Особливості інфляційного процесу в Україні.

Вперше на Україні заговорили про появу інфляції у 1991 році хоч коріння її розрослися ще в колишньому СРСР. Це зумовлювалося, з одного боку, повним домінуванням державного монополізму та відсутністю ринкової конкуренції, а з іншого  спотвореною структурою виробництва, надзвичайно високою часткою військово-промислового комплексу, надмірним “старінням” основних фондів, неефективним використанням капітальних вкладень, ресурсів тощо.

В умовах глобального державного регулювання економіки та жорсткого адміністративного контролю за рівнем цін і доходів грубо порушувався автоматично діючий звязок між зростанням грошової маси, платоспроможного попиту і рівня цін. Останні, як правило, “заморожувались”, неєважаючи на зростання попиту при надто обмеженій пропозиції, що виключало відкриту форму інфляції. Внаслідок цього нагромаджувався потужений інфляційний потенціал у вигляді товарно-грошової розбалансованості сфери обігу, тобто незадоволеного платоспроможного попиту, який постійно тиснув на товарні ціни. В таких умовах інфляція набувала прихованої (подавленої) форми і виявлялася в хронічному дефіциті товарів, підвищенні цін на “чорному” ринку та зниженні ринкового курсу національної валюти.

Попри це, розвиток інфляційних процесів в Україні (1991-1994рр.) мав і специфічні особливості. Вони повязані, насамперед, з непослідовністю економічних перетворень, допущеними прорахунками в економічній політиці, деформаціями процесу роздержавлення і приватизації, надмірністю бюджетних видатків.

Особливо швидкому зростанню інфляції (від прихованої  до гіперінфляції) протягом 19981-1993рр. сприяли, з одного боку, вкрай незадовільна структура виробництва, його низька ефективність, падіння темпів зростання, а потім і абсолютних обсягів виробництва, а з другого,  нарощування дефіциту державного бюджету із зменшенням надходження доходів та непомірному зростанні державних витрат. Якщо у 1991р. дефіцит бюджету України складав 14% ВВП, то у 1992р. він виріс до 29%. Бюджетні видатки виросли до 72% ВВП. Економіка втратила спроможність задовільняти та обслуговувати такий рівень державних витрат. Окрім того, внаслідок інфляції реальна вартість загальних державних доходів постійно зменшувалася. Тому держава змушена була весь час “посилювати тиск” на емісійний верстат, щоб компенсувати фінансові втрати від інфляції.

Первинна емісія  головний чинник інфляції попиту в Україні. Стрімке падіння вартості національних грошей України охоплює період з кінця 1991р. до половини 1994р., коли індекси цін стрімко підвищувались з 240% в 1991р. до 2100% в 1992р. і перейшли в гіперінфляційне зростання в 1993р.  10255% на рік. Ситуація визначалась надзвичайно значними обсягами кредитних емісій, які здійснювались за рішенням державних органів. У 1992 році кредитна емісія склала нечувану за тих часів суму один трлн. крб. (500% від обсягу грошової маси на початок року). Вона була спрямована на забезпечення заліків взаємозаборгованості субєктів господарської діяльності, поповнення їх обігових коштів, на видачу дотацій державним підприємствам тощо. У 1993р. обсяги кредитної емісії уже збільшились в 30 разів і становили біля 30 трлн. крб., 70% з яких через різні канали було спрямовано на фінансування агропромислового комплексу.

Саме ці величезні за обсягами кредитні емісії є головною причиною гіперінфляції 1993 року, поглиблення фінансової кризи, яка набула затяжного характеру. Додатковим чинником зниження вартості національної валюти було те, що емісійні кредити в той час надавались за пільговими процентними ставками, які були значно нижче інфляції.

За такої ситуації емісія була вимушеною. Вона слідувала за адміністративним підвищенням цін, була його результатом. При цьому слід врахувати і те, що в Україні тоді не існувало чіткого розмежування між бюджетною та кредитною системою. У цій ситуацій автономність НБУ була значною мірою формальною. Відносно кредитної емісії, то вона мала фіскальну природу, тобто здійснювалася не на кредитних, а на суто дефіцитних засадах. А тому основним спонукачем інфляційного процесу були державні структури, які за допомогою емісійного верстата намагалися компенсувати надмірні (амбіціозні) бюджетні витрати, значною мірою породжені невиваженістю економічної політики. Звернемося до фактів.

