ВСТУП

У кожної країни є свої гроші. Вони служать засобом обміну або засобом платежу, одиницею рахунку, засобом збереження вартості, а також використовуються як міра відкладених платежів. Причому не тільки на внутрішньому, але і на зовнішньому ринку в якості національної валюти. Адже національних валют стільки же, скільки і суверенних держав.

Отже існує така же кількість відокремлених структур процентних ставок і державних податкових политик. Це придає деяку складність в дослідженні ринку валют. і тут нам допомоожуть два знайомих фактору: максимізація прибутку і конкуренція. Прагнення до максимізації прибутку так же справедливе до суб'єктів валютного ринку, як і в інших сферах економіки. Кінцево, поняття прибутку тут інше, воно визначається поєднанням широкого кола політичних і економічних ризиків. Однак сторони, що є місце на валютному ринку, реагують на зміну зовнішніх умов так же, як і ті, хто прагне до максимізації звичайних прибутків. Разом з тим конкуренція існує як на валютних, так і на міжнародних кредитних ринку. Тому для аналізу цих ринку можна застосовувати знайому теорію ринкового попиту і пропозиції. В даній роботі нас буде цікавити, як формується валютний курс, яке значення має і на які сектори і області економіки вплине.

ВАЛЮТНИЙ РИНОК

Всередині країни люди використають національну валюту, але для проведення операції за кордоном їм потрібна іноземна валюта. Наприклад, якщо українська фірма укладає контракт з американською на поставку обладнання, то їй потрібна американська валюта для оплати угоди. Для цих мети існують спеціальні ринок, на яких може бути куплена або продана іноземна валюта і що називаються валютними ринком. Для своїх учасників вони надають клірингові послуги, можливість застрахуватися від валютних ризиків. Також є можливість 'спекулювати', набуваючи або продавши валюту, тобто. граючи на її майбутній ціні. Валютна угода подає собою обмін грошей однієї країни на гроші інший. Більша частина грошових активів, що продаються на валютних ринку, має вигляд депозиту до запитання в банках, здійснюючих торгівлю один іншому. Тільки незначна частина ринку припадає на обмін готівка грошей. Основні учасники торговельних угод на валютному ринку - це крупні комерційні банки, в багатьох випадках функції ,що виконають ділерів в ринковому процесі. В цій якості вони підтримують позицію двох або більше валют, тобто володіють вкладами, висловленими в цих валютах. Наприклад, 'Чейз Манхеттен Банк' має відділення в Лондоне і Нью-йорку. Відділення в Нью-йорку володіє депозитами в фунтах стерлингів в лондонському відділенні, а відділення в Лондоні - депозитами в доларах в Нью-йорку. Кожне з цих відділень може надати вкладнику іноземну валюту в обмін на місцевий вклад. На виконання цієї операції банк одержує прибуток як ділер, продавши іноземну валюту по 'ціні' 'продавця', що трохи вище ціни покупця', по якій банк набуває валюти. Конкуренція між банками відраховує розірвання між 'ціною' 'покупця' і 'ціною' 'продавця' на рівні 1процента для більших міжнародних ділових операцій. інколи комерційні банки виступають в ролі брокерів. В цій якості вони не 'підтримують позицію' по певним валютам, але тільки зводять разом продавців і покупців. Так, наприклад, англійська фірма може попросити лондонский банк виступити в ролі брокера при необхідній їй організації обміну доларів на фунти. Окрім комерційних банків на зовнішньому валютному ринку існує невелика кількість небанківсьих ділерів і брокерів. Комерційні банки використовують незалежних брокерів як посередників при заключенні значних оптових угод між собою.

ЗАСОБИ ОБМіНУ

1. Телеграфні переклади - є основним засобом проведення міжнародних обмінних операцій. Припустимо, що деяка американська компанія продала мережі роздрібних крамниць в Великобританії партію медикаментів, оцінювану в 1000 доларів. Банк, на якому замикаються операції цієї компанії, - це комерційний банк в Нью-йорку. Цей нью-йоркский банк пошле телеграфне повідомлення Лондонскому банку британської мережі роздрібної торгівлі, повідомляючи йому про необхідність помістити 1000 доларів на банківський рахунок нью-йоркского банку в його лондонському відділенні. Після цього банк Нью-йорку надає постачальнику кредит на еквівалентну суму в доларах. Переклад грошових засобів з допомогою телеграфу звичайно здійснюється на перший або другий день, наступний за покупкою або продажем.

