Реферат на тему:

Видача особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, та особи, яка засуджена за вчинення злочину

1. Громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду.

2. Іноземці, які вчинили злочини на території України

і засуджені за них на підставі цього Кодексу, можуть бути передані для відбування покарання за

вчинений злочин тій державі, громадянами якої вони є, якщо така передача

передбачена міжнародними-договорами України.

3. Іноземці та особи без громадянства, що постійно не :” проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на її території, можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду або передані для відбування покарання, якщо така видача або передача передбачені міжнародними договорами України.

1. Ч. 1 ст. 10 конкретизує положення ст. 25 Конституції України, відповідно до якого громадянин України не може бути виданий іншій державі за жодних обставин, у т.ч. в разі вчинення ним злочину за межами України, а також поширює його на осіб без громадянства, що постійно проживають в Україні, якщо очікуваним наслідком видачі останніх є притягнення їх до кримінальної відповідальності та віддання до суду. У разі вчинення злочину за межами України особою без громадянства, що постійно проживає в Україні, вона може бути видана іноземній державі для здійснення щодо неї інших примусових заходів, крім притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду.

При визначенні поняття “вчинення злочину за межами України” слід враховувати, що злочин вважається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України, або якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України (див. коментар до ст. 6).

2. Із норм ч. ч. 2 і 3 ст. 10 випливає, що:

1) іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі КК України, не можуть бути передані для відбування покарання державі (у разі подвійного громадянства — одній із відповідних держав), громадянами якої вони не є;

2) вказані іноземці не можуть бути передані для відбування покарання державі, громадянами якої вони є, якщо така передача не передбачена міжнародними договорами України;

3) особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі КК України, не можуть бути передані для відбування покарання іншій державі, якщо інше прямо не передбачено міжнародним договором, учасниками якого є Україна і відповідна держава;.

4) іноземці, а також особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини за межами України і перебувають на її території, якщо вони не засуджені за них на підставі КК України, можуть бути видані будь-якій іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду, якщо така видача передбачена міжнародними договорами України. Притягнення ж їх до відповідальності за КК України не виключається, якщо їх видача не передбачена міжнародними договорами України;

5) іноземці, а також особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини за межами України і перебувають на її території, якщо вони засуджені за них на підставі КК України, можуть бути передані будь-якій іноземній державі для -відбування покарання, якщо така передача передбачена міжнародними договорами України.

3. Умова про те, що передача має бути передбачена міжнародним договором, означає, що за відсутності такого багатостороннього чи двостороннього договору передача відбутися не може (питання про передачу не може бути вирішене і в дипломатичному порядку), і містить у собі інші, додаткові умови. При цьому умови, за яких особа може бути видана іншій державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду, і умови, за яких особа може бути передана іншій державі для відбування покарання, зазвичай є дещо різними. Крім того, різними можуть бути і додаткові умови видачі або передачі, визначені тим чи іншим міжнародним договором України.

Так, згідно з Конвенцією про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах особа може бути видана лише за такі діяння, які за законами запитуючої і запитуваної Сторін тягнуть покарання у виді позбавлення волі на строк не менше одного року або інше більш тяжке покарання, а передана для відбування покарання — якщо вона позбавлена волі на строк не менше шести місяців або до неї застосоване більш тяжке покарання. Відповідно до умов, визначених Європейською конвенцією про передачу засуджених осіб, особу може бути передано іншій державі для відбування покарання, якщо: а) ця особа є громадянином держави виконання вироку; б) вирок є остаточним; в) на час отримання запиту про передачу засуджена особа має відбувати покарання Як правило впродовж якнайменш шести місяців або якщо їй винесено вирок до ув’язнення на невизначений строк; г) на передачу згодна засуджена особа або, з урахуванням її віку або фізичного чи психічного стану, — її законний представник; д) діяння, на підставі якого було винесено вирок, є злочином згідно із законодавством держави виконання вироку; е) держава винесення вироку і держава виконання вироку згодні на передачу засудженої особи.