У 1994 році Нацбанк відповідно до рішень Верховної Ради здійснював заходи, спрямовані на забезпечення обсягів платіжних засобів для забезпечення нормального товарно-грошового обігу. За рік їх темпи зростання становили 6668,3% і дещо перевищили темпи зростання оптових (656,5%) та споживчих (501,1%) цін. На 1 січня 1995 року готівка поза банками становила невиправдано велику частку від загального обсягу грошової маси, а саме 25,1%. Внаслідок розбалансованості споживчого ринку тільки протягом січня-липня перевищення грошових доходів населення над витратами та заощадженнями сягнуло 120 трлн. крб., або склало 11,4% від грошових доходів у сумі 1054 трлн. крб., а напередодні серпневого підйому курсу долара, це перевищення досягло майже 52 трлн. крб. Всі ці обсяги залишили сферу офіційного обігу і зникли у “тіньовій” економіці. Отже, швидке зростання грошової пропозиції прискорило інфляцію  накопичена в “тіньовій” економіці (внаслідок розбалансованості споживчого ринку) готівка реалізувала свій інфляційний потенціал. Це означає, насамперед, що офіційна економіка (та, котра враховується статистикою і сплачує податки) перманентно не щздатна запропонувати громадянам України необхідні обсяги товарів і послуг. Через те частка грошових доходів населення (від 10 до 20%) постійно зникає в “тіньовій” економіці. Ці гроші звужукють монетарну базу для кредитування виробництва і для покращення взаєморозрахунків.

У субєктів господарювання обсяг грошової маси виріс від 116 на 1 січня і до 204,866 трлн. крб. на 1 жовтня 1994р. (темп 175,9%). Одночасно обсяг кредитних вкладень в економіку сягнув 387 трлн. крб.  виріс у 7 разів. Понад 56% кредитів комерційних банків надано державним підприємствам. Це з урахуванням зниження обсягів виробництва, яке обєктивно “вивільняє” гроші з обігу. Отже, швидке зростання грошової пропозиції прискорило інфляцію.

Обєктивна ціна грошей  фундамент обєктивного ціноутворення. Ще в 1994 році вдалося забезпечити більш послідовне просування до обєктивної ціни грошей визначення котрої починається з встановлення реальної позитивної облікової ставки. Вже з лютого 1994 року її значення з розрахунку на місяць перевищило темпи інфляції (20 і 16%, відповідно). Кредитні гроші перестали бути засобом накопичення невипраданих обсягів товарно-матеріальних цінностей та валюти. Блокування стимулів до накопичення відкриває шлях до заробляння грошей безпосередньо у виробництві. Позитивна процентна ставка примушує працювати все суспільство.

В міру уповільнення темпів інфляції Нацбанк розпочав зниження рівня облікової ставки: 190%  з липня, до 175%  з серпня, до 140%  з 15 серпня. Тобто, за півтора місяця процентна ставка Нацбанку була знижена на 100 пунктів. Це високий темп. Аджеж внаслідок необєктивності ціноутворення та невідповідності цін визнаним ринком виробничим витратам в середині року економіка зіткнулася з вкрай небезпечним явищем: темпи інфляції уповільнилися і становили всього кілька відсотків. В той же самий час дефіцит Державного бюджету сягнув небезпечної межі. В цілому за третій квартал минулого року споживчі ціни зростали з середнім темпом 4%, а дефіцит Державного бюджету склав біля 17% валового внутрішнього продукту. Дефіцит Державного бюджету невідворотно вів до чергового інфляційного сплеку. Що і відбулося у четвертому кварталі. Тобто, не було економічного фундаменту для більш результативної процентної політики.

Не справили суттєвого впливу на зниження ціни грошей і кредити Уряду, які надавалися БЕЗОПЛАТНО, тобто, БЕЗ СПЛАТИ ПРОЦЕНТІВ. Вони на 1 січня склали в загальному обсягу випуску платіжних засобів 85,9% (проти 53,8% торік), або 141,5 трлн. крб. Це в 9 разів більше від обсягів ПЛАТНИХ кредитів рефінансування, які продавалися під певний процент. Ці гроші не виступають у якості капіталу і практично обертаються один раз і перетворюються у бюджетне дотаційне фінансування  другий бюджет держави по доходах. Саме ці кредити були одним з найвпливовіших чинників інфляції.

