Курсова робота:

Класифікація вітчизняних господарських товариств

План:

1. Вступ

2. Господарські товариства. Поняття та ознаки.

3. Засновники та учасники товариства, управління товариством, порядок утворення та реєстрації господарських товариств.

4. Припинення діяльності товариства

5. Види господарських товариств

• Акціонерне Товариство

• Товариство З Обмеженою Відповідальністю

• Товариство З Додатковою Відповідальністю

• Повне товариство

• Командитне товариство

6. Відмінність та специфіка деяких товариств

7. Висновок

Вступ

У економічній системі Радянського Союзу переважна більшість підприємств мало державну форму власності, де власником виступало державу. З появою приватної власності стало можливим утворення нових форм господарської діяльності. З метою створення ринкової системи був початий процес приватизації колишніх державних підприємств і проголошена свобода підприємництва, тобто свобода створення і функціонування нових приватних підприємств. Індивідуальна підприємницька діяльність має обмежені можливості і поширюється в основному на дрібний бізнес. Для більш-менш значної справи припадати з'єднувати зусилля декількох осіб, переходити до колективного підприємництва. Об'єднання партнерів для спільного бізнесу називають товариством. Участь у товаристві прийнято скріплювати письмовою угодою або договором. Для більш тісної і тривкої спілки товариство оформляється як підприємство. Товариство з'єднує не тільки зусилля, але і капітали його учасників. З розвитком ринкових відносин в Україні розвиваються і форми підприємницької діяльності. Для того щоб успішно працювати в умовах ринкової конкуренції та реалізовувати фінансово-промислові проекти підриємствам потрібно щоб їхня діяльність була чітко визначена законом. Але даниий час підприємства зустрічаються з прогалинами к законодавстві

Господарські товариства. Поняття та ознаки.

Господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Товариства є юридичними особами. Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражі або в третейському суді.

Господарькі підприємства відповідають таким ознакам юридичної особи:

• організаційна єдність. З цієї ознаки випливає, що юридична особа має відповідну стійку структуру. Виступ юридичної особи, як єдиного цілого забезпечується тим, що на чолі відповідного утворення стоять наділені визначеною компетенцією органи, що здійснюють внутрішнє керування юридичною особою і діють від його імені зовні. Ті, хто знаходиться у середині юридичної особи - керівники, робітники, повинні знати, що являє собою відповідне утворення, чим воно буде займатися, хто і як їм управляє, що являє собою його майно й ін.. Це ж важливо і для тих, хто вступає або тільки має намір вступити з даним утворенням у правові відношення.

• - майнова відособленість юридичної особи - об'єднання матеріальної бази в один єдиний комплекс (для досягнення загальної цілі), що належить даної організації, і відокремлення майна данної юридичної особи від майна інших осіб. Під «відособленим майном» припускається майно в його широкому змісті включающим речі, права на речі й обов'язки з приводу речей. Дана норма припускає, що майно юридичної особи відокремлюється від майна його засновників.

• самостійний виступ у цивільному обороті від свого імені. Він означає, що юридична особа може від свого імені одержувати і здійснювати майнові й особисті права, нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді.

• самостійна майнова відповідальність. Мається на увазі, що юридична особа відповідає за своїми обов'язками майном, що належить йому на однім із трьох речових прав. Проте, варто зауважити, що ні засновники, ні учасники юридичної особи не відповідають по його боргах, якщо інше не передбачено в законі або в установчих документах, і точно так само юридична особа не відповідає по боргах засновників (учасників).

Господарськи товариства є суб‘єктами підприємницької діяльності, тому вони відповідають тим положенням які закріплені у Законі України “Про підприємництво”.

Підприємництво - це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.

Підприємництво здійснюється на основі таких принципів:

вільний вибір діяльності;

залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

вільний найм працівників;

залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежене законодавством;

вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

самостійне здійснення підприємцем - юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Суттєвим при здійсненні будь-якої економічної діяльності є питання власності. З метою забезпечення вільного економічного самовизначення громадян, використання природного, економічного, науково-технічного потенціалу держави для підвищення життєвого рівня її громадян було прийнято Закон України “Про власність” від 07.02.91р. Згідно з цим законом, право власності – це урегульовані законом суспільні відносини по володінню, користуванню та розпорядженню майном.

Власник може використовувати своє майно на свій розсуд, у тому числі для здійснення підприємницької діяльності:

• Власник має право використовувати майно, яке йому належить для підприємницької діяльності.

• Результати господарського використання майна (виготовлена продукція, отримані доходи) належать власнику цього майна, якщо інше не встановлено законом або договором.

• Власник засобів виробництва та іншого майна має право створювати в установленому законом порядку підприємство, організацію, які є юридичними особами. Юридична особа здійснює право володіння, користування і розпорядження закріпленим за нею майном власника у відповідності зі своїм статутом (положенням).

Підприємництво є окремим інститутом у законодавстві. Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на свій страх і ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг і здійсненню торгівельної діяльності з метою отримання прибутку .

Отже, використовуючи своє право власності, право на підприємництво та свободу об’єднання, громадяни створюють господарські товариства. Господарське товариство є підприємством. Підприємство – основна організаційна ланка народного господарства України. Підприємство – самостійний господарюючий суб’єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою отримання відповідного прибутку (доходу). Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банку, печатку зі своїм найменуванням, а також знак для товарів та послуг.

Господарські товариства - звичайна і найбільше поширена в нормальному майновому обороті форма колективної підприємницької діяльності. Ця форма універсальна, у рамках її може здійснюватися будь-яка підприємницька діяльність, яка не суперечить законодавству України. Вони являються комерційними організаціями, вони ставлять основною задачею одержання прибутку і розподіл її між учасниками.

Засновники та учасники товариства, управління товариством, порядок утворення та реєстрації господарських товариств.

Засновниками та учасниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім випадків, передбачених законодавчими актами України. Підприємства, установи та організації, які стали учасниками товариства, не ліквідуються як юридичні особи.

Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками господарських товариств нарівні з громадянами та юридичними особами України, крім випадків, встановлених законодавчими актами України. Згідно до проекту Цивільного Кодексу законом може бути заборонена чи обмежена участь окремих категорій громадян у господарських товариствах, за винятком відкритих акціонерних товариств. Господарське товариство (за винятком повного і командитного товариств) може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником.

Учасники товариства мають право:

а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом;

б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди);

в) вийти в установленому порядку з товариства;

г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів.

Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.

Учасники товариства зобов'язані:

а) додержувати установчих документів товариства і виконувати рішення загальних зборів та інших органів управління товариства;

б) виконувати свої зобов'язання перед товариством, в тому числі і пов'язані з майновою участю, а також вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами;

в) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства;

г) нести інші обов'язки, якщо це передбачено цим Законом, іншим законодавством України та установчими документами.

Товариство є власником:

майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність;

продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності;

одержаних доходів;

іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

Ризик випадкової загибелі або пошкодження майна, що є власністю товариства або передане йому в користування, несе товариство, якщо інше не передбачено установчими документами. Згідно до проекту Цивільного Кодексу внеском до майна господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або ж майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку. Грошова оцінка внеску учасника господарського товариства здійснюється за угодою між учасниками товариства; у випадках, передбачених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

Вкладами учасників та засновників товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Вклад, оцінений у карбованцях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді. Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено законодавством України.

Забороняється використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу. Фінансовий стан засновників (крім фізичних осіб) відкритих акціонерних товариств щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду повинен бути перевірений аудитором (аудиторською фірмою).

У товаристві створюється резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25 відсотків статутного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим 5 відсотків суми чистого прибутку.

Прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку товариства сплачуються проценти по кредитах банків та по облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у повному розпорядженні товариства, яке відповідно до установчих документів визначає

напрями його використання.

Товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного фонду.

Збільшення статутного фонду може бути здійснено лише після внесення повністю всіма учасниками своїх вкладів (оплати акцій), крім випадків, передбачених цим Законом.

Зменшення статутного фонду при наявності заперечень кредиторів товариства не допускається.

Рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру.

Перевірки фінансової діяльності товариства здійснюються державними податковими інспекціями, іншими державними органами у межах їх компетенції, ревізійними органами товариства та аудиторськими організаціями.

Перевірки не повинні порушувати нормального режиму роботи товариства.

Товариство здійснює бухгалтерський облік результатів своєї роботи, веде статистичну звітність і подає її в установленому обсязі органам державної статистики. Достовірність та повнота річного балансу і звітності товариства повинна бути підтверджена аудитором (аудиторською фірмою). Обов'язкова аудиторська перевірка річного балансу і звітності товариств з річним господарським оборотом менш як двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів проводиться один раз на три роки.

Управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства.

Посадовими особами товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії, а у товариствах, де створена рада товариства (спостережна рада), - голова та члени ради товариства (спостережної ради).

Посадовими особами товариства не можуть бути члени виборних органів громадських організацій, військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, а також органів

державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю товариства. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути посадовими особами тих товариств, які здійснюють цей вид діяльності. Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть займати у товариствах керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.

Посадові особи відповідають за заподіяну ними товариству шкоду відповідно до чинного законодавства України.

Посадові особи повинні зберігати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію і несуть за її розголошення відповідальність, передбачену чинним законодавством України та установчими документами товариства.

Найменування товариства повинно містити зазначення виду товариства, для повних та командитних товариств - прізвища (найменування) учасників товариства, а також інші необхідні відомості. Найменування товариства міститься в установчих документах товариства. Найменування товариства не може вказувати на належність товариства до відповідних міністерств, відомств і громадських організацій. Місцезнаходження (розташування) товариства повинно бути на Україні.

Акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору і статуту, повне і командитне товариство - установчого договору. Установчі документи товариства у випадках, передбачених чинним законодавством, погоджуються з Антимонопольним комітетом України.

Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна

одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства. Установчі документи повинні також містити відомості, передбачені статтями 37, 51, 65, 67 і 76 Закону “Про господарські товариства” в яких вказані відомості які повинні бути зазначені у статутах та установчих договорах різних видів господарських товариств. Відсутність зазначених відомостей в установчих документах є підставою для відмови у державній реєстрації товариства.

До установчих документів можуть бути включені інші умови, що не суперечать законодавству України.

Якщо в установчих документах товариства не вказано строк його діяльності, товариство визнається створеним на невизначений строк.

Зміни, які сталися в установчих документах товариства і які вносяться до державного реєстру, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства.

Товариство зобов'язане у п'ятиденний строк повідомити орган, що провів реєстрацію, про зміни, які сталися в установчих документах, для внесення необхідних змін до державного реєстру.

Товариство має право створювати на території України та за її межами філії та представництва, а також дочірні підприємства відповідно до чинного законодавства України.

Товариство набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації.

Державна реєстрація товариства проводиться за правилами, встановленими законодавством України.

