МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Київський національний торговельно-економічний університет

Коломийський економіко-правовий коледж

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Основи міжнародної економічної торгівлі”

Студента ІІ курсу, групи К-21

Спеціальності “Облік і фінанси”

Васильківського Олексія

Володимировича

Керівник: Левандовська Оксана

Володимирівна

Коломия 2001р.

Зміст

І. ВСТУП.

II. ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ

2.1. Сутність міжнародних економічних відносин, їх трансформація . .

2.2. Характеристика основних форм міжнародних економічних відносин.

2.3. Платіжний баланс як відображення економічного стану країни.

2.4 Регулювання світових господарських зв’язків.

ІІІ. ВИСНОВОК.

I. Вступ.

Міжнародна торгівля – це торгівля між країнами, яка складається із ввозу (імпорту) товарів і послуг та їх вивозу (експорту). В її основі лежить міжнародний поділ праці. Міжнародна торгівля виникла ще в період рабовласницького ладу. З розпадом світу на дві системи в міжнародній торгівлі виділились відносно самостійні підсистеми:

• торгівля між капіталістичними країнами;

• торгівля між розвинутими капіталістичними країнами і біль- шістю слаборозвинутих країн світу;

• торгівля між соціалістичними країнами;

• торгівля між соціалістичними країнами та капіталістичними розвинутими країнами світу.

Міжнародна торгівля між розвинутими країнами капіталу внаслідок досягнутого між ними високого ступеня міжнародного поділу праці велася переважно готовими виробами і насамперед машинами і устаткуванням. Об'єктами такої торгівлі між країнами з високим економічним розвитком і країнами, що розвивалися, були, з одного боку, промислові вироби, а з другого – аграрно-сировинні товари. Така ж ситуація складалася між соціалістичними країнами Східної Європи та країнами колишнього СРСР. Україна експортувала в держави колишнього Союзу переважно машини і устаткування, а імпортувала переважно товари сировинно-енергетичної групи.

З розвитком науково-технічної революції у сферу міжнародної торгівлі входять такі об’єкти інтелектуальної власності, як патенти, ліцензії, “ноу-хау”. Міжнародній торгівлі підлягають також об’єкти капітального будівництва шляхом здачі устаткування в оренду (міжнарод-ний лізинг) тощо. Після розпаду СРСР Україна значною мірою втратила традиційні ринки збуту своїх промислових товарів, а конкурентноспро-

можної продукції на світових ринках у неї дуже мало.

Міжнародна торгівля має велике значення: завдяки зовнішній тор-

гівлі наш графік споживчих альтернатив забезпечує нам більше різних товарів, ніж це може зробити графік внутрішніх виробничих альтернатив.

II. Економічні основи міжнародної торгівлі.

2.1. Сутність міжнародних економічних відносин, їх трансформація.

Економічні взаємозв’язки світового господарства як єдиної системи грунтується на розвитку міжнародних економічних відносин, які є матеріальною основою мирного співіснування, спілкування і взаємопереплетення інтересів різних держав. Міжнародні економічні відносини – це сукупність Міжнародних економічних зв’язків, що формуються під впливом розвитку продуктивних сил, економічного устрою, політичної орієнтації країн та інших чинників.

Об’єктивні потреби еволюції продуктивних сил втілюються у світо-

вих господарських відносинах. Натурально-матеріальний зміст міжнародних економічних відносин відбивається у міжнародних виробни-

чих відносинах усіх чотирьох фаз (виробництво, розподіл, обмін, споживання) єдиного процесу відтворення.

Міжнародні економічні відносини, пов’язані з фазами розподілу, обміну і споживання, є неперервними, такими, що походять від виробничих відносин фази виробництва. Міжнародні економічні відносини мають два аспекти. По-перше, кількісну характеристику, яка віддзеркалюється у показниках об’єктів зовнішньої торгівлі, іноземних інвестицій, курсів валют тощо. По-друге,– це якісна характеристика, яка відбивається в соціально-економічній природі зовнішньоекономічних зв’язків як міжнародних економічних відносин. Міжнародні економічні відносини – це внутрішні виробничі відносини, винесені за національні межі. Сьогодні в світі налічується три їх різновиди:

• між країнами з розвиненими ринковими відносинами;

• між країнами, що розвиваються;

• між країнами з перехідною економікою.

Міжнародні економічні відносини як глобальні відносини втілюються в життя через три рівні: макро, мето та мікро.

Макрорівень виявляється у міждержавних економічних відносинах, які визначають і забезпечують в сьогоднішньому світі загальні умови роз-

витку міжнародних економічних відносин на всіх рівнях.

Меторівень – це економічні зв’язки між регіонами, містами та окремих країн на міжгалузевому рівні.

Мікрорівень міжнародних економічних відносин являє собою зовнішньоекономічну діяльність підприємств, фірм. При цьому важливим суб’єктом міжнародних економічних відносин стали транснаціональні корпорації, що поєднують у своїй діяльності завдяки їхній організаційно-економічній структурі усі рівні міжнародних економічних відносин. Функціонування світового господарства відтінює дві основні тенденції:

а) цілісності світових економічних відносин;

б) їх суперечливість.

