Реферат Етична культура юриста 3
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Реферат на тему:
ЕТИЧНА КУЛЬТУРА ЮРИСТА.
План лекції.
Поняття етичної культури юриста.
Принципи етичної культури юриста.
Службовий етикет в роботі юриста.
1. Етична культура юриста – це знання юристом його моральних прав і обов’язків та використання їх у професійній діяльності.
Мораль – це норми поведінки, які базуються на поняттях про добро і зло, честь і обов’язок, правду і справедливість.
Для моральних норм характерно, як правило, відсутність текстуального закріплення; надання більшого значення внутрішнім мотивам і цілям для їх моральної оцінки; забезпечення авторитетів суспільства – колективу чи малої групи; санкція за порушення у вигляді громадського осудження.
Мораль – елементарні правила поведінки, особливих навичок в реалізації яких не потрібно, тому етична культура юриста включає два аспекти:
визнання існуючих моральних норм як необхідних регуляторів поведінки;
дотримання цих норм у професійній діяльності.
Зміст моральної культури юриста полягає в органічній єдності моральних норм і якостей, а також принципів службової діяльності. Крім того, важливу роль відіграють моральна свідомість, моральна активність та моральність нормативної регуляції дій, які здійснює юрист.
Моральна культура юриста проявляється в активній творчій правовій діяльності. Вона пронизує культуру професійних дій, є основою особистої поведінки юриста.
2. Принципи етичної культури юриста:
гуманне відношення до людини не як до засобу досягнення якоїсь мети, а як до цілі;
чесність і справедливість, тому що справедливості не можна досягти нечесним шляхом;
доброзичливість і чуйність, оскільки юристам доводиться часто спілкуватися з людьми, які потрапили в складні життєві ситуації. Але ці риси не можна ототожнювати із всепрощенням;
простота і скромність. Вони потрібні юристу для того, щоб він не був егоїстом і користолюбним;
дотримання професійної таємниці. Це необхідно для об’єктивного і повного розслідування кримінальної справи, а також, щоб не розголошувати інтимне життя учасників юридичного процесу.
3. Службовий етикет у юридичній роботі призначений для регулювання діяльності працівників. Завдяки йому закріплюються існуючі і утверджуються нові правові цінності. Він є показником моральної вихованості юриста і свідченням його загальної культури, важливою умовою створення довір’я і сприятливої соціально-психологічної атмосфери в цілому.
Етикет є зовнішнім проявом моралі, але за своєю структурою і функціями він простіший від моралі. Службовий етикет регулюється нормативними актами, відомчими наказами та інструкціями. Це пояснюється тим, що він є обов’язковим атрибутом професійної діяльності.
Зміст службового етикету юриста полягає в тому, що він є правовим інструментарієм, визначає систему взаємних юридичних прав та обов’язків держави та особи, виступає регулятором поведінки юриста. Він базується на розумі, на внутрішній потребі, на повазі до права і держави, є важелем ефективного правового регулювання суспільних відносин.
Службовий етикет юриста – це традиційно встановлена у правоохоронних органах і підтверджена нормативними документами форма дотримання службових норм і правил правомірної поведінки у взаєминах особового складу та спілкуванні з населенням.
Предметом службового етикету юриста є морально-правовий статус працівника правоохоронних органів, факти, за якими закон надає юридичного значення, методика надання юридичних послуг, а також основні аспекти правової естетики та особистої культури юриста.
Службовий етикет має свої функції. Основні з них: управлінська, оцінна, виховна, пізнавальна, естетична.
Службовий етикет юриста покликаний бути інструментом духовного оздоровлення працівників правоохоронних органів.
Сучасні юристи ще не достатньо володіють належними нормами моралі, не дивлячись на те, що моральна культура пронизує будь-яку професійну діяльність і стає міцним фундаментом формування внутрішнього імперативу службового обов’язку.