курсова робота

на тему:

Поняття криміналістичної версії

Зміст

Вступ

1. Поняття криміналістичної версії

   1. Види і класифікація версій і їх побудова і перевірка в процесі розслідування злочинів

2. Елементи планування. Особливості планування при порушенні кримінальних справ по офіційним матеріалам і оперативно-розшуковим даним

3. Версії і планування по справах податкових злочинів

Висновок

Використана Література

Вступ

Розкриття злочину — процес встановлення об'єктивної істини у справі, який здійснюють на основі загальних положень теорії пі­знання. У пізнанні обставин злочину важливе місце посідає метод аналогії. Під час попереднього розслідування та судового слідства звернення до аналогії досить правомірне: бо вона часто є стимулом до роздумів і логічною основою побудови версій. По­рівнюючи розслідуваний злочин за подібними ознаками (спосо­бом і знаряддям вчинення, способом приховування та ін.) з анало­гічними раніше розкритими злочинами, слідчий може встановити нові суттєві обставини у кримінальній справі.

У процесі розкриття злочинів слідчий звертається до фактів і по­дій минулого, тому особливе значення має формально-логічна кате­горія гіпотези. Стосовно діяльності правоохоронних органів з роз­криття злочинів гіпотеза дістала назву криміналістична версія — обґрунтованого припущення, яке пояснює характер злочину в цілому чи його окремих обставин.

Необхідно зважати на те, що гіпотетичний метод пізнання характерний не тільки для попереднього та судового слідства. Його широ­ко застосовують в оперативно-розшуковій діяльності, а також екс­перти.

Відповідно до норм чинного кримінально-процесуального законодавства України завдання попереднього слідства полягає у викритті осіб, винних у вчиненні злочинів, шляхом обирання й перевірки доказів, що здійснюється з метою визначення предмета судового розгляду з огляду на це зазначене слідство — це виявлення, розгляд, перевірка й оцінка фактичних даних, що мають значення доказів у кримінальній справі та відіграють роль засобу встановлення обставин останньої. Вони повин­ні відповідати вимогам допустимості, а саме:

1. виходячи з джерел перелічених у ч 2 ст. 65 КПК України;

2. мати відношення до предмета доказування;

3. відповідати вимогам процесуальної форми тобто сукупності визначених процесуальним законом умов необхідних, з одного боку для виконання органами слідства тих дій які сприяють здійсненню їх функцій в галузі розслідування, а з другого — для здійснення громадянами — учасниками кримінального судочинства дій, спрямованих на реалізацію їх прав і виконання покладених на них обов’язків;

4. відповідати вимогам принципів та гарантій кримінального судочинства.

Пізнання злочину здійснюється у повній відповідності з загальними закономірностями і категоріями теорії пізнання. Злочин, як подія що мала місце в минулому, не може бути сприйнятий слідчим лише через органи почуття. Безпосередньо сприйматися можуть лише матеріальні сліди та наслідки злочину. А для розшуку цих слідів та оцінки їх значення необхідна напружена розумова діяльність слідчого.

Слідче пізнання як й будь яке інше є єдністю юридичних і психологічних знань, що коригується практикою. Існують два основні рівня пізнання:

1. стихійно емпіричний (повсякденно життєвий), притаманний усім людям;

2. науковий властивий спеціально підготовленим фахівцям (професіоналам).

Розслідування злочинів обґрунтовано від­носять до специфічної пізнавальної діяльності тієї, яка має творчий характер. Важливою умовою успішного вирішення завдань що вини­кають при цьому є єдність психологічних та інтелектуальних якостей слідчого.

Методом організації розслідування виступає планування дій слідчого, а логічною основою планування слугують слідчі версії – одна з різновидів криміналістичної версії.

1. Поняття криміналістичної версії

Важливим логічним інструментом пізнання є гіпотези, які у слідчій діяльності прийнято називати версіями. У перекладі з латинської слово «версія» означає поворот, видозміну. В юридичному розумінні воно вживається як синонім будь якого припущення, передбачення здогадки, які виникають у процесі більш або менш складної розумової діяльності. Версія детермінована з проблемною ситуацією, з питаннями, які не дістали вирішення у процесі розслідування.

