Реферат на тему:

Опір начальникові або примушування його до порушення службових обов’язків

1. Опір начальникові, а також іншій особі, що виконує покладені на неї обов’язки з військової служби, або примушування їх до порушення цих обов’язків —

караються службовим обмеженням на строк до двох років, або триманням у дисциплінарному батальйоні на сірок до двох років, або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

2. Ті самі дії, вчинені групою осіб, або із застосуванням зброї, або такі, що спричинили тяжкі наслідки,—

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони були вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці,—

караються позбавленням волі на строк від трьох до дванадцяти років.

4. Дії, передбачені частинами другою або третьою цієї статті, якщо вони були пов’язані з умисним убивством начальника або іншої особи, що виконує обов’язки з військової служби,—

караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

1. Основний безпосередній об’єкт злочину — порядок підлеглості та військової честі. Його факультативним додатковим об’єктом можуть бути життя і здоров’я людини, її воля, честь і гідність. . 2.3 об’єктивної сторони злочин може полягати тільки у діях, які можливі удвох формах: 1) опір начальникові, а також іншій особі, Що виконує покладені на неї обов’язки з військової служби; 2) примушування начальника, а також іншої особи, що виконує покладені на неї обов’язки з військової служби, до порушення цих обов’язків. На відміну від непокори опір і примушування можуть вчинюватися не тільки щодо начальника, а й щодо іншої особи, що виконує

покладені на неї обов’язки з військової служби. Про поняття начальних див. коментар до ст. 402.

Під особою, що виконує покладені на неї обов’язки з військової служби, в цій статті розуміються черговий або днювальний роти, парку, військового ешелону, контрольно-пропускного пункту, начальник варти та його помічник, розвідний, вивідний і чатовий, представник військової автомобільної інспекції, військовослужбовці, які входять до складу наряду з охорони державного кордону, конвою, патрульного наряду та деякі інші особи, на яких тимчасово або за спеціальним дорученням повноважного командування покладені повноваження представників влади.

При цьому треба враховувати, що в окремих випадках, прямо передбачених військовими статутами, черговий роти є начальником для всіх військовослужбовців роти рівного з ним чи нижчого військового звання, черговий і помічник чергового частини — для всіх осіб добового наряду тощо.

У випадку, коли військовослужбовцем грубо порушено громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, яка відзначалась особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, і ці дії пов’язані з наступним опором начальникові чи іншому військовослужбовцю, який виконує покладені на нього обов’язки з військової служби, діяння має кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. З ст. 296 і відповідною частиною ст. 404. Адже вказаний начальник (інший військовослужбовець) у даному випадку є представником влади. Водночас, хуліганські дії військовослужбовця, які переросли під час його затримання в опір начальникові чи, наприклад, складу патрульного наряду, за відсутності розриву в часі повністю охоплюються ч. 1 ст. 404 і додаткової кваліфікації за ч. З ст. 296 (хуліганство, пов’язане з опором представникам влади) не потребують. Опір представникові влади (працівнику правоохоронного органу), який не є військовослужбовцем, тягне відповідальність військовослужбовця тільки за ч. З ст. 296 або за відповідною частиною ст. 342.

Опір — це дії винної особи, пов’язані з перешкодою начальникові або іншій особі виконувати обов’язки військової служби, покладені на неї, і спрямовані на те, щоб не дати цим особам можливості діяти у певній ситуації згідно з законом. Детальніше про поняття опір див. коментар до ст. 342.

Якщо опору передувала непокора начальникові, дії винного кваліфікуються тільки за ст. 404: тут має місце “переростання” у більш тяжкий злочин однорідного посягання на один і той самий об’єкт. Під примушуванням до порушення обов’язків з військової служби треба розуміти дії, пов’язані із застосуванням фізичного чи психічного насильства до начальника чи іншої особи, яка виконує обов’язки по військовій службі, і спрямовані на те, щоб у такий спосіб схилити їх до протизаконної зміни їхньої правомірної поведінки. Примушування передбачає наявність конкретної незаконної вимоги до вказаних осіб.

Примушування відрізняється від опору, зокрема, тим, що: а) при опорі винний намагається своїми діями позбавити начальника чи іншу особу можливості виконати обов’язки по військовій службі, а при примушуванні — заставити їх діяти всупереч інтересам служби; б) опір може бути і не поєднаний з фізичним чи психічним насильством (проте, не виключається, що опір виражається в активній фізичній протидії: винний упирається, намагається вирватися тощо), а примушування завжди поєднане з насильством; в) примушування може бути вчинене не тільки під час виконання начальником чи іншою особою покладених на них обов’язків з військової служби, а й у зв’язку з їх виконанням у майбутньому.

Військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов’язки військової служби; а) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи і перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); б) на шляху прямування на службу або із служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; в) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідало обов’язкам військовослужбовця або він був направлений туди за наказом відповідного командира (начальника); г) при виконанні державних або громадських обов’язків, якщо навіть ці обов’язки і не були пов’язані з військовою службою; д) при виконанні обов’язку по врятуванню людського життя, охороні державної, комунальної власності і приватної власності, підтриманню військової дисципліни та охороні правопорядку.

Під виконанням обов’язків військової служби слід розуміти здійснення конкретних обов’язків, котрі були покладені на особу законами чи іншими нормативними актами.

Будь-яких наслідків здійснення опору або примушування начальникові чи іншій особі, що виконує покладені на неї обов’язки з військової служби, для визнання цього злочину закінченим не потрібно: він є закінченим з моменту вчинення опору чи примушування.

3. Суб’єктом злочину є військовослужбовець (військовозобов’язаний під час зборів), який є підлеглим щодо відповідного начальника, а так само інший військовослужбовець, якщо опір (примушування) вчинені ним щодо особи, яка виконує покладені на неї обов’язки з військової служби. У разі, коли дії, які із зовнішньої сторони полягають в опорі, вчинюються військовослужбовцем щодо особи, яка не є для нього начальником і не виконує у цей час обов’язків з військової служби (наприклад, рядовим — щодо сержанта іншої військової частини), вони, з урахуванням конкретних обставин справи можуть кваліфікуватися як порушення статутних правил відносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості або як злочин проти життя та здоров’я особи, або як злочин проти авторитету органів державної влади тощо.

4. З суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Ставлення до тяжких наслідків (ч. 2 ст. 404) може характеризуватися як умислом, так і необережністю, а ставлення до смерті начальника чи іншої особи, що виконує покладені на неї обов’язки з військової служби (ч. 4 ст. 404), — тільки умислом.

5. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) групою осіб; 2) із застосуванням зброї; 3) із спричиненням тяжких наслідків.

Про поняття група осіб див. коментар до ст. 28.

У диспозиції ч. 2 ст. 404 йдеться не тільки про такі звичайні види зброї, як пістолет чи автомат, а й про зброю взагалі. Тому під зброєю у цій статті треба розуміти будь-яку зброю, що фактично може використовуватися військовослужбовцями різних військових формувань під час виконання обов’язків з військової служби і застосовуватися при опорі або примушуванні, у т.ч. в умовах воєнного стану, а саме:’а) будь-яку вогнепальну зброю — артилерійську (гармати, гаубиці, міномети, безвідкатні гармати, пускові установки протитанкових ракет, що керуються, реактивні системи залпового вогню, реактивні бомбомети, реактивні торпедні апарати тощо) та стрілкову (револьвери, пістолети, пістолети-кулемети, автомати, гвинтівки, карабіни, кулемети), а також гранатомети; б) інші звичайні засоби ураження, зокрема мінну та запалювальну зброю; в) холодну зброю (багнет, кортик, шашка тощо); г) газову зброю нервово-паралітичної дії; пневматичну зброю калібру понад 4,5 мм зі швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду; спеціальну зброю для стрільби гумовою кулею; електрошокову зброю; д) вибухову зброю (у деяких інших статтях КК вона охоплюється поняттями “вибухові речовини” або “бойові припаси”).

Таким чином, під зброєю в ст. 404 слід розуміти предмети (пристрої), призначені для ураження живої чи іншої цілі, які відповідають стандартним зразкам або історично виробленим типам. Такі предмети (пристрої) можуть бути виготовлені заводським, у т.ч. за спеціальним замовленням, або іншим способом, знаходитись на озброєнні військових формувань України або бути знятими з нього та з виробництва, мати воєнне, спортивне, мисливське чи інше призначення, при цьому бути повністю справними або мати дефекти, які не впливають на їх бойові властивості.

Не можуть визнаватися зброєю сигнальні, стартові пістолети, вибухові пакети та інші імітаційно-піротехнічні та освітлювальні засоби, які не містять вибухових та інших загальнонебезпечних речовин та сумішей, навчальна зброя, предмети побутового призначення (сокира, пасок тощо) або не чітко визначеного призначення, хоча спеціально пристосовані для заподіяння тілесних ушкоджень чи для вбивства (скажімо, пряжка солдатського паска зі свинцевою пластиною, загострений арматурний прут, дошка певної форми), предмети, які визнаються законодавством України спеціальними засобами (гумова палиця тощо), а також дресировані, у т.ч. службові, собаки чи інші тварини.

