Щоб стати бухгалтером, потрібно не тільки добре рахувати, але й вільно орієнтуватися у різноманітних змінах, які відбуваються в обліку та звітності в Україні. Тільки тоді можна говорити, що людина є справжнім бухгалтером-спеціалістом, коли вона орієнтується як в деталях, так і в загальних процесах, які відбуваються в бухгалтерському обліку на різних рівнях його проведення.

А тепер декілька слів про реформа обліку і звітності в Україні

Система бухгалтерського обліку в банках України, що діяла до 1997 p., сформувалась у межах колишнього СРСР. Її функціонування було зумовлене потребами централізованого управління економікою. Головна мета бухгалтерського обліку полягала в забезпеченні збере­ження соціалістичної власності та кої ітролі за виконанням Державного плану (бюджетного, кредитного, касового та ін.). Інформація, яка відоб­ражалася в бухгалтерському обліку і звітності, передусім призначалась для міністерств та відомств і використовувалась ними для управління галуззю та економікою в цілому і розрахунку податкових платежів. Зовсім не застосовувалась практика складання і надання фінансової звітності для зовнішніх користувачів. У цьому не було потреби, оскільки зовнішньоекономічна діяльність становила монополію держави.

Розробка методології і правил ведення обліку та звітності в колишньому СРСР покладалась на Міністерство фінансів, яке жорстко регламентувало організацію бухгалтерського процесу і здійснення всіх бухгалтерських процедур.

Правила організації й ведення обліку та звітності для банків регламентував Держбанк СРСР. Базуючись на загальних принципах обліку, запропонованих Мінфіном, Держбанк розробляв номенклатуру статей балансу (план рахунків), правила виконання, обліку та контролю всіх банківських операцій. Це дозволяло контролювати кожний крок діяльності банківських установ. Отже, Держбанк СРСР був єдиним емісійним, касовим і розрахунковим центром.

Функції банків як фінансових посередників були обмеженими. Через банки здійснювався розподіл коштів між бюджетом і підпри­ємствами та організаціями у межах виконання Державного плану. Кре­дитні ресурси використовувались як планове джерело формування обігових коштів підприємств. Банківські установи виконували операції з фінансування капітальних вкладень, касового виконання бюджету, виходячи з затверджених лімітів (контрольних цифр), а не з наявності кредитних ресурсів. За таких умов бухгалтерський облік використову­вався як важливий інструмент управління централізованою плановою економікою, а за своїми функціями і методами роботи наближувався до управлінського. Отже, така система бухгалтерського обліку не давала змоги отримати об'єктивну інформацію щодо результатів діяльності та фінансового стану суб'єкта господарської діяльності (суми активів, зобов'язань, власного капіталу), у тому числі й банків.

Після проголошення в 1991 p. Україною незалежності прерога­тиву встановлення правил ведення обліку і звітності для банків передано Національному банку України (НБУ). Період становлення НБУ як центрального банку характеризувався повним відтворенням підходів і засад соціалістичної системи господарювання. Бухгалтерський облік розглядався тільки як рахівництво, тобто як реєстрація всіх проведених банком операцій і відображення в бухгалтерських формах (регістрах) облікових даних щодо цих операцій. Роль бухгалтерського обліку, як і раніше, недооцінювалась. Систематизація облікових даних у бухгалтерській звітності здійснювалась за старими принципами, оскільки форма і зміст бухгалтерської звітності — бухгалтерський баланс, звіт про прибутки та витрати, звіт про розподіл прибутку та ін.— будь-яких суттєвих змін не зазнали.

Сучасний етап розвитку економіки в Україні було визнано як перехідний період становлення нової моделі господарчої системи, заснованої на ринкових відносинах.

У країнах з розвинутою ринковою економікою фінансовий облік виконує дві основні функції:

—вимірює і відображає фінансовий результат;

— відображає фінансовий стан підприємства: його активи, зобов'язання і власний капітал.

Практика бухгалтерського обліку в таких країнах побудована на загальноприйнятих принципах бухгалтерського обліку і міжнародних стандартах обліку та звітності. Вона спрямована на:

— об'єктивне визначення й відображення фінансового результату діяльності та фінансового стану;

— відображення ринкових ризиків;

— урахування впливу ринку на діяльність.

У міжнародних економічних відносинах бухгалтерський облік розглядають як мову бізнесу, інструмент ділових стосунків. Тому інтеграція вітчизняних банків у світову банківську систему потребує відображення фінансового стану відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Неспроможність банку надавати фінансову інформацію згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку реальним чи потенційним партнерам гальмує відкриття кредитних ліній, а також унеможливлює залучення такого банку в довгострокові ділові відносини. Отже, до 1998 p. українським банкам необхідно було залучати міжнародні аудиторські фірми для складання річних звітів згідно з міжнародними стандартами, що потребувало значних коштів.

Можна з усією відповідальністю стверджувати, що в умовах ринкової економіки без переходу на нову методологію обліку, звітності та контролю бухгалтерський облік стає гальмом у розвитку ринкових відносин, зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання, залучення іноземних інвестицій в економіку України та ін.

Таким чином, ситуація, що об'єктивно склалася, зумовила закономірну необхідність проведення в Україні масштабної реформи у галузі бухгалтерського обліку в цілому та в банківській системі зокрема.

Концепція побудови фінансового обліку повинна знайти своє втілення в Законі про бухгалтерський облік. Тільки після прийняття цього Закону можуть бути затверджені нові національні стандарти бухгалтерського обліку, адекватні потребам ринкової економіки.

Реформа обліку і звітності в цей перехідний період повинна відобразити еволюційний процес трансформації однієї облікової системи в іншу і водночас забезпечити стабільність облікової політи­ки. Це покликано підвищити довіру інвесторів до нашої держави.

Національні системи обліку та звітності мають певні відмін­ності, які зумовлені політичними, економічними факторами. Перш за все це виявляється у різниці підходів до відображення активів, обліку доходів та витрат, способів визначення фінансових резуль­татів. Незіставлюваність фінансових звітів, складність їх розуміння з боку іноземних інвесторів і кредиторів гальмує розвиток процесів інтеграції економік, міжнародного бізнесу. У світовій практиці це призвело до необхідності уніфікації та стандартизації обліку, який є засобом міжнародного ділового спілкування, тобто мовою бізнесу.

Уніфікація — це процес зменшення відмінностей між націо­нальними бухгалтерськими та господарчими системами і підвищення рівня постійності та порівняльне'сті фінансових звітів. Мета уні­фікації — усунення перешкод у переміщенні капіталів на міжнародних фінансових ринках та розумінні фінансових звітів.

Постійність означає використання одних і тих самих правил бухгалтерського обліку в усіх звітних періодах та для всіх однорідних і аналогічних операцій.

Порівняльчість дає можливість проаналізувати та зіставити фінансові звіти без істотних коригувань і перерахунків.

В основу національних систем обліку покладено принципи бухгалтерського обліку та стандарти, які регламентують правила здійс­нення бухгалтерських процедур.

Узагальнення підходів, що розроблені школами бухгалтер­ського обліку Італії, Франції, Ірландії, США, дозволило сформулюва­ти базову концепцію, методологію обліку, або, іншими словами, загальноприйняті в світовій практиці принципи бухгалтерського обліку.

Застосування міжнародних принципів дає можливість складати фінансову звітність, яка в достатній мірі відтворює достовірну та чітку картину економіко-фінансової діяльності підприємства, у тому числі комерційного банку.