Типи споживачів стосовно ризику (на прикладі комерційних банків)

Шлях, по якому ризик пробирається до банку і, зрештою, може впливати навіть на його життєздатність, лежить через баланс банку. Але не у всіх банків баланс має однаковий вид. Деякі банки мають можливість акумулювати засобу (звичайно через мережу установ банку) і направляти зусилля на пошук активів, у які можна вигідно вкласти гроші (баланси відомі пасивами). Інші банки направляють зусилля на пошук потрібних пасивів для задоволення кредитних нестатків їхніх клієнтів (баланси відомі активами). Нарешті, є банки, що виносять свої послуги за рамки керування активами і пасивами — вони зводять разом позичальників і інвесторів, так що обидві сторони зможуть здійснити угоду, що задовольняє їх інтересам, але не будуть думати про те, як знайти контр партнера. Сталих чітких назв для таких видів банків ще ні, але по досвіду роботи ми визначили, що найбільш придатними за значенням є такі визначення банків:

— Роздрібний — банк, що має широку мережу відділень з метою акумулювання депозитів, тому він відомий пасивами;

— Торгово-промисловий — банк, що знаходиться в центрі структури торгової чи промислової групи, і, звичайно, відомий активами;

— Консультаційний - банк, що спеціалізується на наданні позабалансових послуг і мінімізований розмір свого балансу.

Кожний з цих видів банків буде мати різну структуру активів і пасивів і буде зіштовхуватися з різними ризиками.

Для роздрібного банку характерним є наступне:

— основа активів складається зі звичайних прямих кредитів, банк-клієнт із відповідним кредитним ризиком;

— значна питома вага високоліквідних активів, таких як депозити центрального банку, казначейські векселі, облігації центрального уряду, високоякісні міжбанківські кредити і депозитні сертифікати, що піддають банк деяким видам кредитного ризику і процентного ризику (по урядових облігаціях);

— відносно широкий набір основних активів, зв'язаний зі змістом інфраструктури (широкої мережі відділень) для акумулювання депозитів, що є джерелом одного з основних ризиків утрати прибутку: банк може втратити доходи через занадто високі витрати на зміст матеріальної бази;

— основа пасивів — дрібні депозити (комерційні й особисті), де основним ризиком є ризик репутації;

— порівняно небагато великих депозитів (особистих, корпорацій, урядових закладів, міжбанківських і депозитних сертифікатів), за рахунок чого порівняно низький ризик фінансування;

— депозити в іноземній валюті є в основному невеликими роздрібними ощадними депозитами і, крім очевидного валютного ризику, можуть створювати кредитний ризик,

тому що банк повинний виходити на ризикові торгово-фінансові ринки, щоб знайти застосування валюті;

— довгострокові зобов'язання, що є засобами міжнародної допомоги з відповідним валютним ризиком.

У цілому, роздрібні банки є відомими пасивами, тому що їхнього відділення створюють клієнтам умови для вкладання грошей на депозити і вилучення їхній незалежно від власних потреб банку у фінансуванні. Єдиним способом відрегулювати цей потік пасивів є приведення ставок депозитів у відповідність зі ставками інших роздрібних банків у надії змінити їхню частку на ринку. Однак через високі накладні витрати, вони не можуть дозволити собі набагато скоротити депозитну базу, тому намагаються знайти високоякісні активи, у котрих можна було б укласти надлишкові засоби, чим намагатися повернути ці засоби назад.

Тому що роздрібні банки мають справа із широкою клієнтурою, їм необхідно мати солідний капітал і резерви, щоб запобігти втрати, що можуть бути заподіяні позичковому портфелю банку за рахунок депозитних вимог клієнтів до банку.

Для торгово-промислового банку характерним є:

— основу активів складають кредити і цінні папери підприємств із відповідним кредитним ризиком;

— значна частка операцій з іноземною валютою, щоб задовольнити торгово-фінансові вимоги клієнтів, (валютний ризик повинний бути компенсований за рахунок відповідного фінансування);

— можлива значна частка зв'язаного кредитування і навіть інвестицій в акції, що відбиває членство банку у великій торговій чи промисловій групі і піддає банк додатковому кредитному ризику, тому що не всі рішення про видачу кредитів робляться на сугубо комерційних підставах (більш того, спостерігається тенденція залежності зв'язаного кредитування й інвестицій від структури капіталу банку);

— значна вага високоякісних ліквідних активів, який можна реалізувати у випадку, коли в пасивах немає достатніх джерел для фінансування кредитування (в основному у виді високоліквідних паперів, таких як урядові облігації, що несуть підвищений процентний ризик);

— порівняно незначний набір основних активів через слаборозвинену інфраструктуру (обмежена мережа відділень);

— невелика чи кількість навіть повна відсутність невеликих роздрібних депозитів;

— фінансування в основному за рахунок великих депозитів (чи підприємств заможних приватних клієнтів) із схильністю, в основному, ризику фінансування, тому що дані депозити більш мобільні, чим роздрібні;

— значні депозити в іноземній валюті, але валютний ризик компенсується за рахунок відповідних активів;

— усі довгострокові зобов'язання — це, в основному, засобу закордонної допомоги з відповідним валютним ризиком.

У цілому, торгово-промислові банки є відомими активами. Депозитні ринки вони розглядають як джерело засобів з фіксованими умовами для задоволення нестатків їхнього позичкового портфеля. Вони не можуть дозволити собі бути пасивними у відношенні збільшення депозитів, що є характерною рисою роздрібних банків, і тому вони більш агресивні у встановленні ставок по депозитах, підвищуючи їх при необхідності. Цим банкам необхідні порівняно великий капітал і резерви, що порозумівається рисковістю їхньої кредитної діяльності (особливо, якщо позичальником є компанія — член групи) і бажанням регулювальних органів запобігти проблеми, зв'язані з кризою ліквідності одного з банків на міжбанківському ринку.

Для консультаційного банку характерним є:

— невелика кількість позичок у портфелі з відповідним кредитним ризиком;

— деякий обсяг операцій з інвалютою з відповідним валютним ризиком, але, якщо вони фінансуються банком, то ризик компенсується за рахунок відповідних пасивів;

— можливий значна питома вага коштовних паперів підприємств, що звертаються, що піддають банк кредитному, ризику і ризику андеррайтинга;

— значна частка високоякісних ліквідних активів, у які інвестується додатковий капітал (в основному довгострокових високоприбуткових активів, як, наприклад, казначейські векселі з відповідним процентним ризиком);

— майже повна відсутність основних активів (немає мережі відділень);

— відсутність дрібних роздрібних депозитів;

— фінансування відбувається в основному за рахунок великих депозитів оптового і міжбанківського ринку, депозитних сертифікатів з відповідним ризиком фінансування;

— довгострокові пасиви — засобу закордонної допомоги з відповідним валютним ризиком.

Консультаційні банки не є відомими ні активами, ні пасивами, тому що вони намагаються мінімізувати обох частин балансу. Однак вони зустрічаються з двома дуже важливими видами ризику. Один з них полягає в тім, що потік доходів цих банків дуже сильно підданий дії зниження ринкової активності: якщо угода не відбудеться, банки позбавляються своїх доходів, а їхній процентний доход занадто низький. Другий ризик є гострою формою ризику репутації, що впливає не тільки на їхню здатність фінансувати свою діяльність, але і на їхню здатність робити угоди.

Цим банкам не потрібний значний капітал, тому що обидві частини їхнього балансу не великі.