Однією з причин трансформації міжнародних економічних відносин є потреба у принципово новому механізмі функціонування світового господарства, зумовлена розширенням традиційної моделі міжнародного поділу праці, його реалізацією здебільшого на міжфірмовому рівні. Еволюція умов світового господарського життя, коливання економічної кон’юнктури, зрушення в балансі сил між основними учасниками зовнішньоекономічного обміну спричинюють зміни у критеріях можливих типів міжнародної спеціалізації – від трудомісткої і капіталоємної до високотехнологічної, наукоємної експортної продукції. Різні країни мають неоднакові можливості розвивати галузі, так чи інакше пов’язані з інформаційними технологіями, зокрема з комп’ютерними системами обробки інформації, транспортування в новому механізмі функціонування світових економічних відносин, новій структурі міжнародного поділу праці, розширення сфери дії загальних економічних законів.

Сутність проблеми трансформації міжнародних економічних відносин у світовому господарстві полягає в пошуках форм і методів (політичних, економічних, дипломатичних) розв’язання суперечності між сучасним характером цих відносин і обставинами в світі, що змінилися внаслідок прискорення тенденції до глобалізації економіки. Сучасний зміст і характер міжнародних економічних відносин відбивають розвиток економічних зв’язків. На зміну традиційним формам міжнародних економічних відносин, що охоплюють сферу обігу, приходять стратегічні, які охоплюють безпосередню сферу виробництва.

2.2. Характеристика основних форм міжнародних економічних відносин.

Процес інтернаціоналізації господарського життя і світові господарські зв’язки, що розвиваються на його основі, вступають у якісно новий етап, характерною особливістю якого є подальша інтернаціоналізація господарського життя.

У сучасних умовах інтернаціоналізації господарського життя міжнародні економічні відносини виступають у різних формах, що історично виникли у різні часи, проте нині усі наповнені сьогоденним змістом, відповідають теперішнім потребам світогосподарського спілкування. По-перше, міжнародні економічні відносини поділяються на три основні групи: традиційні, стратегічні та перехідні до стратегічних.

До традиційних, що виникли в глибоку давнину, належать різноманітні форми обміну у вигляді міжнародної торгівлі, що нині наповнені новими різновидами та виявами.

Стратегічними, за якими майбутнє розвитку світогосподарських зв’язків в умовах транснаціоналізації виробництва, є виробничо-інвестиційні зв’язки у формі спеціалізації та кооперування безпосередньо виробництва.

Перехідними до стратегічних формами міжнародних економічних відносин стали: вивіз капіталу та міжнародна інвестиційна діяльність, міжнародна міграція робочої сили, науково-технічні зв’язки, міжнародні валютні відносини. Останні обслуговують розвиток усіх груп міжнародних економічних відносин.

Міжнародна торгівля. Розвиток зовнішньої торгівлі історично став першою формою економічних зв’язків між різними народами і країнами. Сьогодні міжнародна торгівля – одна із сфер міжнародних товарно-грошових відносин як сукупність зовнішньої торгівлі усіх країн світу. Розрізняють міжнародну торгівлю товарами і послугами, проте, як правило, під міжнародною торгівлею розуміють торгівлю товарами на міжнародному ринку.

Багато держав, які мають обмежену ресурсну базу і вузький внутрішній ринок, просто не в змозі виробляти з достатньою ефективністю усі товари, які, по-перше, необхідні для внутрішнього споживання, а по-друге, розраховані на масовий ринок. Для таких країн зовнішня торгівля є вагомим засобом отримання потрібних товарів в обмін на реалізацію своїх. Зовнішньоторговельний оборот може досягати в таких країнах значної частки ВНП.

Загалом міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і таким чином збільшувати загальний обсяг виробництва. В цілому країни так само, як і окремі особи чи регіони їх, мають змогу виграти за рахунок спеціалізації на товарах, які вони можуть виробляти з найбільшою відносною ефективністю, та наступного їх обміну на товари, які вони не в змозі їх самі виробляти. В основі більш поглибленого розкриття питання “чому країни торгують?” знаходяться дві обставини. По-перше, економічні ресурси (природні, людські, інвестиційні, товари) розподілені між країнами світу нерівномірно; країни суттєво різняться щодо своєї забезпеченості економічними ресурсами. По-друге, ефективне виробництво різноманітних товарів потребує різних технологій або комбінацій ресурсів.

Наприклад, Японія володіє великою і добре освіченою робочою силою; кваліфікована праця відносно дешева, оскільки мається у достатній кількості. У зв’язку з цим Японія має змогу ефективно виробляти (з низькими витратами) різноманітні товари, для виготовлення яких потрібна велика кількість кваліфікованої праці. Фото- і відеокамери, радіоприймачі, відеомагнітофони, годинники – це лише деякі прилади подібних трудомістких товарів. Проте, Австралія, володіючи великими земельними просторами, але недостатніми людськими ресурсами і капіталом, може дешево виробляти товари, такі як пшениця, вовна, м’ясо тощо.

Зовнішньоторговельний оборот будь-якої країни складається з експорту та імпорту.

