ЗМІСТ

Вступ.................................................................................................................2

Глава 1. Теоретичні основи аналізу банківської діяльності.....................7

1. Методологічні аспекти економічного аналізу діяльності комерційних банків.........................................................................................................7

2. Методичні основи аналізу активів та пасивів банку..............................15

3. Методичні основи аналізу доходів, витрат і прибутковості комерційного банку ................................................................................20

4. Методичні основи аналізу ліквідності і платоспроможності.................24

5. Методичні основи банківських ризиків..................................................32

6. Методичні засади побудови рейтингової системи оцінювання діяльності комерційних банків...............................................................37

Глава 2. Аналіз банківської діяльності на прикладі банку АКБ “Мрія” та шляхи його поліпшення...........................................................................42

1. Аналіз балансової звітності комерційного банку «Мрія»......................42

2. Структурний аналіз активів, пасивів, ліквідності та рентабельності комерційного банку «Мрія»....................................................................58

2.3. Аналіз прибутковості комерційного банку “Мрія”................................70

2.4. Аналіз рейтингової оцінки діяльності комерційних банків....................77

5. Вдосконалення аналізу діяльності комерційного банку.........................83

Висновки.........................................................................................................87

Література......................................................................................................90

ВСТУП

Перехід до ринкової економіки потребує від українських комерційних банків підвищення ефективності керування банківською діяльністю. Важлива роль у реалізації цієї задачі приділяється економічному аналізу. У той же час, успішний розвиток і надійність банківської системи України в сформованих економічних умовах також багато в чому залежить від постановки в комерційних банках аналітичної роботи, що дозволяє давати реальну і всебічну оцінку досягнутим результатам діяльності банків, виявляти їх сильні і слабкі сторони, визначати конкретні шляхи рішення виникаючих проблем.

Сьогодні одним із найбільш динамічних секторів української економіки є банківський, що показує високі кількісні темпи росту і придбаючий якісні характеристики, властиві, агентам ринкової економічної системи відношень. Його розвиток обумовлює необхідність удосконалювання методів економічного аналізу, бухгалтерського обліку, планування і контролю діяльності.

Діяльність комерційних банків піддається аналізу з боку Центрального банку, податкових органів і органів статистики, аудиторських фірм, партнерів і контрагентів. Розроблені державними регулюючими органами аналітичні показники і форми звітності, що включають бухгалтерський баланс, звіт про фінансові результати, розрахунок економічних нормативів максимального ризику на одного позичальника та інші показники, є основою для проведення зовнішнього аналізу діяльності банку і дозволяють одержати уявлення про його фінансове становище. Однак такий аналіз охоплює лише найбільш загальні сторони діяльності банку, оскільки доступні тільки зведені звітні дані.

Для ефективного вирішення безпосередньо управлінських задач, досягнення стійкого і прибуткового функціонування банку необхідно проведення глибокого аналізу всіх сторін його діяльності на основі внутрішній інформації: рентабельності комплексу послуг що надаються і операцій, окупності виробничих витрат, прибутковості функціонування окремих підрозділів і ін. Особливу важливість подібний аналіз придбає в умовах конкуренції, що загострилася, на банківських ринках, посилення регулюючих обмежень із боку державних органів, банкрутств, що почастішали, і відкликань ліцензій комерційних банків.

Банки як комерційні підприємства, працюють заради одержання прибутку. Аналіз дохідності та прибутковості (як складова частина економічного аналізу банківської діяльності) дозволяє судити як про стан самих банків, так і про загальну економічну ситуацію в країні. Прибутковість банків має значення не тільки для самих банків, але і для всієї країни в цілому, і банкрутство банків тягне за собою збитки його клієнтів (депонентів): підприємств і населення. Відомо, що, якщо у банка будуть “здорові” клієнти, тоді і сам банк у такому випадку буде процвітати, і навпаки. Але в той же час, якщо банк виявиться у важкому фінансовому становищі і не зможе вчасно і цілком виконувати свої зобов^’язання, то клієнти такого банку теж можуть істотно постраждати, тому що вони бережуть свої кошти на різних банківських рахунках. Стабільність економіки країни також багато в чому залежить від стабільності банківських установ, що у свою чергу досягається за допомогою проведення комплексного і всебічного економічного аналізу банківської діяльності.

Проведення аналізу діяльності комерційних банків вимагає обліку специфічних умов, зв^’язаних із місцем, що займається ними в ринковій системі відношень.

По-перше, у процесі надання банківських послуг і одержання прибутку домінує рух фінансового капіталу, здебільшого у формі притягнутих клієнтських коштів. Власне, особлива увага приділяється аналізу фінансових показників і характеристикам руху коштів: рівню ліквідності і ризиків вкладень, оборотності використованих ресурсів і ін. Аналіз основних фондів, собівартості, використання трудових ресурсів має порівняно менше значення.

По-друге, банк є розрахунковим центром, оператором і посередником у фінансових операціях інших економічних агентів. Це приводить до високого ступеня втягнення й активної участі банку в роботі безлічі інших підприємств різних галузей і форм власності. Таким чином залежність банку від клієнтської бази є дуже високою, і важливе значення набуває аналіз діяльності контрагентів і клієнтів банку в частині, що має до банку безпосереднє відношення, – видача кредитів, залучення коштів і т.д.

По-третє, особливу важливість набувають методи ранньої діагностики несприятливих змін, тому що банк працює з притягнутими коштами і має можливість відстрочити кризу ліквідності і платоспроможності за своїми обов^’язками за рахунок збільшення обсягів додаткового залучення, що утрудняє виявлення негативних тенденцій.

З обліком цих факторів задачі економічного аналізу діяльності банків можуть бути сформульовані в такий спосіб:

1. Планування діяльності і установлення випадкових показників і нормативів на основі планового розвитку клієнтської бази.

2. Контроль виконання планів і дотримання нормативів по показниках пов^’язаним із наданням послуг клієнтам банку, залученням коштів, операційним прибуткам і господарським витратам.

3. Розрахунок ефективності й оцінки ризиків різних варіантів вкладень ресурсів – власних і притягнутих фінансових коштів, що володіють великою кількістю альтернативних можливостей для використання: вкладення в цінні папери, кредитування, розвиток тієї або іншої послуги і т.д.

4. Пошук внутрішніх резервів як фінансової (зменшення нерентабельних обсягів і рівня ризиків розташованих засобів), так і в “виробничої” сфері (оптимізація використання трудових ресурсів, рухи основних фондів і матеріальних засобів).

5. Аналіз і обґрунтування оптимальних рішень, пов^’язаних із управлінням найважливішими показниками і сторонами діяльності.

В міру розвитку банківської системи і зміни характеру її функціонування, пов^’язаної з укрупненням і розвитком філіальної мережі більшості банків, деякою мірою змінюється також характер економічного аналізу. З розвитком філіальної мережі і ростом пов^’язаних із цим витрат, підвищилося значення “виробничого” аналізу діяльності і його показників: терміна окупності основних засобів, ефективності використання трудових і матеріальних ресурсів і т.д.

У ході проведення внутрішнього, управлінського аналізу можуть бути використані різні методи загальної теорії економічного аналізу, фінансового менеджменту: угрупування, порівняння, індексний, балансовий, економічне моделювання, портфельний метод, факторний аналіз і т.д. Задача забезпечення і добору доцільних при вирішенні тих або інших задач вихідних даних вирішується за допомогою створення інформаційної бази й інструментів її первинного аналізу.

Мета цієї роботи – вивчити методи при аналізуванні банківської діяльності, що може бути корисним для визначення фінансового стану досліджуваного банку і напрямки покращання його функціонування.

Задачами цієї роботи є:

• ознайомитися з основними методами та прийомами, що використовуються в аналітичній роботі банку;

• розглянути основи аналізу доходів, витрат і прибутковості комерційного банку;

• навчитися основним засадам побудови рейтингової системи оцінювання діяльності комерційних банків.

При розробці теоретичних питань були використані методичні, нормативні матеріали Національного банку України (НБУ), роботи закордонних та українських економістів.

Глава 1. Теоретичні основи аналізу банківської діяльності

1.1. Методологічні аспекти економічного аналізу діяльності комерційних банків

Економічний аналіз діяльності комерційного банку складається з трьох основних частин:

• аналізу балансового звіту;

• аналізу фінансової форми звітності;

• порівняльного аналізу.

Основними завданнями загального аналізу діяльності комерційного банку є:

• визначення джерел, якості і стабільності банківських прибутків;

• виконання усіх вимог, що стосуються ліквідності;

• підтримання стану адекватності й достатності капіталу.

Аналіз прибутковості, ліквідності й достатності капіталу банку дає можливість оцінити ефективність управління і таким чином визначити здатність банку до конкуренції на ринку банківських послуг, а також оцінити вплив макрофінансової політики на діяльність банківської системи.

Аналіз фінансової форми звітності – це процес, метою якого є оцінка поточного і минулого фінансового стану банку та основних результатів його діяльності. При цьому першочерговими є загальна оцінка та прогноз майбутніх результатів діяльності банку[7].

Під час аналізу використовуються квартальні або річні данні прибутків і видатків, підраховуються середні показники ключових категорій балансової звітності за певний період і визначаються:

• стан надходжень – через прибуток на середні активи і на капітал;

• коефіцієнт приросту ключових показників (кредитів, депозитів і капіталу) персоналу;

• середні процентні ставки, отримані і виплачені;

• вартість посередництва.

Зміст та основні напрямки економічного аналізу діяльності банку

Економічний аналіз – один із найважливіших елементів усієї системи управління банківською діяльністю. Щоб зрозуміти й оцінити роль аналізу, розглянемо систему управління комерційним банком з погляду процесного підходу й визначимо в ній його місце[30].

Процес управління складається з чотирьох взаємопов’язаних функцій, у кожній із яких аналіз відіграє певну роль.

Планування – функція передбачення майбутніх тенденцій, встановлення цілей і визначення стратегії та політики досягнення їх. За своєю суттю планування дає відповідь на такі запитання:

1. Яка загальна політика банку, тобто визначаються цілі, пріоритети і методи роботи банку, оцінюються його сильні і слабкі сторони з метою визначення реальних можливостей банку. Складові частини банківської політики - кредитна, депозитна, інвестиційна, процентна політика.

2. Який фактичний стан досліджуваного явища (проведення аналізу стану банківської діяльності) – збір і узагальнення необхідної інформації; перетворення первинної інформації у вторинну, тобто проводиться аналітична робота – детальне вивчення зібраної інформації, розрахунок показників, що характеризують той чи інший процес, те чи інше явище, і підведення підсумків зробленого аналізу.

3. Як досягти поставленої мети. За результатами проведеного аналізу виявляються приховані можливості, визначаються і вимірюються ступені впливу різноманітних факторів, причин та умов, обґрунтовуються управлінські рішення, формуються найраціональніші шляхи досягнення поставленої мети. Управлінські рішення повинні ґрунтуватися на точному розрахунку і всебічному аналізі. Жоден захід не слід здійснювати доти, доки не доведена його економічна обґрунтованість та ефективність. Аналіз є основою прогнозування і планування, тому що складання планів-прогнозів роботи банку, по суті являє собою також прийняття рішень, що забезпечують розвиток банківської діяльності в майбутньому. Аналіз дає змогу підвищити рівень планування, зробити його науково обґрунтованим.

Організація – функція створення певної структури з багатьох елементів для виконання планів і, отже, досягнення поставленої мети (постановка і виконання конкретних завдань).

Мотивація – функція, що полягає в тому, аби члени організації виконували роботу відповідно до делегованих їм зобов’язань і зважаючи на план.

Контроль – це функція забезпечення того, що організація дійсно досягає своїх цілей. Досягнення поставленої мети забезпечується шляхом:

1. Встановлення стандартів для всіх структурних одиниць на всіх етапах, тобто точного визначення цілей, які повинні бути досягнуті у відповідний відрізок часу, а також доведення до підрозділів директив і рекомендацій, якими їм необхідно керуватися в роботі. Встановлення стандартів ґрунтується на планах, розроблених у процесі планування.

2. Систематичного контролю за дотриманням планів-прогнозів, вимірювання та оцінки того, що досягнуто в дійсності, і порівняння його з очікуваним результатом. Після цього керівництво одержує відомості не тільки про наявність досягнень і недоліків у роботі, але й про їхні причини.

3. Коригування плану і виправлення відхилень. Одна з можливих дій – перегляд цілей, для того щоб вони стали більш реалістичними і відповідали ситуації.

Таким чином, аналіз діяльності банку – це система спеціальних знань, пов’язана з комплексним дослідженням банківської діяльності і тенденцій її розвитку; із визначенням ступеня впливу різноманітних факторів, причин та умов; із науковим обґрунтуванням планово-прогнозних завдань та управлінських рішень, що забезпечують досягнення поставленої мети, і систематичним контролем за їхнім виконанням; із вимірюванням та оцінкою результатів виконаної роботи і пошуком резервів подальшого підвищення її ефективності.

Аналіз банківської діяльності є одним з найважливіших напрямків економічної роботи ( і чим більший банк, тим більше значення має правильна організація його роботи в цілому та на кожній ділянці) і повинен вирішувати такі завдання:

1. Дати точну оцінку стану об’єкта дослідження і показати, наскільки він відрізняється від належного.

2. Розкрити можливості і шляхи зміни стану об’єкта з фактичного на належний.

3. Підготувати матеріали до вибору оптимального управлінського рішення і сприяти його виконанню.

Предметом аналізу банківської діяльності є фінансово-господарська діяльність банків на макро- та мікрорівні, яка досліджується з метою пізнання механізму дії економічних законів і важелів на розвиток цієї діяльності та використання їх для вдосконалення управління і підвищення ефективності банківської роботи.

Об’єктами аналізу є окремі явища і процеси, що складають разом комерційну діяльність кожного окремого банку та їхніх груп (за територіальною, функціональною чи будь-якою іншою ознакою). Всі об’єкти аналізу відображаються у показниках.

Основним напрямком аналізу для банку, його учасників та клієнтів є аналіз його фінансово-господарської діяльності, а саме: аналіз банківських операцій – активних, пасивних, комісійно-посередницьких і власних.

Дослідження слід почати з пасивних операцій, що характеризують джерела коштів і природу фінансових зв^’язків банку, оскільки саме пасиви великою мірою визначають умови, форми і напрямки використання банківських ресурсів, тобто склад і структуру активів[24].

Не менш важливим є й аналіз напрямків використання ресурсів банку: на які цілі, у якому обсязі і кому вони надаються.

Аналіз фінансових результатів містить у собі аналіз банківських доходів і їхніх складових, видатків і складових елементів прибутку.

Аналіз фінансової стійкості – одна з вирішальних умов його існування й активної кредитно-розрахункової діяльності. Тому при аналізі фінансового стану банку необхідно:

• охарактеризувати стан коштів банку;

• проаналізувати фінансовий стан із погляду короткострокової перспективи (ліквідність банку);

• дати оцінку міцності і платоспроможності банку;

• вивчити ступінь ризику активів банку.

Аналіз даних синтетичного обліку містить в собі аналіз:

• банківського балансу і позабалансових статей;

• оборотно-сальдової відомості;

• звітів про фінансові результати;

• касових, бухгалтерських і операційних журналів та інших реєстрів синтетичного обліку;

• інших відомостей та зведених форм звітності.

Аналіз даних аналітичного обліку містить в собі аналіз усіх первинних документів банку. Основними реєстрами аналітичного обліку є:

• особові рахунки;

• картки;

• примірники документів.

Аналіз дотримання нормативно-правової бази являє собою централізоване управління і регулювання діяльності комерційного банку з боку центрального банку і фінансових органів (органів податкової інспекції). При цьому можуть використовуватися як прямі (організаційні), так і непрямі (економічні) методи впливу.

Організаційні – прямі обмеження, ліміти або заборони центрального банку щодо кількісних і якісних параметрів діяльності комерційного банку.

Економічні – методи, використання яких справляє непрямий вплив на діяльність комерційних банків (стимулювання й обмеження).

Існує три основних групи економічних методів:

• податкові;

• нормативні – нормативи, відрахування та коефіцієнти;

• коригувальні – можливість центрального банку шляхом своїх операцій справляти стимулюючий або обмежувальний вплив на комерційні банки, залежно від ситуації.

Основні методи й прийоми, що використовуються в аналітичній роботі банку

Метод банківського аналізу – це спосіб системного комплексного вивчення, вимірювання та узагальнення діяльності банку, здійснюваний шляхом її опрацювання спеціальними прийомами. Його характерними рисами є:

1. Всі явища і процеси слід вивчати в неперервному русі, змінах та розвитку (в динаміці). Звідси випливає необхідність постійних порівнянь. Цим забезпечується якісна оцінка діяльності банку.

2. Будь-який процес або явище слід розглядати як єдність і боротьбу протилежностей, що зумовлюють перехід діяльності банку з одного стану в інший.

3. Вивчення банківської діяльності має проводиться з урахуванням усіх зв^,язків і залежностей, оскільки жодне явище не може бути до кінця зрозумілим, якщо його взяти ізольовано. Чим детальніше досліджуються взаємозв^,язки, тим точніші результати аналізу. Причому особливу вагу мають причинні зв^’язки, тобто наявність одних явищ, які неминуче породжують інші явища.

4. Важлива методологічна особливість банківського аналізу – не тільки встановлення причинних зв^’язків і залежностей, але й вимірювання ступеня їхнього впливу, що робить аналіз точним, а його висновки – обґрунтованими [35].

Критерії і види банківського аналізу

Розкриттю змісту аналізу сприяє його класифікація за кількома ознаками:

За аспектами дослідження аналіз ділиться на:

1. Загальний фінансово-економічний, що розкриває зміст фінансових показників, які характеризують діяльність банку в цілому.

2. Операційно-вартісний аналіз поглиблює дослідження дохідності банку і дає уявлення про вартість і рентабельність (чи збитковість) конкретних операцій. Він дає можливість оцінити значення кожного виду операцій у формуванні прибутку банку і виробити основні напрямки грошово-кредитної політики банку стосовно конкретних контрагентів з метою збільшення доходу.

3. Дослідження проводиться на підставі загальної суми балансу, співвідношення розмірів депозитів і кредитів, власних і залучених коштів, а також частки міжбанківських операцій у загальному обсязі ресурсів і вкладень. Внаслідок функціонального аналізу виявляються можливості оптимального поєднання прибутковості і ліквідності банківських операцій шляхом вилучення непотрібних і пошуку прогресивніших способів їхнього виконання.

4. Структурний аналіз дає змогу вивчити діяльність банку, проструктурувавши його операції, доходи, видатки, прибуток за різними ознаками. Види структурного аналізу:

• ідентифікаційний – за термінами, за клієнтами, за видами операцій, за видами доходів і видатків тощо;

• агрегаційний – горизонтальний, вертикальний, кумулятивний (накопичення, підсумовування), інтерактивно-структурний (із повторним обліком);

• структурно-ієрархічний (частковий).

5. Аналіз ефективності організації управління вивчає управлінську систему – організацію управлінського апарату і рух інформаційних потоків з метою вдосконалення його структури, підвищення кваліфікації його працівників та оптимізації взаємозв^’язків між ними[38].

За обсягом досліджуваних питань аналіз ділиться на повний, тематичний і селективний.

Повний аналіз охоплює всі сторони аналізованого об’єкта і всі його зовнішні та внутрішні зв’язки і звичайно повторюється із заздалегідь заданою періодичністю.

Тематичний аналіз проводиться за вужчою програмою, тобто щодо вузького кола питань, з метою виявлення можливостей поліпшення окремих сторін діяльності комерційного банку. Цей аналіз має разовий характер.

Селективний аналіз аналогічний тематичному, але проводиться вибірково, тільки щодо тих елементів діяльності банку, які становлять найбільший інтерес у даній ситуації[30].

2. Методичні основи аналізу активів та пасивів банку

Під керуванням активами розуміють шляхи і порядок розміщення власних засобів. Стосовно комерційних банків – це розподіл на готівку, інвестиції, позички й інші активи. Очевидним рішенням проблеми розміщення коштів є “купівля” активів (надання позичок і інвестицій), що можуть принести найвищий прибуток при тому рівні ризику, на який готово піти керівництво банку.

