Начало формы

НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВЧОЇ СТРАТЕГІЇ ТА МЕХАНІЗМИ ВПЛИВУ

ДЕРЖАВИ НА ОБМЕЖЕННЯ ПРОЦЕСІВ "ТІНЬОВОЇ" ЕКОНОМІКИ

Аналіз правових чинників сприяння розвитку процесів "тінізацГі'"

економіки України

Оцінка розвитку процесів масштабної "тінізації" і криміналі-зації

економіки України засвідчує про суттєву недосконалість та структурну

незавершеність вітчизняної правової системи. Тобто більшість наших сучасних

бід і негараздів, які стосуються масштабної криміналізації економіки,

зумовлена тим, що ще з самого

78

початку економічних перетворень в процесі їх законодавчого забезпечення

була фактично проігнорована одна з головних передумов ринкового

реформування, а саме -- система правового регулювання і ефективного

державного контролю за ринковим середовищем повинна була формуватися

випереджувальне щодо процесу створення нових форм власності, розвитку

ринкових відносин, їх організаційних структур та механізмів функціонування.

Світова практика засвідчує, що цивілізована ринкова економіка, яка має

надійні імунні властивості, що пригнічують "вірус тінізації", передусім

потребує наявності ретельно відпрацьованої, досконалої, комплексно

збалансованої та достатньо стабільної правової бази, яка спроможна

забезпечити чітку взаємодію, взаємозв'язок і взаємовідповідальність усіх

суб'єктів ринкових відносин та ринкових структур, що функціонують на основі

як приватної, змішаної, так і публічної форм власності.

Розвиток правової системи у напрямі попередження зловживань і обмеження

злочинності в сфері економічних відносин мав ще із самого початку базуватись

на системному і максимально повному використанні кращих досягнень світового

досвіду, що за багато десятиріч накопичений країнами, які мають розвинену

ринкову економіку. Проте, внаслідок нерозуміння, або приватно-корпоративної

користі, або чванливо-бюрократичного ігнорування потреб об'єктивної

реальності, на економічний простір нашої країни вирвалась невпорядкована,

руйнівна і жорстока стихія, яку, правду кажучи, не чекали і яка масштабністю

і глибиною своїх "чорно-кримінальних" проявів боляче травмує суспільство,

підриває віру людей в ринкові перетворення, звужує базу соціальної підтримки

процесів економічної та суспільної трансформації.

Наш власний, емпіричний, набутий за незначний час гіркий, але досить

вагомий досвід переконує, що "гра в ринок" за відсутності відповідних чітких

та системних юридичних "правил гри", тобто проведення ринкового реформування

без попереднього (або хоча б паралельного) створення відповідної комплексної

та надійно-досконалої системи правового забезпечення функціонування

механізму ринково-господарських та комерційних відносин, у кінцевому

наслідку призводить лише до

79

альних процесів"

соціально-економічної анархії, породжує сприятливе середовище для

зловживань і злочинності, до особливо небезпечного ма-сштабування "чорної""

складової "тіньової" економіки.

Оскільки, як зазначалося, "тіньова" економіка (якщо її розглядати в

широкому розумінні цього поняття) є органічною складовою економічної системи

будь-якого суспільства, то діа-лектично одне не може зникнути без зникнення

іншого. "Закономірності розвитку антисуспільних явищ перебувають у

взаємозв'язку і взаємодії із закономірностями корисних соціальних

процесів"'. Саме в економіці поняття правомірної й протиправної, тобто

злочинної, поведінки хоча й протилежні за змістом і результативною

спрямованістю, але тотожні за своїми витоками -- соціально-економічними

суперечностями суспільного життя. Перетворення цих суперечностей на вектори

здорової, суспільне корисної чи економічно патологічної (анти-суспільної)

діяльності суб'єктів ринкових відносин залежить від механізмів руху й

розв'язання існуючих суперечностей, де виключно важливу роль відіграє

суб'єктивний фактор, і передусім -- економічна політика держави та рівень

досконалості нормативно-правової інфраструктури, що регулює

господарсько-комерційні відносини суб'єктів, діяльність яких базується на

різних формах власності на засоби виробництва.

Диференціація економічної поведінки людей, вигідної для одних і

невигідної для інших, визнання одних її форм суспільне корисними,

правочинними, законними, а інших -- шкідливими, неправомірними,

протиправними є єдиним процесом, різні сторони якого віддзеркалюються у

виникненні форм поведінки суб'єктів економічних відносин та норм права, що

йому суперечать (разом із економічною злочинністю включно). Взаємопов'язані

поняття правомірної й протиправної економічної поведінки відображають у

кінцевому підсумку існуючий баланс інтересів окремої особи, соціальних груп

та суспільства в цілому.

Що саме вважати офіційно схвалюваною (законною) і "тіньовою" або

"чорною" економічною діяльністю, залежить від тих правових принципів, яких

дотримується суспільство або най-

Кудрявцев В. Н. Преступность в криминологии. - М, 1968. - С. 77. 80

більш впливові його соціальні групи. Так, адміністративно-командна

система, як відомо, сповідувала і необмежене поширювала (аж до рівня

фізичної особи) реалізацію принципу публічного права: "Дозволено те, що

дозволено законом". Це створювало державним органам своєрідну легітимність

для тотального контролю за всім і вся, для придушення будь-якої приватної

ініціативи і за кінцевими проявами зумовлювало постійне розширення сфери

"тіньової" економіки командно-бюрократичного типу, основні якісні

особливості якої вже були розкриті.

Проте, в процесі ринкової трансформації ситуацію щодо розвитку процесів

"тінізації" значно погіршила майже миттєва ліквідація публічно-правової

інфраструктури, яка раніше забезпечувала відповідні умови функціонування

державної форми власності. Вкрай необачне, а по суті фактично тотальне

знищення всієї системи юридичних норм, якими були врегульовані

господарсько-адміністративні відносини в державному секторі економіки',

призвело до того, що цей величезний, фактично не-приватизований сектор

"світлої" економіки втратив необхідну для свого існування правову базу і

практично залишився неке-рованим з боку держави. Суспільний капітал,

позбувшись правових важелів, що створювали йому надійні умови внутрішньої і

зовнішньої економічної безпеки, став "нічийним" і по суті беззахисним з боку

корисливих зазіхань приватного, приватно-корпоративного та

кримінально-мафіозного інтересів.

Світова практика незаперечне засвідчує, що без ефективного державного

ринкового регулювання, тобто без наведення стабільного порядку, який

встановлюється і підтримується державою за допомогою законів, що базуються

на юридичних нормах публічного права, неможливе функціонування сучасної

масштабної ринкової економіки. Саме застосування державою у фіксованій сфері

законів, що побудовані на принципах і нормах публічного права, надає

можливість забезпечити оптимальне поєднання приватних та суспільного

інтересів і надійно захистити останній від "фурій" кримінально-мафіозного

інтересу.

Відомо, що стара система адміністративно-планового господарювання

базувалась на дії близько ЗО тисяч союзних нормативних актів законодавчого і

урядового рівнів.

81

Теоретичне узагальнення досвіду публічно-правового регулювання

господарської діяльності в країнах розвинутої ринкової економіки, вивчення

досвіду і особливостей правового забезпечення функціонування в цих країнах

державної форми власності, зіставлення в цьому плані світової і вітчизняної

практики є особливо актуальними. Це є досить складним напрямом роботи,

насамперед в світлі вдосконалення законодавчої стратегії обмеження

"тіізації" економіки країни, якщо врахувати, що в сучасній юридичній та

економічній науковій літературі зазначені питання ще й досі не знайшли

належного висвітлення'.

Ринкові перетворення в нашій країні багаторазово збільшили обсяги

законодавчої роботи щодо створення нової правової інфраструктури

забезпечення радикального реформування економіки та реалізації нової

соціальної політики. Величезна робота у цьому напрямі має бути виконана на

шляху створення правової системи "антитіньового" обмеження.

Процес законодавчого забезпечення економічної реформи вимагає

кардинальної трансформації всієї системи господарського законодавства, в

тому числі і тієї його складової, що забезпечує регулювання економічних

відносин в сфері функціонування державної власності. В свою чергу, для

якісного виконання цієї роботи вкрай необхідно виконати певний обсяг

попередніх науково-теоретичних досліджень, а саме: 1) чітко визначити місце

права в структурі методів господарського та організаційно-розпорядчого

регулювання ринкової економіки; 2) спираючись на світовий і власний досвід,

конкретизувати цільову спрямованість законодавства і всього механізму

ринково-правового регулювання в загальній системі трансформування

ринково-економічних відносин;

3) визначити і відповідно ранжувати провідні принципи побудови і

функціонування механізму ринково-правового регулювання та встановити

оптимальні співвідношення застосування норм приватного та публічного права в

системі законодавчого забезпечення розвитку багатоукладної ринкової

економіки.

Див.: Мандибура В. Правові форми державної власності в умовах ринкової

економіки/УВіче. - 1995. - No 12. - С. 13 - 24.

82

На жаль, зазначені дослідження, без результатів яких практично

неможливе подальше якісне законодавче забезпечення економічних реформ,

фактично до цього часу ще не виконані. Тому процес економічного

законотворення, як кажуть "пішов", але пішов досить нераціональним для

економіки і небажаним для народу України шляхом -- емпіричним, тобто так

званим "методом" спроб і помилок".

Саме гірка емпірика нашого сьогодення (особливо масштабні процеси

"тінізації" і кримінал ізації), здається, вже створила всі необхідні

передумови для подолання у свідомості більшості науковців нав'язаних

міфічних уявлень псевдоринкового лібералізму, за якими ефективність

економічного розвитку може бути забезпечена лише шляхом стихійно-ринкового

саморегулювання та повною заміною старої законодавчої системи регулювання

господарської діяльності, що базувалась на нормах публічного права, на

систему, яка повністю будується на нормах приватного права.

Зараз стає зрозумілим, що директивне завдання щодо перетворення в норму

практичної господарської діяльності суб'єктів державного сектора економіки

головного гасла перебудови -- "дозволено все, що не заборонено", за умов,

коли правом чітко не було визначено, а що саме має бути заборонено, призвело

до сучасного безладдя в сфері матеріального виробництва, зумовило страшний

сплеск економічної злочинності та поширення процесів "тінізації".

Немає необхідності доводити, що одним з основних завдань, яке має

здійснювати державна влада, є стимулювання надійного збереження та всебічне

примноження економічного потенціалу і національного багатства України. Це

можливо реалізувати лише на засадах створення рівних економічних умов та

адекватної державної підтримки потенційних можливостей розвитку і

функціонування всіх форм власності та суб'єктів підприємництва, діяльність

яких не суперечить загальнонаціональним інтересам.

Держава, що спирається на цивілізовані засади ринкового розвитку,

повинна створити надійні економіко-правові умови, за яких примноження та

якісний розвиток будь-якої форми власності має відбутися виключно на власній

(майновій та фінансо-

83

вій) основі за рахунок, насамперед, вдосконалення механізмів

підвищення ефективності господарювання та забезпечення еквівалентності у

відносинах обміну між суб'єктами ринку. Для цього держава повинна впровадити

надійні економічні та правові механізми, застосування яких виключало

будь-які можливості паразитування одних форм власності за рахунок утиснення,

протиправного використання або загарбання інших. Останнє у рівній мірі

стосується як державної форми власності, яка не повинна мати джерелом свого

живлення та розвитку приватний сектор економіки, так і, відповідно,

виключатиме можливість паразитування приватних форм власності за рахунок

використання державної. Тут, як каже прислів'я, "табачок (розуміючи під цим

розмежування і недоторканість прав власності) повинен у кожного бути свій".

Сьогодні все помітнішими стають масштаби тих негативних наслідків, до

яких призвело поспішне і непродумане прийняття законодавчих актів, що

регламентують сферу взаємовідносин державної і недержавної форм власності та

регулюють господарсько-комерційні відносини суб'єктів різних форм власності

на ринку товарів та послуг.

Унікальною на цей час є ситуація, коли новостворювана система ринкового

регулювання, що зводиться на уламках зруйнованої "до основания" старої

господарсько-правової системи, базується на своєрідній

"декларативно-правовій порожнечі". Тобто ми є свідками виникнення

парадоксального для юридичної практики явища, коли у законодавчі акти, що

мають регулювати економічні відносини, не закладаються (там, де це вкрай

необхідно), "конструкції", які повинні бути побудовані або на нормах

приватного , або на нормах публічного2 права.

На практиці, у законодавчих актах, що регулюють стосунки приватних

суб'єктів, спостерігається реальна відсутність чіткої регламентації дій і

відносин, що заборонені державою. Також не визначаються чіткі і

диференційовані карні санкції за конкретні порушення забороненого та

неконкретизовані процедурні механізми їх застосування до суб'єктів

підприємницької діяльності, що своїми діями порушують заборонене.

Відсутня регламентація тих дій і відносин суб'єктів публічного права,

що дозволяються державою, і, відповідно, відсутні санкції та механізми їх

процедурно-правового застосування до суб'єктів, що дозволяють собі

недозволені

Катастрофічне збільшення випадків фінансових махінацій та економічної

злочинності у сфері функціонування державної (особливо казенної) власності

-- головне породження безсистемно-правового підходу до регулювання взаємодії

і взаємовідносин приватного і державного секторів економіки, державної та

всіх інших форм власності.

Для того, щоб спираючись на використання юридичних засобів, відвернути

економічні злочини, обмежити "чорну" диверсифікацію, треба проблему

попередження економічної злочинності розглядати не просто у

кримінально-правовому плані, тобто з позиції покарання або посилення карних

санкцій за скоєні злочини, а передусім в господарсько-правовому плані. Тобто

бачити її з позицій удосконалення механізму правового регулювання

господарської діяльності та взаємовідносин суб'єктів різних форм власності,

що має не допустити існування та створення потенційних джерел живлення

економічної злочинності.

