ПЛАН

Вступ………………………………………………………………...2

1.Визначення державного регулювання, напрямки діяльності….3

2.Основні і мінімальні функції державного регулювання, історичні відомості, необхідність державного регулювання……………………..4

3.Напрямки діяльності і функції держави…………………………8

а) Механізм державного регулювання ринкової економіки…..8

б) Держава як власник і активний суб’єкт ринку………………8

в) Приватизація та роздержавлення власності… ….…………...9

г) Правова регламентація підприємницької та комерційної діяльності………………………………………………………………….9

д) Державна підтримка малого бізнесу………………………….9

е) Податкова політика…………………………………………....10

є) Соціальний захист та соціальні гарантії……………………..10

ж) Державне регулювання цін…………………………………...11

з) Державна регламентація обліку та звітності………………...11

і) Кадрова політика……………………………………………...12

и) Зовнішньоекономічні зв’язки та політика держави………...12

к) Розробка державних програм………………………………...13

Висновки……………………………………………………………..14

Література……………………………………………………………15

Держава завжди виконувала певні економічні функції. Вона законодавчо встановлювала “загальні правила гри”, тобто систему нормативних актів, що регулюють діяльність суб’єктів ринку, в тому числі таких інститутів, як комерційні банки, біржі, акціонерні товариства.В державних судових органах розглядалися не тільки кримінальні справи, але й майнові, господарські конфлікти. Держава збирала податки, за рахунок яких не тільки утримувала чиновників, але й фінансувала закупівлі зброї і спорядження у приватних компаній. В ряді країн державі належали залізниці і так хвані “казенні” заводи. Однак у цілому економічна роль держави ще на початку ХХ століття була гранично обмежена, народне господарство залишалося майже вийнятковою сферою приватного бізнесу.

Становище змінилося в період першої світової війни, коли спочатку в Німеччині, а потім і в країнах Антанти держава стала активно втручатися в господарське життя з метою мобілізації обмежених ресурсів для досягнення воєнної перемоги. Зазначені заводи, однак, мали надзвичайний, воєнно-мобілізаційний характер, а тому із закінченням війни державне втручання у господарське життя зійшло нанівець, все повернулося “на круги своя”.

До початку 30-х років серед західних економістів панувала думка про те, що економічні спади (кризи) пояснюються випадковими причинами, що механізм ринкового саморегулювання в принципі забезпечує відповідність між сукупним попитом і сукупною пропозицією, отже, і автоматичний вихід економіки з кризи та наступне її піднесення на базі оновлення основного капіталу й ліквідації нерентабельних підприємств. Звідси робиться висновок про небажаність і навіть шкоду державного втручання в економічне життя.

Однак глибока криза і затяжна депресія 30-х років докорінно суперечили зазначеній теорії. Стало очевидним, що механізм ринкового саморегулювання не справляється зі своїми функціями, не забезпечує автоматичний вихід з кризи, що й потребувало переходу до активного державного регулювання економіки. Таке регулювання на практиці стало здійснюватись в США з 1933 р. командою Ф,Д,Рузвельта яка розробила і пеалізувала так званий “новий курс”. Теорія державног регулювання ринкової економіки була, як відомо, створена Дж.М.Кейнсом і його послідовниками. Кейнс зробив висновок про те, що вихід з глибокої кризи, зростання обсягів виробництва та рівня зайнятості неможливі без активної участі держави, яка має не тільки стимулювати зниження дисконтної норми комерційних банків (процента), але й здійснювати масштабні державні закупівлі з метою збільшення сукупного платоспроможного попиту. Крім того, держава повинна виплачувати соціальні допомоги безробітним(упеше вони були введені Ф.Рузвельтом) , людям похилого віку та іншим непрацездатним членам суспільства з метою не допустити соціального вибуху. [1, стор. 69-70]

Таким чином, найбільш далекоглядні державні діячі та економісти західних країн приходять до принципового висновку про те, що ринковий механізм має бути доповнений механізмом прямого державного регулювання економіки. В результаті реалізації даної концепції склався своєрідний тандем : ринковий механізм і механізм державного регулювання при провідній ролі ринку, який і регулює сучасну ринкову економіку.