Аналіз активів комерційного банку припускає аналіз структури його активних операцій і оцінку економічної діяльності і ризикованості окремих операцій. Аналізуючи напрямки використання засобів, порівнюють отриману інформацію з аналогічними даними інших банків, а також відзначають зміни протягом досліджуваного інтервалу часу. Кількісний аналіз на підставі даних балансу комерційного банку й аналітичного обліку є одним з основних етапів аналізу структури активів. При цьому визначають питому вагу різних статей активу балансу і їхню значимість для банку[15,c.490].

Не зважаючи на загальні тенденції в складі і структурі активів, кожний банк повинен прагнути до створення раціональної структури активів, яка залежить насамперед від якості активів. Якість активів визначається їхньою ліквідністю, обсягом ризикових активів, питомою вагою критичних і неповноцінних активів, обсягом активів, що дають дохід.

Необхідно знати долю виданих позичок у всіх притягнутих банком засобах, щоб правильно оцінити кредитну політику комерційного банку. Одним із важливих етапів аналізу активних операцій є оцінка їхньої ризикованості. Необхідно оцінити методи керування активними операціями і з^’ясувати, чи досить створено в банку резервів. Тому активи банку можна класифікувати з погляду ступеня ризику. Необхідний також і якісний аналіз кредитних вкладень комерційного банку, що припускає детальний розгляд кожного кредитного договору окремо, термінів, сум, об^’єктів кредитування, можливих ризиків. Аналіз таких даних дозволяє робити висновки про якість кредитного портфеля.

Для забезпечення щоденної спроможності банку відповідати за своїми зобов^’язаннями структура активів комерційного банку повинна відповідати якісним вимогам ліквідності. За цією метою всі активи банку розділяються на групи за ступенем ліквідності, залежно від терміну погашення. Активи банку поділяються на високоліквідні активи (тобто активи, що забезпечують миттєву ліквідність), ліквідні активи, активи довгострокової ліквідності[5,c.185].

До активів миттєвої ліквідності (високоліквідних) належать: готівка і прирівняні до неї кошти, кошти на рахунках у центральному банку, державні боргові зобов^’язання, кошти на коррахунках, вкладення в облігації внутрішньої валютної позики, за відрахуванням коштів, які надходять на оплату валютних акцій, і коштів, які надходять на коррахунки банку від реалізації цінних паперів. Ці кошти належать до ліквідних, оскільки підлягають у разі потреби негайному вилученню з обороту банку.

До складу ліквідних активів належать, окрім перерахованих високоліквідних активів, усі кредити, видані кредитною організацією в національній та в іноземній валютах, із терміном погашення протягом найближчих 30 днів (крім пролонгованих хоча б один раз і знову виданих кредитів на погашення раніше виданих позичок), а також інші платежі на користь кредитної організації, які підлягають перерахуванню протягом найближчих 30 днів (дебітори, а також суми переплати, які підлягають поверненню кредитній організації на звітну дату з фонду обов^’язкових резервів).

До активів довгострокової ліквідності належать всі кредити, видані кредитною організацією в національній та іноземній валюті, із залишковим терміном погашення понад рік, а також 50% гарантій і поручництв, виданих банком на термін дії понад рік, кредити прострочені, за відрахуванням позичок, гарантованих урядом, під заставу цінних паперів, під заставу дорогоцінних металів.

Встановлюючи раціональну структуру активів, банк повинен виконувати вимоги до ліквідності і, отже, мати достатній розмір високоліквідних, ліквідних та довгостроково-ліквідних засобів стосовно зобов^’язань, з урахуванням їхніх термінів, сум і типів, і виконувати нормативи миттєвої, поточної та довгострокової ліквідності.

Норматив миттєвої ліквідності розраховується як відношення суми високоліквідних активів банку до суми її зобов^’язань по рахунках до запитання.

Норматив поточної ліквідності являє собою відношення суми ліквідних активів кредитної організації до суми його зобов^’язань по рахунках до запитання і на термін до 30 днів.

Норматив довгострокової ліквідності визначається як відношення виданих банком кредитів з терміном погашення понад рік до капіталу кредитної організації і зобов^’язань понад рік.

Ці нормативи застосовуються в процесі управління активами. Але найголовніше для побудови раціональної структури активів банку – витримати співвідношення між ліквідними і сумарними активами.

Зважування активів за ступенем ризику провадиться шляхом множення залишку коштів на відповідному балансовому рахунку (рахунках) або їхньої частини на коефіцієнт ризику (у %), поділений на 100. Практично всі банківські активи піддаються певному ризику. Ступінь ризику своїх активів банк повинен визначати і підтримувати на рівні, який відповідає чинному законодавству і політиці банку щодо цього. На підставі результатів вивчення структури активів банку можна аналізувати різні види ризику[5,c.194].

Переважну долю в загальній сумі банківських ресурсів комерційного банку займають залучені кошти. При цьому дуже важливо, щоби їх збільшення підтримувалося підвищенням рівня власних коштів, в протилежному випадку банк може втратити платоспроможність та стати банкрутом.

Залучені кошти поділяються на депозити та інші. Під депозитом розуміють зобов’язання банку по тимчасово залученим коштам фізичних та юридичних осіб за відповідну плату [2]. До інших відносять кошти, які залучаються на міжбанківському ринку чи отримані за рахунок продажу на грошовому ринку довгострокових обов’язків. Аналіз залучених коштів починається з проведення порівняльного і якісного аналізу даних по клієнтам та строкам. Використовуються дані синтетичного та аналітичного обліку. Порівняльний аналіз проводиться в динаміці та з підстановкою до структури залучених коштів банків-конкурентів. Потім за допомогою кількісного аналізу структури залучених коштів визначається питома вага кожної підгрупи чи декілька підгруп в загальній сумі коштів. Структуру залучених коштів також треба проаналізувати з точки зору їх розміру. За думкою спеціалістів, доля великих депозитів характеризує стабільність ресурсної бази. Підвищення долі великих депозитів знижує стабільність ресурсної бази банку[24,с.70-71].

Залучені кошти за ступенем ліквідності поділяються на слідуючи групи:

• депозити до запитання;

• строкові депозити;

• кошти кредиторів;

• кошти, які є від продажу цінних паперів;

• кредити інших банків.

Збільшення долі строкових депозитів покращує ліквідність банку і в меншому ступені сприяє підвищенню його дохідності. Підвищення долі депозитів до запитання призводить до протилежних результатів.

Загальними видами залучених коштів на Україні є депозити юридичних та фізичних осіб, а також міжбанківські кредити. Збільшення долі депозитів юридичних та фізичних осіб призводить до дешевіння ресурсної бази банку та підвищення дохідності банківських операцій. На основі аналізу структури ресурсної бази можна оцінити значимість кожного джерела залучених коштів, а також їх динаміку. Одержана інформація дозволяє зробити висновки відносно політики банку: збільшуючи об’єми своїх операцій, банк провадить агресивну політику або ж тримається політики помірного росту.

Депозити до запитання є найбільш дешевим видом ресурсів, але їх надмірна доля в загальній масі банківських ресурсів призводить до пониження ліквідності банку. Якщо брати до уваги світовий досвід, то ця доля не повинна перевищувати 30% суми всіх залучених коштів.

Якщо в складі залучених коштів мають перевагу міжбанківські кредити як один з найдорожчих видів ресурсів, тоді це призводить до залежності банку від ситуації на грошовому ринку. Тому, за нашими оцінками, доля міжбанківських кредитів в ресурсній базі банку не повинна перевищувати 20%.

Аналіз структури залучених коштів закінчується виявленням темпів збільшення їх загальної суми та окремих її складових частин. Порівняння одержаних даних з темпами збільшення залучених коштів у банків-конкурентів за той же термін часу дозволяє зробити висновок про масштаби розширення діяльності банку по залученню грошових ресурсів.

3. Методичні основи аналізу доходів, витрат і прибутковості комерційного банку

Аналіз доходів, витрат і прибутковості дає можливість вивчення результатів діяльності комерційного банку, а отже, і оцінки ефективності його як комерційного підприємства.

Метою аналізу банківської діяльності з погляду її фінансових результатів є виявлення резервів росту прибутковості банку і на цій основі формулювання рекомендацій керівництву банку по проведенню відповідної політики в області пасивних і активних операцій.

При аналізі доходів банку, на початку необхідно розрахувати загальну суму доходів банку, отриману їм за визначений період, із поділом її на види прибутків, що надійшли від проведення різних видів банківських операцій. Це дозволяє визначити пріоритетні види діяльності банку виходячи з питомої ваги визначених статей доходів у їхній загальній сумі.

Валові доходи прийнято розділяти на процентні та непроцентні. До процентних доходів банку відносяться:

• відсотки отримані по позичках, виданим клієнтам (підприємствам);

• відсотки отримані по споживчих позичках;

• відсотки отримані по міжбанківських кредитах і депозитам;

• доходи по залишках на кореспондентських рахунках;

• доходи від цінних паперів (процентні).

До непроцентних доходів банку відносяться:

• доходи від інвестиційної діяльності (дивіденди по цінних паперах, доходи від участі в спільній діяльності підприємств і організацій і т.д.);

• доходи від валютних організацій;

• доходи від отриманих комісій і штрафів;

• інші доходи.

При аналізі банківських доходів визначається питома вага кожного виду доходу в їхній загальній сумі або відповідній групі доходів. Динаміка дохідних статей може дорівнюватися з попередніми періодами, у тому числі і по кварталах. Стабільний і ритмічний приріст доходів банку свідчить про його нормальну роботу і про кваліфіковане керування активними операціями банку[5].

Після проведення аналізу структурних доходів по укрупнених статтях варто більш детально вивчити структуру прибутків, що формують укрупнену статтю, що займає невелика питома вага в загальному об^’ємі доходів. При аналізі процентних прибутків банку використовуються також відносні показники, що дозволяють оцінити середній рівень прибутковості позичкових операцій у цілому і кожній групі позичок окремо. Такими показниками є:

• відношення валових процентних доходів до середніх залишків по всіх позичкових рахунках;

• відношення отриманих відсотків по короткострокових позичках до середніх залишків по короткострокових позичках;

• відношення отриманих відсотків по довгострокових позичках до середніх залишків по довгострокових позичках;

• відношення отриманих відсотків по окремих групах позичок до середніх залишків по досліджуваній групі і т.д.

Динаміка цих показників дає можливість оцінити за рахунок яких позичкових операцій виросли процентні доходи. Аналіз непроцентних доходів дозволяє визначити, на скільки ефективно банк використовує некредитні джерела одержання доходів. При цьому їх аналізують по видах операцій і в динаміці. Важливим за значенням джерелом доходів комерційного банку є доходи, отримані від операцій із цінними паперами. Розмір доходів даного виду залежить від розміру і структури портфеля інвестицій і прибутковості різних видів цінних паперів. Доходи від валютних операцій банку також у значній мірі впливають на його прибуток. Для аналізу прибутковості валютних операцій необхідно установити об^’єм угод кожного виду, суму доходів і витрат по ним. Дохід банку від валютних операцій визначається як співвідношення сумарного доходу по даному виду угод за даний період до загального об^’єму угод.

До інших доходів відносяться комісійні. Щоб відшкодувати витрати, пов^’язані з обслуговуванням рахунків клієнтів, більшість банків стягує плату. Комісійні можуть нараховуватися у відсотках від суми кожної операції або у твердій сумі, що сплачується періодично. При аналізі доходної частини важливо виявити яку питому вагу в ній займають операційні доходи. Їхня частка повинна прагнути до 100%, темп приросту бути рівномірним. При зменшенні приросту цих доходів загальне збільшення останніх може бути забезпечене за рахунок інших видів доходів банку.

Аналіз витрат здійснюється по тієї ж схемі, що й аналіз його доходів. Валові витрати можна розділити на процентні та непроцентні.

Процентні витрати включають:

• відсотки сплачені по депозитах підприємств;

• відсотки сплачені по депозитах населення;

• відсотки сплачені по міжбанківських кредитах і депозитам;

• відсотки сплачені по залишках на розрахункових рахунках клієнтів.

Непроцентні витрати включають:

• комісійні (по послугах і кореспондентським відношенням);

• витрати по операціях із цінними паперами;

• витрати по операціях на валютному ринку;

• заробітна плата й інші витрати (нарахування на фонд оплати праці, премії і т.д.);

• інші операційні й адміністративні витрати (оренда й утримання помешкань, різні податки, витрати на рекламу, охорону і т.д.)

Витрати банку на утримання і експлуатацію будинків і устаткування, оплату персоналу і соціальні посібники носять відносно постійний характер. Їхня питома вага в загальній сумі витрат банків, як правило, дуже значна. Зріст операційних витрат не тільки відбиває несприятливий стан кон^’єктури ринку, на якому банки залучають ресурси, але і може свідчити про погіршення керування активно-пасивними операціями.

У ході виконання аналізу витрат банку необхідно не тільки проаналізувати в динаміці абсолютні і відносні розміри витрат ( у цілому і по групах витрат), але і виділити основні причини, що вплинули на їхній рівень із тим, щоб прийняти необхідні управлінські рішення, які б дозволили знизити витрати банку, що, у свою чергу, буде сприяти поліпшенню структури ресурсної бази, тобто збільшенню частки розрахункових рахунків і інших депозитних рахунків клієнтів і скороченню частки дорогих депозитних інструментів (наприклад, міжбанківських кредитів), і оптимальному скороченню непроцентних витрат.

Прибуток – це головний показник результативності роботи банку. Кількісний і якісний аналіз прибутковості робиться з метою з^’ясування фінансової стійкості банку й оцінки ефективності його роботи за визначений період часу[4].

Одним із підходів до оцінки рівня прибутковості банка є виявлення сформованої тенденції зростання прибутку банку. Така форма аналізу прибутку можлива на основі даних за декілька років. Позитивна оцінка рівня прибутковості дається в тому випадку, якщо склалася тенденція її росту в основному за рахунок процентної маржі і непроцентних прибутків. Негативний висновок про прибутковість банку може бути зроблений, якщо позитивні тенденції зростання прибутку пов^’язані в основному з прибутками від операцій на ринку цінних паперів, із непередбаченими прибутками, а також із відстрочками по сплаті податків.

Різниця між доходами і витратами комерційного банку складає його валовий прибуток (валовий дохід). Показник валового прибутку (без обліку сплати податків і розподілу залишкового прибутку, дає характеристику ефективності діяльності комерційного банку.

4. Методичні основи аналізу ліквідності і платоспроможності

Економічні терміни “ліквідність” і “платоспроможність” у сучасній економічній літературі часто змішуються, часом підміняючи один одного. Дійсно, поняття, що позначаються цими термінами, дуже схожі, але між ними існує і значна різниця. Якщо перше є в більшій мірі внутрішньою функцією суб^’єкта підприємництва, що сам вибирає форми і методи підтримання своєї ліквідності на рівні встановлених або загально прийнятих норм, то друге, як правило, відноситься до функцій держави.

Згідно міжнародних банківських стандартів активи банку за ступенем їх ліквідності можна поділити на три групи.

Перша група. Ліквідні кошти термінової готовності або першокласні ліквідні кошти (високоліквідні активи). Це – каса, кошти на коррахунках у Центральному та інших банках, першокласні векселі та державні цінні папери. Внаслідок недостатнього розвитку фінансово-кредитного ринку України на даному етапі його становлення векселі та державні цінні папери вважаємо за доцільне віднести до другої групи ліквідних коштів.

Друга група. Це ліквідні кошти в розпорядженні банку, які можуть бути перетворені в грошові кошти. Мова йде про кредити та інші платежі на користь банку з терміном виконання в найближчі 30 діб, умовно реалізовані цінні папери, зареєстровані на біржі та інші цінності, включно з нематеріальними активами.

Третя група – неліквідні активи. Це прострочені кредити і ненадійні борги, будівлі та споруди, які належать банку і відносяться до основних фондів. Певним чином сюди слід віднести й банківські кредити. Для багатьох видів кредиту немає вторинного ринку. Єдиний засіб перетворення цих кредитів у готівку – повернення їх після настання строку погашення. Поступове повернення основної суми боргу шляхом щомісячних платежів значно підвищує ліквідність кредитного портфеля, але досягти його повної ліквідності дуже важко[16].

Дана методика групування банківських активів в українській банківській системі знайшла відображення в методиці групування активів банківського балансу:

1. До високоліквідних активів відносяться:

• каса і коррахунок в НБУ (в т.ч. в національній валюті та в іноземній валюті);

• коррахунки в інших банках (в т.ч. в національній валюті та в іноземній валюті).

2. До ліквідних активів відносяться:

• кредити, видані банком (в т.ч. короткострокові, довгострокові та в іноземній валюті);

• міжбанківські кредити;

• цінні папери, паї, акції, куплені банком.

2. До низьколіквідних активів відносяться:

• основні засоби і капітальні вкладення;

• дебітори;

• міжфілійні обороти;

• інші активи (в т.ч. валютна позиція банку; кошти, відвернені за рахунок прибутку).

Ліквідність банку – це його здатність забезпечувати вчасне та повне виконання грошових зобов’язань. Ліквідність банківських установ визначається збалансованістю активів і пасивів та відповідністю строків розміщення активів строкам залучення пасивів згідно з банківським балансом.

Баланс комерційного банку вважається ліквідним, якщо його стан дозволяє за рахунок швидкої реалізації коштів за активом покривати термінові зобов^{`</sup>язання за пасивом. Можливість швидкого перетворення активів банку в грошову форму для виконання власних зобов<sup>`}язань обумовлена рядом факторів, серед яких головним є саме відповідність термінів та обсягів розміщення фінансових ресурсів термінам та обсягам їх залучення.

Отже, банк вважається ліквідним, якщо суми його грошових коштів, які можливо швидко мобілізувати з інших джерел, дозволяють вчасно виконувати зобов’язання за пасивом. З метою підтримання своєї стабільності банк повинен мати певний ліквідний резерв для виконання непередбачених зобов^`язань, які можуть бути викликані змінами стану грошового ринку, фінансового стану клієнтів або банків-партнерів.

Ліквідність банку оцінюється шляхом розрахунку спеціальних показників. У міжнародній банківській практиці з цією метою використовуються коефіцієнти ліквідності. Це співвідношення різних статей активу балансу кредитної установи з певними статтями пасиву або навпаки – пасив з активами.

Звичайно для оцінки ліквідності використовуються коефіцієнти короткострокової і середньострокової ліквідності. Вони розраховуються як відношення короткострокових або середньострокових ліквідних активів до відповідних за строками пасивів. Показники ліквідності в різних країнах мають різні назви, залежать від спеціалізації і розміру банків, впроваджуваної політики в галузі кредиту. Показники мають неоднакові методики обрахування.

З метою захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності комерційних банків відповідно до Закону України “Про банки і банківську діяльність” Національний банк встановив у грудні 1993 року економічні нормативи регулювання діяльності комерційних банків. Розглянемо більш детально систему даних економічних нормативів.[5].

Платоспроможність банку

Платоспроможність свідчить про достатність власних коштів банку для захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банку. Для визначення платоспроможності банку застосовуються показники:

– співвідношення власних і залучених коштів банку;

– співвідношення власних коштів і активів з урахуванням коефіцієнтів за ступенем ризику.

Співвідношення власних і залучених коштів визначає достатність капіталу банку, виходячи із загального обсягу діяльності, незалежно від розміру різноманітних ризиків. Показник має нормативне значення більше ніж 5,0% і розраховується за формулою:

Платоспроможність як Власні кошти банку х 100 (1.1.)

співвідношення власних = Залучені кошти банку

і залучених коштів

Власні кошти банку або власний капітал складаються із основного та додаткового капіталу. Основний капітал включає фактично сплачений статутний фонд та інші фонди, які створюються банком за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні банку після сплати податків і обов’язкових платежів (резервний, спеціальний, основних коштів).

У разі, коли в статутному фонді банку є внески в іноземній валюті, до основного капіталу включається їх перерахунок у національній валюті на звітну дату. Додатковий капітал складається з:

1. фонду зношення основних коштів;

2. фонду економічного стимулювання;

3. резервів для покриття кредитних і валютних ризиків та ризиків цінних паперів;

4. резервів, створених за рахунок переоцінки фіксованих активів банку;

5. нерозподіленого прибутку.