В умовах ринкового реформування необхідно здійснити чітке розмежування

існуючого правового поля: по-перше, виділити окрему, що має базуватися

виключно на нормах публічного права, юридичну систему, і яка повинна

регламентувати дію механізму реалізації владно-управлінських,

організаційно-розпорядчих, вертикально-ієрархічних (або як їх останнім часом

прийнято називати -- адміністративно-командних) відносин на засадах чіткої

персоніфікованої відповідальності суб'єктів органів системи державного

управління за наслідки цієї діяльності; по-друге, виділити побудовану на

нормах приватного права цивільно-правову систему, що регламентує

функціонування механізмів ринкових (товарно-грошових) відносин суб'єктів

приватної форми власності.

Зазначені системи не слід штучно змішувати, бо це, як засвідчує

практика, неминуче призведе або до придушення державними владними

структурами свободи товарно-грошових відносин, або навпаки, до стихійного

виходу ринкового механізму за його природно-економічні межі. Останнє в свою

чергу зумовить втрату необхідної керованості економіки, тобто спри-

ДІЇ (це стосується насамперед державних службовців усіх рівнів та

керівників державних підприємств).

85

ятиме подальшому агресивному домінуванню приватних інтересів над

інтересами суспільства, що руйнівно торпедує стабільність і безпеку в

державі.

Водночас досвід розвинутих країн свідчить, що механізм правового

забезпечення ефективного функціонування державної власності у формі казенних

підприємств (установ, організацій) та механізми правового регулювання

діяльності публічних компаній (капіталом яких держава володіє повністю, або

має в компанії контрольний пакет акцій) досить суттєво відрізняються.

Їх відмінність полягає в тому, що для перших правова система повністю

базується на нормах публічного права, а для других правова інфраструктура

забезпечення підприємницької діяльності повинна будуватись на основі

оптимального поєднання норм як приватного, так і публічного права. Тому в

наших умовах для забезпечення надійного і ефективного функціонування

державної власності у її різних формах проявів, необхідне створення двох

окремих кодексів: адміністративно-господарського і господарського (за умов

обов'язкового функціонування якісно відпрацьованого Цивільного кодексу).

У чому, на нашу думку, тут полягають головні особливості створення та

практичного застосування зазначених правових систем?

Адміністративно-господарський кодекс має розроблятися виключно на

нормах публічного права. Його законодавча база покликана забезпечувати

регулювання економічних та організаційно-управлінських відносин між

суб'єктами, що є розпорядниками і користувачами казенної форми державної

власності. Тобто його дія має поширюватися виключно на владні структури, що

забезпечують управління та контроль за використанням державної власності та

бюджетних ресурсів, а також на підпорядковані їм казенні підприємства

(установи та організації), тобто на суб'єктів, які забезпечують економічне

та організаційне функціонування цієї форми власності.

Цим кодексом мають бути чітко визначені права і обов'язки,

функціонально-організаційна компетенція відповідних органів державного

(галузево-регіонального) управління та регламентовані їх взаємовідносини і

адміністративна субординація та від-

86

повідальність за кінцеві наслідки діяльності. До нього повинні ввійти

законодавчі акти, що регулюють діяльність Кабінету Міністрів України,

Адміністрації Президента України, міністерств, державних комітетів,

адміністрацій, агентств, а також регламенті норми щодо правовідносин у сфері

управління державним сектором економіки, насамперед казенними

підприємствами, установами та організаціями.

Водночас господарський кодекс має створюватись на основі оптимального

поєднання норм приватного та публічного права, що дозволить юридичними

заходами поєднати ринкову свободу суб'єктів підприємницької діяльності, в

тому числі і публічних компаній та корпорацій (їх саморегулювання,

самоуправління тощо) із вкрай необхідними (враховуючи сучасний стан

"тіні-зації" економіки), елементами державного регулювання і контролю

поведінки цих суб'єктів в умовах ринкового середовища.

Цей кодекс не суперечитиме цивільному кодексу, побудованому на нормах

приватного права за умови, якщо в ньому будуть узагальнені норми, що повинні

попереджати злочинність у використанні державної та комунальної власності,

та норми, які спрямовані на підтримку чесної підприємницької діяльності'.

Виконання названих правових заходів дозволить не тільки надійно

захистити казенну форму власності від зазіхань криміналу, а й затвердити

справжню рівність усіх форм власності, тобто сприятиме подальшому

відновленню процесу цивілізованого ринкового реформування в нашій країні.

Запорукою успіху в боротьбі з "чорною" економікою в Україні повинні

стати виваженість, послідовність, рішучість і невідкладність дій відповідних

державних структур і населення щодо цього негативного явища в нашому

суспільстві.

Як вже зазначалося, суттєва особливість вітчизняної "тіньової""

економіки полягає в тому, що вона має значний

До нього, як видасться, слід включити наступні законодавчі акти: про

систему державного обліку і контролю в сфері підприємницької діяльності;

про публічне підприємство; про відповідальність керівників у разі

банкрутства публічних підприємств і компаній; про державну підприємницьку

діяльність та участь капіталу держави у змішаних формах власності; про

джерела походження первинного капіталу; про чесний бізнес тощо.

87

спектр "чорної"' економічної діяльності, яка обов'язково повинна

відноситись до кримінальної економіки. У той же час вона у багатьох своїх

проявах такою не є, оскільки використовує недостатню правову врегульованість

багатьох сфер економіки. Тобто середовищем її генерування є зони правового

вакууму, що існують у системі законодавчого забезпечення ринкових відносин.

Наявність значних правових прогалин призводить до того, що навіть такі

кваліфіковані міжнародною практикою злочини, як "відмивання брудних" грошей,

штучні банкрутства та різноманітні фінансові афери, внаслідок яких

порушуються права громадян і ринкових партнерів, здебільше до цього часу

кримінальним злочином в Україні ще не вважаються. Останнє є вкрай соціальне

небезпечним чинником, що генерує зростання "чорних" видів економічної

діяльності.

Підприємницька діяльність об'єктивно потребує постійного нарощування

величини авансового капіталу, оскільки її головним рушійним мотивом і

головним стимулом є прибуток, що збільшується головним чином за рахунок

розширення обсягів та підвищення ефективності економічної діяльності.

Протиправний "бізнес" не є винятком і також постійно прагне до

нарощування свого капіталу. Світова практика засвідчує, що доходи, які

отримуються у цій сфері "діяльності", беруть свій початок переважно у

вигляді грошової готівки. Тому, маючи значні суми грошової готівки (як в

національній, так і іноземній валютах), правопорушники, що діють в країнах

із ринковою економікою, практично обмежені в можливості легальне проводити

значні готівкові операції, здійснювати вкладення та інше, не викликаючи

підозри у відповідних державних органів та громадськості. В цих умовах вони

намагаються створити "законні джерела" для легалізації капіталів, що були

отримані незаконним шляхом.

Для здійснення цієї мети "чорним" бізнесом відпрацьовані спеціальні

механізми. Для цього "брудні" гроші або розміщуються на рахунках в банках, а

далі інвестуються в легальні підприємства, або вивозяться контрабандою чи

переміщуються за межі країни іншими шляхами. Там вони об'єднуються із

доходами від законного бізнесу, переводяться із одного рахунку на ін-

88

ший за допомогою серії складних банківських операцій, розрахованих на

те, щоб замаскувати сліди незаконних доходів, та ін.

Зазначені дії за кордоном отримали назву "відмивання" грошей. Їх можна

визначити як процес, під час якого "брудні" гроші (головним чином готівка),

які отримані внаслідок протиправних, суспільне небезпечних дій,

пропускаються через банківську та фінансову систему таким чином, що вони

перетворюються в "чисті" гроші, тобто їм надається вигляд цілком легітимних

доходів, і правоохоронні органи втрачають можливість встановити особу, що є

ініціатором кримінальної угоди, або визначити першоджерело злочинного

походження цих коштів.

Загальна нерозвиненість і недосконалість правової інфраструктури, що

регулює кредитно-банківську систему України сприяє поширенню "тінізації" та

криміналізації вітчизняної економіки.

У програмній доповіді Президента України "Шляхом радикальних

економічних реформ", якою визначались основні засади економічної та

соціальної політики стосовно стану системи правового забезпечення

функціонування банківської системи України, було зазначено: "Для

врегулювання основних засад банківської діяльності необхідно за підрахунками

фахівців понад 20 законодавчих актів. Ми ж маємо лише один Закон "Про банки

і банківську діяльність", значна частина положень якого не має прямої дії.

Як наслідок, процес реформування банківської системи набув стихійного

характеру. Вкрай обмеженими виявилися можливості впливу на цей процес і

Національного банку. Катастрофічне нарощування масштабів позабанківського

грошового обігу, численні порушення, що мають місце в банківській сфері,

свідчать про те, що НБУ і держава ще не опанувала необхідними важелями

регулювання цієї ключової сфери економіки"*.

Серед цих законодавчих актів насамперед можна назвати наступні: 1) Про

ліквідацію і банкрутство кредитних установ;

2) Про Національний банк України; 3) Про акціонерні комерційні

Кучма Л. Д. "Шляхом радикальних економічних реформ". Доповідь

Президента України про основні засади економічної та соціальної політики //

Газета --Діло", No 82(293), жовтень. - 1994 p. - С. 5

99

89

банки; 4) Про спеціалізовані банки; 5) Про інвестиційно-іпотечні

банки; 6) Про систему розрахунків у банківській діяльності;

7) Про порядок зберігання на банківських рахунках комерційних банків

бюджетних коштів та цільових кредитів, наданих Урядом України, та про

відповідальність за їх цільове і своєчасне використання; 8) Про систему

державного обліку та контролю за діяльністю банківської системи; 9) Про

внесення змін та доповнень до Кримінального кодексу України про

адміністративні правопорушення (з метою встановлення відповідальності за

порушення правил і зловживань в системі розрахунково-платіжних операцій);

10) Про вдосконалення механізму платіжних операцій і відповідальність банків

по зобов'язанням щодо платіжних доручень клієнтів; 11) Про банківську

таємницю та забезпечення гласності у діяльності банківських установ і

публічну банківську статистику; 12) Про комерційний кредит та вексельний

обіг; 13) Про внутрішню службу безпеки у банківській та валютно-кредитній

сфері; 14) Про систему безготівкових розрахунків; 15) Про обіг готівкових

коштів, посилення відповідальності за своєчасну інкасацію грошової виручки

та норму касових залишків; 16) Про систему резервування грошової готівки;

17) Про кредити та кредитну систему; 18) Про ощадну справу; 19) Про

відповідальність банків за незаконні грошові операції; 20) Про страхування

депозитів та захист інвестицій у банківській системі в Україні; 21) Про

справедливі умови надання споживчого кредиту.

За умови фактичної відсутності правової інфраструктури, вкрай

необхідної для цивілізованого функціонування банківської системи, вона у

своїй діяльності керується більш ніж 500 нормативними підзаконними актами,

що були прийняті Національним банком України протягом останніх п'яти років.

Поширенню цього явища, пов'язаного із "відмиванням" грошей, значною

мірою сприяє закритість кредитно-фінансових установ, банківська таємниця

вкладів. Внаслідок цього торговець наркотиками або інший суб'єкт

кримінального середовища отримує можливість не тільки переміщувати гроші по

всьому світові, але й "легалізувати" їх.

Для "відмивання" грошей торговці наркотиками та інший "криміналітет",

як правило, обирають певні так звані "країни-

90

лазні", кредитно-фінансова та правова система яких має наступні

характерні ознаки': по-перше, законодавством країни нео-бмежено

регламентована таємниця комерційних і/або банківських операцій; по-друге,

існує невизначеність законодавчої бази щодо реєстрації і джерел походження

первинного капіталу (в т. ч. іноземного); по-третє, державою легалізовано і

надається сприяння існуванню анонімних банківських рахунків у вітчизняній та

іноземних валютах2; по-четверте, відсутні обмеження (або існують мінімальні

обмеження) у відношенні обміну будь-яких сум іноземної валюти або щодо

повної свободи підприємницької діяльності, а також відсутній державний

контроль за діяльністю іноземних корпорацій і приватних осіб; по-п 'яте,

відсутні податки або оподаткування доходів іноземних корпорацій знаходяться

на відносно низькому рівні тощо.

Зазначене пояснює рівень небезпеки, що постає перед Україною, оскільки

вона, на погляд "кримінального" бізнесу, відповідає всім перерахованим

ознакам "привабливості", як "країна-лазня". "Відмивання брудних грошей"

вкрай негативно впливає на суспільство. Воно, по-перше, навіть за умови

сталих суспільних систем загрожує економічній безпеці держави, оскільки

дозволяє правопорушникам реалізувати і легалізувати доходи від злочинної

діяльності і тим самим підкріплює їх спроможність продовжувати і надалі

чинити злочини у ще більших масштабах. Тобто одним із найбільш потужних

джерел живлення "чорної"" економіки є можливість безперешкодно відмивати і

використовувати "брудні" гроші. По-друге, "відмивання грошей" підриває

довіру суспільства до всієї фінансової системи, і є загрозою нормальному

функціонуванню кредитно-фінансових установ країни. По-третє, "відмивання"

грошей є явищем, що порушує інтереси законного бізнесу і його клієнтів, які

повинні

Саме цими ознаками пояснюється привабливість для "відмивання" грошей

таких країн, як Панама, Гонконг, Кайманські і Багамські острови або

економічних (офшорних) зон тощо.

Відкриття анонімних валютних рахунків дозволено Указом Президента

України від 1 серпня 1995 року. Порядок відкриття та функціонування

анонімних валютних рахунків фізичних осіб (резидентів і нерезидентів)

затверджено постановою Правління Національного банку України No 205 від 16

серпня 1995 року.

91

бути надійно захищеними від злочинної кримінально-мафіозної діяльності.

Це в свою чергу згубно впливає на процес залучення до країни інвестицій з

боку солідного іноземного капіталу.

