Реферат на тему:

Судова риторика.

Аналіз і оцінка

зібраних у справі доказів

А наліз і оцінка зібраних у справі доказів є дуже важ-/хливою частиною обвинувальної промови. В цій ча­стині необхідно довести саму подію злочину і винність підсудного в 'й, здійсненні. Якраз аналіз і оцінка доказів можуть переконати суд у Правильності позиції прокурора, змусити прислухатися до його думки.

Докази, які наводить прокурор в обвинувальній промові, по­винні переконливо підтвердити правильність його висновку. Зізнання підсудного, ясність і простота справи не звільняє прокурора від ана­лізу доказів. Обов'язок доказування у кримінальному процесі закон покладає на прокурора. Він зобов'язаний вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи. Прокурор повинен перевірити і оцінити всю не­обхідну сукупність доказів та їх джерел і прийняти на цій підставі законне, обгрунтоване і справедливе рішення (ст. 22 КПК України).

Кримінально-процесуальне законодавство категорично заборо­няє прокурору, судді перекладати обов'язок доказування на підсуд­ного. Ця заборона поширюється також на захисника підсудного, ци­вільного відповідача та його представника. Вони теж є суб'єктами доказування, але на відміну від суду, судді, прокурора мають пра­во, а не зобов'язані брати участь у доказуванні, висувати певні твер­дження на захист своїх законних інтересів і аргументувати їх.

Внутрішнє переконання прокурора про законність і обгрунто­ваність обвинувачення базується на фактичних даних. У протилеж­ному випадку прокурор зобов'язаний відмовитися від обвинувачен­ня (ст. 264 КПК України).

В обвинувальній промові прокурор зобов'язаний систематизу­вати всі зібрані у справі докази, дати їм оцінку з позиції обвинува­чення. Завдання прокурора — допомогти учасникам процесу зістави­ти міх собою розрізнені докази, відкинути все непотрібне, зайве і прий­ти до обгрунтованих висновків.

Прокурор не може в обгрунтуванні своїх висновків посилатися на ті чи інші факти, беручи без доказування за істинні, достовірні, і, навпаки, безпідставно відкидати інші факти, як такі, що не відпо­відають дійсності. Прокурор у кожному випадку повинен обгрунтувати, чому він довіряє одним доказам і не довіряє іншим, вважає їх такими, що не мають значення для справи.

Аналізуючи докази, головну увагу державний обвинувач пови­нен зосередити на встановленні достовірності доказів, на з'ясуванні їх доказової цінності. Необхідно переконатись самому і переконати інших, що не було допущено порушень процесуального закону при отриманні доказів. Докази та їхні джерела, отримані з порушенням норм законодавства, завжди викликають сумнів у їхній достовір­ності і недопустимі для використання у судовій промові.

Показання свідків — найпоширеніше джерело доказів, без них практично немає жодної кримінальної справи. Аналізуючи показання свідків, слід мати на увазі, що не можуть бути доказами повідом­лені свідком дані, джерело яких невідоме. Якщо показання свідка базується на повідомленнях інших осіб. то ці особи повинні бути також допитані (ст. 68 КПК України). Йдеться про похідні докази (свідчення за чутками).

Аналізуючи показання свідків, прокурору варто враховувати об­ставини, що дають підстави думати про помилкове уявлення або добросовісну помилку щодо фактів, про які свідок дає пояснення. Свідчення особи, яка не є очевидцем інкримінованого обвинува­ченому злочину, можуть бути покладені в основу обвинувачення тільки після перевірки ґрунтовності джерел одержаних відомостей.

Обвинувачення не може базуватися на припущеннях свідків, їх неконкретних і суперечливих показаннях. Показання свідків не можуть бути відкинуті лише на тій підставі, що ці свідки перебува­ють у родинних відносинах з підсудним. Обвинувальна промова не може грунтуватиея лише на показаннях свідків, зацікавлених у ре­зультатах справи. Особливо критично слід ставитися до показань свідків, які перебувають у ворожих стосунках з підсудним або в його підлеглості, малолітніх і неповнолітніх свідків, враховуючи мож­ливість їхнього помилкового уявлення про повідомлені факти.

Одним із важливих джерел доказів і одночасно засобом захис­ту від висунутого звинувачення є показання підсудного. Різнови­дом показань підсудного є повне або часткове визнання чи запере­чення ним своєї вини в інкримінованому злочині, самообмова, об­мова, алібі.

Самообмовою є такі показання підсудного, коли він зізнається у вчиненні злочину, якого в дійсності не вчинював; у більш тяжко­му злочині, ніж вчинив у дійсності або ж бере на себе всю вину за вчинений злочин, хоч у дійсності цей злочин є груповим, чи пере­більшує свою роль у вчиненні злочину порівняно з тою, якою вона є насправді.