Необхідність втручання

держави в економіку країни

зумовлена

Створенням умов для ефективного функціонування самого ринкового механізму

Усуненням негативних наслідків рикових процесів

Захистом національних інтересів на світовому ринку

Вирішенням проблем, які ринковий механізм не може або вирішує їх погано

Взагалі, державне регулювання економіки – це система заходів задля здійснення підтримуючої, компенсаційної та регулюючої діяльності держави, спрямованої на створення нормальних умов ефективного функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем розвитку національної економіки і всього суспільства.

Взагалі, для регулювання економіки держава повинна діяти у напрямках :

• підтримуючий (підтримка функціонування ринку) передбачає: правове забезпечення ринкової діяльності, створення ринкової і виробничої інфраструктури, підтримання конкуретного середовища тощо.

• компенсаційний повинен компенсуватинедоліки або негативні наслідки функціонування ринку шляхом проведення антимонопольних та екологічних заходів, організації системи захисту для непрацездатних та малозабезпечених верств населення, боротьби з безробіттям тощо.

• регулюючий передбачає регулювання економічних та соціальних відносин з метою реалізації певних цілей.

• макроекономічної ефективності, тобто :

а) забезпечення зростання продуктивності праці у суспільному виробництві на основі його технічного і технологічного оновлення, вдосконалення організації і управління;

б) збалансований, пропорційний розвиток економіки;

в) повне та оперативне задоволення соціально-економічних потреб суспільства.

• реалізації соціальних цілей розвитку суспільства :

а) соціальної справедливості;

б) ефективної зайнятості;

в) екологічної рівноваги;

г) задоволення соціально-культурних, духовних потреб населення.

Тобто, сформувалися основні функції державного регулювання економіки (в тому числі ринкової):

1. Цільова – полягає у визначенні цілей, пріоритетів і основних напрямків розвитку національної економіки.

2. Стимулююча передбачає формування регуляторів, здатних ефективно впливатина діяльність господарюючих суб’єктів (їхні інтереси) і стимулювати економічні процеси у бажаному для суспільства напрямку.

3. Нормативна (регламентуюча) – держава за допомогою законів, законодавчих актів і нормативів встановлює певні правила діяльності для суб’єктів економіки, визначає правовий простір.

4. Коригуюча – зводиться до коригування розподілу ресурсів в економіці з метою розвитку прогресивних процесів, усунення негативних екстерналій і забезпечення нормальних соціально-економічних умов життя суспільства.

1. Соціальна – передбачає регулювання державою соціально-економічних відносин (напр., між підприємцями і робітниками), перерозподіл доходів, забезпечення соціального захисту та соціальних гарантій, збереження навколишнього середовища тощо.

2. Безпосереднє управління неринковим сектором економіки передбачає регулювання державного сектору економіки, створення суспільних товарів і благ.

3. Контролююча – означає державний нагляд і контроль за виконанням і дотриманням законів, нормативних актів, економічних, екологічних та соціальних стандартів тощо.

Мінімальні функції держави :

• створення правової бази

• захист конкуренції

• забезпечення економіки необхідною кількістю грошей

• розподіл і перерозподіл доходів

• виробництво товарів і благ.

Об’єкти державного регулювання економіки – сфери, галузі, регіони, а також явища, ситуації та умови соціально-економічного життя країни, де виникли або можуть виникати проблеми, які не вирішуються автоматично або невідкладно, як того вимагають умови нормального функціонування економіки і підтримання соціальної стабільності.

Конкретними об’єктами держ. регулювання економіки є :

• економічний цикл;

• структура економіки;

• умови нагромадження та інвестиційна діяльність;

• НТП та інноваційні процеси;

• грошовий обіг та інфляція;

• ціни;

• платіжний бізнес;

• блок соціальних проблем (зайнятість і доходи населення, підготовка і перепідгтовка кадрів, соціальний захист тощо);

• умови конкуренції;

• навколишнє середовище (екологічні проблеми);

• регіони.