За законодавством України "відмивання брудних грошей" не є кримінальним

злочином. Тобто в нашій країні немає спеціальних законодавчих актів, які

безпосередньо націлені на боротьбу із "відмиванням" грошей, тому і правова

відповідальність за такі дії відсутня. Саме тому можна стверджувати, що в

Україні, де створені найсприятливіші умови, поширюється процес "відмивання

брудних грошей" як вітчизняного криміна-літету, так і міжнародної мафії. У

зв'язку з цим природно постає питання щодо того, чи можна використовувати

нашу існуючу базу законів для обмеження цього небезпечного явища. Для

відповіді на ці питання необхідно співставити вимоги закордонного (передусім

американського) законодавства, із вітчизняним в частині надання установами

банківської системи звітів, зберігання обліково-звітної документації та

подання інформації щодо взаємовідносин з іноземними фінансовими

організаціями державним контрольним та правоохоронним органам.

Так, скажімо, кредитно-фінансові установи США надають звіти щодо

валютних операцій і платежів готівкою, що отримуються в торгівлі і

підприємництві, створюють тим самим, по-перше, інформаційну базу для аналізу

та пошуку "відми-вателів". По-друге, у випадках обгрунтованої підозри щодо

тієї чи іншої особи у "відмиванні" грошей такі відомості дають можливість

встановлювати рух його грошових коштів та підтвердити факти "відмивання",

тобто отримати необхідні докази.

У нас же не передбачено звіти ані по депозитах, ані по обсягах зняття

вкладів, платежах або переказах, ні щодо отримання готівкових грошових

коштів, у зв'язку із чим аналіз інформації, що стосується пошуку

"відмивателів" і їх покривателів стає майже неможливим. Тобто незаперечним є

той факт, що на шляху поширення цього злочинного явища відсутні будь-які

правові та організаційно-процедурні механізми та бар'єри.

Слід додати, що поширенню "тіньових" процесів, особливо таких, як

"відмивання" грошей та масштабне ухилення від сплати податків в нашій країні

сприяє відсутність необхідного балансу

92

між правами приватних осіб на комерційну таємницю і законними потребами

посадових осіб контрольних та правоохоронних органів держави в отриманні

матеріалів та інформації при перевірках, звітах або такої, що відноситься до

справи слідства, яка випливає із закону про банки та банківську діяльність

щодо банківської таємниці. У зв'язку з цими статтями оперативні та інші

працівники правоохоронних органів позбавлені можливостей доступу до

інформації по рахунках юридичних і фізичних осіб, без чого у ряді випадків

неможливо здійснювати перевірку та відкривати кримінальні справи. Тому,

навіть при наявності обгрунтованих підстав щодо здійснення злочину, ніхто

(ні слідчий, ні прокурор, ні суддя, ні інші особи) не в силах вирішити

питання щодо вилучення певних документів та отримання даних про операції по

рахунках конкретних фірм і юридичних осіб, не порушуючи при цьому норм

чинного законодавства.

Ці дані можуть бути надані податковій службі. Але на відміну від служби

внутрішніх доходів країн, що мають розвинену ринкову економіку, вона не

тільки не наділена правом розслідування, але навіть не має статусу органу

дізнання, у зв'язку із чим обов'язки по перевірці правильності визначення

прибутку та обчислення податків податковими інспекторами фактично

виконуються лише шляхом арифметичного розрахунку даних, що є у первинних

документах. Тому співставити їх із відомостями, що подані у деклараціях,

фактично неможливо. Проте, навіть за існуючих обмежень аналіз порушених

кримінальних справ, актів, документальних перевірок, наявної оперативної

інформації, що був проведений Державною податковою Адміністрацією України,

засвідчує, що внаслідок правової неврегульо-ваності та недосконалості

діючого законодавства, банківська система України стала однією з головних

сфер ухилення від сплати податків ділками "тіньової"" економіки. З цією

метою ними створюється мережа фіктивних підприємств, за допомогою яких

вуалюються незаконні фінансово-господарські операції.

Про масштаби цієї протиправної діяльності свідчить те, що, наприклад, у

листопаді 1997 року підрозділами податкової поліції виявлена 561 фіктивна

фірма, під прикриттям яких проводились незаконні операції по "ЛОРО-рахунках"

банків-нерезидентів. Ді-

93

ями правопорушників завдається величезна шкода економіці і бюджету

держави. Тільки в м. Києві у 1997 році виявлено 1,5 тисячі фіктивних

структур, на рахунках яких було заблоковано 17 млн. грн., у той час як

загальна сума прихованих від оподаткування угод, проведених через ці фірми,

перевищила З млрд. гривень.'

Виходячи із викладеного, в процесі реалізації законодавчої стратегії,

яка спрямована на обмеження процесів "тінізації" економіки України,

необхідно, як це неодноразово зазначалося, максимально враховувати досвід

країн, які мають цивілізовану ринкову економіку щодо створення надійно

діючих правових умов та організаційно процедурних механізмів приборкання

Досвід США щодо створення умов правового обмеження проявів

"тінізацТ" економіки, який може бути застосований у вітчизняній практиці

Вирішення питання обмеження процесів "тінізації" економічного життя

країни передусім потребує здійснення на законодавчому, процедурному та

організаційно-виконавчому рівнях вирішення двох питань. По-перше, створення

надійної системи правового попередження можливості відмивання "брудних"

грошей, і по-друге, створення надійної правової бази для ефективного

функціонування податкової системи.

У зв'язку із тим, що "відмивання" грошей прийняло загальносвітові

масштаби, законодавці країн, що мають розвинуту ринкову економіку прагнуть

захистити свої країни від поширення на їх територію цього явища. Вони

затверджують закони, що спрямовані на організацію державними органами і

банками контролю за вкладами і рухом грошових коштів громадян, що створює

значні ускладнення в діяльності кримінально-мафіозних структур та їх

"чорної" економічної бази.

В основному ці закони спрямовані на те, щоб зафіксувати рух грошей на

ключових стадіях, тобто робиться все можливе для того, щоб гроші залишали

"слід", за яким можна було б прослідкувати їх шлях у зворотній бік аж до

джерела походження.

Які ж це стадії? Як уже відзначалось, злочинці здійснюють велику

кількість різних операцій і засобів, щоб приховати кримінальне походження

коштів. Однак, всі ці методи включають проходження грошей через стадії, де

можливе їх виявлення, тобто грошова готівка повинна або експортуватися через

територіальний кордон, а потім осісти на рахунках в іноземних

кредитно-фінансових установах, або повернутися назад, або ж необхідно

запевнити вітчизняну банківську установу, що значний вклад грошової готівки

є законним.

Отже, ключовими для виявлення операцій щодо "відмивання" грошей є їх

основні стадії, по-перше, де готівка входить у вітчизняну кредитно-фінансову

систему і, по-друге, де вона перетинає кордон для інтегрування у закордонні

фінансові системи, звідки повертається на батьківщину у формі законних

переказів.

Ступінь і жорсткість контролю цих етапів у різних країнах неоднакова.

Найбільш рішуче у вирішенні цього питання діють Сполучені Штати Америки.

Вивчення правової системи Сполучених Штатів Америки свідчить, що багато

положень федерального законодавства, спрямованих на рішучу боротьбу із

"відмиванням" грошей, були встановлені у зв'язку з прийняттям протягом 1970

- 1988 років п'яти спеціальних законодавчих актів, зміст яких буде

проаналізований нами у хронологічній ретроспективі'.

Прийняття федерального "Акта про банківську таємницю" (1970 p.) було

результатом усвідомлення та стурбованості урядових кіл, законодавців та

громадськості щодо зростаючого використання кредитно-фінансових установ у

злочинних цілях, а також використання громадянами США іноземних фінансових

установ з метою порушення і обходу американських законів. Цей закон надав

міністру фінансів право встановлювати відпо-

3 доповідної записки Головного управління економічного аналізу

Державної податкової Адміністрації України "Про заходи щодо забезпечення

надходження доходів у 1998 році" (9 січня 1998 p.). - С. 24

94

Переклади текстів зазначених законодавчих актів див.: В. О. Мандибура.

Правовий механізм контролю за "відмиванням" грошей та напрями його

вдосконалення (аналітично-інформаційно доповідь), додатки 1, 2 і 3 //

Секретаріат Верховної Ради України, вересень 1996 p.

95

відні вимоги на ведення обліку і подання звітів фінансовими

установами.

У відповідності до першого розділу закону кредитно-фінансові установи

зобов'язані зберігати щонайменше п'ять років обліково-звітну документацію

таких видів, що "мають високу ступінь застосування в карних, податкових

розслідуваннях, судових процедурах".

Ці документи включають: 1) інформацію про будь-яке надання кредиту на

суму, що перевищує 10 тис. доларів (якщо тільки він не забезпечений часткою

нерухомості); 2) документ про будь-яке доручення, отримане або дане на

переказ, що перевищує 10 тис. доларів, будь-якій особі (від будь-якої

особи), на будь-який рахунок (з будь-якого рахунку), в будь-яке місце (із

будь-якого місця) поза США; 3) зразки підписів; 4) ідентифікаційні номери

платників податків для визначення рахунків; 5) картки бухгалтерського

обліку, які вказують на операції по рахунках і копії чеків на суму, що

перевищує 100 доларів, які сплачені у банку.

За порушення цих вимог на банківську установу, директора, посадову

особу, службовця за законом може бути накладено цивільно-правове покарання у

вигляді штрафу до 10 тис. доларів за кожне порушення.

Другий розділ цього акту вимагає надання наступних звітів від

кредитно-фінансових установ: 1) про валютні операції (CTR); 2) про

міжнародне перевезення валюти або кредитно-грошових документів (CMIR); 3)

про іноземні банки і фінансові рахунки (EBAR).

Американські установи, на які розповсюджуються вимоги акта (такі як: 1)

банківські установи; 2) маклерські контори торговців цінними паперами; 3)

міжнародні підприємства взаємного кредиту в національних валютах; 4) чекові

касири; 5) телеграфні компанії; 6) казино, що мають ліцензію та річний доход

понад 1 млн.доларів; 7) поштову службу і деякі інші), повинні подавати звіт

щодо кожної валютної операції службі внутрішніх доходів (податкове

управління із правом розслідування фінансових злочинів -- IRS), створеній

при Міністерстві фінансів США, про кожен депозит, вилучання грошей із

рахунку, обмін

96

валюти або інший платіж або переказ, що включає валютні операції на

суму, що перевищує 10 тис. доларів.

Міністр фінансів має право дати дозвіл на звільнення від подання

звітів. Банки також можуть звільнити окремі операції окремих клієнтів, але

лише за умови, якщо банк "може надати обгрунтовані висновки, що ці суми не

перевищують сум, спів-ставних із звичайною поведінкою законного

підприємництва".

Закон вимагає при заповненні звіту кредитно-фінансової установи подання

різних відомостей щодо операцій, що включають такі дані: 1) про особистість

людини, що здійснює операцію; 2) про номер цієї особи в системі соціального

забезпечення, адресу, рід заняття і дату народження; 3) про тип

ідентифікації, яка застосовується для встановлення особи конкретної людини,

номера ведійського свідоцтва, кредитної картки, паспорта та ін.; 4)

документи, які були використані для зазначеної ідентифікації; 5) номер

рахунку клієнта; 6) тип операції і загальна сума, а також відомості про

залучення в операцію іноземної валюти; чек або телеграфний грошовий переказ.

З січня 1990 року правова регламентація вимагає застосовувати додаткову

форму звітності, що має спеціальну клітинку, яку необхідно відмітити, якщо

установа вважає операцію підозрілою. Ця форма повинна бути підписана

службовцем, який її заповнив, а також посадовою особою установи, що

перевірила і затвердила її. Особи, що порушують це положення федерального

закону, підлягають кримінальному або цивільно-правовому покаранню. При цьому

сума адміністративного штрафу не може перевищувати суми валюти, залученої до

операції.

Окремі положення федерального закону вимагають також подавати інший

звіт за формою 8300 щодо платежів готівкою в сумі, що перевищує 10 тис.

доларів, які отримані в торгівлі або підприємництві. Інформація із цих

звітів також допомагає від-слідкувати рух грошей по каналах обігу і корисна

при розслідуванні по справах "відмивання" грошей і ухилення від

оподаткування. Цю вимогу введено в дію у 1984 році і кодифіковано в

Податковому кодексі. Заповнюючи цей звіт, отримувач грошової готівки повинен

включати до нього прізвище, адресу і ідентифікаційний номер особи, від якої

отримана готівка. Як-97

що угода була здійснена від чийогось імені, то вносяться дані на цю

особу. Ця форма повинна бути подана в IRS не пізніше 15 діб після отримання

готівки.

Особи, які свідомо не подають зазначений звіт, визнаються такими, що

чинять злочин, і до них застосовуються штрафи до 25 тис. доларів (або 100

тис. доларів у випадках корпорації) і/або тюремне ув'язнення на строк до 5

років.

Звіт про міжнародне перевезення валюти або кредитно-грошових документів

за формою 4790 повинен надаватися митній службі будь-якою особою, що ввозить

понад 10 тис. доларів у США або вивозить із них. Звіт надається також у

випадку, якщо особа отримує з іншої країни суму, що перевищує 10 тис.

доларів. Поняття "кредитно-грошові документи" включає валюту США і іноземну

валюту, всі оборотні документи на пред'явника (чеки, видані окремими

особами, компанією, банком, касиром, а також туристичні чеки, боргові

зобов'язання і грошові перекази, цінні папери або акції на пред'явника та

ін.).

Від резидентів США вимагається вести облік і надавати звіти щодо своїх

взаємовідносин з будь-якими іноземними фінансовими організаціями. Це

стосується осіб, які беруть фінансову участь в іноземному банку у вигляді

цінних паперів або іншого фінансового рахунку, а також осіб, які мають право

підпису або будь-який інший дозвіл щодо користування таким рахунком. Звіт

надається за формою 90-22.1 Службі внутрішніх доходів щорічно.