Дещо інші умови видачі передбачені Європейською конвенцією про видачу правопорушників і Додатковими протоколами до неї. Так, видача не здійснюється, якщо злочин, у зв’язку з яким вона запитується, розглядається як: а) політичний чи пов’язаний з полі-

тичним, а так само звичайний, якщо є достатні підстави вважати, що запит на видачу зроблено з метою переслідування або покарання особи на підставі її раси, релігії, національної належності чи політичних переконань. До політичних злочинів не належать: вбивство або замах на вбивство глави держави чи члена його сім’ї; злочини проти людства, зазначені у Конвенції про запобігання злочи-нові геноциду та покарання за нього; злочини, перелічені у ст. 50 Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, ст. 51 Конвенції про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які потерпіли корабельну аварію, зі складу збройних сил на морі, ст. 147 Конвенції про захист цивільного населення під час війни; будь-які порушення законів і звичаїв війни, крім тих, що передбачені у зазначених положеннях Женевських конвенцій; б) військовий (якщо він не є злочином за звичайним кримінальним правом. При цьому видачу за вчинення загальнокримінальних злочинів, що також є військовими злочинами, може бути здійснено Україною лише за умови, якщо особу, видача якої запитується, не буде піддано кримінальному переслідуванню за військовим правом або законом); в) фінансовий (пов’язаний з податками, зборами, митом та валютою).

Погодившись із визначеннями політичних, військових та фінансових злочинів, Україна Законом про ратифікацію даної Конвенції і Протоколів до неї залишила за собою право вирішувати в кожній окремій справі, задовольняти чи не задовольняти запит про видачу правопорушника, а також зобов’язалась здійснювати видачу лише тих осіб, які вчинили злочини, що караються позбавленням волі на строк не менше одного року або більш сувх>рим покаранням. Україна може відмовити у видачі іноземця і з огляду на те, що за її законодавством злочин вважається частково вчиненим на її території (див. ст. 6 КК, ст. 7 Конвенції). Вказаною Конвенцією передбачені й інші обставини, які можуть перешкодити такій видачі.

Згідно з Договором між Україною та Китайською Народною Республікою про екстрадицію передача не може відбутися, якщо: а) діяння не підпадає під поняття “злочин” згідно із законодавством хоча б однієї із Сторін; б) за вчинення даного злочину передбачене покарання у виді позбавлення волі (згідно із законодавством України), або тюремного ув’язнення (згідно із- законодавством Китаю) на строк менш як один рік або більш м’яке покарання; в) до закінчення призначеного строку покарання залишається менше шести місяців; г) особі надано притулок згідно із законодавством України або якщо кримінальна справа згідно із законодавством України у даному разі порушується лише за приватною скаргою потерпілого тощо. Крім того, у видачі може бути відмовлено з інших підстав (наприклад, з огляду на характер злочину, вік, стан здоров’я та інші особистісні характеристики особи, видача якої вимагається).

Як правило, всі міжнародні договори, що стосуються видачі, учасниками яких є Україна, ґрунтуються на принципах, відповідно до яких зокрема: 1) злочин, за вчинення якого вимагається видача, має визнаватися злочином і за законами держави, де знаходиться винна особа (принцип тотожності); 2) якщо за законами держави, яка вимагає видачі, за цей злочин передбачено смертну кару, ця держава

надає гарантії її незастосування до вказаної особи; 3) якщо вимога про видачу має на меті притягнення особи до кримінальної відповідальності, держава, яка вимагає видачі, повинна надати докази вчинення злочину; 4) передача засудженого для відбування покарання можлива лише після набрання законної сили вироком суду. Відтак, нормативними підставами видачі (передачі, екстрадиції) злочинця, крім ст. 10 КК, є багатосторонні та двосторонні угоди про: 1) видачу правопорушників та про передачу засуджених осіб; 2) правову допомогу у кримінальних справах, а також 3) окремі положення відповідних угод про боротьбу з окремими видами злочинів. Крім перелічених нижче міжнародних угод, укладених Україною, юридичну силу, згідно зі ст. 7 Закону України “Про правона-ступництво України”, зберігають угоди, укладені СРСР з Угорщиною, Фінляндською Республікою, Австрійською Республікою, Алжиром, Республікою Кіпр.

