КОНТРОЛЬНА РОБОТА
на тему:

“Функції Верховної Ради та Кабінету Міністрів”

Зміст

Вступ

Кожна держава для повноцінного здійснення своїх завдань і реалізації функцій повинна створювати різноманітні державні організації, які у юридичній науці називають механізмом держави.

Механізм держави – це система всіх державних організацій, які здійснюють її завдання і реалізують функції. З цієї точки зору соціальне призначення держави здійснюється її механізмом, який складається з органів держави, державних підприємств і державних установ, які є різновидом державних організацій. Частина державних організацій (саме органи держави) наділяються владними повноваженнями, за допомогою яких здійснюється управління в суспільстві з метою реалізації завдань і функцій держави. Ця частина відображається окремим спеціальним поняттям, яким є поняття апарату держави.

Апарат держави – це система всіх державних органів, що організують здійснення завдань, виконання відповідних її функцій у межах своєї компетенції. Апарат демократичної правової держави повинен відповідати деяким загальним рисам і принципам, зокрема:

• організація практичного здійснення принципу народовладдя;

• суверенність державної влади;

• неухильне додержання принципу законності;

• орієнтація всієї діяльності на інтереси людини, особистості,

• охорона прав людини і громадянина, реалізація принципу гуманізму;

• забезпечення балансу інтересів різних соціальних прошарків, націй етнічних груп, захист злагоди і консенсусу у суспільстві (принцип соціальної справедливості);

• організація здійснення державної влади згідно з принципом поділу влад, тобто її диференціювання на законодавчу, виконавчу, судову гілки влади;

• систематичне залучення до виконання державних функцій різноманітних громадських об’єднань, співпрацювання з ними

• забезпечення пріоритету у механізмі реалізації влади методів переконання та виховання.

Державний апарат є системою державних органів, а державний орган є первиною клітинкою державного апарату. Орган держави – це структурований і організований державою чи безпосередньо народом колектив державних службовців (або депутатів Рад), який (орган) наділений державними владними повноваженнями, здійснює державно-організаторські, розпорядчі, судові та інші функції відповідно до свого призначення.

Наявність владних повноважень означає, що орган держави здатний встановлювати обов’язкові правила поведінки, тобто юридичні норми і індивідуальні акти і домагатись за допомогою встановлених законом засобів їх здійснення. Від кожного державного органу, взято окремо чи спільно з іншими, значною мірою залежить рівень розвитку і ефективність діяльності державного апарату в цілому. Тому держава повинна піклуватись про те, щоб по відношенню до державних органів чітка визначалась сфера їх діяльності і компетенція, були упорядковані їхні взаємовідносини з недержавними органами і організаціями, насамперед, органами місцевого самоврядування, щоб державні органи являли собою відносно самостійні, професійні та відповідальні ланки державного апарату.

Органи держави мають загальні і специфічні ознаки. До загальних ознак можна віднести: всі органи держави, що створюються відповідно до закону шляхом безпосередньої чи представницької демократії, покликані виконувати передбачені законом функції; мають державно владні повноваження; діють у встановленому порядку; взаємопов’язані відношеннями субординації; всі разом створюють одну цілісну систему, що називається апаратом держави.

Специфічними рисами, тобто такими, що відокремлюють державні органи від недержавних і організацій, слід вважати:

• формування їх безпосередньо державою чи населенням (виборцями) і здійснення державними органами своїх функцій від імені держави;

• виконання кожним державним органом чітко визначених, встановленому у законодавчому порядку повноважень, видів і форм діяльності;

• наявність у кожного державного органу юридично закріпленої організаційної структури, територіального масштабу діяльності, спеціального положення, що визначає його місце і роль у державному апараті, а також порядок його взаємовідносин з іншими державними органами і організаціями;

• надання державним органам повноважень державно владного характеру. Наявність державно-владного характеру є найбільш важливою ознакою державного органу, за якою існує можливість досить чіткого розмежування державних органів і державних організацій (підприємств, установ) від недержавних органів і організацій.