Експорт (вивіз) товарів означає, що їх реалізація відбувається на зовнішньому ринку. Економічна ефективність експорту визначається тим, що дана країна вивозить ту продукцію, витрати виробництва якої більш низькі за світові. Розмір виграшу при цьому залежить від співвідношення національних і світових цін даного товару, від продуктивності праці в країнах, що беруть участь у міжнародному обороті даного товару в цілому.

Імпорт (ввіз) товарів – за нормальних умов країна купує товари, виробництво яких в цей час економічно не вигідне, тобто купують вироби з меншими витратами, ніж витрати на виробництво даної продукції в країні. При підрахунку ефективності зовнішньої торгівлі визначається той економічний виграш, який отримує дана країна у зв’язку із швидким задоволенням своїх потреб у певних товарах через імпорт: вивільнення ресурсів, які витрачаються на виробництво подібних товарів в країні.

Розмір економії суспільної праці, що досягається народним господарством країни безпосередньо внаслідок зовнішньої торгівлі, можна визначити, якщо відрахувати від загальної суми можливих витрат на виробництво товарів, від яких звільняється країна у зв’язку з імпортом цих товарів, величину витрат, пов’язаних з експортом продукції, на валютну виручку від якої придбається імпорт. Це означає, що при кількісному вимірі ефективності зовнішньої торгівлі слід співставити економію праці, одержану внаслідок використання зовнішньої торгівлі, з витратами, пов’язаними з виробництвом експортних товарів та здійсненням комерційних операцій. Звідси ефективність зовнішньоторговельного обороту обчислюється за формулою, базовою для складання розрахунків по інших формах зовнішньо-економічної діяльності:

Ез.т. = Вім / Ве’

де Вім – сукупні витрати на вітчизняне виробництво імпортної продукції (в національній валюті); Ве – сукупні витрати, пов’язані з експортом, в обмін на який одержана дана імпортна продукція (в національній валюті).

Загальна сума світового міжнародного товарообороту обчислюється як загальна сума світового експорту. Це випливає з того, що експорт однієї країни є імпортом іншої. Рахунок ведеться за сумою експорту, а не імпорту, оскільки перший відіграє вирішальну роль в активному торговому балансі як співвідношення експорту та імпорту. Для України характерний стійкий пасив торгового балансу насамперед у зв’язку імпорту енергоносіїв. Розв’язання цієї проблеми знаходиться на шляху структурної трансформації економіки та її державного регулювання.

Основними характеристиками розвитку сучасної міжнародної торгівлі є такі:

1. В сучасних умовах зростаючої інтернаціоналізації господарського життя темпи розвитку світової торгівлі мають тенденцію до випереджання зростання виробництва. Так, якщо протягом 80-х років загальний обсяг світової торгівлі збільшився в 1,5 раза, а реальне зростання світової економіки становить не більше 1/3, то в першій половині 90-х років глобальний товарооборот майже в три рази перевищив зростання світового виробництва.

2. У міжнародну торговельну сферу щорічно надходить 1/5 всього, що виробляється, вирощується та добувається на Землі. Наприкінці 80-х років світовий товарооборот вперше перевищив 3 трлн. дол. США, а з урахуванням обміну послугами зріс до 4 трлн. дол. США.

3. Участь окремих країн та їх угруповань у світовому обміні залежить від ступеня їх залучення до міжнародного поділу праці та інтеграції в світове господарство.

Існує ряд показників, що характеризують ступінь включення країни у зовнішньоекономічні зв’язки. Так, експортна квота показує співвідношення вартості експорту до вартості ВВП. Обсяг експорту на душу населення даної країни характеризує ступінь “відкритості” економіки. Експортний потенціал (експортні можливості) – це та частка продукції, яку може продати дана країна на світовому ринку без заподіяння шкоди власній економіці:

Еп = ВВП – ВП,

де ВВП – валовий внутрішній продукт; ВП – внутрішні проблеми.

4. Чітко діє тенденція до різкого збільшення у світовому товарообороті частки продукції обробної промисловості, яка стала перевищувати ¾, тоді як в 1980 році її частка становила близько 60%. Відповідно зменшується частка сировини.

5. Найбільш значною і динамічною групою товарів на світовому ринку є машини і обладнання, частка яких досягла 1/3 обсягу світової торгівлі.

6. Важливою характеристикою нинішньої міжнародної торгівлі є зміна в її регіональних напрямках, що відображає суттєві зміни не лише в місці окремих країн в системі міжнародних економічних відносин, а й в світовому господарстворено такі міжнародні організації, як ГАТТСОТ, ЮНКТАД та інші.

Принциповим є питання про ціноутворення на світовому ринку. Воно визначається, по-перше, загальними принципами ціноутворення, по-друге, має свою особливість. Світова ціна має дві принципові основи свого походження.

Загальні принципи ціноутворення на світовому ринку виявляються в тому, що в умовах розвитку інтернаціонального виробництва формується інтернаціональна вартість товару як суспільно необхідна та її похідні – інтернаціональні витрати виробництва та інтернаціональна ціна виробництва. Дія законів вартості, попиту і пропозиції веде до того, що основою світової ціни товару стає його інтернаціональна вартість, навколо якої й коливається ціна на нього.

