Контрольна робота на тему:

„Інфляція та антиінфляційна політика”

Вступ

Найефективнішим індикатором «здоров’я» економіки країни є її фінансовий стан. Адже фінансова система не лише забезпечує необхідні взаємозв’язки в економіці, вона є одним з найвпливовіших важелів макроекономічного регулювання, інструментом, за допомогою якого уряди мають змогу регулювати економічний розвиток. Саме тому діяльність виконавчої влади кожної країни спрямована на забезпечення стабільності фінансово-кредитної системи та фінансового стану в цілому. Запорукою цього, серед іншого, має бути стан “керованості” інфляційними процесами. Необхідність у цьому викликана тим, що інфляція не лише призводить до тяжких соціально-економічних наслідків – за умов інфляції втрачається ефективність дії та відбувається деформація інструментів макроекономічного регулювання.

Особливо виразно деформація економічних механізмів проявляється в умовах гіперінфляції. В економічній науці вважається, що інфляція переходить в гіперстадію за умов перевищення швидкості росту цін 50% на місяць. Прикладом того є Німеччина 1920-1923 рр., Австрія 1921-1923 рр., СРСР 1921-1924 рр., Грeція 1943-1944 рр., Латиноамериканські країни 1970-1980 рр. Інфляція в Угорщині після ІІ Світової війни була найвищою з усіх, відомих в історії світової економіки.

Iсторично склалося так, що одна з нових й, у деякому вiдношеннi, найважливiша функцiя уряду полягає в тому, щоб стабiлiзувати економiку, тобто допомагати їй забезпечувати повну зайнятiсть ресурсiв i стабiльний рiвень цiн. Перед вченими – економiстами стоїть завдання глибоко й конкретно вивчати явища i тенденцiї у розвитку свiтової економiки. Одно з перших мiсць посiдає аналiз iнфляцiї та факторiв, що її обумовлюють.

У процесi розвитку сучасної змiшаної економiки ступiнь державного втручання, а у рамках останнього – вибiр адекватної макроекономiчної полiтики, що дозволяє запобiгти зростанню iнфляцiї мають особливе значення.

Макроекономiчна теорiя дає достатньо чiткi рекомендацiї вiдносно умов й наслiдкiв подiбних рiшень.

Жодна з вiдомих нинi ринкових економiчних систем не функцiонує стихiйно. Всi вони являються об’єктами державного регулювання. При цьому напрямок й форми державного втручання змiнюються вiдповiдно до ситуацiї, що склалася у економiчнiй системi.

Манiпулювання податками й розмiрами видаткiв бюджету, контроль за цiнами є одними з головних iнструментiв, за допомогою яких уряд може сприяти подоланню iнфляцiї.

В данiй роботi розглядаються питання, пов’язанi iз стримуванням iнфляцiйних процесiв в економiцi, а саме: питання державного регулювання й контролю за цiнами та антиiнфляцiйного пiдходу до оподаткування.

За своiм змiстом робота роздiлена на такi частини: у першому розділі аналiз зосереджений на механiзмi iнфляцiї та на її наслiдках як у соцiальнiй, так i в економiчнiй сферах; другий розділ плану присвячено розгляду методiв державного регулювання цiн та стримування iнфляцiї за допомогою податкової системи країни; в останньому – третьому розділі дана характеристика реалiзацiї антиiнфляцiйної полiтики в Українi.

1. Сутність та ознаки інфляції

1.1 Сутність інфляції

Від чого ж залежить кількість грошей, необхідна для забезпечення товарного обігу? Передусім від суми цін товарів, що підлягають реалізації протягом певного періоду, скажімо року. Що більше товарів, тим більше потрібно грошових одиниць для їх реалізації.

Кількість грошей в обігу залежить далі від швидкості обігу кожної грошової одиниці. Це пов'язане із тим, що одна і та ж сума грошей може обслугувати більше чи менше число актів куплi - продажу.

Перевищення кількості грошових одиниць, що знаходяться в обігу, над сумою товарних цін і поява внаслідок цього грошей, не забезпечених товарами, означає інфляцію. Вона призводить до зростання цін на товари (явному чи прихованому). Тому індекс цін - це один із головних і найбільш наочних показників наявності чи відсутності інфляції, її глибини. Інфляція може бути викликана різними чинниками. Це і випуск зайвої кількості грошових одиниць, і відставання виробництва товарів від зростання платіжездатного попиту, і надходження на ринок товарів, що не користуються попитом.

Інфляція - це переповнення фінансових каналів паперовими грошима, що призводить до їх знецінювання. Інфляція - це грошове явище, але вона не обмежується знецінюванням грошей. Вона проникає у всі сфери економічного життя і починає руйнувати ці сфери. Від неї страждає держава, виробництво, фінансовий ринок, але більше за все страждають люди. Під час інфляції має місце:

1. Знецінювання грошей по відношенню до золота.

2. Знецінювання грошей по відношенню до товару.

3. Знецінювання грошей по відношенню до іноземної валюти.

