ЕКОНОМІКА КРАЇН СХІДНОЇ ЄВРОПИ
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКОНОМІКИ
У післявоєнному соціально-економіч-ному розвиткові Східної Європи можна виділити два етапи. Перший (друга половина 40-х - кінець 80-х років) - це етап соціалістичного розвитку, важливими особливостями якого стали панування суспільних форм власності на головні засоби виробництва та планово-адміністративне регулювання економіки. Основою економіки був загальнодержавний план соціального й економічного розвитку, важливі положення якого централізовано доводились до безпосередніх виробників та споживачів. Вартісні форми й методи регулювання економічних відносин стали другорядними, допоміжними, безпосередні виробники мали обмежену самостійність у вирішенні економічних питань.
Практика економічного розвитку східноєвропейських країн показала, що концентрація в руках держави ресурсів та централізоване прийняття економічних рішень може бути достатньо ефективним в умовах наявності екстенсивних факторів росту і необхідності створення основних галузей промисловості -у стислі строки. Проте така система неспроможна забезпечити інтенсивний ріст на основі науково-технічного прогресу й запровадження науково-технічних досягнень безпосередньо у виробництво, що стало особливо проявлятися в 70- 80-ті роки у формі економічного та науково-технічного відставання від країн розвинутої ринкової економіки.
Другий етап соціально-економічного розвитку східноєвропейських країн бере свій початок наприкінці 80-х - початку 90-х років, коли всі країни регіону стали на шлях докорінних соціально-економічних реформ, створення основ ринкової економіки. В окремих країнах регіону і раніше робилися спроби впровадити ринкові регулятори у національні економіки (в Югославії з 50-х років, Угорщині - з 1968 p., Болгарії - 1979 p., Польщі - 1981 р. і т. д.).
Але всі вони не вели до рішучих змін відносин власності. Сучасний же етап характеризується змінами відносин власності на основі роздержавлення та приватизації, розвитком приватного підприємництва, демонополізацією виробництва, створенням основ конкуренції, різким обмеженням державного регулювання цін тощо.

У сучасному світовому господарстві східноєвропейські країни належать до держав із середнім рівнем економічного розвитку. Наприкінці 80-х років національний доход на душу населення у цих країнах приблизно в 2,6 раза перевищував середньосвітовий показник та в дев'ять разів - показник країн, що розвиваються, і приблизно в 2,5 раза був менший від показника країн розвинутої ринкової економіки. Серед східноєвропейських країн за рівнем економічного розвитку та продуктивності праці провідні позиції мають: Словенія, Естонія, Латвія, Чехія, Словаччина, Литва та Хорватія, до менш розвинутих країн регіону належать: Молдова, Румунія, Боснія та Герцеговина, Албанія (табл. 1).
Загальна структура народного господарства дає змогу зарахувати країни Східної Європи до індустріальних (Чехія) та індустріально-аграрних країн, у яких провідні позиції має промисловість поряд із істотною роллю сільського господарства у формуванні національного доходу.
На сучасному етапі на частку промисловості в загальній структурі національного доходу країн регіону припадає в середньому від 45 до 60%, в той час як до Другої світової війни фактично національні економіки цих країн мали аграрний характер.
Структурні зміни в національних економіках країн регіону хоч і поступалися за своїми показниками країнам розвинутої ринкової економіки, проте в цілому в післявоєнний час були позитивними. Поряд із ростом частки промисловості у національному доході зближувалися темпи росту виробництва засобів виробництва (група А) та предметів споживання (група Б). До кінця 80-х років частка групи А в країнах регіону коливалася від 64 (Угорщина) до 72%. (Румунія). Постійно зростала питома вага обробних галузей порівняно з добувними. Був забезпечений розвиток машинобудування як провідної галузі промисловості східноєвропейських країн; на цю галузь припадало 26-33% всього промислового виробництва. Разом із хімічною промисловістю ці галузі почали виробляти до 40% всього промислового виробництва.