2. Перевідні векселі. В випадку продажу партії медикаментов операція може бути організована слідуючим чином. По-перше, британська торговельна компанія отримає в свойому банку кредитний лист і перешле його американській фірмі - постачальнику. Одержання цього документа зобов'яже експортера виписати переказний вексель на британський банк. Цей переказний вексель - суть розпорядження, подібне банківському чеку, що подразумевает, що банк зобов'язаний заплатити експортеру певну кількість грошей. Експортер може після цього продати цей вексель комерційному банку, отримавши взамін еквівалентну кількість доларів. Коли по цьому векселю буде оплачено, комерційний банк отримає платіж в фунтах стерлінгів.

Платіжний вексель може бути оплачений негайно або в визначений момент в майбутньому - наприклад, через 30, 60 або 90 днів згодом. Якщо експортер виписує вексель, що підлягає оплаті через 90 днів, а готівка потрібна йому негайно, він може знову звернутися за допомогою в комерційний банк. В цьому випадку комерційний банк придбає вексель з урахуванням дисконтної ставки, що відображає переважну норму відсотка. Якщо комерційний банк, викупивши вексель, не хоче тримати його повні 90 днів, він може вжити наступний крок. Цей банк може зв'язатися з британським банком, на що виписаний вексель, і зажадати підтвердження, що даний вексель буде оплачений в термін. Після одержання підтвердження вексель помічається як вексель, що акцептувався і ставє банківським акцептом, що може бути реалізований на відкритому ринку цінних паперів, аналогічним способом як інші короткострокові цінні папери - казначейські векселі федерального уряду, комерційні цінні папери і т. д.

3. Валюта і подорожні чеки. Окрім телеграфних перекладів і перевідних векселів невелика частка фінансових операцій на міжнародних ринку забезпечується власно валютою і подорожніми чеками. Нехай ви зібрались в Францію. Ви можете звернутися до ділера, що спеціалізується на торгівлі іноземною валютою, або в ваш банк і обміняти валюту США на французьку. Банк або ділер від цієї операції одержує прибуток за рахунок різниці в 'ціні' 'продавця' і 'ціні' 'покупця', що по свому характеру подібної з витягом прибутку при провадженні значних угод, що вимагають обміну банківськими вкладами. Однак при провадженні невеликих валютних операцій такого роду розірвання в ціні складає в середньому 4 - 5 відсотків, як це прийняте при здійсненні більших фінансових операцій на міжнародному валютному ринку. Туристи і мандрівники рахують, що подорожні чеки більш безпечні, ніж валюта. Рушаючи в Францію, ви можете придбати подорожні чеки, деноміновані або в доларах, або в франках, в комерційному банку або в компанії типу 'Американ експрес'. Власнику французького готеля, що бере подорожні чеки компанії 'Американ експрес' в вигляді плати за послуги, депонує їх в місцевому банку, одержуючи кредит в франках незалежно від того, в якій валюті перерахована вартість чеку. Французький банк після цього отримає долари або відповідну кількість франків у 'Американ експрес'.

ОБМіННИЙ ВАЛЮТНИЙ КУРС

Ділери і брокери на зовнішньому валютному ринку володіють безперервною, можна навіть сказати негайною інформацією про будь-які зміни обмінних валютних курсів. інші господарські агенти, чия потреба в цих знаннях не настільки оперативна, можуть почерпнути відповідну інформацію в розділі фінансової хроніки денних газет. Курси більшості валют дадуться за 2 попередніх робітничих дня. Ці курси уявлені звичайно 2-ма засобами:

1) як число доларів, необхідних для набуття 1 одиниці іноземної валюти;

2) як число одиниць іноземної валюти, необхідне для набуття 1-го долару США.