Ще одне визначення інфляції ми можемо прочитати в сучасних американських підручниках:

«Інфляція - це підвищення загального рівня цін. Це, зрозуміло, не означає, що підвищуються обов’язково всі ціни. Навіть в періоди досить швидкого зростання інфляції деякі ціни можуть залишатися відносно стабільними, а інші падати. Одне із головних хворих місць - це те, що ціни мають тенденцію підійматися дуже нерівномірно. Перші підстрибують, другі підіймаються понад помірними темпами, а треті зовсім не підіймаються.»

Інфляція вимірюється за допомогою індексу цін. Згадаємо, що індекс цін визначає їх загальний рівень по відношенню до базового періоду.

Темп інфляції для наданого року можна обчислити таким чином: відняти індекс цін минулого року із індексу цін цього року, поділити цю різницю на індекс минулого року, а після цього помножити на 100.

Індекс цін Індекс цін

цього року – минулого року

Темп інфляції = -------------------------------------- х 100%

Індекс цін минулого року

Для того, щоб економіка не переживала інфляційних криз:

1. Має бути постійна рівновага державного бюджету.

2. Центральний банк повинен вести ідеальну політику.

3. Державі не слід втручатися в розподіл прибутку.

4. Країну повинні населяти громадяни зі здоровою ринковою психологією, люди, позбавлені інфляційних очікувань.

1.2 Причини інфляції.

Зростання цін може бути пов'язане з перевищенням попиту над пропозицією товарів, проте така диспропорція між попитом і пропозицією в багатьох випадках не є інфляцією. Приклад: енергетична криза 70х в США, коли нафтовидобуваючі країни підняли ціни на нафту в десятки разів, а на інші товари й послуги ціни зросли в одночас на 7-9%.

До найважливіших iнфляційних причин зростання цін можна віднести наступні:

1. Диспропорційність - незбалансованість державних видатків і прибутку - т. з. дефіцит державного бюджету. Часто цей дефіцит покривається за рахунок використання "друкарського верстату", що призводить до збільшення грошової маси і як наслідок - інфляція.

2. Iнфляційно небезпечні інвестиції - здебільшого мілітаризація економіки. Військові асигнування ведуть до утворення додаткового платіжездатного попиту, а як наслідок - збільшення грошової маси. Надмірні військові асигнування звичайно є головною причиною хронічного дефіциту державного бюджету, а також збільшення державного боргу для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші.

3. Відсутність чистого вільного ринку і досконалої конкуренції як його частини. Сучасний ринок в чималій мірі огополiстичний. Оскільки огополiст зацікавлений в скорочуванні виробництва і пропозиції товарів створюється дефіцит використовуваний їм для підтримки чи підняття ціни на товар.

4. Імпортована інфляція, роль якої зростає зі зростанням відкритостi економіки і утягнення її в світогосподарські зв'язки тієї чи іншої країни. Можливості для боротьби у держави досить-такi обмежені. Засіб ревальвації власної валюти, що інколи застосовується в таких випадках, робить імпорт більш вигідним, одночасно ускладнюючи експорт.

5. Iнфляційні очікування - виникнення в інфляції самопідтримуючого характеру. Населення і господарські суб'єкти звикають до постійного підвищення рівня цін. Населення вимагає підвищення заробітної плати і запасається товарами наперед, очікуючи на їх швидке подорожчання. Виробники ж побоюються підвищення цін з боку своїх постачальників, які водночас закладають в ціну своїх товарів прогнозоване ними зростання цін на комплектуючі і розгойдують отим самим маховик інфляції. Живий приклад таких iнфляційних очікувань ми можемо спостерігати у своєму повсякденному житті.

Причину інфляції треба також шукати в трьох видах монополій:

1. Державна монополія на емісію грошей.

2. Профспілкова монополія.

3. Монополія великих фірм на визначення ціни і власних витрат.

Ці три види монополій пов'язані між собою і кожна з них може порушувати баланс попиту і пропозиції. Причини інфляції можуть знаходитись і поза держави, тоді їх треба шукати в світовій торгівлі.

Слід також зазначити, що два найважливіших джерела інфляції, зумовленої зростанням витрат - це збільшення номінальної зарплати і цін на сировину і енергію.

1.3 Особливості кризи в Україні

Інфляція - це своєрідний податок, яким держава шляхом випуску нічим не забезпечених паперових грошей обкладає грошові засоби в національній валюті юридичних і фізичних осіб. В економічній літературі використовується навіть такий термін "iнфляційний податок", це гірший з всіх видів податків, бо внаслідок його застосування страждають передусім фізичні особи з фіксованим чи невеликими прибутком (пенсіонери, інваліди, державні службовці, практично всі особи найманої праці).

Зростання грошової маси в Україні в 1992 г. в більш ніж 16,9 разів свідчить про те, що гiперiнфляція в нашій країні була реальністю.

