Поняття і підстави кримінальної відповідальності

План

Вступ

1. Кримінальна відповідальність як вид юридичної відповідальності

2. Поняття, ознаки, зміст криінальної відповідальності, кримінальні правовідносини

3. Обмеження кримінальної відповідальності за суспільною небезпечністю діяння

Висновки

Література

Вступ

Злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння або бездіяльність, що посягають на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, влвсність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок (ст. 7 КК України)¹. Кримінальний закон, таким чином, встановлює, що злочин - це діяння людини, і що це діяння - суспільно небезпечне, що воно посягає на основні цінності суспільства, і нарешті, кримінальний закон дає вичерпний перелік заборонених діянь.

Суспільна небезпечність злочину - це головна, визначальна ознака, яка характеризує його соціальну природу. Злочин небезпечний тому, що спричиняє шкоду суспільству, перешкоджає його нормальному розвитку, порушує гарантовані державою права і свободи громадян. Саме тому суспільство змушене вести боротьбу із злочинністю. Ця боротьба починається з встановлення заборони вчиняти ті чи інші суспільно небезпечні дії, реалізується в складному комплексі заходів по запобіганню злочинності, полягає в застосуванні кримінальної відповідальності та інших заходів, у випадках порушення вимог кримінально-правових норм і завершується в кожному конкретному випадку: відновленням правопорядку, перевихованням особи, яка скоїла злочин.

Курсова робота присвячена висвітленню кримінально-правової категорії - кримінальна відповідальність.

В даній курсовій роботі кримінальна відповідальність розглядається як вид юридичної відповідальності, розкривається її поняття, ознаки та зміст, особливості застосування кримінальної відповідальності в залежності від ступеня суспільної небезпечності злочину.

При написанні курсової роботи автором використано нормативно правову базу (Кримінальний кодекс України тощо) та наукову літературу присвячену даній проблемі.

Кримінальна відповідальність як вид юридичної відповідальності

Згідно з ч. 1 ст. 3 КК України кримінальній відповідальності та покаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочи­ну, тобто така, що умисно або з необережності вчинила передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння. Це законодавче положення дає підстави розглядати кримінальну відповідальність як кримінально-правовий вид юридичної відповідальності. Водночас це означає, що по­няття кримінальної відповідальності включає як родові ознаки, характерні для юридичної відповідальності в ціло­му, так і певні ознаки, характерні для відповідальності в межах кримінального права.

Як відносно самостійний елемент правової системи юри­дична відповідальність характеризується такими ознаками: юридична відповідальність - це особливий правовий інститут, у межах якого здійснюється реагування держави на правопорушення; юридична відповідальність завжди поєднана із засто­суванням (можливістю застосування) примусових заходів з боку держави. Вона передбачає офіційну оцін­ку відповідним державним органом поведінки особи як правопорушення, а її самої - як правопорушника. Оскіль­ки в даному разі правопорушення вчиняється винно, ця оцінка завжди зумовлює негативний для особи момент, містить елемент її державного осуду.

Юридична відповідальність тягне певні несприятливі наслідки для правопорушника; іноді вони зводяться лише до зазначеної вище оцінки особи як правопорушника, але у більшості випадків така оцінка поєднується з конкретним обмеженням певних прав і свобод правопорушника чи по­кладанням на нього певних обов'язків.

У кримінальному праві деякі із зазначених ознак юри­дичної відповідальності конкретизуються - перш за все, з урахуванням предмета та методів правового регулювання даної галузі. Завдяки цій конкретизації вони стають специфічними ознаками кримінальної відповідаль­ності.

Таким чином, кримінальна відповідальність - це різновид юридичної відповідальності. Вона виступає як особливий еле­мент у механізмі кримінально-правового регулювання, в межах якого здійснюється реагування держави на вчине­ний особою злочин. Офіційна оцінка поведінки особи як злочину, а її самої як злочинця, згідно з ч. 1 ст. 62 Конституції та ч. 2 ст. 3 КК, може здійснюватися лише судом в обвинуваль­ному вироку.