У гносеологічному (пізнавальному) аспекті версія являє собою форму переходу від не знання до знання про подію, що розслідуєть­ся. Тому, на нашу думку, її треба розглядати як форму і процес відображення явищ мате­ріального світу, осягнення думкою об’єктивної природи предмета що пізнається.

Процес пізнання не передбачає розмежування окремих боків процесу мислення. Логічний процес не існує без пізнавального і психічного, пізнавальний — без логічного і психічного, а психічний — без пізнавального і логічного. Усі вони взаємопов’язані та взаємообумовлені. Це різні сторони єдиного процесу мислення.

Психічна діяльність є діяльністю мозку органу мислення (психічний бік мислення) і водночас відображенням, пізнанням світу об’єктивної дійсності (пізнавальний бік мислення), а думка — це насамперед продукт мислення кінцевий вияв процесу (логічний бік мислення).

Розділити окремі сторони процесу мислення при його практичному застосуванні неможливо. Лише у разі дослідження останніх здійснюваного з метою визначення їх специфічних ознак доцільне розмежування цієї складної розумової конструкції.

Більшість авторів ставлять знак рівності між версією і гіпотезою. Аналіз сучасних дослідників дає підстави говорити про те, що відмінність версії від гіпотези полягає не в її пізнавальній природі, а в специфіці умов використання, побудови і практичної перевірки. Версія застосовується у такому специфічному виді діяльності, як розслідування злочинів. При цьому має місце оперування фактами, що мають значення для встановлення істини у справі, процес збирання інформації під час висування і перевірки версії відзначається підзаконним характером обмеженістю і ненадійністю фактологічної основи, протидією з боку зацікавлених осіб. “Однією з форм пізнання невідомого є гіпотеза. По своїй природі, версії -- різновид гіпотез. На відміну від наукових гіпотез версії не переслідують мети створення наукової теорії, а їхня перевірка здійснюється в термін, установлений для розслідування.”¹

Версія, з одного боку, є окремим методом криміналістичної науки, а з другого — ймовір­ною інформаційно-логічною моделлю проблемної ситуації, результатом розумової діяль­ності слідчого. Оскільки пізнавальна діяльність слідчого має творчий характер, в її структурі присутні як обов'язкові та неусвідомлювані компонен­ти інтуїція, здогадка, установки, уявлення, професійні знання, фантазія.

Велике значення мають інтелектуальний потенціал, рівень освіти, спосіб мислення, професійний досвід слідчого, його здатність використовувати передовий досвід розсліду­вання злочинів, запобігання їм. Це дозволяє слідчому розгорнути припущення в систему фактів (доказів), пояснити процес їх форму­вання, встановити правильність або помилко­вість його висновків стосовно події, яка роз­слідується.

У науковій літературі немає єдності погля­дів щодо сутності, місця, значення та ролі версії під час здійснення попереднього слідст­ва.

Уявляється, що для визначення поняття «криміналістична версія” велике значення ма­ють й істотні ознаки. А такими ознаками є те, що слідча версія — це самостійна форма мислення, яку не можна ототожнювати з понят­тям, міркуванням, висновком, а також вису­нуте слідчим припущення, що підлягає обо­в'язковій перевірці.

Таким чином, криміналістична версія — це припущення слідчого стосовно невстановлених обставин події, яка досліджується, максималь­но широке узагальнення наявних відомостей і фактів, що відзначається єдиним поясненням і спрямоване на розслідування злочинів.

Криміналістична версія – це обгрунтоване припущення про факт, явище або групу фактів, явищ, що мають або можуть мати значення для справи; версія вказує на наявність і пояснює походження цих фактів, явищ, їхній зміст і зв'язок між собою і служить цілям встановлення істини по справі.²

Версія — обґрунтоване припущення про наявність і обставини розслідуваної події, про дії конкретних осіб і наявність у цих діях складу визначеного злочину.³

Надаючи версії статусу методу пізнання, можна говорити про те, що основним її при­значенням є упорядкування і систематизація наявної інформації з метою пояснення фак­тів. Версія — це готове, хоч і неповне, недостовірне, ймовірне, знання про об'єкт, що досліджується (обставини, які підлягають дока­зуванню), інструмент подальшого досліджен­ня, в результаті якого досягається достовірне, істинне знання. Вона забезпечує всебічний пошук, виявлення фактичних даних (доказів), сприяє ґрунтовній перевірці та правильній оцінці останніх.