Д ля більшості валют наводиться тільки один курс - обмінний курс по касовим операціям. Він застосуємо для торговельних угод, що будуть укладені в період не більш 48 годин. Крім того, для простого числа іноземних валют наводяться також і обмінні курси по негайним операціям. Негайна угода - це контракт між банком і його клієнтом, по якому долари будуть поміняні на потрібну валюту в будь-який певний день в майбутньому за курсом, певному сьогодні. Різниця в обчисленні обмінних курсів по касовим операціям і обмінних курсів по негайним операціям в будь-який вибраний момент часу відображає існуючу різницю між ринковими нормами відсотка в країнах ,що порівнюються.

Кожна національна валюта має ціну в грошових одиницях іншої країни. Це і є валютний курс. Найбільш розповсюджені котирування валютних курсів виникають в результаті прямої торгівлі між банками. За винятком деяких спеціалізованих ринків, таких, як Міжнародний грошовий ринок в Чикаго. Кожний крупний банк розсилає своє котирування валют, що показує, по якому курсу він готов вести провадити з іншими партнерами. Тому, якщо маклеру потрібне купити або продати валюту, він передусім звернеться до котирування на комп'ютері. Знайшовши підхожий курс, він зв'яжеться з потрібним йому банком по телефону і укладе угоду. на міжнародному валютному ринку котирування ,що публікуються враховують угоди на суми не менше 1 млн. доларів. Бо кожну хвилину вчиняються угоди на мільйони доларів, тобто розміри прибутків і збитків можуть бути величезними. Наприклад, ділер, що за хвилину отримав 10 млн. фунтів стерлінгів за курсом 1.1739 доларів за фунт замість того, щоб прийняти готову пропозицію з курсу 1, 1740 долл., за хвилину приніс свому банку додатковий прибуток в 1000 дол. Це складає 60 тис. доларів в годину.

ВАЛЮТНі КУРСИ

Обмінний Курс Валюти є тим ключовим фактором, що зв'язує економіку країни з іншим світом. Розрізняють два види обмінних курсів: номінальний і реальний. Номінальний обмінний курс - це відносна ціна валют двох країн. Реальний - відносна ціна товару, вироблених в двох країнах. Припустимо, що американська машина коштує 1000 доларів, а аналогічна російська - 6 млн. карбованців. Щоб порівняти ці ціни їх потрібно висловити в одній валюті. При обмінному курсі в 4500 руб./ дол одержується, що американська машина коштує 4.5 млн. карбованців. Це означає - ціна російської машини рівна 1.33 ціни американської. Приклад показує, що реальний обмінний курс залежить від номінального курсу, цін товару в національних валютах і розраховується по формулі:

Р=Н Ц1/Ц2

Де Н - номінальний обмінний курс, Ц1-рівень цін в одній країні, а Ц2 - в інший. Звідси:

Н=Р Ц2/Ц1

Вільний флоатинг

Давайте розглянемо валютне ринок в умовах вільного флоатинга, коли реальний обмінний курс рівний 1, бо попит і пропозиція валюти регулюються за рахунок законів вільної конкуренції. Для чистоти моделі припустимо, що міжнародного кредитування, запозичення, а також спекуляції не існує. Ця передумова має на увазі, що іноземна валюта використовується тільки в угодах по експорту або імпорту товару і послуг. імпортери повинні отримати іноземну валюту, щоб оплатити свої рахунки за кордоном. Отже, імпорт є джерелом попиту на іноземну валюту. Експорт , навпаки, подає собою джерело її пропозиції. На ринку пропозиція з боку експорту зустрічається зі попитом з боку імпорту. Таким чином встановлюються обмінні курси.

Фіксовані валютні курси

Розглянемо тепер систему фіксованих валютних курсів. Класичним прикладом є так званий золотий стандарт. Ось три основних правила золотого стандарту:

1 Держава фіксує ціну золота,а, отже, і вартість своєї грошової одиниці в золотому виразі.

2.Держава підтримує конвертованість вітчизняної валюти в золото. іншими словами зобов'язане по першій вимозі купувати або продавати вітчизняну валюту за золото будь-якому що бажає.