4. У разі, якщо іноземець або особа без громадянства, що постійно не проживає в Україні, вчинили злочини на території кількох держав, питання про видачу їх одній із них вирішується дипломатичним шляхом на підставі міжнародних договорів України. При цьому обов’язковою умовою видачі звичайно є те, що винний має нести відповідальність за всі вчинені ним злочини, незалежно від того, на території якої держави вони вчинені.

5. Відповідно до Конституції України іноземцям та особам без громадянства, у т.ч. тим, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на її території, рішенням Президента України може бути надано притулок у порядку, встановленому законом. Але відповідний закон ще не прийнято, що виключає можливість застосування цієї конституційної норми.

Конституція України (ч. 2ст. 26 і п. 26 ст. 106).

Європейська конвенція про видачу правопорушників від 13 грудня 1957р. Ратифікована Україною 16 січня 1998 р.

Додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопорушників

від 15жовтня 1975р. Ратифікований Україною Ібсічня 1998р.

Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопору-шниківвід Пберезня 1978р. Ратифікований Україною Ібсічня 1998р.

Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 р. СРСР приєднався до Конвенції 23 березня 1989 р. (ст. 36).

Європейська конвенція про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 р. Україна приєдналась до Конвенції 22 вересня 1995 р.

Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993р. Ратифікована Україною 10 листопада 1994р.

Протокол до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 29 березня 1997 р. Ратифікований Україною З березня 1998р.

Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах від 24 травня 1993 р. Ратифікований Україною 4 лютого 1994р.

Договір між Урядом України і Урядом Литовської Республіки про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 7 липня 1993р. Ратифікований Україною 17грудня 1993р.

Договір між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах від 13 грудня 1993 р. Ратифікований Україною 10 листопада 1994р.

Договір між Україною та Естонською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах від 15лютого 1995р. Ратифікований Україною 22 листопада 1995р.

Договір між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та призові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 23 травня 1995 р. Ратифікований Україною 22 листопада 1995р.

Договір між Україною та Монголією про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах від 27 червня 1995 р. Ратифікований Україною 1 листопада 1996р.

Договір між Україною і Канадою про взаємодопомогу у кримінальних справах від 23вересня 1996р. Ратифікований Україною 17грудня 1997р.

Договір між Україною і Грузією про передачу осіб, засуджених до позбавленая волі, для подальшого відбування покарання від 14 лютого 1997 р. Ратифікований Україною 21 листопада 1997р.

Договір між Україною і Азербайджанською Республікою про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання від 24 березня 1997р. Ратифікований Україною 21 листопада 1997 р.

Конвенція про передачу осіб, які страждають на психічні розлади, для проведення примусового лікування від 28 березня 1997р. Ратифікована Україною 11 січня

Угода між Урядом України і Урядом Латвійської Республіки про передачу і при-ймання осіб від 24липня 1997р. Ратифікована Україною 10 лютого 1998р.

Договір між Україною і Республікою Узбекистан про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбуття покарання від 19 лютого 1998 р. Ратифікований Україною 19 березня 1999р.

Договір між Україною і Китайською Народною Республікою про екстрадицію від 10грудня 1ВВ8р. Ратифікований Україною21 жовтня 1999р,

Договір між Україною та Республікою Казахстан про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання від 17 вересня 1999 р. Ратифікований Україною 18 травня 2000 р.

Договір між Україною і Соціалістичною Республікою В’єтнам про правову допомогу і правові відносини у цивільних та кримінальних справах від 6 квітня 2000 р. Ратифікований Україною 2 листопада 2000 р.

Договір між Україною та Сполученими штатами Америки про взаємну правову допомогу у кримінальних справах від 22 липня 1998 р. (не ратифікований).

Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948р. (ст. 14).

Декларація ООН про територіальний притулоквід 14 грудня 1967р.

Закон України “Про ратифікацію Європейської конвенції про видачу правопорушників, 1857 рік, Додаткового протоколу 1975 року та Другого додаткового протоколу 1978 року до Конвенції” від Ібсічня 1998р.

Інструкція про порядок виконання Європейських конвенцій з питань кримінального судочинства. Затверджена наказом МЮ, ГП, СБ, МВС, ВС, ДПА, ДЛПВП від 29 червня 1999р. № 34/5/22//03/5/2/326/73.