної теорії оптимальих валютих територій (ця терія була вперше обгрунтована у роботах Мандела (1961) та МакКіннона (1963));

2. Значна частина зовнішньої торгівлі з партнерами ведеться у валюті (валютах, якщо вони взаємно прив`язані) країни майбутньої прив`язки. Це необхідно якщо стабільність взаємного ВК має забезпечувати певну стабільність й ефективність ВК, що є необхідною передумовою для макроеконоомічної стабілізації. Значна частина – це бл.50%;

3. Країна бажає проводити подібну макроекономічну політику до тієї, що проводиться у країні майбутньої фіксації. Така політика є послідовною, якщо ценьральна валюта забезпечує стабілізаційний якір, а внутрішня валюта здатна добре співіснувати в умовах цінової стабільності й навпаки, буде глупо, якщо центральна валюта періодично різко поціновується (різка інфляція) або коли внутрішній рівень цін немає зв`язку із внутрішньої вартістю грошової одиниці через те, що недотримання фіскальної дисципліни призводить до застосування інфляційного податку або через те, що існує сильний інфляційний тиск на вартість товарів;

4. Країна готова до адаптації інституціональних змін, необхідних для забезпечення довіри до фіксації курсу. У найкращий спосіб це можна зробити, замінивши центральний банк, що має можливість фінансувати дефіцит державного бюджету, на фіксацію курсу (currency board, валютний борд). Іншим варіантом є існування незалежного центрального банку, готового дотримуватись фіксації (наприклад, в Австрії до вступу в ЄС), або участь у міжнародних угодах, які вводять певні обмеження на дефіцит державного бюджету. Наявність спільної валюти забезпечить довіру.

Водночас Дж.Вільямсон зазначає, що зараз неможливо дати набір умов, за яких вигідно застосовувати плаваючий ВК, хоча подібні спроби робилися у 60-ті та 70-ті роки (див. вище про М.Фрідмана) з огляду на неефективне плавання 70-их та 80-их рр., коли спекуляції мали руйнівний ефект, незважаючи на прогнозований в теорії “процентний арбітраж по фундаментальному рівноважному обмінному курсу”. У 1990р. de Grauwe та Vansanten остаточно підтвердили цю думку, показавши у моделі валютного курсу з 4 рівнянь, що цей ринок може мати хаотичну поведінку, у сенсі теорії хаосу, що невеликі зміни у часткових умовах можуть призвести до значних відхилень у наступних траекторіях, без схильності до переходу у стабільний стан. Цей аналіз стверджує, що уряд може управляти ВК у відповідності до моделей тільки тоді, коли він передбачає саме таку вихідну ситуацію. (7)

У зв`язку з тим, що у 90-і рр. Мобільність фінансовго капіталу стала реальною та відбувається усунення останніх обмежень руху капіталів за вимогами МВФ, постає питанні, чи мають дотримуватись фіксації курсу країни з розвиненою фінансовою системою? Вільямсон вважає, що може, якщо органи валютного контролю встановлює курси придбання та продажу достатньо близькими один від одного (як в ЄВС), або вони можутьь дозволити ширший проміжок з точними або м`якими межами (як пропонується у підході цільових зон). ВК може бути керованим, якщо монетарна політика підпорядковується цілям ВП (наприклад, засобами нестерилізованих інтервенцій). Водночас там, де монетарна політика повинна використовуватись в першу чергу для внутрішнього макроекономічного управління (як у США, Японії, ЄВС вцілому), необхілно застосовувати ширші межі.

Незалежно від того, яка модель управління ВК обрана, виникає питання, як треба змінювати з часом цільовий курс. Вільямсон наголошує на двох цілях:

1. запобігати змінам у мотиваційній структурі, які іноді виникають на ринку;

2. змінювати систему стимулів, коли очевидно, що існуюча ціль вимагає значних змін у платіжних потоках (реальний шок) або коли така ціль несумісна з макроекономічною рівновагою; (8)

Розгляд питання про непостійні зміни у мотиваційній структурі призводить до появи двох інших питань. Перше – чи прив`язувати (або націлювати) національну валюту до кошика валют чи до якоїсь певної валюти. Це питання фактично означає знаходження балансу між макро та мікро економічною стабільністю. Прив`язка до кошика валют дозволяє забезпечити макроекономічну стабілізацію, але спонукує до непостійних змін в індивідуальних ВК, тоді як прив`язка до певної валюти призводить до стабілізації саме цього курсу із одночасною наявністю періодичних змін в ефективному ВК (що має важливе значення для макроекономічної стабілізації). У світі, де більшість валют знаходиться у стані плавання відносно одна одної, вибір має забезпечити стабільність, якої країна дотримуватиметься у майбутньому.Зважаючи на вимогу щодо наявності певного порогу у ЗЕД (див. вище), Вільямсон рекомендує прив`язку до певної валюти у випадку, коли обсяг зовнішньоторгівельного обороту, вираженого у певній валюті, є більшим за 50%, у інших випадках – прив`язка до кошика валют.