В юридичній літературі описані різні принципи класифікації державних органів. Розрізняють, наприклад, такі види органів держави:

а) за місцем у системі державного апарату: первинні (створюються через вибори усім населенням або його частиною); вторинні (створюються первинними, походять від них і підзвітні їм);

б) за змістом та напрямами державної діяльності: законодавчі органи, главу держави, органи державного управління чи виконавчо-розпорядчі органи, судові органи, контрольно-наглядові органи;

в) за способом утворення: виборні, призначувані, ті, що можуть успадковуватися;

г) за часом функціонування: постійні, тимчасові;

д) за складом: одноособові, колегіальні,

е) за територією на яку поширюються їх повноваження: загальні або центральні, місцеві або локальні.

Що стосується вищих органів державної влади України то до них відносяться: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Вищий Арбітражний Суд України.

Функції Верховної Ради України

Верховна Рада здійснює чимало функцій і має для їх реалізації відповідні повноваження, передбачені Конституцією. Визначення парламенту як органу законодавчої влади зумовлене насамперед назвою однієї з його функцій (законодавчої функції), яка є пріоритетною, провідною, але далеко не єдиною.

Множинність функцій парламенту не суперечить його природі як органу законодавчої влади. Вона зумовлена тим, що парламент, як і інші органи державної влади, у властивих їй формах бере участь у здійсненні багатьох функцій держави, як об'єктних, зумовлених змістом діяльності держави (політичної, економічної, соціальної, культурної, екологічної), так і інших функцій, зокрема "технологічних", владних функцій (законодавчої, установчої тощо).

Головними функціями Верховної Ради є:

1) законодавча;

2) установча (державотворча, організаційна);

3) функція парламентського контролю.

Законодавча функція

До функцій Верховної Ради часом зараховують також бюджетно-фінансову та зовнішньополітичну функ­ції. Верховна Рада, як правило, здійснює ці функції, але вони не вважаються її головними функціями.

Пріоритетною функцією Верховної Ради є, природньо, законодавча. У загальних рисах вона полягає у прийнятті законів, внесенні до них змін, визнанні їх такими, що втратили юридичну силу, скасуванні або у призупиненні їх дії.

Складовою частиною цієї функції є також законопроектна робота, внесення законопроектів на розгляд Верховної Ради та їх обговорення, а також видання законів, проведення відповідних наукових досліджень, зокрема, з проблем ефективності і розвитку законодавства, наукової експертизи законопроектів тощо.

Тривалий час до законодавчої функції Верховної Ради належали й інші види законодавчої діяльності: прийняття Конституції, офіційне тлумачення законів, їх оприлюднення тощо.

Нині прийняття Конституції визнане пріоритетним правом народу, офіційне тлумачення Конституції та законів України, відповідно до ст. 150 Конституції, здійснює Конституційний Суд, а підписання законів і їх офіційне оприлюднення — Президент (ст. 94).

Пріоритетним напрямом законодавчої функції Верховної Ради є внесення змін до Конституції у межах і порядку, передбачених розділом XIII Конституції, та прийняття законів (ст. 85).

Законопроект про внесення змін до Конституції може бути поданий до Верховної Ради Президентом або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради (ст. 154 Конституції). Законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділу І "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдуми" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України", попередньо схва­лений більшістю від конституційного складу Верховної Ради, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради.

Порядок внесення змін до розділів І, III і XIII Кон­ституції значно складніший, оскільки ці розділи стосуються основ конституційного ладу і стабільності самої Конституції. Відповідно до ст. 156 Конституції, законопроект про внесення змін до розділів І, III і XIII подається до Верховної Ради Президентом або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради і, за умови його прийняття не менш як двома тре­тинами від конституційного складу Верховної Ради, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом.