3 Держава повинна мати запаси

золота, рівні за вартістю випущеному в звертання кількості грошей. Тобто держава випускає гроші тільки тоді, коли купує золото, і знищує їх, коли продає. Поза сумнівом, що останнє правило є основним при системі золотого стандарту. Бо його недодержання веде до дефіциту золота або грошей (звичайно золота, по цілком зрозумілим причинам) і, отже, до гіперінфляції. Щоб зрозуміти як адаптується платіжний баланс в умовах золотого стандарту припустимо, що світ існує з двох країн - Об'єднаних Штатів і Великобританії і ходовими є валюти тільки цих країн: долар і фунт стерлінгів. В обох цих країнах діє золотий стандарт. Нехай валютний паритет буде рівний 20.67 дол. За унцію золота в Об'єднаних Штатах і 4.25 фунта за унцію золота в Великобританії. З цього слідує, що валютний курс долару до фунту рівний 4.86 дол. за фунт. Тепер уявимо, що в США відбулося збільшення витрат на імпорт. Утвориться дефіцит платіжного балансу .

Тільки тепер курс не буде рости вище 4.86 долл. За фунт. Тому що будь-яка людина може купити золото в Об'єднаних Штатах по 20.67 дол. за унцію і продати його в Англії по 4.25 фунти стерлінгів за унцію, що і роблять імпортери. З часом обсяг золота і, відповідно грошова маса в США зменшуються, а в Великобританії навпаки - збільшуються, бо англійському центральному банку потрібно надрукувати додаткову кількість фунтів стерлінгів, щоб купити золото у американських імпортерів. У відповідь на скорочення грошової маси США, видатки, включаючи витрати на імпорт, теж скорочуються.

В те же час в Великобританії в зв'язку з збільшенням грошової маси видатки, включаючи і видатки на американський експорт, ростуть.

Отже в США зростає доход від експорту.

Таким чином можна стверджувати, що при золотому стандарті діє, хоча і не миттєвий, але теж автоматичний процес регулювання. Однак необхідно обов'язково слідувати трьом вищенаведеним правилам. В світовій економіці золотий стандарт діяв протягом більшої частини XIX і початку XX ст. Щоправда він був не зовсім ідеальним тому, що на практиці не можливо забезпечити співвідношення золота і грошей 1: 1, але система все-таки діяла автоматично, до тих пір доки підтримувалася конвертованість валют. Однак під час світових війн і фінансових кризи вона призупинялася. Наприклад грошова система США була формально зв'язана з золотом аж до 1971 року, хоча американські громадяни втратили право обертати гроші в золото ще в 1934 році. Бо підтримувати золотий стандарт ставало все важче і важче, в 50-і роки нашого сторіччя був введений доларовий стандарт, при якому країни фіксували вартість своїх валют в доларах. Вони повинні були зберігати певний резерв доларів і в меншому ступені золота, що міг бути використаний для задоволення вимог на іноземну валюту. При доларовому стандарті центральні банки, не будучи зв'язаними суворими правилами, змінювали грошову масу, щоб виявляти вплив на безробіття і інфляцію.

ВАЛЮТНА іНТЕРВЕНЦіЯ НА ВАЛЮТНОМУ РИНКУ

В якості проміжної мети економічної політики зміни обмінного валютного курсу можуть служити засобом управління і маніпулювання сукупним попитом майже аналогічно тому, як зміни кількості грошей, що знаходяться в оберті, або структури і обсягу державних закупівлі служать цій меті. Якщо уряд навмисне і цілеспрямовано зменшує курс валюти своєї країни, розглянутий в цей момент як проміжна мета економічної політики, дозволяючи їй знецінюватися відносно інших іноземних валют, говорять, що уряд проводить девальвацію своєї валюти. Девальвація закликана стимулювати сукупний попит, таким же образом як це відбувається при знецінюванні валюти, викликаному ринковою стихією і ринковою чинністю. Якщо уряд умисно підвищує обмінний валютний курс, дозволяючи збільшити вартість цієї валюти відносно інших, говорять, що уряд проводить ревальвацію своєї валюти. Ревальвація валюти буде обмежувати сукупний попит рівним образом, як його стримує підвищення вартості валюти під впливом ринкових чинності, що витрачаються поза сферою контролю з боку урядових органів. Такі економічні параметри, як реальні норми відсотка і темпи економічного зростання, здатні миттєво змінити поточний обмінний валютний курс.

