Правове становище господарських об'єднань
Поняття господарського об'єднання. Законодавство про господарські об'єднання
Для того, щоб успішно працювати в умовах ринкової конкуренції, підприємства прагнуть об'єднуватись у промислові, промислово-фінансові та інші групи. Закон України "Про підприємства в Україні" (ст. 3) надає підприємствам право об'єднуватись у групи підприємств за галузевим, територіальним чи іншим принципом, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.
Такі групи підприємств у теорії господарського права визначаються як господарські об'єднання, які слід відрізняти від господарських товариств, що є підприємствами, а не об'єднаннями. Наведене визначення з юридичної точки зору означає, що господарське об'єднання - це один з видів суб'єктів господарського права. Підприємства, які ввійшли до об'єднання, є його членами або його учасниками (ст. З Закону України "Про підприємства в Україні", ст. 27 Закону України "Про власність").
Як суб'єкт права об'єднання має свої економічні, організаційні та юридичні ознаки, які відрізняють його від підприємства.
По-перше, підприємства консолідуються у групи - об'єднання на основі певних матеріальних (економічних) інтересів (спільність інтересів). Закон України "Про підприємства в Україні" визначає їх відкритим переліком. Це об'єднання виробничої, науково-технічної, комерційної діяльності членів об'єднання, централізація управлінських, координаційних функцій тощо.
Матеріальні інтереси як основу об'єднання визначають засновники у договорі або статуті як мету, завдання та функції об'єднання. Договір укладають між собою підприємства - засновники об'єднання. Статут затверджують власники майна об'єднання. Єдність матеріальних інтересів членів як основа об'єднання - це його економічна ознака.
По-друге, об'єднання як суб'єкт господарського права має майно, юридичне відокремлене від майна членів об'єднання. Майном об'єднання є: а) основні фонди і оборотні кошти, передані членами об'єднання на його баланс згідно з договором чи статутом; б) майно, набуте об'єднанням у результаті господарської діяльності; в) майно створених об'єднанням підприємств.
Майно такого суб'єкта є колективною власністю. Майно членів об'єднання не входить до складу майна об'єднання. З урахуванням цього розмежовується відповідальність об'єднання і його членів як суб'єктів права: об'єднання не відповідає за зобов'язаннями своїх членів, а останні не відповідають за зобов'язаннями об'єднання і один одного. Договором (статутом, положенням) можуть бути передбачені винятки з цього правила. Після припинення діяльності об'єднання майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, розподіляється між його колишніми членами. Порядок розподілу (як правило, відповідно до часткової участі) встановлюється договором або статутом. Цю ознаку об'єднання можна вважати економіко-юридичною ознакою.
Третьою ознакою об'єднання є централізація в руках об'єднання як суб'єкта права функцій і повноважень його членів. Це організаційно-правова ознака. Склад функцій, які централізує об'єднання, визначають його засновники у договорі або статуті. Це можуть бути виробничо-господарські, науково-технічні, комерційні, правозастосовні (захисні) та інші функції. Юридичним вираженням їх централізації є делегування членами об'єднанню у відповідних частинах повноважень, передбачених Законом України "Про підприємства в Україні", з метою централізованого керівництва їхньою діяльністю з боку органів об'єднання. Правовою формою делегування є договір або статут об'єднання.
Четвертою ознакою об'єднання є особлива (складна) право-суб'єктність. її особливість обумовлена організаційною структурою об'єднання. Членами об'єднання можуть бути лише підприємства (організації) - юридичні особи, кожне з яких при вхо-дженні до об'єднання зберігає права юридичної особи і діє на основі Закону України "Про підприємства в Україні". Цим об'єднання відрізняється від підприємства, яке не має у своєму складі Інших юридичних осіб. Тобто підприємства як члени об'єднання залишаються самостійними суб'єктами господарського права. Разом з тим об'єднання підприємств також є самостійним суб'єктом права. Об'єднання створюється і реєструється як суб'єкт права; діє на основі договору або статуту; володіє майном, яке юридичне відокремлене від майна членів об'єднання; має самостійний (власний) і зведений (спільний для членів) баланси, поточний та інші рахунки в установах банків, печатку зі своєю назвою, і є юридичною особою. Реєстрація об'єднання як суб'єкта права здійснюється у тому самому порядку, який встановлено для підприємств.