Законопроект про внесення змін до Конституції, який розглядався Верховною Радою і не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради не менш як через рік від дня прийняття такого рішення щодо даного за­конопроекту.

З метою забезпечення стабільності Конституції Верховна Рада протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції (ст. 158).

Основним змістом законодавчої функції Верховної Ради є, звичайно, прийняття законів.

Зі змісту Конституції випливає, що Верховна Рада може приймати закон з будь-якого питання за винятком тих, які вирішуються виключно всеукраїнським референдумом. Проте Конституцією передбачається коло питань, які вирішуються виключно законами України. Згідно зі ст. 92 Конституції, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини й громадянина, гарантії цих прав та свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство; правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства; права корінних народів і національних меншин; порядок застосування мов. Основну групу питань виключно законодавчого регулювання складають екологічні, соціальні, культурні та економічні питання. Так, виключно законами України визначаються: засади використання при­родних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, тран­спорту і зв’язку; основи соціального захисту, форми й види пенсійного забезпечення; засади регулювання правд і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури й охорони здоров'я; екологічної безпеки; правовий режим власності; правові засади і гарантії підприємництва;

правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання; засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; засади регулювання демо­графічних і міграційних процесів.

Виключно законами визначаються основи політичної системи, організація і діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, зокрема; засади утворення й діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів інформації; організація і порядок проведен­ня виборів та референдумів; організація й порядок ді­яльності Верховної Ради, статус народних депутатів; організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики; судоустрій, судочинство, статус суддів, за­сади судової експертизи, організація і діяльність проку­ратури, органів дізнання й слідства, органів та установ виконання покарань; основи організації і діяльності адвокатури.

Виключно законами визначаються також територіальний устрій України; засади місцевого самоврядування; статус столиці України; спеціальний статус інших міст; правовий режим державного кордону; основи національної безпеки, організації Збройних Сил і забезпе­чення громадського порядку; правовий режим воєнного й надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації.

Традиційним є законодавче визначення засад цивільно-правової відповідальності; діянь, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями та відповідальність за них.

Крім нього, виключно законами встановлюються:

Державний бюджет і бюджетна система України; система оподаткування, податки й збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків, статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення й погашення внутрішнього та зовнішнього боргу; порядок випуску й обігу державних цінних паперів, їх види тощо. Законами встановлюються також порядок використання і захисту державних символів; військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання; державні нагороди; державні свята; одиниці ва­ги, міри й часу, порядок встановлення державних стандартів; порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний або міграційний режим, відмінний від загального, й оголошується амністія (ст. 92 Конституції).

Установча функція

Іншою, не менш важливою, функцією Верховної Ради серед її головних функцій є установча (державо­творча, організаційна) функція. Пріоритетними напрямами діяльності парламенту по здійсненню цієї функції є, звичайно, формування або участь у формуванні органів виконавчої і судової влади, а також формування власних, парламентських структур; призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, на­дання згоди на призначення і звільнення з посад осіб інших органів державної влади та державних організацій, сприяння формуванню органів місцевого самоврядування; вирішення питань, що стосуються інших елементів (атрибутів) механізму держави: територіального устрою, Збройних Сил та інших складових механізму держави.

Таким чином, основними напрямами діяльності Вер­ховної Ради по здійсненню установчої функції є:

1) участь у формуванні органів виконавчої влади;

2) формування органів судової влади;

3) створення парламентських структур;

4) участь у формуванні інших органів державної влади та державних організацій;

5) вирішення питань територіального устрою України і забезпечення формування органів місцевого самоврядування.

Пріоритетним напрямом установчої функції парламенту є призначення виборів Президента у строки, передбачені Конституцією. Обрання Президента, відповідно до ст. 103 Конституції, здійснюється громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років.

