Зміст

Вступ ............................................................................................................................................3

Розділ I. Первіснообщинне суспільство:

Основні риси організації та життєдіяльності .........................................................5

Розділ II. Передумови виникнення держави:

2.1.Історичні передумови виникнення держави;..................................................11

2.2.Соціальні засади виникнення держави; .........................................................12

2.3.Суть формування державності в різних умовах; ...........................................14

Розділ III.Основні теорії походження держави .................................................................16

Висновки .................................................................................................................................29

Список використаної літератури ........................................................................................30

Вступ

Держава і право в суспільстві існували не завжди. Основною причиною виникнення держави і права були розпад первісного ладу, потреба у здійсненні управління людьми у нових умовах, поява соціально-неоднорідного, класового суспільства, суперечностей між класами, що не могли бути подолані суспільною владою первісного ладу.

Держава є політичною організацією всього налення країни, його загальним надбанням і справою. Без держави неможливі суспільний прогрес, існування і розвиток цивілізованого суспільства.

к форма організації суспільства, призвана забезпечувати його цілісність і управляємість, держава виконує функції, зумовлені потребами суспільства, а відповідно, служить його інтересам

Держава відрізняється низкою ознак від суспільної влади, звичаїв, традицій і моралі первісного ладу.

Термін „держава” в юридичній та іншій науковій літературі тлумачать по-різному. Його розглядають у субстанціональному, атрибутивному, інституційному та міжнародному значеннях.

У субстанціональному значенні держава – це організоване в певні корпорації населення, що функціонує в просторі і часі.

В атрибутивному значенні – це устрій певних суспільних відносин, офіційний устрій певного суспільства, його оформлення.

В інституційному значенні – це апарат публічної влади, державно-правові органи, що здійснюють державну владу.

У міжнародному значенні державу розглядають як суб’єкт міжнародних відносин, як єдність території, населення і суспільної влади..

Крім того, історія держави невід'ємна від історії суспільства, елементами якого є кожен з нас. Вона разом з суспільством проходить довгий історичний шлях від нерозвиненого до розвиненого набирає на цьому шляху нові риси і властивості.

Актуальність теми: питання про походження держави займає важливе місце в теорії держави. Серед науковців-юристів, істориків, філософів, етнографів та інших вчених немає одностайності в поглядах на причини виникнення держави і права, тому це важлива тема для досліджень.

Мета дослідження: дослідити різні думки щодо походження держави.

Завдання: максимально глибоко описати процес і основні теорії виникнення держави.

Методи: системний, функціональний, метод тлумачення, синтез, аналіз, порівняльно-правовий, індукція, дедукція, статистичний.

Структура курсової роботи: титульна сторінка, зміст, вступ, основна частина, висновок, список використаної літератури.

При написанні курсової роботи було використано праці таких авторів, як: В.В.Копєйчиков, А.А.Нечитайленко, О.Ф.Скакун, А.Б.Венгеров, Т.М.Рабінович, П.Петришин, М.С.Кельман, О.Г.Мурашин та ін..

РОЗДІЛ І

Первіснообщинне суспільство: Основні риси організації та

життєдіяльності

Основоположником процесів виникнення держави було первісне суспільство, інакше кажучи - наша історія переддержавного минулого.

Однією з теорій виникнення держави є історико-матеріалістична, прихильниками якої були Л.Г.Морган, К.Маркс, Ф.Енгельс та ін. Сутність цієї теорії полягає в тому, що держава виникає внаслідок розвитку і занепаду первісного ладу, розвитку способу виробництва, що й визначає соціальні зміни в суспільстві. Згідно з цією теорією, протягом тривалого часу люди жили, не маючи уяви про державу. Це була епоха первісного суспільства. Та вже тоді люди прагнули до колективних форм життя. Вони разом виробляли примітивну зброю, разом полювали, разом добували їжу, виготовляли одяг зі шкур тварин.

Жили люди в той період розвитку суспільства, об’єднуючись у невеликі групи – первісне стадо чи орду. Первісне стадо змінювалося на досконаліше об’єднання людей – первісну родову общину (рід), тобто колектив людей, що походили від одного пращура і вели спільне господарство.

Первісна історія має два основні етапи розвитку общини як форми організації людей, тобто виділяють два головних періоди в розвитку первісного суспільства, а значить, і двох способів його існування і відтворення. В.Д.Перевалов називає їх таким чином:

1. "привласнююча економіка;

2. виробнича економіка"

До так званого періоду "привласнюючої економіки" відносяться часи, коли первісне суспільство займалося мисливством, рибальством, збиральництвом, а вже в період "виробничої економіки" (як можна зрозуміти із самої назви періоду), первісна організація людства досягла такого розвитку, що змогла успішно використовувати для своїх потреб землеробство, скотарство, металообробка, керамічне виробництво і т.д.

Першому періоду в основному відповідає материнський рід (матріархат), другому - патріархальний (патріархат).

Ф.Енгельс про родовий період висловлювався наступним чином: "І що за чудесна організація цей родовий устрій у всій його наївності і простоті ! Без солдатів, жандармів і поліцейських, без дворян, королів, намісників, префектів або суддів, без в'язниць, без судових процесів – все йде своїм встановленим порядком."

Таким чином, рід був одночасно найдревнішим соціальним інститутом і найпершою формою організації додержавного суспільства.

У тих умовах, коли єдиною формою усвідомлення соціальних зв'язків було відображення у свідомості людей спільності інтересів у вигляді рідства, провідну роль у піклуванні по сім'ю та веденні господарства відігравали жінки. При безладді статевого спілкування, відносини спорідненості достовірно могли бути відомі лише по кожній жіночій лінії, родова община існувала як материнський рід, пов'язаний спільним походженням за матір'ю. Спільною власністю роду була земля головний засіб для полювання, збирання врожаю, виготовлення примітивних знарядь праці тощо, низька ефективність виробництва забезпечувала лише необхідні життєві потреби на основі зрівняльного розподілу в інтересах усіх членів роду незалежно від участі у спільній трудовій діяльності, але за індивідуальними потребами.