Ще одне питання – до кошика з яких валют потрібно прив`язувати валюту? У 80-их роках під час аналізу застосування подібного типу прив`язки вчені надійшли висновку, що потрібно включати до кошика валюти найбільших торгівельних партнерів. Ваги валют у кошика легко розрахувати на основі даних торгівельного балансу. Водночас слід пам`ятати, що недоцільно запроваджувати прив`язку до кошика, аналогічного з кошиками країн-конкурентів. Подіьна практика у країнах Азії призвела до втрати конкурентоспроможності економік цих країе відносно одна одної й як наслідок у світовому масштабі. (8)

Другим питанням щодо непостійних змін у структурі мотиваційних стимулів є необхідність коректувань прив`язки задля елімінації впливу диференційної інфляції (різниць у рівні інфляції між країнами прив`язки). Для товарів, які не є традіційними товарами експорту даної країнами, шкідливим є не тільки тимчасові ерозії у диференційній інфляції, але й непевненість щодо майбутнього реального ВК (це питання буде розглядатись детальніше у другому розділі). Це твердження було вперше висунуто та обгрунтовано на конференції, присвяченій повзучій прив`язці у 1979, особливо у роботах Дорнбуша та Вільямсона. (8, 398-401) Ствержувалось, що політика коректування прив`язки може бути дестабілізуючою у макроекономічному сенсі. Цільовий реальний ВК, який призводить до занадто великого підвищення конкурентоспроможності товарів на міжнародних ринках, може спричинити пришвидшення інфляційних механізмів в економіці, так само як як цільовий рівень безробіття, що є меншим за природний рівень. Джефрі Сакс стверджує, що саме така політика, підтримана МВФ, призвела до гіперінфляції в Югославії у 1989р. (11)

У принципі, ніхто не може гарантувати правильність встановлення цілей. Те, що ціль є неефективною, стає очевидно тільки тоді, коли виникають труднощі у підтримці платіжної спроможності країни за рахунок придушення темпів зростання виробничого потенціалу. Аналогічно, пришвидшення темпів інфляції може свідчити про те, чи справді переоцінка цілі є настільки доцільною для конкурентоспроможності, як це вважалось на початку. Не є аксіомою навіть те, чи є доцільним корегувати цілі відносно реального ВК. Іноді набагато краще зробити більш жорсткою фіскальну та монетарну політику, змінити формулу індексації зарплат або зробити ринок праці більш гнучким. (8, 400-401)

Вільмсон робить висновок, що не є прийнятною навіть думка про ймовірність зміни прив`язки, окільки це породжує непевність на ринку, змінює мотивацію на антисоціальну та генерує кризу. Кругман показав, що існування зони коливань ВК призводить до появи дестабілізуючих спекуляцій замість підтримуючих. (8, 402)

2. Переважна більшість науковців вважає, що є бажаною деяка стабільність ВК.

• Вільне плавання не розглядається як найкращий вибір, а приховано-кероване плавання може мати руйнівні наслідки. Ця теза підтверджується прикладом Кореї, де проводились приховані валютні інтервенції. Економетричні розрахунки щодо порівняння флуктуацій на фондовому та валютному ринках показали, що корейський уряд неодноразово вдавався до валютних інтервенцій після початку кризи у 1998р. Плавання, яке не було фактично вільним плаванням, не дозволило стабілізувати ситуацію;(4)