Роль парламенту у формуванні органів виконавчої влади за чинною Конституцією істотно змінилася, але він не усунутий від цього напряму державотворчого процесу. Верховна Рада вирішує, зокрема, питання про надання згоди на призначення Президентом Прем'єр-міністра, може прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів, яка має наслідком відставку Кабінету Міністрів (ст. 87, 115 Конституції), розглядає і приймає рішення щодо схвалення програми діяльності Кабінету Міністрів; вирішує питання про надання згоди на призначення на посаду та звільнення з посади Прези­дентом Голови Антимонопольного комітету. Голови Фонду державного майна; Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення.

Але найширші і найвагоміші державотворчі функції і повноваження має Верховна Рада у формуванні органів судової влади та прокуратури. Відповідно до ст. 85 Кон­ституції, вона обирає суддів безстрокове; призначає тре­тину складу Конституційного Суду; вирішує питання щодо надання згоди на призначення Президентом на посаду Генерального прокурора, висловлює недовіру Ге­неральному прокуророві, що має наслідком його відставку з посади.

Верховна Рада здійснює також чимало установчих функцій по формуванню власних, парламентських органів та інших структур, які здійснюють не лише внутрішньо парламентські, а й загальнодержавні функції. Зокрема, Верховна Рада призначає по посаду та звільняє з посади Уповноваженого Верховної Ради з прав людини; призначає на посади та звільняє з посад голову та інших членів Рахункової палати; обирає зі свого складу Голову Верховної Ради, першого заступника і заступника Голови Верховної Ради та відкликає їх; затверджує перелік комітетів Верховної Ради, обирає голів цих комітетів; створює тимчасові спеціальні та тимчасові слідчі комісії, призначає на посаду й звільняє з посади керівника апарату Верховної Ради України, затверджує структуру цього апарату.

Важливе місце в установчій діяльності Верховної Ради має формування, поряд з органами законодавчої, виконавчої і судової влади, інших органів державної влади та державних організацій. Зокрема, Верховна Рада призначає на посаду та припиняє повноваження членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України; призначає половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, яка є позавідомчим органом державної влади; призначає на посаду та звільняє з посади голову Національного банку України за поданням Президента України; призначає та звільняє половину складу Ради Національного банку України.

Поряд з цими видами державотворчої (установчої) діяльності Верховна Рада затверджує відповідно до Конституції (п. 22 ст. 85) загальну структуру, чисельність та визначає функції Збройних Сил, Служби безпеки, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ.

Багатогранні державотворчі (установчі) функції Верховної Ради й у сфері територіального устрою та місцевого самоврядування. До повноважень Верховної Ради України у цій сфері належать, зокрема, утворення й ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів та міст, зарахування населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів та районів. Інші найважливіші питання територіального устрою загальнодержавного й місцевого значення вирішуються референдумами.

Відповідно до ст. 73, 85 Конституції України виключно всеукраїнським референдумом вирішується питання про зміну території України, який призначає Вер­ховна Рада України.

Крім того, Верховна Рада приймає закони про: територіальний устрій України, правовий режим державного кордону, статус столиці України та спеціальний статус інших міст.

Верховна Рада має право достроково припиняти повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України; призначати позачергові вибори до Верховної Ради Автономної Республіки Крим

Істотними повноваженнями Верховної Ради в галузі місцевого самоврядування є призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самовряду­вання і прийняття законів про засади місцевого самоврядування.

Багатогранною за змістом і формами є бюджетно-фінансова діяльність Верховної Ради. її місце в системі функцій Верховної Ради визначається не однозначно: вона вважається як однією з основних функцій Верховної Ради, так і складовою цих функцій.

Верховна Рада України затверджує законом Державний бюджет та вносить у відповідній формі до нього зміни, здійснює контроль за виконанням Державного бюджету України, приймає рішення щодо звіту про його виконання (ст. 85 Конституції).

Відповідно до Конституції (ст. 95) бюджетна система України будується на засадах справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове призначення цих видатків.