Все вищенаписане дало уявлення про дану проблему у тезовому вигляді. Далі ця проблема буде розглянута більш докладно.

В останні десятиріччя система планування в сукупності з елементами ринкових відносин навіть в умовах ринкової стихії та анархії дозволила подолати багато негативних процесів і явищ та забезпечити ефективне ведення господарства в багатьох розвинутих та розвиваючихся країнах. Практика свідчить, що соціально-економічному прогресу заважає не система планування та адміністративні методи, а жорстке директивне планування і контроль, суттєво обмежуючі свободу економічного маневра, підприємницькі здібності та ініціативу у виборі найкращих господарчих вирішень. Тому потрібно не відмовлятись від довівших свою ефективність розпорядительних та організаційних методів методів регулювання соціально-економічними процесами за допомогою плану, розробленого на основі наукових нормативів та методів наукового передбачення, а як умога більше вдосконалювати самі ці методи шляхом заміни жорсткого директивного планування направляючим, регулятивним, індикативним та іншими видами планування, найбільш відповідаючі сучасним ринковим відносинам.

Ринок не може бути самоціллю. Суспільству потрібен не ринок як такий, а високоефективна і соціально орієнтована економіка, чутлива до інновацій та науково-технічних нововведень, здатна забезпечити високий рівень та якість життя для всіх прошарків населення.[ 2,стор.31]

Ринок і торгівля завжди були складовими функціонування національної економіки, стан, зміст та характер якої визначались перед усім відношеннями власності на засоби виробництва, виробляємі продукти. Власне, коли говорять про необхідніть встановлення ринкових відносин, то насправді мають на увазі відродження підприємництва, вважаючи, що при цьому одразу ж підвищаться ініціативність, заповзятливість та зацікавленість в інноваціях. Однак у наших умовах помітних здвигів у цьому напрямі поки не спостерігається. У всіх сферах економіки втрачена керованість, спостерігається спад виробництва, посилюється інфляція, знижується рівень життя населення.

Очевидно, що необхідно як умога скоріше відновити керування економічними та соціальними процесами, відмовитись від чисто монетаристських методів регулювання економіки. В той же час централізоване керування економікою не зводиться до всеохоплюючого директивного планування. Забезпечити відповідність між суспільними потребами та ресурсами можна й іншими методами. Існує багато засобів активного впливу на виробництво і приведення його у відповідність із суспільними потребами : програмно-цільове, орієнтуюче та коригуюче планування, заказно-адресне виробництво, його організація на основі господарчих договорів та ін. Таким чином, питання полягає у науково обгрунтованому розграниченні функцій планування, у виборі найбільш ефективних форм плану і методів організації господарчої діяльності.

Держава повинна регулювати не стільки сам ринок, скільки умови, впливаючі на нього : розвиток і розміщення продуктивних сил, спеціалізацію підприємств, раціональне використання природних та людських ресурсів, формування та використання доходів тощо. Закони ринка по своїй природі можуть визначати перспективи розвитку всього суспільства лише стихійно, з непередбаченими результатами. В цьому полягає їх обмеженість і саме це диктує необхідність їх сполучення з планомірністю й плановим регулюванням всієї економіки.

Механізм державного регулювання ринкової економіки.

Економічні потреби та їх задоволення складають основу життєдіяльності будь-якого суспільства, тому першочергова задача держави – обгрунтовано визначити ці потреби, зв’язати їх з ресурсами, які маються і можливі у перспективі, а також створити такий механізм регулювання економічних відношень, котрий в найбільшому ступені забезпечив би ефективне використання ресурсів. Економіка завжди була і не може не бути головним об’єктом політики, так як основу життя будь-якого суспільства складає виробництво життєвих засобів. Політика як концентрований вираз економіки безпосередньо витікає із головної функції держави – формулювати потреби суспільства, забезпечити стабільність його організації і життєдіяльності, а це потребує в першу чергу виявлення назрівших та перспективних економічних задач, бо без ефективноїорганізації економіки життя будь-якого суспільства не може бути стабільним і забезпеченим.