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті Ради народних депутатів або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцем діяльності або проживання, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.

Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи власник (власники) або уповноважена ним (ними) особа (заявник) подає до органу державної реєстрації:

а) установчі документи:

рішення власника майна або уповноваженого ним органу про створення суб'єкта підприємницької діяльності. Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є установчий договір;

статут (якщо це необхідно для створюваної організаційної форми суб'єкта підприємництва);

б) реєстраційну картку;

в) документ, що підтверджує сплату реєстраційного збору.

У разі реєстрації приватного підприємства рішення власника не подається.

Якщо власником (одним із власників) суб'єкта підприємницької діяльності є юридична особа, додатково подається нотаріально завірена копія свідоцтва про державну реєстрацію цієї юридичної особи.

Іноземна юридична особа подає документ, що свідчить про її реєстрацію в країні місцезнаходження (витяг з торговельного, банківського або судового реєстру тощо). Цей документ має бути нотаріально засвідчений за місцем його видачі, перекладений на українську мову та легалізований у консульській установі України, якщо міжнародними договорами, у яких бере участь Україна, не передбачено інше. Зазначений документ може бути також завірено в

посольстві відповідної держави в Україні та легалізовано в МЗС України. У разі коли власниками суб'єкта підприємницької діяльності є фізичні особи, їхні підписи на установчих документах потребують нотаріального засвідчення.

Для проведення реєстрації подаються оригінали установчих документів. Установчі документи не повинні містити положень, що суперечать чинному законодавству. За відповідність установчих документів чинному законодавству несе відповідальність заявник.

Установчі документи складаються державною чи іншою мовою відповідно до статті 11 Закону "Про мови в Україні" (В Україні мовою роботи, діловодства і документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій є українська мова. У випадках, передбачених у частині другій статті 3 Закону "Про мови в країні” Закону, мовою роботи, діловодства і документації поряд з українською мовою може бути і національна мова більшості населення тієї чи іншої місцевості, а у випадках, передбачених законодавством, - мова, прийнятна для населення даної місцевості), підписуються заявником, прошиваються та пронумеровуються. Реєстраційна картка заповнюється в трьох примірниках (крім ідентифікаційного коду) і підписується заявником. Заповнена реєстраційна картка є водночас заявою про державну реєстрацію. Орган державної реєстрації в разі потреби подає заявникові допомогу в заповненні картки. За достовірність відомостей реєстраційної картки відповідає заявник.

Орган державної реєстрації не має права вимагати від заявника подання інших документів або оформлених за іншими вимогами, ніж це визначено у даному Положенні, а також погодження установчих документів з органами державної виконавчої влади та іншими органами.

Орган державної реєстрації фіксує дату надходження документів. За наявності всіх документів, орган державної реєстрації протягом п'яти робочих днів з дати надходження цих документів зобов'язаний провести державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності і видати заявникові свідоцтво за зразком згідно з додатком.

Номер свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності повинен відповідати ідентифікаційному кодові, за яким цей суб'єкт включений до Державного реєстру звітних статистичних одиниць. Свідоцтво про державну реєстрацію є єдиним документом, що дає суб'єктові підприємницької діяльності право на відкриття розрахункового, валютного та інших рахунків в установах банків, виготовлення печаток і штампів. На печатках і штампах повинен зазначатися номер свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності.

Орган державної реєстрації зобов'язаний у десятиденний термін з дня державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності подати по одному примірнику реєстраційної картки до відповідної державної податкової інспекції та до органу державної статистики.

Перереєстрація суб'єкта підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації. Перереєстрація проводиться у разі зміни форми власності, організаційної форми або назви суб'єкта підприємництва.

Суб'єкт підприємницької діяльності має право відкривати свої філії (відділення), представництва без створення юридичної особи. Відкриття вказаних підрозділів не потребує їх реєстрації. Суб'єкт підприємництва лише повідомляє про це реєструючий орган шляхом внесення податкової інформації в свою реєстраційну картку.

Філії (відділення), представництва, створені суб'єктом підприємницької діяльності, не потребують державної реєстрації. Суб'єкт підприємницької діяльності повідомляє орган державної реєстрації про створення зазначених підрозділів шляхом внесення відповідної інформації до своєї реєстраційної картки.

Орган державної реєстрації веде облік суб'єктів підприємницької діяльності починаючи з дати реєстрації або дати звернення до органу державної реєстрації за новим місцезнаходженням відповідно до пункту 23 цього Положення.

Засновники суб'єкта підприємництва або уповноважені ними особи повідомляють реєструючий орган про місцезнаходження цього суб'єкта. Місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності юридичної особи вважається місцезнаходження (розміщення) його постійно діючого керівного органу (правління, дирекції тощо).Місцем проживання громадянина-підприємця є зареєстроване в установленому порядку постійне місце його проживання.

При зміні місцезнаходження (місця проживання) суб'єкт підприємницької діяльності у 7-денний термін з дня виникнення такої зміни зобов'язаний:

у письмовій формі повідомити орган державної реєстрації про нове місцезнаходження (місце проживання). Невиконання цієї вимоги в зазначений термін є підставою для звернення органу державної реєстрації до суду чи арбітражного суду з позовом про скасування державної реєстрації;

внести відповідні зміни до своєї реєстраційної картки;

подати свідоцтво про державну реєстрацію для внесення відповідних змін.

Орган державної реєстрації:

вносить зміни до свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, в яких зазначає дату внесення зміни та його нове місцезнаходження (місце проживання). Внесені відомості підписуються уповноваженою посадовою особою і скріплюються печаткою;

у 10-денний термін з дня одержання повідомлення про зміну місцезнаходження (місця проживання) суб'єкта підприємницької діяльності сповіщає про це в письмовій формі відповідні державну податкову інспекцію та орган державної статистики.

У разі зміни місцезнаходження (місця проживання) суб'єкта підприємницької діяльності, яка пов'язана із зміною адміністративного району (міста), орган державної реєстрації в 10-денний термін надсилає реєстраційну картку органові державної реєстрації за новим місцезнаходженням (місцем проживання) цього суб'єкта.

Суб'єкт підприємницької діяльності зобов'язаний у 30-денний термін з дня зміни місцезнаходження (місця проживання) звернутися до органу державної реєстрації за новим місцезнаходженням (місцем проживання) для взяття на облік.

Орган державної реєстрації за новим місцезнаходженням (місцем проживання) суб'єкта підприємницької діяльності у 10-денний термін сповіщає у письмовій формі відповідні державну податкову інспекцію та орган державної статистики про взяття на облік цього суб'єкта підприємництва та його нове місцезнаходження (місце проживання).

Невиконання цієї вимоги дає право реєструючому органу звернутися до суду, арбітражного суду з позовом про скасування державної реєстрації.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємництва є підставою для відкриття рахунків в установах банків за місцем реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності або в будь-яких інших установах банків за згодою сторін. Банк зобов'язаний відкрити банківський рахунок і в триденний термін повідомити про це податкову інспекцію.

Відмову в державній реєстрації може бути оскаржено в судовому порядку.

Відповідальність за відповідність чинному законодавству установчих документів, що подаються для проведення реєстрації, несе власник (власники) або уповноважені ним органи, які подають документи для реєстрації суб'єкта підприємництва.

За державну реєстрацію вноситься плата, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України залежно від суб'єкта підприємництва, обраної організаційної форми та виду підприємницької діяльності. Місцева Рада народних депутатів має право встановлювати пільгову плату за державну реєстрацію. Одержані кошти використовуються у порядку, що визначається

Кабінетом Міністрів України.

Законодавчими актами України можуть бути встановлені спеціальні правила державної реєстрації окремих організаційних форм підприємництва.

Положення про державну реєстрацію затверджується Кабінетом Міністрів України.

Товариства, що займаються банківською діяльністю, реєструються Національним банком України в порядку, визначеному законодавством України про банки і банківську діяльність.

Товариство може відкривати розрахунковий та інші рахунки у банках, а також укладати договори та інші угоди тільки після його реєстрації. Угоди, укладені від імені товариства до моменту реєстрації, визнаються такими, що укладені з товариством, тільки за умови їх подальшого схвалення товариством.

Угоди, укладені засновниками до моменту реєстрації товариства і надалі не схвалені товариством, тягнуть за собою правові наслідки лише для засновників.

Припинення діяльності товариства

Припинення діяльності товариства відбувається шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації з дотриманням вимог антимонопольного законодавства. Реорганізація товариства відбувається за рішенням вищого органу товариства. Реорганізація товариства, що зловживає своїм монопольним становищем на ринку, може здійснюватися також шляхом його примусового поділу в порядку, передбаченому чинним законодавством.

При реорганізації товариства вся сукупність прав та обов'язків товариства переходить до його правонаступників.

Товариство ліквідується:

а) після закінчення строку, на який воно створювалося, або після досягнення мети, поставленої при його створенні;

б) за рішенням вищого органу товариства;

в) на підставі рішення суду або арбітражного суду за поданням органів, що контролюють діяльність товариства, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства;

г) на підставі рішення арбітражного суду в порядку, встановленому Законом України "Про банкрутство": під банкрутством розуміється пов'язана з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності - задовольнити в установлений для цього строк пред'явлені до нього з боку кредиторів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом;

д) з інших підстав, передбачених установчими документами.

Ліквідація товариства провадиться призначеною ним ліквідаційною комісією, а у випадках банкрутства та припинення діяльності товариства за рішенням суду або арбітражного суду - ліквідаційною комісією, що призначається цими органами.

З дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження по управлінню справами товариства. Ліквідаційна комісія у триденний строк з моменту її призначення публікує інформацію товариства в одному з офіційних (республіканському і місцевому) органів преси із зазначенням строку подачі заяв кредиторами

своїх претензій, оцінює наявне майно товариства, виявляє його дебіторів і кредиторів та розраховується з ними, вживає заходів до оплати боргів товариства третім особам, а також його учасникам, складає ліквідаційний баланс та подає його вищому органу товариства або органу, що призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинна бути підтверджена аудитором (аудиторською фірмою), за винятком товариств з річним господарським оборотом менш як двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів.

Грошові кошти, що належать товариству, включаючи виручку від розпродажу його майна при ліквідації, після розрахунків по оплаті праці осіб, які працюють на умовах найму, та виконання зобов'язань перед бюджетом, банками, власниками облігацій, випущених товариством та іншими кредиторами, розподіляються між учасниками товариства у порядку і на умовах, передбачених цим Законом та установчими документами, у шестимісячний строк після опублікування інформації про його ліквідацію.

Майно, передане товариству учасниками у користування, повертається у натуральній формі без винагороди.

У разі виникнення спорів щодо виплати заборгованості товариства його грошові кошти не підлягають розподілу між учасниками до вирішення цього спору або до одержання кредиторами відповідних гарантій.