Проте є ще і друга основа реальної ціни на товар на світовому ринку, яка визначається особливістю ціноутворення на цьому ринку. Така особливість полягає в тому, що в основі ціни лежить також індивідуальна вартість товару в країнах – головних його експортерах. Справа в тому, що при не відшкодуванні витрат на виробництво товару в головних його експортерах вони зменшують свій експорт, тоді під дією на світовому ринку законів попиту і пропозиції зростає ціна на дані товари до рівня, що відшкодовує витрати виробництва і вартість в зазначених країнах.

Вивіз капіталу і міжнародна інвестиційна діяльність.

Важливу роль у посиленні інтернаціоналізації господарського життя та взаємозалежності між країнами відіграє експорт капіталу, що приводить до його транснаціоналізації.

Вивіз капіталу – це експорт вартості у грошовій або товарній формі з однієї країни в іншу. Вивіз капіталу здійснюється у двох основних функціональних формах: підприємницькій та позичковій. Специфічною функціональною формою вивозу капіталу стала міжнародна науково-технічна допомога.

Експорт підприємницького капіталу означає його вкладення, інвестування в промисловість, сільськогосподарські, транспортні та інші підприємства за кордоном шляхом нового будівництва або купівлі існуючих підприємств, придбання їх акцій. Підприємницькі вкладення поділяються на прямі інвестиції, коли експортер є певним власником підприємства або володіє контрольним пакетом акцій тощо, і портфельні інвестиції, коли придбані експортером акції іноземного підприємства не забезпечують повного контролю над ним.

Позичковий капітал експортується у вигляді коротко- чи довгострокових кредитів урядам чи підприємцям інших країн, вкладання грошей на банківські та інші рахунки фінансових організацій за кордоном тощо.

Експорт капіталу приносить його власникові доход у вигляді промислового чи торгового прибутку, відсотка, дивіденду – залежно від форми вкладання. Капітал в підприємницькій формі приносить його власнику переважно у вигляді прибутку, а капітал у позичковій формі – у вигляді відсотка по вкладах, позичках і кредитах. До того ж вивіз капіталу у позичковій формі може бути зв’язаним, тобто кредити надаються під закупку певних товарів у фірм, які вказуються кредитором. Це досить розповсюджене явище у світовому кредитуванні, в тому числі і при наданні позичок Україні, наприклад СБ, країнами ЄС, США, Японією та іншими країнами.

Міжнародна науково-технічна допомога виступає у вигляді гарантів, субсидій тощо для отримання безоплатних консультацій та інженерної допомоги, поставки обладнання, розробки економічних, фінансових і технічних програм, стажування і навчання за кордоном. Цільовою метою цієї допомоги є не пряме одержання доходів, а допоміжне.

Основними характеристиками розвитку вивозу капіталу в сучасних умовах є такі:

1. На основі вивозу підприємницького капіталу складається розгалужена мережа транснаціональних компаній, які включають виробничі підприємства в різних країнах.

2. Експорт капіталу з провідних розвинених країн привів до утворення їх “другої економіки”.

3. Поряд із зростанням масштабу вивозу капіталу відбуваються серйозні зміни в його напрямках, співвідношеннях функціональних форм, самих формах державного і приватного експорту, складі експортерів, галузевій структурі. Розпочате входження в світову економіку на ринкових засадах країн, що переходять до ринкових відносин, створило цілком новий напрям міжнародного руху капіталів з утворенням в них ринку капіталів.

4. Важливою особливістю вивозу капіталу стало те, що поряд з експортом підприємницького капіталу все більшої сили набирає експорт позичкового капіталу, особливо в країнах, що розвиваються та переходять до ринку.

5. З’явилися нові методи контролю материнських ТНК над своїми закордонними філіями через надання їм кредитів та новітньої технології. Це створює сприятливі умови для взаємопроникнення капіталів розкинених країн, що свідчить про зростання залежності економіки цих країн.

6. Значні зміни відбулися в експорті капіталу і за формами власності.

При введенні в країну інвестицій для іноземних підприємців особливе значення має інвестиційний клімат в ній. Його складовими є:

• політична і економічна стабільність;

• науково-технічний рівень;

• законодавча база пільги.

Звернемо увагу на те, що, попри всі пільги, іноземний інвестор піде в країну, коли для цього є відповідні політико-економічні та техніко-економічні умови. Надання кредитів розвиненими державами та міжнародними економічними організаціями, що знаходяться під її впливом, залежать насамперед від ринкової трансформації країни, стабільності її розвитку.

Міжнародна міграція робочої сили – це стихійне переміщення працездатного населення з одних країн в інші. До чинників, які зумовлюють міжнародну міграцію робочої сили, належать: безробіття, низький життєвий рівень, різниця в соціально-економічних умовах, високий ступінь відносного перенаселення в країнах з уповільненими темпами розвитку та нагромадження капіталу, з одного боку, та наявність потреби у додатковій дешевій робочій силі в країнах з більш інтенсивними темпами нагромадження капіталу, з другого боку. Останні намагаються залучити кваліфікованих фахівців і працівників для важких, непрестижних робіт. Як перші, та і другі залучаються за умов оплати набагато нижчих за власних працівників. При цьому тенденція така, що в період економічного піднесення, появи нових робочих місць імміграція іноземних робітників, фахівців зростає, а в періоди криз та спадів іммігранти поповнюють армію безробітних, в’їзд їх в країну різко обмежуються, приймаються та вступають в дію відповідні заходи державного регулювання.