Колективна власність на засоби виробництва, соціальна єдність членів роду (племені) визначили й відповідні форми організації суспільної влади.

Влада в первіснообщинному суспільстві уособлювала силу і волю роду або союзу родів: джерелом і носієм влади (владним суб'єктом) був рід, вона була спрямована на управління загальними справами роду, підвладними (об'єктом влади) були всі його члени. Тут суб'єкт і об'єкт влади повністю співпадали, тому вона була за своєю природою повністю суспільною, тобто невід'ємною від суспільства і неполітичною. Єдиним способом її реалізації було суспільне самоуправління. Ні професійних управлінців, ні особливих органів примусу тоді не існувало.

Роди очолювали старійшини найбільш поважні і досвідчені люди. Всі були рівними, ніхто не мав привілеїв. Старійшини поряд з іншими членами роду, приймали участь у спільній трудовій діяльності. І їхня влада засновувалася на особистому авторитеті, інтелектуальних і емоційних достоїнствах, добровільному виконанні їх рішень іншими членами роду. Важливо те, що влада старійшин спрямовувалася на забезпечення інтересів роду, була конкретним і повсякденним втіленням його волі і тому могла бути підтримана реальними діями членів роду. Ця влада поєднювалася з родовою общиною, не відокремлювалася від неї, уособлювала господарську, військову і наглядову (за виконанням звичаїв) функції.

Суспільні відносини первісного суспільства регулювалися нормами первісної моралі, звичаями і традиціями, релігійними нормами та всілякими заборонами (табу). Гарантом їх дотримання здебільшого був не примус, а страх перед надприродними силами та богами. Додержання звичаїв означало повагу до пращурів, дух яких постійно „спостерігає” за життям на землі.

Первісні люди виконували соціальні норми добровільно, без спеціального примусу, що притаманний державі.

Необхідними були подальший розвиток суспільного виробництва, пошук способів удосконалення знаряддя виробництва, засобів праці.

Отже, первісні люди від привласнювального господарства, що базувалося на мисливстві, збиранні коріння, ягід, іншої їжі рослинного світу, рибальстві, поступово почали переходити до виробництва. Розвивалися (або виокремлювалися) скотарство, обробіток землі, вирощування злаків, ремесло й торгівля.

Загальними причинами виникнення держави стали:

1) три великі поділи праці (відокремлення скотарства від землеробства, відокремлення ремесла від землеробства, відокремлення торгівлі від виробництва);

2) поява надлишкового продукту, патріархальної сім’ї, приватної власності та майнової нерівності;

3) утворення класів, як великих груп людей з протилежними інтересами й виникнення міжкласових конфліктів;

4) неспроможність суспільної влади первісного ладу врегулювати класові суперечності та конфлікти та виникнення публічної влади.

Таким чином, розпад первісного родоплемінного суспільства, розвиток засобів виробництва, зміна соціальної структури суспільства привели до зміни способу виробництва і споживання та до утворення політичної організації суспільства і держави

Вже на ранньому етапі розвитку суспільства набувають значення звичаїв навики колективної трудової діяльності, мисливства і ін. В найбільш важливих випадках трудовий процес супроводжувався ритуальними діями. Наприклад, тренування мисливців наповнювалось містичним змістом, проймалось таємничими обрядами. Звичаї додержавного суспільства мали характер узагальнених "мононорм", були одночасно і нормами організації суспільного життя, і нормами первісної моралі, й ритуальними і обрядовими правилами. Так, звичайний розподіл функцій в трудовому процесі між чоловіком і жінкою , дорослим і дитиною розглядалось одночасно і як виробничий звичай, і як норма моралі, і як воля релігії. Мононорми спочатку були продиктовані "природною" основою привласнюючого суспільства, в якому і людина є частиною природи. В них права і обов'язки ніби зливались воєдино. Особливе місце займав такий засіб забезпечення звичаїв як табу (заборона). Табу відіграло величезну роль у впорядкування статевих відносин, строго забороняло шлюб з кровними родичами (інцест). Завдяки табу первісне суспільство підтримувало необхідну дисципліну, яка забезпечувала добування і відтворення життєвих благ. Табу забезпечувало умови колективного існування людей, захищало мисливські угіддя, місця гніздування птахів і лігвища звірів від надмірного знищення.

В державному суспільстві звичаї, як правило, дотримувались в силу авторитету і звички, але коли звичай потребував підкріплення шляхом прямого примусу, суспільство виступало в ролі колективного носія сили, яка зобов'язувала, виганяла і, навіть приводила до смерті порушника.

У разі порушення звичаїв суспільний примус застосовувався у вигляді лайки, фізичного покарання, вигнання з роду. Міра покарання визначалася старійшинами і виконувалася ними чи співродичами.

Вищим ораном суспільної влади в роду було зібрання всіх дорослих членів суспільства — чоловіків і жінок.

Зібрання настільки ж древнє поняття як і сам рід. Воно вирішувало всі основні питання його життєдіяльності. Тут вибирались провідники (старійшини, вожді) на строк чи для виконання певних справ, дозволялись суперечки між окремими особами і т.ін.

Рішення зібрання були обов'язковими для всіх так як і вказівки вождя. Хоча суспільна влада не мала спеціальних примусових установ, вона була досить реальною, здатною до ефективного притягнення за порушення існуючих правил поведінки. Покарання невблаганно слідувало за здійсненням проступку, і воно могло бути досить жорстоким - смертна кара, вигнання з роду і племені. Але в більшості випадків було достатньо звичайного докору чи зауваження. Так як ніхто не мав привілеїв, то нікому не вдавалося уникнути покарання. Зате весь рід як один ставали на захист співродича і ніхто не міг уникнути кровної помсти: ні винуватець, ні його родичі.