МЕХАНіЗМ 'ВАЛЮТНОґ іНТЕРВЕНЦіґ'

Уряд може маніпулювати обмінним валютним курсом, купуючи або продавши долари на зовнішніх валютних ринку. Візьмемо в якості прикладу фінансову систему Об'єднаних Штатів Америки, як одну з найбільш стабільних і розвинених. інтервенція на зовнішніх валютних ринках проводиться під керівництвом Керуючими зарубіжними операціями Федерального резервного банку Нью-йорка під наглядом Федерального Комітету Відкритого Ринку. Державне Казначейство грає ведучу роль в визначенні характеру дій і часу валютної інтервенції, що втілюється в практичне життя ФРС.

Девальвація долару. Припустимо, що Державне Казначейство США задумало девальвувати долар відносно французького франка. Щоб здійснити продаж доларів, ФРС зв'яжеться з ділером, що спеціалізуються на торгівлі іноземною валютою, пропонуючи угоду по купівлі франків. На ці франки ФРС треба приносити прибуток в вигляді відсотків активів, деномінованих в франки, які Казначейство додає до тих декількох мільярдів доларів активів, деномінованихв іноземних валютах, що ФРС звичайно має на своєму платіжному балансі. ФРС розплачується за що придбають іноземні девізи, висловлені в франках, шляхом телеграфного перекладу в банк ділера. Таким чином, ФРС обмінює грошові зобов'язання продавця, висловлені в доларах, на активи, деномінованих в франках. В платіжному балансі США по зовнішньоторговельним операціям такий захід буде уявлений як зростання резервних активів федерального уряду США.

Ревальвація долару. Нехай Державнеи Казначейство США захотіло ревальвувати долар - тобто зажадати від ФРС активно скуповувати долари на зовнішніх валютних ринках замість того, щоб продавати їх. Процес ревальвації асиметричний процесу девальвації, з тієї лише різницею, що при девальвації долару ФРС може забезпечити його необмежену пропозицію, оскільки ФРС може виробити будь-яку потребну кількість доларів однім розчерком пера, а в випадку ревальвації долару супутний цьому продаж іноземної валюти повинен спиратися на будь-яке її джерело. Де же його шукатиі По-перше, можна понизити рівень активів, розміщених в іноземних девізах. Якщо ФРС компенсує іррегулярну продажу іноземної валюти відповідними закупівлею її в інших випадках, цілком можливо створити для цих мети достатній резервний запас іноземної валюти. Якщо резерви іноземної валюти вичерпуються, ФРС може звернутися до інших джерел. Один з них - так зване 'своп' - угода з яким-або іноземним центральним емісійним банком. В своїй суті 'своп' - угода - ця взаємний міждержавний короткостроковий кредит, що передбачається закупівлю іноземної валюти на ринку касових операцій з наступним в деякомуобговореному майбутньому її зворотним викупом на ринку негайних угод. інший засіб вишукування - це те, на що вистачає засобів перебує в продажі цінних паперів, розміщених в іноземні валюти. Альтернативно цьому може служити продаж спеціальних прав запозичання (СПЗ) - особливого вигляду синтетичної міжнародної валюти, що випускається Міжнародним Валютним Фондом з 1970 г. і що використається лише в операціях між центральними банками держав, вхідних в МВФ. В період активного захисту курсу долару ФРС припадало вдаватися водночас до декільком описаних вище заходів.

СТЕРИЛіЗАЦіЯ

Існує спосіб відділити друг від друга засобів, що проводяться в рамках внутрішньої грошово-кредитної політики і механізми валютної інтервенції на зовнішніх валютних ринку. Цей засіб, що отримав назву 'стерилізація', перебує в суміщенні кожного продажу активів, деномінованих в іноземній валюті, на зовнішньому валютному ринку з рівної по величині закупівлею на відкритому ринку цінних паперів всередині країни і, відповідно, суміщення кожної закупівлі на зовнішньому ринку з рівної по величині продажу на ринку внутрішньому. Хоча стерилізація дозволяє ізолювати і виключити вплив операцій на валютному ринку від грошово-кредитних заходів внутрішнього характеру, її вплив на стан обмінних валютних курсів разом з валютною інтервенцією не дуже великою - принаймні, істотно меншою, ніж те, що забезпечує валютна інтервенція сама по собі.