Претензії кредиторів до ліквідовуваного підприємства задовольняються з майна цього підприємства. При цьому в першочерговому порядку задовольняються борги перед бюджетами і компенсуються витрати на відновлення природного середовища, якому завдало шкоди ліквідоване підприємство.

Претензії, виявлені і заявлені після закінчення строку, встановленого для їх заяви, задовольняються з майна підприємства, що залишилось після задоволення першочергових претензій, виявлених претензій, а також претензій, заявлених у встановлений строк.

Претензії, не задоволені за браком майна, вважаються погашеними. Погашеними вважаються також претензії, які не визнані ліквідаційною комісією (органом, що проводить ліквідацію), а також за умови, якщо кредитори протягом місячного строку від дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензії не подадуть позови до суду або арбітражного суду про задоволення їх вимог.

У разі ліквідації підприємства здійснюється капіталізація почасових платежів, належних з цього підприємства у зв'язку із заподіянням каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я або із смертю громадянина.

У разі ліквідації підприємства вклад члена трудового колективу видається йому в грошовій формі або цінними паперами після задоволення претензій кредиторів.

Майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів трудового колективу, використовується за вказівкою власника.

Ліквідація товариства вважається завершеною, а товариство таким, що припинило свою діяльність, з моменту внесення запису про це до державного реєстру.

Види господарських товариств

Акціонерне Товариство

Створення та функціонування акціонерних товариств, як і інших підприємницьких структур, базується на додержанні встановлених законодавством правил і процедур. Вже з моменту виникнення ініціативи по створенню акціонерного товариства зацікавлені особи спираються на вищезгадані правила і процедури, додержання яких є обов’язковим.

Акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.

Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій.

У випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства також у межах несплаченої суми.

Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний фонд акціонерного товариства, який не може бути менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства.

До акціонерних товариств належать: відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах; закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та

продаватися на біржі.

Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите шляхом реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і внесенням змін до статуту товариства.

Засновниками акціонерного товариства можуть бути юридичні особи та громадяни.Засновники акціонерного товариства укладають між собою договір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяльності по створенню акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами.

Засновники несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до реєстрації акціонерного товариства. Для створення акціонерного товариства засновники повинні зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства.

Акціонерне товариство має право випуску облігацій та інших цінних паперів відповідно до законодавства України про цінні папери та фондову біржу.

Цінні папери – це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Цінні папери можуть бути іменними або на пред’явника. Іменні цінні папери, якщо інше не передбачено законодавством або в них спеціально не вказано, що вони не підлягають передачі, передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи). Цінні папери на пред’явника обертаються вільно.

Законодавець визначає правові засади здійснення державного регулювання ринку цінних паперів та державного контролю за випуском і обігом цінних паперів та її похідних в Україні. Посадові особи, які порушують законодавство України про цінні папери, несуть кримінальну і майнову відповідальність, установлену відповідними законодавчими актами України.

Цінні папери можуть бути використані для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів.

Види цінних паперів:

• акції;

• облігації внутрішніх державних і місцевих позик;

• облігації підприємств;

• казначейські зобов’язання держави;

• ощадні сертифікати;

• векселі;

• приватизаційні папери.

Основний вид цінних паперів, що випускає акціонерне товариство – акція. Акція – цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Також акціонерне товариство може випускати облігації. Облігація – цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого проценту (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації підприємств випускаються підприємствами усіх передбачених законом форм власності, об’єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні

Отже, такий цінний папір як акція дає її власнику право на участь в управлінні товариством, тобто право визначати основні напрями та шляхи реалізації виробничої, комерційної та іншої діяльності товариства, головні пріоритети у розвитку соціальної, культурно-побутової сфери. Акціонер обирає керівництво акціонерного товариства (правління), членів та голову спостережної ради, ревізійної комісії, а також може бути обраним до складу вище перерахованих органів. Акціонер приймає безпосередню участь в управлінні підприємством.

Акції купуються учасниками при створенні акціонерного товариства на підставі договору з його засновниками, а при додатковому випуску акцій у зв'язку із збільшенням статутного фонду - з товариством.

Якщо інше не передбачено статутом товариства, акція може бути придбана також на підставі договору з її власником або держателем за ціною, що визначається сторонами, або за ціною, що склалася на фондовому ринку, а також у порядку спадкоємства громадян чи правонаступництва юридичних осіб. Порядок реалізації акцій визначається відповідно до законодавства України.

При створенні акціонерного товариства акції можуть бути розповсюджені шляхом відкритої підписки на них (у відкритих акціонерних товариствах) або розподілу всіх акцій між засновниками (у закритих акціонерних товариствах).

Відкрита підписка на акції при створенні акціонерного товариства організується засновниками. Засновники в будь-якому випадку зобов'язані бути держателями акцій на суму не менше 25 відсотків статутного фонду і строком не менше двух років.

Засновники акціонерного товариства публікують повідомлення про наступну відкриту підписку, в якому мають бути вказані його фірмове найменування, предмет, цілі та строки діяльності товариства, склад засновників, дата проведення установчих зборів, розмір статутного фонду, що передбачається, номінальна вартість акцій, їх кількість та види, переваги і пільги засновників, місце проведення, початковий та кінцевий строки підписки на акції, склад майна, що вноситься засновниками в натуральній формі, найменування банківської установи та номер розрахункового рахунку, на який мають бути внесені початкові внески. За рішенням засновників у

повідомлення можуть бути включені також інші відомості. Строк відкритої підписки не може перевищувати 6 місяців. Особи, які бажають придбати акції, повинні внести на рахунок засновників не менше 10 відсотків вартості акцій, на які вони підписалися, після чого засновники видають їм письмове зобов'язання про продаж відповідної кількості акцій.

Після закінчення вказаного у повідомленні строку підписка припиняється. Якщо до того часу не вдалося покрити підпискою 60 відсотків акцій, акціонерне товариство вважається незаснованим. Особам, які підписалися на акції, повертаються внесені ними суми або інше майно не пізніш як через 30 днів. За невиконання цього зобов'язання засновники несуть солідарну відповідальність. У разі, якщо підписка на акції перевищує розмір статутного фонду, засновники можуть відхиляти зайву підписку. Відмова у підписці проводиться згідно з переліком передплатників з кінця переліку. У разі, якщо засновники не відхиляють зайву підписку, рішення про прийняття чи відмову зайвої підписки приймають установчі збори. При відмові засновниками або установчими зборами зайвої підписки внесені суми повертаються у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

До дня скликання установчих зборів особи, які підписалися на акції, повинні внести з урахуванням попереднього внеску не менше 30 відсотків номінальної вартості акцій. На підтвердження внеску засновники видають тимчасові свідоцтва.

У випадках, коли всі акції акціонерного товариства розподіляються між засновниками, вони повинні внести до дня скликання установчих зборів не менше 50 відсотків номінальної вартості акцій.

Акціонерне товариство має право викупити у акціонера оплачені ним акції тільки за рахунок сум, що перевищують статутний фонд, для їх наступного перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або анулювання. Вказані акції повинні бути реалізовані або анульовані у строк не більше одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму на загальних зборах акціонерів провадиться без урахування придбаних акціонерним товариством власних акцій.

Акціонер у строки, встановлені установчими зборами, але не пізніше року після реєстрації акціонерного товариства, зобов'язаний оплатити повну вартість акцій.

У разі несплати у встановлений строк акціонер, якщо інше не передбачено статутом товариства, сплачує за час прострочки 10 відсотків річних від суми простроченого платежу. При несплаті протягом 3 місяців після встановленого строку платежу акціонерне товариство має право реалізувати ці акції в порядку, встановленому статутом товариства.

Акціонерному товариству забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних з його господарською діяльністю. У проекті Цивільного Кодексу також зазначено обмеження на випуск цінних паперів і на виплату дивідендів акціонерного товариства:

• Частка привілейованих акцій у загальному обсязі статутного капіталу не може перевищувати десяти відсотків.

• Акціонерне товариство має право випускати облігації на сумму, яка не перевищує розміру статутного капіталу або ж розміру забезпечення, що надається товариству з цією метою третіми особами.

• Акціонерне товариство не має права оголошувати та виплачувати дивіденди:

• до повної сплати всього статутного капіталу;

• при зменшенні вартості чистих активів акціонерного товариства до меншого ніж розмір статутного капіталу і резервного фонду, розміру;

• в інших випадках, передбачених законом;

Установчі збори акціонерного товариства скликаються у строк, зазначений у повідомленні, але не пізніше двох місяців з моменту завершення підписки на акції. В разі пропущення вказаного строку особа, яка підписалася на акції, має право вимагати повернення сплаченої нею частки вартості акцій.

Установчі збори акціонерного товариства визнаються правомочними, якщо в них беруть участь особи, які підписалися більш як на 60 відсотків акцій, на які проведено підписку.

Якщо через відсутність кворуму установчі збори не відбулися, протягом двох тижнів скликаються повторні установчі збори. Якщо і при повторному скликанні установчих зборів не буде забезпечено кворуму, акціонерне товариство вважається таким, що не відбулося. Голосування на установчих зборах проводиться за принципом: одна акція - один голос.

Рішення про створення акціонерного товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв, про обрання ради акціонерного товариства (спостережної ради), виконавчих і контролюючих органів акціонерного товариства та про надання пільг засновникам за рахунок акціонерного товариства повинні бути прийняті більшістю у

3/4 голосів присутніх на установчих зборах осіб, які підписалися на акції, а інші питання - простою більшістю голосів.

Установчі збори акціонерного товариства вирішують такі питання:

а) приймають рішення про створення акціонерного товариства і затверджують його статут;

б) приймають або відхиляють пропозицію про підписку на акції, що перевищує кількість акцій, на які було оголошено підписку (у разі прийняття рішення про підписку, що перевищує розмір, на який було оголошено підписку, відповідно збільшується передбачений статутний фонд);

в) зменшують розмір статутного фонду у випадках, коли у встановлений строк підпискою на акції покрита не вся необхідна сума, вказана у повідомленні;

г) обирають раду акціонерного товариства (спостережну раду), виконавчий та контролюючий орган акціонерного товариства;

д) вирішують питання про схвалення угод, укладених засновниками до створення акціонерного товариства;

е) визначають пільги, що надаються засновникам;

є) затверджують оцінку вкладів, внесених у натуральній формі;

ж) інші питання відповідно до установчих документів.

Акціонерне товариство створюється і діє на підставі установчого договору та статуту. Установчі документи господарського товариства повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.

Статут акціонерного товариства, крім загальних відомостей яким повинні відповідати господарські товариства, повинен містити відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій. Згідно до проекту цивільного кодексу статут акціонерного товариства також повинен містити про права акціонерів.

Акціонерне товариство має право збільшувати статутний фонд, якщо всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю не нижче номінальної.

