Регулювання робочого часу і міри праці

Робочий час. Іежким праці та відпочинку

Сутність нормування праці та його значення

Об'єкти нормування праці

Норми затрат праці

Методи встановлення норм

РОБОЧИЙ ЧАС. РЕЖИМ ПРАЦІ ТА ВІДПОЧИНКУ

Робочий час є загальною мірою кількості праці Загальна тривалість робочого часу визначається, з одного боку, рівнем розвитку вироб­ництва, з іншого — фізичними і психофізіологічними можливостя­ми людини. Поліпшення використання робочого часу є одним з ос­новних шляхів підвищення продуктивності праці. Воно залежить від співвідношення екстенсивного та інтенсивного факторів розвитку виробництва.

Згідно з Кодексом законів про працю України нормальна три­валість робочого часу працівників не може перевищувати 40 год. на тиждень. Підприємства й організації, укладаючи колективний договір, можуть установлювати меншу норму тривалості робочого часу. У разі шкідливих умов праці передбачається зменшення за­гальної норми робочого часу, вона не може перевищувати 36 год. на тиждень. Законодавством також установлюється скорочена три­валість робочого часу для працівників віком від 16 до 18 років — 36 год. на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) — 24 год. на тиждень.

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися за ра­хунок власних коштів підприємств і організацій для жінок, які ма­ють дітей віком до 14 років або дитину-інваліда.

Для працівників здебільшого установлюється п'ятиденний ро­бочий тиждень з двома вихідними днями. За п'ятиденного робо­чого тижня тривалість щоденної роботи (зміни) визначається пра­вилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, органі­зації з додержанням установленої законодавством тривалості ро­бочого тижня.

На тих підприємствах і в організаціях, де за характером вироб­ництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, установлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. За шестиденного робочого тижня три­валість щоденної роботи не може перевищувати 7 год. за тижневої норми 40 год., 6 год. — за тижневої норми 36 год. і 4 год. — за тиж­невої норми 24 год. П'ятиденний або шестиденний робочий тиж­день установлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки робо­ти, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою Радою народних депутатів.

Важливим завданням у поліпшенні організації праці є встанов­лення найдоцільніших режимів праці та відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий та місячний режими праці та відпочин­ку. Вони формуються з урахуванням працездатності людини, яка змінюється протягом доби (рис. 10.1), що береться до уваги перед­усім у змінному та добовому режимах.

Працездатність

в в

с а

а с

0 1 3 5 6 7 8 9 Години роботи

Рис. 10.1. Зміна працездатності протягом робочої зміни

а — час входження в роботу;

в — період найбільш сталої працездатності;

с — період втоми.

Змінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку та закінчення, тривалість обідньої перерви, тривалість праці та частоту регламентованих перерв на відпочинок.

Добовий режим праці та відпочинку включає кількість змін за добу, час відновлення працездатності між змінами.

Тижневий режим праці та відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні та свят­кові дні. Графіки роботи передбачають порядок чергування змін.

Місячний режим праці та відпочинку визначає кількість робочих та неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток. Режим праці та відпочинку регулюється ст. 50—65 та 66—84 (глави 4 та 5) Кодексу законів про працю України (1995).

СУТНІСТЬ НОРМУВАННЯ ПРАЦІ ТА ЙОГО ЗНАЧЕННЯ

Нормування праці — це вид діяльності з управління виробництвом, пов'язаний з визначенням необхідних затрат праці і п результатів, контролем за мірою праці.

Нормування праці — складова організації праці і виробництва. Воно є важливою ланкою технологічної й організаційної підготов­ки виробництва, оперативного управління ним, невід'ємною части­ною менеджменту і соціально-трудових відносин.

Норми праці є основою системи планування роботи підприєм­ства та його підрозділів, організації оплати праці персоналу, обліку затрат на продукцію, управління соціально-трудовими відносинами тощо.

Організовуючи працю, слід визначити, яка її кількість потрібна для виконання кожної конкретної роботи і якою має бути її якість. Норми праці є основою для визначення пропорцій розвитку галузей економіки, складання балансу використання трудових ресурсів, виз­начення виробничих потужностей.

На кожному підприємстві норми праці використовуються під час здійснення планово-організаційних розрахунків, внутрішньозаводського й цехового оперативного планування. За допомогою норм складаються бізнес-плани підприємств, плануються обсяги виробництва цехів і дільниць, розраховується завантаження устаткування й робочих місць. На основі норм праці встановлюють завдання з підвищення продук­тивності праці, визначають потребу в кадрах, розробляють календар­но-планові нормативи тощо. За допомогою нормування узгоджується взаємодія цехів, бригад і відділів підприємства, досягається синхроні­зація роботи на різних робочих місцях, виробничих дільницях, забез­печується рівномірність і ритмічність виробничого процесу.