Кримінальна відповідальність тягне несприятливі на­слідки для злочинця; іноді вони зводяться лише до визнан­ня судом особи винною у вчиненні злочину і тим самим її осуду з боку держави, але у більшості випадків такий осуд поєднується із застосуванням конкретного заходу кримінально-правового впливу, передбаченого криміналь­ним законом.

Останнім часом у юридичній літературі активно розроб­ляється концепція так званої позитивної (перспективної) кримінальної відповідальності, крім відповідальності за минулу поведінку, що є ретро­спективною відповідальністю, в механізмі кримінально-правового регулювання є ще і позитивна відповідальність, що розуміється як усвідомлення особою необхідності дотри­мання кримінально-правової заборони¹.

Відзначаючи плідність концепції позитивної відповідаль­ності в теоретичному плані, слід зауважити, що чинне кри­мінальне законодавство України розглядає кримінальну відпо­відальність лише як відповідальність за минулу поведінку.

Поняття, ознаки, зміст криінальної відповідальності, кримінальні правовідносини

Поняття кримінальної відповідальності, як і поняття юридичної відповідальності трактується по різному. Тривалий час злочин і покарання, традиційно виступали в якості основних категорій кримінального права.

Незважаючи на те, що проблема кримінальної відповідальності, розроблялась досить інтенсивно, надалі залишаються дискусійними не тільки конкретні питання теорії кримінальної відповідальності, а саме її визначення.

Зокрема, кримінальна відповідальність, це сукупність кримінальних, кримінально-процесуальних і виправно-трудових правовідносин, в яких одна сторона - держава в особі повноважних органів, - здійснюючи своє право, накладає на особу, що скоїла злочин, обмеження морального, матеріального та фізичного характеру, які становлять кримінальне покарання, а інша сторона - правопорушник, виконує обов’язок, терпить ці несприятливі наслідки¹.

Певна група авторів, розглядає кримінальну відповідальність як елемент кримінальних правовідносин, а саме як обов’язок відповідати за скоєний злочин².

Існує думка, що юридична відповідальність і кримінально-правова, зокрема, це обґрунтована на вимозі кримінального закону, оцінка судом від імені держави суспільно-небезпечного діяння і покарання особи, яка його скоїла.

Поняття кримінальної відповідальності в теорії кримінального права трактується по різному, що призводить до розходжень при співсталенні понять кримінальної відповідальності і кримінальних правовідносин, кримінальної відповідальності і покарання, визначення змісту кримінальної відповідальності, визначенні моменту виникнення і припинення кримінальної відповідальності., і нарештц про підстави кримінальної відповідальності.

Кримінальна відповідальність - результат порушення кримінально-правової норми, характер порушеної вимоги визначає правову природу відповідальності, вона похідної від кримінально-правовї норми.

Однак кримінальна відповідальність не може зводитись тільки до покарання. Чинне законодавство розрізняє покараня і кримінальну відповідальність. Оскільки покарання є основною, але не єдиною формою кримінальної відповідальності, про що свідчить, зокрема, положення ч. 1 ст. З та ст. 50 КК.

Із наведених точок зору більш слушною видається та, що розглядає кримінальну відповідальність як реальне по­кладання на особу, яка вчинила злочин, передбачених кримінальним законом і конкретизованих вироком суду заходів державного осуду і примусу. Єдине уточнення, яке потрібно, очевидно, зробити, - в окремих випадках кримі­нальна відповідальність може зводитися лише до держав­ного осуду особи, яка вчинила злочин.

Інші точки зору, як уявляється, в тій чи іншій мірі не відповідають зазначеним вище основним юридичним озна­кам кримінальної відповідальності. Так, обов'язок особи відповісти за вчинення злочину і стерпіти передбачені кри­мінальним законом обмеження не є реакцією держави на вчинений злочин. У цьому плані, очевидно, сам по собі обов'язок не може бути кримінальною відповідальністю.