При обчисленні платоспроможності додатковий капітал включається до власних коштів банку в сумі, не більшій за основний капітал, а у випадках, коли додатковий капітал має від^`ємний результат, основний капітал зменшується на дану величину.

Власні кошти для визначення платоспроможності банку зменшуються на суму внесків до статутних фондів інших акціонерних товариств, підприємств та на кошти, перераховані банками підприємствам, установам і організаціям для участі в їхній господарській діяльності.

Залучені банком кошти складаються з :

• коштів на розрахункових поточних рахунках суб^`єктів господарювання;

• коштів на рахунках банків-кореспондентів;

• внесків та депозитів суб^`єктів господарювання;

• внесків та депозитів населення;

• кредитів, отриманих від інших банків;

• коштів, отриманих від інших кредиторів.

Другий показник платоспроможності, співвідношення власних коштів банку і активів визначає достатність капіталу банку для проведення активних операцій з урахуванням ризиків, що характерні для різноманітних видів банківської діяльності. Нормативне значення показника – більше ніж 8,0%. Розрахунок здійснюється за формулою:

Платоспроможність як спів- Власні кошти банку х 100 (1.2.)

відношення власних коштів і активів = Активи банку

з урахуванням коефіцієнтів за ступе-

нем ризику

Активи банку при визначенні його платоспроможності підсумовуються з урахуванням коефіцієнтів їх ризиків згідно методики, наведеної в таблиці 1.1.

Максимальний розмір ризику на одного позичальника

Показник має нормативне значення – до 25,0% і розраховується за формулою: Сукупна заборгованість за позичками і

Максимальний ризик врахованими векселями одного позичаль-

на одного позичаль- = ника та 50% суми забалансових зобов^,язань,

ника виданих стосовно цього позичальника

Власні кошти банку х 100 (1.3.)

За умов розміру ризику на одного позичальника, що перевищує 10% власних коштів банку, кредит вважається “великим”.

Таблиця 1.1

Коефіцієнти ризику активів комерційних банків

№ п/п	Вид активів	Коефіцієнт
1	Каса і прирівняні до неї кошти	0
2	Кошти на кореспондентському рахунку в НБУ	0
3	Кошти на депозитних рахунках у банках	0
4	Готівка в процесі інкасації	0,1
5	Кошти на рахунках в іноземних банках	0,1
6	Цінні папери уряду України	0,2
7	Будинки, споруди	0,5
8	Кредити під заставу майна, векселів при умові, що сума застави становить не менше125% від суми кредиту	0,5
9	Позички, гарантовані урядом України	0,5
10	Кредити під заставу майна, векселів при умові, що сума застави становить менше125% від суми кредиту	1,0
11	Позички під страхування, гарантію або поручительство (в тому числі під гарантію місцевих органів влади)

	1,0
12	Позички без забезпечення (бланковий кредит)	1,0
13	Прострочені позички (незалежно від забезпечення), крі безнадійних щодо повернення	1,0
14	Пролонговані кредити (незалежно від забезпечення)	1,0
15	Безнадійні щодо повернення позички	1,0
16	Інші основні фонди	1,0
17	Дебітори	1,0
18	Факторингові операції	1,0
19	Операції з цінними паперами	1,0
20	Витрати майбутніх періодів	1,0

Загальна сума зобов^’язань будь-якого позичальника (фізичної або юридичної особи) перед банком у результаті надання ним одного або кількох кредитів не повинна перевищувати 25% власних коштів банку. Позичальники, котрі мають спільних засновників, акціонерів, учасників, загальна частка яких у статутному фонді банку перевищує 35%, включаються в розрахунок як один позичальник.

Ліквідність

Українські комерційні банки зобов’язані дотримуватися встановлених нормативів показників ліквідності.[16].

1. Поточна ліквідність (Л1). Норма – < 1,0:

зобов’язання банку до запитання та строком

Л1 = виконання протягом місяця (1.4.)

активи банку з відповідним строком погашення

2. Короткострокова ліквідність (Л2). Норма – < 1,0:

зобов^’язання банку до запитання

Л2 = та зі строком виконання протягом 3-х місяців (1.5.)

активи зі строком погашення, що настає не піз-

ніше 3-х міс. від дати, на яку проводиться роз-

рахунок показника

3. Загальна ліквідність (Л3). Норма – < 1,0:

всі зобов’язання банку (1.6.)

Л3 = активи банку

Щоденна ліквідність визначається за допомогою трьох показників (Л4, Л5, Л6):

Л4 – є співвідношенням коштів на кореспондентському рахунку (Ккр) в Національному банку та каси і залучених коштів (ЗК) у національній валюті. Розраховується за формулою:

Ккр

Л4 = ЗК (1.7.)

Значення показника Л4 має бути не нижчим 0,15.

Л5 – співвідношення суми кредитної заборгованості (КЗ) і суми залишків на розрахункових, поточних рахунках, вкладах та депозитах (Зр). Розраховується за формулою:

Л5 = КЗ

Зр (1.8.)

Значення показника Л5 має бути не більшим 0,7.

Л6 – співвідношення високоліквідних активів (Ва) і загальних активів (За). Розраховується за формулою:

Ва

Л6 = За , де (1.9.)

Ва (високоліквідні активи) складаються з коштів:

• у касі і прирівняних до них;

• на кореспондентському рахунку в НБУ;

• на депозитних рахунках у банках;

• готівки в процесі інкасації;

• на рахунках в іноземних банках.

За (загальні активи) – сума активних залишків балансу банку.

Значення показника Л6 повинно бути не нижчим 0,2.

1.5. Методичні основи банківських ризиків

На практиці банківської діяльності в Україні керуванню ризиками практично не приділяється уваги, що і стало однією з причин стрімкого банкрутства великої кількості знову створених банків. Позначилася незатребуваність наукової думки в умовах диктату планового господарства СРСР, а виходить, і відсутність у вітчизняній практиці науково обґрунтованої концепції керування ризиками банку, а в банках України – функціональних підрозділів, що займаються питаннями керування банківськими ризиками.

Економічні ж нормативи, встановлені Національним банком України (НБУ), є лише індикатором турботи. Вони попереджують про тенденцію руху банку до збитків, а отже, до банкрутства. Однак вони не розкривають у достатньому ступені причин явищ, що відбуваються, і подій. Тому всебічний аналіз банківських ризиків у відповідний період часу є інструментом для оперативного прийняття рішень – керування ризиками, а виходить, і керування ресурсами.

Ризик – подія, що полягає в реалізації технології в задані терміни з заданою ефективністю. Вартісне вираження цієї події – прибуток або витрати, що ведуть до збитків або банкрутства. Економічна проблема “ризик-прибуток” характеризується умовою: чим нижче рівень ризику, тим менше імовірність одержати високий прибуток[4].

Отже, однією з основних проблем, що стоять перед фахівцями в галузі банківської діяльності, є знання в галузі оцінки і управління ризиками, необхідні при ухваленні рішення, від якого залежить реалізація технологій і послуг. Ці знання припускають не тільки технічний супровід реалізованих технологій і послуг, що характерно для співробітників банку середньої і нижчої ланки, але, головним чином, інтелект фінансиста – здійснення всебічного аналізу ризику як окремо взятої технології, так і банку в цілому.

Проблемі фінансових і банківських ризиків присвячене значне число робіт, однак вона як і раніше залишається актуальною і новою, особливо для країн СНД, де ринкові відносини перебувають у початковій стадії свого розвитку. У своїх роботах автори в загальній сукупності нараховують більш 100 різних видів ризиків, із якими сполучена діяльність банку, що свідчить про неоднозначність даної проблеми і відсутності єдиного підходу до її розв^’язання[31].

Банківська діяльність являє собою складну комбінацію різних завдань (статистичних і динамічних, однорівневих і багаторівневих, однокритеріальних і багатокритеріальних, антагоністичних і неантагоністичних) із (не)можливістю проведення експерименту при ухваленні рішення в умовах визначеності (детермінованості), ризику і невизначеності факторів. Настільки велике різноманіття задач банківської діяльності вимагає правильності вибору відповідних критеріїв оптимальності, як наслідок, математичного апарату для моделювання ситуації.

У даній роботі на основі аналізу відомих публікацій предприйнята спроба систематизації різних поглядів на проблему ризиків і їхньої оцінки в банківській діяльності. Отримані результати припускається використовувати в подальших

дослідженнях, спрямованих на розробку концептуальної моделі керування банківською діяльністю в умовах ризику і невизначеності.

Класифікація ризиків

Банківські ризики класифікуються по тимчасовому критерію: ретроперспективний (минулий); поточний; перспективний (майбутній). Поточному ризику підлягають операції по видачі гарантій, акцепту, перекладних векселів, документарні акредитивні операції, продаж активу з правом регресу й ін. Але сама можливість оплати гарантії через визначений час, оплата векселів, здійснення акредитива за рахунок банківського кредиту піддає ці операції перспективному (майбутньому) ризику[5].

При настанні часу оплати гарантії, якщо банк не врахував імовірність цих утрат, він несе і ретроспективний (минулий) ризик, тобто той ризик, котрий банк прийняв на себе безпосередньо при видачі гарантій.

Аналіз розподілу ризику в часі грає дуже важливу роль для прогнозування майбутніх банківських витрат, для запобігання накладення ретроспективних (минулих) ризиків, а також для запобігання помилок у майбутній діяльності банку. Класифікація банківських ризиків по тимчасовому критерію дозволяє віднести банківську діяльність до динамічних задач керування.

Аналіз класифікації ризиків показує, що зміна одного виду ризику викликає зміни майже усіх інших видів. Економічні і політичні ризики можуть бути як зовнішніми так і внутрішніми. Ці категорії ризиків тісно пов^,язані між собою.

До внутрішніх відносяться ризики, обумовлені діяльністю самого банку, його клієнтів (позичальників) або його конкретних контрагентів. На їхній рівень впливають ділова активність керівництва самого банку, вибір оптимальної маркетингової стратегії, політики, тактики й інші фактори[25].

До зовнішніх відносяться ризики, безпосередньо не пов^’язані з діяльністю банку або його контрактної аудиторії (контрактна аудиторія банку – соціальні групи, юридичні і (або) фізичні особи, що виявляють потенційний і (або) реальний інтерес до діяльності конкретного банку. Це політичні, соціальні. Економічні, геофізичні й інші ситуації, що викликають втрати в банку і його клієнтах: війни, революції, нестійкість політичного режиму, націоналізація, скасування імпортної ліцензії, загострення економічної кризи в країні й ін. Всі перераховані фактори обумовлюють деяку нестабільність або в політичній, або в економічній схемах і в зв^’язку з цим створюють відповідний ризик.

Елементами ризиків є: тип або вид банку; сфера впливу виникнення банківського ризику; склад клієнтів; метод розрахунку ризику; ступінь банківського ризику; розподіл ризику в часі; характер обліку ризику; можливість керування банківськими ризиками; засоби керування ризиками.

До економічних зовнішніх ризиків банку, не пов^’язаним безпосередньо з його діяльністю, прираховують: нестійкість валютних курсів, інфляцію, неплатоспроможність клієнта, банкрутство клієнта банку, відмова клієнта від платежу, несплата боргу у встановлений термін, зміна ціни товару клієнта після укладання контракту, помилка в документах або товарах, зловживання клієнтів або розкрадання ними валютних засобів, виплата по підроблених блокнотах або чекам і т.п.

Внутрішні ризики діляться на ризики основної і допоміжної діяльності. Перші являють собою найпоширенішу групу видів: кредитний, процентний, валютний, ризик по факторингових і лізингових операціях, ризик по розрахункових операціях банку, ризик по операціях банку з цінними паперами. Другі включають: утрати по формуванню депозитів, ризики по нових, нетрадиційних видах діяльності для даного банку, ризики банківських зловживань, ризики по забалансових операціях банку, ризик утрати позицій банку на ринку, ризик утрати репутації банку, складу його клієнтів, ризик зниження банківського рейтингу і т.п. Вони відрізняються від ризику по основній діяльності тим, що найчастіше мають лише умовну, непряму оцінку і виражаються в упущеній вигоді[9].

Не торкаючись поняття ризиків і їхніх визначень, аналіз класифікації ризиків дозволяє зробити наступні основні висновки.

1. Відсутня єдність як у підході до класифікації ризиків. Так і в розумінні причинно-слідчого зв^’язку, що викликає ризик. Будь-які дії суб^’єкта господарської діяльності багато авторів класифікують як ризик. У зв^’язку з цим банківські технології і послуги, що відрізняються ефективністю і періодом реалізації, а також явища і процеси (зовнішні і внутрішні), взаємозалежні з функціями банку, ототожнюють із ризиками. Ці невідповідності між розумінням ризику і чинниками, що викликають його, приводить не тільки до протиріч у визначенні понять різного виду ризиків, але і не дозволяє сформулювати математичну задачу керування ризиками банку.

2. Аналіз класифікації ризиків, зроблений різними авторами, дає змогу віднести банківську діяльність до класу динамічних задач і виділити три загальних блока формування банківських ризиків: технології та послуги; зовнішня та внутрішня середа банку.

3. Ризики суб^’єктів господарської діяльності, як правило , відображаються на зміні їх балансу. Якщо одним із вимог до балансу є його грошовий вираз, тоді любий ризик в кінцевому рахунку відображає зміну фінансового стану будь-якого суб^’єкту господарської діяльності.

4. Аналіз досліджень показує, що для створення економіко-математичної моделі ризиків необхідно:

• відокремити ризики від факторів, що їх викликають;

• розглянути поняття та визначення відомі в літературі й банківській практиці ризиків та дати із загалом прийнятих класичних позицій їх визначення.

6. Методологічні засади побудови рейтингової системи оцінювання діяльності комерційних банків

Комерційні банки мають особливий статус у суспільстві, оскільки вони залучають переважну частину депозитів із суспільних збережень, є провідниками монетарної політики держави, головними учасниками платіжної системи та кредиторами юридичних і фізичних осіб.

В умовах закритості банківської системи для прийняття обґрунтованого економічного рішення суб^’єкти господарювання та приватні особи мають володіти об^’єктивною інформацією про результати діяльності комерційних банків. Саме цій меті слугує рейтинговий аналіз, який дає можливість користувачам здійснювати порівняльну оцінку діяльності комерційних банків.

Слово “рейтинг” означає “оцінка”, віднесення до класу, розряду, категорії. Відповідно до обраної моделі рейтинг банку визначається на основі системи показників. Кінцевим результатом цього процесу є продукт, який доводиться до користувачів рейтингових систем у вигляді списку, в якому банки класифіковано за певними ознаками. Таки список не може бути мірилом фінансової стійкості комерційних банків і формалізує лише розподіл їх за вибраними ознаками. Отже, місце банку в списку не є свідченням фінансової надійності, а показує лише ступінь її порівняно з іншими комерційними банками. Основна мета рейтингу – визначення позиції банку в загальній банківській сукупності[5].

Проведені нами дослідження свідчать про наявність різноманітних методик рейтингового оцінювання банків, які пропонується згрупувати таким чином: за типом власності (державні та недержавні) і за місцем розташування (міжнародні й національні); за ступенем прозорості (відкриті та закриті); за методом побудови (бальні, індексні); за способом оцінювання (експертні, бухгалтерські, змішані);

за формою спостереження (дистанційні й комбіновані).

Необхідно зазначити, що значна частина користувачів називає рейтингом таблиці, або списки, в яких здійснюється ранжування банків за певними категоріями. З нашого погляду, це хибна думка. У світовій практиці такі табличні матеріали називаються ренкінгами (renking), або лістингами (listing). В Україні використовується кілька методик аналізу діяльності комерційних банків, що публікують інформаційно-аналітичні центри “Калина”, “Банк-інформ”, “Гроші та світ”, інформація в яких представлена у вигляді таблиць, що розраховані на основі балансів. У класичному розумінні такі методики не можна віднести до класу рейтингових. Вітчизняні рейтингові методики дають можливість визначити позицію банку лише за окремими критеріями (розміром статутного фонду, валютного балансу тощо). Подібний підхід не дає змоги отримати інтегральну оцінку діяльності комерційних банків, а також встановити реальне місце кожного з них у загальному списку. З першого погляду, оскільки не створено національної рейтингової системи, яка б враховувала одночасно сукупність показників ефективності функціонування банків, немає можливості відобразити їх дійсний стан.

Рейтингові системи розрізняються за методом побудови на бальні та індексні. При використанні бальної системи кожному показнику присвоюється певний бал у шкалі, визначеній експертами, наприклад у 5-бальній, 10-бальній, 100-бальній та ін. Підсумовуючи бали, отримані банком за кожним із показників за спеціальною методикою, отримуємо їх загальну суму, яка дає підставу для зарахування банку до певної групи. Класичним прикладом бальної рейтингової системи є “CAMEL” – система оцінювання діяльності банків за допомогою 5 основних компонентів:

С – адекватність капіталу;

А – якість активів;

М – якість управління (менеджмент);

Е – прибутковість;

L – ліквідність.

Ця система використовується органами банківського нагляду.

При використанні індексного методу розраховуються вагові коефіцієнти для кожного з показників, які, на думку експерта, є суттєвими при оцінюванні стану банку. Інтегральний індекс визначається на основі розв^’язання лінійного рівняння. За таким принципом побудовано загальновідому рейтингову методику В. Кромонова[5].

За способом оцінювання рейтингові системи поділяються на експертні, бухгалтерські та змішані. Експертна оцінка базується на кількісному та якісному аналізі діяльності банків. Кількісний аналіз передбачає розрахунок економічних параметрів, якісний враховує окремі аспекти функціонування банків (наприклад, термін перебування банку на ринку, кількість ліцензій на здійснення банківських операцій тощо). Для забезпечення достовірності експертних оцінок створюється експертна група, висновки якої узагальнюються за допомогою відповідних статистичних прийомів. Бухгалтерська оцінка ґрунтується на основі аналізу фінансової звітності комерційних банків. При цьому, як правило, розраховуються показники достатності капіталу, ліквідності, дохідності активів та інші. Змішана система передбачає поєднання результатів як експертних, так і бухгалтерських оцінок. Більшість експертних оцінок побудовано на дистанційному спостереженні. Альтернативною є рейтингова система CAMEL, яка базується на результатах не тільки дистанційного нагляду, а й інспекторських перевірок, проведених органами банківського нагляду НБУ.

При розробці методики рейтингового оцінювання необхідно враховувати специфічні потреби користувачів, до яких належать: керівництво, працівники банку та його акціонери (внутрішні користувачі); органи банківського нагляду, банки кореспонденти, клієнти, конкуренти, рейтингові агентства, засоби масової інформації (зовнішні користувачі). На нашу думку, незалежно від специфічних вимог користувачів доцільно розробити універсальний методологічний підхід до побудови рейтингової системи оцінювання комерційних банків. При цьому необхідно мінімізувати вплив суб’єктивного чинника на оцінювання діяльності комерційних банків.

Проведені дослідження дають нам підставу стверджувати, що основним недоліком усіх рейтингових систем є те, що користувач не має можливості отримати цілісне уявлення про результативність діяльності банків. Причина полягає в тому, що рейтингові системи базуються на використанні різноманітних показників, які адекватно описують поведінку банку в просторі досліджуваних ознак. При цьому кількість показників може коливатися в 5 (CAMEL) до кількох десятків, тобто конкретному об^’єкту – банку відповідає точка, як мінімум, у 5-вимірному просторі. Практично всі рейтингові системи подають в одновимірному просторі. Перехід від багатовимірного простору до одновимірного здійснюється шляхом агрегування показників. При цьому мається на увазі, що зміна показника А на одну одиницю адекватна такій же зміні будь-якого з інших показників. Але економічні показники далеко не рівнозначно впливають на кінцевий результат діяльності банків. Так, наприклад, зміна числового значення показника ліквідності на Х не еквівалентна зміні на таку ж величину показників достатності капіталу або якості активів. При розрахунку інтегрального показника за системою CAMEL припускається, що зміни всіх 5 компонентів рівнозначні. Тому в межах системи CAMEL банки з оцінками (1, 5, 4, 3, 2) і (5, 1, 4, 3, 2) мають однаковий рейтинг “3”, але органи банківського нагляду по-різному реагують на діяльність цих банків. До другого банку може бути застосовано режим фінансового оздоровлення, оскільки він не відповідає вимозі достатності капіталу.