Норми трудових затрат потрібні для організації праці не тільки робітників-відрядників, а й робітників-почасовиків, спеціалістів, службовців. Визначають їх для кожної категорії працюючих. Норми праці є складовим елементом організації заробітної плати, оскільки виконання норм є умовою отримання заробітку, відповідного тари­фу або окладу, установленого для даного працівника.

Норми праці на підприємстві можуть використовуватися для виз­начення трудомісткості окремих видів продукції і відповідних затрат праці для виконання виробничої програми. Отже, нормування праці є засобом визначення як міри праці для виконання тієї чи іншої конкретної роботи, так і міри винагороди за працю залежно від її кількості та якості.

В умовах розвитку ринкових відносин, поглиблення економічної самостійності підприємств нормування праці набуває великого зна­чення як засіб скорочення затрат живої праці, зниження собівартості продукції, підвищення продуктивності праці тощо.

Подальше вдосконалення нормування праці передбачає:

• максимальне охоплення нормами праці різних видів робіт з об­слуговування виробництва та управління ним;

• широке впровадження технічно обгрунтованих норм, тобто роз­роблення норм виробітку, часу, обслуговування з урахуванням мож­ливостей сучасної техніки й технології виробництва, передових методів праці тощо;

• підвищення не тільки технічної, а й економічної та фізіологічної обгрунтованості норм. Якщо технічне обґрунтування полягає у виявленні виробничих можливостей робочих місць, то економічне — у виборі найдоцільнішого варіанта виконання роботи, а фізіологічне — у виборі раціональних форм поділу і кооперації праці, визна­ченні правильного чергування робочого навантаження і відпочинку тощо;

• поліпшення якості нормування на основі науково-технічних рекомендацій;

• широке застосування методів прямого нормування, що дає змо­гу визначати трудомісткість робіт і нормованих завдань, установ­лювати оптимальне завантаження працівників, ширше використовувати прогресивні форми матеріального стимулювання;

• формування єдиної системи нормування праці, в основі якої мають бути норми й нормативи, що охоплюють весь комплекс тех­нологічних процесів;

• створення автоматизованих робочих місць для нормувальників;

• комп'ютеризація проектування технологічної та організаційної документації, а також норм затрат часу;

• підвищення кваліфікаційного рівня нормувальників.

Мета нормування праці в нових умовах господарювання полягає в тому, щоб на основі зростання технічної озброєності та удоскона­лення організації виробництва і праці, поліпшення її умов скороти­ти затрати на випуск продукції, підвищити продуктивність, що, у свою чергу, сприятиме розширенню виробництва і зростанню ре­альних доходів працівників.

ОБ'ЄКТИ НОРМУВАННЯ ПРАЦІ

Під час нормування праці виробничий процес поділяється на опе­рації та їх елементи. Виробнича операція — це частина виробничо­го процесу, що виконується стосовно певного предмета праці одним робітником або групою робітників на одному робочому місці. Еле­ментами операції є: установка, технологічний і допоміжний пере­ходи, позиція. Установка — це одноразове закріплення оброблюва­ної заготовки або деталі. Позиція характеризується фіксованим по­ложенням предмета праці, де він підлягає технологічному впливу устаткування. Перехід — це частина операції, що характеризується незмінністю установки та позиції, режиму роботи устаткування та інструменту.

Під час виконання виробничої операції працівник застосовує певні трудові прийоми, дії, рухи.

Трудовий рух — це одноразове переміщення робочого органу лю­дини — руки, ноги, корпуса тощо (наприклад, протягнути руку до інструмента, взяти інструмент).

Трудова дія — сукупність трудових рухів, що виконуються без перерви одним або кількома робочими органами людини за не­змінних предметів і засобів праці (наприклад, взяти деталь ).

Трудовий прийом — сукупність трудових дій, що виконуються за незмінних предметів і засобів праці і становлять технологічно завершену частину операції (наприклад, установка заготовки в при­стосування).

Отже, сукупність прийомів, об'єднаних з урахуванням техноло­гічної послідовності або спільності факторів, що впливають на час виконання завдання (наприклад, установка деталі в пристосуван­ня і зняття її після оброблення), утворюють комплекс трудових прийомів.