Щодо розуміння кримінальної відповідальності як спе­цифічних кримінально-правових відносин (сукупності кри­мінально-правових, кримінально-процесуальних та кримі­нально-виконавчих відносин), то воно занадто розширює її зміст. Кримінально-правові відносини, як уявляється, є більш широким правовим явищем, ніж кримінальна відповідаль­ність, а їх співвідношення потребує окремого розгляду.

Кримінально-правові відносини, тобто відноси­ни, які регулюються нормами кримінального права, не­однорідні. Серед них розрізняють так звані регулятивні і охоронні кримінально-правові відносини. Кримінальна відповідальність, у її ретроспективному розумінні, пов'яза­на з останніми, а саме з тими із них, що виникають у зв'язку з вчиненням злочину.

Характеристика цих відносин та визначення їх спів­відношення з кримінальною відповідальністю передбачає з'ясування ряду питань, зокрема: а) з якого моменту вини­кають охоронні кримінально-правові відносини, пов'язані з вчиненням злочину, та які юридичні факти їх породжують; б) який основний зміст охоронних кримінально-правових відносин; в) яким чином вони реалізуються; г) коли вони припиняються.

В чинному Кримінальному ко­дексі України підставам кримінальної відповідальності при­свячена ст. 3 Загальної частини. Вона має саме таку назву і, як уже зазначалось, передбачає: що “кримінальній відповідальності і покаранню підлягає ли­ше особа, винна у вчиненні злочину, тобто така, що умис­но або з необережності вчинила передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння. Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочи­ну, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону”.

Питання про підстави кримінальної відповідальності сто­суються певні положення Конституції України, зокрема: ч. 2 ст. 62: “Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду”¹.

Крім того, з питанням про підстави кримінальної відпо­відальності пов'язані передбачені КК України окремі види звільнення від кримінальної відповідальності. Серед них, перш за все, необхідно звернути увагу на звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із спливом строків давності притягнення до неї (ст. 48) та на звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням заходів гро­мадського впливу - в частині, що передбачає можливість притягнення до кримінальної відповідальності особи, пере­даної на поруки (ч. 5 ст. 51).

Таким чином, охоронні кримінально-правові відносини, пов'язані з вчиненням злочину, виникають із моменту вступу обвину­вального вироку, яким засуджується особа, що вчинила злочин, у законну силу.

Юридичними фактами, що породжують ці відносини, є: а) суспільне небезпечна поведінка особи, яка порушує певні кримінально-правові норми; б) наявність обвинуваль­ного вироку суду, в якому ця поведінка визнана конкрет­ним злочином; в) вступ вироку в законну силу.

Основним змістом зазначених охоронних криміналь­но-правових відносин є права та обов'язки їх суб'єктів, що кореспондують між собою; в загальних рисах ці права та обов'язки включають: а) право держави в особі суду кон­статувати факт вчинення особою злочину і тим самим піддати її державному осуду (накласти на особу "тавро" злочинця); б) право держави вживати до особи у передба­чених законом випадках конкретних кримінально-правових заходів; в) обов'язок особи, що вчинила злочин, сприйняти державний осуд; у передбачених кримінальним законодав­ством випадках піддатися конкретним кримінально-право­вим заходам; г) право особи (і відповідно, обов'язок дер­жави) забезпечити дотримання всіх положень криміналь­ного закону при її засудженні та покладанні на неї конк­ретних кримінально-правових заходів.

Отже, кримінальна відповідальність є формою реалізації охоронних кримінально-правових відносин, пов'язаних із вчиненням злочину, оскільки в обвинувальному вироку, що вступив у законну силу, здійснюється державний осуд злочинця, момент виникнення цих відносин і момент “ви­никнення” кримінальної відповідальності співпадають.

Охоронні кримінально-правові відносини, пов'язані з вчиненням злочину, і кримінальна відповідальність як фор­ма їх реалізації припиняються з моменту виконання всіх тих обов'язків (і відповідно, здійснення всіх тих прав), що становлять основний зміст таких відносин; цим моментом має бути, очевидно, той, з якого особа визнається такою, що не має судимості.