Держава прагне до збалансованості бюджету України. Поряд із Державним бюджетом і бюджетною системою Верховна Рада встановлює грошову одиницю України, якою за Конституцією (ст. 99) є гривня.

Оскільки Державний бюджет, бюджетна система й грошова одиниця України є органічними атрибутами держави, то діяльність, пов'язана з їх встановленням (введенням, затвердженням), об'єктивно є складовою частиною державотворення, тобто установчої функції Верховної Ради.

Багатогранність і значний обсяг бюджетно-фінансової діяльності зумовлюють й можуть зумовлювати зарахування її до самостійної основної функції Верховної Ради, але об'єктивно ця діяльність є органічною складовою частиною її установчої (державотворчої), а також законодавчої та контрольної функцій.

Парламентський контроль

Важливе місце в діяльності Верховної Ради України, як і парламентів інших країн, посідає парламентський контроль. Контрольна діяльність парламенту досить багатогранна. Якщо установча (державотворча) діяльність, за чинною Конституцією, значною мірою відійшла від Верховної Ради до Президента як глави держави, особливо щодо формування органів виконавчої влади, то традиційна її функція — функція парламентського контролю не лише залишилась, а й певною мірою збагатилася.

Основними напрямами контрольної діяльності Верховної Ради є:

1) контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України;

2) парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини й громадянина та їх захист;

3) бюджетно-фінансовий контроль;

4) прийняття Верховною Радою рішення про направлення запиту до Президента України;

5) запит народного депутата України на сесії Верховної Ради;

6) парламентський контроль за діяльністю органів прокуратури;

7) здійснення парламентського контролю з окремих питань безпосередньо або через тимчасові спеціальні і тимчасові слідчі комісії.

Одним із пріоритетних напрямів парламентського контролю є контроль за діяльністю Кабінету Міністрів, який підконтрольний та підзвітний Верховній Раді. Це зумовлено функціями і повноваженнями Кабінету Міністрів як вищого органу у системі органів виконавчої влади. Відповідно до ст. 116 Конституції Кабінет Міністрів забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої та зов­нішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України.

Основною формою парламентського контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України є розгляд й заслуховування звітів Кабінету Міністрів про свою діяльність.

Одними з найважливіших напрямів діяльності Верховної Ради по здійсненню парламентського контролю є бюджетно-фінансовий контроль і контроль за додержанням конституційних прав та свобод людини й громадянина. Відповідно до ст. 9 Конституції контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради здійснює Рахункова палата.

Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини й громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

Однією з основних традиційних форм парламентського контролю є запити — парламентські та депутатські - Зокрема, відповідно до Конституції України (ст, 85) Верховна Рада може прийняти рішення про направлення запиту до Президента на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як третиною конституційного складу Верховної Ради.

Народний депутат України має право на сесії Верховної Ради звернутися із запитом до органів Верховної Ради, Кабінету Міністрів, керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від підпорядкування і форм власності. При цьому керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій зобов'язані повідомити народного депутата України про результати розгляду його заяви (ст. 86 Конституції).

Поряд із законодавчою, установчою та контрольною функціями, як головними функціями парламенту. Верховна Рада України, як і парламенти багатьох країн, здійснює й чимало інших функцій. Це насамперед функції, аналогічні функціям держави, зокрема, з числа об'єктних функцій, тобто тих, що опосередковують зміст діяльності держави.

Оскільки ці функції держави здійснюють насамперед органи державної влади, в тому числі законодавчої, то, природньо, всім цим органам державної влади або принаймні їх переважній більшості властиві функції, аналогічні основним об'єктивним функціям держави.

Зокрема, Верховна Рада як орган законодавчої влади здійснює серед внутрішніх функцій: політичну, економічну, соціальну, культурну та екологічну функції, а серед зовнішніх — оборонну, зовнішньополітичну, зов­нішньоекономічну та інші зовнішні функції.