На нашу думку, розглянутий недолік у розглянутих рейтингових методиках можна певною мірою усунути при застосуванні сучасного математичного апарату, зокрема, багатовимірного статистичного аналізу, який дає змогу:

1. знизити розмірність досліджуваного поля ознак без істотної втрати початкової інформації;

2. підвищити інформативність даних, що розглядаються.

Глава 2. Аналіз банківської діяльності на прикладі банку АКБ “Мрія” та шляхи його поліпшення

1. Аналіз балансової звітності комерційного банку «Мрія»

Основою для аналізу діяльності банку є балансовий звіт.

Форма балансу допомагає зосереджувати увагу на типах активів і пасивів.

Основними видами аналізу балансу банку є аналіз структури, який дає можливість оцінити зміни структури активів і пасивів протягом певного часу, і коефіцієнтний аналіз, який оцінює якісні характеристики активів і пасивів і проводиться з використанням таких коефіцієнтів:

Коефіцієнт ліквідних активів. Це коефіцієнт визначення ліквідності, який обчислюється шляхом додавання міжбанківських активів до готівкових і прирівняних до них коштів мінус міжбанківські пасиви і кредити від центрального банку. Цей коефіцієнт може також розраховуватися як відсоток від загальних (або робочих) активів.

Коефіцієнт співвідношення кредитів і депозитів. Цей коефіцієнт визначається як відношення суми всіх активів із нормальним ризиком (дисконти, кредити й авізо) до основних депозитів (включаючи депозити до запитання, строкові й ощадні депозити, за винятком короткострокових і довгострокових позик грошового ринку). Це співвідношення характеризує здатність банку залучати депозити для підтримання своїх кредитних операцій і його можливості надавати в кредит ці депозити. Високе значення цього коефіцієнта традиційно асоціюється з підвищеним ризиком, оскільки свідчить про слабшу ліквідність (і зазнавання впливу з боку дій кредиторів), негативні економічні умови або наслідки відпливу депозитів.

Значення цього коефіцієнта багато в чому залежить від ступеня розвитку країни, але 70-80% залежить від співвідношення між ліквідністю і дохідністю. Якщо у всій банківській фінансовій системі цей показник перевищує 100%, тоді в будь-якій галузі можуть виникати структурні проблеми, наприклад, при рефінансуванні центральним банком торговельних операцій або стабілізаційному кредитуванні.

При цьому забезпеченні кредити повинні бути покриті за рахунок відповідних резервів, які, у свою чергу, повинні мати форму забезпечення під збитки по кредитах. Таким чином, обсяг кредитів, які беруться для розрахунку цього коефіцієнта, зменшуються на суму сформованого резерву під збитки по кредитах.

Коефіцієнт достатності капіталу. Цей коефіцієнт відображає відношення капіталу до загальних активів. І капітал, і активи мають бути повністю очищені від відповідних резервів під збитки по кредитах і нематеріальних активів. Цей коефіцієнт показує межу захисту кредиторів і вкладників банку від непередбачених збитків, які можуть спіткати банк у процесі його діяльності. Отже, цей коефіцієнт показує, наскільки банк протистоїть економічним труднощам. Цей коефіцієнт має розглядатися органами нагляду й аналітиками як один із ключових показників економічного стану банку.

Коефіцієнт співвідношення дохідних активів до загальних активів. Дохідні активи складаються з підпроцентних депозитів, розміщених цінних паперів, кредитів, авізо та ін. Цей коефіцієнт відображає, наскільки продуктивно банк використовує свої активи. Проте деяке “непродуктивне” використання активів є цілком нормальним, бо в той час як приміщення й обладнання не можуть прямо давати прибуток, активи необхідні для підтримання операційної діяльності банку. Крім того, вимоги, які стосуються резервування, можуть призвести до того, що банк не матиме можливості використати деякі види активів. Слід зазначити, що цей коефіцієнт не визначає ефективності використання активів.

Співвідношення резервів під збитки по позиках / кредитах і загальних позик. Цей коефіцієнт характеризує якість банківського портфеля позик і покриття безнадійних боргів.

Загалом коефіцієнти для аналізу балансу комерційного банку наведені нижче в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Коефіцієнти для аналізу балансу комерційного банку

Показники

Ліквідні активи

Робочі активи

Загальні активи

Коефіцієнт співвідношення ліквідних і робочих активів (%)

Коефіцієнт співвідношення ліквідних і загальних активів (%)

Кредити і лізінг клієнтам

Депозити клієнтів

Коефіцієнт кредитів до депозитів (%)

Активи, систематизовані за ризиками

Відкоригований капітал

Коефіцієнт достатності капіталу (%)

Аналіз доходів і видатків комерційного банку

Схема звіту про доходи і видатки виглядає так (див. Табл. 2.2).

Статті в звіті розміщуються за ступенем важливості. Основними засобами оцінки доходів і видатків комерційного банку є структурний аналіз, аналіз динаміки доходів і видатків, враховуючи окремі їхні види, розрахунок фінансових коефіцієнтів, які характеризують відносний рівень доходів і видатків. Сукупність прийомів дозволяє дати кількісну і якісну оцінку доходів і видатків банку.

Метою структурного аналізу доходів банку є виявлення основних їхніх видів для оцінки стабільності джерел доходу і збереження їх у майбутньому. Аналіз провадиться на підставі фактичних даних за попередні роки. У зарубіжній практиці розглядається період тривалістю мінімум три роки.

Аналіз структури ґрунтується на процентних значеннях кожного ряду таблиці. Зміни відносних показників окремих статей показують зміни питомої ваги доходів чи видатків від окремих операцій банку. Наприклад, підвищена залежність доходу від комісії може свідчити про проблеми банку, які стосуються основних надходжень від процентної різниці, і про те, що керівництво, можливо, намагається підвищити дохід від плати за послуги шляхом надання нетрадиційних послуг.

Таблиця 2.2.

Схема звіту про доходи та видатки

	Доходи
	Процентні доходи
	Процентні доходи від коштів, розміщених в НБУ
	Процентні доходи коштів, розміщених у банківському секторі
1	Процентні доходи від кредитування клієнтів
	Процентні доходи від цінних паперів
	Інші процентні доходи
	Комісійні доходи
	Комісійні доходи від операцій з банками
2	Комісійні доходи від операцій з клієнтами
	Інші комісійні доходи
	Прибуток (збиток) від торговельних операцій
3	Прибуток (збиток) від торгівлі цінними паперами на продаж
	Прибуток (збиток) від торгівлі іноземною валютою
	Інші банківські операційні доходи
4	Дивідендний дохід
	Штрафи, отримані по господарських операціях
	Інші небанківські операційні доходи
5	Доходи від продажу основних коштів
	Штрафи, отримані по господарських операціях
6	Зменшення резервів по заборгованості
7	Непередбачені доходи

Для оцінки стабільності доходи поділяються на дві групи. До першої групи належать операційні доходи – процентний дохід і безпроцентний дохід у вигляді комісій за банківські послуги, які за природою є стабільними. Доходи від операцій на ринку, тобто доходи спекулятивного характеру, а також доходи від переоцінки активів та неординарні, що мають разовий характер, є нестабільними, Небажано. Щоб ця друга група надходжень коштів визначала величину і темпи зростання загального доходу банку.

Продовження Табл. 2.2.

	Видатки
	Процентні виплати
	Процентні виплати на кошти, отримані від НБУ
	Процентні виплати на кошти, отримані від інших банків
1	Процентні виплати на кошти клієнтів банку
	Процентні виплати на цінні папери власного боргу
	Інші процентні витрати
	Комісійні витрати
	Комісійні витрати на операції з банками
2	Комісійні витрати на операції з клієнтами
	Інші комісійні витрати
	Інші банківські операційні витрати
3	Штрафи, виплачені по банківських операціях
	Інші небанківські операційні витрати
	Витрати на утримання персоналу
4	Сплата податків (крім податку на прибуток)
	Витрати на утримання основних коштів
	Інші експлуатаційні витрати
5	Інші небанківські операційні витрати
6	Відрахування в резерви
7	Непередбачені витрати
8	Прибуток (збиток) до оподаткування
9	Податок на прибуток
10	Чистий прибуток (збиток)

Структурний аналіз видатків банку провадиться для виявлення основних видів видатків, темпів і чинників їхнього зростання. На підставі загальних висновків структурного аналізу здійснюється поглиблене дослідження основних

видів доходів і видатків. Наприклад, при аналізі процентного доходу вивчається його структура в розрізі джерел (внутрішні кредити, міжбанківські кредити, цінні папери, лізингові та інші операції), вплив на його величину обсягу виданих позик і процентних ставок, відносний рівень процентного доходу по окремих видах операцій, динаміка процентної маржі. Тенденція скорочення процентної маржі є одним із показників того, що банк ступив на шлях банкрутства.

Аналіз непроцентного доходу містить такі елементи, як вивчення його структури в розрізі окремих видів некредитних послуг, можливість збереження і зміцнення позицій банку на ринку цих послуг, співвідношення собівартості і ціни послуг, причин зміни величини елементів непроцентного доходу.

Особлива увага при детальному аналізі видатків приділяється співвідношенню процентних і непроцентних видатків, частці видатків, пов^’язаних із затратами на забезпечення функціонування банку, – зокрема адміністративно-господарські видатки, видатки, пов^’язані з покриттям ризиків, – причинам зміни величини окремих видів видатків.

Прийомами структурного аналізу доходів і видатків є оцінка динаміки їхніх відносних величин. Цими величинами можуть бути відношення у відсотках до результату активу балансу загальної величини доходів і видатків, процентного доходу, процентних видатків, процентної маржі, безпроцентних доходів і видатків.

Для оцінки рівня доходів і видатків банку можна використати такі фінансові коефіцієнти (див. Табл. 2.3).

Перший коефіцієнт показує, що при аналізі процентного доходу в світовій практиці банки орієнтуються на спред (маржу) в розмірі 3-4%. Четвертий коефіцієнт орієнтує банки на те, щоб близько 30% прибутку формувалося за рахунок безпроцентного доходу. При цьому, чим більша частина прибутку сформована за рахунок безпроцентного доходу, тим нижчий рейтинг (клас) банку. Це пояснюється тим, що така тенденція свідчить про вузьку нішу банку на ринку традиційних кредитних послуг.

Оцінка рівня прибутку комерційного банку Мрія

За основні прийоми оцінки рівня прибутку комерційного банку можна взяти:

• структурний аналіз джерел прибутку;

• аналіз системи фінансових коефіцієнтів;

• факторний аналіз.

Таблиця 2.3

Фінансові коефіцієнти для оцінки рівня доходів і видатків банку

№ п/п

Чисельник

Знаменник

Нормативний рівень,рекомендований спеціалістами Світового банку

1

Процентний дохід за період

Середній залишок активів, які дають дохід (кредити, вкладення коштів у цінні папери, паї в інші підприємства, факторинг, лізинг)

І клас - 4,6% ІІ клас - 3,4% ІІІ клас - 4,0% IV клас - 3,7% V клас - 3,4% VI клас - 3,2%

2

Безпроцентний дохід за період

Середній залишок за підсумком активу балансу

Визначається кожним банком

3

Безпроцентний видаток за період

Те саме

Те саме

4

Безпроцентні доходи мінус безпроцентні видатки

Процентна маржа

І клас - 48% ІІ клас - 52% ІІІ клас - 57% IV клас - 61% V клас - 64% VI клас - 67%

Метою структурного аналізу є виявлення основного джерела прибутку й оцінка його з погляду стабільності, збереження в майбутньому і перспектив зростання.

Як приклад можна навести таку модель аналізу (див. табл.2.4).

З даних таблиці видно, що прибуток банків «Мрія» і «Надра» формувався в основному за рахунок стабільних джерел доходу. Винятком був тільки 1998 рік у банку «Мрія». За три роки прибуток банку «Мрія» виріс із 145 млн. грн. до 345 млн. грн., або в 2,4 рази, тоді як у банку «Надра» тільки на 37% ( із 415 млн. грн. до 570 млн. грн.). Проте не можна вважати, що банк «Мрія» домігся кращих результатів, оскільки зростання прибутку в 2000 році забезпечується в основному за рахунок спекулятивних джерел доходу. Банк «Мрія» мав досить великий “тягар”, що “з^’їдав” близько 6-11 відсотків маржі. Відносна величина цього негативного розриву між безпроцентним доходом і видатком у банку «Надра» була меншою (1-4% маржі), а в 2000 році “тягар” був ліквідований.

Таблиця 2.4

Модель аналізу (млн. грн.)

