Чернівецький національний університет

ім.Ю.Федьковича

Економічний факультет

КУРСОВА РОБОТА

НА ТЕМУ:

“НАУКОВІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ

ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ”

ЗМІСТ

1. Сутність державної регіональної економічної політи­ки, її мета та завдання.

2. Основні принципи державної регіональної економічної політики України.

3. Механізм реалізації державної регіональної економічної політики та його складові.

4. Сучасна концепція розміщення продуктивних сил. Особ­ливості розміщення продуктивних сил за умов ринко­вої економіки.

5. Перспективи розвитку регіонів України.

1. СУТНІСТЬ ДЕРЖАВНОЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ

ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ, ЇЇ МЕТА ТА ЗАВДАННЯ

Розбудова незалежної правової держави, що відбу­вається в Україні, та реформування системи управлін­ня зумовлюють зростання ролі територій у проведенні економічних трансформацій і становленні нових форм господарювання. Сьогодні значно розширюються функ­ції і завдання регіонів щодо раціонального викорис­тання природних ресурсів, забезпечення зайнятості на­селення та розвитку зовнішньоекономічних зв'язків. Від того, наскільки оптимально поєднуються інтереси держави і окремих регіонів, залежить збалансованість розвитку народногосподарського комплексу.

В цілому регіональна економічна політика характе­ризується певною сукупністю цілей, завдань, механіз­мів, які в кінцевому підсумку визначають її стратегію і тактику. Вона грунтується на врахуванні широкого спектра національних, політичних, соціальних факто­рів, що і дає змогу ефективно впливати на регіональ­ний розвиток. При визначенні пріоритетних напрямів регіональної економічної політики беруться до уваги демографічні, екологічні, виробничі та інші проблеми, вирішення яких сприяє загальному економічному під­несенню регіонів.

Кабінет Міністрів України розробив і вніс на розгляд Верхов­ної Ради України проект Закону України «Про концепцію держав­ної регіональної політики», згідно з якою ця політика являє со­бою систему заходів організаційного, правового та економічного характеру, що здійснюються державою у сфері регіонального розвитку країни відповідно до її поточних і стратегічних цілей. Головне їх спрямування — це забезпечення раціонального вико­ристання природних ресурсів регіонів, нормалізація життєдіяль­ності населення, досягнення екологічної безпеки та вдосконален­ня територіальної структури економіки.

Об'єктами регіональної економічної політики можуть бути різ­ні адміністративно-територіальні утворення або їх сукупність, суб'єктами — органи виконавчої влади та місцевого самовряду­вання, які безпосередньо виконують функції щодо забезпечення соціально-економічного розвитку регіонів. Державна регіональна економічна політика грунтується на положеннях Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Украї­ні», інших нормативно-правових актів.

На нинішньому етапі соціально-економічного розвитку її го­ловною метою є збільшення національного багатства країни на основі підвищення соціально-економічного розвитку регіонів, ефек­тивного використання їх природно-ресурсного і науково-техніч­ного потенціалу, раціоналізації систем розселення та досягнення внутрірегіональної збалансованості. Ця мета може бути значно де­талізована стосовно конкретних сфер суспільного розвитку.

Зокрема, в економічній сфері вона полягає у досягненні еко­номічно доцільного рівня комплексності господарства регіонів та раціоналізації їх структури; створенні економічних передумов для розвитку підприємництва та ринкової інфраструктури, проведен­ня земельної реформи та приватизації державного майна, інших ринкових перетворень; створенні і розвитку спеціальних (віль­них) економічних зон; удосконаленні економічного районування країни. У соціальній сфері головна мета регіональної економічної політики України реалізується у конкретних заходах, націлених на стабілізацію рівня життя усіх верств населення з поступовим підвищенням рівня добробуту на основі єдиних соціальних стан­дартів та посилення усіх форм соціального захисту населення; забезпеченні продуктивної зайнятості населення через ефективне регулювання регіональних ринків праці та міграційних процесів; сприянні покращанню демографічної ситуації з метою збільшен­ня тривалості життя та забезпечення природного приросту насе­лення в регіонах; формуванні раціональної системи розселення на основі збереження існуючих та створення нових населених пунктів; активізації функціонування сіл та малих міських посе­лень, регулювання розвитку великих міст. У екологічній сфері державна регіональна економічна політика спрямовується на за­побігання забрудненню довкілля та ліквідацію його наслідків, впровадження механізму раціонального природокористування, збе­реження унікальних територій та природних об'єктів.