Родові общини змінювалися і змінювалась організація влади, переважно в напрямку ієрархізації органів влади. Замість зібрань усіх членів роду все частіше проводилися збори тільки чоловіків. Велике значення надавалося єдності суджень, а не рішенням більшості. Запроваджується принцип представництва: голови господарств входять в родові общинні ради, а їх голови -- в ради фратрій і племен. Кожному рівню влади властива своя сфера компетенції, коло питань, що ним вирішується. Орган вищого рівня мав певні повноваження щодо нижчого. Відбувався поділ влади на світську, військову, релігійну.

Поряд зі старійшинами, військовими вождями, жерцями, з'являються інші лідери - так звані "великі люди". Це чоловіки, які за рахунок своїх особистих якостей та багатства, що почало з'являтися внаслідок виникнення надлишкового продукту, набували авторитету серед співродичів, користувалися їх підтримкою. Багатство, знання та вміння передавалися прямим нащадкам, які також здебільшого ставали багатими.

.

РОЗДІЛ ІІ

Передумови виникнення держави

2.1.Історичні передумови виникнення держави

Виникнення держави внаслідок розпаду первісного суспільства мало свої передумови.

Деякі автори вважають, що держава з’явилася там і тоді, де й коли суспільство розпалося на класи з протилежними інтересами. Хоч у різних народів держава виникала по-різному, проте завжди в основі була класова боротьба. Інші пов’язують виникнення політичної організації суспільства, держави і права з необхідністю здійснювати управління суспільством за нових умов, які складаються внаслідок розпаду первісного суспільства, появи нових економічних і соціальних відносин, що характеризували початок цивілізації.

На певному етапі розвитку у суспільстві виникають проблеми взаємовідносин між новостворюваними прошарками населення, його верствами і між окремими особами. Тим самим виникає потреба у вирішенні цих питань і як наслідок зароджується нова специфічна окрема організація суспільства, яка в подальшому називається державою. Втрачаючи соціальну неоднорідність, суспільство розділяється на частини, які відрізняються місцем і роллю в системі суспільного виробництва і розподілу матеріальних благ, способом життя, духовною культурою, соціальним і майновим станом тощо.

Ці індивідуальні інтереси носять настільки різноманітний характер, що виникає потреба в їх узгодженні і координуванні, потреба у регулюванні відносин між різними частинами суспільства. Саме ця потреба і вимагає утворення специфічої організації – держави, основним призначенням якої є забезпечення відносної цілісності суспільства.

Держава виступає формою організації суспільного життя, системою соціального управління, що забезпечує цілісність суспільства, його нормальне, стабільне функціонування.

Виникнення держави багато в чому залежить від того, який соціальний інститут тлумачать як державність, його сутність та призначення. І, хоча необхідність виникнення держави здебільшого пов'язується із виникненням у суспільстві нерівності серед його членів, його диференціацією на певні соціальні верстви, зміною форми і характеру зв'язків між ними та суспільством, якісними змінами у суспільному виробництві, свідомості людей тощо, проблема виникнення держави, як, до речі, і права, залишається і , мабуть, довший час залишатиметься в науці дискусійною.

В основі цієї складної проблеми лежать складні різні ідейні, філософські погляди і течії. Історичні і етнографічні науки дають все нові знання про причини походження держави і права.

2.2.Соціальні засади виникнення держави

Безпосередньо з виникненням права сучасна матеріалістична наука пов'язує процес виникнення держави. А, взагалі, зародження державного ладу є одночасним до розвитку виробництва, переходу від привласнюючої до виробничої економіки.

В результаті еволюційного розвитку людина для задоволення своїх потреб поступово перейшла від привласнення готових тваринних і рослинних форм до справжньої трудової діяльності, направленої на перетворення природи і виробництво знарядь праці, їжі і інше. Саме перехід до виробничої економіки послужив поштовхом до трьох великих розділень суспільної праці відділення скотарства від землеробства, розділенню ремесла і шару людей, які зайняті в сфері обміну - торгівлі (купців).

Такі великі події в суспільному житті мають такі ж великі багаточисленні наслідки. Зросла роль чоловічої праці, яка стала явно пріорітетною в порівнянні з жіночою домашньою. В зв'язку з цим матріархальний рід поступився місцем патріархальному, де рід вже ведеться по батьківській, а не материнській лінії. Родова община починає розпадатися на патріархальні сім'ї (землеробів, скотарів, ремісників), інтереси яких вже не повністю співпадають з інтересами роду. З виникненням сім'ї почався розклад родової общини. Нарешті наступила черга, неминучої при розділенні праці, спеціалізації, підвищення її продуктивності. Додатковий продукт, як наслідок росту подуктивності праці зумовив появу економічної можливості для товарообміну і привласнення результатів чужої праці, виникнення приватної власності, соціального розшарування первісного суспільства, утворення класів, зародження держави.

Причини зародження держави беруть своє коріння не тільки в матеріальному виробництві, але і в відтворенні самої людини. Заборона інцесту (кровозмішання) не тільки сприяла виживанню і укріпленню роду людського, але й створила багатопланову дію на розвиток суспільства, структуру його внутрішніх і зовнішніх відносин, культуру. Кровозмішання веде до виродження, ставить рід на межу загибелі, щоб викорінити його, потрібні були суворі міри, направлені проти відступлень від табу, які обов'язково мали місце. Тому є основи думати, що родові органи, які підтримують заборону інцесту і насильне його викорінення всередині роду, розвиток взаємозв'язків з іншими родами в цілях взаємообоміну жінками, були найдавнішими елементами зародження державності.