Отже, з точки зору правосуб'єктності об'єднання являє собою сукупність самостійних суб'єктів права, спільні майнові права та інтереси яких реалізує об'єднання. У теорії господарського права такі організаційні структури визначаються як господарські системи, у теорії цивільного та адміністративного права - як складні юридичні особи.
Таким чином, господарське об'єднання є складною господарською організацією, яка створена на основі поєднання матеріальних інтересів підприємств-учасників, діє на підставі установчого договору або статуту і реєструється як юридична особа.
У господарському законодавстві немає окремого спеціального нормативного акта, який би містив норми про господарські об'єднання. Загальними для всіх видів об'єднань актами є, по-перше, Закон України "Про підприємства в Україні" (ст. 3), який визначає види господарських об'єднань, основи і порядок їх створення та реєстрації, ознаки об'єднання як суб'єкта права, правове становище підприємств - членів об'єднання; по-друге, Закон України "Про власність", яким визначено господарське об'єднання як суб'єкт права колективної власності (ст. 20), підстави виникнення цього права (ст. 21), об'єкти права власності господарського об'єднання (ст. 27); по-третє, декрети і постанови Кабінету Міністрів, якими створено господарські об'єднання в окремих галузях народного господарства (зв'язку, вугільної промисловості, транспорту і дорожнього господарства тощо), а також договори, статути та положення про окремі об'єднання (тобто локальні нормативні акти, укладені або затверджені засновниками і власниками майна об'єднань).
Оскільки, як зазначалося вище, створення господарських об'єднань не може суперечити законодавству про захист економічної конкуренції, законодавство про господарські об'єднання узгоджується з відповідними статтями Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Види господарських об'єднань
Види об'єднань - це їх класифікація за певними матеріальними та юридичними критеріями з урахуванням законодавчих ви-значень.
Матеріальним критерієм класифікації об'єднань на види закон визначає мету або інакше - основу їх створення та діяльності, це може бути: досягнення спільних матеріальних та інших ін-
тересів членів об'єднання, координація їхньої діяльності, централізоване виконання виробничо-господарських і управлінських функцій, реалізація спільного інвестиційного проекту (програми) тощо.
Юридичним критерієм класифікації об єднань на види закон визначає правовий режим членства учасників в об'єднаннях. Відповідно до цього критерію розрізняють договірні і статутні об'єднання. Договірними згідно зі ст. З Закону України "Про підприємства в Україні" є асоціації та корпорації. Статутними (недого-вірними) закон визначає концерни і консорціуми.
Договірні і статутні об'єднання класифікуються також залежно від їхньої організаційно-правової форми: державні, недержавні, змішані.
Наведена класифікація об'єднань не є вичерпною, оскільки законом передбачено, що підприємства можуть об'єднуватися і в інші структури за галузевим чи територіальним принципом. До них відносять як договірні, так і статутні об'єднання, що мають свої власні назви, відмінні від наведених у ст. З Закону України "Про підприємства в Україні". Це можуть бути компанії, виробничі об'єднання, комбінати, трести та інші об'єднання підприємств з традиційними назвами (наприклад, Південно-Західна залізниця, Українська державна авіакомпанія "Авіалінії України").
Договірні об'єднання. Серед об'єднань цього виду помітне місце посідають корпорації - найпоширеніший вид об'єднань державних підприємств.
Корпорацію як договірне об'єднання можуть створювати підприємства будь-яких форм власності на основі поєднання їхніх спільних виробничих, наукових і комерційних інтересів та централізованого управління діяльністю членів об'єднання. Для централізованого управління діяльністю групи члени об'єднання делегують правлінню частину своїх повноважень, визначених законом. Певний ступінь централізації управлінських функцій і повноважень у руках правління - це основна кваліфікаційна ознака корпорації як договірного об'єднання.