Показники	Банк «Мрія»			Банк «Надра»
	1998	1999	2000	1998	1999	2000
I. Стабільні джерела прибутку
Процентний дохід	420	510	630	1000	1200	1300
Процентний видаток	250	340	500	440	510	650
Процентна маржа	170	170	130	560	690	650
Безпроцентний дохід	40	45	50	120	150	195
Безпроцентний видаток	50	60	65	140	160	190
Перевищення безпроцентного доходу над безпроцентним видатком (+), "тягар" (-)	-10	-15	-15 -20 -10 +5 Всього: стабільні джерела прибутку 160 155 115 540 670 655 II. Нестабільні джерела прибутку Доходи (+), збитки (-) від спекулятивних операцій на ринку +25 +40 +250 +5 -16 +25 Доходи (+), збитки (-) від непередбачених (неординарних) операцій - +40 +20 - - - Всього:нестабільні джерела прибутку +25 +80 +270 +5 -16 +25 III. Інші видатки - відрахування до резерву на покриття можливих втрат від кредитування 20 30 30 20 10 10 - податки 20 15 10 50 70 100 Чистий прибуток 145 190 345 475 574 570 Одним із основних прийомів оцінки рівня прибутковості комерційного банку є аналіз системи фінансових коефіцієнтів. Цей аналіз полягає в такому: порівняння фактичної розрахункової величини фінансового коефіцієнта з його нормативним рівнем; зіставлення коефіцієнтів даного банку з коефіцієнтами конкуруючих банків, які належать до цієї групи; оцінка динаміки коефіцієнтів; факторний аналіз динаміки коефіцієнта. Система коефіцієнтів прибутковості містить такі показники: співвідношення прибутку й активів; співвідношення прибутку до оподаткування й активів; співвідношення прибутку і власного капіталу; прибуток на одного працівника. Методика розрахунку цих показників залежить від прийнятої в країні системи обліку і звітності. У зв’язку з цим розглянемо варіанти розрахунку перелічених показників, а також їхній економічний зміст. Прибуток до активів є основним коефіцієнтом, що дозволяє дати першу кількісну оцінку рентабельності банку. Методи розрахунку можуть бути такі: К = Балансовий прибуток за період (2.1) Середній залишок підсумку активу балансу в періоді К = Балансовий прибуток за період – Нестабільний дохід (2.2) Середній залишок підсумку активу балансу в періоді Різниця між першим і другим коефіцієнтом полягає в тому, що прибуток очищається від нестабільних джерел. Це має принципове значення, коли надалі оцінюється динаміка коефіцієнта. Рейтинг банку не може бути високим, якщо зростання коефіцієнтів прибутковості забезпечується за рахунок нестабільних джерел. При зарубіжних стандартах обліку визначається чистий прибуток. У цьому випадку розрахунок аналогічних коефіцієнтів виглядає так: К = Чистий прибуток за період (2.3) Середній залишок підсумку активу балансу в періоді К = Чистий прибуток за період - Нестабільний дохід (2.4) Середній залишок підсумку активу балансу в періоді При розрахунку коефіцієнтів на основі чистого прибутку можна використовувати їхні нормативні значення, рекомендовані спеціалістами Світового банку внаслідок узагальнення банківського досвіду. Зокрема нормативний рівень коефіцієнта (2.3) повинен перебувати в межах від 1,15 до 0,35%, коефіцієнта (2.4) – від 1,0 до 0,6%. Показник прибутку до активів розраховується: К = Прибуток після оподаткування (2.5) Середні загальні активи х 100% Прибуток до оподаткування до активів – співвідношення, що порівнюється з коефіцієнтом прибуток / активи для оцінки менеджменту прибутку. Розрахунок коефіцієнта при системі обліку за світовими стандартами: К = Чистий прибуток за період + Всі податки, сплачені за період (2.6) Середній залишок за підсумком балансу за період Чим більша розбіжність між коефіцієнтами прибуток / активи і прибуток до оподаткування / активи (тобто між 2-м і 6-м коефіцієнтами), тим гірше за інших однакових умов управління прибутком. Прибуток до власного капіталу. Власний капітал – найстабільніша частина ресурсів комерційного банку. Тому стабільність або зростання прибутку на гривню власного капіталу в минулі періоди гарантує певною мірою збереження рівня рентабельності банку в майбутньому. Цей коефіцієнт цікавить засновників, акціонерів чи пайовиків, оскільки показує ефективність їхніх інвестицій. Методика розрахунку коефіцієнтів прибутковості власного капіталу при: чинній в Україні системі обліку: К (%) = Прибуток після оподаткування (2.7) Середній капітал х 100% чинній у Росії системі обліку: К = Балансовий прибуток за період (2.8) Середній розмір власного капіталу в періоді К = Балансовий прибуток за період (2.9) Середній розмір статутного фонду в періоді К = Балансовий прибуток за період – Нестабільні види доходів у період (2.10) Середній розмір статутного фонду К = Балансовий прибуток + Податки, які відносяться на собівартість (2.11) Середній розмір статутного фонду системі обліку за світовими стандартами: К = Чистий прибуток за період (2.12) Середній розмір власного капіталу в періоді К = Чистий прибуток за період (2.13) Середній розмір акціонерного капіталу в періоді К = Чистий прибуток за період – Нестабільні види доходів у періоді (2.14) Середній розмір акціонерного капіталу в періоді Чистий прибуток за період + Всі сплачені податки К = (прибуток до оподаткування) (2.15) Середній розмір акціонерного капіталу Нормативний рівень 12-го коефіцієнта – від 10 до 20%, для 15-го коефіцієнта – 15%. Ключовим у системі коефіцієнтів прибутковості є показник прибуток / активи. Фактичне значення цього показника – не єдиний критерій для оцінки ефективності (рентабельності) функціонування банку. Це пояснюється, по-перше, тим, що високий прибуток супроводжується, як правило, великим ризиком. Тому дуже важливо одночасно звертати увагу на ступінь захисту банку від ризику. По-друге, принципове значення мають ті економічні явища, які криються за факторами, що визначають динаміку вказаного коефіцієнта прибутковості. Факторний аналіз прибутку банку може проводитись різними способами. По-перше, основні фактори рентабельності банку випливають із змісту чисельника і знаменника коефіцієнта прибутковості (прибуток до активів). Методом підстановки визначається основний фактор, який обумовлює динаміку коефіцієнта, – зміна абсолютної величини прибутку й активів. Залежно від цього, далі визначаються основні фактори, які підвищують або знижують розмір прибутку чи активів. Основними факторами абсолютної величини прибутку банку можна вважати: співвідношення темпів зростання (зниження) доходів і видатків банку; середня дохідність окремих активних операцій банку; частка активів, які дають дохід, в активах банку (частка працюючих активів); рух процентних ставок по активних і пасивних операціях банку; структура активів, які дають дохід; структура кредитного портфеля; частка ризикових активних операцій банку в активах; прибутковість окремих видів активних операцій. По-друге, прийом факторного аналізу рівня прибутку банку є розкладання коефіцієнтів прибутковості на співмножники. Як приклад, візьмемо два коефіцієнти: Прибуток* = Валові доходи банку х Прибуток* (2.16) Активи банку Активи Валові доходи банку *Балансовий, або чистий. Таблиця 2.5 Факторний аналіз рівня прибутку банку АКБ “Мрія” Квартали звітного року Прибуток/Активи Доходи/Активи Прибуток/Доходи I 0,43 2,4 18,0 II 1,24 2,0 61,8 III 0,58 1,8 32,3 IV 0,27 1,5 17,8 Порівняння динаміки трьох коефіцієнтів протягом року показує, що падіння загального коефіцієнта прибутковості пояснювалося в основному скороченням дохідності активних операцій банку. Це могло бути пов’язане зі зміною процентних ставок і рівня комісійної винагороди, а також зі зміною частки активів, які дають дохід (частки діючих активів). Останнє характеризується коефіцієнтом ефективності: Кеф = Ад / А (2.17) де: Кеф – коефіцієнт ефективності; Ад – середній залишок у періоді активів, які дають дохід; А – середній залишок у періоді за підсумком активу балансу. Чистий прибуток (після оподаткування)* = Чистий прибуток** х Активи (2.18) Власний капітал Активи Власний капітал *ROE – Return on Equity (чистий дохід) **ROA – Return on Assets (чистий дохід на активи) Оцінка достатності власного капіталу банку АКБ “Мрія” Проблема визначення достатності капіталу банку протягом тривалого часу є предметом наукових досліджень і суперечок між банками і регулятивними органами. Банки намагаються обходитись мінімумом капіталу, щоб підняти показники прибутковості і зростання активів; банківські контролери вимагають великого капіталу для зниження ризику банкрутства. Водночас висловлюється думка, що банкрутства викликані поганим управлінням, що добре керовані банки можуть існувати і з низькими нормами капіталу. Термін “достатність капіталу” відображає загальну оцінку надійності банку, ступінь ризику, на який він наражається. Трактування капіталу як “буфера” проти збитків обумовлює обернену залежність між величиною капіталу і тим ризиком, якого зазнає банк. Звідси випливає основний принцип достатності: розмір власного капіталу повинен відповідати розміру активів з урахуванням ступеня їхнього ризику. Разом з тим комерційні банки завжди враховують у своїй роботі той факт, що надмірна “капіталізація” банку, випуск зайвої кількості акцій у порівнянні з оптимальною потребою у власних коштах, теж не є благом. Вона негативно впливає на наслідки діяльності банку. Мобілізація грошових ресурсів шляхом випуску акцій – дорогий і часто не бажаний для банку спосіб фінансування у порівнянні із залученням сторонніх коштів. Тому керівники банків, з одного боку, і органи нагляду за банками, з іншого, прагнуть знайти оптимальне співвідношення між величиною капіталу та іншими параметрами діяльності комерційного банку. Занижена частка капіталу в ресурсах банку зазнає критики. Мова йде про неспівмірну відповідальність банку і його вкладників (або держави – за системи страхування депозитів). Міра відповідальності банку обмежується його капіталом, а вкладники та інші кредитори ризикують набагато більших обсягом коштів, довірених банкові. Також існує ряд чинників, що обумовлюють вимоги щодо збільшення банківського капіталу: а) ринкова вартість банківських активів мінливіша, ніж у промислових підприємств, – вона змінюється із зміною процентних ставок, із погіршенням кредитоспроможності позичальників; б) банк більше покладається на непостійні джерела короткострокової заборгованості, багато з яких можна вилучати за вимогою. Тому будь-яка подія політичного та економічного життя може спровокувати масовий відплив ресурсів банку. Той факт, що адекватність капіталу банків визначає довіра суспільства до конкретного комерційного банку і банківської системи в цілому, робить її одним з показників, які перебувають під контролем держави в особі центрального банку. Підтримання достатнього рівня сукупного капіталу є однією з умов стабільності банківської системи. Точно визначити обсяг капіталу, яким повинен володіти банк або банківська система в цілому, важко, але він має бути достатнім для виконання вже розглянутих функцій, довіри вкладників та органів контролю. Сума необхідного капіталу залежить від ризику, який бере на себе банк. Якщо, наприклад, надані банком позики пов’язані з великим ризиком, потрібно більше капітальних фондів. Визначаючи обсяг необхідного капіталу, банк стоїть перед альтернативою: збільшити свій капітал у міру зростання ризику чи вкладати кошти в активи, не пов’язані з підвищеним ризиком. Таким чином, чи капітал банку адекватний, чи ні, залежить від якості його активів, якості управління, політики у сфері діяльності і суми ризиків, яких зазнає банк. Протягом тривалого часу комерційні банки і суспільство намагалися виробити перелік нормативів, які можна було б застосовувати при перевірці достатності капіталу чи банківської системи в цілому. Коефіцієнти ефективності діяльності комерційного банку «Мрія» Чистий (%) = Відсотки отримані х100% – Відсотки виплачені х 100% (2.19) спред Позики / кредити Підвідсоткові депозити Цей коефіцієнт повинен враховувати тільки активи і пасиви, до яких застосовуються процентні ставки. Таким чином усувається вплив безпроцентних депозитів до запитання, капіталу і невиконаних вимог резервування на чисті отримані відсотки, а звідси – на доходи банку. Це ізолює вплив процентної ставки на прибуток банку і тим самим дає глибше розуміння джерел прибутку банку та наслідків “уразливості” надходжень. Чиста = Доходи від відсотків – Витрати на відсотки (2.20) відсоткова маржа (%) Середні загальні активи Цей коефіцієнт показує спроможність банку давати прибуток у вигляді його доходу від процентної різниці як відсоток до середніх загальних активів. Другий операційний дохід = Другий операційний дохід х100% (2.21) до загальних активів (%) Середні загальні активи Цей коефіцієнт показує залежність банку від безпроцентних доходів. Збільшення його може свідчити про рівень диверсифікації у платні, фінансові послуги або нездорову спробу досягти спекулятивного прибутку, щоб замаскувати недостатність банківського доходу від відсотків. Чистий операційний дохід від загальних активів (%) = Чистий потенційний дохід ­­+ Другий операційний дохід х 100% (2.22) Середні загальні активи Цей коефіцієнт відрізняється від коефіцієнта прибутку на активи на обсяг безпроцентних операційних витрат, виплачених податків і непередбаченого доходу або збитку. 2.2. Структурний аналіз активів, пасивів, ліквідності та рентабельності комерційного банку «Мрія» Позиція на ринку Аналіз долі ринку є важливим елементом зовнішнього SWOT-аналізу, тобто оцінки власних позицій банку в цілому в банківській системі країни, а також можливостей того чи іншого банка конкурента чи групи банків. Доля банку на ринку виявляє його дійсний вплив на ринок. При цьому дуже важливо знати, яка структура ринку, який відносний вплив конкурентів, а також ємність (капіталізацію) окремих сегментів ринку, показники прибутковості й ризику. Розрахунки в таблиці 2.6., відображають позиції банків на різних сегментах ринку банківських послуг, а в таблиці 2.7. – доля банків по деяким статтям доходів та видатків. Таблиці 2.6, 2.7 мають таку структуру. Вся вибірка (40 банків) розбита на дві підвибірки: великі чи системоутворюючі банки (8 банків, чисті активи яких більше 1 млрд. грн.) й основна група (32 банка). В основну групу входять також 6 банків зі 100%-ним іноземним капіталом. Усередині кожної підвибірки банки упорядковані по величині чистих активів. В 2-й колонці приведені рейтинги банків по величині чистих активів. У колонках з 3-й по 30-у таблиці 2.6. відображені позиції банків (доля ринку) по наступним показникам: чисті активи (Активи), робочі активи (РА), доходні активи (ДА), високоліквідні активи (ВА), коррахунки в інших банках, включно залишки на рахунках НБУ (КР_Б), кредитно-інвестиційний портфель (КІП), кредитний портфель (КП), короткострокові кредити (Кср_К), довгострокові кредити (Дср_К), МБК виданий (МБК), кредити юридичним особам (К_ЮО), кредити фізичним особам (К_ФО), портфель цінних паперів (ЦП), в тому числі портфель державних цінних паперів (ОВГЗ), основні засоби (ОЗ), сформовані резерви під сумнівну заборгованість (Резерви), обов’язки (Об-ки), онкольні (до запиту) обов’язки (Онкол_Об), термінові обов’язки (Тер_Об), коррахунки інших банків (КР_Б), залучені засоби (ЗЗ), залучені засоби в ВКВ (ЗЗ в ВКВ), залучені МБК (МБК), залучені засоби юридичних осіб (Д_ЮО), залучені засоби фізичних осіб (Д_ФО), цінні папери емітовані банком (ЦП_Б), балансовий капітал (Капітал), обслуговування бюджетних рахунків (БР). В таблиці 2.6. показники, які відносяться до активних статей балансу, помічені літерою «А», а до пасивних статей – літерою «П». В колонках з 3-й по 23-ю таблиці 2.7. відображені позиції банків по основним статтям доходів та видатків. Приведімо короткий аналіз розрахункових даних, показаних в таблицях 2.6, 2.7. Відбувається поступове розслоєння достатньо компактної раніше заснованої групи банків. За підсумками І кварталу 2000 року до групи крупних банків приєднався ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК (ПУМБ), об’єм чистих активів якого перевищив значення 1 млрд. гривень. Потенційно до групи крупних банків можуть приєднатися такі банки, як УКРКРЕДИТБАНК та УКРСІББАНК (якщо брати до уваги тільки розмір балансового капіталу). По розміру балансового капіталу і об’єму чистих активів безперечним лідером на сьогоднішній день є ПРОМІНВЕСТБАНК, на долю якого приходиться 15,64% капіталу та 12,42% чистих активів. Таблиця 2.6. Позиції банків на ринку банківських послуг на 01.04.2001р. (%) Р_Активи Активи РА (А) ДА (А) ВА (А) КР_Б (А) КІП (А) КП (А) Кср_Кр(А) Дср_Кр(А) МБК (А) Кр_ЮО(А) Кр_ФО (А) ЦП (А) ОВГЗ (А) Промінвестбанк 1 12,4 11,2 10,7 13,3 11,1 11,5 12,5 8,8 3,2 5,0 14,4 4,3 2,4 0,0 Приватбанк 2 11,4 12,2 12,2 7,3 2,5 15,2	15,4	13,8	36,9	12,9	15,8	26,2	13,0	0,0
Україна	3	9,6	7,2	7,6	2,5	0,7	9,0	9,0	0,1	9,6	0,9	9,8	2,6	9,8	12,1
Укрексімбанк	4	8,2	8,8	9,6	7,0	11,3	7,6	8,3	6,2	9,3	4,5	9,8	0,3	1,0	2,1
Аваль	5	7,1	7,5	6,2	9,6	2,0	7,1	6,4	8,3	6,2	6,9	6,4	7,0	12,9	13,3
Ощадбанк	6	6,1	5,7	5,3	5,8	2,9	5,8	2,9	0,9	5,3	2,3	2,2	11,7	30,6	50,0
Укрсоцбанк	7	5,7	5,6	5,3	6,9	5,9	5,9	6,2	7,5	3,0	4,6	7,0	1,2	3,1	6,3
ПУМБ	8	4,3	4,4	4,4	5,0	5,5	4,6	5,0	8,1	2,6	17,9	2,6	0,4	0,9	1,1
Укркредитбанк	9	3,0	3,3	3,6	3,1	5,7	1,8	1,9	1,4	3,6	2,1	1,9	2,5	1,2	0,0
Брокбізнесбанк	10	2,4	2,5	2,6	2,9	4,6	2,5	2,6	3,5	2,4	5,6	1,8	6,9	2,1	0,2
Алонж	11	2,3	2,5	2,8	2,3	4,4	1,5	1,0	1,3	0,6	1,2	1,0	0,5	6,0	0,0
Надра	12	2,2	2,3	2,4	1,9	2,1	2,5	2,4	3,5	2,6	3,6	2,2	1,8	3,1	6,5
Укрсиббанк	13	1,8	1,8	2,0	0,9	0,8	2,6	2,8	3,5	3,0	2,0	3,2	0,7	0,3	0,0
Фінанси та Кредит	14	1,7	1,8	1,9	2,0	1,8	1,0	1,1	1,5	0,4	0,9	0,9	5,6	0,5	0,0
Кредитпромбанк	15	1,6	1,8	1,8	2,0	2,4	1,8	2,0	3,1	1,2	2,4	1,7	5,0	0,0	0,0
МТ-Банк	16	1,4	1,5	1,4	2,4	3,1	1,2	1,3	1,3	0,4	0,3	1,5	1,3	0,6	0,0
Правексбанк	17	1,3	1,3	1,3	1,8	1,7	1,3	1,5	2,1	0,4	1,2	1,3	7,2	0,0	0,1
ВАБанк	18	1,1	1,2	1,2	1,1	1,1	1,2	1,2	0,7	2,8	1,9	1,1	0,9	1,0	0,0
Кредит-Дніпро	19	1,1	1,2	1,3	2,7	4,8	0,7	0,8	1,4	0,0	1,4	0,7	0,6	0,2	0,0
Райффайзенбанк	20	1,1	1,2	1,3	0,7	0,8	1,5	1,6	2,7	1,2	2,6	1,5	0,2	0,0	0,0
Укрінбанк	21	1,0	0,9	0,9	1,4	1,4	0,9	1,0	1,0	0,5	0,5	1,1	1,7	0,2	0,0
Мегабанк	22	1,0	1,1	1,0	3,0	4,8	0,4	0,4	0,5	0,2	0,8	0,3	1,6	0,2	0,0
Укргазпромбанк	23	0,9	1,0	1,1	0,4	0,4	1,4	1,5	2,6	0,0	7,2	0,4	1,3	0,0	0,0
Креді Ліоне	24	0,9	1,0	1,0	1,0	1,1	1,0	1,1	1,8	0,0	1,6	1,1	0,0	0,0	0,0
ЗУКБ	25	0,9	0,9	0,9	0,9	0,7	0,8	0,9	1,2	1,2	0,4	1,0	0,3	0,0	0,0
Мортрансбанк	26	0,8	0,9	1,0	1,1	1,6	1,0	0,9	0,9	0,3	0,5	1,0	0,0	1,7	2,2
Південний	27	0,8	0,9	0,9	0,4	0,2	1,0	1,0	1,8	0,3	1,2	1,0	0,1	0,6	0,0
Індустріалбанк	28	0,8	0,9	0,9	2,4	4,3	0,3	0,3	0,5	0,0	0,5	0,2	0,1	0,8	0,0
Зевс	29	0,7	0,8	0,8	1,5	2,2	0,4	0,3	0,0	0,0	0,1	0,4	0,7	0,8	0,0
Мрія	30	0,7	0,8	0,8	0,5	0,2	0,9	1,0	1,5	0,7	0,4	1,1	1,7	0,3	0,0
Прем,єрбанк	31	0,7	0,6	0,6	0,3	0,2	0,6	0,6	0,6	0,4	0,8	0,6	1,0	0,7	0,4
Київ	32	0,6	0,6	0,6	0,6	0,6	0,7	0,7	0,5	0,8	0,4	0,9	0,3	0,1	0,0
Сітібанк Україна	33	0,6	0,7	0,8	1,3	2,5	0,5	0,6	1,1	0,0	0,9	0,5	0,0	0,0	0,0
Інг Банк	34	0,6	0,7	0,7	0,6	0,7	0,7	0,6	1,2	0,0	0,0	0,8	0,1	1,6	0,0
Укргазбанк	35	0,6	0,6	0,6	0,6	0,5	0,6	0,6	0,9	0,2	0,6	0,6	1,3	0,6	0,7
Сосьєте Женераль	36	0,6	0,6	0,6	1,0	1,7	0,4	0,2	0,3	0,0	1,0	0,1	0,0	2,1	4,7
Форум	37	0,5	0,6	0,6	0,2	0,1	0,7	0,8	1,6	0,0	0,4	0,9	0,5	0,0	0,0
Металург	38	0,5	0,5	0,5	0,8	0,9	0,6	0,5	1,0	0,0	1,4	0,4	0,1	0,9	0,0
Донміськбанк	39	0,5	0,5	0,5	0,4	0,1	0,6	0,6	0,9	0,0	0,0	0,8	0,6	0,3	0,0
АЖІО	40	0,4	0,4	0,4	0,6	0,6	0,4	0,4	0,6	0,6	0,9	0,3	1,9	0,1	0,2
Крупні банки		64,9	62,6	61,3	57,6	42,0	66,7	65,8	53,6	76,1	55,1	67,9	53,7	73,7	85,0
Залишкові банки		35,1	37,4	38,7	42,4	58,0	33,3	34,2	46,4	23,9	44,9	32,1	46,3	26,3	15,0

В цілому банк проводить достатньо консервативну політику. При більш активному залученні запозиченого капіталу, розширенні продуктивного ряду та об^’єму наданих послуг величина чистих активів цього банку вже в найближчий час змогла б перевищити 4 млрд. грн. Активну конкуренцію лідеру складає ПРИВАТБАНК, який активно залучає ресурси з будь-яких джерел, має широкий продуктовий ряд проводить дуже агресивну кредитну політику.

Цей банк займає лідируючі позиції по величині робочих і доходостворюючих активів (12,4%), кредитного портфеля (15,4%), об^’ємам короткострокових (13,8%) та довгострокових (36,9%) кредитів, у тому числі по кредитам, виданим юридичним (15,8%) та фізичним (26,2%) особам.

При цьому маючи найбільший об^’єм сформованих резервів під сумнівну заборгованість (23,3%). Особливо вражає доля ринку цього банку по такій статті, як цінні папери, емітовані банком (64,4%). Для обох банків характерною особливістю є відсутність в портфелі цінних паперів державних боргових зобов^’язань. ПРОМІНВЕСТБАНК має найбільшу серед інших банків долю комісійних доходів (14,6%), а ПРИВАТБАНК – процентних доходів (13,7%).

Найбільшу долю державних боргових обов^’язків, котрі на сьогоднішній день є одним з самих високодохідних фінансових інструментів, мають в своїх портфелях ОЩАДБАНК (50%), АВАЛЬ (13,3%) та УКРАЇНА (12%). ОЩАДБАНК також займає лідируючі позиції на ринку залучення засобів населення (22%). Найбільшу конкуренцію йому складають ПРИВАТБАНК (14,3%), ПРОМІНВЕСТБАНК (13,8%) та УКРАЇНА (9,6%). При цьому на долю ОЩАДБАНКа приходиться більш ніж 35% ринку залучених засобів населення у національній валюті.

Структурний аналіз активів та пасивів

Ризик є неминучою частиною банківської діяльності. Успішне планування та управління банківською діяльністю неможливо без моніторингу й оцінки балансових ризиків. Тобто ризиків, які генеруються структурою банківського портфеля активів та пасивів.

Продовження Табл. 2.6.