Економісти розминаються в поглядах відносно впливу стерилизованной інтервенції на економічну систему, розглядувану на довгострокових тимчасових інтервалах, - буде чи забезпечено хоча б невеликий вплив подібних заходів або жодні наслідки від проведення їхній економічній системі не грозятьі В одному вони солідарні: стерилізація як економічний інструмент, що забезпечує виключення взаємовпливу операцій на зовнішньому валютному ринку і кількості грошей, що знаходяться в звертанні на внутрішньому ринку, надто не просте і тонке діло.

Перехід до флоатингу

З 1973 року світова валютна система, відмовившись від фіксованих валютних курсів, перейшла до флоатингу, тобто системи гнучких валютних курсів з обмеженим втручанням держави. Однім з найважливіших факторів цієї системи є теорія Паритету Купівельної Спроможності, що затверджує, що валютний курс завжди міняється рівно настільки, наскільки це необхідно для того, щоб компенсувати різницю в динаміці рівня цін в різних країнах. А паритет є результат зіставлення кількості тих благ, що можна придбати на національних ринку країн, чі валюти порівнюються.

Світова практика показує, що теорія ППС краще діє в довгостроковому періоді, ніж при місячному або річному аналізі. Тому, що цей засіб дасть тільки приблизну величину для встановлення валютних курсів. Бо останні можуть коливатися під впливом неозорої безлічі причин далеко відхиляючись від паритету купівельної спроможності. Серед короткострокових факторів найбільш значні для динаміки валютних курсів перелив капіталу. Капітал біжить з тієї країни, де намітилася тенденція до здешевлення національної валюти, і прямує туди, де є надія на її подорожчання.

Втручання Держави в систему валютних курсів

В умовах гнучких валютних курсів держава, в особі центральних банків, також проводить інтервенції на валютних ринках як і при системі фіксованих курсів (власне звідси і взялася назва що називається флоатинг). Центральний Банк продає або купує валюту, щоб впливати на її курс або покриває різницю між попитом і пропозицією, щоб залишити його на колишньому рівні. Це засоби прямого впливу. Однак, коли відплив капіталу ставає дуже більшим, валютні резерви центрального банку, в випадку його прагнення підтримати стабільний курс національної валюти, швидко вичерпуються. Тоді ЦБ може застосувати побічні міри впливу на валютний курс, основними з яких є зміна резервної норми і облікової ставки. Резервна норма - частина банківських депозитів, що комерційні банки не мають права використати для здійснення своїх операцій. Регулюючи її ,держава збільшує або зменшує сукупну грошову масу в країні, що, в свою чергу, зменшує або підвищує валютний курс. Приклад. Припустимо, що депозити комерційного банку складають 100000 доларів, а центральний банк прийняв рішення про збільшення резервної норми з 20 до 40%. Виконуючи рішення центробанку, комерційний банк примушений зменшити кредитну емісію. З 100000 долл., при нормі 20%, комерційний банк міг видати позички на суму 500000 долл. (бо розрахунок показують, що при резерві 20% кожний реальний долар перетворюється в 5 'кредитних'). При резерві в 40% емісія кредитних грошей скорочується в 2 разу. Окрім цього, збільшення резервної норми змусить комерційний банк скоротити поточні рахунок і направити частину засобів для збільшення резервів. Це викличе зростання відсотків по кредитам і, як слідство, зменшення грошової маси в країні і збільшення курсу національної валюти. Відповідно, коли ЦБ знижує резервну норму - це збільшує грошову масу і знижує курс нац. Валюти. Аналогічно діє механізм зміни облікової ставки. Облікова ставка - це відсоток по позичкам, що подає центральний банк комерційним банкам. ґї зростання знижує бажання комерційних банків отримати кредити і тим зменшує грошова пропозиція в країні, а зниження - збільшує і те, і, відповідно, інше.

Література

1. П. Х. Ліндерт ,Економіка світових господарських зв'язків

-М: Прогрес, 1992

2. С. Фішер, Экономикс-М: Діло, 1993

3. Сучасна економіка/під ред. Мамедова О. Ю.

-РД: Феникс, 1996

4. Економіка і життя 17. 04.1994 стор. 8

5. Ваше право-ЗАО"ИНФОРМАЦіЙНі системи і технології' 1996

6. Бібліотека підприємця-М: Медіа механікс 1995