На основі чіткого визначення мети державної регіональної економічної політики обґрунтовуються її основні завдання. Се­ред пріоритетних завдань на тривалу перспективу державними органами управління визначено структурну перебудову економі­ки регіонів України, насамперед промислових регіонів і центрів з надмірною концентрацією підприємств важкої індустрії та склад­ною екологічною обстановкою (Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Луганська області, міста Київ, Харків, Одеса, Кривий Ріг, Маріуполь та Макіївка). При здійсненні структурних транс­формаційних процесів передбачається поліпшити екологічну си­туацію у промислових центрах Донбасу, Придніпров'я, Прикар­паття та на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Важливе місце серед завдань регіональної економічної полі­тики посідають соціальні питання, вирішення яких можливе ли­ше на основі радикальних змін у сучасній політиці зайнятості та ринку праці. У перспективі передбачається активізувати діяльність щодо створення нових робочих місць у споживчій сфері, орга­нізаціях ринкової інфраструктури, малому та середньому під­приємництві виробничої сфери. Це дозволить забезпечити пра­цевлаштування осіб, які вивільняються з промислових підприємств, та підвищити рівень зайнятості населення у сфері обслуговування.

Необхідною передумовою соціального прогресу країни та одним з важливих завдань регіональної економічної політики є поліпшення демографічної ситуації у регіонах України на основі подолання процесів депопуляції й покращання соціально-побу­тових умов життя населення, здійснення заходів щодо підтримки сімей з дітьми та найменш соціальне захищених верств населення, зростання рівня споживання населенням товарів та послуг.

У виробничій сфері пріоритетними завданнями визначено розвиток експортних та імпортозамінних виробництв у регіонах, де для цього є сприятливі умови (вигідне транспортно-географічне положення, необхідний економічний та науковий потенціал). Це дозволить суттєво вплинути на експортний потенціал територій, вдосконалити структуру експорту держави, розширити зовніш­ньоекономічні зв'язки.

Особлива увага приділятиметься розвитку сільськогоспо­дарського виробництва на основі удосконалення його спеціалі­зації та підвищення рівня інтенсифікації з метою нарощування експортного потенціалу, комплексної інтеграції переробних га­лузей з виробництвом сільськогосподарської продукції та си­ровини.

Завданнями регіональної економічної політики передбачаєть­ся повніше використання рекреаційних ресурсів Криму, районів узбережжя Чорного та Азовського морів, Карпат, а також сприят­ливих за кліматичними та природними факторами районів Во­линської, Вінницької, Полтавської, Черкаської та інших областей з метою формування в майбутньому високорозвинутих рекреа­ційно-туристичних та оздоровчо-лікувальних комплексів держав­ного і міжнародного значення.

2. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ДЕРЖАВНОЇ

РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Державна регіональна економічна політика України формує­ться і реалізується таким чином, щоб забезпечити територіальну цілісність держави, створити рівновигідні умови функціонування регіональних господарських комплексів з метою активізації ролі територій у проведенні економічних реформ та вирішенні на­гальних соціальних проблем. Сучасна державна регіональна еко­номічна політика України, як це визначено нормативними доку­ментами, грунтується на таких основних принципах:

визнання і дотримання загальнодержавних пріоритетів та за­безпечення органічної єдності завдань щодо соціально-економіч­ного розвитку країни та розвитку продуктивних сил регіону;

правове забезпечення економічної самостійності регіонів на основі розмежування повноважень між центральними і місцеви­ми органами виконавчої влади та органами місцевого самовряду­вання й підвищення їх відповідальності щодо вирішення завдань життєзабезпечення і комплексного розвитку територій;

дотримання вимог екологічної безпеки при реформуванні струк­тури господарських комплексів і розміщенні нових підприємств;

досягнення економічного і соціального ефекту за рахунок ви­користання переваг територіального поділу праці, раціонального природокористування, розвитку міжрегіональних зв'язків.