Отже, різні форми відносного перенаселення, безробіття – не єдина причина міжнародної міграції робочої сили. Серйозною причиною є різниця в національних рівнях заробітної плати. За терміном переміщення всі види трудових міграцій населення поділяється на:

• безповоротну, тобто зміну місця проживання назавжди;

• тимчасову, тобто зміну місця проживання на визначений , але тривалий строк;

• сезонну, пов’язану, наприклад, із сільськогосподарськими роботами;

• маятникову, човникову, міграцію, тобто регулярні постійні поїздки для заробітку.

Характерні риси міжнародної міграції робочої сили в сучасних умовах такі:

1. Значно і постійно збільшуються її масштаби. З відходом від командно-адміністративної системи в міжнародний міграційний процес залучені народи практично усіх країн.

2. Основним напрямом міжнародної міграції робочої сили стала міграція з країн, що розвиваються та переходять до ринку, в розвинені країни.

3. В умовах ринкових відносин певних масштабів набуває також взаємна міграція робочої сили між розвиненими країнами, а також між країнами, що розвиваються і переходять до ринку.

Значно підвищилася серед мігруючих в розвинені країни частка висококваліфікованих фахівців. Справа в тому, що розвинені країни відбивають насамперед висококваліфікованих працівників і спеціалістів, отримуючи значні прибутки внаслідок економії витрат з підготовки відповідної їх кількості та кваліфікації. Значно збільшилася нелегальна імміграція, де все більше стає громадян із східноєвропейських країн, в тому числі нашої держави.

Сьогодні в Україні чітко проявилася тенденція збільшення відтоку населення за кордон. Цей відтік робочої сили в інші країни з великих міст (завдяки високій кваліфікації); районів, де природні ресурси вичерпуються (завдяки досвіду трудових сезонних міграцій в межах колишнього СРСР); областей Західної України (завдяки прикордонному положенню з далеким зарубіжжям, збереженню родинних зв’язків тощо).

У цілому процес міжнародної міграції робочої сили суперечливий. З одного боку, – це фактор суспільного розвитку людства, зростання ефективності суспільного виробництва, більш повного використання робочої сили, можливість суттєвого підвищення добробуту мігрантів і членів їх родин. З другого боку, цей процес розвивається нерівномірно щодо окремих груп країн світового господарства.

Міжнародні валютні відносини. На основі різноманітних форм міжнародних економічних відносин у світовій системі господарства складаються і розвиваються валютні відносини, що обслуговують світові ринки товарів, послуг, капіталів, робочої сили, науково-технічних досягнень. Їх еволюція пов’язана із зростанням міжнародного поділу праці, обсягу світового виробництва і обміну, а також із змінами у внутрішніх фінансово-грошових системах провідних країн світового ринкового господарства.

У своєму розвитку світова валютна система прийшла ряд етапів, серед яких основними є три.

Завершення становлення першого етапу безпосередньо пов’язане з утворенням світового господарства. Наприкінці XIX – на початку XX ст. основою міжнародної валютної системи був золотий стандарт, що забезпечував необмежений обмін національних валют, здійснення багатосторонніх розрахунків, вільний перерив капіталу між країнами, міжнародні платежі, стійкість грошового обігу.

Розвиток світового ринкового господарства і зростання його суперечностей призвели до відміни золотого стандарту, який не міг уже повною мірою обслуговувати світогосподарські зв’язки. Проте золото, продовжуючи виконувати функції вартості, засобу утворення скарбів та світових грошей, залишалось головним засобом кінцевого врегулювання взаємних грошових вимог і зобов’язань різних країн. Для міжнародних розрахунків як резерви платіжних коштів поряд із золотом почали використовувати деякі паперові національні валюти, головним чином долари США і англійські фунти стерлінгів. Цю систему називають золотовалютним стандартом, формування якого було завершене на основі Бреттон-Вудської угоди 1944 р., за якою долар США було прирівняно до золота у функції світових грошей.

Нині відповідно до Ямайської угоди 1976 р. формується нова міжнародна валютна система – валютний стандарт – на основі “демонетизації” золота, відміни золотих паритетів і офіційної ціни золота.

Валютний курс – це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошових одиницях інших країн. Формально він встановлюється через визначення паритетів – співвідношення між грошовими одиницями різних країн – офіційними органами (національними банками чи іншими виділеними для цього фінансовим установами). Реально на валютних ринках обмін валют здійснюється не за їх офіційним валютним курсом, а за валютним курсом, який відхиляється від паритету залежно від дійсних попиту і пропозиції на певну валюту.

В Україні валютний курс встановлюється НБУ. Найважливішою валютною проблемою в країні та однією з гостріших проблем в цілому, що постали перед молодою державою, є розвиток національної валютної системи, яка має відповідати інтересам як розвитку національної економіки, так і участі її в міжнародних економічних відносинах.