Іншим видом договірного об'єднання визначено асоціацію. Це договірне об'єднання, яке створюється учасниками для координації їхньої діяльності, тобто узгодження дій стосовно, наприклад, номенклатури продукції (робіт, послуг), освоєння ринків збуту (маркетинг), визначення цін. Координація не вимагає централізації управління підприємствами - членами асоціації. Тому асоціації (правлінню) не дозволяється втручатися у виробничу та комерційну діяльність підприємств.
Договірні об'єднання відрізняються від статутних правовим режимом створення і функціонування. Засновниками цих об'єднань можуть бути підприємства всіх форм власності. Створюються вони на добровільних засадах. Засновники для створення договірного об'єднання укладають між собою багатосторонній установчий договір, у якому визначають усі необхідні умови діяльності об'єднання (склад сторін, мета і предмет діяльності, спільне майно, централізовані функції і повноваження). Юридичною основою створення договірного об'єднання є волевиявлення сторін договору.
Основним у правовому становищі договірних об'єднань, що відрізняє їх від статутних, вважається принцип добровільного членства. По-перше, підприємства добровільно входять до цих об'єднань як їх засновники або члени. По-друге, підприємства-члени на свій розсуд (згідно з власними рішеннями) можуть вийти зі складу діючого договірного об'єднання. У разі виходу зберігають силу взаємні зобов'язання та укладеш договори підприємств з об'єднанням і між собою. Це загальне правило.
Право самостійного виходу з об'єднання не поширюється на чотири категорії суб'єктів права, що входять до складу об'єднання. Самостійні підприємства, що ввійшли до складу об'єднання до 1 квітня 1991 р. (дата набрання чинності Закону України "Про підприємства в Україні"), можуть вийти з нього за згодою власника майна (уповноваженого органу) і з участю трудового колективу. Аналогічний порядок виходу встановлено для структурних підрозділів (одиниць) об'єднань. При виході цим суб'єктам надаються права підприємств. За згодою об'єднання має право вийти з його складу підприємство, створене об'єднанням (ст. 27 Закону України "Про власність"). Право підприємств на вихід з об'єднань окремих видів обмежується також декретами Кабінету Міністрів України, згідно з якими створено відповідні об'єднання. Це стосується підприємств, які функціонують у спільному для групи підприємств технологічному процесі. До таких об'єднань належать галузеві об'єднання: залізниці, пароплавства та інші об'єднання транспорту, зв'язку, вугільної та інших галузей промисловості, енергетики тощо.
Статутні об'єднання. Основним видом статутних об'єднань визначено концерн. Це об'єднання промислових, будівельних, транспортних, торговельних підприємств, наукових організацій, банків та ін., яке створене на основі повної фінансової залежності членів об'єднання від одного або групи підприємців.
Фінансовою залежністю обумовлено те, що в концерні застосовується найбільш високий ступінь централізації управлінських функцій і повноважень підприємств концерну.
До статутних об'єднань відносять також державні корпорації (хоч за законом це договірні об'єднання).
Особливості правового становища статутних об'єднань полягають у тому, що:
- засновниками їх є власники і уповноважені органи, а не самі підприємства. Зокрема, це стосується державних концернів і корпорацій. Так, українські корпорації та концерни державної власності створюються, реорганізуються та ліквідуються рішеннями Кабінету Міністрів України (декретами, постановами). Склад членів і статути цих об'єднань затверджують відповідні галузеві міністерства і держкомітети (безпосередньо або за погодженням з Антимонопольним комітетом, Мінекономіки, Мінфіном України). Статутні об'єднання галузевого масштабу створюють безпосередньо галузеві міністерства і держкомітети (Мінтранс, Мінпаливенерго, Держкомзв'язок). Територіальні статутні об'єднання комунальної власності створюються, реорганізуються і ліквідуються відповідними радами чи держадміністраціями;
- статутні об'єднання діють на підставі затверджених засновниками статутів, тобто не мають установчих договорів. Отже, предмет і цілі їхньої діяльності визначають власники (уповноважені органи), а не самі члени об'єднань;
- особливістю правового становища державних статутних об'єднань є обмежене право виходу з них підприємств. Державні підприємства мають право вийти з державних об'єднань за згодою органів, визначених в актах про їх створення.
Третім видом статутних об'єднань визначено консорціум.