1.1. Види і класифікація версій і їх побудова і перевірка процесів розслідування злочинів.

Науковці класифікують версії за:

- суб'єктом висування: слідчі, оперативно-розшукові, експертні, судові , (ці версії, як правило, взаємозалежні і можуть випливати одна з іншої. Так, слідча версія може випливати з експертної, оперативно-розшукова — зі слідчої і навпаки.)⁴

- за обсягом встановлення об­ставин події, що досліджується: загальні, при­значені для пояснення сутності події в цілому, її характеру, причинного зв'язку між фактами; окремі — ймовірне судження про місце, час, знаряддя вчинення злочину, походження окремих слідів тощо.

- ступенем конкретності: типові — пояснення події в цілому на підста­ві даних узагальненого досвіду судової, експертної, оперативно-розшукової практики, конкретні — робочі версії, над якими працює у той або інший момент слідчий.

- велике теоретичне і практичне значення має розподіл версій на основні і контрверсії. Роль останніх особливо велика в процесі судового розгляду справ, але і при розслідуванні злочинів, і в експертній діяльності вони виконують важливу функцію попередження однобічності і необ'єктивності, орієнтуючи на розширення кола фактично можливих версій. Контрверсії висуваються не шляхом багатоетапного версійного процесу, а більш простим способом, за допомогою логічної операції заперечення. Наприклад, якщо основна версія: “ймовірно, що вбивство зроблене К.”, то контрверсія буде мати такий вигляд: “вбивство зробив не К., а хтось інший».

- визначене значення має диференціація криміналістичних версій на пошукові і дослідницькі. Розходження між ними полягає в тому, що головною метою першої підгрупи є пошук джерел (носіїв) інформації, а ціль другої полягає в дослідженні уже виявленої інформації. Дана класифікація версій безпосередньо пов'язана з реальним існуванням пошукових і дослідницьких труднощів, що виникають у процесі вирішення проблемних ситуацій.

На процес розробки версії як логічного ме­тоду пізнання впливають дві обставини :

1. по­треба слідчого у встановленні та наступному поясненні невідомих фактів,

2. наявність не­обхідних для цього фактичних даних — інфор­маційного базису.

Версії, що виникають у процесі дізнання та попереднього слідст­ва, називаються слідчими, а ті, що формуються на стадії судового роз­гляду, судовими. Версії, які висуваються під час оперативно-розшукової діяльності, називаються оперативно-розшуковими. В експертній практиці використовують так звані експертні версії.

Як загальну форму розвитку людського знання гіпотезу (версію) широко застосовують у плануванні розслідування, пізнанні обставин кожного вчиненого злочину. У цьому пізнавальному процесі версії відіграють роль вірогідних інформаційно-логічних моделей роз­слідуваних діянь і поділяються на два види:

• загальні — припущення, які охоплюють злочин, що розкрива­ється, у цілому;

• окремі, які пояснюють певні обставини злочину.

У літературі зустрічаються також поняття версії робочої (припущення стосовно дрібних і другорядних обставин злочину) та розшукової (припущення про місцезнаходження розшукуваного злочинця чи предметів, речей), які належать до різновидів окремої версії.

Слідчі, судові, експертні та оперативно-розшукові версії мають єдину логічну природу. Деякі їх особливості й відмінності визнача­ються характером судової, слідчої, експертної й оперативно-розшукової діяльності та функціональними відмінностями її суб’єктів — слідчого, судді, експерта, оперу повно важеного Крім зазначених у криміналістиці розрізняють ще типові версії, характерні для типових ситуацій, що виникають у процесі розкрит­тя злочинів. Наприклад під час розслідування справи за фактом пожежі, коли її причину не встановлено, типовими слідчими версія­ми можуть бути такі:

• пожежа сталася внаслідок злочинного порушення правил про­типожежної безпеки;

• пожежа сталася через вплив природних факторів, наприклад унаслідок дії блискавки, відсутності чи несправності захисних засобів;

• пожежа сталася випадково через самозаймання, яке неможливо було передбачити;

• пожежа сталася внаслідок підпалу.