• Необхідно пам`ятати про переваги фіксованого ВК, говорячи про бажаність стабільності ВК. Так, на початкових етапах переходу до ринкової економіки, номінальний валютний якір здатний допомогти у зменшенні інфляції, бо у цей період не існує більш ефективних якорей у монетарній політиці (дотримання певних, наперід кількісно визначених, цілей у монетарній політиці). Це твердження повністю узгоджується із постулатами Дж.Вільямсона на вибір оптимального РВК. Однак дехто наголошує на ухгодженості фіксованого ВК та дисінфляції. Основним аргументом є необхідність управління ВК з метою уникненні різких змін та флуктуацій у торгівельному балансі. Для цих вчених стабілізаційна ВП є також засобом сприяння регіональній інтеграції, оскільна спільна прив`язка валют дозволяє забезпечити стабільні ВК всередині регіону. Інші вчені вважають основною ціллю стабілізації ВК зменшення преміального ризику (тобто процентних ставок). Крім того, одна група вчених розглядає слабкий рівень розвитку валютного ринку та слабкість фінансової системи як основні фактори вибору ВК, оскільки коливання ВК можуть призвести у цих країнах до значних проблем. Водночас останнім часом поширюється думка, що така недорозвиненіість пов`язана вперше черге із стабільністю ВК, бо зникає стимул до хеджування валютних ризиків та підтримки стабільності балансів. (4)

• Останнім часом значно пожвавилась дискусія навколо певних перехідних (проміжних) РВК. Так, дуже активно обговорюється випадки Чілі та Польщі. Польська повзуча прив`язка (1991-1994) дозволила знизити темпи інфляції, а також стабілізувати поточний рахунок країни. Проте у період, коли покращилась мобільність капіталу, центральний банк не спромігся скасувати контроль за одним з кутів т.зв. “трикутника неузгодженості” (inconsistency triangle): ВК, процентними ставками та монетарною базою (через стерилізуючі інтервенції). Випадок з Чілі розглядається як невдача через брак довіри до коридору, а також через часті зміни у правилах (центральний паритет, темп девальвації, межі коридору коливань) та неузгодженість між цільовою інфляцією та цільовим ВК.(4)

• Узгодженість між цільовою інфляцією та цільовим ВК має дуже важливе значення. Тут існує певна базова, фундаментальна неузгодженість через притік капіталів та ефект Баласа-Самуельсона (Balassa-Samuelson effect), коли зростання продуктивності в експортно-орієнтованому секторі та відповідне зростання зарплат призводить до зростання рівня зарплат й в інших секторах економіки, тим самим сприяючи зростанню темпів інфляції. Вважається, що дотримання цільової інфляції у країнах з перехідною економікою досить важко впроваджувати, оскільки дані про рівень інфляції з`явліються досить пізно і крім того, вони не є достатньо реальними. Однак деякі вчені вважають, що за режиму повзучої прв`язки існує маленька різниця між цільовою інфляцією та цільовим ВК, і саме там, де рівень девальвації нижче за різницю у рівнях інфляції. (4)

• Іншим важливим моментом є узгодженість між цільовим ВК та лібералізацією поточного рахунку. Вважається, що рух короткострокового капіталу може бути обмежений, якщо є порівняльними ВП та потреби внутрішньої кредитної політики, тобто коли діє виправдана комбінація різниці у процентних ставках та зміні ВК, яка обмежує короткострокову процентну вигоду для портфельних інвесторів. Проте дехто не поділяє цю теорію та вказує на доцільність відтермінування лібералізації транзакцій з капіталом у тих країнах, які ще не до кінця ліквідували обмеження на експортно-імпортні операції, до тих пір, поки структура рахунків капіталу не буде приведена у відповідність до аналогічних рахункі розвинених країн. Також вважають за доцільне запровадити тимчасовий податок на короткострокові переміщення капіталів у вигляді резервування певної суми у центральному банку;(4)

• Більшість вчених погоджується, що для країн з перехідною економікою є більше варіантів курсоутворення ніж прив`язка курсу та вільне плавання. Пропонуються три перехідні режими: гнучкий цільовий ВК (flexible exchange rate targeting, межі коливань змінюються для підтримки рівня цільовою інфляції, який визначається через паритет процентних ставок), цільові зони з м`якими межами або з буферами (target zones with soft margins or buffers, у випадку сильного спекулятивного тиску на грошову одиницю, уряд має можливість не дотримуватись меж коливань/коридору, однак повинен оголосити про неодмінние повернення у ці межі, коли це дозволить зробити ситуація), довідкові курси (reference rates, із зобов`язанням не проводити інтервенції у спосіб, що спричинить порушення рівноважного курсу) та моніторингові межі (немає інтервенцій всередині коридору/меж, однак офіційне підтвердження проведення інтервенцій у випадку порушення меж, з метою повернути ВК у коридор). У всіх випадках РВК має бути простим та прозорим. (4)