За порушення цих правил до особи може бути застосовано цивільно-правове

покарання у вигляді штрафу до 100 тис. доларів, але не більше грошової суми,

що залучена в операції, а також кримінальне покарання -- штраф, що не

перевищує 250 тис.доларів і/або тюремне ув'язнення до 5 років.

Прийняття законодавчого Акту від 29.10.1970 року (про внесення змін до

Федерального Акту про страхування вкладів щодо вимоги від застрахованих

банків вести повні записи, а також надавати звіти до Департаменту Скарбниці

про проведення певних операцій у валюті США) було зумовлено необхідністю

забезпечити належні умови щодо надання інформації суб'єктами підприємницької

діяльності при веденні розслідування

кримінальних справ, чим була суттєво обмежена можливість "відмивання"

грошей.

Законом були суттєво розширені повноваження Секретаря Скарбниці (у

порівнянні з Кодексом США 1952 p.) щодо посилення і регламентації вимог до

ведення відповідних записів не-застрахованим банком чи незастрахованою

установою, або ж будь-якою особою, що задіяна в підприємницькій діяльності,

стосовно змін, які відбулися у власності, формі ведення обліку і контролю,

формі управління та процедурі подання цих звітів.

Процедурна регламентація зобов'язувала означених суб'єктів подавати

відповідні звіти у разі, коли вони "є вкрай необхідні для ведення

розслідувань кримінальних справ, справ, які стосуються податків, та для

регулятивних розслідувань чи проваджень по справах".

Зберігання та ведення записів по зазначеній звітності в електронній чи

автоматизованій формі дозволялись тільки "за умови дотримання положень,

визначених Секретарем Скарбниці.

У разі порушень закону Секретарю скарбниці надавалось право "прийняти

рішення передати справу до відповідного районного суду США, чи відповідного

суду США будь-якої території чи іншого місця (за умови, що вони наділені

юрисдикцією США забороняти такі дії чи практику). Після належного

повідомлення дозволяється виносити безстрокову або тимчасову су-Ґ дову

заборону чи видавати заборонений судовий наказ без мож-а ливості

використання застави. За зверненням Секретаря будь-fv який з означених судів

може також видавати обов'язкові судові •||у заборони, за якими особа має

виконувати рішення Секретаря...". 1 Актом регламентовано, що в разі кожного

свідомого пору-й шення будь-якого положення чи порушення, скоєного через |1

Недбалість, Секретар до таких осіб, якщо вони мають форму ^ партнерства,

корпорацій чи іншу форму підприємства по відно-^ щенню до партнера,

керівника, службовця чи найманого пра-g Півника цього підприємства, який

свідомо або виключно через ^недбалість бере участь у порушенні, може

визначити розмір Іій штрафу за цивільним покаранням, який не повинен

перевищува-Ц ти 10 тис. доларів США.

•^&'. •

У разі неспроможності особи сплатити будь-який штраф для стягнення

цієї суми в судовому порядку за рішенням Секретаря Скарбниці від імені

Сполучених Штатів Америки може бути розпочата цивільна справа. Кримінальне

покарання для особи, що свідомо порушувала положення закону, передбачало

стягнення штрафу, розмір якого не повинен перевищувати 1 тис. доларів США,

або ув'язнення строком не більше одного року, або застосування обох покарань

одразу.

До особи, що свідомо порушує чи свідомо спричинює порушення будь-якого

положення розділу 21 Федерального Акту про страхування вкладів, або розділу

411 Державного акту про житло, якщо порушення має місце після скоєння

будь-якого порушення федерального законодавства, яке карається ув'язненням

строком більше одного року, застосовується стягнення штрафу в розмірі, що не

перевищує 10 тис. доларів США або ув'язнення строком не більше як п'ять

років, або обидва покарання одразу.

За законом Секретар Скарбниці зобов'язаний забезпечувати дотримання

його положень і може делегувати такі обов'язки відповідному банківському

наглядовому агентству чи іншому наглядовому агентству.

Загальний акт про контроль над злочинністю (1984 p.) має деякі

положення, що спеціально присвячені проблемі "відмивання" грошей.

У відповідності до акта, митним офіцерам дозволяється зупиняти і робити

обшук без ордера будь-яких автомобілів, літаків, кораблів, контейнерів,

упаковок і особи, "якщо є розумні підстави вважати, що перевозяться

кредитно-грошові документи з порушенням відповідних правил".

Друге положення цього законодавчого акту дозволяє виплату винагороди

особам, які надали інформацію, що дозволила стягнути за порушення "Акта про

банківську таємницю" суму, що перевищує 50 тис: доларів у вигляді штрафу або

конфіскації. Федеральний Акт про контроль за "відмиванням" грошей (1986 p.)

визнав злочином "відмивання" грошей, що отримані від протиправної

діяльності. Відповідно до нього злочинами визнавались два кримінальних

правопорушення:

100

перше -- "відмивання валютно-грошових документів";

друге -- "здійснення грошових операцій у відношенні власності, яка

отримана від точно визначеної незаконної діяльності".

Перша норма встановила відповідальність за "відмивання" грошей, яке

відбувається за рахунок фінансових операцій, перевезень, відправлень або

переказів кредитно-грошових документів. При фінансових операціях за законом

правопорушення має місце у тому випадку, якщо особа або знає, що майно, яке

включене в цю операцію, являє собою доход від незаконної діяльності, але,

незважаючи на це, здійснює її з намірами сприяти продовженню такої

протиправної діяльності або знає, що зазначена операція має на меті

приховування або покривання природи, місця знаходження, джерела походження

належності доходу, або уникнення виконання певної вимоги щодо надання звіту

про таку операцію. За аналогічних умов злочином вважається "відмивання"

грошей, що пов'язане із перевезенням кредитно-грошових документів.

Друга норма стосується особи, що заздалегідь сплановано здійснює разом

із кредитно-фінансовою установою грошову операцію відносно здобутої

злочинним шляхом власності, джерелом якої є точно визначена незаконна

діяльність, на суму, що перевищує 10 тис. доларів. За американським

законодавством до протиправної діяльності відносяться: наркобізнес,

фальшування грошей, контрабанда, банківські та трастові шахрайські операції,

банківські або поштові пограбування, крадіжки, шпигунство, рекет, кілерство

тощо. Такі злочини у США за законом можуть каратися штрафом до 500 тис.

доларів і/або тюремним ув'язненням до 20 років.

Акт про контроль за "відмиванням" грошей передбачає також цивільну і

кримінальну конфіскацію предметів, які залучені до "відмивання" грошей.

За законом міністру юстиції було надано право накладати цивільні

грошові штрафи до 500 доларів на будь-яку кредитно-фінансову установу, яка

за недбалістю порушує якесь із положень "Акту про банківську таємницю".

Міністру фінансів також надано право вивчати будь-які бухгалтерські книги та

облікові документи фінансової установи в частині, що стосується ведення

обміну і подання звітів.

101

виконує обов'язки, або має повноваження приватного підприємства; 5)

будь-яке приватне підприємство або агентство, що займається будь-якою

діяльністю, яку міністр фінансів, згідно з правилами, вважає такою, що є

схожою, спорідненою, або замінює зазначену фінансову діяльність; 6) будь-яке

інше приватне підприємство, визначене міністром фінансів, як таке, чиї

операції з готівкою мають високу ступінь корисливості стосовно кримінальних,

податкових та статутних питань.

За законом, міністру юстиції було надане право включати до переліку

будь-яке підприємство, що займається діяльністю, подібною до тієї, яку

здійснюють перераховані підприємства, а також і будь-яке інше підприємство,

до "чиїх операцій за готівковий розрахунок у вищій мірі застосуються карні

або податкові процедури".

Окремо необхідно відзначити, що, окрім федерального законодавства,

багато штатів США виявили ініціативу в боротьбі із "відмиванням" грошей і

ввели в дію власні закони, які визначають "відмивання" грошей державним

злочином, що розширює можливості розслідування і кримінального

переслідування осіб, які займаються такими операціями. Більшість із штатів

мають відповідні закони, які дають право регулювати діяльність небанківських

фінансових установ, що відправляють гроші від імені клієнта, продають

грошові перекази, туристські чеки та інші платіжні документи.

У контролі за рухом грошових коштів і розслідуванні фактів "відмивання"

грошей у США беруть участь різні суб'єкти -- представники всіх гілок

державної влади і, в першу чергу, виконавчої, до яких передусім відносяться

міністерства фінансів, юстиції та інші органи. Таким чином забезпечується

чітко відпрацьована система безсуперечного виконання зазначених законів.

Із затвердженням Акта про банківську таємницю Міністерству фінансів США

надається головна роль у боротьбі з "відмиванням" грошей. Міністерство

відповідає за опублікування правил застосування Акта і за координацію зусиль

тих організацій, яким вона делегована для його реалізації. Хоча застосування

закону тільки Міністерством фінансів може тягти за собою лише цивільну

відповідальність, у ситуаціях, які відповідають

103

умовам кримінального покарання, воно працює спільно з Міністерством

юстиції (атторнеями США).

У 1989 році Міністерством фінансів була створена система контролю за

фінансовими злочинами, яка об'єднала численні джерела даних з метою значного

розширення можливостей урядових органів щодо аналізу інформації і

розпізнавання дій, пов'язаних з "відмиванням" грошей. Головними підрозділами

Міністерства фінансів, що ведуть боротьбу із "відмиванням" грошей, є служба

внутрішніх доходів і митна служба.

За законом, служба внутрішніх доходів уповноважена розслідувати перші

порушення закону про банківську таємницю (за винятком порушень положень

звітів про міжнародні перевезення валюти або кредитно-грошові документи,

розслідування по яких проводить митна служба) здійснюється управлінням

кримінального розшуку служби. Служба внутрішніх доходів наділена

повноваженнями інспектувати всі фінансові установи, окрім тих, які

перевіряються і контролюються федеральними органами контролю за банками, або

маклерів і торговців цінними паперами, яких перевіряє ревізійний підрозділ

Комісії по цінних паперах.

Федеральним повноваженим, що займається наглядом за проведенням в життя

кримінальних законів у США, є генеральний атторней (адміністративна особа,

що стоїть на чолі адміністративного керівництва Міністерства юстиції США).

Карні справи порушуються як безпосередньо Міністерством юстиції США, так і

управлінням атторнеїв США, що діють у всіх штатах країни.

Роботу щодо виявлення і розслідування фактів незаконного обороту

наркотиків і "відмивання" грошей Міністерство юстиції здійснює за допомогою

двох своїх органів -- Адміністрації по боротьбі із наркотиками (DEA) і

Федеральним бюро розсліду-ваннь (ФБР). Судовим переслідуванням по великих

справах щодо "відмивання" грошей займається відділ з наркотичних засобів і

небезпечних речовинах Міністерства юстиції. Судовим переслідуванням за

фактами злочинних дій від імені штату займається головний атторней штату.

У 1984 році за розпорядженням міністра юстиції США була створена робоча

група з банківських економічних злочинів, яка розробила єдину систему

подання відомостей, а також спеціаль-

104

ний бланк для заявлення банками про факти можливих кримінальних

порушень. Міністерство юстиції і управління атторнеїв США отримують такі

повідомлення і здійснюють судові переслідування. Якщо у справі необхідно

попереднє розслідування, то для перевірки відповідних матеріалів залучається

ФБР.

Важливу роль у діяльності органів по боротьбі з "відмиванням" грошей

відіграють управління поліції штатів, які часто розкривають ці справи

внаслідок інших справ, по яких вони проводять розслідування, особливо

пов'язаних із наркотиками.

Поряд із цими органами контроль за дотриманням закону про банківську

таємницю здійснюють федеральні органи контролю за банками, до яких

відносяться: 1) Апарат ревізора з грошового обігу; 2) Федеральна корпорація

зі страхування вкладів; 3) Правління федеральної системи резервів, 4)

Управління контролю за економністю; 5) Національна адміністрація кредитного

союзу.

Цим установам і організаціям Міністерство фінансів надає відповідні

повноваження.

Зазначені установи і організації розробили спеціальну процедуру

експертизи для виявлення можливих порушень і проявів кримінальної

діяльності. Вони у своїй роботі також націлені на конкретну перевірку

"компетентності, кваліфікованості, чесності і фінансової самостійності"

банківських працівників та інших фінансових установ.

У процесі перевірки органи контролю можуть зосередити увагу на фактах

потенційного шахрайства, внутрішніх зловживань' та інших злочинних дій, в

тому числі "відмивання" гро-

Практика США кваліфікує широкий спектр можливих видів шахрайства і

внутрішніх зловживань, що можуть здійснюватись банківськими службовцями. До

таких можна віднести: 1) незаконне привласнення грошей або майна до того, як

вони будуть належним чином зареєстровані; 2) незаконне привласнення доходів;

3) маніпуляції з витратами; 4) зловживання реальними активами клієнта або

банку; 5) дії, що перевищують повноваження управлінського персоналу; 6)

підробка документів або внесення до них фіктивних записів;

7) незаконні бухгалтерські записи; 8) нечесні, обманні або злочинні

вчинки (крадіжка, розтрата, марнотратство, навмисне зловживання, фальшування

документів та ін.). Особливої уваги потребує практика попередження

шахрайських операцій з цінними паперами з боку банківських службовців: 1)

спекуляція

. 99

105

т

шей. Для перевірки дотримання Закону про банківську таємницю або

розслідування можливих порушень будь-яких інших законів можуть здійснюватися

спеціальні ревізії, що й зробила, наприклад, Федеральна корпорація зі

страхування вкладів, яка створила свій відділ з економічної злочинності. У

цей відділ увійшли спеціально підготовлені інспектори, що здійснюють

перевірку потенційної злочинної діяльності.

При перевірці органи контролю визначають чіткість складання і подання

звітів. З цією метою продивляються бланки надання пільг, з тим щоб

впевнитись у правильності звільнення від процедури складання звітів. Якщо

орган контролю вбачає ймовірність злочинної діяльності, він доповідає про це

в Міністерство юстиції США. Окрім того, ці органи вимагають від банківських

установ складання та подання їм спеціальних бланків про злочинні дії, якщо

вони виявлені або є підозра щодо злочинних порушень. Деякі федеральні органи

контролю вимагають від банківських установ надання таких бланків у

відповідні правоохоронні органи, а деякі -- категорично рекомендують це

робити.

