Київський державний лінгвістичний університет

Гуманітарний інститут

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з страхування

Зміст

Які права і обов’язки є у страховика і страхувальника?

Згідно з нормами Декрету «Про страхування», страховик зобов’язаний:

1) ознайомити страхувальника з умовами страху­вання;

2) як тільки стане відомо про настання страхового випадку, негайно вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхової суми або страхового відшкодування страхувальнику;

3) при настанні страхового випадку здійснити ви­плату страхової суми або страхового відшкодування у передбачений договором термін. Страховик несе май­нову відповідальність за несвоєчасну виплату страхової суми (страхового відшкодування) шляхом сплати страху­вальнику неустойки (штрафу), пені, розмір яких визна­чається умовами страхування, або за згодою сторін;

4) відшкодовувати збитки, завдані страхувальнику при настанні страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами дого­вору;

5) за заявою страхувальника у разі проведення стра­хових заходів, що зменшили страховий ризик, або збільшення вартості майна, переукласти з ним договір страхування;

6) тримати в таємниці відомості про страхувальника і його майновий стан за винятком випадків, передба­чених законодавством України.

Умовами договору страхування можуть бути також інші передбачені обов'язки страховика.

В свою чергу страхувальник зобов'язаний:

1) своєчасно робити страхові платежі;

2) при укладанні договору страхування надати інфор­мацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику;

3) повідомити страховика про інші діючі договори страхування щодо цього об'єкта страхування;

4) вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового ви­падку;

5) повідомити страховика про настання страхового випадку в термін, передбачений умовами страхування. У разі смерті страхувальника-громадянина, який ук­лав договір майнового страхування, права і обов'язки страхувальника переходять до особи, яка одержала це майно в спадщину.

В інших випадках права і обов'язки страхувальника можуть перейти до іншого громадянина або юридичної особи лише за згодою страховика, якщо інше не перед­бачене договором страхування.

У разі смерті страхувальника, який уклав договір особистого страхування на користь третіх осіб, його права і обов'язки можуть перейти як до цих осіб, так і до осіб, на яких відповідно до чинного законодавства пок­ладено обов'язки щодо охорони прав і законних інтересів застрахованих.

Якщо в період дії договору страхування страхуваль­ник втрачає права юридичної особи внаслідок реорга­нізації, то права і обов'язки, що випливаюгь з договору страхування, переходять до правонаступника страхуваль­ника за згодою страховика.

Якщо в період дії договору страхування страхуваль­ника-громадянина визнано судом недієздатним або таким, у якого обмежена дієздатність, то права і обо­в'язки страхувальника переходять до його опікуна або піклувальника. При цьому дія договору страхування цивільної відповідальності припиняється з часу втрати або обмеження дієздатності.

Страховик має право відмовити у виплаті страховик сум (страхового відшкодування) у випадку, коли мають місце:

1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов'язані з виконанням громадянського обов'язку або захисту майна, життя, здоров'я, честі та гідності громадян. Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного законодавства України;

2) вчинення страхувальником-громадянином або ін­шою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

3) подання страхувальником свідомо неправдивих ві­домостей про об'єкт страхування;

4) отримання страхувальником відповідного відшко­дування збитків за майновим страхуванням від особи, винної за заподіяне;

5) несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних :на це причин або створення страховиком перешкод у вивченні об­ставин, характеру та розміру збитків;

6) інші випадки, передбачені законодавчими актами.

Умовами договору страхування можуть бути назначені інші обставини для відмови у сплаті страхових гум, якщо це не суперечить законодавству України.

Рішення про відмову у виплаті страхових сум прий­мається страховиком та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обгрунтуванням причин відмови.

Відмова страховика у виплаті страхових сум може бути оскаржена страхувальником у судовому порядку.

До страховика, який виплатив страхове відшкоду­вання за договором майнового страхування в межах фактичних затрат, переходить право вимоги, яке страху­вальник або інша особа, що одержала страхове відшко­дування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

1. Розкрийте процедуру перестрахування і співстрахування.

В основі перестрахування — договір, у відповідності з яким одна сторона — страховик — передає повністю чи частково страховий ризик (групу страхових ризиків пев­ного виду) іншій стороні — персстраховику. Він, в свою чергу, приймає на себе зобов'язання відшкодувати стра­ховику відповідну частину виплаченого страхового від­шкодування.

Сама операція, пов'язана з передачею ризику, на­зивається цедируванням ризику, або перестраховочною цесією. В цьому зв'язку страховика, що передає ризик, називають цедентом, а перестраховика, який його прий­має,— цесіонарієм.