Але в умовах економічної кризи, високого рівня енерго- та матеріаломісткості національного доходу, здеформованої цінової політики в окремих країнах на початок 90-х років почали спостерігатися й несприятливі структурні зрушення, в тому числі зростання частки паливно-енергетичних галузей, чорної та кольорової металургії в загальному обсязі виробництва при різкому спаді виробництва в машинобудівній, легкій та харчовій промисловості. Так, у Росії питома вага паливної промисловості зросла в 1992 р. до 13,4% порівняно з 6,9% в 1991 p., чорної металургії відповідно з 4,7% до 9,1% від загального обсягу промислового виробництва.
Країни Східної Європи мають помітні позиції у світовому господарстві. Шляхом мобілізації екстенсивних факторів росту (спорудження нових підприємств, збільшення числа зайнятих у народному господарстві, втягнення додаткових обсягів сировини та матеріалів) східноєвропейські країни зуміли, особливо в 50- 70-ті роки, істотно підвищити свою частку у світових економічних показниках. Так, наприкінці 80-х років на східноєвропейські країни припадало понад 20% світового національного доходу, 21% світової промислової продукції, більш як 13% світової сільськогосподарської продукції та 5% світового товарообороту. Однак в останні роки в результаті різкого спаду темпів економічного зростання та навіть зменшення обсягів суспільного виробництва в цілому ці позиції значно погіршились.
Протягом тривалого часу (особливо в 50- 60-ті роки) східноєвропейські країни впевнено посідали провідні позиції за темпами економічного зростання у світовому господарстві. У 1951- 1983 pp. національний доход у цих країнах зростав на 6,7% за рік, промислове виробництво - на 8,3%. Однак від кінця 70-х років темпи економічного зростання почали різко знижуватися, а в деяких країнах (Польща, Угорщина, Чехо-Словаччина) почали спостерігатися кризові явища в національних економіках. Темпи щорічного зростання суспільного виробництва країн регіону різко впали із 2,9% у 1981- 1985 pp. до 1,8% у 1989 р. Наприкінці 80-х - початку 90-х років усі східноєвропейські країни опинилися в умовах глибокої соціально-економічної кризи. У звіті Економічної комісії ООН для країн Європи спад економіки у країнах Східної Європи названо затяжною депресією, яка щодо тривалості та глибини гостріша, ніж "Велика криза" 1929- 1933 pp. (табл. 2).

Головними причинами різкого зниження темпів економічного зростання, а потім і глибокої економічної кризи у країнах регіону стали неефективність адміністративно-планового розвитку та використання досягнень НТП, нераціональна структура суспільного виробництва, висока енерго-та матеріаломісткість національного виробництва, низька продуктивність праці, вичерпання екстенсивних факторів росту, погіршення зовнішньоекономічних умов (у тому числі умов торгівлі, зростання зовнішньої заборгованості, скорочення та розрив взаємних економічних відносин), а також зміна суспільного ладу, перехід від планової до ринкової моделі розвитку.
Важливою особливістю економічного розвитку регіону є високий рівень інфляції. У 1977- 1984 pp. щорічний рівень інфляції коливався від 5,1% в Чехо-Словаччині до 8,9% у Румунії (в Польщі до 29,4%), та в 1992 р. у країнах Східної Європи він складав 769,4%, у колишніх республіках Радянського Союзу - 1296% (табл. 3).

З одного боку, в сучасних умовах інфляція у східноєвропейських країнах виконує і функцію вирівнювання цін на товари та послуги в результаті наявності глибоких структурних диспропорцій та їх зближення зі світовими цінами і в невеликих обсягах може сприяти пожвавленню економічного зростання. З іншого боку, її високий рівень має явно виражені негативні наслідки, які проявляються у знеціненні економічних стимулів продуктивної праці та національної валюти, отриманні прогресивних структурних, зрушень, зниженні рівня життя населення.