Одну з ключових ролей у боротьбі з "відмиванням" грошей в Сполучених

Штатах відіграє управління банків штатів (Банківський департамент), яке несе

відповідальність за здійснення контролю та нагляду за такими фінансовими

установами, як комерційні банки, кредитні компанії, установи, що займаються

переказом грошей, каси виплати по чеках та ін. Навіть, коли до конкретної

справи залучається поліція і органи обвинувачення, саме Банківський

департамент має компетенцію щодо ведення спеціального бухгалтерського

обліку, обробки даних,

з цінними паперами, що здійснюється із використанням банківських

рахунків по брокерських операціях; 2) неправомірне утримання частки виторгу,

що отримана від продажу цінних паперів клієнтів; 3) фіктивні витрати на

контрольному рахунку для компенсації крадіжки готівки; 4) крадіжка коштів,

які розміщені клієнтами у банках, що пов'язана із придбанням інвестицій; 5)

не-дозволене вилучання і продаж цінних паперів; 6) невірне розміщення цінних

паперів; 7) тайна змова для звільнення від вкрадених цінних паперів через

банківський рахунок цінних паперів; 8) крадіжка доходів у вигляді процентів

по цінних паперах; 9) заміна знецінених цінних паперів на прибуткові цінні

папери із портфеля боргових зобов'язань та ін.

106

необхідних для розпізнавання "відмивання" грошей і отримання доказів

для кримінального переслідування правопорушників.

У Банківському департаменті штату Нью-Йорк управління створило у 1987

році відділ спеціальних розслідувань, що не є правоохоронним органом. За

останній час у законодавчі органи внесена пропозиція щодо надання цьому

відділу такого статусу!'. Відділ займається вивченням, пошуком та

підготовкою інформації, що стосується злочинної діяльності, перевіряє

біографічні дані претендентів на фінансове і банківське обслуговування, яким

видається ліцензія. Процедура видачі деяких ліцензій може включати перевірку

відбитків пальців з метою виявлення, чи не був претендент засудженим. Якщо

відділом отримана інформація про правопорушення, він разом із управлінням

починає працювати в тісній взаємодії з правоохоронними органами на місцях,

на федеральному рівні і на рівні штату, з метою забезпечити узгодженість дій

по виявленню і припиненню "відмивання" грошей.

Наведений аналіз показує, яким чином законодавство регулює здійснення

контролю за недопущенням можливості "відмивання брудних грошей" у США.

Важливе місце у державній системі обмеження "тіньової"" економіки у США

займають податкові служби. Їх значення постійно підвищується, функціональні

можливості посилюються, а правова база постійно вдосконалюється. Так, крім

функцій утримання податків і контролю за доходами населення податкові служби

на цей час вирішують також завдання боротьби

Необхідно зазначити, що організація правоохоронних органів США

будується у відповідності до існуючої в країні державно-адміністративною

системою. До федеральних правоохоронних органів, тобто органів, що

контролюють дотримання федеральних законів на всій території країни,

відносяться Міністерство юстиції США і Верховний Суд США. Проте аналогічної

поліцейської організації на федеральному рівні не існує. До правоохоронних

органів на рівні штату відноситься управління юстиції. Вищий суд і

управління поліції штату є формально незалежними від федеральних органів і

повинні забезпечувати законність та правопорядок на території свого штату у

відповідності до конституції штату та інших діючих у штаті законів. Окрім

цього окремі федеральні міністерства (всього їх в США 44) мають свої

правоохоронні органи, що повинні контролювати дотримання законів і положень,

визначених цими міністерствами.

107

з "тіньовою" і кримінальною економікою (насамперед організованою

економічною злочинністю).

Одним із заходів скорочення дефіциту федерального бюджету та обмеження

"тіньового" сектору економіки для адміністрації США є посилення боротьби з

особами, які ухиляються від сплати податків. Американські фахівці вбачають у

цьому найбільш вагомий резерв поповнення державних коштів. За їх оцінками на

початку 90-х років недоплата податків у США перевищувала 100 мільярдів

доларів. Основними категоріями неплатників є особи вільних професій і дрібні

підприємці, особи, які надають на бартерній основі один одному медичні,

автосервісні, господарські, будівельно-ремонтні та інші послуги, а також

особи, що займаються несанкціонованою і кримінальною діяльністю.

Найвагоміше місце в податковій системі і, відповідно, найбільше

навантаження падає на податкове управління служби внутрішніх доходів (СВД)

міністерства фінансів (або як її інакше називають податкове управління), що

є федеральним органом. Ця служба зараз нараховує близько 100 тисяч

співробітників, а її бюджет становив близько 1,5 млрд. доларів.

Законодавство США передбачає, що усі податки мають утримуватися з

населення на підставі податкової декларації, яка розроблена податковим

управлінням для різних категорій платників податків. Декларацію власноручно

заповнює особа, яка є платником податків, і пересилає її до місцевого

відділення податкового управління по пошті. В декларації зазначаються

особисті дані, включаючи сімейне положення, рід занять, вік, відображені

відомості про всі доходи, що були отримані платником податків за минулий

рік, в тому числі і про додаткові, поточні -- премії, гонорари, отримані

позички, спадщину тощо, а також величину збитків від підприємницької

діяльності і стихійного лиха:

пожежі, повені та ін., що вплинули на його фінансовий стан.

Платник податків зобов'язаний повідомити в декларації про всі види

рухомого і нерухомого майна, рахунки у банках та обсяги капіталу,

розміщеного в акціях і облігаціях, які він має (у тому числі і за кордоном).

З питань заповнення декларацій платник податків може звертатись за

консультацією до відділення податкового управ-

108

ління або до приватного консультативного закладу і залучати до

співробітництва приватних осіб. Законодавством США передбачено покарання тих

фірм, що надають такі послуги, але діють в межах недозволеного

консультування.

Важлива особливість американського законодавства полягає в тому, що не

податкове управління повинне довести незаконність джерел доходів фізичної

особи, а сам платник податку на вимогу податкових органів зобов'язаний

документально підтвердити легітимність походження всіх коштів та майна, що

знаходяться у його розпорядженні, а також знаходились у його власності в

минулому. Тобто у сфері оподаткування і підтвердження законності майнових

прав законодавство США досить гнучко підходить до застосування відомого

принципу презумпції невинності і чесна громадськість з розумінням сприймає

це "жахливе порушення " прав людини.

За законодавством фінансове розслідування може вестись як відкрито

(тобто з викликом підозрюваного на допити до інспектора в податкове

управління), так і таємно. Співробітники слідчого відділу можуть

конспіративне для прикриття своєї діяльності, використовувати документи

різних урядових і, у разі необхідності, навіть приватних організацій.

Повноваження фінансових інспекторів, передбачені законодавством США,

дозволяють їм отримати будь-які види інформації про платника податків.

Американські громадяни погоджуються співробітничати із податковим

управлінням, оскільки побоюються, що у випадках відмови самі можуть стати

об'єктом фінансового розслідування.

Правоохоронні органи США не тільки користуються інформацією, що

накопичує податкове управління, але і широко залучають фінансових

інспекторів до проведення розслідувань.

Вважається, що за низкою злочинів проведення фінансового розслідування

-- найбільш дієвий шлях притягнення злочинців до суду. Це передусім справи,

пов'язані з такими проявами "чорної" економічної діяльності, як торгівля

наркотиками та іншими можливостями отримання незаконних доходів. Практика

засвідчує, що досить часто надзвичайно складно отримати докази зазначених

злочинів. В той же час система фінансово-майнового

109

r"

обліку платників податків надає можливість встановлювати факти

істотного перевищення витрат (або накопиченої особистої власності і майна)

понад офіційно заявленими у декларації доходами. Саме таким шляхом у США

досить часто притягують до судової відповідальності за ухилення від сплати

податків найбільш законспірованих неплатників прибуткового податку, а також

виходять на розкриття більш небезпечних кримінальних злочинів.

Для цього підраховуються найбільш великі покупки за декілька років

(купівля будинку, вілли в місцях відпочинку, коштовних марок, машин, яхт,

катерів, цінних меблів, антикварних витворів мистецтва, коштовних ювелірних

виробів тощо), а також витрати, що пов'язані з подорожуванням,

капіталовкладенням до статутних фондів у різні акції та облігації, приріст

банківських рахунків та інше. Ці витрати порівнюються із тими, що зазначені

в податковій декларації як офіційні доходи, за той же період часу. Якщо сума

доходів значно менша за суму сукупних витрат фізичної особи, то справу

передають до суду по звинуваченню в ухиленні від сплати податків.

Первинні дані на платників податків, що ухиляються від їх сплати,

податкові управління отримують від поліції, прокуратури та підрозділів

служби безпеки.

Слід звернути особливу увагу також і на поширення у США практики

використання послуг платних інформаторів, які допомагають викрити порушників

податкового законодавства. При цьому добровільні помічники (частіше всього

ними бувають колишні дружини, кинуті коханки, заздрісні співробітники, а

також пильні сусіди та інші законослухняні громадяни) отримують до 10

відсотків від суми пені, нарахованої за несплату податків.

Те, що податкові служби у країнах розвинутої ринкової економіки

поєднують у собі функції фінансового і правоохоронного органу, в першу чергу

пояснюється поширеною практикою ухилення від податків, найбільш характерною

для осіб, які мають незаконні "чорні" доходи (членів кримінально-мафіозних

угрупувань, рекетирів, кілерів, повій, сутенерів, хабарників, шпигунів,

шахраїв тощо).

У більшості випадків ці особи навіть не заповнюють податкові декларації

для того, щоб не потрапити у поле зору податко-

110

вих органів. Податкові служби досить активно провадять фінансові

розслідування по цих видах злочинів, оскільки сума штрафів, як правило, у

багато разів перекриває всі витрати, що пов'язані з ними.

Слідчі відділи місцевих податкових органів, звичайно, добре

підготовлені до подібних операцій, і не тільки мають відповідні

повноваження, але і оснащені необхідною апаратурою для підслуховування і

звукозапису, а також лабораторіями, для проведення аналізу достовірності

документів платників податку. Тут виконується також хімічна, криміналістична

експертизи та експертиза почерку особи, що підозрюється.

За американськими законами ухилення від сплати податків є серйозним

кримінальним злочином. Тому методи фінансового розслідування включають в

себе не тільки суто фінансові заходи, такі, як перевірка бухгалтерських книг

і звітів, перевірка кредитних документів і банківських рахунків та чеків

платника податків. Існують також і спеціальні заходи, характерні для роботи

правоохоронних органів. Це таємні спостереження і обшуки, підслуховування

телефонних розмов і перлюстрація пошти, опитування свідків і осіб з оточення

підозрюваного та інше.

Усі зібрані дані зберігаються в електронному досьє платника податків у

регіональному відділенні податкового управління. У Національному

обчислювальному центрі податкового управління функціонує біля 40 різних

автоматизованих систем, які вирішують завдання щодо перевірки достовірності

обчислення податків, порівняння доходів і витрат платника податків,

виявлення недоплат і ухилень від податків, складання списків різних

категорій платників податків.

У 1986 році Конгрес США прийняв новий закон про оподаткування, який був

спрямований на посилення контролю за доходами населення. Завдяки цьому

закону за невірно заповнену податкову декларацію може бути накладено штраф

до 1 тисячі Доларів. За порушення термінів відправки податкової декларації

стягується штраф у розмірі 5 відсотків від несплаченої вчасно суми за кожен

місяць заборгованості або за частину місяця. Штраф не повинен перевищувати

25 відсотків від сукупної суми несплаченого прибуткового податку.

111

Навмисне заниження величини доходу карається штрафом до 5 тисяч доларів

і тюремним ув'язненням до 5 років або тільки тюремним ув'язненням. До того ж

платник податків зобов'язаний сплатити знов нараховані податки і пеню у

розмірі 50 відсотків від суми нарахованого податку.

Проте практика, що склалась у США, свідчить -- лише незначна частина

(менше 10 відсотків) справ стосовно ухилення від сплати прибуткових податків

передається до суду.

Як правило, особи, яких було викрито у цьому порушенні, підписують

фінансові зобов'язання, відповідно до яких виплачують додатково нараховані

податки і неустойку, щоб не потрапити під дію більших штрафних санкцій і

тюремного ув'язнення.

Податкове управління має достатні повноваження, щоб примусити

"закононеслухняну" частину населення сплачувати податки у повному обсязі.

Якщо податкові платежі прострочені, управління має право накласти арешт на

банківський рахунок платника податків, утримати необхідну суму із заробітної

плати, конфіскувати машину та іншу, найбільш цінну рухому і нерухому

власність, що належить йому, закрити підприємство, що належить йому,або

позбавити приватної практики (для осіб вільних професій). Проте податкове

управління досить рідко звертається до наведених заходів, оскільки основне

його завдання -- отримати додаткові кошти у доход держави. Тому виплати

прострочених або прихованих податків і штрафів можуть бути розтягнуті на

декілька років або навіть зменшені на 60 і більше відсотків. Управління

враховує, яку саме суму може сплатити платник податків, щоб не стати

внаслідок цього банкрутом, а також інші обставини пом'якшення санкцій.

Підсумовуючи викладене, необхідно зазначити, що найбільш обнадійливим у

вирішенні питання застосування до вітчизняних умов досконалих правових

механізмів, що ефективно функціонують у США в напрямі максимального

обмеження процесів "ті-нізації" те, що при мінімальній корекції (що має

враховувати певну специфіку національних умов), накопичений у США досвід та

правова база може бути у стислі строки майже повністю застосована для

обмеження "тіньової"" економіки в Україні.