Не всі з цих функцій і відповідних повноважень Верховної Ради закріплено в Конституції і законах України достатньо системно, але в цілому вони мають нормативно-правове закріплення, насамперед конституційне.

Про політичну функцію Верховної Ради свідчать, зокрема, такі її повноваження, передбачені Конституцією України, як: 1) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики; 2) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента про внутрішнє й зовнішнє становище України; 3) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення програми діяльності Кабінету Міністрів (ст. 85 Конституції) тощо.

Про наявність у Верховної Ради економічної, соціальної, культурної та інших відповідних внутрішніх функцій свідчать такі її повноваження, як: 1) затвердження загальнодержавних програм економічного, науко­во-технічного, соціального, національно-культурного розвитку і довкілля; 2) затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації; визначення правових засад вилучення об'єктів права приватної власності; 3) прийняття відповідних законів, зокрема, про правовий режим власності; правові засади й гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання; з основ соціального захисту, про форми й види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці й зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я, екологічної безпеки (ст. 85 Конституції).

Про зовнішні функції Верховної Ради свідчать такі її повноваження, як надання Верховною Радою у встановлений законом строк згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсацію міжнародних договорів України; затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про запровадження воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію; оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації; схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів Збройних Сил інших держав на територію України.

Підтвердженням наявності у Верховної Ради відпо­відних зовнішніх функцій є її законодавчі повноваження щодо засад зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; щодо основ національної безпеки, організації Збройних Сил України; щодо пра­вового режиму воєнного і надзвичайного стану, які визначаються виключно законами України.

Повноваження і акти Кабінету Міністрів України.

Щодо повноважень Кабінету Міністрів України, то вони охоплюють різні сфери державного управління, а діяльність цього органу пов’язана, насамперед, з оперативним управлінням, яке здійснюється не лише в правовій формі, а й, наприклад, в організаційній.

Слід зазначити, що законодавство більшості країн світу не містить розгорнутих положень, що стосуються компетенції Уряду. Як правило, до основних повноважень уряду відносяться здійснення загального керівництва та управління справами держави, виконання законів, що стосуються уряду, складання і реалізація державного бюджету, координація діяльності окремих міністрів і відомств.

Що стосується питання про організацію та діяльність Кабінету Міністрів України, то ст.116 Конституції України наголошує:

Кабінет Міністрів України:

• забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України;

• вживає заходів щодо забезпечення прав та свобод людини і громадянина;

• забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

• розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;

• забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності, здійснює управління об’єктами державної власності відповідно закону;

• розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;

• здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

• організовує і забезпечує здійснення зовніньо-економічної діяльності України, митної справи;

• спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;

• виконує інші функції, визначені Конституцією України та законами України, актами Президента України.

У статті окреслюється функціональний зміст компетенції Кабінету Міністрів. Її загальний обсяг визначається організаційно-правовим статусом Кабінету Міністрів як вищого органу в системі органів виконавчої влади.

Перелік функціональних напрямів діяльності Кабінету Міністрів починається з таких ключових цілей та завдань виконавчої влади, як забезпечення державного суверенітету і економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції, законів України та актів Президента України. Діяльність Кабінету Міністрів має також цілком відповідати справі демократичної сутності нашої держави, головними обов’язками якої, згідно ст.3 Конституції, є утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Головне функціональне призначення Кабінету Міністрів конкретизується п.п.3 – 8 цієї статті шляхом визначення його завдань у сферах економічній, науково-технічній, екологічній, соціальній, духовно-культурній, правоохоронній, обороноздатності і національної безпеки. Особливої уваги набуває такий важливий напрям діяльності Кабінету Міністрів, як спрямування і координація роботи міністерств та інших органів виконавчої влади.

Останній пункт статті свідчить, що наведений перелік напрямів діяльності Кабінету Міністрів не є вичерпним, оскільки він виконує і деякі інші функції, визначені Конституцією, законами України та актами Президента. Наприклад, в Конституції окремо визначена функція Кабінету Міністрів здійснювати законодавчу ініціативу в парламенті (ст.93 Конституції України).