Перехід до ринкової економіки у східноєвропейських країнах супроводжується збільшенням безробіття. Його рівень у більшості країн регіону в першій половині 90-х років перевищував 5%-вий показник, який може бути розглянутий, як прийнятний для економіки, що стабільно розвивається (табл. 4). Приховані форми безробіття, які існували раніше й були засновані на централізовано регульованій штучній зайнятості населення, поступово трансформуються У відкриті форми. Атомізація національних економік країн регіону у сфері відносин власності, процесу виробництва та управління створює об'єктивні передумови виникнення й розвитку ринку праці. Відмовляючись від гарантії зайнятості, проголошуючи принципи свободи зайнятості та незайнятості населення, східноєвропейські країни намагаються пом'якшити безробіття шляхом стримання банкрутств державних підприємств, надання кредитів і субсидій, частковим регулюванням цін, а також розвитком громадських робіт, служб працевлаштування та систем профорієнтації й перекваліфікації, виплат допомоги по безробіттю тощо.

ЗМІСТ НАЦІОНАЛЬНИХ ПРОГРАМ ПЕРЕХОДУ ДО РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ ТА ПРАКТИКА РЕФОРМ У СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇНАХ
Різке погіршення соціально-економічного стану, кризові явища в національних економіках зумовили прихід до влади в країнах регіону суспільних сил, які прагнуть змінити економічну модель розвитку, створити соціально орієнтовану ринкову економіку. На рубежі 80- 90-х років у країнах Східної Європи були прийняті плани та програми ринкової трансформації, які визначили основні напрями, шляхи, методи й етапи перетворень, наприклад: "програма Анте Маркевича" у СФРЮ (1989 p.); "план Бальцеровича" у Польщі (1989 p.); "план Клауса" у ЧехоСловаччині (1990 p.); "план Купи" в Угорщині (1990 p.); "Короткий виклад стратегії переходу до ринкової економіки" в Румунії (1990 p.); "Меморандум про економічну політику Російської Федерації", підготовлений під керівництвом віце-прем'єра Є. Гайдара (1992 p.); "Програми економічних реформ та політики України" (1992 р.) й ін. Незважаючи на істотні розбіжності у визначенні та реалізації економічної політики країнами регіону, для них характерні чимало спільних рис та особливостей, пов'язаних з подібністю завдань і цілей ринкових реформ.
Головним напрямом програм та практики ринкових реформ у східноєвропейських країнах є процес роздержавлення й приватизації. На роздержавленні у формах орендних відносин, підвищенні економічної самостійності підприємств, ролі трудових колективів в управлінні, які не вели до зміни характеру державної власності, робився наголос у 80-ті роки, та у 90-ті роки у більшості країн регіону перевага стала віддаватися приватизації як такій, що веде до встановлення нової системи відносин власності, заснованої на її різноманітності. Така система починає функціонувати поряд із державною і на основі приватної та мішаної форм власності. Відповідно до програм приватизації в Угорщині, Польщі, Чехії та Словаччині в 1995- 1996 pp. у недержавному секторі буде вироблятися 40- 50% національного доходу. Основними формами приватизації є викуп, акціо-нування, безоплатна передача власності із застосуванням чеків, ваучерів, спеціальних приватизаційних рахунків громадян та ін. (табл. 5).
Незважаючи на досить високі темпи приватизації, зокрема в Польщі, Угорщині, Чехії, можна передбачити, що в недалекому майбутньому державний сектор все ще буде мати більш вагомі позиції у національних економіках східноєвропейських країн, ніж у державах розвинутої ринкової економіки.

Важливим напрямком ринкової трансформації економіки країн регіону є подолання монополізму й розвиток конкуренції. На початку 90-х років у Чехо-Словаччині 40% обсягу промислового виробництва вироблялось мінімальною кількістю виробників - від одного до чотирьох. В Угорщині майже 30% продукції обробної промисловості виробляли монополісти, у Польщі ця величина досягала 70% загального обсягу промислової продукції. Рівень монополізації національного виробництва та ринку істотно виріс у нових східноєвропейських країнах як наслідок розпаду СРСР, СФРЮ та ЧССР.
Демонополізація у сфері виробництва, відносин власності та управління сприяє розвиткові конкурентного середовища в країнах регіону. Поряд із цим у них практично зняті обмеження на приватне підприємництво, галузевий перетік капіталу, лібералізовані умови економічної діяльності, створені законодавчі основи боротьби з недобросовісною конкуренцією, починає формуватися система контролю за діяльністю монополістів.