Підвищення дієвості регіональної економічної політики, зрос­тання загальної керованості економічними процесами можливе лише на основі визначення і розмежування повноважень місце­вих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядуван­ня. В процесі здійснення конкретних заходів державної регіо­нальної економічної політики, спрямованих на підвищення ролі регіонів у проведенні економічної реформи в країні, передбачає­ться: сформувати нову територіальну структуру державного сек­тора економіки; реформувати систему управління державним сек­тором економіки; зміцнити економічні основи місцевого само­врядування та розширити його важливі соціально-економічні І функції щодо життєзабезпечення територіальних утворень; здійс­нити поетапний перехід на обгрунтовану систему бюджетного регулювання та розширити права місцевих органів виконавчої влади у бюджетній політиці України.

3. МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ

ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ЙОГО СКЛАДОВІ

Механізм реалізації державної регіональної економічної полі­тики — це система конкретних економічних важелів та організа­ційно-економічних засобів, за допомогою яких здійснюється державний вплив на просторову організацію суспільства, забезпечу­ється соціально-економічний розвиток регіонів, вдосконалюється структура їхнього господарського комплексу. Основними складо­вими цілісного механізму державної регіональної політики Украї­ни, як визначено діючими нормативними документами, виступа­ють: відповідна законодавчо-нормативна база, бюджетно-фінан­сове регулювання регіонального розвитку, прогнозування і про­грамування, розвиток різних форм територіальної організації про­дуктивних сил (створення спеціальних економічних зон, міжрегіональне та прикордонне співробітництво тощо).

Першоосновою механізму регіональної економічної політики є законодавча база, що визначає взаємовідносини держави і регі­онів та відповідні організаційні структури управління соціально-економічними процесами. На сучасному етапі економічного роз­витку держава через законодавчу базу проводить політику, спря­мовану на підвищення економічної самостійності територій. Вод­ночас вона координує діяльність місцевої влади на основі визна­чення співвідношень державного і місцевих бюджетів, розвитку

инфраструктурних об'єктів місцевого та загальнодержавного призначення, формування централізованих і регіональних фондів різ­ного цільового призначення.

Механізм державної регіональної політики повинен поєднува­ти у собі методи прямого і опосередкованого впливу на соціаль­но-економічні процеси. За своїм характером ці методи можуть бути заохочувальні та обмежувальні, активні та пасивні, їх комп­лексне поєднання дає змогу забезпечити високу результативність у досягненні намічених цілей.

В регіональній економічній політиці широко використовують­ся такі методи прямого економічного регулювання, як цільове фінансування, пряма фінансова допомога, надання субсидій та субвенцій тощо. Для опосередкованого економічного регулюван­ня регіонального розвитку використовують важелі податкової, кредитно-грошової, амортизаційної, зовнішньоекономічної полі­тики. Державні органи управління можуть впливати на регіо­нальний розвиток через такі заходи протекціонізму: надання по­даткових пільг для розвитку наукомістких виробництв, створення акціонерних товариств для завершення раніше розпочатого будів­ництва, надання регіонам інвестиційних премій за спорудження об'єктів, що дозволяють покращити структуру економіки регіо­ну, працевлаштувати вивільнених працівників, поліпшити еколо­гічну ситуацію тощо.

Принциповим питанням є вдосконалення існуючої системи бюд­жетного регулювання та розширення бюджетної автономії тери­торій. Ступінь державного втручання в господарські процеси ви­мірюється показниками питомої ваги державних прибутків і ви­датків у внутрішньому валовому продукті — їх висока питома вага свідчить про сильний вплив держави на економіку. У перс­пективі передбачається істотно розширити права місцевих орга­нів виконавчої влади у бюджетній політиці на основі підвищення ролі місцевих податків і зборів, встановлення науково обгрунто­ваних нормативів відрахувань до місцевих бюджетів тощо.

Одним з важливих елементів регіональної економічної полі­тики є розробка довгострокових, середньострокових прогнозів соціально-економічного розвитку Автономної Республіки Крим, областей України, міст Києва і Севастополя та державних регіо­нальних програм, за допомогою яких досягається планомірність у розвитку продуктивних сил, узгоджуються інтереси галузей і те­риторій. На сьогодні розроблені проекти регіональних програм соціально-економічного розвитку Карпатського регіону, Полісся, Поділля, Українського Причорномор'я.