3. Критерії вибору РВК

• При виборі РВК необхідно зважати на деякі глобальні тенденції, зокрема на (1) зростаючу мобільність капіталів із значним притоком у країни з перехідною економікою (emerging countries); (2) зростаючі товарообороти, особливо у межах регіонів; (3) відхід для країн, що розвиваються, від експорту сировинних матеріалів до експорту продукції їх переробки, що веде до покращення умов торгівлі із одночасним підвищенням чутливості експорту до рівня ВК;(4)

• Доведено, що вільне або «брудне» плавання стосується економік, сильно залучених у глобальні ринки капіталів, але такий режим потребує наявності сильних інституцій, які здатні забезпечити дотримання якогось іншого номінального якоря для монетарної політики. З іншого боку, для багатьох малих та середніх країн, що розвиваються, які не мають складної системи управління та доступу до міжнародних ринків капіталу, прив`язка курсу забезпечує простий та виправданий якір для монетарної політики (хоча слід пам`ятати про складність захисту прив`язки ex ante). До багатьох країн ще можна застосовувати критерій оптимальної валютної території (optimal currency area criteria), який є певної точкою опори в процесі вибору РВК: прив`язка бажана для країн, які мають чітко вираженого головного торгівельного партнера (у випадку торгівлі товарами та надходження виручки від туристичної діяльності), які стикаються з аналогічними шоками, з гнучким ринком праці та такі, які готові позбутися незалежності у проведенні монетарної політики задля вигращу за рахунок довіри до торгівельного п артнера. Потрібна певна ієрархія у застосуванні цього критерія, оскільки поглиблюється залучення країн у світові ринкі капіталів та розширюється торгівля з головними торгівельними партнерами. У наукових колах існують певні розбіжності щодо цієї ієрархії, дехто наголошує на важливості мобільності капіталу, а деякі вчені зважають впершу чергу на реальні фактори.(4)

• Учаснки конференції погодились на неможливості забезпечення єдиної структури управління ВК. Навпаки, кожна країна повинна мати специфічну структкру управління, залежно від рівні відкритості торгівлі та потоків капіталу, від довіри до ионетарних інституцій, від складності, ліквідності та нагляду за внутрішнім фінансовим ринком, залежно від рівня розвитку процесу інтеграції всередині певного регіону або з головним торгівельним партнером. Відповідно, РВК повинен змінюватись з часом з розвитком економіки країни та її інтегрованості у світову економіку. Проте еволюція РВК має бути послідовна у часі: коли визнаходитесь у певній ситуації, ви повинні знати, яким буде наступний крок, хоча ці кроки не повинні бути занадто частими (тому що зміна РВК не є дешевим заходом та така зміна знижує прозорість політики). Маючи чітко визначені довгострокові цілі, можна буде легше розв`язувати валютні кризи. На противагу, фіксація курсу та доларизація/єврозація економіки не має жодної динаміки та значно перешкоджає еволюції РВК.(4)

• Необхідну зміну РВК з часом досить добре ілюструє випадок з Китаєм, якому вдалось стабілізувати курс юаня до долара з 1994р. Зростання обсягів торгівлі та відкритості щодо переміщення капіталів спонукало уряд до запровадження більш гнучкого РВК. Розглядалось декілька варіантів, серед яких розширенні коридору коливань, прив`язка до кошика валют, певна регіональна координація курсу та незалежний плаваючий режим. Дехто наголошує на доцільності прив`язкидо кошика валют, оскільки це є найбільшим практичним виходом із ситуації, що склалась у Китаї. Інші вважають, що задля встановлення довіри до перехідного РВК та збереженя незалежної монетарної політики Китаю необхідно відпустити юань у вільне плавання.(4)

• Значна увага у дослідженнях приділяється кошикам валют. У випадку з азіатськими країнами (а також у піівденноамериканськими ) зовнішня торгівля провадиться з багатьма регіонами світу, тому зменшення флуктуацій у торгівельному балансі дозволить стабілізувати курс відносно кошика валют. Ця думка підтримується тими, хто розглядає кошик як спосіб моніторингу зовнішньої конкурентоспроможності (див. пункт 2). Водночас ця теза побутує серед тих, хто розгдялає прив`язку курсу як спосіб зменшення інфляції та/або преміального ризику. В обидвох ситуаціях, прив`язка виглядає як те, що викликає більше довіри та є більш прозорим для учасникі ринку. (4)

4. Регіональні блоки розглядаються як спосіб покращення стабільності, особливо в Азії та Європі.

