Грошова маса - сукупність усіх коштів, що знаходяться в господарстві в наявній і безготівковій формах, що забезпечують обіг товарів і послуг у народному господарстві.

У структурі грошової маси виділяється активна частина, до якої ставляться кошти, що реально обслуговують господарський обіг, і пасивна частина, що включає грошові накопичення, залишки на рахунках, що потенційно можуть служити розрахунковими засобами. Особливе місце в структурі грошової маси займають так називані «квазігроші» (від латинського «quasi» - начебто, майже), тобто кошти на термінових рахунках, ощадних вкладах, у депозитних сертифікатах, акціях інвестиційних фондів, що вкладають кошти тільки в короткострокові грошові зобов'язання.

Сукупність готівки (металеві гроші і банкноти) і грошей для безготівкових розрахунків у центральному банку (безтермінові вклади) складають гроші центрального банки. Їх називають монетарною або грошовою базою, тому що вони визначають сумарну грошову масу в народному господарстві.

Грошова маса, якої розташовує народне господарство для здійснення операцій обміну і платежу, залежить від пропозиції грошей банківським сектором і від попиту на гроші, тобто прагнення заснувань небанківського сектора мати в себе визначену грошову суму у виді готівки або вкладів до запитання.

Під пропозицією грошей звичайно розуміють грошову масу в обертанні, тобто сукупність платіжних засобів, що обертаються в країні в даний момент.

Проте ні серед державних посадових осіб, відповідальних за регулювання грошової пропозиції, ні серед економістів немає єдиної точки зору на те, із яких окремих елементів складається грошова пропозиція: розмаїтість форм вкладення фінансових засобів досяглася такого ступеня, що перехід від власне грошей (банкноти, вклади до запитання) до ліквідних і напівліквідних форм їхній розміщення відбувається непомітно. У результаті межа між грошима і негрошовими авуарами тепер не така чітка, як раніш.

Для характеристики грошової пропозиції застосовуються різноманітні показники , що узагальнюють, так названі грошові агрегати. До них звичайно відносять такі.

1) Агрегат М-1 - («гроші для угод») - це показник, призначений для виміру обсягу фактичних засобів обертання. Він включає готівку (банкноти і розмінні монети) і банківські гроші.

2) Агрегати М-2 і М-3 включають, крім М-1, кошти на ощадних і Термінових рахунках, а також депозитні сертифікати. Ці засоби не є грошима, оскільки їх неможливо безпосередньо використовувати для угод купівлі-продажу, а їхнє вилучення підпорядковане визначеним умовам, проте вони схожі на гроші в двох відношеннях: з одного боку, вони можуть бути в короткі терміни викинуті на ринок товарів і послуг, з іншого боку - вони дозволяють здійснювати накопичення грошей. Не випадково їх називають «майже грошима».

3) Найбільше повні агрегати грошової пропозиції - L і D. L поряд із М-3 включає інші ліквідні (легкореалізовані) активи, такі, як короткострокові державні цінні папери. Вони називаються ліквідними, тому що без особливих трудностей можуть бути перетворені в готівку. Агрегат D включає всі ліквідні засоби і заставні, облігації й інші аналогічні кредитні інструменти.

Агрегати М-3, L і D більш чітко відбивають тенденції в розвитку економіки, чим М-1: різкі зміни в цих агрегатах часто сигналізують про аналогічні зміни у ВНП. Так, швидкий ріст грошової маси і кредиту супроводжує період підйому, а їхнє скорочення часто супроводжується спадами. Проте більшість економістів віддають перевагу використовувати агрегат М-1, тому що він включає активи, безпосередньо використовувані в якості

засоби обертання. Ми також надалі будемо розуміти під пропозицією грошей агрегат М-1.

Якою уявою гроші надходять в економіку, дозволяючи їй функціонувати і розвиватися з найбільшою ефективністю, або, іншими словами, хто визначає грошову пропозицію? Гроші емітуються (випускаються в обіг) трьома типами заснувань: комерційними банками, державним казначейством і емісійним банком. Проте про їхню діяльність ми розповімо в такій главі. А зараз звернемося до попиту на гроші.