В регіональній економічній політиці особливе місце посідає економічне стимулювання розміщення нових виробничих об'єк­тів, здатних виготовляти конкурентоспроможну продукцію й швидко реагувати на зміну ринкової кон'юнктури. В першу чергу це стосується розвитку малого та середнього підприємництва, яке має виражену регіональну орієнтацію і суттєво впливає на зміни в структурі економіки. Саме малий бізнес може ефективно вирі­шувати проблему забезпечення незайнятого населення робочими місцями. Для досягнення збалансованого розвитку господарства певної території необхідно сприяти формуванню регіональних центрів малого і середнього бізнесу, створенню різних типів спе­ціальних (вільних) економічних зон, центрів активної науково-технічної діяльності.

Формування спеціальних економічних зон в Україні дасть змогу збільшити надходження іноземних інвестицій, створити сучасну виробничу, транспортну та ринкову інфраструктуру, підвищити ефективність використання природних ресурсів. Зав­дяки застосуванню пільгового режиму оподаткування та митно­го режиму створюються сприятливі умови для зростання еконо­мічної активності суб'єктів господарювання. З 1996 р. в Україні діє експериментальна зона «Сиваш». Спеціальні економічні зо­ни створено у Донецькій, Луганській, Закарпатській областях. Для вирішення проблеми працевлаштування персоналу, що ви­вільнятиметься у зв'язку з виведенням з експлуатації блоків Чор­нобильської АЕС, сформована спеціальна економічна зона «Славутич».

Особливе місце в регіональній економічній політиці належить різним формам міжрегіонального й прикордонного співробітни­цтва; зонам активної науково-технічної діяльності, створення яких передбачає організацію наукових, дослідницьких і технологічних парків, інноваційних центрів, технополісів тощо.

Велика увага в регіональній економічній політиці приділяєть­ся так званим проблемним регіонам, тобто тим територіям, які вирізняються серед інших кризовим загостренням певної проб­леми, що має негативні соціально-економічні наслідки для всієї системи господарювання. Першопричиною загострення цих проб­лем можуть бути як природні та техногенні катастрофи, так і соціально-економічні фактори. З погіршенням загальноекономіч­ної ситуації кількість таких територій постійно зростає, а розв'я­зання нагромаджених тут проблем потребує все більше фінансо­вих коштів та матеріальних ресурсів.

4. СУЧАСНА КОНЦЕПЦІЯ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ. ОСОБЛИВОСТІ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ ЗА УМОВ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Основою нової регіональної парадигми є визнання цілісності і рівноправності усіх складових єдиної регіональної системи — природно-ресурсної, економічної, соціальної, інформаційної. Су­часна концепція розміщення продуктивних сил орієнтується на досягнення їх сталого розвитку і передбачає: подолання існую­чих диспропорцій у територіальній структурі національної еко­номіки; максимальне використання переваг територіального по­ділу праці, особливостей природно-ресурсного та науково-вироб­ничого потенціалу регіонів; удосконалення спеціалізації регіонів з урахуванням загальнодержавних інтересів; активізацію госпо­дарської діяльності у регіонах на ринкових засадах в умовах різ­них форм власності; забезпечення умов для прискореного розвит­ку галузей, що випускають конкурентоспроможну продукцію, та залучення іноземних інвестицій у регіони, де існують для цього найбільш сприятливі передумови; створення нормальних умов для життєдіяльності населення та ліквідацію зон надзвичайних екологічних ситуацій в окремих регіонах.

Основні концептуальні положення щодо розміщення продук­тивних сил реалізуються в таких розробках прикладного характе­ру, як схеми-прогнози та державні програми розвитку й розмі­щення продуктивних сил України, економічних районів і облас­тей на перспективу. Вони необхідні для обгрунтування економіч­но доцільних напрямів розвитку продуктивних сил певних тери­торій та розробки цілеспрямованих заходів державної регіональ­ної економічної політики, які б дали змогу забезпечити ефек­тивне регулювання процесів регіонального розвитку, узгодження дій центральних і місцевих органів виконавчої влади у здійсненні структурної перебудови економіки країни та послідовному впро­вадженні ринкових відносин.