Серед прямих та непрямих методів державного регулювання економіки найбільш вагомими є наступні.

Держава як власник і активний суб’єкт ринку.

Держава повинна виконувати свою головну функцію – бути політичним організатором суспільства, його соціальних і перш за все економічних відношень. Крім того, вона сама повинна стати активним суб’єктом ринку, тобто бути власником, активно беручи участь в ринкових відносинах на основі свободно складаємих договорів купівлі-продажу, контрактів, держзаказів і т.п., і тим самим діяти на ринок, його ціни, співвідношення попиту та пропозиції, використання ресурсів тощо. Акумулюючи значні кошти у бюджеті, держава виступає в ролі кредитора комерційних банків, приватних фірм та компаній, а нерідко вона сама виступає позичником, здійснюючи через кредитну систему активний вплив на грошовий обіг, інвестиційну політику та на інші ринкові відносини.

Приватизація та роздержавлення власності.

Як свідчить досвід багатьох країн, привтизація та роздержавлення підкоряються чітким цілям, таким як : скорочення державних витрат на утримування нерентабельних підприємств (Великобританія, Франція); створення благоприємного конкурентного середовища (Японія, США); відновлення соціальної справедливості на основі повернення майна пострадалим від несправданої націоналізації, конфіскації чи секвестризації (Чехія, Німеччина, Китай та ін.). В Україні приватизація та роздержавлення повинні бути напрямлені на створення в економіці найбільш благоприємного конкурентного середовища.[3, стор. 16]

Правова регламентація підприємницької та комерційної діяльності.

Більшість держав не видає прямих установок господарюючим суб’єктам на те, що, в які строки та скільки вони повинні виробляти. Проте це не означає, що держава взагалі залишається байдужим спостерігачем підприємницької діяльності. Особливий теоретичний та практичний інтерес для нашої країни представляють наступні аспекти правової регламентації бізнеса : порядок регістрації знов відкриваємих підприємств; закони про їх банкрутство (ліквідацію); антимонопольне законодавство; закони про захист споживачів від недобросовісної ділової практики.

Державна підтримка малого бізнеса.

Малий бізнес являється каталізатором конкурентного ринкового середовища та сприяє підвищенню ефективності всієї підприємницької дільності. В той же час він в значнму ступені залежить від зміни ринкової кон’юнктури. Тому в багатьох державах йому надається відчутна підтримка зі сторони держави. В сучасних українськиз умовах необхідні спеціальні програми допомоги малому бізнесу, розробка чіткої та жорсткої системи видачі займів на льготних умовах, зменшення податків, надання різноманітного рода безкоштовних технічних, фінансових та консультаційних послуг, що дозволить створити порівняно рівні умови в конкуренції з великими корпораціями та буде допомагати розвитку найбільш ефективних форм господарчої інтеграції великих та дрібних підприємств на основі укладення контрактів про довгострокове співробітництво.

Податкова політика.

Налогова система України підлягає серйозній та справедливій критиці. Вона має в основному фіскальний характер і саме ця функція господарює над функціями регулювання ринкової економіки та стимулювання її розвитку. При встановленні податків не враховуються розрізнення у видах державної дільності. Часто одні і тіж самі податки держава (федеральні і місцеві органи) збирає і з великої фінансової компанії, і з виробничого об’єднання, і з комерційного кіоску. Податкова система не стимулює вітчизняних виробників, так як використовується однаковий підхід до тих, хто виробляє національний прибуток, і до тих, хто його тільки перерозподілює.А у підсумку підприємства-виробники продукції фактично платять більше, в особливості за рахунок податків на майно, земельних податків та ресурсних платежів. Недостатньо враховуються специфічні особливості малого бізнесу. Не застосовуються добре проявивша себе патентна податкова система. Збільшення збору податків перешкоджають й інші недоліки нашого законодавства. Наприклад, досить суворі фінансові санкції нерідко застосовуються до добросовісних платильщиків, припустившим випадкову помилку в балансах. Діючі податкові закони та інструкції до них часто протиречні й допускають можливість їх різного тлумачення. Податковиї кодекс повинен стати основою ефективної, всім зрозумілої, комплексної системи оподаткування, яка забезпечує фінансами всі рівні державного управління. [1, стор.72]

Соціальний захист та соціальні гарантії.