Разом з тим Нацбанк постійно кредитував розвязання найбільш важливих господарських проблем за ставкою, котра була значно нижчою від офіційно встановленої. У грудні 1993 року в умовах зростання цін на 90,3% кредити рефінансування були надані за ставкою У ПЕРЕРАХУНКУ НА МІСЯЦЬ 10,9%  тобто, У 9 РАЗІВ МЕНШОЮ! У січні 1994 року інфляція становила 23,8%, а Нацбанк рефінансував економіку за ставкою 10,5%. Цієї політики дотримувалися протягом усього 1994 року  фактичні середньозважені облікові ставки регулювалися на рівні, що був у 1,5-2 рази меншим від офіційно встановленого.

З жовтня року розпочато поступове наближення цін та тарифів до рівнів витрат, що обєктивно складаються у нашій економіці. Проте майже відразу намітився новий сплеск інфляції. Аби запобігти перетіканню грошей у лихварські торгово-посередницькі структури Нацбанк був змушений підняти облікову ставку до 25% з розрахунку на місяць, хоч це не зробило її позитивною.

Виходячи з Програми економічної стабілізації передбачено розвязання комплексу наступних задач:

1. Забезпечення позитивних, вищих за інфляцію, рівнів процентів по кредитах та депозитах;

2. Удосконалення кредитування розвязання найболючіших проблем суспільного виробництва (зокрема, структурної перебудови) маючи за мету стримання зростання грошової маси понад узгоджені з Урядом орієнтири;

3. Розвиток фінансового ринку з метою створення сучасних механізмів регулювання обсягу грошей у обігу;

4. Запровадження обєктивного курсоутворення як засобу розвитку експорту та обмеження імпорту;

5. Удосконалення системи платежів та взаєморорозрахунків.

6. Удосконалення банківської діяльності;

7. Підготовка до проведення грошової реформи.

Передбачається поступово запроваджувати загальноприйняті у світовій банківській практиці інструменти регулювання процесів на грошово-кредитному ринку. Про що саме йдеться?

1. Кредити Уряду надаватимуться на платній основі.

2. Нацбанк надаватиме традиційні кредити рефінансування комерційним банкам під заставу цінних паперів (як державних, так і банківських) та векселів, що мають товарну основу. Це стимулюватиме розширення попиту на боргові зобовязання Уряду і банків та активізуватиме використання векселів у розрахунках, що, в свою чергу, сприятиме подоланню платіжної кризи. Забезпеченість отримувачів активами буде необхідною передумовою одержання кредитів.

3. Запроваджуються ефективні механізми регулювання грошово-кредитного ринку. Йдеться про кредитні аукціони, вексельне редисконтування, депозитні сертифікати. Це еквівалентно збільшенню платіжних засобів у обізі та скороченню прямої емісії, яка прискорює інфляцію.

За 1995 рік Нацбанком проведено 20 кредитних аукціонів з продажу кредитів комерційним банкам для подальшого кредитування субєктів господарської діяльності. Обсяг продаж склав 35,1 трлн. крб., в т.ч. через 14 цільових кредитних аукціонів 30,8 трлн. крб. З них:

1. Нацбанк удосконалює механізми підтримки комерційних банків діяльність яких спрямована на залучення коштів у довгострокові депозити та кредитування структурної перебудови і підвищення ефективності підприємств.

Враховуючи необхідність надання кредитної підтримки підприємствам паливно-енергетичного та агропромислового комплексів Нацбанк дозволив (як виняток) Промінвестбанку, Укрсоцбанку та банку “Україна” зарахувати залишки готівки в касах у випадку недорезервування необхідної суми коштів на коррахунках.

Формування ринку цінних паперів.

Сучасний фінансовий ринок має стати основою зваженого грошового регулювання економіки.

1. Національний банк України за дорученням Уряду розпочав продаж державних облігацій внутрішньої позики 1995 року. Ці кошти фінансуватимуть дефіциту Державного бюджету. Починаючи з березня проведено 20 аукціонів з розміщення облігацій внутрішньої державної позики які дозволили залучити до бюджету біля 20 трлн. крб.