Можлива і передача ризику, що прийнятий даним перестраховиком від цсдента, повністю або частково ін­шому страховому товариству. Наступна передача перест-раховочного ризику називається ретроцесією, а страхова компанія, яка передає ризик в перестрахування третьому учаснику, ретроцедентом. В свою чергу, страхове то­вариство, що приймає ретроцедируваний ризик,— ретроцесіонарієм.

Договір перестрахування має декілька специфічних ознак, що випливають з особливостей угоди перестраху­вання. Однією з них є принцип відшкодування, згідно якому перестраховик зобов'язаний виплатити цеденту відшкодування пропорційно долі участі, але лише в тому випадку, якщо цедент виплагив належне відшкодування застрахованому.

Принцип доброї волі виражається в тому, що страху­вальник зобов'язаний повідомляти страховика до укла­дення договору страхування і на протязі всього строку його дії про всі суттєві обставини ризику, які стосу­ються об'єктів страхування, а також ступеня загрози цим об'єктам з боку стихійного лиха.

Аналогічні обставини витікають з операцій перестраху­вання. Цодснт зобов'язаний надати перестраховику повну й достовірну інформацію про цедируваний ризик. Ця обстопини мас особливе значення для підтримання довгос­трокового співробітництва перестраховика з цедентом.

Елементами договору перестрахування є ризик, стра­ховий іілппж, страхове відшкодування, тощо.

Об'єктом перестрахувальник операцій є майнова си­туація й даному страховому товаристві, що виступає в ролі цсдснта. Перестраховик не має ніяких прав чи обо-в'язкіи, що витікають з укладених цедентом договорів страхування. Разом з тим, застрахований не має нічого спільною з операціями перестрахування, які підписані цедентом відносно передачі ризиків. Страховик не зобов'язаний повідомляти страхувальника про свій намір перелити взяті ризики повністю або частково в перестра­хування.

2. Назвіть страхові ризики із сфери підприємництва.

Страхування тісно пов'язане з підприємницькою ді­яльністю, яка неможлива без ризику. При допомозі стра­хування створюються деякі фінансові гаранти стабільності й прибутковості виробництва. У випадку настання різного роду несприятливих ситуацій, в які рано чи пізно певною мірою потрапляє кожна підприємницька структура, стра­хування є не тільки спосіб захисту господарства від різного роду руйнівних стихійних чинників, а й засіб подолання несприятливих періодів в економічній ринковій кон'юнктурі.

Для підприємця виключного значення набуває стра­хування від політичних ризиків, комерційних, правових, технічних небезпек. Воно ж сприяє упорядкуванню фінансових і юридичних взаємозв'язків між різними суб'єктами ринку.

Враховуючи, що метою будь-якої підприємницької діяльності є одержання прибутку, особливо велике зна­чення набуває страхування від можливої його втрати або неодержання передбачуваних доходів.

Прийнято вважати, що фактори, які викликають втрати (неодержання) прибутку, зумовлюються двома групами причин. До першої відносяться різні порушен­ня нормального виробничого процесу внаслідок сти­хійних чинників, аварій та інших непередбачуваних подій. До другої групи відносять зміну ринкової кон'юнктури, погіршення або ж порушення умов виконання контрактів постачальниками, чи відмову споживачів від замовленої продукції (послуг).

Прибуткова підприємницька діяльність передбачає постійне сповнення основних активів, впровадження нових технологій, заміну традиційних матеріалів нови­ми, тощо. Іншими словами, неможливо вистояти в кон­курентній боротьбі без пошуків невикористаних резервів підвищення ефективності виробництва, а, значить, без розумного ризику. Звичайно, при цьому дуже вірогідні й втрати, і Страхування від них може стати важливою підтримкою підприємців в. освоєнні ними досягнень на­уково-технічного прогресу.

В умовах становлення ринкової економіки саме стра­хування все більше стає об'єктом комерційної діяльності. Страховик, беручи на себе відповідальність за певні матеріальні активи чи господарські операції, тим самим ризикує сам. Тому він не може братися за деякі вики страхування, яким властива підвищена небезпека, по­в'язана з крупними ризиками. Однак, багато з них мо­жуть стати об'єктами взаємного страхування (не на комерційних засадах).

З розширенням ринкових форм господарювання буде посилюватись потреба страхового захисту підприєм­ницьких структур, які до того ж значно зростуть кіль­кісно. Разом з тим можливості їх страхування будуть також розвиватись, що зумовлено зміцненням фінансо­вого становища страховиків.

Література:

1. Навчальний посібник Заруба О. Д. – К.: УФІМБ – 1995.