Лібералізація цінової політики у східноєвропейських країнах на рубежі 70- 90-х років протікала у формах "шокової терапії" (Польща, Болгарія, Росія, Україна та ін.) й поступового відпуску цін протягом досить тривалого часу (Угорщина, Югославія), її головними рисами стали: відмова від адміністративного регулювання цін (за винятком невеликої групи товарів та послуг); контроль за зловживанням монополістів у галузі ціноутворення; зближення світових і внутрішніх цін. Глибока деформація як пропозиції (структурні диспропорції; високий рівень монополізації; дефіцит багатьох видів продукції та ін.), так і попиту (значний дефіцит держбюджету; все ще існуюча система дотацій і пільг окремим підприємствам; адміністративний розподіл продукції, виробленої на основі держзамовлення; високе інфляційне очікування споживачів та ін.) стали причинами високих темпів росту оптових і роздрібних цін на початку 90-х років у всіх країнах регіону. За цих умов деякі східноєвропейські країни намагалися посилити прямий та посередній вплив держави на формування цін (Сербія, Україна у 1993 p.).
Кардинально змінюються грошова та фінансово-кредитна політика. З другої половини 80-х років у країнах регіону почала створюватися двоярусна банківська система, яка включала національні (центральні) й комерційні банки. Центральні банки при цьому дедалі більше концентрували свою діяльність на формуванні загальнонаціональної фінансово-кредитної та емісійної політики, регулюванні відсоткової ставки, контролю за діяльністю комерційних банків. Останні безпосередньо займались обслуговуванням юридичних та фізичних осіб. Були створені ринки: фінансові, кредитні, цінних паперів, валютний.
На початку 90-х років в усіх східноєвропейських країнах державний бюджет формувався зі значним дефіцитом. Спроби збалансувати держбюджет у країнах регіону здійснювались за рахунок, з одного боку, скорочення дотацій та субсидій підприємствам, різкого зменшення державних капіталовкладень в економіку, скорочення воєнних витрат, обмеження певних соціальних програм та допомоги іншим країнам, з іншого боку - за рахунок спроб збільшити прибутки держави. Найбільшого успіху у цій сфері досягли Чехія, Угорщина, Польща, де й рівень інфляції був значно нижчий, ніж у інших країнах регіону.
Податкові реформи у країнах регіону були спрямовані як на стимулювання економічної зацікавленості підприємців, незважаючи на форми власності, у розвитку виробництва, так і на зростання доходів державного бюджету та вирішення на цій основі загальнонаціональних завдань. Головними видами податків стають податки на додану вартість, податок на прибуток (доход), акцизний збір. При цьому деякі країни Східної Європи (передусім Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина, Хорватія) здійснюють політику зближення національних податкових систем із системою, що діє з 01.01.1993 р. у ЄС, маючи на увазі уніфікувати їх до моменту свого вступу у цю організацію. Більш диференційованими стають і податки з населення (табл. 6).

Істотно змінюється й соціальна політика у східноєвропейських країнах. Створюється нова система соціального захисту, заснована на свободі економічної діяльності, соціальному партнерстві між громадянином і державою, споживачем та виробником, робітником і роботодавцем. Держава гарантує лише мінімальний рівень соціального захисту й Дедалі частіше на адресній основі (сім'ї з дітьми, інваліди, молодь, пенсіонери, малозабезпечені). Підвищення рівня реального соціального забезпечення вище мінімального здійснюється переважно за рахунок самих громадян. Нарівні із збереженням системи безкоштовної освіти та медичного обслуговування, надання житла, умов для відпочинку значна частина цих послуг надається за рахунок особистих доходів громадян. Такі зміни у соціальній політиці утворюють додаткові стимули для високопродуктивної і якісної праці.
ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ КРАЇН РЕГІОНУ
До Другої світової війни важливою особливістю зовнішньоекономічних відносин країн Центральної та Південно-Східної Європи була орієнтація на провідні капіталістичні держави, на котрі припадало 80% їхньої зовнішньої торгівлі. У загальному обсязі торгівлі Болгарії, Угорщини, Польщі, Румунії та Чехословаччини тодішній Радянський Союз займав біля 1%, а їхня взаємна торгівля становила не більше 15%. Провідні позиції у зовнішньоекономічній діяльності цих країн, окрім Радянського Союзу, мав приватний сектор, держава практикувала в основному економічні заходи управління зовнішньоекономічною діяльністю.
Після Другої світової війни, зокрема в результаті створення 1949 р. Ради Економічної Взаємодопомоги, зовнішньоекономічна політика східноєвропейських країн істотно змінюється, її основою стає стратегія посилення взаємного регіонального співробітництва (питома вага взаємної торгівлі від 1950 р. до кінця 80-х років з невеликим відхиленням дорівнювала майже 60%), розвиток планово-адміністративної моделі співробітництва та координації народногосподарських планів східноєвропейських країн і доведення їхніх обов'язкових показників до безпосередніх виробників. Державна монополія на зовнішньоекономічну діяльність стала основою проведення активної політики протекціонізму в країнах регіону. Координація народногосподарських планів, яка відображала в зовнішньоекономічній сфері панування загальнонародної власності в усіх країнах, плановий розподіл на державному рівні імпортної продукції, особлива система розрахунків на основі перевідних карбованців закривали, по суті, ринок цих країн для виробників інших держав, сприяли їхньому автаркійному розвиткові. Це зрештою спричинило відставання економічного розвитку, знизило конкурентоспроможність національних економік східноєвропейських країн, призвело до зменшення їхньої участі у світовій торгівлі (табл. 7).

Сучасний розвиток зовнішньоекономічних відносин східноєвропейських країн бере початок наприкінці 80-х- початку 90-х років, коли ці країни приступили до корінних ринкових реформ національних економік. Зміна моделі соціально-економічного розвитку, істотне перетворення відносин власності, рішучий поворот до формування ринкових основ народних господарств зумовили кардинальну трансформацію зовнішньоекономічної політики країн регіону. Першою й головною особливістю сучасного етапу розвитку зовнішньоекономічних відносин східноєвропейських держав є відмова від державної монополії на зовнішньоекономічні зв'язки, демонтаж планово-адміністративної, жорстко централізованої системи управління зовнішньоекономічною діяльністю. Це знайшло та знаходить виявлення в:
демонополізації та приватизації зовнішньоекономічних підприємств та організацій;
наданні права зовнішньоекономічної діяльності юридичним та фізичним особам;
стимулюванні утворення комерційних посередницьких зовнішньоекономічних фірм;
відмові від відповідальності держави за операції та їхні наслідки будь-яких учасників зовнішньоекономічної діяльності;
переході до розміщення державних експортних замовлень на конкурентній та добровільній основі.
Демонополізація зовнішньоекономічної діяльності створює принципово нові можливості для виробників у виборі партнерів, форм, заходів і сфер зовнішньоекономічного співробітництва, головним критерієм якого стає економічна ефективність, співвідношення доходів та затрат виробників і споживачів матеріальних благ та послуг.
Другою характерною рисою зовнішньоекономічних відносин країн регіону на сучасному етапі є перехід від планово-адміністративних форм протекціонізму до лібералізації зовнішньоекономічної діяльності.
Основними напрямами даної діяльності країн Східної Європи є:
відмова чи істотне зменшення кількісних обмежень у зовнішній торгівлі та перехід до переважно економічних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

зближення структур і рівнів внутрішніх та світових цін на основі вільного ціноутворення практично на всі види продукції та послуг;
послідовне зниження ставок експортного тарифу й запровадження уніфікованого імпортного тарифу (табл. 8);
перехід до конвертованості національних валют для резидентів і нерезидентів спочатку по поточних, а згодом і по капітальних операціях, встановлення єдиного курсу національної валюти;
підтримка експорту та розширення ринків збуту вітчизняної продукції;
заохочення імпорту капіталу, створення спільних підприємств, участі іноземного капіталу в процесі приватизації (табл. 9).
Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності є важливим напрямом економічної політики східноєвропейських країн у цілому, бо забезпечує поліпшення їхнього платіжного балансу, становища в системі міжнародного поділу праці, сприяє відкритості національних економік, пристосовує їх до умов конкуренції, які діють на світовому ринку. Це безпосередньо стимулює розвиток і впровадження досягнень науково-технічного прогресу в народне господарство. Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності нерозривно пов'язана з відмовою від державної монополії у цій сфері.
Наступна характерна особливість сучасних зовнішньоекономічних відносин східноєвропейських країн полягає у зміні пріоритетів розвитку зовнішньоекономічних зв 'язків, різкому зменшенні ролі й значення взаємної торгівлі та істотному збільшенні зовнішньоторговельного обміну передусім з розвинутими країнами Заходу. На початку 90-х років питома вага взаємної торгівлі у зовнішньоторговельному обігу східноєвропейських країн скоротилась майже з 60% до менш як 20%. Зміна географічної структури зовнішньоекономічних зв'язків східноєвропейських країн зумовлена логікою перетворень, які відбуваються там. В умовах становлення конкурентного ринкового середовища в країнах регіону виробники та споживачі починають безпосередньо визначати товарну та географічну структуру динаміку зовнішньоекономічного обміну, розвиток нових форм зовнішньоекономічної діяльності, виходячи із співвідношення своїх доходів і затрат.

Тенденція диверсифікації зовнішньоекономічних зв'язків підтримується політикою східноєвропейських країн, деякі з них, передусім Польща, Угорщина, Чехія та Словаччина, ставлять перед собою мету вступити до кінця 90-х років в ЄС. Цій же меті сприяє субрегіональне економічне співробітництво на основі дво- та багатосторонніх угод. Розширенню участі східноєвропейських країн у міжнародному поділі праці, посиленню відкритості національних економік сприяє їхній вступ та активна участь у діяльності міжнародних економічних організацій: Міжнародному валютному фонді, Міжнародному банку реконструкції та розвитку, Генеральній угоді по торгівлі та тарифах, Європейському банку реконструкцій та розвитку й ін.
Ринкові реформи у країнах регіону, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, перехід до взаємних розрахунків у вільноконвертованій валюті сприяли зміні товарної структури їхньої зовнішньої торгівлі. Низька конкурентоспроможність продукції країн регіону в умовах відкритості національних економік була головною причиною різкого скорочення частки промислових товарів у взаємній торгівлі. При цьому в умовах скорочення обсягів взаємної торгівлі зросла питома вага сільськогосподарської та хімічної продукції, сировини. Так, частка машин і устаткування у польському експорті в Угорщину знизилася з 53- 55% у 1988- 1989 pp. до менш як 10% у першій половині 1992 p.; за цей час відповідна частка в угорському експорті у Польщу впала з 56- 58% до 27%.
В експорті східноєвропейських країн у розвинуті держави сировина та паливо продовжували посідати значне місце: в 1991 р. в експорті без врахування колишніх СРСР і СФРЮ-34,2%, в експорті колишнього СРСР- 75,6%. Поряд із цим дедалі більшого значення починає набувати готова продукція: 1991 р. в експорті без врахування колишніх СРСР і СФРЮ-65%, в експорті колишнього СРСР- 17%. В імпорті переважала машинобудівна продукція: в 1991 р. майже 44%.
Нових рис набувають зовнішньоекономічні відносини країн регіону в умовах виникнення нових східноєвропейських країн: Білорусі, Росії, України, Хорватії та ін. Припинення існування на початку 90-х років як єдиних держав СРСР, СФРЮ, Чехословаччини, з одного боку, посилює міжнародну державну конкуренцію виробників різних країн, з іншого - ставить нові східноєвропейські країни перед необхідністю погоджувати й координувати зовнішньоекономічну політику. За цих умов формування національної зовнішньоекономічної політики суверенних держав тісно переплітається з інтенсифікацією інтеграції східноєвропейських країн у міжнародний поділ праці.