Родова організація суспільства трансформувалась в державу еволюційно, проходячи перехідні стадії. Одною з таких перехідних форм, - за думкою Л.Моргана, - "військова демократія", де органи родового суспільного самоуправління ще зберігаються, але поступово набирають силу нові переддержавні структури в особі воєнначальника і його війська.

Тут з'явились зачатки військово-насильницького примусу і подавлення, тому що традиційна родова організація самоуправління уже не в стані була вирішити виникаючі протиріччя, які все більше розвалювали вікові порядки.

2.3.Суть формування державності в різних умовах

Формування держави -- тривалий процес, який у різних народів йшов різними шляхами. Сьогодні домінує думка, що одним із основних є східний шлях виникнення держави, "азіатський спосіб виробництва" (спочатку - Древній Схід, потім - Африка, Америка, Океанія). Тут дуже стійкими і традиційними вияснились соціально-економічні відносини і структури родового устрою — земельна община, колективна власність. Управління суспільною власністю ставало важливою функцією родоплемінної знаті, яка поступово перетворювалась в уособлену соціальну групу, а її інтереси все більше відокремлювались від інтересів інших членів суспільства.

Східний (азіатський) варіант виникнення державності відрізняється від інших головним чином тим, що тут родоплемінна знать, яка виконувала суспільні потреби плавно трансформувалась в державні органи (державно-чиновницький апарат), а суспільна (колективна) власність також поступово перетворюється в державну. Приватна власність тут не мала суттєвого значення.

На зародження держави значний вплив зробили географічні умови, необхідність здійснення широкомасштабних суспільних робіт, які передвизначили виникнення самостійної і сильної публічної влади.

Всі східні держави були абсолютними, деспотичними монархіями, володіли потужним чинновницьким апаратом, економічну основу їх складала державна власність. Тут по суті не спостерігалось чітко окресленої класової деференціації. Держава одночасно і експлуатувала сільських общинників, і управляла ними, тобто сама держава виступала організатором виробництва.

На території Європи по іншому історичному шляху йшов процес виникнення державності, де головним державотворчим фактором було розшарування сусупільства, яке обумовлено інтенсивним формуванням приватної власності на землю, рабів та інше. Але далеко не завжди цей процес походив у "чистому" вигляді. Так, наприклад, в Римі на виникнення класів і держави великий вплив мала тривала боротьба двох угрупувань вільних членів родоплемінного суспільства - патриціїв і плебеїв. В результаті перемог останніх в ньому закріпились демократичні порядки: рівноправність всіх вільних громадян, можливість кожного бути одчасно землеробом і воїном і інше.

З приводу виникнення держави на території Західної і Східної Європи в літературі наявні дві точки зору. Прибічники першої стверджують, що в багатьох регіонах в ході розкладу первісних відносин зароджувалась феодальна держава.

Прибічники іншої вважають, що після розкладу трудового устрою, тут наступає попередній феодалізму довгий період, в ході якого знать виділяється в особливу групу, забезпечує собі привілегії, в першу чергу у володінні землею, але християни зберігають як свободи так і власність на землю. Цей період вони називають профеодалізмом, а державу профеодальною.

Таким чином, на етапі виробничої економіки під дією розділення праці, появи патріархальної сім'ї, військових захоплень, заборони інцесту і інших факторів, проходить розшарування первісного суспільства, загострюються його протиріччя, внаслідок чого родова організація соціального життя виживає себе, а їй на зміну з тою ж неминучістю приходить нова організаційна норма суспільства державність.

Виникнення держави обумовлено потребою суспільства зберегти свою цілісність за його розшарування на нерівні за своїм соціальним станощем верстви, в здійсненя ефективного соціального управління за умов збільшення населення, зміни безпосередніх родоплемінних зв'язків на опосередковані продуктами виробництва, що є проявом ускладнення суспільного життя.

РОЗДІЛ ІІІ

Основні теорії походження держави і права

У світі завжди існувало безліч теорій, що пояснюють виникнення держави і права. Виникнення їх природне й зрозуміле, якщо врахувати складність і багатогранність таких явищ як держава і право та той факт, що кожна з цих теорій відображає різні погляди і судження тих чи інших соціальних спільностей — груп, класів, страт, націй на цей процес або погляди і судження однієї й тієї самої соціальної спільноти на різні аспекти процесу походження держави і права.

За час існування юридичної, філософської і політичної наук було зроблено десятки найрізноманітніших припущень. А суперечки про природу держави і права тривають і досі

У сучасній науці про державу і право вчені-правознавці виділили ряд основних теорій походження держави і права. Характеризуючи ці, визнані більшістю науковців, концепції виникнення держави і права необхідно зазначити їхню сутність, позитивні та негативні сторони, назвати засновників цих ідей.

1. Патріархальна теорія була поширена у Стародавній Греції та рабовласницькому Римі й трактувала державу як велику сім'ю. Основоположники цієї теорії пов'язували виникнення держави з історичним процесом росту сім'ї, об'єднання родів у племена, племен у ще більші історичні спільності і так аж до держави. Державна влада є продовженням і розширенням батьківської (патріархальної) влади до влади старійшин, вождя, яку пізніше здійснює у державі монарх. Монарх повинен піклуватися про своїх підданих, а останні - підкорятися правителю. Засновниками названої теорії були давньокитайський мислитель Конфуцій, давньогрецький філософ Арістотель, англійський вчений Р. Фільмер, українські вчені М. Михайловський, М. Драгоманов та інші.

Платон (жив і діяв у 427-347 до Р.Х.) у знаменитій ґрунтовній праці "Держава" описав ідеальну справедливу державу, яка бере початок із сім'ї, де існує єдність космосу, держави й окремої душі. Держава, за Платоном, це обруч, який скріплює своїх членів на основі взаємної поваги і батьківської любові. В основу цієї теорії покладено велику роль старійшин, голів рад старійшин, а пізніше вождів племен, які з зростанням населення ставали царями, монархами. Для первісного суспільства важливим було організувати своє виробництво, вміло побудувати відносини з сусідами, забезпечити населення продуктами. Це завдання здатні були виконати вожді племен.