	ОЗ (А),%	Резерви(А)	Об-ки (П)	Онкол_Об(П)	Тер_Об(П)	КР_Б (П)	ЗЗ (П)	ЗЗ в ВКВ (П)	МБК (П)	Д_ЮО(П)	Д_ФО(П)	ЦП_Б(П)	Капітал (П)	БР
Промінвестбанк	19,3	10,4	11,8	13,2	10,0	0,9	11,9	9,9	0,0	15,3	13,8	4,9	15,6	20,2
Приватбанк	4,2	23,3	12,5	8,1	15,4	10,5	9,1	9,1	4,6	9,2	14,3	64,4	6,0	0,3
Україна	23,0	2,5	10,4	4,3	13,5	3,0	9,1	5,9	17,6	5,2	9,6	4,0	5,5	22,1
Укрексімбанк	6,1	12,0	8,6	7,0	11,8	1,4	9,8	17,8	26,0	8,5	4,2	0,0	6,3	0,5
Аваль	5,7	6,4	7,8	13,1	3,7	2,7	8,5	4,1	1,5	11,8	6,4	6,5	4,0	23,4
Ощадбанк	10,8	5,6	6,8	8,8	4,4	0,5	6,9	1,1	2,4	1,4	22,0	0,9	2,5	0,9
Укрсоцбанк	9,2	7,8	5,3	8,3	3,4	0,3	6,2	2,5	1,7	7,5	4,5	0,0	7,9	28,1
ПУМБ	4,8	3,3	4,0	5,7	2,8	2,1	4,4	7,5	3,5	7,1	2,2	0,4	6,1	0,0
Укркредитбанк	0,2	0,8	2,4	1,9	3,0	12,4	2,6	3,6	5,8	1,4	0,9	0,0	5,7	0,0
Брокбізнесбанк	2,3	2,5	2,7	2,3	3,4	5,7	3,0	3,4	3,2	2,7	0,9	0,0	1,4	0,4
Алонж	0,3	1,6	1,6	1,6	1,4	14,0	1,6	2,1	0,8	0,4	2,3	0,1	5,6	0,0
Надра	0,4	0,6	2,3	1,3	3,3	5,1	2,0	2,8	3,6	2,0	1,0	8,4	1,5	0,0
Укрсиббанк	0,6	3,8	1,5	1,3	1,7	0,0	1,4	1,2	1,6	1,7	0,8	3,2	3,0	0,3
Фінанси та Кредит	0,4	1,1	1,9	1,8	1,8	6,0	1,7	2,2	0,7	1,8	1,6	3,6	0,8	0,1
Кредитпромбанк	0,3	1,9	1,5	1,3	2,0	6,3	1,7	2,5	3,2	1,0	1,5	0,0	1,9	0,0
МТ-Банк	0,9	0,6	1,3	2,2	0,4	0,0	1,4	2,4	0,4	2,8	0,2	0,0	2,0	0,0
Правексбанк	1,4	1,5	1,2	1,1	1,4	0,0	1,3	1,0	0,3	1,0	3,0	0,0	1,7	0,1
ВАБанк	0,4	0,6	1,1	0,7	1,5	0,4	1,1	1,6	2,1	1,1	0,9	0,1	1,3	0,0
Кредит-Дніпро	0,1	0,6	1,1	1,7	0,7	13,5	1,2	2,1	0,6	0,5	1,0	0,6	0,9	0,0
Райффайзенбанк	0,2	0,4	1,0	0,5	1,8	0,6	1,2	1,9	3,6	0,8	0,0	0,0	1,2	0,0
Укрінбанк	2,4	2,1	1,1	0,8	1,4	0,2	1,2	1,2	0,4	1,3	2,0	0,0	0,9	0,0
Мегабанк	0,3	0,2	1,0	1,7	0,6	0,0	1,2	2,0	0,5	2,3	0,2	0,0	0,7	0,2
Укргазпромбанк	0,1	1,6	0,9	1,0	0,9	0,2	1,0	1,7	1,9	1,3	0,3	0,0	0,7	0,0
Креді Ліоне	0,2	0,0	0,9	1,7	0,3	0,0	1,1	1,6	1,2	1,9	0,0	0,0	0,7	0,0
ЗУКБ	0,6	0,6	0,8	0,5	1,2	0,6	0,9	0,9	0,4	0,7	1,8	0,0	1,2	0,0
Мортрансбанк	0,2	1,4	0,7	0,5	0,1	0,0	0,4	0,3	0,1	0,7	0,0	0,0	1,2	2,5
Південний	0,3	0,7	0,8	0,7	1,1	1,8	0,9	0,5	1,3	0,7	0,2	0,7	0,6	0,0
Індустріалбанк	0,1	0,2	0,7	1,4	0,3	5,7	0,9	1,4	0,2	1,2	0,1	0,2	0,8	0,0
Зевс	0,7	0,4	0,7	0,3	1,1	0,2	0,7	0,4	2,4	0,4	0,3	0,4	1,0	0,0
Мрія	0,4	0,2	0,8	0,6	1,0	0,9	0,8	0,8	0,7	0,8	0,9	0,7	0,5	0,0
Прем,єрбанк	0,7	1,5	0,6	0,3	0,9	0,0	0,6	0,6	0,9	0,4	1,0	0,0	1,0	0,0
Київ	0,5	0,5	0,6	0,7	0,6	1,8	0,7	0,5	0,1	0,8	0,4	0,0	0,9	0,5
Сітібанк Україна	0,3	0,2	0,4	0,5	0,4	0,1	0,4	0,3	1,3	0,5	0,0	0,0	1,8	0,0
Інг Банк	0,2	0,1	0,6	0,7	0,6	0,0	0,7	1,0	1,7	0,8	0,0	0,0	0,7	0,0
Укргазбанк	0,4	1,0	0,6	0,7	0,4	0,8	0,6	0,4	0,7	0,8	0,2	0,0	0,6	0,0
Сосьєте Женераль	0,1	0,3	0,5	0,5	0,4	0,1	0,5	0,7	0,7	0,8	0,0	0,0	1,0	0,0
Форум	0,3	0,1	0,5	0,4	0,7	1,8	0,5	0,4	1,2	0,3	0,4	0,8	0,7	0,3
Металург	0,3	1,0	0,4	0,4	0,3	0,0	0,3	0,3	0,1	0,5	0,5	0,1	1,1	0,0
Донміськбанк	0,5	0,5	0,2	0,3	0,2	0,0	0,3	0,2	0,4	0,3	0,1	0,0	1,6	0,0
АЖІО	0,7	0,3	0,3	0,3	0,4	0,4	0,4	0,3	0,6	0,3	0,4	0,0	1,0	0,0
Крупні банки	83,0	71,3	64,1	68,4	64,9	21,4	66,0	57,8	57,3	66,1	76,9	81,1	54,0	95,5
Залишкові банки	17,0	28,7	32,9	31,6	35,1	78,6	34,0	42,2	42,7	33,9	23,1	18,9	46,0	4,5

Агреговані статті консолідованого балансу та агреговані статті прибутків та збитків сформованої вибірки 40-ка комерційних банків за станом на 01.04.2001 року приведені в таблицях 2.8, 2.9. Коротко зупинимося на аналізі активів, пасивів, стану ліквідності й ефективності діяльності цієї консолідованої структури, яка, по суті, відображає стан усього банківського сектора України.

Таблиця 2.7.

Позиції банків за результатами діяльності на 01.04.2001р. (%)

	Р_Активи	Процентні доходи	по операціям МБК	по операціям з ЮО	по оепраціям з ФО	по операціям з ЦП	Комісійні доходи	Інші операційні доходи	від торгівельних операцій	Валові доходи	Процентні расходи
Промінвестбанк	1	11,6	7,9	14,6	3,2	1,8	14,6	4,9	4,4	10,7	9,9
Приватбанк	2	1,37	9,4	16,5	36,6	5,1	10,4	7,2	4,8	11,4	10,3
Україна	3	13,2	0,2	3,2	1,3	8,1	5,0	10,9	10,7	12,2	24,4
Укрексімбанк	4	3,7	8,9	4,3	0,1	1,4	5,8	1,2	1,3	3,5	2,9
Аваль	5	7,3	4,9	8,7	3,3	9,7	9,6	4,7	2,7	7,0	7,0
Ощадбанк	6	5,9	7,6	1,4	15,6	13,0	7,9	1,6	1,7	5,3	6,6
Укрсоцбанк	7	8,2	3,6	10,7	1,2	8,2	6,1	1,9	1,9	6,2	6,3
ПУМБ	8	2,3	9,8	2,5	0,2	1,1	3,7	1,9	2,2	2,4	2,0
Укркредитбанк	9	1,5	2,3	1,7	1,4	2,3	0,5	49,5	51,0	12,7	2,4
Брокбізнесбанк	10	1,1	2,9	0,9	6,2	1,1	0,5	0,1	0,1	0,7	1,8
Алонж	11	2,9	1,4	2,2	0,3	14,9	0,5	0,0	0,0	1,6	3,4
Надра	12	1,7	2,5	1,9	0,8	1,2	0,9	0,4	0,6	1,2	1,8
Укрсиббанк	13	1,6	0,8	2,8	1,0	0,0	2,2	0,7	0,9	1,5	1,5
Фінанси та Кредит	14	1,5	1,4	1,6	4,5	0,1	1,2	0,4	0,4	1,1	2,0
Кредитпромбанк	15	1,1	1,1	1,8	0,2	0,6	0,7	0,1	0,3	0,8	1,3
МТ-Банк	16	1,3	1,0	2,0	1,7	0,0	0,8	0,3	0,2	1,0	0,6
Правексбанк	17	2,7	2,8	3,5	7,5	0,2	1,6	0,9	0,9	2,0	2,1
ВАБанк	18	0,8	1,5	0,9	0,8	0,1	1,5	0,4	0,2	0,8	1,0
Кредит-Дніпро	19	0,7	1,4	0,8	1,0	0,0	0,9	0,3	0,4	0,6	0,7
Райффайзенбанк	20	1,0	1,1	1,5	0,2	0,0	0,5	0,3	0,3	0,7	0,7
Укрінбанк	21	1,1	0,9	1,0	1,0	0,1	1,0	0,6	0,4	0,9	1,6
Мегабанк	22	0,6	3,3	0,5	2,3	0,0	0,7	0,1	0,1	0,5	0,3
Укргазпромбанк	23	0,5	2,2	0,5	0,5	0,0	1,0	0,3	0,2	0,5	0,2
Креді Ліоне	24	0,5	1,4	0,7	0,0	0,0	0,7	0,2	3,1	0,5	0,4
ЗУКБ	25	0,9	0,7	1,0	0,9	0,0	0,7	0,2	0,3	0,7	1,1
Мортрансбанк	26	1,0	0,9	0,6	0,0	6,1	0,7	0,5	0,5	0,8	0,4
Південний	27	0,8	0,5	1,2	0,1	0,1	1,5	0,5	0,5	0,8	0,8
Індустріалбанк	28	0,6	3,3	0,5	0,3	0,9	1,2	2,8	2,8	1,2	0,6
Зевс	29	3,3	0,0	2,5	1,2	16,2	11,1	2,6	2,7	4,7	1,1
Мрія	30	0,7	1,3	0,9	2,9	0,0	1,0	0,3	0,3	0,7	0,7
Прем,єрбанк	31	0,7	0,7	0,7	1,4	1,7	0,3	2,0	0,2	0,9	0,8
Київ	32	0,6	1,7	0,6	0,1	0,1	0,3	0,2	0,1	0,4	0,6
Сітібанк Україна	33	0,4	0,9	0,4	0,0	0,0	0,1	1,0	1,1	0,5	0,3
Інг Банк	34	0,4	0,5	0,3	0,0	1,5	0,8	0,0	0,1	0,4	0,3
Укргазбанк	35	0,6	1,3	0,8	1,2	0,4	1,6	0,4	0,4	0,8	0,3
Сосьєте Женераль	36	0,4	1,2	0,1	0,1	2,9	0,4	0,2	1,3	0,4	0,1
Форум	37	0,7	0,3	1,2	0,6	0,1	0,1	0,1	0,1	0,4	0,7
Металург	38	0,7	3,4	0,7	0,1	0,7	0,4	0,3	0,3	0,6	0,3
Донміськбанк	39	0,9	0,5	1,6	0,1	0,1	0,9	0,1	0,1	0,7	0,2
АЖІО	40	0,5	2,4	0,5	0,1	0,1	0,4	0,2	0,2	0,4	0,3
Крупні банки		66,0	52,4	62,0	61,5	48,4	63,0	34,3	29,8	58,6	69,5
Залишкові банки		34,0	47,6	38,0	38,5	51,6	37,0	65,7	70,2	41,4	30,5

Продовження таблиці 2.7.

	по операціям МБК	по операціям з ЮО	по оепраціям з ФО	по операціям з ЦП	Комісійні видатки	Інші операційні видатки	від торгівельних операцій	Загальні адміністративні доходи	Видатки на персонал	Податок на прибуток	Валові видатки
Промінвестбанк	0,7	11,3	11,1	14,8	4,3	9,1	11,1	12,2	16,8	2,0	10,6
Приватбанк	3,8	8,8	15,6	9,4	2,6	4,1	9,8	13,9	7,9	3,8	11,7
Україна	9,7	9,8	11,0	1,0	1,5	30,7	37,4	10,3	12,3	0,0	16,5
Укрексімбанк	4,7	4,3	3,5	0,0	1,0	0,6	1,0	3,3	3,8	4,4	3,0
Аваль	1,4	6,3	6,4	50,2	3,0	13,3	0,3	9,7	11,4	5,3	8,3
Ощадбанк	1,0	0,5	6,7	0,0	1,3	4,1	1,6	9,9	16,7	10,6	7,3
Укрсоцбанк	0,5	8,9	5,6	0,0	1,1	0,9	0,7	6,6	12,9	1,9	6,7
ПУМБ	4,7	6,0	2,7	0,0	0,5	1,8	1,1	3,6	1,0	9,7	2,3
Укркредитбанк	13,9	3,2	1,2	0,0	5,0	2,2	0,3	1,3	0,7	0,0	3,0
Брокбізнесбанк	3,9	4,8	2,1	0,0	0,2	0,1	0,3	0,8	0,7	1,2	0,8
Алонж	3,8	1,4	8,8	0,0	0,4	0,5	2,2	1,1	0,3	0,0	1,5
Надра	2,1	3,6	0,8	11,7	1,0	0,7	0,8	1,5	0,7	0,0	1,2
Укрсиббанк	4,1	4,7	1,5	1,3	0,3	1,3	3,8	1,7	0,4	3,1	1,7
Фінанси та Кредит	4,8	3,2	1,5	0,0	0,6	0,5	0,0	1,4	0,7	1,4	1,2
Кредитпромбанк	5,5	0,5	2,2	0,0	0,3	1,4	0,9	0,9	0,3	0,0	0,9
МТ-Банк	1,3	0,2	0,8	0,0	0,2	0,0	0,0	0,8	0,4	8,0	0,9
Правексбанк	0,8	1,4	4,3	0,0	0,6	14,4	0,3	1,9	0,5	0,1	2,3
ВАБанк	0,6	1,6	0,9	0,0	0,5	0,5	0,6	1,6	0,2	1,3	0,9
Кредит-Дніпро	1,4	0,8	0,8	2,3	0,7	0,4	0,5	0,6	0,3	0,1	0,5
Райффайзенбанк	5,6	0,5	0,3	0,0	4,1	0,2	0,0	0,6	0,3	0,8	0,8
Укрінбанк	0,8	2,4	2,1	0,0	0,5	1,1	0,0	1,7	1,3	1,0	1,3
Мегабанк	1,0	0,9	0,2	0,0	0,2	0,0	0,0	0,7	0,5	3,9	0,4
Укргазпромбанк	0,2	0,6	0,5	0,6	0,1	0,0	0,0	0,5	0,1	0,5	0,6
Креді Ліоне	2,7	1,2	0,0	0,0	0,1	0,0	16,4	1,7	0,6	2,0	0,4
ЗУКБ	0,5	1,3	1,6	0,0	0,6	0,4	0,3	0,8	0,8	0,0	1,0
Мортрансбанк	0,4	1,1	0,0	0,0	0,2	2,3	2,8	0,7	0,2	0,0	0,6
Південний	3,6	0,6	0,1	4,7	0,3	0,1	0,2	1,5	0,5	0,0	0,9
Індустріалбанк	0,2	2,5	0,8	0,0	9,5	0,3	0,0	0,4	0,2	1,4	1,1
Зевс	0,6	0,7	1,4	0,9	57,8	0,0	0,0	1,1	0,7	3,8	5,2
Мрія	1,0	1,5	1,0	0,4	0,4	0,7	0,0	0,6	0,8	1,2	0,7
Прем,єрбанк	0,5	1,1	1,4	0,0	0,1	0,8	0,1	0,4	0,4	0,0	1,0
Київ	0,4	1,4	0,7	0,0	0,1	0,3	0,0	0,6	0,4	0,4	0,5
Сітібанк Україна	2,6	0,4	0,0	0,0	0,0	1,2	0,0	0,7	0,6	15,3	0,7
Інг Банк	2,3	0,5	0,0	0,0	0,2	3,6	0,6	0,6	0,9	0,0	0,6
Укргазбанк	1,6	0,3	0,2	0,0	0,1	1,6	0,2	1,2	1,2	0,4	0,8
Сосьєте Женераль	0,9	0,4	0,0	0,0	0,1	0,0	6,0	0,7	0,6	0,0	0,3
Форум	4,6	0,4	0,3	2,7	0,2	0,2	0,0	0,4	0,2	1,0	0,4
Металург	0,1	0,4	0,9	0,0	0,1	0,7	0,2	0,5	0,8	2,0	0,5
Донміськбанк	1,2	0,4	0,2	0,0	0,0	0,0	0,1	0,3	0,1	11,0	0,4
АЖІО	0,7	0,1	0,7	0,0	0,2	0,1	0,1	0,7	0,5	2,5	0,4
Крупні банки	26,4	55,9	62,6	75,4	15,3	64,6	63,0	69,5	82,8	37,6	66,4
Залишкові банки	73,6	44,1	37,4	24,6	84,7	35,4	37,0	30,5	17,2	62,4	33,6

Таблиця 2.8.

Агрегований баланс вибірки 40-ка банків на 01.04.2001р.

Стаття активу	в млн. грн.	в %	Стаття пасиву	в млн. грн.	в %
Робочі активи	21533,34	86,41	Усього обов,язків	20694,07	83,04
Дохідні активи	19038,09	76,40	Платні пасиви	19482,34	78,18
Високоліквідні активи	5603,80	22,49	Онкольні залучення	9211,85	36,97
Каса	667,49	2,68	Строкові залучення	9028,53	36,23
Коррахунок в НБУ	2223,19	8,92
Коррахунки в інших банках	2502,14	10,04	Коррахунки банків	850,98	3,41
Кредитно-інвестиційний портфель	15717,12	63,07	Залучені кошти та ЦП	18240,39	73,20
Кредитний портфель	14087,94	56,53	Залучені кошти	17396,90	69,81
Кредитний портфель в ВКВ	7937,62	31,85	Залучення в ВКВ	8180,17	32,83
Срочні кредити	10740,68	43,10	Строкові вклади	8185,05	32,85
Короткострокові кредити	7199,99	28,89	Вклади до запитання	9211,85	36,97
Довгострокові кредити	2596,59	10,42
МБК виданий	2358,60	9,46	МБК получений	3200,49	12,84
Кредити юр. особам	10868,61	43,61	Кошти юр. особ	7617,80	30,57
Кредити фіз. особам	560,85	2,25	Кошти фіз. особ	4504,78	18,08
Пролонговані кредити	1014,52	4,07
Прострочені кредити	1935,40	7,77
Сумнівні до повернення	396,72	1,59
Цінні папери	1629,18	6,54	Цінні папери банку	843,49	3,38
ОВГЗ	747,12	3,00
Дебіторська заборгованість	1850,02	7,42	Кредиторська заборгованість	1241,96	4,98
Інші активи	1240,61	4,98	Інші зобов,язання	1211,72	4,86
Основні засоби	2145,58	8,61	Балансовий капітал	4225,47	16,96
Резерви під сумнівну заборгованість	-1637,59	-6,57	Статутний фонд	1764,60	7,08
			Фонди банку	2220,12	8,91
			Прибуток	240,75	0,97
Баланс	24919,53	100,00	Баланс	24919,53	100,00

Активи

• За проаналізований термін активи балансу підвищились на 18,25%. При цьому об^’єм кредитно-інвестиційного портфеля зріс на 21,5% (питома вага КІП у валюті балансу зріс на 1,7%). Найбільші темпи росту пов^’язані з МБК виданими (61,7%), кредитами фізичним особам (36,3%) та інвестиціям в цінні папери (19,2%). Довгострокова складова кредитного портфелю зросла на 23,2%. При цьому такі темпи росту виданих МБК пояснюється не розширенням внутрішнього ринку МБК (внутрішній ринок стиснувся й складає біля 800-900 млн. гривень), а розширенням об^’єму виданих МБК (розміщених депозитів) іноземним банкам.

• Питома вага доходостворюючих активів у складі активів складає біля 76% (варіація значень від 61% до 93%), відношення дохідних активів до платних пасивів – 0,98 (варіація значень від0,74 до 1,89). Значення цих показників свідчать про те, що в цілому рівень дохідних активів знаходиться поблизу граничних нижніх значень (відповідно –75% та 1,00%), при яких банки здатні забезпечувати необхідний рівень дохідності для виконання обов^’язків по платним пасивам. При цьому у 9-ти із 40-ка банків (5 з них – системні банки) обидва ці показники мають значення нижче граничних значень. А якщо брати до уваги тільки другий показник (а він має пріоритет), то у 13-ти банків він знаходиться нижче граничного значення, що потенційно може призвести до збиткової діяльності (для деяких з них – це вже здійснившийся факт).