Ринкові відносини об’єктивно обумовлюють майнову нерівність та неоднакові можливості в здійсненні основних прав кожної людини. Світовий досвід свідчить, що за рахунок тільки однієї благодійності не можна вирішити жодної соціально-економічної проблеми. Саме тому практично повсюди існують системи безкоштовної освіти, медицинського обслуговування, пенсійне забезпечення, соціальне страхування на випадок хвороби, безробіття тощо.

В україні найважливішою проблемою в теперішній час є необхідність вирівнювання положення різних верств населення та їх можливостей в користуванні соціальними благами шляхом встановлення визначених гарантій зі сторони суспільства. Перед усім потребується скорочення несправдженої поляризації в розподіленні доходів та предоставлення соціальних гарантій забезпечення права на труд.

Державне регулювання цін.

В капіталістичних країнах ціни встановлюються не тільки під впливом ринкової рівноваги попиту і пропозиції, але і при активній регулюючій ролі держави. Вплив держави тим більш необхідно в Україні у теперишніх умовах. В ряді випадків треба приймати правительственні вирішення в якості тимчасової міри по загальному чи селекційного заморожуванню цін на визначений строк, встановлювати нижній та верхній рівні цін на конкретні товари, умови укладення цінових угод.

Державна регламентація обліку та звітності.

Ринкова економіка не може регулюватися та розвиватися без добре налагодженої системи інформації, в тому числі і статистичної, що, в свою чергу, потребує визначеного порядку обліку та звітності.

В сучасних капіталістичних країнах застосовуються дві моделі обліку та звітності. Наприклад, в США, Великобоитанії та деяких інших країнах надається більша свобода вибору порядка ведення бухгалтерського обліку і звітності. В Німеччині, Франції, Швеції існує державно встановлений обов’язковий порядок ведення обліку та форм звітності. Це дає можливість порівнювати результати діяльності різноманітних фірм.[2,стор.34] В Україні необхідна законодавча регламентація звітності, котра зобов’ язувала усі підприємства та організації опубліковувати дані про основні підсумки року (півріччя) у вигляді збільшених балансів прибутків та збитків, активов та зобов’язань, джерел та використання коштів. Доцільно, щоб ця звітність підлегала затвердженню незалежними ревізорами (аудиторськими фірмами) та використовувалась для інформування зборів акціонерів і правлінь акціонерних товариств про стан справ, начислення податків на прибуток фірми, оцінки її фінансової стійкості та платежоспроможності.

Кадрова політика.

Державне регулювання соціально-економічними процесами здійснюється і на основі відповідної кадрової політики. Держава, як правило, не втручається в ці питання на рівні фірми (компанії), хоча доволі часто трудові відносини оформлюються у відповідності з діючим законодавством, в тому числі по регулюванню діяльності профсоюзів. Що стосується підбору та розстановки кадрів в самому державному апараті, то цьому придається виключно важливе значення. Для нашої країни дана проблема тим більш актуальна у зв’язку з різкою зміною соціально-економічних умов та відсутністю досвіда і спадкоємності керівництва в таких умовах. У зв’язку з цим державі члід активно допомагати організації різноманітних шкіл бізнесу, університетів, навчанню менеджерів тощо.

Зовнішньоекономічні зв’язки та політика держави.