Здійснюючи розслідування по конкретній кримінальній спра­ві, слідчий висуває не типові, а конкретні версії, які ґрунтуються на матеріалах справи, але з урахуванням типових версій.

Типові версії можуть бути загальними й окремими. Наведені ра­ніше версії про причини пожежі є загальними. Типовими окремими вважаються версії щодо особи, винної в підпалі (особа, яка працює на цьому об'єкті; стороння особа).

Зазначені різновиди версій і теоретичні положення, що стосують­ся їх змісту, класифікації, стадій розвитку, а також умов достовір­ності, становлять учення про криміналістичні версії.

У розвитку версії можна виділити три етапи: 1) побудови (висування припущення), 2) до­слідження (суджень, висновків), 3) перевірки.

Побудова версії здійснюється в міру накопи­чення, логічної обробки і осмислення фактів. На основі наявних знань, власного досвіду, ре­зультатів узагальнення практики слідчий формулює висновок у вигляді судження, яке дає ймовірне пояснення події при цьому треба додержувати певних правил. Так, версія повинна бути обґрунтована реальними фактами, не суперечити науковим даним, відзначатись конкретністю, логічно правильною побудо­вою і несперечливістю. Треба мати контрверсію у справі, висувати максимально можливу кількість версій.

Під час розробки версії слідчий має засто­совувати логічні прийоми (аналізу, синтезу, індукції, дедукції, аналогії, рефлексії), закони логіки (тотожності, несперечливості, виклю­ченого третього, достатньої підстави).

Висунуті положення необхідно доводити, не сприймати на віру бездоказові твердження. У процесі оформлення інформаційного бази­су велике значення мають спостереження, експеримент, порівняння, аналіз, індукція. Порівняння дозволяє визначати тотожність встановлених фактів і різницю між ними, зіставляти їх з вже відомими даними. У проце­сі аналізу досліджуються окремі властивості фактів. Метод індукції дає можливість групувати ті факти, які мають які-небудь загальні ознаки.

При висуванні версії необхідно широко за­стосовувати аналогію. Вона лежить в основі розшуку злочинця за способом вчинення зло­чину. Як правило, версія повинна обґрунтову­ватись множинністю фактичних даних. При цьому велике значення має їх узагальнення на основі поєднання подібних суттєвих ознак і зв'язків багатьох відображених мисленням предметів.

Сутність пізнання версії полягає в розумовому дослідженні припущення, виведенні із нього висновків, їх деталізації.

Дослідження версій повинно відповідати таким вимогам:

1. з них мають бути зроблені всі логічні висновки,

2. судження повинні бути логічно узгоджені між собою,

3. результати перевірки окремих версій мають використову­ватись як основа побудови загальної версії,

4. послідовність перевірки версій повинна визначатись умовами розслідування.

Перевірка версій передбачає як попередню розумову діяльність слідчого, так і йо­го профілактичну роботу по виконанню запланованих слідчих дій й оперативно-розшу­ковик заходів. Усі версії мають перевірятися одночасно. Причому повинні бути перевірені всі судження, що випливають з них. Дані, які суперечать одні одним, мають перевірятися до усунення суперечностей.

Однією з умов повноти та об'єктивності розслідування є дотри­мання правил побудови та перевірки версій. Стосовно кожної неяс­ної чи сумнівної обставини вчиненого злочину мають бути висунуті та перевірені всі можливі на цей момент версії: не можна захоплюватися одними з них та ігнорувати інші на тій підставі, що вони здають­ся маловірогідними. Кожна версія має бути достатньо обґрунтованою й підлягає ретельній перевірці. Порушення цієї вимоги породжує обвинувальний нахил у розслідуванні, який найчастіше є не так ре­зультатом навмисної тенденційності слідчого, як наслідком його однобічності, захоплення тією чи іншою версією. Надійним засобом попередження такої необ'єктивності слідчого поряд з іншими є його постійний самоконтроль, уважне, критичне ставлення до матеріалів, правильна їх правова оцінка, глибока та всебічна перевірка всіх ви­сунутих версій.