• Відношення величини кредитного портфелю до всіх обов^’язків складає 0,68 (варіація значень від 0,23 до 1,85), що свідчить про помірну кредитну політику, здається банками в цілому. Однак при цьому 11 банків проводять «обережну» кредитну політику (для 9-ти банків така політика вже або потенційно співставна зі збитковістю діяльності), 8 банків – помірну, 4 – агресивну та 17 банків – невиправдано агресивну кредитну політику. Невиправдано агресивна кредитна політика пояснюється або стрімким одержанням сверхприбутків, або стрімкістю компенсувати збитки від проблемних кредитів.

• Відношення залучених міжбанківських кредитів (депозитів) до розміщених міжбанківських кредитах складає біля 1,36. Значення цього показника свідчить про те, що в цілому розглядаєма група банків є позичальником. При цьому 21 банк виступає в ролі позиковця, а 19 банків – в ролі кредитора.

• Відношення кредитного портфеля до балансового капіталу складає 3,33. При цьому один із комерційних банків проводить невиправдано небезпечну кредитну політику, не забезпечену власним капіталом (граничне верхнє значення цього показника –0,8).

• Питома вага прострочених та сумнівних до повернення кредитів в кредитному портфелі банків складає 16,55%. За цим показником якості кредитного портфелю банки розподілились слідуючим виглядом: 19 банків – менше 5%; 10 банків – в межах 5-10%, 5 банків – в межах 10-20%, 3 банка – в межах 20-30% та у 3-х банків «погані» кредити складають більше 30% кредитного портфеля.

• Відношення сформованих резервів під сумнівну заборгованість до розміру кредитного портфеля та дебіторської заборгованості банків складає 9,32%. По цьому показнику банки розподілились слідуючим образом: 12 банків – менш 5%, 14 банків – в межах 5-10%, 11 банків – в межах 10-20%, 1 банк – більше 20%. 18 банків мають недостатній розмір сформованих резервів (значення даного показника не перекриває значення попереднього показника).

Таблиця 2.9.

Агреговані статті прибутків та збитків вибірки 40-ка банків на 01.04.2001р.

Найменування статті	в млн. грн.	в %	Найменування статті	в млн. грн.	в %	Найменування статті	в млн. грн.
Процентні доходи	1036,46	53,80	Процентні видатки	-704,01	41,76	Процентний дохід (нетто)	332,45
по операціям МБК	81,43	4,23	по операціям МБК	-68,19	4,04		13,23
по операціям з ЮО	566,49	29,40	по операціям з ЮО	-83,98	4,98		482,52
по операціям з ФО	24,62	1,28	по операціям з ФО	-210,67	12,50		-186,05
по опрераціям з ЦП	101,78	5,28	по опрераціям з ЦП	-19,68	1,17		82,10
по опрераціям з філіалами	251,07	13,03	по опрераціям з філіалами	-251,32	14,91		-0,26
Комісійні доходи	388,02	20,14	Комісійні видатки	-128,91	7,65	Комісійний дохід (нетто)	259,11
по операціям з банками та клієнтами	385,30	20,00	по операціям з банками та клієнтами	-126,12	7,48		259,19
по опрераціям з філіалами	2,80	0,15	по опрераціям з філіалами	-2,79	0,17		0,01
Інші операційні доходи	456,54	23,70	Інші операційні видатки	-98,66	5,85	Інший операційний дохід (нетто)	357,88
від торгівельних операцій	443,21	23,00	від торгівельних операцій	-80,98	4,80		362,22
			Загальні адміністративні видатки	-268,04	15,9		-268,04
			на основні засоби	-75,41	4,47		-75,41
			на господарчі потреби	-64,63	3,83	-64,63 на телекомунікації -36,74 2,18 -36,74 сплата податків -38,93 2,31 -38,93 Видатки на персонал -179,43 10,64 -179,43 Операційний прибуток 501,98 Доходи від зменшення резервів під безнадійну заборгованість 5,89 0,31 Видатки на формування резервів під безнадійну заборгованість -209,66 12,44 -203,77 Інші доходи 39,69 2,06 Інші доходи -73,43 4,36 -33,74 Прибуток до сплати податків 264,47 Податок на прибуток -23,71 1,41 -23,71 Валові доходи 1926,60 100,00 Валові видатки -1685,85 100,00 Прибуток 240,75 Ліквідність Відношення високоліквідних активів до онкольних обов,язків складає 60,83% (варіація значень від 21,77% до 284,4%). При цьому у 30-ти банків цей показник перевищує значення 50% (збиткова ліквідність). Збитковий рівень миттєвої ліквідності свідчить про незадовільне управління ресурсами, що призводить до зниження рівня одержаного прибутку. Рентабельність Така структура активів та пасивів за підсумками І кварталу 2001 року забезпечила прибутковість активів (ROA) на рівні 2,9% річних та прибутковість капіталу (ROE) на рівні 17,09% річних. В цілому ці показники свідчать про нормальний рівень рентабельності активів (оптимальне значення 1-4% річних) та достатньо ефективному використанні власного капіталу (оптимальне значення 15,0-40,0% річних). Якщо ж з розглядаємої вибірки банків виключити банк, показавший найвищий фінансовий результат (УКРКРЕДИТБАНК – 193,3 млн. грн., консолідований фінансовий результат останніх банків –47,45 млн. грн.), то показники рентабельності приймуть наступні значення: ROA=0,59% річних; ROE=3,57% річних. Та висновки про рентабельність банківського сектора стануть прямо протилежними: неефективна робота активів та крайнє неефективне використання власного капіталу. Причина неефективного використання власного капіталу може бути пояснена, якщо розложити прибутковість капіталу на фактори (формула Дюпона): ROE=((Прибуток/Доходи) х (Доходи/Активи) х (Активи/Капітал)) /100 (2.22) Підставивши відповідні значення, для всіх 39 банків отримаємо: 3,57% = (2,82% х 20,88% х 6,07) / 100. У розрізі крупних банків та наступних банків, відповідно отримаємо: 1,36% = (0,91% х 20,94% х 7,09) / 100. 6,54% = (6,71% х 20,75% х 4,70) / 100. Основна причина низької рентабельності власного капіталу банківської системи в цілому напряму пов’язана з ефективністю управління витратами (найкращий діапазон значень для доходної маржі 8-16). Достатньо високий рівень дохідності активів (звичайний діапазон значень 14-22%) можна пояснити не ефективністю управління активами та пасивами, а дешевою ресурсною базою. В структурі доходів процентні доходи складали 60,66, комісійні доходи – 22,94%, інші операційні доходи – 13,70%. В структурі найбільш питома вага приходяться на процентні видатки –42,91%, комісійні витрати – 7,49%, інші операційні витрати – 5,90%, загальні адміністративні витрати – 16,17%, витрати на персонал –10,89%, витрати на формування резервів під безнадійну заборгованість –13,56%, сплату податку на прибуток – 1,45%. З 40-ка банків чисті процентні збитки понесли – 4 банка, чисті комісійні збитки – 4 банка, а чисті операційні збитки – 5 банків. При цьому 8 банків показали від’ємний фінансовий результат. 2.3. Аналіз прибутковості комерційного банку «Мрія" Аналіз динаміки одного із головних показників, які характеризують ефективність банківської діяльності, – прибутковості активів (відношення чистого прибутку до середніх активів) – свідчить, що протягом двох останніх років його значення по банківській системі України постійно і досить стрімко знижується – дивіться малюнок. Зауважимо, що для банків розвинених країн аналогічний показник коливається на рівні 0,75 – 1,5 %. Беручи до уваги ці орієнтовні значення, тенденцію зниження прибутковості активів протягом 1999 року можна вважати певним чином закономірним явищем, хоч і з деякими застереженнями. Йдеться насамперед про взаємозв’язок таких категорій, як прибуток і ризик, що, як відомо, перебувають у прямій залежності. Так, зниження прибутковості розглядається як виправдане за умови відповідного зменшення ризику. Хоч рівень сукупного ризику, який супроводжує діяльність вітчизняної банківської системи, не піддається точному виміру, але й на інтуїтивному рівні зрозуміло, що вести мову про адекватне зменшення ризикованості в даному разі навряд чи доречно. Щодо ситуації, яка склалася в першій половині 2000 року, коли рівень прибутковості активів знизився до 0,58%, то її слід розцінити як критичну. Нагадаємо, що в процесі аналізу динаміки, крім абсолютних значень показника, суттєву роль відіграє характер виявленої тенденції (стабільність, зростання, спад). Оскільки прибутковість активів комерційних банків за півтора року (з 01.01.99 до 01.07.00) знизилася у 15,5 разу, це теж дає вагомі підстави визнати ситуацію критичною. З огляду на це доречно проаналізувати динаміку основних фінансових коефіцієнтів, що характеризують діяльність банків України, а також порівняти їх з аналогічними показниками банків США, як країни, банківська система якої досягла значного прогресу (див. табл. 2.10.). Зауважимо, що наведені дані хоч і не повністю зіставні через відмінності соціально-історичного та економічного характеру, а також через окремі розбіжності в системах обліку, правовому й законодавчому полі, зокрема щодо правил і норм оподаткування фінансових результатів діяльності, все ж відображають загальні тенденції. Порівняльний аналіз фінансових коефіцієнтів банківських систем України і США засвідчив, що в цілому вони можуть порівнюватися (а це вже позитивний момент), а найбільші відмінності стосуються ліквідності й кредитного ризику. Так, миттєва ліквідність українських банків на 29,8%, або майже в 2,5 разу, перевищує аналогічний показник банків США, причому в наступний період ця тенденція посилюється. Питома вага ліквідних активів у структурі балансу вітчизняних банків (75,8%) у 4,3 рази перевищила відповідний коефіцієнт американських банків (19,92%). Слід визнати, що високий рівень ліквідності банків позитивно оцінюється з погляду клієнтів, контрагентів, кредиторів, але негативно впливає на прибутковість, адже дохідність активів перебуває в оберненій залежності від їх ліквідності. Оскільки в даному разі нас цікавить саме прибутковість банків, високий рівень ліквідності слід розглядати як одну із причин зниження прибутків у вітчизняній банківській системі. Таблиця 2.10. Аналіз основних показників діяльності банків, (%) № п/п Показник США Україна Відхилення 1999 I півріччя 2000 (3) - (2) (4) - (3) 1 2 3 4 5 6 1 Чистий прибуток/власний капітал 14,97 21,40 5,50 6,43 -15,90 2 Чистий прибуток/активи 1,14 2,09 0,58 0,95 -1,51 3 Власний капітал/активи 7,98 9,80 10,57 1,82 0,77 4 Достатність капіталу 11,30 21,80 19,60 10,50 -2,20 5 Загальний капітал/активи 9,16 22,60 21,44 13,44 -1,16 6 Додатковий капітал/усього капітал 16,89 21,54 18,37 4,65 -3,17 7 Власний капітал/усього кредитів 12,61 22,90 25,70 10,29 2,8 8 Кредити/усього активи 65,01 42,80 41,12 -22,21 -1,68 9 Резерв/усього активи 2,11 11,40 16,73 9,29 5,33 10 Миттєва ліквідність 19,92 49,70 59,50 29,78 9,80 11 Ліквідні активи/усього активи 17,49 75,80 78,2 58,31 2,40 12 Чиста процентна маржа 3,95 6,70 5,00 2,75 -1,70 Звісно, з погляду забезпечення стабільності всієї банківської системи України такий надзвичайно високий рівень ліквідності американських банків дає підстави робити висновок про їхню нестабільність. У зв’язку з цим зазначимо, що достатній рівень ліквідності забезпечується не тільки і не стільки накопиченням ліквідних активів, а й доступністю і стабільністю джерел їх поповнення. Банки США мають змогу користуватися перевагами, які надає високорозвинений фінансовий ринок, і залучати ліквідні засоби в будь-який час у необхідній кількості, що дає змогу підтримувати запас ліквідних активів на мінімальному рівні. Українські банки змушені накопичувати ліквідність, адже нерозвиненість внутрішнього фондового та валютного ринків, відсутність виходу на міжнародні ринки грошей унеможливлює застосування досконаліших методів управління ліквідністю. Негативно вплинули на прибутковість і структурні зрушення в портфелі активів, які мали місце протягом аналізованого періоду, зокрема такі, як зниження питомої ваги кредитного портфеля в активах, оскільки кредити завжди були найдохіднішими банківськими активами. Наголосимо, що в міжнародній банківській практиці оптимальним вважається рівень 60-65%, який і спостерігається в американських банках, тоді як у вітчизняній банківській системі цей показник в 1,5 раз нижчий. Але висока дохідність кредитних операцій супроводжується ще й високим ризиком, рівень якого відображає відношення обсягу резерву на покриття кредитних ризиків до обсягу кредитів. В Україні такий резерв ще не сформований у повному обсязі, тому розрізняють розрахункову та фактичну величину резерву. В процесі обчислень відповідного показника використана розрахункова сума резерву як така, що точніше відображає рівень кредитного ризику банків. У США подібної проблеми не виникає, оскільки резерви вже давно і в повному обсязі сформовані. Як свідчать дані таблиці 2.10, кредитний ризик вітчизняних банків суттєво перевищує (у 5,4 раз) аналогічний показник американських банків, крім того, протягом першого півріччя 2000 року ця негативна тенденція поглиблювалася і значення відповідного показника збільшилося на 5,33%. Зрозуміло, що проблемні кредити дають збитки банку, а тому є ще однією причиною зниження прибутковості. Аналіз динаміки таких показників, як прибутковість капіталу, прибутковість активів, чиста процентна маржа, свідчить, що їх значення протягом першої половини 2000 року погіршилися. Це сталося насамперед унаслідок збільшення сукупного капіталу та активів по банківській системі в цілому. Так, досить яскраво виявляється тенденція до зростання рівня капіталізації банків, що само собою є, безперечно, позитивним фактом, причому темпи зростання статутних фондів банків вищі, ніж темпи зростання сукупного капіталу. Одночасно поліпшився якісний склад капіталу за рахунок зменшення питомої ваги додаткового капіталу в його структурі. При зростанні капіталу для підтримки його прибутковості на попередньому рівні необхідно забезпечити адекватні темпи зростання прибутку, але такого завдання вітчизняним банкам вирішити не вдалося. Аналіз абсолютної величини прибутку у системі комерційних банків свідчить, що банки не тільки досягли відповідного зростання у 2000 році, а й не змогли одержати прибутку на рвні попереднього року. Так, величина прибутку по .банківській системі на 01.07.2000 року становила 133,1 млн. грн., тоді як за відповідний період минулого року – 309,1 млн. грн., що в 2,3 рази більше. Прибутковість власного капіталу становила лише 5,5%, що в 3,9 раз менше, ніж у попередньому періоді. У процесі дослідження прибутковості важливе місце посідає аналіз обсягів і структури доходів і витрат банків. Так, темпи зростання доходів в першій половині 2000 року порівняно з відповідним періодом попереднього року становили 120%, тоді як темпи зростання витрат – 131%, причому процентні витрати зросли на 34%. Це свідчить про недосконалість застосовуваних методів управління, прорахунки у сфері менеджменту й відсутність скоординованого підходу до управління активами і пасивами банку. Випереджаючі темпи зростання витрат у порівнянні з доходами розцінюються як досить небезпечна тенденція, яка значною мірою й зумовила зниження прибутків. Протягом 2000 року деякі комерційні банки не змогли уникнути поточних збитків, серед них і два із групи найбільших «Україна» та Ощадбанк. Із цього приводу зауважимо, що вести мову про прибутковість активів чи капіталу у випадку, коли фінансовим результатом діяльності банку є збитки, на нашу думку, не зовсім коректно, хоч іноді такі дані наводяться зі знаком мінус, наприклад прибутковість капіталу в першій половині 2000 року по групі найбільших банків становила мінус 2,8%.[11: #10,c.31]. Звичайно, для порівняння збиткових банків можуть бути використані відносні показники, але при цьому аналіз зміщується в іншу (від’ємну) площину, яка потребує визначення відповідних (відмінних од звичайних) параметрів відліку. Зауважимо, що середньо галузеві показники маскують варіативність результатів, одержаних у середині системи, тому звернемося до аналізу показників прибутковості банків (*за рейтингом «Банк-Інформ» при АУБ), які змогли одержати досить високі прибутки за дев’ять місяців 2000 року (табл. 2.11.). Порівняльний аналіз показників прибутковості свідчить про досить високий рівень їх диференціації, який відображає величину розриву між коефіцієнтами окремих банків та середньогалузевими значеннями. Так, найвищий показник прибутковості активів (19,89 – Донміськбанк) – у 9 разів, або на 800%. Подальший аналіз свідчить, що понад 50% прибутку, одержаного банківською системою за 9 місяців 2000 року, було генеровано тільки шістьма банками, а десять перших за рейтингом прибутковості банків сформували 60,6% загального прибутку. Отже, за результатами проведеного аналізу можемо зробити висновок, що думка про високу прибутковість банківської системи є скоріше міфом, тоді як для окремих банків це реальність. Насамкінець, зазначимо, що прибутковість – тільки один із багатьох аспектів, за якими оцінюється діяльність банку, і тому не може сприйматися як остаточне свідчення ефективності його роботи. Для банків як установ, діяльність яких значною мірою заснована на довірі з боку клієнтів і які розпоряджаються значною частиною суспільного капіталу, пріоритетне значення можуть мати такі характеристики, як надійність і стабільність. Під цим кутом зору головна стратегічна мета визначається як зниження ризику за умови збереження певного рівня прибутковості, що дає змогу банкам досягнути адекватної рівноваги в умовах мінливого ринкового середовища. Таблиця 2.11. Показники прибутковості банків за даними балансів на 01.10.2000р. № п/п Назва банку Прибуток (млн. грн.) Питома вага, % Прибутковість статутного капіталу,% Прибутковість активів,% 1 Алонж 57,417 16,9 345,05 10,55 2 ПУМБ 38,293 11,277 166,49 6,51 3 МТ-Банк 23,589 6,947 53,31 8,35 4 Металург 19,434 5,723 167,19 15,73 5 Донміськбанк 17,057 5,023 47,73 19,89 6 Приватбанк 15,945 4,696 11,39 0,70 7 Укрсіббанк 15,343 4,519 17,05 4,41 8 Сосьєте Женераль 12,151 3,519 52,13 10,47 9 Індустріалбанк 7,436 2,190 71,42 5,79 10 Фінанси та кредит 6,288 1,852 67,16 6,25 Усього 339,563 100 19,20 2,21 З обставин, що склалися в нашій країні, орієнтація на стабільність видається найвиважливішою політикою, а тому підсумкова оцінка діяльності як окремого банку так і банківської системи в цілому має ґрунтуватися на даних комплексного економічного аналізу. Аналіз рейтингової оцінки діяльності комерційних банків Для здійснення комплексного рейтингового оцінювання діяльності банків нами пропонується специфічний підхід, демонстрацію якого буде проведено на прикладі системи CAMEL. Як відомо, рейтингове оцінювання CAMEL ґрунтується на узагальнюючому оцінюванні основних показників діяльності банків, що дає змогу визначити фінансове становище кожного банку на основі єдиних критеріїв та здійснювати контроль за дотримуванням нормативних вимог НБУ. Така система рейтингу допомагає органам нагляду виявити банки, що мають у своїй діяльності істотні недоліки, які можуть у кінцевому результаті, призвести їх до банкрутства. Зробимо спробу побудувати модель поведінки комерційних банків за допомогою методів багатовимірного статистичного аналізу в межах вибраної системи показників. Особливість даних, що розглядаються, полягає в тому, що кожному банку, який вивчається, відповідає певний вектор ознак. Надзвичайно важливим при визначенні рейтингу за допомогою статистичного аналізу є виявлення розшарування даних на чітко виражені групи (кластери, класи та ін.) в р-вимірному просторі. Це дає можливість розв’язати проблеми відбору найбільш інформативних показників., зниження розмірності досліджуваного простору ознак, а також класифікації банків. При цьому слід мати на увазі, що набору оцінок, який дає змогу в стислому вигляді описати стан того чи іншого банку, як правило, немає. У таких випадках звичайно використовують експертні методи. До участі в експертному опитуванні залучаються фахівці ознайомлені зі станом справ, що дає змогу суттєво підвищити якість і ефективність аналізу. Інформацію, отриману від експертів, має бути представлено у формі, зручній для подальшого вивчення. Можливість формалізації інформації залежить від специфічних можливостей досліджуваного банку, повноти даних, якісного складу експертів. Завдання експерта полягає в тому, щоб умістити кожний запропонований на розгляд банк у певний оціночний інтервал. При формуванні матриці початкових даних використовують 5-бальну шкалу, відповідно до якої комерційний банк оцінюється таким чином: 1 – «сильний»; 2 – «задовільний»; 3 – «посередній»; 4 – «граничний»; 5 – «незадовільний». На нашу думку, найбільш прийнятим для зниження розмірності матриці початкових даних є один із методів багатомірного статистичного аналізу – факторний аналіз. Модель факторного аналізу може бути записана в спрощеному вигляді: F = f1x1 + f2x2 + ... + fnxn + e, (2.24) де f – факторні навантаження; x – значення змінних; e – випадкові відхилення; n – кількість змінних. Використання факторного аналізу при оцінюванні стану комерційних банків можна проілюструвати на конкретному прикладі. З метою проведення аналізу було відібрано 20 банків, для яких розраховано основні показники системи CAMEL. Таблиця 2.12. Результати оцінювання діяльності комерційних банків за системою CAMEL за 1-й період Банк C A E L 1 3,2 2,3 2,7 1,8 2 1,9 3,4 1,8 3,4 3 2,8 2,6 2,9 3,1 4 3,2 2,7 2,2 3,3 5 4,0 2,1 1,9 3,5 6 2,5 1,9 3,7 2,9 7 2,1 2,5 4,1 2,2 8 2,9 3,1 2,8 2,7 9 4,0 2,8 2,8 2,9 10 3,3 2,1	3,3	2,7
11	3,8	2,9	3,7	1,6
12	2,7	4,1	3,2	2,3
13	3,7	2,1	2,5	3,9
14	3,1	3,9	2,7	3,1
15	3,3	2,3	3,9	3,3
16	3,1	3,0	2,4	3,3
17	2,9	3,1	1,9	4,4
18	2,7	3,9	2,4	4,2
19	4,1	3,2	2,3	4,0
20	2,3	4,1	3,5	3,9

Враховуючи конфіденційність оцінок, ми присвоїли досліджуваним банкам умовні номери, що виключає можливість несанкціонованої ідентифікації даних. При цьому зі всієї сукупності даних було відібрано 5 банків, які мають тенденцію до поліпшення показників, 5 – до погіршення і 10 банків, що мають відносно стабільний стан. (Див. Табл. 2.12; 2.13; 2.14).