Попит на гроші випливає з двох функцій грошей - як засоби обертання і засоби зберігання багатства. У першому випадку мова йде про попит на гроші для висновку угод купівлі-продажу (трансакціоний попит), у другому - про попит на гроші як засобі придбання інших фінансових активів (насамперед облігацій і акцій). Трансакціоний попит пояснюється необхідністю збереження грошей у формі наявних або засобів на поточних рахунках комерційних банків і інших фінансових інститутів із метою здійснення запланованих і незапланованих покупок і платежів. Попит на гроші для угод визначається головним чином загальним грошовим прибутком товариства і змінюється прямо пропорційно номіналу ВВП. Попит на гроші для придбання інших фінансових активів визначається прагненням одержати прибуток у формі дивідендів або відсотків і змінюється обернено пропорційно рівню процентної ставки. Ця залежність відбивається кривою попиту на гроші D

Крива загального попиту на гроші D позначає загальну кількість грошей котре населення і фірми хочуть мати для угод придбання акцій і облігацій при кожному можливому розмірі процентної ставки.

Попит на гроші і кількісну теорію

Сучасне трактування кількісної теорії заснована на понятті швидкості обертання грошей у прямуванні прибутків, що визначається як:

V=P*Y\M

де V - швидкість обігу грошей;

Р - абсолютний рівень цін;

Y - реальний обсяг виробництва;

М - кількість грошей в обігу.

Якщо перетворити формулу цього рівня: М=P*Y/V, ми побачимо, що кількість грошей, що знаходяться в обертанні, дорівнює відношенню номінального прибутку до швидкості обертання грошей. Якщо замінити у лівій частині рівняння на параметр D - розмір попиту на гроші, то одержимо: D =P*Y/V . З цього рівняння випливає, що розмір попиту на гроші залежить від таких чинників:

• абсолютного рівня цін. За інших рівних умов, чим вище рівень цін, тим вище попит на гроші, і навпаки;

• рівня реального обсягу виробництва. В міру його росту підвищуються реальні прибутки населення, а виходить, людям буде потрібно більше грошей, тому що наявність більш високих реальних прибутків розуміє і ріст обсягу угод;

• швидкості обертання грошей. Відповідно всі чинники, що впливають на швидкість обертання грошей, будуть впливати і на попит на гроші.

Дж. М. Кейнс розглядав гроші як один із типів багатства і вважав, що та частина активів, що населення і фірми бажають берегти у формі грошей, залежить від того, наскільки високо вони цінують властивість ліквідності. Гроші М-1 є абсолютно ліквідними активами. Дж. Кейнс назвав свою теорію попиту на гроші теорією преваги ліквідності.

Як вважав Дж. Кейнс, три причини спонукають людей берегти частину їхніх багатств у формі грошей:

1) використання грошей у якості засоби платежу (трансакціоний мотив збереження грошей);

2) забезпечення в майбутньому можливості розпоряджатися визначеною частиною своїх ресурсів у формі готівки (мотив обережності),

3) спекулятивний мотив - мотив збереження грошей, що виникає з бажання уникнути втрат капіталу, викликаних збереженням активів у формі облігацій у періоди очікуваного підвищення норм позичкового відсотку.

Саме цей мотив формує зворотну зв'язок між розміром попиту на гроші і нормою відсотку.

Сучасна теорія попиту на гроші відрізняється від теоретичної моделі Дж. Кейнса такими особливостями. Вона:

1) розглядає більш широкий діапазон активів, крім безпроцентного збереження грошей і довгострокових облігацій. Вкладники можуть мати портфелі як із формами грошей, що приносять відсоток, так і з безпроцентними формами грошей. Крім цього вони повинні мати інші види ліквідних активів: засоби на ощадних і термінових рахунках, короткострокові цінні папери, облігації й акції корпорацій і т.п.;

2) відхиляє поділ попиту на гроші на підставі транзакціоних, спекулятивних мотивів і мотиву обережності. Процентна ставка впливає на попит на гроші, але лише внаслідок того, що норма відсотка являє собою альтернативну вартість збереження грошей;

3) розглядає багатство як основний чинник попиту на гроші;

4) включає й інші умови, що впливають на бажання населення і фірми віддати перевагу ліквідний актив, наприклад, зміни в чеканнях: при nei симістичному прогнозі на майбутню кон'юнктуру розмір попиту на гроші буде рости, при оптимістичному прогнозі попит на гроші впаде;

5) враховує наявність інфляції і чітко розмежовує такі поняття, як реальний і номінальний прибуток, реальну і номінальну ставку відсоток; реальні і номінальні розміри грошової маси.