До особливостей розміщення і розвитку продуктивних сил за умов ринкової економіки можна віднести такі:

• органічне поєднання державних, регіональних і місцевих інте­ресів під час розміщення нових об'єктів при мінімальному залучен­ні зовнішніх ресурсів та максимальному використанні місцевих;

• формування та інтенсивний розвиток об'єктів ринкової ін­фраструктури та інформаційних систем з метою створення збалан­сованих регіональних ринків виробництва і збуту конкуренто­спроможної продукції та послуг, на яких спеціалізуються регіони;

• пріоритетний розвиток наукомістких виробництв з швид­кою окупністю витрат, ресурсозбереженням і значним нагрома­дженням для активізації інвестиційної діяльності та структурної реорганізації економіки;

• орієнтація на прогресивну структуру регіональної економі­ки з високою питомою вагою галузей, що працюють на задово­лення потреб споживчого сектора економіки;

• розвинутість недержавного сектора економіки, зокрема під­приємницьких структур.

5. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ

У перспективі в Донецькому і Придніпровському регіонах на­будуть подальшого розвитку такі галузі спеціалізації промисло­вості: паливно-енергетична, чорна і кольорова металургія, хіміч­на, автомобільна, аерокосмічна промисловість, важке машинобу­дування. У найближчій перспективі здійснюватиметься комплекс­на реструктуризація та технічне переоснащення перспективних підприємств вугільної, металургійної, хімічної промисловості, машинобудування, енергетики, а також структурне реформуван­ня всього виробничо-територіального комплексу та збалансуван­ня розвитку базових галузей з реальними потребами економіки. Здійснюватимуться конверсія окремих оборонних підприємств із метою використання їх потужностей для випуску цивільної продукції, зокрема товарів народного споживання; проводитиму­ться заходи щодо забезпечення продуктивної зайнятості населен­ня шляхом диверсифікації виробництв, організації громадських робіт, створення нових робочих місць, особливо у шахтарських містах і селищах. Відбуватиметься нарощування потужностей легкої та харчової промисловості.

Поряд з цим значна увага приділятиметься поліпшенню еко­логічної ситуації шляхом впровадження у виробництво безвідхо­дних і маловідходних технологій, перепрофілювання окремих під­приємств, ліквідації териконів, хвосто- і шлакосховищ, відстій­ників, рекультивації порушених земель.

У Східному регіоні України структурна перебудова спрямову­ватиметься на технічне переоснащення та підвищення ефектив­ності роботи підприємств таких галузей спеціалізації, якими є тракторне і сільськогосподарське машинобудування, автомобіль­на, електронна, електротехнічна, харчова промисловість. Збіль­шуватимуться обсяги власного видобутку газу, нафти та продуктів їх переробки.

У перспективі здійснюватиметься конверсія частини виробни­чих потужностей підприємств військово-промислового комплек­су з їх спрямуванням на випуск цивільної продукції. Поряд з цим вдосконалюватиметься спеціалізація сільськогосподарського ви­робництва, підвищуватиметься його товарність та ефективність, набудуть подальшого розвитку переробні галузі. Регіон більш ефективно використовуватиме наявний науково-технічний потен­ціал та переваги прикордонного розташування.

У Центральному регіоні України структурні зрушення в еко­номіці спрямовуватимуться на посилення її соціальної орієнтації, забезпечуватиметься прискорений розвиток АПК, сфери послуг, харчової і легкої промисловості, а також машинобудівних галу­зей — авіабудування, сільськогосподарського машинобудування, радіотехніки і електроніки. Здійснюватиметься реконструкція та технічне переоснащення підприємств хімічної промисловос­ті, розвиток наукомістких виробництв на основі науково-тех­нічного і кадрового потенціалу м. Києва. Передбачаються за­ходи щодо вирішення еколого-економічних і соціальних проб­лем, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильсь­кій АЕС.

У Поліссі подальшого розвитку набудуть такі галузі спеціалі­зації, як сільськогосподарське машинобудування, приладобуду­вання, видобуток і переробка мінералів, легка та харчова промис­ловість. Проводитиметься реструктуризація АПК у напрямі підви­щення частки харчової та переробної промисловості. Передба­чається розвиток інтенсивного землеробства і тваринництва. Створюватимуться найсприятливіші умови для вирощування суто поліських культур (картоплі, льону-довгунця, хмелю) та їх промислової переробки, а також подальшого розвитку лісо­вого господарства, деревообробної промисловості, промисло­вості будівельних матеріалів.