Збільшення статутного фонду здійснюється шляхом випуску нових акцій, обміну облігацій на акції або збільшення номінальної вартості акцій.

Підписка на додатково випущені акції провадиться у порядку, передбаченому статтею 30 цього Закону. Акціонери користуються переважним правом на придбання додатково випущених акцій. Збільшення статутного фонду акціонерного товариства не більш як на 1/3 може бути здійснено за рішенням правління за умови, що таке передбачено статутом. Зміни статуту, пов'язані із збільшенням статутного фонду, повинні бути зареєстровані органом, що зареєстрував статут акціонерного товариства, після реалізації додатково випущених акцій.

Статутами банківських та страхових установ, які є акціонерними товариствами, може бути передбачено інший, ніж вказаний у цій статті, порядок збільшення статутного фонду.

Рішення про зменшення статутного фонду акціонерного товариства приймається у тому ж порядку, що і про збільшення його статутного фонду.

Зменшення статутного фонду здійснюється шляхом зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій шляхом викупу частини акцій у їх власників з метою анулювання цих акцій. Рішенням акціонерного товариства про зменшення розміру статутного фонду акції, не подані до анулювання, визнаються

недійсними, але не раніш як через шість місяців після доведення до відома про це всіх акціонерів передбаченим статутом способом. Акціонерне товариство відщкодовує власнику акцій збитки, пов'язані із змінами статутного фонду. Спори щодо відшкодування цих збитків вирішуються судом або арбітражним судом.

Загальні принципи управління підприємством закріплено у Законі України “Про підприємства в Україні” від 27.03.91р.:

• Управління підприємством здійснюється у відповідності зі статутом на основі поєднання прав власника відносно господарського використання свого майна та принципів самоуправління трудового колективу.

• Найняття (призначення, обрання) керівника підприємства є правом власника (власників) майна підприємства та реалізується безпосередньо або через уповноважені ним органи.

• Рішення по соціально-економічним питанням, які стосуються діяльності підприємства, виробляються та приймаються органами управління з участю трудового колективу та уповноважених ним органів.

• Вищим керівним органом колективного підприємства є загальні збори (конференція) власників майна. Виконавчі функції по управлінню підприємством здійснює правління [3, ст.14].

Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів товариства. У загальних зборах мають право брати участь усі його акціонери, незалежно від кількості і класу акцій, власниками яких вони є.

У повідомленні про наступне скликання загальних зборів для вирішення питання про зміни статутного фонду акціонерного товариства повинні міститися:

а) мотиви, спосіб та мінімальний розмір збільшення або зменшення статутного фонду;

б) проект змін до статуту акціонерного товариства, пов'язаних із збільшенням або зменшенням статутного фонду;

в) дані про кількість акцій, що випускаються додатково або вилучаються, та їх загальну вартість;

г) відомості про нову номінальну вартість акцій;

д) права акціонерів при додатковому випуску акцій або їх вилученні;

є) дата початку і закінчення підписки на акції, що додатково випускаються, або їх вилучення;

ж) порядок відшкодування власникам акцій збитків, пов'язаних із змінами статутного фонду.

Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори товариства. У загальних зборах мають право брати участь усі його акціонери, незалежно від кількості і класу акцій, власниками яких вони є. Брати участь у загальних зборах з правом дорадчого голосу можуть і члени виконавчих органів, які не є акціонерами. Акціонери

(їх представники), які беруть участь у загальних зборах, реєструються з зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник. Цей перелік підписується головою та секретарем зборів.

До компетенції загальних зборів належить:

а) визначення основних напрямів діяльності акціонерного товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання;

б) внесення змін до статуту товариства;

в) обрання та відкликання членів ради акціонерного товариства (спостережної ради);

г) обрання та відкликання членів виконавчого органу та ревізійної комісії;

д) затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, визначення порядку покриття збитків;

е) створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень;

є) винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб товариства;

ж) затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства;

з) вирішення питання про придбання акціонерним товариством акцій, що випускаються ним;

и) визначення умов оплати праці посадових осіб акціонерного товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв;

і) затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства;

ї) прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.

Статутом товариства до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені й інші питання.

Загальні збори визнаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту товариства більш як 60 відсотків голосів.

Рішення загальних зборів акціонерів приймаються більшістю у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, з таких питань:

а) зміна статуту товариства;

б) прийняття рішення про припинення діяльності товариства;

в) створення та припинення діяльності дочірніх підприємств, філій та представництв товариства.

З решти питань рішення приймаються простою більшістю голосів акціонерів, які беруть участь у зборах.

Про проведення загальних зборів акціонерів держателі іменних акцій повідомляються персонально. Крім того, повинно бути зроблено загальне повідомлення передбаченим статутом способом про наступні збори з зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 45 днів до скликання загальних зборів.

Будь-який з акціонерів вправі вносити свої пропозиції щодо порядку денного загальних зборів не пізніш як за 40 днів до їх скликання. В цей же строк акціонери, які володіють у сукупності більш як 10 відсотками голосів, можуть вимагати включення питань до порядку денного.

До скликання загальних зборів акціонерам повинна бути надана можливість ознайомитись з документами, пов'язаними з порядком денним зборів.

Загальні збори не вправі приймати рішення з питань, не включених до порядку денного.

Голосування на загальних зборах акціонерів проводиться за принципом: одна акція - один голос. У статуті товариства може бути встановлено мінімальну кількість акцій, яка надає право голосу, або обмеження кількості голосів, які надаються одному акціонеру.

Представник може бути постійним або призначеним на певний строк. Акціонер вправі в будь-який час замінити свого представника у вищому органі, повідомивши про це виконавчий орган акціонерного товариства.

Загальні збори акціонерів скликаються не рідше одного разу на рік, якщо інше не передбачено статутом товариства. Позачергові збори акціонерів скликаються у разі неплатоспроможності товариства, а також при наявності обставин, вказаних у статуті товариства, і в будь-якому іншому випадку, якщо цього вимагають інтереси акціонерного товариства в цілому.

Збори повинні бути також скликані виконавчим органом на вимогу ради акціонерів (спостережної ради). Акціонери, які володіють у сукупності більш як 20 відсотками голосів, вправі вимагати скликання позачергових зборів у будь-який час і з будь-якого приводу. Якщо протягом 20 днів правління не виконало зазначеної вимоги, вони вправі самі скликати збори.

В акціонерному товаристві може створюватися рада акціонерного товариства (спостережна рада), що здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу.

Статутом акціонерного товариства або за рішенням загальних зборів акціонерів на раду акціонерного товариства (спостережну раду) може бути покладено виконання окремих функцій, що належать до компетенції загальних зборів.

Члени ради акціонерного товариства (спостережної ради) не можуть бути членами виконавчого органу.

Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, передбачений статутом.

Роботою правління керує голова правління, який призначається або обирається відповідно до статуту акціонерного товариства.

Правління вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що належать до компетенції загальних зборів і ради акціонерного товариства (спостережної ради). Загальні збори можуть винести рішення про передачу частини належних їм прав до компетенції правління.

Правління підзвітне загальним зборам акціонерів і раді акціонерного товариства (спостережній раді) та організує виконання їх рішень.

Правління діє від імені акціонерного товариства в межах, передбачених цим Законом і статутом акціонерного товариства. Роботою правління керує голова правління, який призначається або обирається згідно із статутом акціонерного товариства.

Голова правління акціонерного товариства вправі без довіреності здійснювати дії від імені товариства. Інші члени правління також можуть бути наділені цим правом згідно із статутом.

Голова правління товариства організує ведення протоколів засідань правління. Книга протоколів повинна бути в будь-який час надана акціонерам. На їх вимогу видаються засвідчені витяги з книги протоколів.

Головою та членами правління товариства можуть бути особи, які перебувають з товариством у трудових відносинах.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю правління акціонерного товариства здійснюється ревізійною комісією, яка обирається з числа акціонерів.

Порядок діяльності ревізійної комісії та її кількісний склад затверджуються загальними зборами акціонерів згідно із статутом товариства.

Перевірки фінансово-господарської діяльності правління проводяться ревізійною комісією за дорученням загальних зборів, ради акціонерного товариства (спостережної ради), з її власної ініціативи або на вимогу акціонерів, які володіють у сукупності

більш як 10 відсотками голосів. Ревізійній комісії акціонерного товариства повинні бути подані всі матеріали, бухгалтерські або інші документи і особисті пояснення посадових осіб на її вимогу.

Ревізійна комісія доповідає про результати проведених нею перевірок загальним зборам акціонерного товариства або раді акціонерного товариства (спостережній раді).

Члени ревізійної комісії вправі брати участь з правом дорадчого голосу у засіданнях правління.

Ревізійна комісія складає висновок по річних звітах та балансах. Без висновку ревізійної комісії загальні збори акціонерів не вправі затверджувати баланс.

Ревізійна комісія зобов'язана вимагати позачергового скликання загальних зборів акціонерів у разі виникнення загрози суттєвим інтересам акціонерного товариства або виявлення зловживань, вчинених посадовими особами.

Внутрішні нормативні акти акціонерного товариства.

Внутрішні нормативні акти АТ – це правові акти, що розробляються і приймаються органами управління АТ відповідно до їх компетенції, визначеної чинним законодавством України і Статутом АТ. Ці правові акти встановлюють норми (правила) загального характеру з метою регулювання виробничої, управлінської, господарської, фінансової, комерційної, кадрової та іншої діяльності АТ.

У разі виникнення протиріч між нормами цього Положення та Статуту перевага надається нормам викладеним у Статуті.

На підставі цього Положення в АТ розробляються і приймаються такі внутрішні нормативні акти:

1. Регламент Загальних зборів акціонерів АТ;

2. Положення про Спостережну Раду АТ;

3. Положення про Правління АТ;

4. Положення про Ревізійну комісію АТ;

5. Положення про порядок створення, реорганізації і ліквідації дочірніх підприємств АТ;

6. Положення про порядок створення, реорганізації і ліквідації філій і представництв АТ;

7. Положення про порядок збільшення (зменшення) статутного фонду АТ;

8. Положення про порядок розподілу та використання прибутку АТ;

9. Положення про фонди АТ;

10. Положення про відповідальність посадових осіб АТ;

11. Положення про порядок подання і розгляду заяв;

12. Положення про порядок ознайомлення акціонерів з інформацією;

13. Положення про порядок оформлення і реєстрації довіреностей;

14. Положення про порядок нарахування і виплати дивідендів;

15. Положення про цінні папери АТ.

Зазначений перелік внутрішніх нормативних актів не є вичерпним: у залежності від конкретних умов діяльності АТ можуть прийматися також інші внутрішні нормативні акти, що регулюють діяльність АТ або конкретизують передбачені цим Положенням акти.

Проекти внутрішніх нормативних актів розробляються за рішенням Загальних зборів акціонерів або Спостережної ради АТ (у випадках передбачених Положенням про Спостережну раду АТ).