Треба визначити, що iнфляційні процеси в нашій країні викликаються не тільки економічним спадом і бюджетним дефіцитом. На протязі десятиріч закладалися народногосподарські диспропорції (між галузями промисловості, що виробляють засоби виробництва і предмети споживання, між добувними і перероблюючими галузями економіки, між промисловим і сільськогосподарським виробництвом і т.і.). Сюди ж можна віднести і надзвичайну мiлiтаризацію економіки. Внаслідок в економічному організмі давно порушився обмін речовин.

Деякий час грошова маса в нашій країні штучно обмежувалася. Зайві гроші вилучалися з обігу в основному за допомогою імпорту і алкоголю. Потім ситуація різко змінилася. Різко скоротилися валютні надходження і, відповідно, імпорт. Зменшився прибуток держбюджету від продажу алкогольних напоїв (кампанія боротьби за загальну тверезість). Одночасно були розгорнуті широкі соціальні програми, не підкріплені реальними матеріальними ресурсами. У зв'язку з утворенням комерційних структур (передусім банків) став неможливим місцевий розподіл грошового обігу на наявний і безготівковий. Внаслідок накладення всіх цих чинників вкупі з директивним управлінням грошовою масою ми на рубежі 1989-1990 р. р. впритул підійшли до гiперiнфляції.

Уряд був не в змозі стримати небезпечні iнфляційні явища. Вони стали наростати як сніжний ком, підтримані спадом виробництва, все зростаючою бюджетною емiсiєю, нестримною кредитною експансією комерційних банків (т. з. кредитна інфляція), розвалом єдиної грошової і банківської системи країни. В підсумку ми одержали оте, що і повинні були одержати - гiперiнфляцію на фоні різкого спаду виробництва.

Перетворення в прах заощаджень населення, оборотних коштів підприємств, знецінювання банківських капіталів і активів на фоні від'ємних процентних ставок, триваюче падіння валютного курсу карбованця а потім гривні, відсутність інвестицій і інвестиційної політики у підприємств, банків, та й у держави, безперспективність ринку цінних паперів внаслідок неминучої втрати частини вкладеної в акції та облігації вартості, витиснення з платіжного обігу гривні доларом, загроза переходу від товарно-грошових відносин до натурального обміну - ось ці «радощі», що несе гiперiнфляція та інфляція.

Можна казати, що застосовуючи методи боротьби з інфляцією уряд та НБУ подолали марш гіперінфляції по Україні.

Гострота кризового стану функціональної економіки змусила уряд та НБУ докорінно змінити свою політику. Грошово-кредитну політику було змінено з експансійної на жорстку рестрикційну. У 1994 році монетарна політику НБУ будувалася орієнтуючись на приборкання інфляції.

Ще наприкінці 1993 року було запровадженно ряд заходів по стримуванню зростання грошової маси в обігу. Якщо в IV кварталі 1993 року середньомісячні темпи інфляції становили 66,4% то в І кварталі 1994 року темпи інфляції було знижено до 12,4%, а в ІІ кварталі – до 5%.

У 1995 році темпи інфляції продовжували знижуватися з 21,2% у січні до 4,6% у серпні з традиційним для України осіннім підвищенням у вересні до 14,1%, 9,1 % у жовтні.

Як вже зазначалося, уряд та НБУ застосовуючи методи боротьби з інфляцією подолали марш гіперінфляції по Україні. Для підтвердження цього факту наведу індекси споживчих цін (індекси інфляції) по Україні на лютий 2000 р. (Запорізьке обласне управління статистики):

Таблиця: Індекси споживчих цін (індекси інфляції) по Україні

Рік	1996	1997	1998	1999
Індекс за рік	139,7	110,1	120,0	119,2

За січень 2000 р. індекс інфляції становить 104,6.

2. Антиiнфляцiйна полiтика держави, методи боротьби з інфляцією

2.1 Методи антиiнфляцiйного оподаткування

Свiтовий досвiд виробив двi головнi концепцiї антиiнфляцiйних заходiв, що спираються на кредитно-грошову i фiскальну полiтику. Це-заходи або безкомпромiсної боротьби з iнфляцiєю, або адаптацiї, пристосування до життя в умовах iнфляцiйної нестабiльностi. Перший метод реалiзустьєя шляхом змiн у системi оподаткування (як правило пiдвищення податкiв) та введенням жорсткого державного контролю цiн та зарплати. Другий метод – це iндексацiя доходiв, застосування механiзму корегування процентних ставок вiдповiдно до темпiв iнфляцiї та iн. До того ж необхiдною є повна адаптацiя усiх економiчних iнституцiй до функцiонування в умовах iнфляцiї. Адаптацiйна полiтика має своi недолiки: кошти на компенсацiйнi надбавки населенню треба брати з державного бюджету, тобто врештi-решт через податки, або робити грошову емiсiю, що знову призведе до зростання iнфляцiї.

Як правило, в умовах боротьби з iнфляцiєю цi методи використовуються комплексно, що дає бiльш виражений ефект, i дозволяє пом’якшити труднощi, припадаючi на долю економiки краiни.