Валютний курс встановлюється на основі співвідношення попиту і пропозиції на ті чи інші валюти, стану платіжного балансу, рівня інфляції та інших факторів. Якщо попит перевищує пропозицію, відбувається зростання валютного курсу, і навпаки. Таким чином, основою визначення валютного курсу є співвідношення купівельної спроможності національних валют, які виражають середні національні рівні цін на товари і послуги.

Фактором що суттєво впливає на валютний курс, є стан зовнішньоторговельного балансу в країні. При перевищенні експорту над імпортом зростає валюту даної країни за кордоном, оскільки вона потрібна для оплати експортних товарів, що впливає на підвищення валютного курсу. Якщо ж імпорт у вартісному виразі перевищує експорт, то для його оплати потрібна даною країною іноземної валюти, що призводить до зростання пропозиції національної валюти і зниження на цій основі валютного курсу. Зниження валютного курсу підвищує ефективність експорту, але знижує ефективність імпорту, сприяє притоку іноземного капіталу. Завищений валютний курс підвищує ефективність імпорту, але знижує ефективність експорту, стимулює відтік іноземного капіталу.

Міжнародна кооперація виробництва. Це відносини зв’язку між спеціалізованими учасниками виробництва з різних країн, їх обміну різними видами діяльності і продукції у світовому господарстві. Взаємопов’язаність міжнародної соціалізації і міжнародного кооперування виробництва й забезпечує єдність світового виробничого процесу на всіх його стадіях відповідно до рівня розвитку продуктивних сил і характеру економічних відносин.

Різновиди міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва визначають розвиток міжнародного поділу праці від між галузевого до внутрішньофірмового. За галузевою ознакою міжнародний поділ праці може проявити між-так і внутрішньогалузеві спеціалізації окремих країн.

Між галузева спеціалізація – це взаємовідносини між державами при обміні продуктів праці різних галузей виробництва у межах загального та деяких форм часткової поділу праці.

Внутрішньогалузева спеціалізація втілюється в міждержавному обміні продуктивними силами праці в межах однієї галузі виробництва. Водночас вона може проявлятися як прояв одиничного і окремих форм часткового поділу праці.

Предметна спеціалізація полягає в тому, що підприємства різних країн спеціалізуються на виробництві та експорті завершеного виробу (легкового автомобілю, персонального комп’ютера) або напівфабрикату (поліметалевих руд, пластмаси, льону), доведеного до рівня середнього використання як сировини для їхньої галузі промисловості.

По детальна спеціалізація відрізняється від предметної більшою стабільністю. Є основою розвитку інтеграційних процесів у світовому господарстві. Для ефективного використання її слід забезпечити високий рівень стабільності транспортування комплектуючих деталей між партнерами, ритмічність міжнародної кооперації, розв’язати проблеми ціноутворення, відшукати джерела розрахунків з партнерами.

Технологічна спеціалізація виступає як наслідок поділу єдиного технологічного процесу на окремі стадії між підприємствами різних країн.

Міжнародний туризм в сучасному світі став досить значною специфічною формою міжнародних економічних відносин. Яка в своєму економічному вираженні пов’язана з наданням послуг. В багатьох країнах він перетворився в одну із провідних галузей економіки як надійне джерело поповнення бюджету. Іноземний туризм як високоефективні джерело валютних доходів і найвигідніша форма експорту послуг дає змогу успішно вирішити багато соціально-економічних проблем в тих країнах, які активно розвивають цю галузь. Частка доходів від загальної світової торгівлі туристичними послугами становлять 7 %. При цьому в абсолютному вираженні вони поступаються тільки доходам від торгівлі на світовому ринку нафтою і нафтопродуктами та автоекспорту, майже вдвічі перевищуючи доходи від торгівлі мало виробами, майже втричі – від торгівлі тел – та радіоапаратурою, більше ніж утроє – від торгівлі зерном і газом.

За міжнародними даним доходи від іноземного туризму за період 1996 до 2005 р. мають подвоїтись. Практика свідчить, що зростання міжнародного туризму є віддзеркаленням розширення зовнішньо економічних зв’язків у світовій системі. Щодо України, то в ній розвиток іноземного туризму тільки започатковується, набирає все більших темпів.

Така характеристика основних форм міжнародних економічних відносин. Їх стрімкий розвиток в сучасних умовах привів до нагальної необхідності регулювання світогосподарських зв’язків.

2.3. Платіжний баланс як відображення економічного стану країни.

Міжнародні економічні відносини знаходяться в агрегативному вираженні у платіжному балансі, в якому вміщено систематизовані дані про всі економічні операції однієї країни з іншими за певний період часу (як правило за рік). Платіжний баланс представляє собою співвідношення фактичних платежів, отриманих даною країно від іноземних держав і міжнародних економічних організацій та здійснених нею для них.

На відміну від платіжного балансу розрахунковий баланс – це співвідношення вимог і зобов’язань даної країни іноземними державами і міжнародної економічно організаціями на певну дату (наприклад, за рік). Розрахунковий баланс відрізняється від платіжного, тим що в нього входять не лише фактично здійсненні надходження платежі, а й непогашені вимоги й зобов’язання.