У Подільському регіоні здійснюватиметься технічна реконст­рукція та модернізація енергетики, сільськогосподарського ма­шинобудування, приладобудування, харчової промисловості. Намі­чено перепрофілювання частини підприємств на випуск техніки для агропромислового комплексу, медицини, товарів народного споживання. Забезпечуватиметься пріоритетний розвиток легкої промисловості, виробництва будівельних матеріалів, скляних, фаянсових виробів на базі власної сировини. Посилиться спеціа­лізація АПК на вирощуванні та переробці цукрового буряка, зер­нових культур, м'яса і молока, поглиблюватиметься ступінь пе­реробки сільськогосподарської продукції.

Структурна перебудова промислового комплексу Карпатсько­го регіону спрямовуватиметься на підвищення питомої ваги сіль­ськогосподарського і автомобільного машинобудування, елект­ронного та електротехнічного виробництва з використанням сучас­них технологій. Здійснюватимуться заходи щодо реконструкції і технічного переозброєння підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості, подальшого розвитку та інтенсифікації лісового господарства, лісопромислового комплексу, легкої та харчової промисловості.

У сільському господарстві основна увага приділятиметься розвитку овочівництва, садівництва, виноградарства, м'ясо-молочного скотарства та вівчарства. У господарському комплексі регіону (формуватиметься високорозвинутий рекреаційно-туристичний та оздоровчо-лікувальний комплекс загальнодержавного і міжнарод­ного значення. Розвиватиметься регіональне транскордонне спів­робітництво у рамках єврорегіонів.

У перспективі пріоритетними напрямами розвитку Причорноморського регіону будуть насамперед галузі морегосподарського комплексу — суднобудування та судноремонт, рибне та портове господарство, а також галузі машинобудування для обслуговування агропромислового комплексу, освоєння нафтогазових родовищ шельфової зони Чорного моря. Передбачається значно підвищити ефективність сільського господарства у виробництві зерна, со­няшнику, овочів, винограду, а також м'яса і молока.

Здійснюватиметься комплекс заходів щодо розселення і об­лаштування раніше депортованих кримських татар та осіб інших національних меншин, які повернулися на постійне проживання у цьому регіоні. Важливим напрямом розвитку регіону є комплекс­не використання рекреаційних ресурсів, створення у 1999 — 2010 роках ефективної індустрії туризму та оздоровчо-ліку­вальних закладів, особливо цілорічного функціонування, у Кри­му, Одеській, Миколаївській, Херсонській областях.

Література

1. Дорогунцов С. І., Федорищева А. М. Усталеність розвитку еколого-економічного потенціалу України та її регіонів // Економіка Украї­ни. — 1996. — № 7. — С. 4—11.

2. Долішній М. І., Злупко С. М. Концептуальні засади регіональної соціально-економічної політики та її компоненти // Регіональна еко­номіка. — 1997. — № 3. — С. 5—22.

3. Закон України «Про концепцію державної регіональної еконо­мічної політики» (проект) № 57 — 2135 / 4 від 8 липня 1998 р. — 20 с.

4. Заяць Т. А. Регіональна політика ринку праці та зайнятості на­селення: механізм формування і реалізації // Регіональна економіка. — 1997. — № 3. — С.83—89.

5. Економічний словник-довідник / За ред. С. В. Мочерного. — К.: Femina, 1995. — С. 249, 282—283, 318.

6. Паламарчук М. М., Паламарчук О. М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії. — К.: Знання, 1998. — 416с.

7. Поповкін В.Н. Регіонально-цілісний підхід в економіці. — К.: Наукова думка, 1993. — 210с.

8. Розміщення продуктивних сил : Підручник / В. В. Ковалевський, О. Л. Михайлюк, В.Ф. Семенов та ін. — К.: Знання, КОО, 1998. — С. 451—458.

9. Симоненко В. Регіональна політика: системний підхід // Еконо­міка України. — 1996. — № 6. — С. 31—38.

10. Україна: прогноз розвитку продуктивних сил / С. І. Дорогун­цов, Б. М. Данилишин, Л. Г. Чернюк та ін. — К.: РВПС України НАН України, 1998. — Т. 1. — 163 с.

11. Україна: прогноз розвитку продуктивних сил / С. І. Дорогун­цов, Б. М. Данилишин, Л. Г. Чернюк та ін. — К.: РВПС України НАН України, 1998. — Т. 2. — 117 с.