Говорячи про самоообмову, прокурор має враховувати, що мотивами її можуть бути несприятливі для підсудного обставини, стан пригніченості, втрата віри в справедливість і об'єктивність слідчого і суду, бажання виручити інших осіб, бути покараним за менш тяж­кий злочин порівняно з вчиненим, сховатись на деякий час від слідства і суду в місцях позбавлення волі, поради «досвідчених» лю­дей, у тому числі співкамерників, погроза і підкуп з боку дійсних злочинців і співучасників, незаконні засоби ведення розслідування, юридична необізнаність, бажання «прогулятися» в інших місцях під час допитів, оглядів, відтворення обстановки й обставин події, коли набридло сидіти в колонії, кругова порука, «солідарність» злочинців, бажання неповнолітнього або початкуючого злочинця заслужити схва­лення досвідчених і сильніших злочинців свого оточення.

Обмова — це такі показання підсудного, в яких він викриває (правдиво чи неправдиво) інших осіб (це можуть бути співучасни­ки або ж сторонні особи) у вчиненні інкримінованого йому або комусь іншому злочину.

Мотивами обмови є, зокрема, бажання уникнути відповідаль­ності або применшити свою вину, помста, бажання сприяти розк­риттю злочину, заслужити прихильність працівників міліції і слідчих або ж незаконний вплив з їхнього боку тощо.

Алібі — це твердження підсудного про те, що він не міг бути виконавцем інкримінованого злочину, бо в момент його вчинення перебував в іншому місці. Обов'язок перевірки алібі лежить на про­куророві і судді. Підсудний і його захисник мають право, але не зо­бов'язані наводити докази на потвердження алібі. Якщо заяву підсуд­ного про алібі не спростовано, кримінальна справа повинна бути закрита, а суд першої інстанції повинен винести виправдувальний

Аналізуючи показання підсудного, прокуророві слід пам'ята­ти, що КПК України спеціально вказує, що вони підлягають деталь­ній перевірці і що визнання підсудним своєї вини може бути покла­дене в основу обвинувачення тільки при підтвердженні цього визнан­ня сукупністю наявних у справі доказів (ч. 2 ст. 73, ч. 2 ст. 74 КПК).

У своїй обвинувальній промові на суді прокурору слід врахо­вувати, що показання обвинуваченого, дані на попередньому слідстві, від яких він відмовився згодом, і не підтверджені в судо­вому слідстві іншими доказами, не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку.

При оцінці показань підсудного, який викриває іншу особу, прокурору слід особливо ретельно і критично проаналізувати ці по­казання. Обвинувачення не може вважатися доведеним, якщо воно грунтується тільки на обмові іншого підсудного, зацікавленого у ре­зультатах справи, не підкріплене іншими вагомими доказами.

Показання потерпілого має важливе значення у справі: воно виступає як засіб захисту його прав і законних інтересів. Останнє не є характерним для показань свідка. Крім того, процес форму­вання показань останнього дуже істотно відрізняється від показань потерпілого і підсудного. Все це теж необхідно враховувати при оцінці показань згаданих осіб. Слід мати на увазі й особливу заці­кавленість потерпілого й підсудного в результатах справи, а також те, що потерпілий і підсудний мали можливість ознайомитися з усіма матеріалами слідчої справи. Вони весь час були в залі судового засі­дання, слухали і бачили всі докази у справі.

Серед доказового матеріалу все більшої ваги набуває експер­тиза. Висновок експерта для прокурора, судді не є обов'язковим, але згода з ним повинна бути мотивована (ч. 4 ст. 75 КПК України). Висновок експерта не має наперед установленої сили, переваги перед іншими доказами і підлягає оцінці за внутрішнім переконан­ням прокурора, що грунтується на всебічному, повному й об'єктив­ному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності. Умілий аналіз державним обвинувачем висновків експертів у зіставленні з інши­ми доказами з кримінальної справи робить висновки прокурора пе­реконливими і обгрунтованими.

Недоліком обвинувальних промов при аналізі й оцінці доказів є те, що логічне доказування, аналіз доказів підмінюється перека­зом показань підсудного, потерпілого, свідків, висновку експерта. Таке повторення лише стомлює слухачів у залі судового засідання своєю одноманітністю і нікого ні в чому не переконує.

Завдання судового ритора в тому, щоб показати місце і роль кожного доказу в матеріалах справи, дати оцінку доказів у їх сукуп­ності. Це зробити не так просто. Необхідно цьому учитись і найго­ловніше — добре попрацювати.