Залежно від особливостей виробництва об'єктами нормуван­ня можуть бути: обсяг роботи за певний період часу — годину, зміну, місяць (наприклад, на видобувних та апаратурних проце­сах, допоміжних роботах на промислових підприємствах); зона обслуговування (для багатоверстатників у текстильній промисло­вості, на обробних процесах з багатоверстатним обслуговуван­ням у машинобудуванні); чисельність персоналу (обслуговуван­ня потужних технологічних, енергетичних, транспортних систем тощо).

Для розрахунку норм праці потрібна чітка класифікація затрат часу.

Класифікацію затрат часу можна здійснювати щодо працівника, роботи устаткування, тривалості виробничого процесу.

Структура змінного робочого часу (Тзр) являє собою співвідно­шення часу роботи та часу перерв, або нормованого і ненормованого робочого часу. Час роботи (Тр) — це час, протягом якого працівник здійснює трудовий процес на своєму робочому місці протягом зміни. Він складається із часу продуктивної роботи (Трп) і часу не­продуктивної роботи (Трн).

До непродуктивної роботи належить усунення або виправлен­ня браку, що виник з вини самого працівника, виконання роботи для власних потреб тощо.

Продуктивна робота характеризується виконанням обов'язків, передбачених регламентом (прямих і суміщуваних). Вона включає підготовчо-завершальну та оперативну роботу й обслуговування робочого місця.

Під час підготовчо-завершальної роботи виконуються певні зав­дання на початку та наприкінці зміни, такі як одержання змінного завдання та нарядів; ознайомлення із завданням, виробничий інструк­таж, одержання і повернення робочих креслень, технологічних карт, інструментів, пристроїв; одержання, огляд і здавання матеріалів, заготовок, деталей і вузлів; налагоджування обладнання, встанов­лення пристроїв та інструментів на початку зміни та зняття їх на­прикінці зміни; випробування обладнання та оброблення пробних деталей; здавання готової продукції або роботи.

Оперативна робота — це безпосереднє виконання змінного зав­дання. Час. витрачений на неї (Топ), складається з часу виконання основних прийомів (То) і допоміжних (Тд).

Виконуючи основні прийоми (основний час), працівник здійснює перетворення предметів праці.

Допоміжні прийоми (допоміжний час) полягають у таких діях: пра­цівник установлює предмет праці на верстат або стіл для оброблен­ня, знімає його звідти; управляє обладнанням та здійснює переходи, пов'язані з виконанням завдання; вимірює предмети праці тощо.

Час обслуговування робочого місця (Тоб) складається з часу організаційного обслуговування (Торг) та часу технічного обслуго­вування (Ттех). Час організаційного обслуговування використовуєть­ся для огляду робочого місця та його впорядкування, розкладання інструменту на початку зміни та прибирання наприкінці її, чищення та змащування обладнання. Час технічного обслуговування викори­стовується на догляд обладнання у процесі виконання певної конк­ретної роботи, зокрема підналадка обладнання, заміна зношеного інструменту тощо.

Таблиця 10.1 Основні позначення (індекси) затрат робочого часу

Найменування видів витрат часу	Індекси
Підготовчо-завершальний	ПЗ
Оперативний	ОП
Основний	О
Допоміжний	Д
На обслуговування робочого місця	ОБ
На технічне обслуговування	ТЕХ
На організаційне обслуговування	ОРГ
На відпочинок та особисті потреби	ВОП
На непродуктивну роботу	ТРИ
На перерви у роботі	П
На регламентовані перерви з організаційно-технічних причин	ПР
На нерегламентовані перерви	ПН
Час перерв, що спричинені порушенням нормального перебігу виробничого процесу	ПНТ
Час перерв, спричинених порушенням трудової дисципліни	ПТД

Затрати робочого часу поділяються на нормовані і ненормовані. До нормованих належать необхідні для даних конкретних умов за­трати основного і допоміжного часу, часу обслуговування робочого місця, на відпочинок та особисті потреби, регламентовані перерви з організаційно-технічних причин, підготовчо-завершальний час. Су­марна величина цих затрат часу на одиницю продукції є штучно-калькуляційним часом ( t_ШК ),

t _ШК = t_О + t_Д + t_ОБ + t_ВОП + t_ПР + t_ПЗ

де t_О — основний час;

t_Д — допоміжний час;

t_ОБ — час обслуговування робочого місця;

t_ВОП — час на відпочинок та особисті потреби;

t_ПР — час нормованих перерв з організаційно-технічних причин;

t_ПЗ — підготовчо-завершальний час на одиницю продукції.