Інші органи АТ мають можливість ініціювати розробку та прийняття внутрішніх нормативних актів шляхом подання відповідних заяв та пропозицій в згадані у попередньому абзаці органи.

Орган управління АТ, який прийняв рішення про розробку проекту внутрішнього нормативного акту, вправі доручити таку розробку відповідному підрозділу або посадовій особі АТ. В цьому випадку орган управління видає розпорядчий документ, який визначає строки і порядок розробки акту, порядок погодження його з іншими органами управління, підрозділами, посадовими особами та організаціями.

Орган управління або підрозділ АТ, що розробляє внутрішній нормативний акт, готує проект акту і аналіз наслідків його прийняття.

Проект будь-якого внутрішнього нормативного акту, розробленого в АТ, підлягає обов’язковій правовій експертизі. Акт, який не пройшов правову експертизу, не підлягає розгляду і не може бути прийнятий. Правова експертиза здійснюється юрисконсультом АТ або іншим фахівцем, що має вищу юридичну освіту чи незалежною юридичною фірмою, визначеною Загальними зборами або Спостережною радою. Відповідний договір з юридичною фірмою підписується від імені АТ Головою Правління.

Внутрішні нормативні акти, що зазначені вище, затверджуються Загальними зборами акціонерів АТ відповідно до встановленої процедури.

Внесення внутрішніх нормативних актів на затвердження Загальними зборами акціонерів можливе лише після їх попереднього погодження з Спостережною радою.

Рішенням Загальних зборів акціонерів АТ на період між загальними зборами повноваження щодо затвердження окремих внутрішніх нормативних актів, а також змін до них можуть бути делеговані Спостережній раді та/або Правлінню АТ (крім положень про ці органи управління).

Право затвердження правил процедури та інших внутрішніх нормативних документів Товариства по питаннях, що не віднесені до виключної компетенції Загальних зборів має Спостережна рада АТ.

Внутрішні нормативні акти можуть бути змінені тільки тим органом, який його затвердив, або Загальними зборами акціонерів АТ, якщо інше не встановлено вищим органом товариства.

Внутрішні нормативні акти можуть бути змінені шляхом:

• внесення додаткових норм;

• визнання окремих норм такими, що втратили чинність;

• затвердження нової редакції існуючих норм.

Пропозиції про внесення змін до внутрішніх нормативних актів подаються до органу, який їх затвердив, або до Загальних зборів акціонерів у тому ж порядку, який передбачений для їх розробки та прийняття.

Зміни до внутрішніх нормативних актів підлягають обов’язковій реєстрації в канцелярії АТ з присвоєнням їм порядкового номера рішення про затвердження і введення в дію.

Внутрішні нормативні акти вводяться в дію у строк, зазначений в рішенні про їх прийняття (затвердження), а якщо цей строк не зазначено, то на одинадцятий день з дня їх прийняття (затвердження).

Про прийняті акти повинні бути обов’язково повідомлені: персонал АТ – шляхом публічного оголошення в 5-денний строк з моменту прийняття зазначеного акту; всі акціонери – шляхом відповідної інформації на найближчих Загальних зборах акціонерів.

Відсутність акціонера на Загальних зборах акціонерів, які прийняли відповідні нормативні акти, не є причиною, посилаючись на яку, акціонер вправі не виконувати прийняті внутрішні нормативні акти.

Товариство З Обмеженою Відповідальністю

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів. У випадках, передбачених установчими документами, учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов'язаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу. Згідно до проекту Цивільного Кодексу Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю законом. При перевищенні цієї кількості товариство з обмеженою відповідальністю підлягає перетворенню на акціонерне товариство протягом року, а зі спливом цього строку – ліквідації у судовому порядку, якщо кількість його учасників не зменшиться до встановленої межі. Товариство з обмеженою відповідальністю не може мати одним – єдиним учасником інше господарське товариство, що складається з однієї особи.

Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у статті 4 цього Закону, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.

Зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткові внески учасників не впливають на розмір їх частки у статутному фонді, вказаної в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено установчими документами.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 625 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю.

До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести не менше 30 відсотків вказаного в установчих документах вкладу, що підтверджується документами, виданими банківською установою.

Учасник зобов'язаний повністю внести свій вклад не пізніше року після реєстрації товариства. У разі невиконання цього зобов'язання у визначений строк учасник, якщо інше не передбачено установчими документами, сплачує за час прострочки 10 відсотків річних з недовнесеної суми.

Учаснику товариства з обмеженою відповідальністю, який повністю вніс вклад, видається свідоцтво товариства.

Учасник товариства з обмеженою відповідальністю може за згодою решти учасників уступити свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам цього ж товариства, а якщо інше не передбачено установчими документами, то і третім особам. Учасники товариства користуються переважним правом придбання частки (її частини) учасника, який її відступив, пропорційно їх часткам у статутному фонді товариства або в іншому погодженому між ними розмірі.

Передача частки (її частини) третім особам можлива тільки після повного внесення вкладу учасником, який її відступає. При передачі частки (її частини) третій особі відбувається одночасний перехід до неї всіх прав та обов'язків, що належали учаснику, який відступив її повністю або частково.

Частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю після повного внесення ним вкладу може бути придбана самим товариством. У цьому разі воно зобов'язане передати її іншим учасникам або третім особам у строк, що не перевищує одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму у вищому органі провадяться без урахування частки, придбаної товариством.

При виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернений повністю або частково в натуральній формі.

Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка

прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

При реорганізації юридичної особи, учасника товариства, або у зв'язку із смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкодавцю) мають переважне право вступу до цього товариства.

При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавець), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного фонду товариства підлягає зменшенню.

Рішення товариства з обмеженою відповідальністю про зменшення його статутного фонду набирає чинності не раніш як через 3 місяці після державної реєстрації і публікації про це у встановленому порядку.

Звернення стягнення на частку учасника у товаристві з обмеженою відповідальністю по його власних зобов'язаннях не допускається.

При недостатності майна учасника для покриття його боргів кредитори вправі вимагати виділення частки учасника-боржника у порядку, передбаченому статтею 55 цього Закону.

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Представники учасників можуть бути постійними або призначеними на певний строк. Учасник вправі в будь-який час замінити свого представника у зборах учасників, сповістивши про це інших учасників.

Учасник товариства з обмеженою відповідальністю вправі передати свої повноваження на зборах іншому учаснику або представникові іншого учасника товариства.

Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному фонді.

Збори учасників товариства обирають голову товариства.

До компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю

крім питань, зазначених у статті 41 Закону України “Про господарські товариства”:

визначення основних напрямів діяльності акціонерного товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання;

внесення змін до статуту товариства;

обрання та відкликання членів виконавчого органу та ревізійної комісії;

затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, визначення порядку покриття збитків;

створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень;

винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб товариства;

затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства;

визначення умов оплати праці посадових осіб акціонерного товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв;

затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства;

прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.

до компетенції належить:

а) встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками

додаткових вкладів;

б) вирішення питання про придбання товариством частки

учасника;

в) виключення учасника з товариства.

З питань, зазначених у пунктах :

визначення основних напрямів діяльності акціонерного товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання;

внесення змін до статуту товариства;

також при вирішенні питання про виключення учасника з товариства необхідна одностайність у вищому органі.

З решти питань рішення приймається простою більшістю голосів.

Збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів, а з питань, які потребують одностайності, - всі учасники.

Брати участь у зборах з правом дорадчого голосу можуть члени виконавчих органів, які не є учасниками товариства. Учасники зборів, які беруть участь у зборах, реєструються з зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник. Цей перелік підписується головою та секретарем зборів.

Будь-хто з учасників товариства з обмеженою відповідальністю вправі вимагати розгляду питання на зборах учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніш як за 25 днів до початку зборів.

У випадках, передбачених установчими документами або затвердженими товариством правилами процедури, допускається прийняття рішення методом опитування. У цьому разі проект рішення або питання для голосування надсилається учасникам, які повинні у письмовій формі сповістити щодо нього свою думку. Протягом 10 днів з моменту одержання повідомлення від останнього учасника голосування всі вони повинні бути проінформовані головою про прийняте рішення. Рішення методом опитування вважається прийнятим при відсутності заперечень хоча б одного з учасників.

Голова зборів товариства організує ведення протоколу. Книга протоколів має бути в будь-який час надана учасникам товариства. На їх вимогу повинні видаватися засвідчені витяги з книги протоколів.

Збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю скликаються не рідше двох разів на рік, якщо інше не передбачено установчими документами.

Позачергові збори учасників скликаються головою товариства при наявності обставин, зазначених в установчих документах, у разі неплатоспроможності товариства, а також у будь-якому іншому випадку, якщо цього потребують інтереси товариства в цілому, зокрема, якщо виникає загроза значного скорочення статутного фонду.

Збори учасників товариства повинні скликатися також на вимогу виконавчого органу. Учасники товариства, що володіють у сукупності більш як 20 відсотками голосів, мають право вимагати скликання позачергових зборів учасників у будь-який час і з будь-якого приводу, що стосується діяльності товариства. Якщо протягом 25 днів голова товариства не виконав зазначеної вимоги, вони вправі самі скликати збори учасників. Про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються передбаченим статутом способом з зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів. Будь-хто з учасників товариства вправі вимагати розгляду питання на зборах учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніш як за 25 днів до початку зборів. Не пізніш як за 7 днів до скликання загальних зборів учасникам товариства повинна бути надана можливість ознайомитися з документами, внесеними до порядку денного зборів. З питань, не включених до порядку денного, рішення можуть прийматися тільки за згодою всіх учасників, присутніх на зборах.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства.

Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції зборів учасників. Збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора).

Дирекція (директор) підзвітна зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства.

Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами. Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом. Генеральний директор (директор) не може бути одночасно головою зборів учасників товариства.

Контроль за діяльністю дирекції (директора) товариства з обмеженою відповідальністю здійснюється ревізійною комісією, що утворюється зборами учасників товариства з їх числа, в кількості, передбаченій установчими документами, але не менше 3 осіб. Члени дирекції (директор) не можуть бути членами ревізійної комісії.

Перевірка діяльності дирекції (директора) товариства проводиться ревізійною комісією за дорученням зборів, з власної ініціативи або на вимогу учасників товариства. Ревізійна комісія вправі вимагати від посадових осіб товариства подання їй усіх необхідних матеріалів, бухгалтерських чи інших документів та особистих пояснень.

Ревізійна комісія доповідає результати проведених нею перевірок вищому органу товариства. Ревізійна комісія складає висновок по річних звітах та балансах. Без висновку ревізійної комісії збори учасників товариства не мають права затверджувати баланс товариства.

Ревізійна комісія має право ставити питання про скликання позачергових зборів учасників, якщо виникла загроза суттєвим інтересам товариства або виявлено зловживання посадовими особами товариства.