Консорціум - це тимчасове статутне об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення статутної мети. Консорціуми, за загальним правилом, створюються для реалізації певних інвестиційно-будівельних проектів (програм).
Після досягнення статутної мети консорціум або ліквідується, або перетворюється рішенням його засновників і реєструється як постійне господарське об'єднання.
Функції та компетенція господарського об'єднання
Функції та компетенція господарського об'єднання, за загальним правилом, визначаються в індивідуальному порядку тими нормативними актами, якими створюється об'єднання.
Господарському об'єднанню, як правило, притаманні такі функції:
o виконання завдань, визначених договором, статутом, актом про створення об'єднання (промислова діяльність, будівництво, транспортна діяльність та ін.);
o вирішення спільних для групи підприємств питань, зокрема питань соціально-економічного розвитку;
o проведення спільної для галузі науково-технічної політики (поліпшення якості продукції, підвищення технічного рівня виробництва, ефективне використання потужностей, зовнішньоекономічна діяльність тощо);
o виконання за необхідності планових функцій, якщо це передбачено статутом або установчим договором;
o координаційні;
o захист прав та інтересів підприємств об'єднання тощо. Існує також практика делегування Кабінетом Міністрів
України окремим господарським об'єднанням функцій і повноважень центральних органів виконавчої влади. Зокрема, це здійснено Декретом Кабінету Міністрів України "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності, в будівництві та промисловості будівельних матеріалів" від 19 лютого 1993 р. Цим декретом державним корпораціям, створеним у будівництві та промисловості будівельних матеріалів, надано статус центральних органів виконавчої влади, тобто вони є вищестоящими органами щодо підприємств, які входять до об'єднання.
Делегування функцій і відповідних повноважень означає, що господарські об'єднання діють у відносинах з підприємствами, які до них входять, як вищестоящий орган. Це означає, що вони виконують такі функції і реалізують такі повноваження:
o приймають рішення про створення, реорганізацію і ліквідацію підприємств та організацій;
o затверджують статути цих суб'єктів або положення про них;
o контролюють додержання підприємствами статутів (положень);
o вживають заходів до керівників підприємств у разі порушення статутів (положень);
o здійснюють контроль за ефективним використанням і збереженням майна, закріпленого за підприємствами;
o укладають і розривають контракти з керівниками підприємств;
o дають згоду Фонду державного майна України на створення спільних підприємств, у статутні фонди яких передається майно, що є державною власністю, тощо.
Корпораціям як центральним органам державного управління заборонено безпосередньо втручатися в господарську діяльність підприємств, вищестоящими органами щодо яких вони є.
Правовий статус промислово-фінансових труп
Специфічним видом господарських об'єднань є промислово-фінансові групи (ПФГ). Відповідно до п. 7 ст. З Закону України "Про підприємства в Україні" порядок створення, реорганізації та ліквідації промислово-фінансових груп, а також їх реєстрації регулює спеціальне законодавство.
Чільне місце серед актів цього законодавства посідають Закон України "Про промислово-фінансові групи в Україні" від 21 листопада 1995 р. та Положення про створення (реєстрацію), реорганізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р.
№ 781.
o Згідно із зазначеним Законом промислово-фінансова група являє собою об'єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, і яке створюється за рішенням Уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми відповідно до міждержавних договорів, а також виробництва кінцевої продукції.
Особливістю ПФГ є наявність у ній головного підприємства, тобто підприємства, створеного відповідно до законодавства України, яке виготовляє кінцеву продукцію ПФГ, здійснює її збут, сплачує податки в Україні і офіційно представляє інтереси ПФГ в Україні та за її межами.
Крім головного підприємства, до складу ПФГ входять її учасники. Учасником ПФГ може бути підприємство, банк або інша наукова і проектна установа, організація, створена згідно із законодавством України, чи іноземна юридична особа, що входить до складу ПФГ, виробляє проміжну продукцію ПФГ або надає банківські та інші послуги учасникам і головному підприємству ПФГ і має на меті отримання прибутку.