Досліджуючи трудові процеси, важливо визначити фактичні за­трати часу на виконання окремих елементів операції, а також струк­туру затрат часу протягом робочої зміни або її частини.

Визначення фактичних затрат часу на виконання елементів опе­рацій потрібне для розроблення нормативів часу, вибору найраціональніших методів праці, аналізу якості норм і нормативів тощо.

Під час визначення нормативів часу на обслуговування робочого місця і підготовчо-завершального часу, а також для оцінки ефектив­ності використання робочого часу використовуються дані про струк­туру затрат робочого часу.

Найпоширенішими на підприємствах методами дослідження тру­дових процесів є: хронометраж, фотографія робочого часу, фотохронометраж. При цьому фактичні затрати часу вимірюються за допо­могою секундомірів, хронометрів, годинників, хронографів.

Усі методи дослідження затрат робочого часу складаються з таких основних етапів:

• підготовка до спостереження;

• проведення спостереження;

• оброблення даних;

• аналіз результатів і підготовка пропозицій щодо удосконалення організації праці.

За допомогою хронометражу визначається тривалість елементів операцій, що повторюються.

Виділяють три способи проведення хронометражу: безперерв­ний (за поточним часом), вибірковий і цикловий. За безперерв­ного способу всі елементи певної операції досліджуються відпо­відно до послідовності їх виконання. Відбірковий спосіб хроно­метражу застосовується для вивчення окремих елементів операції незалежно від послідовності їх виконання. Цикловий спосіб — для дослідження тих елементів операції, що мають незначну три­валість (3—5 сек.).

Залежно від об'єкта спостереження розрізняють такі фотографії:

• фотографія використання часу працівників (індивідуальна, гру­пова, самофотографія);

• фотографія часу роботи устаткування;

• фотографія виробничого процесу.

За індивідуальної фотографії спостерігач визначає викорис­тання часу одним працівником протягом робочої зміни або іншо­го періоду часу.

У тих випадках, коли робота виконується кількома робітниками, зокрема за бригадної організації праці, здійснюється групова фото­графія робочого часу.

Самофотографію здійснює сам працівник, який фіксує вели­чину втрат робочого часу, а також причини їх виникнення. Це сприяє залученню всіх працівників до активної участі у виявленні й усуненні втрат робочого часу.

Фотографія часу використання устаткування — це спостере­ження за його роботою і перервами в ній з метою одержання даних для обгрунтування затрат часу на обслуговування (одним робітни­ком або кількома).

Фотографія виробничого процесу — це одночасне вивчення за­трат робочого часу виконавців, часу використання устаткування і режимів його роботи. Спостереження може виконуватися двома спо­стерігачами: один спостерігає за робітниками, другий — за устатку­ванням, тобто двостороннє спостереження.

Залежно від способу проведення й оброблення спостережень роз­різняють два методи проведення фотографії робочого часу: метод безпосередніх замірів і метод моментних спостережень.

Метод безпосередніх замірів полягає в безпосередній реєстрації тривалості затрат часу за елементами операції, що спостерігається. За допомогою методу моментних спостережень фіксується стан ро­бочих місць, що спостерігаються. При цьому структура затрат часу установлюється залежно від кількості моментів, коли спостерігали­ся відповідні стани.

НОРМИ ЗАТРАТ ПРАЦІ

На підприємствах застосовують різні види норм праці. Найпоши­реніші з них такі:

а) норми часу, які визначають кількість робочого часу, потрібно­го для виготовлення одиниці продукції або для виконання певного обсягу робіт;

б) норми виробітку, які визначають кількість продукції або обсяг роботи, які мають бути виконані за одиницю робочого часу. Норми виробітку вимірюються в натуральних одиницях (штуках, метрах тощо) і виражають необхідний результат діяльності працівників;

в) нормоване завдання, що визначає необхідний асортимент і об­сяг робіт, що мають бути виконані одним працівником або групою (бригадою, ланкою) за даний відрізок часу (зміну, добу, місяць). Нормоване завдання, як і норма виробітку, визначає необхідний ре­зультат діяльності працівників. Проте нормоване завдання можна установлювати не тільки в натуральних одиницях, а й у нормо-годинах, нормо-гривнях;

г) норми обслуговування, які визначають кількість одиниць ус­таткування, робочих місць, квадратних метрів площі тощо, які об­слуговуються одним робітником або бригадою;

д) норми чисельності робітників, за якими встановлюють кількість робітників тієї чи іншої категорії, потрібну для виконання певного обсягу робіт;

е) норми керованості (кількості підлеглих) визначають кількість працівників, яка має бути безпосередньо підпорядкованою одному керівникові.