Учасника товариства з обмеженою відповідальністю, який систематично не виконує або неналежним чином виконує обов'язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства на основі одностайно прийнятого рішення зборів учасників товариства. При цьому цей учасник (його представник) у голосуванні участі не бере.

Виключення учасника з товариства призводить до наслідків, передбачених статтями 54 і 55 Закону України “Про господарські товариства”.

Товариство З Додатковою Відповідальністю

Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника.

Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.

До товариства з додатковою відповідальністю застосовуються норми статей 4, 11, 52-64 Закону “ Про господарські товариства” тобто які застосовуються до товариств з обмеженою відповідальністю з урахуванням особливостей, передбачених законом щодо товариств з додатковою відповідальністю.

Повне товариство

Повним визнається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Повне товариство створюється і діє на підставі установчого договору. Установчі документи товариства у випадках, передбачених чинним законодавством, погоджуються з Антимонопольним комітетом України.

Установчий договір про повне товариство, крім того повинен визначати розмір частки кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення вкладів, форму їх участі у справах товариства.

Ведення справ повного товариства здійснюється за загальною згодою всіх часників.

Ведення справ товариства може здійснюватися або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства. В останньому випадку обсяг повноважень учасників визначається дорученням, яке повинно бути підписано рештою учасників товариства.

Якщо в установчому договорі визначаються декілька часників, які наділяються повноваженнями на ведення справ товариства, то передбачається, що кожен з них може діяти від імені товариства самостійно. В установчому договорі може бути відзначено, що такі учасники мають право вчиняти відповідні дії лише спільно.

Учасники, яким було доручено ведення справ повного товариства, зобов'язані надавати решті учасників на їх вимогу повну інформацію про дії, що виконуються від імені та в інтересах товариства.

Повноваження учасника на ведення справ товариства припиняються повністю або частково з припиненням діяльності самого товариства у зв'язку з відмовою учасника від доручення чи скасуванням доручення на вимогу хоча б одного з решти учасників.

Учасник, який діяв у спільних інтересах, не маючи повноважень, у випадках, коли його дії не будуть схвалені рештою учасників, вправі ставити вимогу до товариства відшкодувати витрати за умови, якщо доведено, що внаслідок його дій товариство зберегло чи відповідно надбало майно, яке перебільшує за вартістю

понесені товариством витрати.

Передача учасником повного товариства своєї частки (її частини) іншим учасникам цього товариства або третім особам може бути здійснена лише за згодою всіх учасників.З передачею частки (її частини) третій особі здійснюється одночасно перехід усієї сукупності прав та обов'язків, що належали учаснику, який вибув з повного товариства або відступив частину своєї частки.

При реорганізації юридичної особи, учасника повного товариства, або смерті громадянина, учасника повного товариства, правонаступник (спадкоємець) має переважне право вступу до товариства за згодою решти учасників. Правонаступник (спадкоємець) несе відповідальність за борги учасника, що виникли за час діяльності товариства, перед повним товариством, а також за борги товариства перед третіми особами.

У разі відмови правонаступника (спадкоємця) від вступу до повного товариства або відмови товариства у прийнятті правонаступника (спадкоємця) йому виплачують вартість частки, що належить реорганізованій юридичній особі (спадкоємцю), розмір якої визначається на день реорганізації (смерті) учасника. В цих випадках відповідно зменшується розмір майна товариства, вказаний в установчому договорі.

Учасники повного товариства не вправі від свого імені та в своїх інтересах здійснювати угоди, однорідні з цілями діяльності товариства, а також брати участь у будь-яких товариствах (крім акціонерних товариств), які мають однорідну з повним товариством мету діяльності.

У разі порушення правил, встановлених цією статтею, учасники повного товариства зобов'язані компенсувати збитки, заподіяні товариству цими діями.

Учасника повного товариства, який систематично не виконує чи неналежним чином виконує обов'язки або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства в порядку, передбаченому установчими документами.

Учасник повного товариства, що було створено на невизначений строк, може в будь-який час вийти з товариства, попередивши про це не пізніш як за 3 місяці.

Вихід із товариства, що було створено на визначений строк, допускається лише при наявності поважних причин та за умови, що попередження про це надійшло не пізніш як за 6 місяців. Якщо при виході учасника з повного товариства це товариство

зберігається, то учаснику виплачується вартість його внеску відповідно до балансу, складеного на день виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частина прибутку, одержаного товариством у даному році. Майно, передане учасникам товариства тільки для користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

Звернення стягнення на частку учасника в повному товаристві за його власними зобов'язаннями не допускається. При недостатності майна учасника для покриття боргів за зобов'язаннями кредитори можуть вимагати у встановленому порядку ліквідації товариства або виділення частки учасника-боржника.

Решта учасників вправі з метою збереження товариства виділити частку учасника-боржника в грошовій або натуральній формі відповідно до балансу, складеного на день вибуття такого учасника з товариства.

Якщо при ліквідації повного товариства виявиться, що наявного майна не вистачає для сплати всіх боргів, за товариство у недостатній частині несуть солідарну відповідальність його учасники усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства України може бути звернено стягнення. Учасник товариства відповідає за борги товариства незалежно від того, виникли вони після чи до його вступу до товариства.

Учасник, який сплатить повністю борги товариства, вправі звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до решти учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїй частці у майні товариства.

Командитне товариство

Командитним товариством визнається товариство, яке включає поряд з одним або більшістю учасників, які несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, також одного або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників).

Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства.

Установчий договір про командитне товариство, крім загальних умов до господарських товариств, передбачених статтею 4 Закону України “ Про господарські товариства”, повинен включати розмір часток кожного з учасників з повною відповідальністю, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів, форму їх участі у справах товариства.

В установчому договорі стосовно вкладників вказуються тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства, а також розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.

Щодо командитного товариства застосовуються норми статей 67-74 з урахуванням особливостей командитних товариств, передбачених Закону України “ Про господарські товариства”.

Вкладник може вступити до командитного товариства шляхом внесення грошових або матеріальних вкладів.

Вкладники командитного товариства мають право:

діяти від імені командитного товариства тільки у разі наявності доручення і згідно з ним;

вимагати першочергового повернення вкладу (ніж учасникам з повною відповідальністю) у разі ліквідації товариства;

вимагати подання їм річних звітів і балансів, а також забезпечення можливості перевірки правильності їх складення.

Вкладники командитного товариства повинні вносити вклади і додаткові внески у розмірі, способами і у порядку, передбаченими установчим договором.

Сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати 50 відсотків майна товариства, зазначеного в установчому договорі.

На момент реєстрації командитного товариства кожний з вкладників повинен внести не менше 25 відсотків свого внеску.

Управління справами командитного товариства здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю.

У командитному товаристві, де є тільки один учасник з повною відповідальністю, управління справами здійснюється цим учасником самостійно.

Вкладники не вправі перешкоджати діям учасників з повною відповідальністю по управлінню справами командитного товариства.

Якщо вкладник командитного товариства укладає угоду від імені і в інтересах товариства без відповідних повноважень, то у разі схвалення його дій командитним товариством він разом з учасниками з повною відповідальністю відповідає за угодою перед кредиторами усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства може бути звернено стягнення. Якщо схвалення не буде одержано, вкладник відповідає перед

третьою особою самостійно усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства може бути звернено стягнення.

Вкладник командитного товариства відповідає за борги товариства, які виникли до його вступу у товариство, перед третіми особами в тому ж порядку, як і інші вкладники.

Командитне товариство, крім підстав, загальних підстав щодо господарських товариств, припиняється також у разі вибуття всіх учасників з повною відповідальністю. При вибутті усіх вкладників учасники з повною відповідальністю вправі замість ліквідації товариства перетворити його в повне товариство. У цьому випадку, як і у випадку ліквідації товариства, необхідно внести відповідні зміни до установчого договору і державного реєстру.

Наявні у командитного товариства грошові кошти, включаючи і виручку від продажу його майна при ліквідації, після розрахунків по оплаті праці найманих працівників товариства і виконання обов'язків перед банками, бюджетом, іншими кредиторами у першу чергу розподіляються між вкладниками для повернення їм їх вкладів, а потім між учасниками з повною відповідальністю у порядку і на умовах, передбачених цим Законом та установчим договором. У разі недостатності коштів товариства для повного повернення вкладникам їх вкладів наявні кошти розподіляються між вкладниками відповідно до їх долі у майні товариства.

Відмінність та специфіка деяких товариств

З метою реформувати управління державним сектором економіки, підвищити відповідальність державних підприємств за результати економічної діяльності та підготувати їх до приватизації було проведено корпоратизацією. Корпоратизацією є перетворення державних підприємств, закритих акціонерних товариств, більш як 75 відсотків статутного фонду яких перебуває у державній власності, а також виробничих і науково-виробничих об'єднань, правовий статус яких раніше не був приведений у відповідність з чинним законодавством (далі - підприємства), у відкриті акціонерні товариства.

Корпоратизації підлягають підприємства, балансова вартість основних фондів за станом на 1 січня 1993 року становила не менш як 20 млн. карбованців.

Дія цього Указу не поширюється на підприємства, які не підлягають приватизації відповідно до законадавства, по яких прийняте рішення про приватизацію, а також на природні монополії та підприємства, які підлягають під дію Декрету Кабінету Міністрів України від 17 травня 1993 року N 51 "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" та Декрету Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року N 57 "Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їхніх стуктурних підрозділів, зданих в оренду". Засновниками відкритих акціонерних товариств, що створюються відповідно до цього Указу на базі загальнодержавної власності, з боку держави є міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади, уповноважені управляти цим майном. Персональний склад спостережної ради відкритого акціонерного товариства, до якого входять його представники, представники засновника, банківської установи, що обслуговує товариство, трудового колективу та органу приватизації, затверджують Міністерство економіки України, Міністерство

фінансів України та Фонд державного майна України. До складу спостережної ради товариства можуть входити представники інших органів і організацій. Повноваження спостережної ради відкритого акціонерного товариства визначаються Положенням про

спостережну раду. Обов'язки голови правління акціонерного товариства покладаються засновниками відкритого акціонерного товариства на керівника підприємства, що корпоратизується. За поданням голови правління спостережна рада затверджує персональний склад правління акціонерного товариства з числа посадових осіб підприємства, що корпоратизується Засновники відкритих акціонерних товариств після прийняття рішення про їх приватизацію передають акції цих товариств державним органам приватизації в порядку, визначеному Міністерством фінансів України та Фондом державного майна України.

Під час приватизації підприємств, корпоратизованих з додержанням графіків, передбачених статтею 7 цього Указу, директори, їх заступники, головні спеціалісти, керівники стуктурних підрозділів мають право на додаткове придбання

акцій товариства за їх номінальною вартістю з відстрочкою оплати на один рік на загальну суму до 5 відсотків статутного фонду товариства після придбання акцій працівниками підприємства на пільгових умовах. Відстрочення оплати надається за умови внесення не менш як 30 відсотків вартості придбаних акцій.