Учасники ПФГ, серед яких обов'язковою є наявність банківської установи, зберігають статус юридичної особи, тоді як ПФГ статусу юридичної особи не має. Право діяти від імені ПФГ має виключно головне підприємство ПФГ.
Ініціаторами створення ПФГ виступають підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності. Ініціатори на добровільних засадах проводять загальні збори, на яких вони:
- приймають протокольне рішення про намір створити ПФГ;
- приймають Генеральну угоду про сумісну діяльність у виробництві кінцевої продукції ПФГ;
- розробляють та затверджують техніко-економічний проект обгрунтування створення ПФГ;
- розробляють проекти двосторонніх угод про поставки проміжної продукції ПФГ (або надання відповідних послуг);
- визначають уповноважену особу ініціаторів створення ПФГ.
Генеральна угода про сумісну діяльність підписується керівниками всіх ініціаторів створення ПФГ і засвідчується їхніми печатками.
Генеральна угода включає: назву ПФГ; перелік затверджених у встановленому порядку державних програм, з метою реалізації яких створюється ПФГ; визначення головного підприємства ПФГ; місцезнаходження головного підприємства ПФГ; кандидатуру президента ПФГ, його права та обов'язки, порядок звільнення з посади; перелік учасників ПФГ; перелік кінцевої продукції ПФГ; термін дії угоди; взаємні зобов'язання учасників ПФГ; порядок прийняття рішень; порядок виходу зі складу ПФГ; інші умови діяльності ПФГ, які визнають необхідними ініціатори її створення.
Уповноважена особа подає Генеральну угоду та техніко-еко-номічне обгрунтування створення ПФГ відповідному галузевому міністерству чи відомству, Мінекономіки, Фонду державного майна та Антимонопольному комітету, які у двомісячний термін повинні скласти висновки стосовно поданих документів.
Для визначення можливості монополізації ринків у результаті створення ПФГ і складання відповідних висновків Антимоно-польний комітет відповідно до встановлених законодавством повноважень може запитати також інші документи, перелік і порядок розгляду яких визначається Комітетом.
Уповноважена особа подає на ім'я Прем'єр-міністра України
такі документи:
- доручення ініціаторів представляти в Кабінеті Міністрів України проект створення ПФГ;
- Генеральну угоду про сумісну діяльність у виробництві кінцевої продукції, підписану всіма ініціаторами створення ПФГ;
- техніко-економічний проект обгрунтування створення
ПФГ;
- висновки відповідного галузевого міністерства чи відомства, Мінекономіки, Фонду державного майна та Антимонополь-ного комітету про доцільність створення ПФГ, стосовно техніко-економічного обгрунтування та Генеральної угоди;
- документ про перерахування до державного бюджету державного мита. Кабінет Міністрів України приймає до розгляду проекти створення ПФГ за умов розрахункового обсягу реалізації кінцевої продукції ПФГ, еквівалентній сумі в 100 млн. доларів США за рік, починаючи з другого року після створення ПФГ. Цей термін може бути продовжено окремою постановою Кабінету Міністрів України у разі створення ПФГ для виробництва но-воосвоюваних видів кінцевої продукції та з довгостроковим циклом виробництва.
Кабінет Міністрів України в місячний термін приймає рішення про створення ПФГ або відмову в її створенні.
Щодо створення транснаціональної ПФГ рішення приймається у двомісячний термін.
Реєстрація ПФГ проводиться Мінекономіки на підставі постанови Кабінету Міністрів України про створення ПФГ та затвердженої Генеральної угоди про сумісну діяльність у двотижневий термін. Після реєстрації ПФГ видається свідоцтво встановленого зразка.
Ліквідація ПФГ здійснюється шляхом прийняття постанови Кабінету Міністрів України:
- у зв'язку із закінченням затвердженого терміну її діяльності;
- через неможливість реорганізації ПФГ у випадках, передбачених ст. 6 Закону України "Про промислово-фінансові групи в Україні";
- з ініціативи учасників ПФГ.
Пропозиції щодо ліквідації ПФГ надсилаються до Кабінету Міністрів України.
Постанова Кабінету Міністрів України про ліквідацію ПФГ є підставою для виключення ПФГ з Реєстру промислово-фінансових груп України.