Відбувається процес створення вторинного біржевого ринку державних цінних паперів. Це стимулюватиме розвиток біржевого ринку корпоративних цінних паперів. Забезпечуватиметься ліквідність фінансових інструментів, що вже існують. Буде надано імпульсу до запровадження нових фінансових інструментів (опціони, фьючерси, форварди тощо). Функціонування вторинного біржевого ринку державних цінних паперів дозволить значно, на порядок, збільшити залучення коштів на первинному ринку для фінансування державних потреб сучасними засобами. Тим самим реалізуватиметься один з неемісійних шляхів фінансування структурних зрушень.

2. Опрацьовується можливість випуску ощадних сертифікатів Нацбанку, виражених у доларах США, та депозитних сертифікатів у карбованцях. У такий спосіб гроші комерційних банків, а через них  підприємств і населення мобілізуватимуться на розвязання найважливіших проблем. Водночас нейтралізуватиметься небажаний вплив вільних грошей на зростання цін.

Є можливість РОЗМІЩЕННЯ ДЕРЖАВНИХ ЦІННИХ ПАПЕРІВ В УКРАЇНСЬКІЙ ДІАСПОРІ. До подібного кроку свого часу вдався Ізраїль, почавши розміщення за кордоном державних бонів. Сподіваємось, що цей захід не тільки допоможе залучити тверду валюту для піднесення економіки України, а й матиме значний морально-консолідуючий ефект.

3. Передбачено створення розгалуженої мережі регіональних дилінгових центрів, що функціонуватиме у реальному режимі часу. Вільна, регульована державою купівля-продаж державних цінних паперів та кредитних ресурсів забезпечить визначення реальної ціни грошей та взаємовигідне регулювання попиту та пропозиції на гроші.

Нацбанк вважає за необхідне продовжувати курс на створення умов для обєктивного формування курсів, захисту національної валюти та стабілізації національної грошової системи в цілому, на розвиток внутрішнього валютного ринку. Це дасть змогу скоротити дефіцит платіжного балансу, збільшити надходження іноземної валюти, створити умови для економічно обгрунтованого імпорту необхідних товарів.

Підвищення обєктивності курсоутворення йтиме шляхом децентралізації та лібералізації валютного ринку. Належний контроль блокує вплив різних випадковостей та мафіозних структур на визначення курсів, спроби спекуляції на курсових різницях. Створювана мережа регіональних бірж працюватиме у режимі реального часу з метою досягнення єдності курсів.

Комерційні банки є повноправними субєктами валютного ринку, що сприятиме обєктивізації курсоутворення. Поетапно відміняються обмеження на прямі валютні відносини між комерційними банками. З метою недопущення валютних спекуляцій та для зниження ризиків втрат внаслідок зміни курсів комерційним банкам встановлюватимуться ліміти відкритих валютних позицій, які регламентують співвідношення між вимогами та зобовязаннями комерційних банків у національній валюті.

Створюється автоматизована система торгівлі валютою, що прискорить розрахунки; запроваджуються нові для нас форми торгівлі валютою: форвардні, опціонні, фючерсні.

Ці заходи дадуть змогу заборонити відкриття поточних рахунків резидентів в іноземних банках. Розрахунки здійснюватимуться через кореспондентські рахунки уповноважених комерційних банків. Коло уповноважених банків в міру потреби буде розширюватися з одночасним посиленням вимог щодо проведення валютних операцій та підвищення їх ліквідності.

Захист національної валюти вимагає повну заборону обігу іноземної валюти, котре доцільно зробити до грошової реформи. Нацбанком 25 травня закінчено переєстрацію ліцензій на право здійснення торгівлі та надання послуг за іноземну валюту. Документи на переєстрацію приймаються тільки від субєктів господарської діяльності, які отримували у 1994 році середньомісячну виручку не нижче 70 тис. дол. США.

Захист національної валюти вимагає запровадження ліцензування валютних кредитів від нерезидентів  зовнішній борг може зростати тільки у звязку з вирішенням гостро значущих загальнонаціональних завдань.

Здійснюється комплекс заходів для нарощування у 1995 році золотовалютних резервів Нацбанку до 1,5 млрд.дол. США. Ними підтримуватиметься купівельна спроможність та стабільність національної грошової одиниці під час цілком ймовірних коливань попиту та пропозиції нап внутрішньому валютному ринку.