• Останнім часом почали активно обговорювати ідею валютного союзу в Азії. Грунтуючись на критерії оптимальної валютної території (симетричність шоків, інтегрованість торгівельних потоків), АСЕАН виглядає зараз менш готовим до запровадження єдиної валюти, ніж зона євро до початку Маастріхського процесу, проте різниця є не дуже великою. Тим не менш, у цьому регіоні немає країни, яка могла б зіграти роль, еквіваленту Німеччині в ЄВС. Деякі вчені через такий брак фокальної точки відкидають ідею валютного союзу як одного з варіантів курсоутворення в регіоні через відсутність якоря, якому можна довіряти. Для інших, відсутність економічного лідера є добрим способом уникнути проведення асиметричної монетарної політики, як в ЄВС. Врешті, всі погоджуються, що перед запровадженням валютного союзу необхідна конвергенція ВВП на душу населення у країнах регіону. (4)

• За відсутності регіональної кооперації, азіатські країни можуть повернутись до доларової прив`язки, що не є найкращим виходом із ситуації для регіону як цілісної системи. Група вчених вважає, що подібність багатьох РВК в світі (наприклад, прив`язка до долара) може бути визначальною для ПІІ у країни, що розвиваються, загалом, у зв`язку із підвищеною замінністю у різних місцях вкладення капіталу.(4)

• Усі вчені вважають, що ключовим фактором успіху валютного союзу є політична підтримка цієї ідеї. Така підтримка проявляється у готовності здійснювати іншу економічну політику ніж та, яка визначається суто внутрішніми чинниками, у готовності надати більшу незалежність центральному банку, прийняти до виконання субрегіональні директиви стосовно таких питань, як мобільність факторів та політики у сфері конкурентоспроможності. У випадку ЄВС політична підтримка була силбною. Стосовно аналогічної підтримки в Азії побутує певний скептицизм, хоча дехто з вчених ввважає за доцільне використовувати європейський досвід та досвід вирішення проблем. На початковому етапі, доцільно розширити діалог між посадовими особами азіатських країн. Доцільно визначити спільні цілі та посилити двосторонню впевненість, якщо не запровадити тісну кооперацію з самого початку. Водночас у світі з глобальними фінансовими ринками, Азіатський Валютний Фонд вважається непродуктивним. (4)

• Питання валютної інтеграції є зовсім іншим у Центральній та Східній Європі, де є чітка фокальна точка – ЄВС. Тому проблема більше у тому, як організувати поступовий вступ до ЄВС ніж у тому, щоб організовуввати якесь інше регіональне валютне угрупування. Деякі учасники конференції в Токіо наголошували на тому факті, що фіксація курсу можу мати руйнівні наслідки для країн з перехідною екномікою. Участь у ЄВС не повинна стати першою та найголовнішою ціілю для цих країн, краще зосередитись на структурній перебудові економіки та досягненні Маастрихських критеріїв. Після початкового етапу, коли доцільна наявність жорсткого економічного каркасу (rigid framework) задля цінової стабілізації та стимулювання монетарної довіри (після значної девальвації), країни з перехідними економіками повинні впроваджувати більш гнучкі РВК, що дозволятимуть частіші корегування курсу та більший спред/флуктуації. Конкретний РВК повинен залежати від інтегрованості країни у світові ринки капіталів (що робить більш привабливим використання гнучких РВК) та від необхідності підтримувати конкурентоспроможність на міжнародних ринках. Коли країна буде готова щодо реальної та номінальної конвергенції економік, ця країна повинна чітко рухатись у напрямку монетарного союзу, не будучи повноправним членом ЄВС2. Стабільність ВК перед вступом у ЄВС має слугувати гарантією, що конвергенція була досягнута, і вона не є “змушеною” конвергенцією (проте не всі вчені поділяють цю думку). (4)

Таким чином, вибір РВК є важливим практичним питанням, для вирішення якого потрібно брати до уваги економічні, історичні та політичні фактори. Граничні рішення є доцільними у деяких країнах на деяких етапах, проте слід розглядати весь спектр перехідних РВК у динаміці. Регіональна співпраця допомагає у розробці оптимальних РВК. (4)