Вдосконалення правових та організаційно-процедурних підходів

проведення диференційованої політики щодо окремих секторів та суб'єктів

"тіньової" економіки

Багато з того, що на цей час відбувається, особливо в сфері відносин та

управління державною власністю, а також в кредитно-фінансовій сфері та на

ринку цінних паперів (на відміну від країн із розвиненою ринковою

економікою), як вже зазначалось, фактично не передбачено чинним вітчизняним

кримінальним законодавством у якості самостійного злочину. Тому необхідно,

щоб відповідальність за аналогічні махінації обов'язково і за короткий час

була врахована як в окремих законах, так і в проекті нового кримінального

кодексу.

Яких законів не вистачає, щоб шляхом створення необхідного правового

тиску подолати масштабну "тінізацію" економіки?

Насамперед необхідно розробити і впровадити закони з прямим економічним

ефектом, які б спрямовувались на попередження та активну ліквідацію найбільш

поширених злочинів, що домінують зараз у ринкових відносинах, а саме:

використання державної власності (капіталу, фінансів, природних ресурсів) з

метою особистого і групового збагачення, фінансове шахрайство, нечесний

бізнес та недозволена конкуренція (яку у цій боротьбі використовують

кримінальні структури), ухилення від оподаткування, псевдопідприємство і

псевдобанкрутство, створення біржової паніки, курсової гри, перепродаж

пільгових кредитів, проникнення у комп'ютерні мережі і системи

кредитно-банківських установ та багато інших, які вже давно визначені

світовою юридичною практикою як кримінальні злочини.

На шляху вдосконалення законодавчої стратегії подолання "тінізації"

економіки особливу увагу необхідно приділити питанням оперативної розробки

(з максимальним врахуванням досягнень світової практики) і затвердження

таких законодавчих актів, що спрямовані на попередження "тіньових" і

кримінальних проявів та на адекватне покарання суб'єктів економічної

злочинності, у відповідності з рівнем соціально-економічної небезпеки їх

"чорної" діяльності. До правової бази, що вкрай не-

112

113

обхідна для поступового подолання "тінізації" та криміналізації

економіки можна віднести розробку і схвалення Верховною Радою України

наступних законодавчих актів:

-- про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України щодо

посилення відповідальності за порушення бюджетного законодавства та

нецільове використання бюджетних коштів;

-- про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України щодо

посилення відповідальності за економічні злочини, що завдали збитків

державі;

-- про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України щодо

посилення відповідальності громадян та посадових осіб за приховування

доходів та ухилення від повної та своєчасної сплати податків;

-- про "відмивання" грошей та посилення кримінальної відповідальності

за операції, пов'язані з "відмиванням" грошей;

-- про попередження зловживань і злочинності на ринку цінних паперів;

-- про джерела походження первинного (стартового) капіталу;

-- про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України щодо

посилення відповідальності за контрабанду і ухилення від сплати мита

(ввізного та вивізного) та вже названі законодавчі акти, що мають

попереджати і карати злочинність, яка можлива у кредитно-банківській

системі.

Для забезпечення ефективної дієвості організаційно-процедурних

механізмів практичної реалізації законодавчих актів вкрай необхідно створити

(або посилити) відповідні органи державного нагляду та контролю.

Проте, діалектика життя засвідчує -- не слід надмірно переоцінювати

силові, карні та заборонні заходи, що має здійснювати держава у напрямі

локалізації "тіньової" економічної діяльності. Треба враховувати, що в

багатьох випадках ця діяльність є об'єктивною захисною реакцією суб'єктів на

неможливість існування й розвитку в рамках офіційної економіки та

невиваже-ної правової регламентації. Так, скажімо, посилення репресивних

переслідувань резидентів України за "тіньову" економічну

114

діяльність, яка не є по-справжньому суспільне небезпечною, відповідно

спричиняє до появи якісно нових, складних та більш конспіративне досконалих

схем "тіньової"" самореалізації, а також до збільшення обсягів відповідної

еміграції: капіталу, підприємців та висококваліфікованих фахівців. Ця

тенденція є особливо небезпечною, оскільки вона зменшує і без того досить

незначний прошарок економічно активної та найбільш професійно підготовленої

частини нації -- основної бази, що не тільки підтримує, але й реалізує

економічні реформи.

У той же час застосування невиправдано жорстких карних заходів

переслідування за деякими видами економічних правопорушень може не тільки не

покращити ситуацію, а навіть навпаки, нашкодити і загубити нові паростки

підприємництва, що зароджується у складних та здебільше несприятливих умовах

перехідного періоду під тимчасовим прикриттям "тіньової"" економіки.

Від того, чи будуть спроможні владні структури відрізнити та

раціонально диференціювати "тіньові" правопорушення за рівнем їх об'єктивної

соціальної небезпеки та економічної шкоди і відповідно з цим застосувати до

них диференційовані санкції, буде передусім залежати створення необхідних

умов для подальшої безболісної легалізації тимчасових учасників "тіньового"

підприємництва. Тобто мова йде про тих суб'єктів "тіньової"" економіки,

діяльність яких не заподіяла справжніх збитків суспільству, на відміну від

дійсно небезпечного кримінального і насильницького елементу організованої

злочинності. Від цього залежатиме не тільки успіх боротьби із злочинністю,

але й суттєво підвищаться потенційні можливості прискорення економічного,

соціального і духовного відродження України.

У процесі розробки нових концептуальних підходів на шляху вдосконалення

організаційних, методичних і правових заходів, що слід застосовувати у

боротьбі зі злочинністю, владні структури держави повинні відмовитися від

суто силового підходу у боротьбі з усіма проявами "тіньової" злочинності.

Необхідно вибирати більш диференційовані та системні підходи щодо розробки

різних методів, механізмів та засобів боротьби з протиправними явищами в

залежності від їх природи, ступеня

115

суспільної небезпечності та враховуючи світовий досвід проведення

роботи з їх успішного подолання.

Вбачається, що чіткий класифікаційний розподіл обов'язків

правоохоронних органів, який має бути проведений відповідно до видів

злочинності, згрупованих за рівнем їх суспільної небезпечності, а саме:

"криваво-чорна", "чорно-кримінальна" (або "національно-небезпечна") і

"темно-сіра", може дозволити уникнути досить збиткового дублювання зусиль і

сконцентрувати весь інтелектуальний, організаційний, матеріально-технічний

потенціал і досвід окремих підрозділів правоохоронних органів на конкретних,

суттєво відмінних один від одного видах злочинних антисуспільних явищ, які

вимагають докорінно різних підходів як до наукового аналізу, так і до

методів їх подолання.

Так, наприклад, якщо боротьба із "криваво-чорною" злочинністю

об'єктивно потребує концентрованого посилення традиційно жорстких, силових і

оперативних методів боротьби з кримінальним світом, то в той же час робота

щодо попередження і ліквідації "національно-небезпечної",

"адміністративно-білокомірцевої" злочинності і корупції потребує

висококваліфікованого, обережного інтелектуального підходу відповідних

спеціалістів для виявлення складних і надзвичайно законспірованих

фінансових, податкових та інших економічних злочинів.

У той же час боротьба із масовою та ненасильницькою за своїм змістом

економічною злочинністю потребує абсолютно інших підходів, що повинні

включати і певну декриміналізацію багатьох із мало небезпечних для

суспільства та громадян явищ "тіньової"" економіки.

Особливо слід зупинитися на так званих проявах "темно-сірих" видів

діяльності суб'єктів ринку. Адже, як зазначалося раніше, окрім самого факту

їх приховування від державних органів, ці протиправні види діяльності самі

по собі не є кримінально-небезпечними, а навпаки, у певному економічному

відношенні вони є навіть досить корисними для суспільства. При цьому

посилення карних заходів до цих учасників "тіньової" економіки створює умови

для того, щоб заганяти їх діяльність ще глибше у тінь, підштовхувати їх на

співробітництво із дійсно

116

небезпечними для суспільства злочинцями, змушуючи шукати надійне

прикриття з боку мафіозне організованих структур.

Наукові дослідження свідчать, що з метою прискорення легалізації більш

світлої частини "тіньової"" економіки, тобто переходу її "темно-сірої"

частини в легальну, офіційну економіку, необхідно реалізувати комплекс

конкретних заходів.

По-перше, необхідно провести економічнко-правову інвентаризацію із

подальшою відповідною декриміналізацією більшості з існуючих проявів

"темно-сірих" правопорушень, у залежності від оціночного визначення ступеня

їх соціально-економічної небезпеки (скажімо, класифікуючи їх за трьома

рівнями), або відсутності такої (це насамперед стосується кримінального

переслідування, що на цей час існує за спекуляцію, дрібні порушення правил

валютного контролю тощо).

Слід зазначити, що основним напрямом тут повинен стати такий підхід, за

яким переслідування, покарання і утримання вартісно-майнової компенсації

може бути застосовано до тих конкретних підприємців, які своїми нечесними,

шахрайськими або протиправними діями завдали реальних збитків своїм

партнерам, клієнтам або тим чи іншим приватним особам. При цьому слід

наголосити на тому, що застосування карних санкцій повинно здійснюватися від

імені конкретних суб'єктів, які постраждали і за конкретні протиправні дії у

цивільному правовому порядку, а не від імені держави в кримінальному

порядку, як це відбувається на цей час.

Широка декриміналізація і пом'якшення багатьох кримінальних санкцій з

одночасним послабленням податкового тиску на суб'єктів підприємницької

діяльності дозволить створити умови для переводу "тіньової"" економіки в

офіційний, тобто податково-лояльний, відкрито функціонуючий сектор

економіки.

По-друге, необхідно пом'якшити і диференціювати штрафні санкції та

покарання за суттєво нешкідливі "темно-сірі" правопорушення з метою їх

легшого і безболісного зупинення.

Практика (у тому числі міжнародна) свідчить, що невеликі, але неминучі

суми штрафів, що будуть неодмінно накладатись на порушників, скажімо,

акцизних правил торгівлі та інших

117

"тіньовиків" більше сприятимуть дотриманню законів з їх боку. У той час

як надвисокі штрафні санкції, навпаки, сприяють службовому приховуванню

таких порушень за рахунок корупції інспекторів, які приймають побори замість

того, щоб стягувати ці високі штрафні суми із суб'єктів підприємницької

діяльності.

По-третє, необхідно розробити і впровадити етично-правові правила

поведінки державних службовців, які безперечно сприятимуть подоланню

правового нігілізму серед вітчизняних чиновників, що на цей час порушують

права, честь і гідність підприємців.

Для підвищення загального рівня правової свідомості в Україні необхідно

насамперед створити належні умови для усунення рудиментних наслідків

глибокої неповаги і підозрілості державних структур і правоохоронних

органів, до самої особи підприємця-власника.

У свою чергу, недовіра до підприємців, яка виходить як від державних

чиновників, так і від існуючого правового поля, що регулює

господарсько-комерційну діяльність, сприяє розвитку відповідної зворотньої

недовіри підприємців до держави, що заганяє у "тінь" найбільш корисних,

активних і здібних членів суспільства, які до того ж в сучасних кризових

умовах задовольняють потреби населення у найнеобхідніших товарах і послугах.

Вбачається, що спеціально розроблена і відповідним чином законодавче

закріплена система правил поведінки державних службовців у стосунках із

підприємцями, у поєднанні з системою їх конкретних заохочень, може допомогти

прискорити процес подолання стереотипу командно-бюрократичного менталітету.

До того ж ця система має поєднуватися із створенням так званих "гарячих

ліній" для можливості фіксації скарг на незадовільну роботу чиновників із

представниками підприємницьких кіл, а також запровадження конкретних та

помірно диференційованих санкцій щодо покарання представників державного

апарату за порушення цих правил поведінки.

По-четверте, слід значно спростити та суттєво скоротити кількість

державних інстанцій, а також кількість обов'язкових візитів підприємців до

державних установ і організацій для реє-

118

страції та виконання багаторазової звітності, податкових платежів та

інших надмірних бюрократичних вимог.

Насамперед потребують подальшого реформування та чіткого законодавчого

регулювання (із максимальним залученням до цього досягнень світової

практики) ті сфери діяльності, де на цей час чиновники мають право

вирішувати та контролювати справу на свій розсуд. Серед них можна виділити:

1) видача ліцензій, дозволів, кількісних обмежень (квот) на імпорт,

паспортів, банківських ліцензій, оформлення митної документації;

2) бюрократичне здійснення цінового контролю; 3) блокування виходу на

ринок нових фірм та інвесторів і забезпечення монопольного становища; 4)

бюрократичне визначення виконавців державних замовлень; 5) надання субсидій,

пільгових кредитів, податкових пільг, роздутих допомог та надання можливості

ухилення від сплати податків; 6) вибірково-дискретне застосування суспільне

необхідних актів регулювальних (особливо тих, що стосуються охорони здоров'я

та екології); 7) приховування чи засекречування бюджетних рахунків та інших

видів "перетікання" державних коштів у приватні кишені тощо.

Тобто на порядку денному гостро стоїть питання оптимальної

економіко-правової дерегуляції підприємницької діяльності у приватному

секторі економіки країни.

По-п 'яте, слід також налагодити правову та організаційно-кадрову

роботу з метою підвищення рівня професіоналізму, цивілізованості державного

апарату та посилення його відповідальності за прояви неуважного і

некоректного відношення до підприємців усіх форм власності. Безперечним

також є те, що для прискорення процесу успішної легалізації "тіньової"

економіки державні службовці мають заслужити відповідну довіру з боку

підприємців, що представляють новий (тобто приватний) сектор економіки.

Зміна державної політики у напрямі цивілізованого, гуманного відношення

законодавства та представників державних структур до підприємців, діяльність

яких не йде всупереч суспільно-національним інтересам, разом з іншими

заходами, що мають бути спрямовані на оптимальну лібералізацію і пом'якшення

умов підприємницької діяльності (особливо у сфері ма-

119

теріального виробництва) допоможе зупинити масове зростання

"темно-сірої" складової "тіньової" економіки з подальшим створенням

необхідних умов та можливостей її легалізації.