Продуктом саме природного розвитку називав державу Арістотель (жив і діяв у 384-322 до Р.Х.). Він вважав, що держава (поліс) постає тоді, "коли виникає спілкування, зв'язок між сім'ями й родами задля благого життя та самоцінного існування" (Арістотель - "Політика"). Мислитель уподібнював державу до таких первинних людських спільнот, як сім'я й поселення. При цьому державу він вважав найвищою формою спілкування, яка обіймає і містить у собі всі інші. Людина, на думку Арістотеля, є істотою політичною, і тільки у державі, в політичному спілкуванні можливе повне здійснення людської природи

У цілому, патріархальна теорія обґрунтовує походження держави поступовим, під дією різних причин, соціальним розвитком сім'ї. Сім'я, плем'я, група племен, народність перетворюються у державне утворення, яке втрачає кровну спорідненість. Виникає влада, що позбавлена сімейної основи. Отже, державна влада, за цією концепцією, є перетворенням влади батька на владу князя, монарха.

Оцінка цієї теорії. Оцінювати згадану теорію необхідно без скептицизму, з розумінням, хоча вона може і викликати сміх. Насамперед, необхідно підкреслити, що у ній цілком правильно стверджена єдність сім'ї і держави. Ця єдність проглядається й у сьогоднішньому суспільному житті. Будь-яка вища посадова особа держави ставиться до підлеглих, як до своїх дітей. На цій теорії базується і передача державної влади за спадком при монархічній формі правління. Крім того, згадана теорія стверджує суспільний порядок як результат підпорядкування "волі батька" і підтримує віру людей у непорушність цього порядку. Правдивість теорії підтверджується ще й тим, що на роль глави держави обирають особу з великим життєвим досвідом і у зрілому віці.Такий підхід панує й сьогодні у багатьох

нормативно-правових актах. ,

Недоліки цієї концепції також очевидні. Сьогодні вже відомо, що людське суспільство розвивалося різними шляхами, багатоманітно і тому патріархальна теорія не в змозі обґрунтувати виникнення всіх держав світу. Незрозумілим з позиції згаданої теорії є те: якщо держава - це єдина сім'я, то чому люди постійно воюють, чому у державах приймають несправедливі, жорстокі закони? Найбільше у цій теорії піддають критиці схвальне ставлення до монархічної держави, чим заперечують народовладдя, інші форми держави.

2. Теологічна теорія походження держави і права. Особливу роль у вирішенні питання про походження держави і права протягом історії розвитку людства відводили релігії. Ще в Давньому Єгипті, Вавилоні, Іудеї висували ідеї Божого походження держави і права. Теологічна теорія пояснювала походження держави та права Божественною волею, спираючись на Біблію. Прибічниками її були: Тертуліан, Аврелій Августин (видатний діяч християнської церкви, єпископ Північної Африки, 354-430 рр.) та домініканський монах, видатний вчений-богослов Фома Аквінський (1225-1274 рр.). Проголошуючи походження держави від Бога, вони обґрунтовували її вічність і непорушність, вважали, що будь-яке посягання на державу приречене на невдачу, що Божа воля вкладена в руки правителя, покликана захищати благо всіх, чим виправдовували будь-які реакційні держави. Сам "Божественний розум" управляє всім світом, закладений в основу всієї природи, суспільства, світового порядку, кожної окремої держави. Проголошуючи єдність та злиття Бога і держави, держава забирала собі не тільки тіло підданого, а і його душу, панувала над ним не лише фізично, а й духовно. Зазіхання, замах на владу держави вважали злочином, зневагою До всього святого (блюзнірством). Пізніше християнська віра виступила за цілковите підпорядкування людини Господові, бо ж держава є творінням Всевишнього. Це призвело до переслідування інакомислячих.

Проголошуючи Божественне походження держави, вважали, що кожна влада від Бога і що діяльність монарха подібна до діяльності Бога, бо вони обидва спочатку організовували світ, суспільство, влаштовували певний порядок у ньому, а потім управляли ним. Монарх відповідав перед Богом за стан у йому підпорядкованому володінні і був змушений виконувати три основних святих обов'язки: карати ворогів Божих, творців зла; поширювати у своїй державі вчення Боже і створювати умови для побожного (благочестивого) життя людей.

Теологічна теорія мала під собою реальні факти: перші держави мали релігійні форми, оскільки базувалися на правлінні жреців. Божественне право надавало державній владі авторитет, а рішенням держави - обов'язковість.

Оцінка теорії. Теологічна теорія походження держави, створена у УІ-ХШ ст., була обумовлена релігійною свідомістю людей того періоду та рівнем знань про сутність суспільства й закономірності його розвитку. Живучість цієї теорії підтверджується тим, що держава виникла одночасно з моно-релігією і перші держави були теократичні. Вступ монарха на трон завжди освячували, що надавало владі особливого авторитету та безумовної підпорядкованості'1 всіх підданих. У пізніший час цю теорію використовували для виправдання необмеженої влади монарха. Безспірним є те, що згадана теорія допомагала встановити у суспільстві необхідний порядок. Сьогоднішні богослови змушені враховувати реалії розвитку суспільства і пристосовувати цю теорію до нових умов. У цілому можна сказати, що вище вказана теорія не є науковою, бо неможливо довести все проголошене- нею, так як і заперечити теж неможливо. У це можна тільки вірити. А це - питання світогляду.