Методи антиiнфляцiйного оподаткування.

В процесi стримування iнфляцiї податки вiдiграють двоїсту роль. Скорочуючи доходи, що виступають як джерела витрат для споживачiв, високi податки носять антиiнфляцiйний характер. Однак, податки можуть також збiльшувати витрати виробництва, пiдвищуючи через це рiвень цiн на товари.

Розглянемо тi спотворення в оподаткуваннi, якi викличе неочiкувана iнфляцiя, тобто випадок, коли цей елемент економiчної системи країни до дiй в умовах iнфляцiї не пристосований.

У разi, якщо податкова система країни має труднощi з адаптацiєю до iнфляцiйних процесiв, виникають такi складнi проблеми:

По-перше, iз зростанням рiвня цiн частка податкових виплат у загальному обсязi реальних доходiв збiльшується, породжуючи, таким чином, ефект прогресивного зростання податкiв. Якщо б податки знаходилися у постiйнiй пропорцii до номiнальних доходiв незалежно вiд розмiру останнiх, у цьому не було б нiякої проблеми, оскiльки в такому разi люди сплачували б однаковий, не залежний вiд рiвня цiн вiдсоток своїх доходiв у виглядi податкiв. Але, оскiльки, норма оподаткування при використаннi його прогресивної форми має тенденцiю зростати разом з рiвнем номiнальних доходiв, то iнфляцiя, призводячи до збiльшення номiнальних доходiв, тим самим збiльшує й частку податкiв у складi реальних доходiв.

Друга проблема пов’язана з оподаткуванням капiталу. Ця проблема дуже складна, оскiльки зростання капiталу, пов’язане з приростом ринкової вартостi активiв, реагує на iнфляцiю бiльш оперативно, нiж реальнi прибутки на цей капiтал. Жоднiй країнi не вдалося досягти суттєвого успiху у нейтралiзацiї наслiдкiв впливу iнфляцiї на оподаткування капiталу. Деякi фахiвцi у сферi податкiв навiть вважають, що найбiльша шкода вiд iнфляцiї полягає саме у тому, що вона збiльшує фактичне оподаткування капiталу.

Подiбна проблема оподаткування виникає й по вiдношенню до доходiв у вигдядi вiтсоткiв на капiтал. Вiзьмемо простий приклад. Припустимо, що iнфляцiя збiльшусться з 5 до 10% й вiтсотковi ставки зростають разом з iнфляцiєю в пропорцiї один до одного, як це й припускається залежнiстю Фiшера. Iз збiльшенням номiнальноi вiтсоткової ставки на 5 пунктiв реальна вiтсоткова ставка до сплати податкiв не змiнюється. Але, якщо номiнальний доход на вiтсотки оподатковусться в розмiрi, скажiмо, 28%, то уряд забирає у виглядi податку 1,4 вiтсоткового пункту (0,28 5%) з сукупних п’яти пунктiв iнфляцiйної надбавки, скорочуючи, таким чином, реальну суму доходiв по процентах пiсля сплати податкiв, що отримують кредитори. У цьому разi кредитор фактично несе збитки в наслiдок дiї iнфляцiї, тодi як уряд має зиск. Такi умови дестимулюють кредиторiв, що й є одним з негативних ефектiв iнфляцiї.

Слiд вiдмiтити, що теоретично можливим є бiльш швидке зростання вiдсоткової ставки до сплати податкiв нiж збiльшення iнфляцiї, що зберiгає реальну вiдсоткову ставку постiйною.

Як бачимо, навiть очiкувана iнфляцiя викликає втрати в економiцi, якщо iнститути влади адаптованi до неї не повнiстю. Подiбнi втрати стають особливо iстотними в умовах контролю ставки банкiвського проценту, неадекватного оподаткування доходiв й прогресивного зростання податкових ставок, що збiльшують податковi платежi. Пiд адекватним оподаткуванням в умовах iнфляцiї мається на увазi такий метод зтягування податкiв, за якого не оподатковується iнфляцiйний компонент приросту активiв. Розглянутий вище негативний вплив iнфляцiї на податкову систему, змусив багато країн “iндексувати” податковi закони, щоб запобiгти збiльшенню податкiв, яке спричиняється iнфляцiєю. Так було проiндексовано у 80-х роках частину податкового кодексу США.

Використання “стримуючої” податково-бюджетної полiтики є одним iз шляхiв усунення загрози iнфляцiї.

Полiтика податкового регулювання доходiв (TIP) орiєнтована на використання податкiв i створення у фiрм та робiтникiв стимулiв не пiднiмати цiни й зарплату.

TIP – це система, при якiй за допомогою податкової системи фiрми й зайнятi на них робiтники заохочуються або наказуються в залежностi вiд зростання рiвня цiн й зарплати.

