Реферат на тему:

Метод цивільного права

Цивільне правове регулювання суспільних відносин від­бувається не стихійно, а з допомогою певних способів та заходів, які впливають на формування поведінки суб'єктів відносин. Сукупність таких способів та заходів прийнято називати методом цивільного права. Якщо предмет циві­льно-правового регулювання відповідає на питання, які суспільні відносини регулюються цивільним правом, то метод цивільно-правового регулювання — на питання, яким чином відповідні суспільні відносини ним регулю­ються.

Чим же характеризується цивільно-правовий ме­тод? Передусім — юридичною рівністю сторін, автоно­мією їх волі та їх майновою самостійністю; диспозитивністю (правом сторін самостійно визначати характер своїх відносин у межах чинного законодавства); особ­ливим способом вирішення спорів між учасниками цивільних правовідносин; наявністю майнової відпові­дальності сторін.

Юридична рівність учасників цивільно-правових від­носин проявляється в тому, що сторони визнаються правом як самостійні, незалежні одна від одної особи. Іншими словами, зміст юридичної рівності полягає в тому, Ідо кожна з сторін має свій комплекс прав і обо­в'язків і не підпорядкована іншій. Основою такої рівно­сті суб'єктів цивільно-правових відносин є те, що вони за своєю волею мають право розпоряджатися майном, яке знаходиться у їх власності, повному господарському ві­данні або оперативному управлінні. Цивільне право спря­моване на те, щоб .врегулювати відносини між сторона­ми в разі виникнення між ними спорів, захистити їх від будь-якого протиправного посягання, обмежити від зов­нішнього втручання. Відносини, що засновані на влад­ному підпорядкуванні учасників, не можуть бути цивіль­но-правовими. Такі відносини найчастіше є адміністративно-правовими, фінансово-правовими та ін.

З урахуванням принципу юридичної рівності побудо­вані всі інші принципи цивільно-правового методу. Так, диспозитивність можлива тільки тоді, коли в основі уго­ди лежить вільне волевиявлення сторін. Вона надає пра­во сторонам визначити характер своїх взаємовідносин у межах, встановлених законом, а також у відповідних ви­падках формувати свої права і обов'язки. Диспозитивні начала проявляються у диспозитивних правових нормах, які надають суб'єктам цивільного права можливість у пев­них межах, за своєю волею, на свій розсуд врегульовува­ти ті чи інші належні їм цивільні права і обов'язки. Як результат цього, договір чи одностороння угода є не ли­ше юридичними фактами, а й засобами врегулювання змісту цивільних прав та обов'язків.

Наявність диспозитивних засад у цивільному праві не означає, що в ньому відсутні імперативні норми. Але вони не є визначальними. В основному цивільні правові відносини формуються під впливом диспозитивних норм.

Виходячи із засад рівності і незалежності учасників цивільних правовідносин, закон надає можливість вирі­шувати спори, що виникають між ними, або безпосередньо самим учасникам конкретних відносин на підставі взаємної домовленості або спеціально створеним для розгляду таких спорів державним органам чи третім особам. Важ­ливим є те, що такий орган не повинен бути пов'язаним з жодною із сторін особистими, майновими або адмініс­тративними відносинами, оскільки за наявності такого зв'язку буде порушено принцип рівності сторін. Спори між учасниками цивільних відносин, як правило, розг­лядаються судом, арбітражем, третейським судом після подачі відповідного позову однією із заінтересованих сторін.

Оскільки сторони цивільно-правових відносин пов'я­зані між собою, як правило, тільки угодою, то встанов­лено, що та із сторін, яка добровільно взяла на себе зо­бов'язання і не виконала їх, повинна відшкодувати ін­шій стороні збитки, що фактично виникли у цієї сторо­ни внаслідок невиконання того, на що ця сторона у від­повідності з угодою розраховувала. Іншими словами, сторона, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе цивільно-правову відпові­дальність. Така відповідальність носить майновий ха­рактер.

Підсумовуючи сказане, можна дати таке визначення цивільного права. Цивільне право - це галузь права, що на засадах .юридичної рівності сторін регулює майнові від­носини (власності і товарообігу), відносини у сфері інтеле­ктуальної діяльності, а також відносини щодо захисту і охорони особистих немайнових благ.

В юридичній літературі дається також визначення цивільного права як науки та учбової дисципліни.

Наука цивільного права — це складова частина право­вої науки, яка шляхом вивчення закономірностей циві­льно-правового регулювання суспільних відносин фор­мулює вчення про цивільне право, аналізує і узагальнює практику застосування цивільних норм, визначає суть цивільно-правових термінів.

Цивільне право як учбова дисципліна — сукупність за­собів з допомогою яких вивчається цивільне право і ви­роблені наукою цивільного права поняття, судження, висновки, ідеї, концепції і теорії.