Норми затрат робочого часу за ступенем обгрунтованості поділя­ються на технічно обгрунтовані й дослідно-статистичні.

Технічно обгрунтовані норми праці є прогресивнішими і відповідають сучасному рівню розвитку виробництва, їх розробляють після ретельного вивчення елементів виробничого процесу, затрат часу з ї урахуванням раціонального використання виробничих можливостей | робочого місця і передових методів праці.

Технічно обгрунтована норма передбачає:

• робітника-виконавця відповідної кваліфікації, продуктивність праці якого має перевищувати середню продуктивність праці робіт­ників, зайнятих на аналогічних операціях, і відповідати сталим до­сягненням передовиків виробництва, а не їхнім окремим рекордним досягненням;

• поділ технологічного процесу на окремі операції і послідовність їх виконання з урахуванням можливостей устаткування, яке викорис­товується, масштабу виробництва і технічних вимог, що ставляться до якості виробів;

• застосування найдосконалішого для певних виробничо-техніч­них умов технологічного і транспортного оснащення, найвигідніших режимів роботи устаткування;

• найраціональнішу в певних виробничих умовах організацію ро­бочого місця;

• своєчасне забезпечення робочого місця всім потрібним;

• застосування найраціональніших способів виконання трудових прийомів і дій робітника;

• найповніше і найдоцільніше суміщення в часі праці окремих робітників за групової і бригадної форм організації праці;

• наявність нормальних санітарно-гігієнічних умов на робочому місці.

У норму часу входить тільки нормований час. Вона складається з таких елементів:

Нч = ОП + ОБ + Воп + ПР + Пз,

де Нч –– технічно обгрунтована норма часу на виготовлення одиниці продукції;

ОП — затрати оперативного часу;

ОБ — витрати часу на обслуговування робочого місця;

Воп — перерви на відпочинок і власні потреби; .

ПР –– регламентовані перерви з організаційно-технічних причин;

Пз — витрати підготовчо-завершального часу.

Усі складові частини норми часу подаються в одному масштабі вимірювання (хвилинах, годинах).

Перші елементи утворюють так звану норму штучного часу (1 шт):

Н.Тшт = ОП + ОБ + Воп. + ПР.

В умовах масового виробництва підготовчо-завершальний час не враховують під час розрахунку норми часу, оскільки питома вага цієї категорії затрат часу в загальному балансі робочого часу незначна. Тому склад норми часу в масовому виробництві збігається зі струк­турою норми штучного часу.

В умовах серійного й одиничного виробництва до складу норми часу включають підготовчо-завершальний час у тій кількості, в якій він припадає на кожну одиницю заготовок або деталей певної партії. У цьому випадку норму часу розраховують за формулою:

Н.Тшк = Тшт +

де Н.Тшк — норма часу;

п — кількість виробів у партії, шт;

Тшт — норма штучного часу, хв;

Тпз — норма підготовчо-завершального часу на партію.

Дослідно-статистичні норми визначають на основі досвіду і статистичних звітних даних. Вони звичайно бувають заниженими, легко перевиконуються навіть за низької продуктивності праці, при­ховують недоліки в організації праці і виробництва.

Ці норми не виявляють виробничих можливостей устаткування, відбивають вже пройдений етап виробництва.

Отже, такі норми не мобілізують працівників підприємства на раціональне використання часу, на досягнення високої продуктив­ності праці й поліпшення використання виробничих ресурсів.

Вихідними даними для визначення величини і рівня норми часу є нормативи з праці, які становлять регламентовані величини режимів роботи устаткування, затрат часу на виконання елементів (або ком­плексів) виробничого завдання, затрат праці на обслуговування оди­ниці устаткування (або одного робітника, бригади, дільниці), потрібної кількості робітників для виконання одиниці виробничого завдання або виробничої операції. Якість нормативів праці визна­чає і якість технічно-обгрунтованих норм.

З розвитком технічного прогресу і вдосконаленням організації ви­робництва і праці нормативи треба періодично коригувати. Вони ма­ють відбивати рівень сучасної техніки, організації виробництва і праці, враховувати передові методи праці, вплив різних чинників на три­валість виконання операції та її окремих складових елементів, бути зручними для користування під час розрахунку технічно-обгрунтова­них норм тощо.