Розглянемо цiновий рiзновид TIP. Так, фiрмам повiдомлясться, що рiвень сплачуваних ними податкiв залежить вiд зростання цiн на їх продукцiю. Наприклад, пiдвищення цiн до 5% не викликає нiяких штрафних санкцiй, за кожний наступний вiдсотковий пункт уряд збiльшує ставку оподаткування. Податкова ставка може збiльшуватись, скажiмо на 2 пункти (з 25 до 27%) за кожний вiдсоток приросту цiн на продукцiю фiрми.

За умов реалiзацiї такої полiтики пiдвищення цiн коштуватиме фiрмам надто дорого. Отже, в них з’являється стимул не допускати значного збiльшення цiн. Зростання цiн по всiх фiрмах, таким чином, буде меншим, й темпи iнфляцiї скоротяться. Подiбний механiзм може бути реалiзований й у вiдношеннi зарплати.

Згiдно з вищесказаним, фахiвцями пропонується ввести до схеми розрахунку основного податку антиiнфляцiйний коефiцiєнт. Його призначення – забезпечити зацiкавленiсть товаровиробника у вiдповiдностi темпiв зростання товарної i грошової мас, зниженнi iснуючих темпiв iнфляцiї на внутрiшньому ринку.

Отже, можна зробити висновок, що на практицi iснує дуже тiсний взаємозв’язок мiж оподаткуванням та контролем цiн i цим користуються уряди, коли ставлять собi за мету поставити у невигiдне становище тих господарюючих суб’єктiв, якi надто iнтенсивно пiднiмають цiни на товари та послуги. Таке корегування цiн державою за допомогою податкової системи вiдноситься до непрямих методiв контролю за цiнами. Прямi методи регулювання цiн, тобто встановлення максимумiв цiн, буде розглянуто далі.

2.2 Скорочення податкiв у свiтi “концепцiї пропозицiї”

Як вiдомо, будь-яке втручання в функцiонування економiки, що затримує пересування кривої сукупного попиту вгору або змушує її зсуватися вниз вiдносно кривої сукупної пропозицiї буде стримувати темпи iнфляцiї. Аналогiчного ефекту можна було б досягти, якщо б було можливо вплинути на сукупну пропозицiю. Такий пiдхiд до економiчноi практики став вiдомим як “концепцiя пропозицiї”.

Малюнок 1 iлюструє, яким чином економiчна полiтика “концепцiї пропозицiї” мала б сприяти усуненню iнфляцiї. Економiчна система спочатку знаходиться у станi рiвноваги на довгостроковому iнтервалi в точцi E. Якщо не вiдбувається нiяких змiн з боку сил, формуючих пропозицiю в економiчнiй системi, то пересування кривої сукупного попиту з AD до AD’ перевело б економiчну систему в точку Е - в новий стан рiвноваги на короткостроковому iнтервалi. В економiчнiй системi виникла б iнфляцiя.

Однак припустимо, що в той момент, коли пересувається крива сукупного попиту, економiчна полiтика у рамках “концепцiї пропозицiї” досягає мети пiдвищення природного рiвня реального обсягу виробництва до Q’. Це вiдповiдало б перемiщенню кривої сукупної пропозицiї на довгостроковому iнтервалi iз положення n у положення n’. Якщо не вiдбувасться нiяких змiн в очiкуваному рiвнi цiн на фактори виробництва, то разом з нею зсунеться праворуч до AS’ й крива сукупної пропозицiї на короткостроковому iнтервалi. При умовi вказаних пересувань кривої пропозицiї, економiчна система досягне нової рiвноваги в точцi Е, запобiгши при цьому будь-якому пiдвищенню цiн.

P n n’ мал.1

AS’

AS AD AD’

0 Q Q' Q

Основне питання полягає в тому, яким чином здiйснити бажане збiльшення природного рiвня реального обсягу виробництва. Прибiчники “концепцiї пропозицiї” як один iз способiв досягнення цього результату розглядають змiнення у податковiй полiтицi. Вони звернули увагу на те, що на протязi 70-х рокiв вiдбулося припинення зростання природного рiвня реального обсягу виробництва у США. Головною причиною такого стану речей, на думку прихильникiв “концепцiї пропозицiї”, стала дiюча в США податкова система. Вона нiяким чином не сприяла розвитку процесiв накопичення та iнвестування, а також зацiкавленостi у високопродуктивнiй працi. Iнфляцiя ще бiльш посилила проблему. Не тiльки корпорацiї i дуже заможнi люди страждали вiд високих податкiв. Поєднана дiя iнфляцiї, прогресивного податку на доход вводила звичайних робiтникiв, що отримують зарплату, в групи, що оподатковуються за бiльш високою ставкою. Основою економiчної програми прибiчникiв “концепцiї пропозицiї” стала детально обмiркована послiдовнiсть дiй по зменшенню ставок оподаткування. По-перше, мав бути знижений податок на доход громадян, що посилило б трудову мотивацiю робiтникiв. По-друге, планувалося реформувати систему податкiв на доходи вiд прирiсту капiталу та ввести рiзноманiтнi податковi стимули (пiльги для пiдприсмств, що збiльшують обсяги виробництва)-це стимулювало б накопичення та iнвестицii. По-третє, практика iндексацiї мала розповсюдитись на всю податкову систему для того, щоб ставки податкiв не пiдштовхувались iнфляцiєю.