Про поняття зброя див. також коментар до ст. 410. Застосування зброї під час опору чи примушування до порушення службових обов’язків означає фактичне використання її для фізичного впливу на начальника чи іншу особу, що виконує покладені на неї обов’язки з військової служби, коли цими діями створювалась реальна загроза здоров’ю або життю потерпілого (здійснення прицільного пострілу або інший спосіб використання її бойових властивостей), або для психічного впливу (демонстрування оголеної вогнепальної зброї, приведення її в бойове положення, прицілювання, поєднане зі словесною погрозою чи без такої).

Не повинні визнаватися застосуванням зброї такі дії, як побиття потерпілого мисливською рушницею, оскільки вона не призначена для рукопашного бою. Але побиття потерпілого прикладом автомата чи карабіна, а також малою (саперною) лопаткою повинно визнаватися застосуванням зброї на тій підставі, що автомат і карабін як штатна зброя в армії взагалі можуть використовуватися і як вогнепальна, і як холодна (з примкнутим багнетом-ножем) зброя, і як зброя ударної дії в ближньому бою, а мала (саперна) лопатка, крім основного (інженерного) призначення, має функцію спеціальної зброї для рукопашного бою, що регулюється відповідними настановами, і відповідні бойові якості (твердість сталі, загостреність леза тощо).

Застосування зброї повинно кваліфікуватися за ч. 2 ст. 404 незалежно від того, чи була заподіяна шкода здоров’ю потерпілого, тобто поняття “застосування зброї” охоплює як використання зброї за її прямим призначенням, так і спробу такого використання.

Якщо військовослужбовець не зміг застосувати зброю під час опору з причин, що не залежали від його волі, його дії мають кваліфікуватися за ст. 15 і ч. 2 ст. 404.

Для кваліфікації дій винного за ч. 2 ст. 404 не має значення, знаходилась зброя у нього на законних підставах чи ні. В останньому випадку дії особи можуть бути додатково кваліфіковані за ст. 410.

До тяжких: наслідків у ч. 2 ст. 404 слід відносити смерть однієї або більше осіб, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній, двом чи більше особам.

При цьому умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне начальнику або іншій особі, що виконує покладені на неї обов’язки з військової служби, а так само їх необережне вбивство потребують додаткової кваліфікації за відповідною частиною ст. ст. 121 або 119. Умисне заподіяння вказаним особам середньої тяжкості тілесного ушкодження внаслідок примушування їх до порушення обов’язків з військової служби або опору, поєднаного з залякуванням потерпілого, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 122 і ч. 1 ст. 404. Умисне вбивство начальника або іншої особи, що виконує покладені на неї обов’язки з військової служби, кваліфікується тільки за ч. 4 ст. 404. Спричинення внаслідок опору (примушування) побоїв, умисного легкого тілесного ушкодження, а також спричинення внаслідок опору, не поєднаного з залякуванням начальника або іншої особи, що виконує покладені на неї обов’язки з військової служби, умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження повністю охоплюється ч. 1 ст. 418.

До тяжких наслідків можна віднести також катастрофу, аварію, найбільш серйозні форми підриву військової дисципліни та боєго-товності підрозділу, частини тощо, якщо вони знаходились у причинному зв’язку із вчиненням опору або примушування.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є: 1) вчинення його в умовах воєнного стану або 2) в бойовій обстановці (ч. З ст. 404), а так само 3) вчинення дій, передбачених ч. ч. 2 або 3 ст. 404, якщо вони були пов’язані з умисним вбивством начальника чи іншої особи, що виконує покладені на неї обов’язки з військової служби (ч. 4 ст. 404),

За конструкцією ст. 404 опір начальникові, а також іншій особі, що виконує покладені на неї обов’язки з військової служби, або примушування їх До порушення цих обов’язків, якщо вони були пов’язані з умисним убивством такої особи, розглядаються як особливий вид тяжких наслідків, ставлення до яких може бути лише умисним.

Умисне вбивство військовослужбовцем (військовозобов’язаним під час проходження зборів) начальника не у зв’язку з опором йому чи примушуванням його до порушення обов’язків з військової служби кваліфікується за відповідною частиною ст. 115, або за ст. ст. 116 чи 118.

Якщо опір або примушування мали своїм наслідком замах на умисне убивство начальника або іншої особи, що виконує покладені на неї обов’язки з військової служби, злочин кваліфікується за ст. 15 і ч. 4 ст. 404, оскільки цей особливо кваліфікований склад злочину побудований як матеріальний і настання відповідних наслідків є умовою визнання злочину закінченим.

Закон Україна “Про загальний військовий обов’язок і військову службу” в редакції від 18 червня 1999р. (ст, 24).

Наставление по физической подготовке Совєтской Армии й Военно-Морского Флота (НФП-78). Введено в дію наказом Міністра оборони СРСР№ 140 від25 травня 1978р.(п.111).