Відповідальність за проведення корпоратизації покладається на керівників міністерств та інших підвідомчих Кабінету Міністрів України органів державної виконавчої влади.

Інвестиційний фонд

Інвестиційний фонд - це юридична особа, заснована у формі закритого акціонерного товариства з урахуванням вимог, встановлених “ПОЛОЖЕННЯ про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії”, що здійснює виключну діяльність у галузі спільного інвестування.

Інвестиційні фонди поділяються на відкриті та закриті. Відкриті фонди створюються на невизначений строк і здійснюють викуп своїх інвестиційних сертифікатів у строки, встановлені інвестиційною декларацією інвестиційного фонду.

Закриті фонди створюються на визначений строк і здійснюють розрахунки щодо інвестиційних сертифікатів після закінчення строку діяльності інвестиційного фонду.

Засновниками інвестиційного фонду є юридичні та фізичні особи. Не можуть бути засновниками інвестиційного фонду юридичні особи, частка державного майна у статутному фонді яких перевищує 25 відсотків. Законодавством може бути передбачено й інші обмеження щодо участі юридичних і фізичних осіб у створенні інвестиційних фондів.

Засновники несуть відповідальність перед учасниками інвестиційного фонду в межах вартості належних їм акцій статутного фонду. Акції зберігаються у депозитарія(депозитарій інвестиційного фонду - юридична особа, яка здійснює відповідальне зберігання активів, обслуговування операцій з активами інвестиційного фонду та облік руху активів на підставі депозитного договору) і не можуть пропонуватися на продаж.

Для створення інвестиційного фонду його засновники укладають установчий договір, затверджують статут і проводять реєстрацію інвестиційного фонду у порядку, встановленому для реєстрації акціонерних товариств.

Установчий договір визначає порядок здійснення засновниками спільної діяльності, пов'язаної із створенням інвестиційного фонду, відповідальність перед учасниками і перед третіми особами.

У статуті інвестиційного фонду зазначаються загальні відомості, а також статут інвестиційного фонду повинен містити вимогу щодо заборони створення будь-яких спеціальних і резервних фондів, а також може містити положення про повний розподіл його прибутків між засновниками й учасниками в порядку, встановленому інвестиційною декларацією.

До статуту може бути включено й інші положення, що не суперечать чинному законодавству.

Статутний фонд інвестиційного фонду повинен становити не менше 2 тисяч мінімальних зарплат, встановлених на момент його реєстрації, і бути сформованим за рахунок внесків засновників у вигляді коштів, цінних паперів, визнаних такими Законом України "Про цінні папери і фондову біржу" , і нерухомого майна.

Частка нерухомого майна у статутному фонді не повинна перевищувати 25 відсотків.

Учасниками інвестиційного фонду є фізичні та юридичні особи, які придбали інвестиційні сертифікати цього фонду. Учаснику інвестиційного фонду може видаватися сертифікат на сумарну вартість інвестиційних сертифікатів.

Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними і на пред'явника.

Номінальна вартість одного інвестиційного сертифікату повинна дорівнювати номінальній вартості однієї акції, що належить засновникам.

Для випуску інвестиційних сертифікатів укладається договір з інвестиційним керуючим, аудитором або аудиторською фірмою, а також депозитний договір з депозитарієм, проводиться реєстрація випуску інвестиційних сертифікатів, публікуються інвестиційна декларація та інформація про випуск інвестиційних сертифікатів інвестиційного фонду.

Вищим органом управління інвестиційного фонду є загальні збори засновників. до виключної компетенції яких належить:

внесення змін і доповнень до установчого договору та статуту інвестиційного фонду;

затвердження інвестиційної декларації, умов депозитного договору, договору з інвестиційним керуючим, договору з аудитором або аудиторською фірмою і внесення в установленому порядку змін та доповнень до цих документів;

прийняття рішення та затвердження інформації про випуск інвестиційних сертифікатів;

затвердження результатів річної діяльності інвестиційного фонду після проведення аудиторської перевірки;

затвердження порядку розрахунку дивідендів;

прийняття рішень про створення, реорганізацію або ліквідацію філій, регіональних представництв інвестиційного фонду та затвердження положень про них; прийняття рішень про ліквідацію фонду, створення ліквідаційної комісії і затвердження ліквідаційного балансу;

обрання й відкликання членів спостережної ради.

Загальні збори засновників скликаються не рідше одного разу на рік, а також на вимогу депозитарію, спостережної ради, інвестиційного керуючого або учасників інвестиційного фонду, що є власниками не менш як 10 відсотків випущених інвестиційних сертифікатів.

З метою контролю за діяльністю інвестиційного керуючого та захисту інтересів учасників створюється спостережна рада, не менш як 60 відсотків членів якої повинні бути неафілійованими особами (неафілійована особа інвестиційного фонду чи інвестиційної компанії - інвестиційний керуючий, засновники, а також учасники, кожен з яких володіє не менш як 25 відсотками інвестиційних сертифікатів).

Членами спостережної ради можуть обиратися також особи, які не є учасниками інвестиційного фонду.

Рішення спостережної ради приймаються двома третинами голосів від загальної кількості її членів. Члени спостережної ради мають право бути присутніми на загальних зборах засновників, отримувати довідки про діяльність інвестиційного фонду та про умови виконання депозитарієм депозитного договору. Внесення змін і доповнень до інвестиційної декларації та договору з інвестиційним керуючим повинно бути погоджено із спостережною радою.

Загальні збори засновників зобов'язані відкликати або переобрати члена спостережної ради у разі, коли письмову вимогу про це подали учасники, які є власниками не менш як одного відсотка інвестиційних сертифікатів.

Член спостережної ради інвестиційного фонду не може одночасно бути членом спостережної ради іншого інвестиційного фонду.

Інвестиційний керуючий здійснює управління активами інвестиційного фонду від імені інвестиційного фонду без доручення та готує проекти інформаційних повідомлень про випуск інвестиційних сертифікатів. Інвестиційний керуючий не може бути депозитарієм інвестиційного фонду.

Депозитарій інвестиційного фонду може здійснювати обслуговування операцій з цінними паперами шляхом бухгалтерських записів за допомогою комп'ютерної техніки. Письмовий документ, створений на підставі запису в комп'ютері, повинен включати найменування депозитарію, підпис уповноваженої особи депозитарію, реквізити, яким має відповідати інвестиційний сертифікат.

Інвестиційний фонд не має права:

випускати облігації та векселі;

мати в своїх активах більш як 10 відсотків цінних паперів одного емітента, крім випадку, передбаченого абзацом сьомим пункту 23 цього Положення, та інвестувати понад 5 відсотків своїх активів у цінні папери одного емітента, крім інвестування в облігації внутрішніх державних позик, казначейські зобов'язання держави та інші цінні папери, одержання доходів за якими гарантовано Урядом України;

тримати в цінних паперах менш як 70 відсотків активів інвестиційного фонду;

купувати інвестиційні сертифікати іншого інвестиційного фонду чи інвестиційної компанії;

займатися представницькою діяльністю з приватизаційними паперами;

брати банківський кредит, крім випадків використання цього кредиту для викупу відкритим фондом своїх інвестиційних сертифікатів;

здійснювати інвестиції в цінні папери, емітентом яких нєафілійована особа інвестиційного фонду;

видавати майнові гарантії, забезпечені майном фонду, для третіх осіб, укладати договори застави;

придбавати цінні папери повних та командитних товариств.

Інвестиційна Компанія

Інвестиційною компанією визнається торговець цінними паперами, який, окрім провадження інших видів діяльності, може залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення.

Інвестиційна компанія створюється у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю в порядку, встановленому для цих товариств, та здійснює діяльність щодо спільного інвестування згідно з цим Положенням. Статутний фонд інвестиційної компанії, яка здійснює спільні інвестиції, формується в порядку, встановленому Законом України "Про господарські товариства", і повинен становити не менш як 50 тисяч мінімальних зарплат, визначених на момент реєстрації інвестиційної компанії.

Інвестиційна компанія для здійснення діяльності щодо спільного інвестування зобов'язана заснувати взаємний фонд, провести реєстрацію випуску інвестиційних сертифікатів, опублікувати інвестиційну декларацію та інформацію про випуск нею інвестиційних сертифікатів. Інвестиційна компанія одержує інвестиційні сертифікати в розмірі, що відповідає вартості майна, переданого нею у взаємний

фонд. Інвестиційні сертифікати засновників зберігаються у депозитарія і не можуть пропонуватися на продаж.

Взаємний фонд є філією інвестиційної компанії, що утворюється за рішенням її вищого органу. Цей орган затверджує також Положення та інвестиційну декларацію взаємного фонду.Рішення про створення взаємного фонду вважається прийнятим,

якщо за нього проголосувало не менш 3/4 присутніх акціонерів (учасників), які беруть участь у голосуванні на загальних зборах інвестиційної компанії.

Взаємний фонд має окремі баланс та поточний рахунок і підлягає державній реєстрації в порядку, передбаченому для реєстрації філій суб'єктів підприємницької діяльності. На баланс взаємного фонду інвестиційна компанія може передавати майно у вигляді цінних паперів та об'єктів нерухомості.

Кошти взаємного фонду не можуть використовуватися для покриття збитків інвестиційної компанії. На майно взаємного фонду не може бути звернено стягнення за зобов'язаннями інвестиційної компанії, не пов'язаними з діяльністю взаємного фонду.

Інвестиційна компанія одержує прибутки від діяльності, пов'язаної із спільним інвестуванням, пропорційно вартості майна, переданого нею у взаємний фонд, якщо інше не передбачено інвестиційною декларацією.

Інвестиційна компанія може засновувати відкриті та закриті взаємні фонди, які здійснюють діяльність щодо спільного інвестування в порядку, встановленому цим Положенням для інвестиційних фондів.

Інформацію про діяльність взаємного фонду інвестиційна компанія зобов'язана подавати загальним зборам акціонерів (учасників) не рідше ніж раз на рік.

Фонд припиняє свою діяльність відповідно до чинного законодавства з урахуванням вимог, передбачених цим Положенням. Закриті фонди, які обслуговують власників приватизаційних паперів, можуть бути ліквідовані до закінчення терміну використання приватизаційних паперів лише за рішенням арбітражного суду.

У разі банкрутства інвестиційної компанії стягнення на майно взаємного фонду може бути накладено тільки після розрахунків з усіма учасниками взаємного фонду, крім засновників.

Ліквідаційна комісія публікує в друкованих засобах масової інформації за місцезнаходженням фонду інформацію про його ліквідацію, порядок і термін заявлення кредиторами претензій. Комісія повинна опублікувати першу інформацію через тиждень після свого створення і повторити її протягом двох місяців не менш як

двічі.