2.3 Регулювання цiн в умовах iнфляцiйноi нестабiльностi

Надзвичайно важливу роль грає державний контроль над цiнами, особливо в умовах кризису економiки i виходу з нього.

Пiд контролем над цiнами розумiють будь-яку послiдовнiсть цiлого ряду заходiв - вiд помiрних обмежень до примусового встановлення верхнiх границь зростання цiн, що проводяться у рамках економiчноi полiтики.

Одним з пiдходiв є перевiрений у свiтовiй практицi метод тимчасового заморожування цiн й надалi їх часткового перегляду. Вiн полягає у забороненнi пiдвищувати цiни вище визначеного рiвня, без спецiального на те дозволу. За граничний рiвень цiн може бути прийнятий той, що iснував на протязi базового перiоду перед “заморожуванням”. При цьому пiдвищення цiн вважасться допустимим, якщо, наприклад, воно було пов’язано з ростом цiн на iмпортнi вироби (тобто коли збiльшення витрат неможливо контролювати); недопустимим – якщо його причиною стало невиправдане пiдвищення зарплати, що стимулювало пiдприємцiв самим обмежувати зростання заробiтної плати.

Заморожування цiн дозволяє долати iнфляцiйнi очiкування населення, господарюючих суб’єктiв, кредитної cистеми, внести деяке заспокоєння в економiку.

В ролi альтернативи прямому державному регулюванню цiн iнодi розглядаються картельнi згоди про цiни, якi можуть зiграти позитивну роль, якщо однiєю з сторiн, що беруть в них участь буде Уряд, що забезпечує загальну узгодженiсть цiн.

Максимальний рівень ціни являє собою законодавчо встановлену максимальну цiну, яку продавцю дозволяєтся запрошувати за свiй товар або послугу.

В широких маштабах максимальнi рiвнi цiн, або загальний контроль за цiнами, застосовуються для обмеження iнфляцiйних процесiв в економiцi.

Наприклад, економiчне процвiтання обумовлює пересування кривої попиту на даний вид товару праворуч, так що, як показано на мал. 2, рiвноважна, або ринкова цiна дорiвнює Р. З одного боку швидке зростання цiн на товари сприяє розвитку iнфляцiї, з iншого – виключає з числа покупцiв товару тих споживачiв, чиї грошовi доходи не встигають за швидким зростанням цiн.

P мал. 2

АS

3

2 AD’

1

AD

0 Q

Тому, щоб протистояти iнфляцiї й дозволити малозабеспеченим громадянам купувати необхiднi їм товари, уряд може встановити максимальний рiвень цiн. Причому, встановлення обмеження цiни має сенс тiльки при умовi, що нова цiна буде нижчою за рiвноважну.

Якi ж будуть наслiдки введення цього обмеження? Спроможнiсть вiльного ринку нормувати споживання буде паралiзована. Iснування обмеження цiн створює стiйкий дефiцит даних товарiв. Так, при цiнi Р’ обсяг попиту на товар буде дорiвнювати Q, а обсяг пропозицiї тiльки Q₁. Отже, виникає стiйкий дефiцит, що дорiвнює рiзницi мiж Q i Q₁.

P мал. 3

S

D

Р

Р’

0 Q₁ Q Q Q

Оскiльки введення цiнового обмеження призводить до виникнення стiйкого дефiциту даної продукцiї, розмiр якого визначається вiдрiзком Q₁(s) – Q(d), уряду приходиться приймати на себе пiклування про нормування її для споживачiв в iнтересах досягнення бiльш справедливого розподiлу.

Це здiйснюється, наприклад, шляхом введення карткової системи. Однак використання карткової системи не вирiшус iншоi проблеми. Дiйсно, крива попиту на мал. 2 свiдчить про наявнiсть великої кiлькостi покупцiв, що прагнуть купити товар по цiнi, що перевищує встановлений максимум.

I, звичайно, для продавцiв вигiднiше реалiзувати його по бiльш високiй цiнi. Тому, не дивлячись на значне посилення бюрократичного апарату, що супроводжує, як правило, введення контролю за цiнами, нелегальнi “чорнi ринки” – ринки, на яких товари купуються й продаються по цiнах, вищих за встановленi межi – отримують широке поширення.

Проблеми у реалiзацiї полiтики контролю за цiнами можна також пояснити значними адмiнicтративними складнощами її проведення. До органiв контролю постiйно пред’являються вимоги зробити виключення для тих чи iнших видiв товарiв або який-небудь галузi. Поступово, по мipi подальшого вiдхилення цiн вiд стану рiвноваги й посилення дефiциту, тиск на контролюючи органи з вимогами надати пiльги зростає, й, в кiнцi-кiнцiв, це надзвичайно ускладнює контроль.