Отже, платіжний баланс – це баланс платежів певної країни від інших країн і міжнародних економічних організацій та платежів першої останнім. Він може бути активним чи пасивним, тобто мати позитивне чи від’ємне сальдо (від лат. – розрахунок, залишок) як різницю між сумою вимог та зобов’язань країни. Позитивне сальдо означає перевищення усіх надходжень в дану країну над її платежами іншим країнам і міжнародним економічним організаціям, від’ємне – перевищення платежів даної країни над її надходженнями з інших країн і міжнародних організацій.

Основними міжнародними економічними операціями, що систематизуються в платіжному балансі країни, є: рух товарів, послуг, відсотків і дивідендів, дари, інвестиції, поставки валюти, рух золота. Кожна операція збільшує або зобов’язання з-за кордону заплатити, що записуються як кредит (наприклад, експорт товарів та послуг, притік капіталів), або зовнішні вимоги по оплаті, що записуються в дебет (наприклад, імпорт товарів і послуг, вивіз капіталу). Кожна кредитна проводка в платіжному балансі однієї країни автоматично записується по дебету в балансі іншої країни.

Основне призначення платіжного балансу полягає в тому, щоб в стислому вигляді показати стан міжнародних економічних відносин даної країни. Він є індикатором для грошової, валютної, податкової та іншої політики уряду.

Платіжні баланси включають три основні частини:

1. Торговельний баланс – співвідношення експорту та імпорту товарів, з яких платежі фактично здійснені або мають бути негайно погашені.

2. Баланс послуг і некомерційних послуг – надходження і платежі по транспорту, страхуванню, поштово-телеграфному і телефонному зв’язку, комісійних операціях, туризму, культурному обміну, некомерційних переказах (заробітна плата, спадщина, стипендія, пенсії), по утриманню торговельних і дипломатичних представництв, відсотки і дивідендів з капіталовкладень, платежі за ліцензії, технічну допомогу, гонорари, військові витрати за кордоном тощо. Міжнародна статистика об’єднує ці статті платіжного балансу в поняття “невидимі операції”. Обсяг цих операцій в розвинених країнах доходить до половини надходжень поточного платіжного балансу, який охоплює торговельний баланс, баланс послуг і некомерційних платежів.

3. Баланс руху капіталів і кредитів – приплив іноземних інвестицій і позичок в країну та надання їх іншим країнам. Цей баланс має особливе значення, оскільки вивіз капіталу, міжнародна інвестиційна діяльність з однієї з основних найважливіших форм міжнародних економічних відносин в умовах, коли вона стала перехідною до стратегічних їх форм. В цій частині платіжного балансу існує стаття “Помилки та пропуски”, яка інколи досягає значних величин.

Баланси міжнародних розрахунків займають важливе місце в системі агрегативних економічних показників. При визначенні ВНП, національного доходу враховують чисте сальдо міжнародних вимог і зобов’язань країни. В платіжному балансі країни виражаються глибокі процеси, що відбуваються в економіці як цієї країни, так і світовій. На його стан впливає ряд чинників: нерівномірність розвитку окремих країн, регіонів підсистем світового господарства; циклічні коливання економіки; інфляція; структурні кризи; зміни в умовах міжнародної торгівлі; валютна криза та коливання валютних курсів; розширення масштабів руху капіталів; зростання закордонних державних витрат, в тому числі на військові цілі.

Складною проблемою платіжних балансів є їх дефіцит (від’ємне сальдо) з поточних операцій в багатьох країнах світу з різних підсистем світового господарства. Особливо гострою ця проблема є для більшості країн, що розвиваються та переходять до ринкової економіки. Для ліквідації незбалансованості платіжного балансу здійснюють певні заходи.

Традиційно для погашення дефіциту платіжного балансу використовують іноземні кредити та ввіз капіталу. Проте цей метод тимчасового балансування, оскільки згодом необхідно виплачувати як відсотки і дивіденди, так і суму боргу. Наприклад, зовнішні борги країн, що розвиваються, розвиненим країнам сягнули 2 трлн. дол. США. Методом урівноваження платіжного балансу служить використання офіційних золотовалютних резервів країни, якщо вона їх має в необхідному обсязі. Надзвичайним джерелом погашення пасивного сальдо платіжного балансу може бути в окремих випадках зовнішня допомога у формі субсидій, пільгових кредитів.

Однак стратегічно для ліквідації дефіцитного платіжного балансу країна повинна вживати усіх необхідних заходів, спрямованих га стійкий, збалансований, урівноважений розвиток національної економіки. Це досягається через розвиток імпортозамінюючих виробництв, стимулювання експорту, а головне через загальне зростання національної економіки на конкурентноспроможній, пропорційній основі.

Щодо України, то її поточний платіжний баланс дефіцитний. Від’ємне сальдо поточного балансу обумовлене значним дефіцитом торговельного балансу, який утворюється в основному за рахунок імпорту енергоносіїв. Становище дещо пом’якшується за рахунок позитивного сальдо балансу послуг та торговельного балансу з багатьма країнами, звідки не ввозяться енергоносії.

Оскільки валютні резерви країни складають незначну суму, фінансування від’ємного сальдо поточного платіжного балансу здійснюється за рахунок зовнішніх джерел, що призводить до зростання зовнішньої заборгованості.