Враховуючи викладене, кримінальну відповідальність можна визначити як форму реалізації охоронних кримі­нально-правових відносин, пов'язаних із вчиненням зло­чину, яка завжди полягає у державному осуді злочинця, що здійснюється судом в обвинувальному вироку, і, як правило, втілюється в застосуванні до нього конкретних заходів кримінально-правового впливу.

Обмеження кримінальної відповідальності за суспільною небезпечністю діяння

При розкритті поняття кримінальної відповідальності ос­новна увага зверталася на її юридичну природу та основ­ний зміст. Водночас зазначалося, що конкретний зміст кримінальної відповідальності, а відповідно, і її обсяг може бути різним залежно від суспільної небезпечності діяння, від того, чи поєднується державний осуд особи, яка вчинила злочин (покладення на особу “тавра” злочинця), з конкретним заходом кримінально-правового впливу, а якщо поєднується, то з яким саме заходом. Конкретний зміст кримінальної відповідальності, зумовлений зазначеними обставинами, є підставою виді­лення окремих її форм.

Відповідно до чинного кримінального законодавства України та виходячи з викладеної вище сутності кримі­нальної відповідальності, за цією підставою можна виділити такі її форми: а) покарання; б) звільнення від покарання; в) умовне незастосування покарання (“особлива” форма кримінальної відповідальності). Кожна з виділених форм кримінальної відповідальності є предметом окремого, більш докладного, розгляду.

Звільнення від покарання є винятковою формою кри­мінальної відповідальності. Конкретний зміст кримінальної відповідальності в цій формі втілюється у двох варіантах. Перший варіант передбачає: а) державний осуд особи, що вчинила злочин, - визнання особи винною у вчиненні конкретного злочину судом в обвинувальному вироку; б) непризначення їй судом конкретної міри покарання вза­галі. Цей варіант звільнення від покарання передбачений, зокрема, в ч. 2 ст. 50 КК. Другий варіант звільнення від покарання передбачає: а) державний осуд особи, що вчинила злочин, - визнання особи винною у вчиненні конкретного злочину судом в обвинувальному вироку; б) призначення їй судом конкрет­ної міри покарання; в) рішення суду про повне і безумовне звільнення особи від відбування призначеного покарання. Цей варіант передбачений, зокрема, в ст. 48, ч. 1 ст. 54 КК у випадках, коли суд постановляє обвинувальний ви­рок щодо зазначених у цих статтях осіб.

Таким чином, звільнення від покарання є найбільш "м'якою" формою кримінальної відповідальності, оскільки вона включає, по суті, лише один елемент - державний осуд особи, що вчинила злочин.

У Кримінальному кодексі України є ряд статей, що передбачають звільнення особи, яка відбуває покарання, від подальшого його відбування (зокрема статті 52, 53, у певних випадках - ст. 54). У цьому разі мова, очевидно, йде не про окремий варіант звільнення від покарання, а про особливі випадки зміни у відбуванні покарання.

Умовне незастосування покарання є особливою фор­мою кримінальної відповідальності. Конкретний зміст кри­мінальної відповідальності в цій формі передбачає: а) дер­жавний осуд особи, що вчинила злочин, - визнання особи винною у вчиненні конкретного злочину судом в обвину­вальному вироку; б) призначення їй судом конкретної міри покарання; в) рішення суду про незастосування призначе­ного основного покарання за певною умовою (воно може бути доповнене рішенням про незастосування і призначе­ного судом додаткового покарання); в) виконання особою протягом встановленого строку обов'язків, що випливають із визначеної судом умови незастосування покарання; г) перебування особи протягом певного строку в особливо­му правовому становищі - стані судимості. В чинному Кримінальному кодексі України зазначена форма кримі­нальної відповідальності передбачена статтями 45, 46, 46¹ КК України. Вона включає “набір” специфічних елементів кримінальної відповідальності, тому і названа особливою її формою.