Iнша проблема полягає у тому, що уряд може спробувати зберегти цiновий контроль в силi вже пiсля завершення промiжного перiоду й початку нового пiдйому. В цей перiод контроль такого роду може виявитись некорисним й лише погiршити ситуацiю.

Хоча полiтика державного регулювання цiн несе значний позитивний ефект i має особливе значення в кризовi перiоди, її реалiзацiя може призвести до дуже небажаних наслiдкiв.

У короткостроковому планi пряме регулювання цiн сприятиме стабiлiзацiї нацiональної економiки. Так, у державi можуть значно знизитись темпи зростання оптових й роздрiбних цiн i це призведе до гальмування iнфляцiйних процесiв. Але вже у найближчi роки виявляться негативнi наслiдки централiзованої моделi регулювання. “Заморожування” цiн i заробiтної плати обмежить мiжгалузевий перелив капiталiв, буде гальмувати iнвестицiйну полiтику, знизить рiвень дiловоi активностi, стримуватиме зростання доходiв.

Як приклад можна навести спроби уряду США ввести пряме регулювання внутрiшньоамериканських цiн на енергоносiї, якi, вiдбиваючи зростання iмпортних цiн на нафту, нафтопродукти та природний газ, зростали у 1974-1981 роках дуже високими темпами, стимулюючи розкручування iнфляцiйної спiралi в країнi.

“Заморожування” внутрiшнiх оптових цiн на нафту, нафтопродукти й природний газ, стримуючи на перший погляд розвиток iнфляцiйних тенденцiй, призвело до ряду негативних наслiдкiв в американськiй економiцi. Нестача iнвестицiй в енергетичне господарство, вiдсутнiсть зацiкавленостi у видобувних корпорацiй щодо розробки нових родовищ нафти й природного газу через контроль над рiвнем внутрiшнiх цiн призвели до того, що чистий iмпорт нафти до США, незважаючи на зростання свiтових цiн, продовжував аж до 1981 року збiльшуватися високими темпами.

Р. Рейган, якого пiдтримував великий бiзнес, ставши президентом, вiдразу ж вiдмiнив контроль над внутрiшнiми цiнами на нафту й нафтопродукти (у сiчнi 1981 р.). “Контроль над цiнами стримував виробництво, стимулював споживання, пригнiчував технологiчнi досягнення й робив США бiльш залежними вiд енергетичного iмпорту”, - так коментував Р.Рейган своє рiшення. За оцiнками спецiалiстiв, тiльки в результатi вiдмiни контролю над цiнами чистий iмпорт нафти у США в 1983 р. скоротився на 54% порiвняно з 1980 р.

3. Антиiнфляцiйна полiтика України

Найбiльш iстотним негативним явищем в економiцi України на етапi її ринкового реформування виявилася iнфляцiя.

Перiод 1992-1994 рр. характерезується надзвичайно високим рiвнем iнфляцiї, навальним зростанням цiн, послабленням контролю за фiнансово-господарською дiяльнiстю пiдприємств.

За даними Свiтового банку, рiвень iнфляцiї в Українi в другiй половинi 1993 р. був найвищим у свiтi. Якщо в 1992 р. її рiвень зрiс у 21 раз, то за 1993 р. - у 103 рази. I хоча в 1994 р. рiвень iнфляцiї дещо знизився, однак сталося це не в результатi проведення комплексних реформ i якiсних змiн у системi державних фiнансiв та запровадження цiнової лiбералiзацiї, а через вiдстрочення бюджетних виплат i небувале зростання заборгованостi бюджету.

У 1992-1994 рр. в Українi проводилася помилкова економiчна полiтика, що фактично мала не антиiнфляцiйний, а проiнфляцiйний вплив на економiчну систему країни.

Полiтика посилення державного контролю й регулювання (стримування цiн, завищенний обмiнний курс, дуже високi податки) призвела до формування потужного тiньового сектору економiки в Українi. За вiдсутностi ефективного контролю за формуванням доходiв, бiльшiсть зусиль держави були сконцентрованi на скорочуваному державному секторi. В результатi на фонi втрати державою значної частини доходiв, якi можна було б отримати шляхом проведення податкової розумної полiтики, основний тягар недофiнансування випав на сектор, який поки-що був основою iснування самої держави.

Через недосконалiсть нашої податкової системи спад валового продукту в Украiнi за 1996 рiк склав бiля 10%, а у галузях машинобудування й легкоi промисловостi досягас 20%. В подальші роки ця тенденція зберегалася. Хоча у 2000 році уряд веде розмови про збільшення валового продукту в Україні. Економісти обумовлюють це збільшення підйомом в міровой економіці – після спаду наступає підйом, а це явище відповідно відображається на економіці різних країн.