На думку Фрицького О.Ф. (Науковий вісник…, №2, 1996р.) до повноважень Прем’єр-міністра має бути включена найважливіша прерогатива глави уряду будь-якої країни, яке полягає, як правило, у визначені основних напрямів політичного курсу уряду, координації діяльності окремих міністерств. Наприклад, у відповідності з конституцією ФРН державний канцлер встановлює основні напрями політики і несе за це відповідальність. На погляд автора не можна визначити однакові для всіх міністрів повноваження. Досить показовим у цьому відношенні є досвід Німеччини. Так, регламент федерального уряду надає особливі права ряду міністерств. Зокрема, міністр фінансів повноважений схвалювати понад бюджетні і позабюджетні витрати, що дає можливість здійснювати фіскальність контролю за іншими галузями та урядом в цілому.

Ст.117 Конституції надає правове підґрунтя такому напрямку діяльності Кабінету Міністрів, як видання нормативно-правових актів. В ній зазначено:

Кабінет Міністрів в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов’язковими для виконання.

Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем’єр-міністр України.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

Кабінет Міністрів України дає на підставі та виконання вимог Конституції, законів України та актів Президента, у зв’язку з чим йому надане право вирішувати такі питання виконавчої влади, які відносяться згідно з Конституцією або законами до компетенції Президента і Верховної Ради. З цією метою Конституція встановлює види правових актів уряду України – постанови і розпорядження та зазначає, що вони є обов’язковими для виконання на всій території України. Постановами Кабінету Міністрів повинні оформлюватися найбільш важливі рішення, які мають нормативний характер. Рішення з оперативних, інших поточних питань видаються у вигляді розпоряджень.

Існує спеціальна процедура підготовки правових актів Кабінету Міністрів, передбачена положенням про підготовку проектів постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів від 8 липня 1993 року, і передбачає підготовку як тексту акту, так і пояснювальної записки до нього, в якій подаються необхідні обґрунтування і прогнози очікуваних соціально-економічних та інших наслідків його реалізації.

Акти Кабінету Міністрів підписує Прем’єр-міністр і вони набирають чинності з дня їх підписання, якщо інші строки не передбачені в цих актах.

Кабінет Міністрів України повинен здійснювати контроль за виконанням прийнятих ним правових актів через підлеглі йому органи або безпосередньо.

Указом Президента “Про єдиний державний реєстр нормативних актів” від 27 червня 1996 року в Україні запроваджується Державний реєстр нормативних актів Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Національного банку.

Слід зазначити деякі приклади вирішення неузгодженості взаємовідносин між законодавчою і виконавчою владами. Найбільш типовий приклад - конституція Франції 1958 року, де міститься перелік питань, з яких парламент приймає закони, а також визначені питання, з яких нормативні акти видають органи виконавчої влади. Ці акти виконавчої влади не розглядаються як закони та не мають назви закону, але насправді вони регулюють питання, які відносяться до предмета закону (акти регламентної влади). В інших випадках за уповноваженням парламенту виконавча влада наділена правом приймати акти, які мають силу законів (делеговане законодавство). Доречі, у 1994-1995 роках таке право було надано Верховною Радою України Кабінету Міністрів, який мав повноваження приймати декрети-акти, що за своєю силою дорівнюються законам.

Використана література

1. Загльна теорія держави і права/ За ред. В.В. Копєйчикова.-К.:Юрінком Інтер, 1998.-с.86

2. Конституційне право України /Під ред. В. В. Копейчиков. – Київ: Юрінком, 1998

3. Конституційне право України /за ред. док. юр. наук проф. В. Ф. Погорілка. – Київ: Наук. думка, 1999

4. Правознавство / за ред. В. В. Копейчиков. – Київ: Юрінком, 1998