Таблиця 2.13.

Результати оцінювання діяльності комерційних банків за системою CAMEL за 2-й період

Банк	C	A	E	L
1	3,0	2,2	2,5	1,7
2	1,8	3,6	1,6	3,2
3	2,6	2,4	2,8	3,0
4	3,0	2,6	2,0	3,2 5 3,8 2,0 1,8 3,2 6 2,4 2,0 3,6 3,0 7 2,2 2,6 4,3 2,0 8 3,0 3,0 3,1 2,5 9 4,2 2,6 3,0 2,5 10 3,6 2,2 3,5 3,0 11 4,0 2,8 3,8 1,7 12 2,8 4,2 3,3 2,2 13 3,8 2,2 2,6 4,0 14 3,0 3,8 2,6 3,2 15 3,4 2,2 4,0 3,2 16 3,4 3,2 2,6 3,7 17 3,0 3,4 2,1 4,7 18 2,8 4,0 2,5 4,5 19 4,2 3,4 2,5 4,2 20 2,6 4,4 3,8 4,2 Таблиця 2. 14. Результати оцінювання діяльності комерційних банків за системою CAMEL за 3-й період Банк C A E L 1 2,7 2,0 2,4 1,6 2 1,5 3,1 1,2 2,9 3 2,1 2,2 2,4 2,5 4 2,7 2,3 1,7 3,0 5 3,4 1,8 1,4 2,9 6 2,3 2,1 3,5 2,8 7 2,7 2,3 4,1 2,2 8 2,9 3,1 2,8 2,4 9 4,1 2,4 3,1 2,5 10 3,3 2,4 3,4 2,7 11 4,3 2,5 3,4 1,5 12 3,2 4,3 3,2 2,1 13 3,9 2,1 2,8 4,2 14 2,9 3,7 2,6 3,1 15 3,6 2,1 4,2 3,1 16 3,6 3,7 2,9 3,9 17 2,9 3,3 2,2 4,6 18 3,3 4,4 2,9 4,7 19 4,4 3,7 2,9 4,5 20 2,9 4,7 4,2 4,6 Крім цього для наочності було додано умовні маркерні набори даних, адекватні за системою CAMEL абсолютно надійному банку – (1,1,1,1), банку-банкруту – (5,5,5,5), а також дані про 3 банки, що посідають проміжне становище в цій системі (відповідно 2,2,2,2, 3,3,3,3 і 4,4,4,4). Третій показник (М – менеджмент) до уваги не брався, оскільки він розраховується на основі даних усіх інших компонентів – достатності капіталу, якості активів, дохідності активів та ліквідності. Дані розглядалися в трьох послідовних періодах. Після обробки первісного масиву даних було отримано комерційну матрицю такого вигляду: Схема 1. Комерційна матриця C A E L C 1,0 0,019 0,169 0,228 A 0,019 1,0 0,125 0,436 E 0,169 0,125 1,0 -0,144 L 0,228 0,436 -0,144 1,0 Власні значення й процентні відношення виділених факторів надано в Табл. 2.15. Четвертий фактор дорівнює «0», тому про нього в таблиці не подано інформації. Слід відзначити, що на перші два фактори припадає не менше 84% повної дисперсії матриці початкових даних, у результаті первісний масив можна подати в двовимірному просторі. Таблиця 2.15. Власні значення і процентні відношення факторів Фактор Власне значення Процентне відношення,% 1 0,9193 61,12 2 0,3473 23,09 3 0,2375 15,79 Значення факторних навантажень у таблиці 2.16. Досліджуваний простір факторів цілком задовільно описується лінійною моделлю: F1 = 0.248x1 + 0.630x2 + 0.030x3 + 0.678x4; F2 = 0.359x1 – 0.011x2 + 0.445x3 + 0.141x4. Фактор F1, на нашу думку, можна розглядати як інтегральний показник діяльності банку. Чим менше його значення, тим краще становище банку. Це зумовлене особливостями системи оцінювання CAMEL. У факторі F2 параметрам С (достатності капіталу) і Е (доходності активів) відповідають позитивні навантаження, а параметрам А (якості активів) і L (ліквідності) – негативні. Можна зробити висновок, що запропонований спосіб подачі показників, які характеризують банки в полі виділених факторів, може бути застосовано до комерційних банків при визначенні їхнього рейтингу. Таблиця 2.16. Значення факторних навантажень Фактор C A E L 1 0,248 0,630 0,030 0,679 2 0,359 -0,011 0,445 -0,141 3 0,292 -0,294 -0,187 0,175 В умовах фінансової кризи реалізація викладених пропозицій дала б змогу оперативно відстежувати всі зміни в банківській системі України та прогнозувати фінансову надійність комерційних банків. Вдосконалення аналізу діяльності комерційного банку Аналіз ефективності банківської діяльності зводиться до оцінки рентабельності комерційного банку, включає до себе кількісний та якісний аналіз. Кількісний аналіз засновано на застосуванні фінансових коефіцієнтів, аналізі динаміки показників, виявленню загальних трендів, а також порівнювальному аналізі значення показників (коефіцієнтів) даного банку в порівнянні з іншими банками. Якісний аналіз засновано на аналізі структурі доходів та видатків банка, оцінці тенденцій їх зміни. При визначенні ефективності роботи банку за якийсь термін часу поперед всього акцент робиться на аналізу рентабельності банку, який здійснюється із застосуванням показників, для розрахунку яких треба знати об’єм прибутку, отриманого банком в відліковому терміні. Розрахування прибутку західного банку здійснюється по наступній схемі: Чистий прибуток = Чистий процентний дохід + Інші доходи – Непроцентні видатки – Податки (2.25) Чистий прибуток використовується банком для виплати дивідендів акціонерам та забезпечує зростання капіталу, який є невід’ємною частиною для зростання банку. Чистий процентний доход розраховується так: Чистий процентний доход = Процентні доходи – Процентні видатки – Збитки по ссудам (2.26) Інші доходи банки тримають у вигляді комісійних по банківським послугам. Непроцентні видатки – це заробітна платні та премії робітників, витрати на придбавання та утримання споруд, устаткування та ін. В сучасній закордонній банківській практиці виділяють три основних способи розрахунку рентабельності банку: Аналізують дохідність капіталу банка (ROE) виходячи з балансових даних банку. ROE = Чистий прибуток (2.27) Акціонерний капітал Оптимальне значення ROE, на думку західних аналітиків, повинні знаходитися в мережах 10 – 20%. Значенню ROE є підстава показників ринку. Дана формула прибутковості капіталу або прибутку на власний капітал банку приблизно 30 років назад використовувалися для розрахунку рівня рентабельності банку, а в наші часи її використовують для виявлення поточного доходу. При оцінці ефективності роботи найвищого менеджменту аналізується рентабельність активів (ROA); цей показник показує на скільки банк ефективно розміщував банківські ресурси та як широко використовується рейтинговими організаціями при ранжуванні банків. В міжнародній банківській практиці прийнято враховувати нормальним значення ROA не нижче 1. Цей показник розраховується наступним шляхом: ROA = Чистий прибуток (2.28) Акціонерний капітал Використовують дані про рівень ставки дохідності, потребуємої інвестором. Можна сказати, що це ринкова ціна, так як усі інвестори вимагають дохід одного рівня. Загальна рентабельність банку = Дивідендний дохід + Приріст капіталу (2.29) Отже, загальну рентабельність банку можна показати у вигляді відношення (Модель Гордона): Загальна рентабельність = D1 + P1 – P0 (2.30) Р0 Р0 де D1 – дивіденди на кінець року; P0 – ціна купівлі цінного паперу; P1 – ціна продажу акцій. Наприклад, якщо D1 = $5, P0 = $100, P1 = $110, тоді підставивши ці дані в формулу Гордона, отримаємо загальну рентабельність банку, яка дорівнює 15% ((5 : 100 + (110 - 100)) : 100 = 15%. Взагалі ця формула використовується для розрахунку рентабельності банку на кінець року. ЇЇ застосовують також для визначення поточної рентабельності. Банк може досягти мети зростання фінансових результатів діяльності тільки в тому випадку, якщо він виконує жорсткий контроль за своїми видатками. Висновки Центральну функцію комплексного аналізу банківської діяльності, яку він виконує в банку, можна назвати пошук резервів підвищення ефективності функціонування на основі вивчення передового досвіду та досягнень науки і практики. Це дозволяє оптимізувати структуру активів та пасивів з метою максимізації прибутку банку. Проведення комплексного аналізу банківської діяльності є запорукою успіху для будь-якого комерційного банку. Результати аналізу служать необхідним інформаційним джерелом для керівництва банку; за їх допомогою приймаються управлінські рішення по регулюванню банківської діяльності. При проведенні аналізу діяльності комерційного банку необхідно мати аналітичні матеріали, які б дозволили отримати дійсну та повну інформацію про банк: його фінансовий стан, результати діяльності. Такою інформацією можуть бути: баланс банку, звіти про прибутки та видатки, данні про рахунки аналітичного обліку тощо. Аналіз активів комерційного банку припускає аналіз структури його активних операцій і оцінку економічної діяльності і ризикованості окремих операцій. Це найбільш важлива стадія аналізу діяльності комерційного банку, тому що структура і якість активів в значній мірі обумовлюють ліквідність та платоспроможність банку і в кінцевому рахунку – його надійність та прибутковість. Аналізуючи напрямки використання засобів, порівнюють отриману інформацію з аналогічними даними інших банків, а також відзначають зміни протягом досліджуваного інтервалу часу. Кількісний аналіз на підставі даних балансу комерційного банку й аналітичного обліку є одним з основних етапів аналізу структури активів. При цьому визначають питому вагу різних статей активу балансу і їхню значимість для банку. Ліквідність та платоспроможність – найважливіші якісні характеристики діяльності банку, які свідчать про його надійність та стабільність. Для оцінки ліквідності використовуються коефіцієнти короткострокової і середньострокової ліквідності. Вони розраховуються як відношення короткострокових або середньострокових ліквідних активів до відповідних за строками пасивів. Показники ліквідності в різних країнах мають різні назви, залежать від спеціалізації і розміру банків, впроваджуваної політики в галузі кредиту. Показники мають неоднакові методики обрахування. Аналіз доходів, видатків та прибутковості комерційного банку дає змогу вивчити результати його діяльності. Кількісний та якісний аналізи прибутковості проводяться з метою вивчення фінансової стійкості банку й оцінки ефективності його роботи за певний звітний період. Аналіз класифікації ризиків, зроблений різними авторами, дає змогу віднести банківську діяльність до класу динамічних задач і виділити три загальних блока формування банківських ризиків: технології та послуги; зовнішня та внутрішня середа банку. Ризики суб’єктів господарської діяльності, як правило , відображаються на зміні їх балансу. Якщо одним із вимог до балансу є його грошовий вираз, тоді любий ризик в кінцевому рахунку відображає зміну фінансового стану будь-якого суб’єкту господарської діяльності. Аналіз досліджень показує, що для створення економіко-математичної моделі ризиків необхідно: відокремити ризики від факторів, що їх викликають; розглянути поняття та визначення відомі в літературі й банківській практиці ризиків та дати із загалом прийнятих класичних позицій їх визначення. Аналіз банківської діяльності є одним з найважливіших напрямків економічної роботи ( і чим більший банк, тим більше значення має правильна організація його роботи в цілому та на кожній ділянці) і повинен вирішувати такі завдання: Дати точну оцінку стану об’єкта дослідження і показати, наскільки він відрізняється від належного. Розкрити можливості і шляхи зміни стану об’єкта з фактичного на належний. Підготувати матеріали до вибору оптимального управлінського рішення і сприяти його виконанню. При розробці методики рейтингового оцінювання необхідно враховувати специфічні потреби користувачів, до яких належать: керівництво, працівники банку та його акціонери (внутрішні користувачі); органи банківського нагляду, банки кореспонденти, клієнти, конкуренти, рейтингові агентства, засоби масової інформації (зовнішні користувачі). На нашу думку, незалежно від специфічних вимог користувачів доцільно розробити універсальний методологічний підхід до побудови рейтингової системи оцінювання комерційних банків. При цьому необхідно мінімізувати вплив суб’єктивного чинника на оцінювання діяльності комерційних банків. При проведенні аналізу банківської діяльності дуже важливо оцінювати вплив різноманітних ризиків на діяльність банку, а тобто, на його роботу. Тому на скільки добре банк визначить для себе ризики, які діють на його діяльність, залежить не тільки прибутковість, але й фінансова стійкість банку. Література Закон України «Про банки та банківську діяльність».–1999.–№25. Інструкція «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків»: Затв. Постановою Правління НБУ 14.04.98 №141.–К.,1998.–69с. Ачкасов А. И. Активные операции коммерческих банков/ Под ред. А. П. Носко.–М.: АО «Консалтбанкир»,1994.–80с. Банківські операції: Підручник/ Під ред. А. М. Мороза, М. І. Савлука та ін.–К.,2000.–472с. Банковский портфель–2: Книга банковского менеджера. Книга банковского финансиста. Книга банковского юриста/ Промстройбанк России, Ассоциация экон. Вузов Моск. Междунар ун-т бизнеса и информ. технологий; Отв. ред. Ю. И. Коробков, Ю. Б. Рубин, В. И. Солдаткин.–М.: СОМИНТЭК,1994.–752с.–(Портфель делового человека). Банковское дело: Учебник/ Под ред. проф. В. И. Колесникова, проф. Л. П. Кроливецкой.–М.: Финансы и статистика,1995.–480с. Батракова Л. Г. Экономический анализ деятельности коммерческого банка: Учеб. для вузов.–М.: Изд. Корп. «Логос»,1999.–344с. Бор М. З., Пятенко В. В. Менеджмент банков: организация, стратегия, планирование.–М.: ИКЦ «ДИС»,1997.–288с. Валравен М. Управление рисками коммерческого банка.–М.: Ин-т экономического развития,1992.–180с. Введение в банковское дело: Учебное пособие/ Под ред. Т. Амели, Г. Асхауэра и т.д.–М.:1997.–628с. Вісник НБУ.–1999.–№№ 2,3,9,10. Волынский Г. Современная банковская система // Бизнес Информ.–1997.–с.53-60. Гамидов Г. М. Банковское и кредитное дело.–М.: Банки и биржи,1994.–94с. Калина А. В., Кощеев А. А. Работа современного коммерческого банка: Учеб.-метод. Пособие.–К.: МАУП,1997.–224с. Кириченко О., Гіленко І., Ятченко А. Банківський менеджмент.–К.: Основи,1999.–672с. Ковальчук Т. Т., Коваль М. М. Ліквідність комерційних банків.–К.–64с. Кох Р. Менеджмент и финансы от А до Я.–СПб.: Изд-во «Питер»,1999.–496с. Кочетков В. Н. Основы управления современным коммерческим банком: Учебное пособие.–К.: МАУП,1998.–72с. Кочетков В. Н., Омельченко А. В. Основы экономического анализа банковской деятельности.–К.: УФИМБ,1998.–168с. Миловидов В. Д. Современное банковское дело: Опыт США.–М.: Изд-во МГУ,1992. Нидеккер Г. Л. Анализ ефективности валютно-обменных операцый банка.–М.: Финансы и статистика.–1996. Новые пластиковые деньги/ Под ред. А. В. Спесивцева.–М.: Издательский дом «Банковское дело»,1994.–72с. Панова Г. С. Банковское обслуживание частных лиц.–М.: АО «ДИС»,1994.–352с. Панова Г. С. Анализ финансового сстояния коммерческого банка.–М.: Финансы и статистика, 1996.–272с. Приходько В. Риски и неопределенность в банковской деятельности // Бизнес Информ.–1997.–№7.–с.60-64. Приходько В. Риски и неопределенность в банковской деятельности // Бизнес Информ.–1997.–№8.–с.42-45. Приходько В. Риски и неопределенность в банковской деятельности // Бизнес Информ.–1997.–№9.–с.40-43. Приходько В. Риски в банковской деятельности // Бизнес Информ.–1997.–№5.–с.40-45. Рид Э., Коттер Р., Гилл Э., Смит Р. Коммерческие банки: Перевод с англ./ Под ред. д.э.н. В. М. Усоскина.–М.: Прогресс,1993. Садвокасов К. Коммерческие банки. Управленческий анализ. Планирование и контроль.–М.: 1998. Севрук В. Т. Банковские риски.–М.: «Дело ЛТД»,1994.–72с. Усоскин В. М. Банковские пластиковые карточки.–М.: ИПЦ «Вазар-Ферро»,1995.–144с. Усоскин В. М. Современный коммерческий банк: управление и операции.–М.: ИПЦ «Вазар-Ферро»,1994.–320с. Усоскин В. М. Финансовая и денежно-кредитная система США.–М.: Финансы,–1976. Черкасов В. Е. Финансовый анализ в коммерческом банке.–М.: Инфра-М,1995.–272с. Шіллер Р. І. Фінансова стійкість комерційного банку та шляхи її зміцнення.–К.: Наук. Думка,1998.–159с. Ширинская Е. Б. Операции коммерческих банков: российский и зарубежный опыт.–2-е изд, перераб. и доп.–М.: Финансы и статистика,1995.–160с. Щибиволок З. І. Вступ до економічного аналізу комерційного банку: Навч. Посібник.–Тернопіль: вид. «Економічна думка», ТАНГ,1998.–115с. 1. Сочинение на тему Русская идея и русская мысль 2. Реферат Технология работы социального педагога с семьёй 3. Реферат Анг Тян II 4. Сочинение на тему Лука и Сатин в драме Горького На дне 5. Курсовая Ценообразование на предприятии 4 6. Реферат Инвестиционная деятельность в Республики Казахстан 7. Курсовая на тему СССР во второй половине 20-х гг 8. Кодекс и Законы Денежное обращение 8 9. Реферат Общие сведения о США 10. Диплом на тему Российские торговые системы Bukvasha Правила Контакты