Отже, завдання подальшого реформування економiки, що стоять перед Україною, можуть бути вирiшенi тiльки за умов реалiзацiї послiдовної полiтики фiнансової стабiлiзацiї, та вiдновлення накопичень населення. Без цього забезпечити стiйке економiчне зростання на базi вiдродження iнвестицiйної активностi й поступовий пiдйом життєвого рiвня с неможливим. Сучасний перiод є найважливiшою фазою реформ. Останнiм часом у цьому напрямi зроблено ряд крокiв i найважливiшим з них є введення у вереснi 1996 р. нацiональної валюти – гривнi. Це дало змогу в значнiй мiрi стабiлiзувати грошовий обiг в країнi. Також планується iстотно зменшити розмiр податкiв та взагалi скасувати вiдрахування до деяких цiльових фондiв у складi бюджету на 2001 р.

Час показує позитивність наслiдків для економiки України антиiнфляцiйних заходів уряду та НБУ.

Висновки

Iнфляції та економічних криз не уникнула жодна країна. Навіть найважчі кризи закінчувалися, як правило, оновленням економіки і її підйомом. Тому більшість дослідників роздивляються кризи як переломний момент в науково-технічному, соціальному, політичному і економічному розвитку. Історичні ситуації не повторюються однозначно, і тому навіть власний досвід потребує переосмислення в умовах сьогодення. Методи, що допомогли іншим країнам вийти із кризи і подолати інфляцію, мабуть, повинні по-іншому використатися стосовно до конкретної ситуації.

Iнфляцiя властива бiльшостi економiчно розвинутих країн свiту i є основною проблемою в тих країнах, що розвиваються.

Чим би не була спровокована iнфляцiя, вона знецiнює доходи бюджету й супроводжується його дефiцитом. Крiм бюджетного дефiциту iнфляцiя обов’язково супроводжується нерiвномiрним зростанням цiн й, звiдси, порушенням господарчих зв’язкiв, гонкою цiн мiж окремими галузями економiки й хвильоподiбним поширенням зростання цiн по районах держави й галузям.

У станi iнфляцiйної нестабiльностi орiєнтацiя лише на регулювання з боку спiввiдношення “попит-пропозицiя” може призвести до затяжних криз з повiльним перiодом стабiлiзацii i оздоровлення економiки. Незважаючи на дiю ринкових законiв, держава не вiдмовляється вiд впливу на цiни, суттево посилюючи його в кризовi для нацiональної економiки перiоди.

Вихiд з кризового стану для економiки будь-якої країни мiстить два основних елементи. По-перше, приборкання iнфляцiї та, по-друге, припинення падiння виробництва. Однак ключовим моментом є саме вирiшення питання iнфляцiї, оскiльки це – нацважливiша умова для поновлення iнвестицiйної активностi, що, в свою чергу, має забезпечити вiдродження виробництва.

Мiж оподаткуванням та встановленням державного контролю за цiнами iснує функцiональний взаємозв’язок i цим користуються уряди, коли ставлять собi за мету припинити зростання внутрiшнiх цiн та поставити у невигiдне становище тих господарюючих суб’єктiв, якi планують пiдняти цiну на продукцiю. Адже державний контроль над цiнами грає надзвичайно важливу роль, особливо в умовах кризису економiки i виходу з нього.

Наприкiнцi слiд додати, що iнфляцiя – це не лише свiдотство слабкостi економiки, а й свiдотство слабкостi державної влади або слабкостi полiтичної мудростi.

Список літератури

1. Макконнелл Р., Брю С. Л. Економікс: принципи, проблеми, політика. - М.: Республіка, 1998.

2. Самуельсон П., Нордгауз В. Економіка. - К.: Техніка, 1996.

3. Долан Е. Макроекономіка. - С.-Петербург: Індекс, 1999.

4. Курс економічної теорії. Під редакцією Чепурiна М. Н. - М.: Політіздат, 1998.

5. Політична економія. Підручник для вищих навчальних закладів. За редакцією Мєдвєдєва В.А. - М.: Полiтiздат, 1996.

6. Воронiн Д. "Інфляція - гірший з податків" //Діло №2, економічний додаток до газети "Російські вісті".

7. Давидов А. Ю. Інфляція в економіці: Світовий досвід та наші проблеми. - М.: Республіка, 1998.

8. Іларіонов А. "Фінансова стабілізація в республіках СНГ". // Питання економіки №2, 1994.

9. Крилов В. "Проблеми регулювання грошової маси". // "Російський економічний журнал", №11, 1997.

10. Кучукова Н. С. "Пошук стратегії забезпечення фінансової стабільності". // Гроші і кредит №5, 1998.

11. Лушин С. І. "Звідкіля взялась інфляція?" // Фінанси №9, 1998.

12. Маневич В. І., Перламутров В. Л. "Про iнфляційну політику" // Фінанси №8, 1995.

13. Нурієв Р. М. Гроші, банки та грошово-кредитна політика. - М.: Фінстатінформ, 1995.

14. Пінзеник В. "Макроекономічна стабілізація в Україні: Підсумки та проблеми першого року" // Питання економіки №2, 1996.