По-шосте, необхідно усунути існуючі дискримінаційні елементи, що на цей

час мають місце в чинному законодавстві та підвищити ефективність захисту

прав власності і інтересів підприємців з боку виконавчої, законодавчої та

судової влади.

В цьому напрямку акцент слід зробити на тому, що процес вдосконалення

кримінального законодавства на цей час значно відстає від розвитку приватної

власності і підприємництва. Так, у Кримінальному кодексі до цього часу ще

немає такого поняття, як захист прав приватної власності (індивідуальної,

акціонерної корпоративної). Необхідно також подолати розподіл норм

кримінального законодавства на існуючі якісні рівні щодо здійснення захисту

різних форм власності, встановивши при цьому єдине всеохоплююче поняття --

"чуже майно (власність)".

Вбачається, що широкий доступ суб'єктів приватної підприємницької

діяльності до надзвичайно потужних і ще не заді-яних потенційних можливостей

державного правового захисту особистих майнових прав може стати достатньо

сильним стимулом і необхідним гарантом полегшення процесу легалізації

"темно-сірої" економіки.

Необхідно також зазначити, що замість посилення захисту майнових та

комерційних прав підприємців на цей час нові статті Кримінального кодексу

вводять недостатньо обнадійливі за кінцевими наслідками їх практичної

реалізації карні заходи, такі як, скажімо, кримінальна відповідальність за

самосуд (тобто насильницький самозахист особистих інтересів учасниками

комерційних відносин). Так, наприклад, стаття 198-2 накладає кримінальну

відповідальність за "примус до виконання або невиконання цивільно-правових

зобов'язань, або вимоги виконувати або не виконувати той чи інший договір,

угоду або інше цивільно-правове зобов'язання під загрозою насилля...". Кожне

із зазначених положень не може бути надійним бар'єром проти випадків

самосуду, до якого за певних обставин можуть вдатися як легальні, так і

"тіньові" бізнесмени за умов фактичної відсут-

120

ності надійної та адекватної економічним обставинам системи захисту їх

прав та інтересів з боку держави.

Можна передбачати, що результативна ефективність зазначеної статті

Кримінального кодексу не може бути потенційно високою, оскільки механізм її

дії повністю залежатиме від добровільного бажання бізнесменів, що діють в

"тіньовій" економіці, відкривати органам правосуддя свій нелегальний-

статус. Одночасно скорочення таких злочинів залежатиме від наявності

реальної альтернативної можливості всіх "підприємців-тіньови-ків" звернутися

за ефективним захистом своїх майнових і комерційних прав в органи цивільного

арбітражу або третейський суд, рішення яких будуть обов'язково виконані з

необхідною оперативністю і ефективністю при дотриманні необхідних правових

умов збереження комерційної таємниці.

Для активного захисту прав підприємців приватної форми власності та для

активізації масового залучення учасників "тіньової" економіки до легалізації

своєї підприємницької діяльності необхідно також вдосконалити законодавчу і

організаційно-процедурну базу посилення надійності захисту їх майнових прав

і комерційних інтересів. У цьому напрямі одним із необхідних моментів є

створення широкої мережі не тільки судових, але й напівофіційних органів

вирішення комерційних спорів, таких як третейський суд. Це дозволить мати

право зберігання конфіденційності сторін, а також створити процедурні умови

для примусового виконання їх легально-обгрунтованих рішень відповідними

оперативними органами державної виконавчої влади.

Надання підприємцям реально гарантованої державою можливості звернутися

за оперативним і справедливим захистом своїх прав, не використовуючи

можливості таких форм захисту, що базуються на насильницько-кримінальних та

інших протиправних методах, вирішення спірних питань буде сприяти створенню

необхідних умов для легалізації "темно-сірої"" економіки та подальшого

скорочення бази живлення економічної злочинності в Україні.

По-сьоме, необхідно організувати більш ефективний державний захист

приватного підприємництва від зазіхань могутніх

121

владних корупціонерів, а також від тиску на них "криваво-чорних"

правопорушників.

Слабка ефективність, певна корумпованість та ще існуючий застарілий

"ворожо-класовий" підхід правоохоронних органів до підприємців (що до того ж

посилюється відсутністю на цей час ефективно діючої системи державного

захисту підприємців від шантажу і тиску з боку кримінальних структур

нападів, рекету, кілерства, викрадень бізнесменів та членів їх родин з метою

викупу тощо) є одним з чинників, що гальмує можливість легалізації значної

частини "тіньової" економіки в Україні.

Для успішного виконання безпосередніх обов'язків, що стоять перед

органами міліції, а саме -- захисту суспільства і економіки від агресивного

насильства з боку кримінально-небезпечних осіб та їх організованих

угруповань, -- необхідно, передусім, звільнити міліцію та інші силові

державні структури від рутинної та малоефективної роботи з менш небезпечними

видами злочинності, і особливо з "темно-сірою" підприємницькою діяльністю.

За цих умов основні зусилля і потенційні ресурси правоохоронних органів

мають бути сконцентровані на виявленні, розкритті та переслідуванні

"криваво-чорних" злочинів (тобто кримінальних дій з елементами насильства

або загрози такого насильства) у відношенні до будь-якої особи, враховуючи

також і суб'єктів "тіньової" економічної діяльності.

Україна, як і будь-яка країна, що розбудовує демократичне суспільство,

має бути зацікавлена, передусім, в очищенні свого внутрішнього

соціально-економічного середовища, а також надійному захисті населення від

кримінального терору з боку "криваво-чорної" злочинності. Саме тому

найближчим часом необхідно створити таку систему законодавчого забезпечення,

яка б дозволила правоохоронним органам будувати свою роботу у відповідності

із присягою: однаково захищати всіх без винятку жертв насильництва, що

потерпіли від злочинного світу і не відволікатися на "боротьбу" із

незначними правопорушеннями, які на цей час існують у "темно-сірому" секторі

"тіньової" економіки. У той же час роботою щодо легалізації "темно-сірих

тіньовиків" повинні займатися виключно податкові і спеціальні органи

державної виконавчої влади.

122

У практику діяльності правоохоронних органів потрібно впроваджувати

чіткі підходи щодо розмежування капіталів кримінальних елементів та

"тіньовиків-господарників". Це відповідним чином повинно випливати з

правових актів, які юри-дично мають закріплювати ці якісні відмінності, що

особливо важливо для підвищення результативності у боротьбі з економічною

злочинністю та корупцією. У правотворчій і правозахис-ній діяльності

необхідно також брати до уваги весь існуючий арсенал (від насильницьких до

економічних) засобів, що на цей час застосовує кримінальна система для

підтримання свого "тіньового правопорядку" і впроваджувати на базі цих знань

надійні механізми їх знешкоджень.'

Необхідно формувати нове ставлення громадськості й офіційних структур

до вітчизняних підприємців, у тому числі і до тих, хто мешкає за кордоном.

Проте це питання є значно складнішим, ніж здається на перший погляд.

Найскладнішим тут є реалізація програми стимулювання репатріації

капіталів і перетворення їх на надійний інвестиційний ресурс України. Вона

повинна бути проведена з урахуванням світового досвіду і сучасних

можливостей України. Але при її реалізації важливо врахувати чотири суттєві

особливості.

По-перше, те, що український ринок має значні переваги для вітчизняного

підприємця, який вивіз капітали за кордон (тобто, порівняно з іноземними

ринками, має відносно вищу норму прибутку на вкладений капітал, краще знає

умови ІУ кон'юнктурні особливості вітчизняного ринку, має сталі осо-|Єбисті

зв'язки і знайомства з представниками органів влади та ї|)Яравління тощо),

перед ринком країн Заходу сумнівів не ви-ЦКДикає. Але "біженців" на цей час

стримує передусім небезпека Цпереслідування з боку правоохоронних органів (у

зв'язку з ми-^^лим порушенням законів), а також можливий тиск на них з

кримінальних структур.

Так, на цей час "нові форми" вимагання, що пов'язані з поверненням WIB

і боргів за невиконаними угодами та зобов'язаннями, встановлюють РЩійну

таксу за їх "вибивання" - до 50 % від повернутої- суми боргу.

123

По-друге, слід зазначити, що можливі економічні та соціальні наслідки,

які будуть мати місце після здійснення заходів, спрямованих на легалізацію,

тобто законодавче оформлення своєрідної "правової індульгенції" нелегально

вивезеним капіталам, що мають протиправне походження, в разі їх повернення в

Україну потребують ретельного вивчення. Адже йдеться про масштабну амністію

фінансових наслідків кримінального присвоєння національного багатства

України, що у формі втечі капіталу "упливло" за кордон за певних економічних

та соціально-політичних умов та можливостей.

У період значного майнового розшарування суспільства (яке відбувається

протягом останніх п'яти років), поширення бідності і безробіття, падіння

рівня життя більшої частини населення, загального загострення соціальної

кризи та зростання в суспільстві соціальної напруги це питання виходить за

межі звичайних заходів економічної політики і переходить переважно у

політичну площину. Йдеться передусім про таке рішення, яке б зачіпало

інтереси (причому не лише майнові, але й правові, морально-етичні, соціальні

та політичні) кожного громадянина і суспільства у цілому. У зв'язку з цим

постановка зазначеного питання у практичному плані потребує як мінімум

репрезентативного вивчення громадської думки з цього приводу (що можливе

лише під час всенародного обговорення або навіть за умови проведення

референдуму з цього питання).

По-третє, за умови практичного застосування механізму амністії

капіталів, які втекли за кордон, ця акція не може відбуватися перманентне, а

повинна бути обмеженою у часі (скажімо, піврічним або річним періодом) і при

цьому мають бути визначені межові терміни "втечі" капіталів, стосовно яких

може бути застосована амністія (скажімо до капіталів, що втекли до 1996

року).

По-четверте, практика засвідчує, що головною особливістю поведінки

фактично кожного капіталу, який втік зі своєї країни, після свого

багатократного кримінального масштабо-вання, є те, що у подальшому він

відшукує для себе "тиху" гавань, тобто надійне "сховище", де йому була б

гарантована можливість збереження. Тому навіть і за умови, коли власник

капіталу отримує від нього самий мінімальний прибуток, це йо-

124

го абсолютно влаштовує, оскільки він бажає лише одного -- бути надійно

прикритим від ризику переслідування і конфіскації могутністю і політичною

стабільністю держави, що стала для нього новим місцезнаходженням. Саме тому

можна досить точно прогнозувати, що практично не відбудеться очікуваного

масового повернення "тіньових" капіталів до України, навіть за умови їх

повної "амністії"" та надання всеосяжних "пільг", які тільки може надати

держава власникам цих капіталів.

Проте, одним із найбільш обміркованих заходів, що може надати

можливість повернутись до рідної країни певній частині капіталів, які її

покинули, є створення на території України спеціальної вільної інвестиційної

зони з наявністю депозитаріїв і з реєстрацією цінних паперів відповідними

фінансово-розрахунковими інститутами, що необхідним чином надійно

забезпечить додаткові гарантії збереження і конфіденційності операцій з

титулами власності зазначених суб'єктів підприємницької діяльності.

Важливим є питання щодо можливості залучення у якості легальних

інвестиційних джерел величезних обсягів "тіньових" коштів, що має населення

в самій Україні? Чи працюватимуть ці акумульовані багатства найближчим часом

на економіку України? Чи перетворяться зазначені кошти на функціонуючі

капітали та джерела інвестиційних ресурсів у нашій державі -- питання досить

риторичне. Бажання легалізувати кримінальні і напівкри-мінальні капітали для

того, щоб інвестувати їх у хворобливу економіку (яка до того ж контролюється

"малозабезпеченими" чиновниками) може на практиці залишитися досить

ілюзорною мрією. Найбільш вірогідним за цих умов є те, що "тіньові"

накопичення ще довгий час працюватимуть поза сферою суспільного

матеріального виробництва, залишаючись "тіньовими". Навіть уСША, що

історично не проходили через період кримінальної приватизації держвласності,

і мали більш, ніж сторічний досвід парламентаризму та двохсотрічний стаж

розбудови ринкових відносин, процес "відмивання" "тіньової" економіки 20-х

років тривав понад ЗО років і, в основному, завершився лише у 60-х роках. ,

Проте, незважаючи на вищесказане, не слід відкидати мож-ріДИвість

санкціонування державою громадянам на обмежений Ч^еріод, інвестувати кошти

(джерела надходження яких м'яко

125

кажучи є сумнівними), у сільське господарство, будівництво, в тому

числі житлове, легку, харчову промисловість без подання декларацій про

джерела походження цих доходів.

Емпірика періоду ринкової трансформації є такою, що на цей час вже

досить наївною здається нещодавно поширена серед науковців і представників

владних структур теза, за якою ринок все сам розставить на свої місця, а

перехід до ринкової економіки, лібералізація відносин між державою і її

суб'єктами, а також між самими суб'єктами господарсько-комерційної

діяльності автоматично ліквідуює "тіньову" економіку і дозволять вивести її

на "світло".

Свідченням того, що це далеко не так, є не тільки набутий вітчизняний

досвід, а й досить бурхливий розвиток "тіньової" економіки в більшості країн

Заходу.

Безумовно можливо очікувати об'єктивного самовідмирання тих проявів

"тіньової"" економіки, які зросли на ниві адміністративно-командної системи

та її "відлуння". У той же час не слід думати, що начебто вся діюча у "тіні"

частка економіки може бути легалізованою лише шляхом дерегуляції, тобто

зняттям тих чи інших заборон і обмежень у діяльності суб'єктів економічних

відносин або зменшенням податково-фіскального тиску на них до самої нижчої

позначки, яку може собі дозволити держава.