3. Договірна теорія походження держави і права виникла у Стародавній Греції, а пізніше була сформована й обґрунтована у працях Г. Гроція, Б. Спінози, Ж.-Ж. Руссо, Д. Локка, Т. Гоббса, Д. Дідро, О. Радищева. За цією теорією держава виникла в результаті суспільного договору між людьми (до цього вони перебували у "природному стані") на підставі добровільної згоди, досягнутої між правителями і населенням певної території з метою забезпечення порядку й організації суспільного життя: одні будуть управляти, а інші виконувати їх управлінські рішення. Тобто, люди погоджуються створити державу з метою надійного забезпечення своїх природних прав, свобод, захисту особистості і власності.

Прихильники договірної теорії виступали насамперед проти ідеї Божественного походження держави і права. В їх уяві влада монарха викликана не Божим провидінням, а надана самими людьми. Звідси, Ж.-Ж. Руссо обґрунтовував право народів скидати з престолу правителів, якщо ті не виконували умов договору.

4.Теорія насильства стверджує, що держава виникла як наслідок завоювання, поневолення одних народів іншими. На думку прихильників цієї теорії, держава є тією силою, яку утворюють завойовники у вигляді особливого апарату примусу для утримання у покорі захоплених народів і зміцнення певної влади над переможеними. Завоювання трактують як підпорядкування слабого сильному, як закон природи. При цьому насильство розглядають як природне явище,що не тільки породжує єдність протилежних одне одному "елементів" держави - переможців і переможених, правлячих і підкорених, а й має соціально-економічні та політичні наслідки.

Прихильниками цієї теорії були Л.Гумплович, К.Каутський, Є.Дюрінг та ін.

5.Органічна теорія. Ті засновники. Походження держав розуміють як результат соціальної (органічної) еволюції, витвір самої природи, як біологічний організм, що має самостійну волю і свідомість, своє політичне тіло - голову, руки, ноги, внутрішні органи (які складаються з клітин, складових частин, якими є люди) і виконує певні функції. З часом цей організм розвивається, старіє і гине. Обґрунтував цю теорію англійський вчений-філософ Г.Спенсер, хоч ідеї співставлення держави і людського організму розвивав ще древньогрецький філософ Платон.

6.Психологічна теорія пов'язує походження держави і права з особливими властивостями людської психіки, якій характерна потреба до покори, усвідомлення залежності від видатної особистості. Народ є інертною масою і не здатний до прийняття рішень, тому потребує постійного управління ним. Основні причини виникнення держави і права дана теорія вбачає не в оточуючому людей економічному, соціальному та іншому середовищі, а в імпульсах і емоціях, які відіграють головну роль не тільки в пристосуванні людини до умов життя суспільства, а й у походженні держави і права. Держава — результат психологічних взаємодій людей, досконала форма емоційного спілкування, тобто закономірний підсумок психологічної потреби людини у спілкуванні. Серед фундаторів цієї теорії були Л. Петражицький, Г. Тард, Д. Фрезер.

7. У двадцятому столітті найбільшого поширення набула соціально-економічна класова або історико-матеріалістична теорія. Згідно з цією теорією найважливіші зміни в житті первісно-общинного ладу були пов'язані з істотними змінами в економічному житті тогочасного суспільства, яке поступово переходило від привласнювального господарювання (мисливство і збирання) до господарювання виробничого, до одержання надлишкового продукту. Це зробило робочу силу людини здатною виробляти більшу кількість продуктів, ніж було необхідно для підтримання життя людини. Виникали реальні умови для експлуатації чужої праці та майнової і соціальної диференціації.

Цей період характеризується трьома великими розподілами праці:

1) відокремленням скотарства від землеробства;

2) відокремленням торгівлі від виробництва;

3) відокремленням ремесел від землеробства.

Перший великий розподіл праці сприяв першому великому розподілу суспільства на два класи — вільних і рабів; другий великий розподіл спричинив поглиблення майнової нерівності серед вільних; третій — викликав появу класу посередників-купців, зайнятих лише обміном продуктів.

Суспільство розкололося на групи людей (класи) з різним майновим станом і різними, подекуди протилежними, інтересами. З'являється об'єктивна необхідність у новій організації, здатній вирішувати проблеми і конфлікти в суспільстві. На зміну первісно-общинному ладу приходить держава. Органи родового (общинного) управління замінюються органами державного апарату і виникає державна влада, яка виступає захисником панівних, верств суспільства. Державна влада поширюється на всіх, хто проживає на визначеній кордонами території, незалежно від національності, й виступає як офіційний представник суспільства.

Водночас із виникненням держави відбувався процес формування права. Соціальні норми, що існували, стають непридатними у класовому суспільстві. Спочатку право складалося з трансформованих звичаїв та окремих судових рішень, яким панівний клас надавав значення загальної необов'язкової норми. Згодом, з становленням і зміцненням центральних органів державної влади, основним засобом формування правової системи стають акти (офіційні документи, що містять правила поведінки), які видаються цими органами і виражають інтереси домінуючих у країні верств суспільства.

Згідно із класовим соціально-економічним вченням кожному типу виробничих відносин відповідає історичний тип держави і права з характерними рисами та особливостями. Виробничі відносини — це категорія, що характеризує відносини між людьми в процесі суспільного виробництва: відносини власності, виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ.

Найчастіше визначаються такі історичні типи держави:

1) рабовласницький;

2) феодальний;

3) буржуазний;

4) соціалістичний;

5) демократичний (сучасний).

За різних часів у різних країнах існували також держави перехідного періоду.

Рабовласницький тип держави і права характеризується такими ознаками:

1) поділ суспільства на вільних і рабів;

2) відсутність у рабів елементарних людських прав (розмовляюче знаряддя);

3) панівна роль вільних великих землевласників та військової верхівки;

4) зневажання фізичної праці, що вважалася таланом невільників;

5) переважно автократичний та олігархічний характер політичних режимів.