Звільнення від кримінальної відповідальності як окремий самостійний інститут кримінального права в юридичній літературі часто розглядається як окрема форма реалізації кримінальної відповідальності¹. Звільнення особи від кримінальної відпо­відальності відбувається без визнання її винною у вчиненні злочину судом в обвинувальному вироку. Отже, передбаче­на Конституцією та Кримінальним кодексом України обов'язкова форма державного осуду особи, яка вчинила злочин, тут відсутня. Відповідно, відсутній і той елемент кримінальної відповідальності, без якого вона просто не існує. У такому разі слід говорити не про окрему форму кримінальної відповідальності, а про особливу форму досягнення кримінально-правового компромісу між дер­жавою - в особі відповідних органів - і особою, яка вчинила заборонене кримінальним законом суспільне не­безпечне діяння, але не визнана судом винною у вчиненні злочину.

Таким чином, обмеження від кримінальної відповідальності як окремий самостійний інститут кримінального права в юридичній літературі часто розглядається як окрема форма реалізації кримінальної відповідальності.

Висновки

Кримінальна відповідальність - це різновид юридичної відповідальності. Вона виступає як особливий еле­мент у механізмі кримінально-правового регулювання, в межах якого здійснюється реагування держави на вчине­ний особою злочин.

Зокрема, кримінальна відповідальність, це сукупність кримінальних, кримінально-процесуальних і виправно-трудових правовідносин, в яких одна сторона - держава в особі повноважних органів, - здійснюючи своє право, накладає на особу, що скоїла злочин, обмеження морального, матеріального та фізичного характеру, які становлять кримінальне покарання, а інша сторона - правопорушник, виконує обов’язок, терпить ці несприятливі наслідки

Враховуючи викладене, кримінальну відповідальність можна визначити як форму реалізації охоронних кримі­нально-правових відносин, пов'язаних із вчиненням зло­чину, яка завжди полягає у державному осуді злочинця, що здійснюється судом в обвинувальному вироку, і, як правило, втілюється в застосуванні до нього конкретних заходів кримінально-правового впливу.

Правовою підставою кримінальної відпо­відальності є чинний кримінальний закон, в якому вчинене особою діяння визначено як злочин. Основною фактичною підставою є вчинення особою умисно або з необережності діяння, яке в чинному кри­мінальному законі визначене як злочин.

У правовій системі України особа має нести кримінальну відповідальність за наявності правових, фактичних і формальної (процесуальної) підстав.

Таким чином, більш детальне вивчення особливостей кримінальної відповідальності спиятиме кращому розумінню змісту кримінальної відповідальності, застосуванню норм кримінального права тощо.

Література

1. Конституція України - К., 1998.

1. Кримінальний кодекс України: нормативні акти кримінально-правового значення (станом на 1 січня 1997 р.) - К.: А.С.К., 1997.

1. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: за станом законодавства та Постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 січня 1997 р. - К.: ЮрІнком, 1997.

1. Безуглов А.А. Человек и закон. - М., 1974

1. Беньківський В. Кримінальна відповідальність - результативна оцінка діяльності особи // Закон і бізнес. - 1999. - 27 січня. - С.12.

1. Брайнин Я. М. Уголовная ответственность и ее основание. - М., 1963.

1. Ераксин В.В. Ответственность за преступление. - М.: Юрид. лит., 1979

1. Игнатов А. Й., Костарева Т.А. Уголовное право. Общая часть: Курс лекций. - М., 1996.

1. Карпушин М.П., Куряндский В.И. Уголовная ответственность и состав преступления. - М., 1974

1. Кримінальне право України.- К., 1998.

1. Лопушанський Ф.А., Туркевич І.К. Правопорушення та відповідальнсть. - К., 1982

1. Попов Н.И. Способ совершения преступления и уголовная ответственность. - Х.: Вища шк., 1982

1. Порохов В.С. Преступление и ответственность. - Л.: ЛГУ, 1984

1. Ретюрнских И.С. Уголовная ответственность и ее регламентация по советскому законодательству / Уголовная ответсвенность. - Воронеж, 1982. - С. 112-119.

1. Светлов А.Я. Ответственность неотвратима. - К.: Політвид. України, 1989

1. Шакун В. Підстави кримінальної відповідальності і злочинність //Іменем закону. - 1997. - 25 липня. - С. 5.