Сучасні держави грають активну роль у зовнішньоекономічних зв’язках – торгових, науково-технічних, валютних, культурних, туристичних. Існують два напрямки в торговій політиці – протекціонізм (захист національної промисловості від більш сильних конкурентів) та фритредерство, тобто політика свободи торгівліта невтручання у зовнішньоекономічні зв’язки. В наступний час не тільки Україна, але й колишні союзні республіки впевнились у тому, що благодійна допомога, на яку багато хто розраховував, виявилась нездійснюємою мрією. На західний ринок наші товари не допускаються не тому, що вони низької якості, а тому, що там непотрібні нові конкуренти. Закордонні країни зацікавлені в отриманні нових ринків, в тому числі в Україні, Росії та інших країнах СНД, де величезну частину продукції складають в наші дні імпортні товари, іноді сумнівної якості. Наше правительство здійснила стратегічну помилку, допустивши розвал власної промисловості та сільського господарства, в результаті чого наші позиції на внутрішьому ринку в значному ступені втрачені.

Що стосується зовнішнії ринків України – стран СНД, Азії, африки та інших регіонів, де положення Радянського Союзу в свій час було традиційно стійким, то вони також втрачені за роки реформування. Потрібні активні зусилля для повернення втрачених позицій та захват нових. Умови для цього маються : багатолітня спеціалізація окремих республік та регіонів, єдина технологія та система управління, кадри, підготовлені однією системою освіти, тривала спільна робота над реалізацією загальних цілей та задач. Для України особливо актуально вдосконалення митного законодавства, котре регламентує та регулює експортно-імпортні операції, визначають об’єм, структуру, умови експорту та імпорту товарів, а також організацію митних союзів, вільних зон, тарифних блокад, преференціальних (переважних) пошлин і т.п. у напрямку захисту вітчизняного виробника та національної економіки вцілому. [1,стор.75]

Розробка державних програм і прогнозів.

Ефективними сучасними засобами державного регулювання економіки, тому числі ринкової та підприємницької діяльності, виступають програмування та прогнозування на макро- та мікрорівнях, а також механізм практичної реалізації економічних програм. В умовах ринкової економіки механізми програмно-цільового управління необхідно орієнтувати на мотиваційні фактори. Очікуємі і фактичні результати від реалізації програми повинні бути зрозумілі широким масам населенняч і реально позитивно впливати на їх життя.

Діяльність українських керівних структур та державного апарата в цілому потребує постійної та періодичної оцінки з ціллю виробки конкретних мір по її корегуванню та підвищенню соціально-економічної ефективності. Ця ефективність визначається перш за все рівнем життя суспільства, а останнє обумовлюється багатьма показниками, котрі можна кількісно вимірити, проаналізувати та порівняти : наявність товарів та послуг, їх якість і об’єм споживання на душу населення, ступінь їх доступності. Дуже важливими показниками являються і рівень продуктивності суспільної праці, величина національного продукта чи національного дохода на душу населення, чистота екологічного середовища та ін. Оцінка повинна проводитись на основі порівняння з минулим, з аналогами, науково обгрунтованими нормативами з урахуванням національних і географічних особливостей країни, тобто по конкретним результатам у вирішенні різноманітних зізрілих та перспективних задач соціально-економічного розвитку всього суспільства.

Звичайно, виконання цих функцій зробить регулювання ринкової економіки державою ефективним і справді потрібним, можливо необхідним. Але, на мою думку, також дуже добру справу можуть також зробити і боротьба різних ідей, економічних шкіл у цьому питанні, напр. боротьба кейнсіанців з неокласиками може виявити оптимальний процес пошуку оптимального співвідношення між ринковим механізмом і механізмом державного регулювання, оптимальної моделі регульованої ринкової економіки.

Література :

1. “Економіка України”, №11, 1996р., “Державне регулювання ринкової економіки”.

2. “Экономист”, №8, 1999р., “Государственное регулирование рыночной экономики”

3. “Вопросы экономики”, №9, 1996р., “Государственное регулирование и механизмы саморегуляции в рыночной экономике”

4. “Вопросы экономики”, №6, 1997р., “Роль государства в становлении и регулировании рыночной экономики”

5. “Экономист”, №6, 1997р., “Роль государства в становлении и регулировании рыночной экономики”

6. “Общество и экономика”, №3-4, 1997р., “государство и рынок”