Феодальному типу держави і права притаманні такі риси:

1) власність феодалів на землю закріплена у феодальному праві, яка складає основу суспільства;

2) закріплення у праві майнової та особистої залежності від феодалів-землевласників;

3) правове закріплення поділу суспільства на стани, належність до яких визначалася самим фактом народження;

4) набуття багатими містами права на самоврядування;

5) створення станових представницьких органів (парламенти, земські собори);

6) закріплення ієрархії взаємовідносин (сюзеренітет-васалітет) у середовищі дворянства;

7) вплив церковного (канонічного) права на суспільне та особисте життя;

8) найпоширеніша форма правління — монархія.

Характерними рисами держави буржуазного типу є:

1) правове закріплення формальної рівності громадян перед законом;

2) проголошення принципу законності;

3) визнання особистих і політичних прав людини;

4) проголошення свободи, недоторканності й непорушності приватної власності;

5) зосередження основних зусиль держави на функціях охорони приватної власності та боротьби проти загальнокримінальної злочинності;

6) скасування дворянських та інших станових привілеїв;

7) процес зрощення державного апарату з фінансовими монополіями;

8) множинність форм правління (парламентська монархія, парламентська і президентська республіка та ін.).

Соціалістичному типу держави і права (на прикладі СРСР) притаманні такі характерні риси:

1) проголошення диктатури пролетаріату, що поступово переростає у загальнонародну державу;

2) заперечення принципу розподілу державної влади і закріплення керівної ролі комуністичної партії;

3) офіційне закріплення марксистсько-ленінської ідеології - як єдиної в країні;

4) правове закріплення переваги інтересів держави над інтересами особистості;

5) заборона приватної власності та підприємництва;

6) монополія державної власності в господарстві країни;

7) проголошення однією з головних функцій держави охорону соціалістичної власності;

8) юридичне закріплення обов'язку громадян працювати;

9) акцентування уваги на забезпеченні соціально-економічних прав громадян.

Однак масові репресії, голодомори, які відбувалися за часів радянської влади, жорстке обмеження релігійної діяльності та нехтування значенням релігії у суспільстві, заборона трудової приватної власності, недооцінка культурних і національних традицій народів, обмеження свободи слова, зародження в надрах державного і партійного апарату номенклатурної буржуазії та інші негативні ;. явища значною мірою дискредитували ідею соціалістичної держави. У цьому аспекті варта на увагу думка М. Бердяєва: «У комунізмі є здорове, вірне і цілком збіжне із християнством розуміння життя кожної людини;як служіння надособистісній меті, як служіння не собі, а великому цілому. Але ця правильна ідея спотворюється запереченням самостійної цінності і гідності кожної людської особистості, її духовної свободи».

Найдетальніше соціально-класова теорія розроблена в творах Л. Моргана, Ф. Енгельса, К.Маркса, В. Леніна. І-Радикальні теоретики цього напрямку дотримувались тактики зміни буржуазного ладу шляхом збройної революційної боротьби. Визначаючи саме такий метод досягнення мети — побудову справедливого соціального ладу, вони проігнорували як історичний досвід (криваві наслідки французької 1789 р. та інших революцій), так і принципи християнської моралі.

Цінним у соціально-економічній теорії є те, що державу вона розглядає як результат об'єктивних економічних процесів у суспільстві.

Держава і право виникли там і тоді, де й коли суспільство розділилося на прошарки (класи) з протилежними інтересами, конфлікт між якими неспроможна була врегулювати організація влади первісного суспільства. Ця теорія виділяє три форми виникнення держави:

> Афінська – як результат протидії протилежних класів (класових антагонізмів);

> Германська – обумовлена потребою утримання завойованих територій і населення в покорі;

5> Римська — результат боротьби між патриціями (місцевими багатими людьми) і плебеями (прийшлим населенням).

8. Технократична теорія говорить, що держава є результатом розвитку науки й обумовлена необхідністю регулювання відносин між: людьми і технікою.

9. Прихильники космічної теорії стверджують, що державні інститути занесені з космосу, створені за участю позаземних істот.

10. Теорія конвергенції. У пошуках відповіді на історичну перспективу розвитку держави і права чимало дослідників другої половини XX ст. звертаються до так званої теорії конвергенції (від лат. СОПУЄГ£ЄП!ІО — зближення, сходження). За цією теорією в ході історичного розвитку поступово зникають істотні відмінності між капіталізмом і соціалізмом і відбувається їх зближення, злиття. Кожна система запозичує в іншої усе найкраще і ліквідує негативні економічні, політичні, правові та інші моменти своєї державності. Представники цієї теорії,— російський емігрант, професор Гарвардського університету П. Со-рокін, американський соціолог, економіст, історик X. Ростоу. Певною мірою з цією теорією збігаються погляди відомого українського вченого, народного депутата України професора М. Павловського, який в книзі «Шлях України» обґрунтовує ідею «соціалізованого капіталізму».

Анархізм (від гр. безвладдя). У XIX—XX ст. набувають поширення теорії анархізму. Представники цієї теорії виступали і виступають за негайне знищення всякої державної влади і приватної власності, за створення федерації дрібних автономних асоціацій (об'єднань) виробників. Різновидністю анархізму є анархо-синдикалізм, у теорії якого передбачається передача всієї влади в суспільстві профспілкам. Основними провідниками анархістських ідей були М. Штірнер, П.Ж. Прудон, М. Бакунін, П. Кропоткін. Ідею анархізму в суспільному житті України прагнув втілити Н. Махно.

11. Слов'янофільська теорія розвитку держави. В основу цієї теорії покладено ідею самобутності суспільного і державного розвитку слов'янських народів. Погляди представників слов'янофільського напрямку суспільної думки в XIX—XX ст. засновувались на протиставленні ідеології слов'янських народів (яким притаманні релігійність, «єдність духу» відчуттів і розуму, колективізм, любов до ближнього) народам Західної Європи з їх індивідуалізмом, раціоналізмом, розсудливістю, культом матеріального прогресу. Найвищою духовною цінністю слов'ян, яка обумовлює характер їх державності, слов'янофіли вважали «соборність», що означає поєднання свободи і єдності багатьох людей на основі їх спільної любові до одних і тих самих абсолютних цінностей, якими є вчення православної церкви та її святих отців.