Звідси стратегічне вирішення проблеми дефіциту платіжного балансу України знаходиться на шляху структурної трансформації усієї економіки. Для цього потрібен час і відповідна, на основі чіткого державного регулювання, економічна політика з обов’язковим урахуванням соціальних проблем.

2.4. Регулювання світових господарських зв’язків.

Ускладнення міжнародного економічного життя та розвиток його суперечностей закономірно породжують об’єктивну необхідність регулювання світових господарських зв’язків. Основним суб’єктом їх регулювання є держава. Напрацьовується система міжнародного економічного регулювання на регіональному та глобальних рівнях. До першого належать такі структури економічних об’єднань, як ЄС, зона вільної торгівлі в Північній Америці та багато інших. Другий рівень становлять передусім численні економічні організації та установи ООН.

Міжнародні економічні відносини втілюються в життя за допомогою відповідної зовнішньоекономічної політики держави, що є не тільки основним суб’єктом, а й базовим рівнем регулювання світових господарських зв’язків.

Історично з розвитком ринкової системи склалися два основних різновиди зовнішньоекономічної політики держави:

1) фритредерство – полягає у проведенні лібералізації зовнішньої торгівлі та інших зовнішньоекономічних зв’язків країни при мінімальному втручанні держави в приватнопідприємницьку діяльність. Ця політика зародилась в Англії і була пов’язана із промисловим переворотом.

2) протекціонізм – це зовнішньоекономічна політика держави, що спрямована на підтримку розвитку національної економіки і здійснюється за допомогою економіко-політичних бар’єрів, які захищають внутрішній ринок від певних іноземних товарів. При цьому інструментарієм зовнішньоекономічної політики держави є:

• мито;

• заборона імпорту певних товарів;

• підтримка через стимулювання національного експорту;

• валютне регулювання, тощо.

Це забезпечує розвиток національних виробництв, яке ще не досить конкурентноспроможне, але конче необхідні для розширення відтворення і макроекономічного зростання, що приводить до збільшення доходів населення, інвестування в національну економіку, суспільного багатства і добробуту.

Міжнародними формами регулювання економіки щодо світових господарських зв’язків є: щорічні зустрічі керівників провідних держав розвиненої ринкової економіки з усе більшим залученням останнім часом керівників інших країн; заходи міжнародних економічних організацій та багато інших форм. Метою міжнародного регулювання є підвищення ефективності економіки вільного підприємництва, досягнення високих темпів економічного зростання у світовому господарстві.

Про втручання у господарську діяльність фірм мова не йде. Економічні інтереси суб’єктів ринку були і залишаються обмежувачем зовнішнього впливу на ринкові механізми. Якщо міжнародне регулювання не зберігається з економічними інтересами суб’єктів ринкових відносин, то вони навряд чи будуть виконувати узгоджені правила гри і тоді мета міжнародного врегулювання буде не досяжною.

III. Висновок.

Розглядаючи тему “Економічні основи міжнародної торгівлі”, ми бачимо, що в зовнішньоекономічних зв’язках міжнародна торгівля має дуже важливе значення.

Міжнародні економічні відносини проявляються в різних економічних формах і ми їх всі розглянули. Це такі як:

• експорт та імпорт товарів і послуг;

• вивіз капіталу;

• міжнародна інвестиційна діяльність;

• міжнародна міграція робочої сили;

• міжнародні валютні відносини;

• міжнародна кооперація виробництва.

Ми бачимо, що всі ці форми економічних зв’язків є продуктивними в міжнародній торгівлі. Всі дані про міжнародні операції, як зазначалося вище, відображаються в платіжному балансі.

Перш за все міжнародна торгівля вигідна тим, наприклад, що держава ніколи не буде виготовляти той товар, виробництво якого для неї не вигідне. Якщо, виготовляючи будь-який товар, країна буде мати при цьому на придбання сировини, для виготовлення будь-якого товару, великі витрати, то їй набагато вигідніше буде імпортувати цей товар з інших країн. А щоб в країні розвивалася національне виробництво, то країна повинна, перш за все, виготовляти товар високої якості, щоб це принесло національній економіці високий доход, багатство.

Велике значення для економіки країн має міжнародна інвестиційна діяльність, надання кредитів, пільг. Завдяки цьому країни, що розвиваються і переходять до ринкової економіки можуть підтримувати, під час перехідного періоду, своє національне виробництво. Міжнародна торгівля взаємовигідна навіть у тому випадку, коли одна з двох країн може виробляти всі види товарів дешевше від іншої. Одна країна може мати абсолютно більш ефективне виробництво всіх товарів ніж інша. Що ж до України, то на даному етапі розвитку міжнародних економічних відносин, в нас переважає присутність на ринку більше іноземного товару ніж національного.

Отже, розглядаючи цю тему, можна сміло сказати, що Україна обов’язково повинна розвивати міжнародні економічні відносини з іншими розвиненими країнами світової торгівлі.

Література:

1. Економічний словник – довідник / під редакцією Мочерного С.В. – Київ, 1995р.

2. Самуельсон П. Економіка. – Львів, 1993р.

3. Основи економічної теорії: політико-економічний аспект / під редакцією Климка Г.Н., Нестеренка В.П. – Київ, 1997р.