За сферою застосування нормативи поділяються на міжгалузеві, галузеві і місцеві; за складністю структури — на диференційовані (елементні) й укрупнені; за характером — на нормативи режимів роботи устаткування, нормативи часу, нормативи обслуговування, нормативи чисельності.

Нормативи режимів роботи устаткування — це регламенто­вані величини параметрів роботи устаткування, які забезпечують найдоцільніше їх використання з урахуванням типу виробництва, виду устаткування, оброблюваних матеріалів, характеру оброблен­ня, застосовуваних інструментів і особливостей виготовленої про­дукції.

Нормативи часу — це регламентовані витрати часу на виконан­ня окремих елементів роботи або операцій. Вони призначені для нор­мування машинно-ручних і ручних робіт, а також ручних елементів операцій, виконуваних на різному устаткуванні.

Нормативами обслуговування називаються регламентовані ве­личини затрат праці на обслуговування одиниць устаткування, ро­бочого місця, робочої бригади.

Нормативи чисельності— це регламентована кількість праців­ників, які потрібні для виконання певної роботи.

МЕТОДИ ВСТАНОВЛЕННЯ НОРМ

Методика встановлення норм часу залежить насамперед від типу виробництва (масове, серійне, дрібносерійне, індивідуальне), рівня механізації праці робітників, а також від форми організації праці. Для вищого рівня серійності характерні досконаліша техніка, технологія, організація виробництва і праці. Внаслідок цього затрати праці виготовлення тих самих виробів і рівень продуктивності праці будуть різними в умовах масового, серійного та індивідуального виробництва. Розрізняють такі методи нормування: сумарний дослідно-статистичний, розрахунково-аналітичний, укрупнений, мікроелементний.

Суть сумарного дослідно-статистичного методу полягає в ус­тановленні норми загалом на операцію без розчленування її на скла­дові елементи. За цим методом норми визначають на основі статис­тичних даних про фактичні затрати часу за минулий період або по­рівняння якоїсь операції з аналогічними операціями. Норми, установлені таким методом, називаються дослідно-статистичними.

За розрахунково-аналітичного методу операцію попередньо роз­членовують на елементи. Норму часу в цьому разі розраховують на кожний елемент операції. Цей метод нормування дає значно точніші результати, ніж сумарний дослідно-статистичний. Він є основним методом для масового, крупносерійного і серійного типів виробниц­тва, тобто для тих умов, коли одна операція повторюється багато разів.

В умовах індивідуального і дрібносерійного виробництва, коли операція повторюється кілька разів або й зовсім не повторюється, застосування трудомісткого аналітичного методу розрахунку норми часу економічно себе не виправдовує. Тому його застосовують тут тільки для розрахунку норм на дуже складні операції.

Складовими аналітичного методу є: аналіз застосовуваного тех­нологічного процесу та існуючих форм організації праці на робочо­му місці: проектування найраціональнішого складу, послідовності і тривалості виконання елементів операцій, які нормують, розроблен­ня оптимальних режимів роботи устаткування, передових прийомів праці і раціональної організації робочого місця.

Суть укрупненого методу полягає у визначенні норми на основі попередньо розроблених укрупнених розрахункових величин затрат робочого часу на типові операції, деталі або види робіт. За цим ме­тодом найдоцільніше розраховувати норми на підприємствах з інди­відуальним і дрібносерійним типом виробництва.

Велике значення має мікроелементний метод нормування праці (для нормування ручних і деяких машинно-ручних процесів). За допомогою цього методу виділяють і вивчають найпростіші елемен­ти, так звані мікроелементи, з яких складаються складні і різно­манітні за своїм характером трудові операції. Ці мікроелементи виз­начають норми затрат часу залежно від найважливіших чинників, які впливають на їхню структуру.

Переваги цього методу полягають у тому, що ще до початку тру­дового процесу можна конструювати ручні прийоми різних трудо­вих процесів на основі створення системи мікроелементів, які виз­начаються характером і методом виконання роботи, схемою органі зації робочого місця і трудовими навичками робітника. За допомогою цієї системи можна встановити раціональність затрат часу на виконання окремих елементів операції.

Затрати часу на окремі найпростіші елементи визначають за так званими мікроелементними нормативами. Ці нормативи є сподіваними величинами часу, знайденими в результаті статистичної обробки.

Аналітичним, укрупненим методами і методом мікроелементного нормування визначаються технічно обгрунтовані норми.