Слов'янофіли заперечували як революційний соціалізм, так і буржуазну демократію з її «фабричними відносинами» та «формально-логічною законністю». За поглядами слов'янофілів, на Заході держава виникла на основі насильства і завоювання, а в Древній Русі — внаслідок «природного розвитку національного життя». Слов'янські держави минули період жорстокого рабовласницького суспільства. Для слов'янофілів характерна ідеалізація суспільного ладу Київської Русі та общинний спосіб життя.

Слов'янофільство виступає як антипод орієнтації суспільної думки на західноєвропейський (буржуазний) шлях соціального розвитку. Теоретики слов'янофільства в західному світі вбачають культ індивідуалізму під виглядом «загальнолюдських цінностей», пріоритет матеріального над духовним, масовий егоїзм і раціоналізм. Водночас слов'янофіли не заперечували необхідність запозичення кращих надбань західних країн. Державна влада, на їхню думку, має бути централізованою, а народу необхідно надати можливість вирішувати питання місцевого самоврядування, місцевих проблем господарського, культурного і соціального життя.

Політичні свободи, вважають вони, є відносним і негативним явищем, а справжнім завданням держави є: творити правосуддя, стежити за моральністю і святістю законів, охороняти гідність людини, сприяти землеробській праці і таким чином послуговувати не тимчасовим, а вічним цілям. Слов'янофіли виступають прихильниками переважно монархічних форм державного управління.

Слов'янофіли не проповідували ворожнечі до інших народів, вважаючи за слов'ян всіх, не за ознаками походження по крові, а за умов сприйняття духовних цінностей православної цивілізації. В. Соловйов писав, що необхідно застосовувати заповідь Ісуса Христа: «Люби ближнього, як самого себе» також і до спілкування націй: «Люби всі інші народи, як свій власний».

Слов'янофільські ідеї були характерними для О. Хом'якова, братів І. Киреєвського і П. Киреєвського, К. Ак-сакова та І. Аксакова, М. Данилевського, Ю.Самаріна, Ф.Достоєвського, С. Соловйова, В. Зеньківського, М. Бер-дяєва та ін.

У сучасний період прихильними до ідей слов'янофільства в Росії є відомі письменники О. Солженіцин і В. Распутін. Певні ідеї слов'янофільства в Україні поділяють Академік П. Толочко, філософ О. Базилюк, громадський діяч О. Свістунов та ін. Першочерговими завданнями слов'янських держав, вважають вони, є відновлення традиційних цінностей слов'ян, протистояння глобалізації, «ринковій психології», надання пріоритету виробничій сфері над комерційною, зміцнення співробітництва слов'янських держав, створення заслону примітивній масовій культурі..

Отже, всі теорії виникнення держави і права, в цілому, дають найбільш повно і всебічно відповідь на питання, що спричинило виникнення держави.

Висновки

Держава та право є важливим, об'єктивно закономірним надбанням людської цивілізації. Світова цивілізація пройшла довгий шлях розвитку від примітивних до високоорганізованих форм співжиття.

Отже, виникнення держави внаслідок розпаду первісного суспільства мало свої передумови.

Деякі автори вважають, що держава з’явилася там і тоді, де й коли суспільство розпалося на класи з протилежними інтересами. Хоч у різних народів держава виникала по-різному, мала свої особливості, чинники та фактори, характерні лише для певного народу проте завжди в основі була класова боротьба. Інші пов’язують виникнення політичної організації суспільства, держави і права з необхідністю здійснювати управління суспільством за нових умов, які складаються внаслідок розпаду первісного суспільства, появи нових економічних і соціальних відносин, що характеризували початок цивілізації.

В першому розділі в періоді первіснообщинного ладу знайдено ті витоки і корені сучасної розвиненої державності, історичні передумови та причини виникнення держав.

В другому розділі розглянуті історичні передумови виникнення держави, соціальні засади виникнення держави, а також суть формування державності в різних умовах.

В третьому розділі наведено основні теорії виникнення держави, які в цілому, дають найбільш повно і всебічно відповідь на питання, що спричинило виникнення держави.

Список використаної літератури

1. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник/ За редакцією В.В.Копєйчикова.-К.:Юрінком,1997

2. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник/ За ред. Петришина П., Цвік А. Харків, 2002.

3. Загальна теорія держави і права: Підручник / Кельман Н.С., Мурашин О.Г., Хомама Н.М. – Видавництво “Новий світ”. Львів, 2003.

4. Основи загальної теорії держави і права: Навчальний посібник/ П.М.Рабінович. - К.:ШСДО, 1995.

5. Основи загальної теорії держави і права: Навчальний посібник/ Т.М. Рабінович. КШСДО, 1995.

6. Основи теорії права: Навчальний посібник/ А.А. Нечитайленко. Харків: 1998.

7. Основи теорії права: Навчальний посібник/ А.А.Нечитайленко - Харків, 1998.

8. Правознавство: Підручник/ За ред. В.В.Копєйчикова – К: Юрінком Інтер, 2003.

9. Твори: Маркс К., Енгельс Ф., том 21.

10. Теория права: Підручник/ С.С.Алексєєв - видавництво БЕК, Харьков, 1994.

11. Теория государства и права. Венгеров А.Б. М,2000.

12. Теория государства и права. Скакун О.Ф. К.:1998.

13. Теория государства и права: Підручник/ під ред. В.М.Корельского і В.Д.Перевалова - М, 1999.

14. Теорія держави: Навч. посібник/ М.С.Кельман -Тернопіль, 1997.