Майно фонду реалізується виключно на аукціоні. Виручка від продажу спрямовується на задоволення вимог кредиторів. Кошти, які залишаються після цього, розподіляються між учасниками пропорційно кількості інвестиційних сертифікатів. У разі, коли вартість майна в розрахунку на один інвестиційний сертифікат нижча за його номінальну вартість, різниця учасникам покривається за рахунок коштів засновників.

Фонд вважається ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру.

Фонди закритого типу припиняють свою діяльність після закінчення заявленого терміну. За рішенням засновників закритого фонду його може бути перетворено у відкритий фонд.

Про Довірчі Товариства

Довірче товариство - товариство з додатковою відповідальністю, яке здійснює представницьку діяльність відповідно до договору, укладеного з довірителями майна щодо реалізації їх прав власників. Майном довірителя є грошові кошти, цінні папери та документи, які засвідчують право власності довірителя.

Довіритель майна - юридична особа або громадянин, які передають довірчому товариству повноваження власника належного майна відповідно до умов укладеного між ними договору.

Довірче товариство має розрахунковий рахунок, який відкривається комерційним банком, що обслуговує здійснення довірчих операцій і забезпечує відповідальне зберігання власних коштів довірчого товариства та майна довірителів.

Довірчі операції - послуги, які довірче товариство надає довірителям майна.

Правила створення, діяльності, а також права та обов'язки учасників і засновників довірчого товариства визначаються Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, встановлених Декретом Кабінету Міністрів України “Про Довірчі Товариства”.

Установчий договір має передбачати домовленість про відповідальність щодо обов'язків перед комерційним банком та довірителями майна, про право довірених осіб на підпис чеків, проведення інших операцій або отримання документів, що знаходяться на відповідальному зберіганні в комерційному банку.

Статутний фонд довірчого товариства повинен становити не менше 1 млн. укр. крб. і формується виключно за рахунок грошових коштів та цінних паперів учасників. До моменту реєстрації довірчого товариства кожен з його засновників зобов'язаний внести на тим часовий рахунок не менш як 50 відсотків від вказаного в установчих документах розміру його вкладу до статутного фонду, що повинно підтверджуватись документами, виданими комерційним банком. Фінансовий стан засновників (крім фізичних осіб) довірчих товариств що до їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду повинен бути перевірений аудитором (аудиторською фірмою).

У тримісячний термін після реєстрації довірчого товариства кожен засновник зобов'язаний повністю внести свій вклад. Якщо засновники довірчого товариства не внесли свого вкладу до статутного фонду, комерційний банк припиняє ведення рахунків цього товариства.

Учасники довірчого товариства відповідають за його зобов'язаннями своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум додатково належним їм майном у п'ятикратному розмірі до внеску кожного учасника.

Відносини між довірчими товариствами і комерційним банком визначаються договором, який повинен відповідати типовому договору, що затверджується Фондом державного майна України та Національним банком України.

Довірчі операції від імені довірчого товариства здійснюють його учасники - довірені особи.

Дії довірених осіб мають бути спрямовані виключно на реалізацію інтересів власників за умовами укладеного між ними договору.

Довірені особи особисто виконують свої обов'язки перед довірителями майна. Установчим договором може бути передбачена передача повноважень довіреної особи іншому учаснику, а також іншій особі за довіреністю на строк, що не перевищує одного року.

Якщо учасником довірчого товариства виступає юридична особа, то довірчі операції від її імені здійснює представник, уповноважений цією юридичною особою.

Вартість майна, яке довірена особа бере на обслуговування у довірителів майна, не повинна сумарно перевищувати частки довіреної особи в статутному фонді довірчого товариства та відповідно її особистої додаткової відповідальності.

Довірче товариство здійснює такі довірчі операції:

для громадян - збереження та представницькі послуги для обслуговування майна довірителів;

для юридичних осіб - розпорядження майном, агентські послуги, ведення рахунків для власників їх цінних паперів та управління голосуючими акціями, переданими довірчому товариству шляхом участі в загальних зборах акціонерного товариства;

Довірчі товариства отримують за умовами укладеного договору право на участь в управлінні акціонерним товариством від імені його акціонерів або державних органів приватизації, які володіють акціями товариств, створених шляхом перетворення державних підприємств у акціонерні товариства.

Довірче товариство може здійснювати операції, пов'язані з розміщенням приватизаційних паперів, в тому числі для товариств покупців. Ця діяльність здійснюється після подання до комерційного банку дозволу /ліцензії/ Фонду державного майна України на право здійснення представницької діяльності з приватизаційними паперами.

Джерелом прибутків довірчого товариства є плата, яку отримують довірені особи за здійснення довірчих операцій. Розмір плати, якщо інше не передбачено законодавством, встановлюється в договорі між довірителями майна та довіреною особою.

Облік результатів діяльності довірчого товариства щодо ведення довірчих операцій здійснюється на спеціальних довірчих рахунках.

Всі операції, що провадяться за рахунок коштів, переданих довірителям майна, виконуються після підписання платіжних документів всіма довіреними особами довірчого товариства і ведуться окремо.

Облік і контроль за діяльністю довірчого товариства щодо розміщення приватизаційних паперів здійснюється в порядку, що встановлюється Фондом державного майна України, Національним банком України і Міністерством фінансів України.

Достовірність та повнота річного балансу і звітності довірчих товариств повинна бути підтверджена аудитором (аудиторською фірмою).

З метою ефективного проведення приватизації було прийнято положення “Про порядок перетворення суб'єктів підприємницької діяльності із змішаною формою власності, створених за участю державних підприємств, у господарські товариства згідно якого:

Перетворенню підлягають суб'єкти підприємницької діяльності із змішаною формою власності (надалі - підприємства), організаційно-правовий статус яких не відповідає чинному законодавству про господарські товариства і засновниками та учасниками яких є державні підприємства

Підприємства перетворюються в закриті акціонерні товариства, якщо частка державного майна становить більше 60 відсотків статутного фонду і її вартість перевищує 20 млн.крб. В інших випадках підприємства перетворюються у товариства з обмеженою відповідальністю.

Керівники державних підприємств, що є засновниками або учасниками відповідних підприємств, у 10-денний термін з моменту набуття чинності цього Положення повинні скликати вищий керівний орган підприємства для прийняття рішення про приведення організаційно-правової форми підприємства у відповідність із Законом України "Про господарські товариства" та організації роботи щодо підготовки установчих документів створюваного господарського товариства.

Для організації цієї роботи в 3-денний термін створюється комісія під головуванням керівника підприємства, який несе відповідальність за своєчасність, повноту й достовірність результатів її роботи.

Комісія в 15-денний термін з часу створення повинна:

здійснити оцінку вартості майна підприємства на час перетворення;

визначити вартість часток засновників у майні підприємства (вартість часток засновників визначається пропорційно сумі їх пайових та інших внесків засновників за весь період діяльності підприємства до моменту перетворення);

якщо засновниками підприємства є кілька держав них підприємств, їх частки підсумовуються;

визначити розмір статутного фонду господарського товариства (розмір статутного фонду обчислюється як сума вартості часток державних і недержавних засновників);

підготувати установчі документи господарського товариства.

Голова комісії подає до Фонду державного майна України або його регіональних відділеннь (надалі - органи приватизації) такі документи:

статут діючого підприємства;

свідоцтво про реєстрацію підприємства;

свідоцтво (довідку) про реєстрацію підприємства в органах статистики;

копії документів, що посвідчують здійснення внесків до статутного фонду підприємства;

довідку про наявність філій, представництв, дочірніх підприємств, участь у господарських товариствах, об'єднаннях;

бухгалтерський звіт за останній період діяльності підприємства;

акт оцінки вартості майна;

проекти установчих документів господарського товариства (статут, установчий договір);

відомість розрахунку розмірів часток державних та інших засновників (див.додаток).

У разі відмови недержавних засновників взяти участь у перетворенні підприємства в господарське товариство їм сплачується вартість належної їм частки. У цьому випадку розмір статутного фонду господарського товариства зменшується на вартість сплачених або повернених у натуральній формі часток.

Орган приватизації в 10-денний термін розглядає подані документи, затверджує акт оцінки вартості майна, приймає разом з іншими засновниками рішення про участь у створенні господарського товариства, призначає представника в органи управління господарського товариства.

Повноваження власника стосовно державної частки (паїв, акцій) здійснює орган приватизації.

Продаж часток (паїв, акцій), що належать державі в майні господарських товариств, здійснюється органами приватизації згідно з чинним законодавством.

Встановити, що засновниками господарських товариств, з боку держави, є Фонд державного майна України та його регіональні відділення.

Регіональні відділення виступають засновниками господарських товариств, у яких державна частка майна не перевищує 20 млн.крб.

Господарські товариства, крім банків, бірж, торгових домів, страхових компаній та підприємств з іноземними інвестиціями, засновниками яких є державні підприємства, повинні внести зміни в установчі документи в частині засновника з боку держави.

Правонаступником цих державних підприємств виступають Фонд державного майна та його регіональні відділення.

Встановити, що при перетворенні суб`єктів підприємницької діяльності із змішаною формою власності органи приватизації разом з іншими засновниками повинні вирішувати питання подальшої участі у діяльності господарських товариств і при необхідності приймати рішення щодо виходу їз складу засновників господарського товариства.

Після перетворення суб'єктів підприємницької діяльності із змішаною формою власності та внесення змін в установчі документи господарських товариств, державні підприємства, що були засновниками цих суб'єктів повинні внести зміни в баланс згідно з наказом органу приватизації.

Висновок.

Наведена класифікація господарських товариств є вичерпною. В даному випадку було б корисно перейняти досвід високорозвинених країн, законодавство і практика яких уже досить давно і вельми успішно вирішує більшість питань, пов'язаних з організацією і функціонуванням підприємств.

Хочеться звернути увагу вітчизняних підприємців на виключну важливість юридично грамотного оформлення установчих документів при створенні нових господарських товариств, адже від того, наскільки точно в них буде виражена воля сторін, залежить стабільність і подальший розвиток як підприємству. Вдосконалення правового регулювання діяльності господарських товариств пов'язане і з врегулюванням діяльності всіх суб'єктів підприємницької діяльності. На цю проблему також слід звернути увагу законодавцям, особливо в частині реєстрації товариств. Можна навести багато прикладів, коли недосконалістю нашого законодавства користуються недобросовісні бізнесмени. Проте вказані проблеми існують не лише в Україні.

Отже, зважуючи на важливість чіткого юридичного врегулювання діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, вважаю за необхідне, з врахуванням вітчизняного і зарубіжного досвіду, створити такі закони, які з одного боку сприяли б вільному розвиткові економічних відносин, а з іншого — були б перешкодою для недобросовісних бізнесменів та інших любителів легкої наживи.