В економічній політиці та законодавчій діяльності, що спрямовані на

обмеження "тіньових" процесів, слід прагматичне усвідомити, що реально на

легалізацію, навіть за самих сприятливих для "тіньового" бізнесу умов,

підуть лише ті, хто в межах своєї "тіньової" діяльності прагне не стільки

миттєво нажитися, скільки легітимне і швидко заробити та самореалізуватися у

якості підприємців. Значну ж частину "тіньовиків" по той бік суспільних

інтересів та закону привела ненажерлива гонитва за надприбутками, що

отримуються будь-яким, переважно кримінальним шляхом. І якщо нові" якісно

досконалі законодавчі правила перекриють для них саму можливість отримання

надприбутків, то навряд чи вони із цим погодяться і будуть діяти у

відповідності до чинного законодавства. Можливості розвитку ринку і їх

особиста аморальність природно підштовхне цих суб'єктів лише до зміни форм

діяльності, пошуку нових сфер

126

і джерел отримання надприбутку, навіть якщо вони матимуть кримінальне

походження.

Ті, хто звик діяти "по той бік закону", саме "на тому боці" і

почуватимуть себе "як риба в воді". Тому для них легалізація економічної

діяльності означає передусім зміну способу життя, складу думки, необхідність

налагодження нових зв'язків, дотримання нових правил, навіть якщо вони і

встановлені у відповідності до потреб забезпечення діяльності цивілізованої

ринкової економіки. Оскільки все ж таки це є правила, до яких необхідно

підпорядковувати власне приватне підприємництво, тобто підкорятись певній

фіксованій і суб'єктивно досить незручній системі законодавчих обмежень і

заборон.

Тому корумпована "чорна" економіка і мафіозні структури будуть постійно

створюватимуть протидію справжньому, а не декларативному розкріпаченню

ринку, а також налагодженню надійного механізму захисту державної "кишені"

(тобто державних фінансових ресурсів і державної власності) від усіх

можливих форм їх використання як зметаю особистого забезпечення, так і в

інших корисних (особистих, групових або кланових) цілях.

Немає підстав вважати, що більшість вітчизняних бізнесменів

безповоротньо втратила природну здатність діяти розумно. Інакше кажучи, вони

можуть досить точно спрогнозувати і підрахувати найбільш вірогідні особисті

витрати і прибутки від своїх дій. Якщо переваги будуть більшими за витрати

(або, іншими словами, за реальні незручності та збитки), підприємець діятиме

відповідно зі своїми інтересами максимізації прибутку.

Нині підприємці чудово розуміють, що ймовірні витрати, які пов'язані з

приховуванням доходів від податків, мають бути значно нижчими, ніж

передбачувані прибутки й вигоди. Для конкре-; тного суб'єкта негативні

наслідки, які він може відчувати у разі | Незаконних дій, поділяються на два

загальні типи -- почуття про-|У|Ини (на зразок докорів совісті) та страх

кримінального переслідування і можливого покарання. На сьогоднішній день

ситуація ркладається таким чином, що підприємцеві набагато вигідніше не

віддавати державі левову частку свого прибутку, а залишити її Щобі. Це

відбувається тому, що у багатьох громадян за умов пато-

127

логічного антисуспільного домінування відносин тотальної продажності

(не слід плутати з нормальними ринковими відносинами) повністю стає

атрофованим моральне почуття провини за свої антисуспільні вчинки, а ті

прикрощі і негаразди, що пов'язані з можливим кримінальним покаранням за

них, як правило випадають на долю далеко не всіх правопорушників.

Проте, при оптимальному зменшенні податкового тиску на бізнес ситуація

може певним чином змінитися, оскільки ймовірні витрати починають

перевищувати передбачувані вигоди. За цих умов підприємець розуміє, що краще

віддати третину своїх доходів, ніж надовго потрапити за грати чи сплачувати

обтяжливі штрафи.

Слід зазначити, що учасники "тіньової" економіки не можуть і не бажають

легалізувати свою діяльність також і з тієї причини, щоб у кінцевому випадку

не попасти у своєрідну економічну пастку, тобто продовжувати платити

нелегальні побори за особистий захист, що здійснюють по відношенню до них

кримінальні структури, та розпочати в повному обсязі сплачувати податки

державі, яка до того ж неспроможна захистити їх ні від поборів корумпованих

чиновників, ні від "економічно активних стражів" правопорядку, ні від

кримінальних структур.

Тому здійснення конкретних та ефективних правових та

організаційно-процедурних заходів, спрямованих на захист і звільнення

підприємців з легцат тотальної корупції, з одного боку, і

кримінально-мафіозного рекету, з іншого, є одною з головних і необхідних

умов обмеження небажаної "тінізації" економіки.

Можна сподіватись, що тільки при системному масованому і чітко

сконцентрованому наступі на мафіозно-терористичну злочинність і відповідному

делегуванні повноважень по боротьбі з економічною і "тіньовою"

неорганізованою злочинністю іншим, спеціально створеним для цього державним

органам, можливо добитися позитивних результатів, як у боротьбі із

злочинністю, так і стосовно легалізації "темно-сірих" сегментів "тіньової"

економіки. Дотримуючись цього шляху, Україна може і повинна стати

цивілізованою правовою державою, що поважає і створює необхідні умови

законослухняним, сумлінно і плідно працюючим підприємцям.

128

ПІСЛЯМОВА

Як відвернути процес масштабної "тінізації" і кримі-налізації економіки

України?

Як звести обсяги вітчизняної "тіньової" економіки до прийнятного

мінімуму?

Ці питання настільки складні, місткі, системні і дискусійні, що в межах

однієї роботи їх неможливо повністю розкрити. Тут лише намічені деякі

принципи, окреслені підходи та визначені механізми вирішення досить широкого

спектру питань обмеження процесів "тінізації" та локалізації

"чорно-кримінальних" проявів економічної діяльності. Насамперед, це

стосується принципів, напрямів, положень, підвищення ефективності реалізації

законодавчої стратегії, що за певних умов можуть вже найближчим часом знайти

свою практичну реалізацію.

Діалектика розвитку суспільних процесів засвідчує очевидну

неефективність застосування виключно репресивних заходів, спрямованих на

обмеження "тіньових" процесів. Покладання надії на те, що лише

санітарно-каральні акції правоохоронних органів здатні суттєво поліпшити

ситуацію в цій сфері, принаймні ілюзорно. Оскільки навіть в найліпшому разі

(за умови абсолютно чесної, ефективної і високопрофесійної роботи

правоохоронних органів) ці заходи завжди будуть тільки запізнілою

функціональною реакцією на ті чи інші прояви "чорного" підприємництва та

кримінальної економічної діяльності. У гіршому випадку хвороба лише

заганятиметься всередину, занурюватиметься ще глибше у "тінь" і тому стане

ще більш небезпечнішою. Тому практика життя об'єктивно змушує знаходити Ц і

впливати на першопричини тих явищ і відносин, що надійно * живлять "тіньові"

процеси.

129

Генеруванню "тіньової"" економіки і організованої злочинності сприяють

також причини адміністративно-правового характеру, в основі яких лежить

недосконалість чинного законодавства, що дозволяє посадовим особам

безвідповідально і безкарно використовувати державні та службові

повноваження з корисливою метою, створюючи при цьому сприятливі умови для

шахрайства та інших форм економічної злочинності. Цьому передусім сприяє

об'єктивна можливість одержати надто м'яке покарання за свої дії або зовсім

уникнути його, що розбещує корумпованих службовців і сприяє втягуванню у

протиправну діяльність все нових і нових посадових осіб. Тому обійтись без

застосування жорстких репресивних заходів на певних напрямах боротьби з

кримінальною економікою просто неможливо. Досить важливо вже найближчим

часом ретельно підготувати і провести великомасштабну та довгострокову акцію

(не плутати із "кампанією") боротьби з "білокомірцевою" злочинністю і

"криваво-чорною" економікою. Це у подальшому дасть змогу сформувати

нормальне конкурентне середовище, коли у виграші будуть виключно чесні

підприємці, а не ті, що діють за законами "чорного" ринку, використовуючи

при цьому особисті зв'язки з представниками державних та кримінальних

структур.

Очевидним є висновок, що економічне зростання і обмеження процесів

"тінізації" стануть можливими лише тоді, коли політична влада створить

необхідні умови для легальної економічної самоорганізації. Сьогодні державна

політика ще не сприяє по-справжньому самореалізації економіки переважно на

легальному, а не на "тіньовому", нелегальному рівні. Сприяти легальній

самоорганізації для держави означає значне і швидке скорочення

формально-адміністративного контролю за діяльністю приватного підприємництва

та перехід до "гри" за твердими правилами. До тих пір, поки держава буде

кон'юнктурне підходити до цих правил і сама їх порушувати, добитись

відчутних зрушень щодо реального обмеження процесів "тінізації'" навряд чи

вдасться. Тому необхідно насамперед забезпечити сприятливі правогосподарські

умови для бізнесу, пов'язані із суттєвим вдосконаленням податкової,

приватизаційної, зовнішньоекономічної, інвестиційної політики тощо.

130

Для ефективної протидії "тіньовій" і кримінальній економічній

діяльності та її локалізації необхідно розробити спеціальну комплексну

державну програму, яка повинна передбачати реалізацію цілої низки заходів

правового, організаційного, економічного і наукового характеру. В основу

цієї програми можуть бути покладені наступні основні елементи:

-- здійснення комплексної податкової реформи, що передбачатиме

розширення бази оподаткування, з одночасним скороченням номінальних величин

податкових ставок і загального фіскального тиску на товаровиробника та

прийняття податкового кодексу;

-- реформування національної системи бухгалтерської звітності з метою

її спрощення, уніфікації і відповідної правової регламентації;

-- прийняття пакету законодавчих актів, що має забезпечити цивілізоване

функціонування банківської системи країни, обмежити можливість її

використання з метою ухилення від сплати податків, "відмивання" грошей та

різних проявів фінансових шахрайств;

-- створення сприятливіших і більш надійніших, ніж в інших державах,

умов для інвестування й залучення фінансових ресурсів;

-- прийняття пакету законодавчих актів, які б посилювали захист

приватної та публічної форм власності, забезпечували надійну правову

захищеність підприємців;

-- прийняття і реалізації (за умови підтримки широкою громадськістю)

програми легалізації "тіньових" капіталів, передусім тих, які не мають

кримінально-кривавого та національне небезпечного походження (включаючи

гарантії амністії для капіталів, що мають повернути з-за кордону);

-- зосередження роботи репресивного і правоохоронного апарату на

локалізації організованої злочинності та кримінальних промислів, а також на

захисті власності, економічних прав і життя громадян від криміналітету;

-- створення і державне фінансування мобільних науково-практичних груп

для дослідження багатоаспектних проявів "тіньової" економіки, її суспільної

небезпеки та механізмів обмеження.

131

Реалізація цих заходів дозволить значною мірою локалізувати "тіньову"

економічну діяльність і використати "тіньові" капітали для розвитку

національної економіки.

"Тіньовий" капітал у процесі функціонування тісно пов'язаний з владними

структурами. Розірвати цей зв'язок -- головне завдання обмеження "тіньової""

діяльності. Інакше процес стане незворотним, та й "тіньовий" капітал не

зможе чи не наважиться вийти з тіні. Саме у цій площині має лежати основне

поле діяльності правоохоронних органів -- боротьба з корупцією і

організованою злочинністю. Найважливішим напрямом боротьби із "чорною"

економікою є суворе дотримання законності у діяльності всіх ланок

управлінського апарату, винищення корупції в органах державної влади на всіх

її рівнях.

Необхідно істотно зміцнити довіру до влади шляхом ефективного захисту

населення від різного роду фінансових шах-райств, надійного захисту

заощаджень, капіталів і самого інституту приватної власності.

Форсована, економічно вивірена та надійно забезпечена досконалою та

стабільною законодавчою базою інтеграція України у світові господарські

зв'язки, а також створення умов для масового залучення капіталу з-за кордону

не тільки можуть надати безцінну допомогу у структурній перебудові економіки

та налагодженні ринкових відносин, а й, що не менш важливо, допоможуть

відірвати "тіньовий" капітал від бюрократично-монопольних та

кримінально-мафіозних структур.

Необхідно ясно усвідомлювати всю масштабність завдань витіснення

"тіньової" економіки, а також те, що ці завдання можуть вирішуватись рівно

настільки і такими темпами, наскільки швидко ми зможемо присунутись до

"білого", тобто цивілізованого ринку в масштабах всієї країни. У цьому

процесі офіційний ринок повинен продиктувати і нав'язати свою волю

підпільній економіці, а не навпаки.

Потрібно суттєво покращити інформування суспільства щодо процесів, які

відбуваються у "тіньовому" секторі економіки, особливо у сфері "чорної""

економічної діяльності. Оскільки поверхові знання якісних особливостей цієї

складової "тіньового" сектору економіки на цей час не дозволяють розробити

132

ефективні наукові рекомендації та досконалі програми, що мають бути

покладені в основу механізмів подолання "тінізації" вітчизняної економіки.

У боротьбі з "тіньовими" процесами треба враховувати об'єктивну

реальність та світовий досвід, який свідчить, що в реальних політичних,

економічних і соціальних умовах повністю подолати тіньову економіку

практично неможливо. Орієнтиром може бути лише її обмеження до рівня

розвинутих країн світу, досягти якого у стислі строки можна лише за умов

ефективного розвитку економіки, створення надійної і стабільної правової

системи регулювання ринкових відносин, істотного піднесення рівня життя

більшої частини населення країни.

Для цього необхідно швидко пройти об'єктивно необхідний шлях до

відкритого суспільства з правочинною декриміналізо-ваною економікою.

Зацікавити виробника у швидкій побудові "чистої"" економіки, можливістю

працювати на себе, не живлячи продуктами своєї праці жодних паразитуючих

кримінальних елементів, незалежно від їхнього статусу, яким вони

прикриваються (чи державою, чи мафією). Слід також здійснити комплекс

заходів соціального характеру, серцевиною яких має бути реформа оплати праці

та реальні дії влади в напрямі подолання бідності в Україні.

На завершення слід наголосити, що ефективне обмеження та легалізація

"тіньової" економіки можливі лише за умов громадської злагоди, стабільності

і зміцнення довіри до всіх гілок влади в Україні.