Версія як ідеальна (уявна) логічна модель вчиненого злочину, як було сказано вище, про­ходить у своєму розвитку три чітко окреслені послідовні стадії, які відображають процес розслідування: -- виникнення (висунення) версії;

- аналіз (розробка) висунутого припущення та визначення ряду наслід­ків (обставин, подій, фактів), які логічно випливають із висунутого припущення;

- практична перевірка можливих наслідків та порівняння їх із тими, що в результаті перевірки встановлені насправді. Якщо це порівняння засвідчить, що наслідки, які були логічно виведені аналі­зом змісту версії, насправді не існують, то це означає, що висунута версія не відповідає об'єктивній істині і має бути відкинута. Якщо ж можливі наслідки відповідають встановленим фактам дійсності, то висунута версія є вірогідною (можливою). Але вважати її достовір­ною (що відповідає дійсності) на цьому етапі поки що не можна, бо одні й ті самі наслідки можуть випливати з різних підстав, і не вик­лючено, що встановлені факти дійсності зумовлені іншою законо­мірністю (причиною), яка не охоплюється висунутою версією. На­приклад, якщо під час перевірки версії про розкрадання на фірмі “Х” було встановлено, що заступник директора останнім часом придбав багато дорогих речей, то це ще не означає, що він причетний до роз­крадання, бо він отримав спадщину.

Поділ процесу розвитку версії на три послідовні стадії має велике практичне значення. Побіжне врахування або ігнорування тієї чи іншої стадії призводить до суттєвих помилок у плануванні розсліду­вання і, як наслідок, — до порушення строків розслідування та його низької якості. Іноді слідчий, плануючи розслідування, обмежується формулюванням версій і переліком заходів їх перевірки, не аналізую­чи змісту версій, не визначаючи можливих наслідків (фактів, обста­вин), не зупиняючись на конкретних питаннях, які слід з'ясувати в кожній з них. У результаті перелік заходів перевірки висунутих версій виявляється неповним або випадковим. Розумова діяльність у процесі висування та аналізу версій охоплює сукупність встановлених у справі фактів, їх оцінювання та можливі причини.

Через те що справжня причина явища, яке перевіряється, фактично невідома, одразу виникають кілька версій, що виключають одна одну, конкурують між собою доти, поки не буде встановлено, які з них є безпідставними, а яка відповідає об'єктивній істині.

Зі структури версії як логічної моделі розслідуваного злочину в цілому чи його окремих епізодів випливає, які елементи цієї моделі є в наявності, а які відсутні й потребують додаткового пошуку та пе­ревірки для того, щоб модель стала повною. Виявлення під час пере­вірки версії нових фактів, невідомих до її висунення, підвищує сту­пінь її надійності. Спроможність версії не тільки пояснювати раніше відомі факти, а и виявляти нові — важлива умова можливості пере­вірки висунутого припущення, свідчення великого пізнавального значення криміналістичних версій.

Логічний процес побудови версій є єдиним для всіх її різновидів (слідчої, судової, експертної, загальної, окремої). Версія не може бути продуктом необґрунтованих і надуманих здогадок і припущень.

В основу версії мають бути покладені фактичні дані, які поділя­ються на дві основні групи.

1. Дані, отримані з різних джерел, які стосуються кримінальної справи. Вони можуть міститись у судових доказах, матеріалах оперативно-розшукової діяльності, актах відомчих перевірок, заявах і по­відомленнях громадян, повідомленнях засобів масової інформації та в інших джерелах. Для побудови версій на основі даних цієї групи за­стосовують переважно такі логічні прийоми та форми мислення, як аналіз і синтез, безпосередні та опосередковані (здебільшого індук­тивні) умовиводи.

2. Дані, які є результатом наукових узагальнень і безпосередньо не стосуються кримінальної справи. Це дані природничих, технічних та інших наук (криміналістики, судової медицини, фізики, хімії), а та­кож отримані з життєвого та професійного досвіду слідчого, узагаль­нень слідчої, судової та експертної практики. Зокрема, велике значен­ня під час висунення версій мають результати кримінологічного ана­лізу і видова криміналістична характеристика злочину.

За допомогою аналогії, порівняння та дедуктивних умовиводів ці дані можуть бути використані як основа для висунення версії.

Важливим є використання професійного досвіду слідчого, проте слід обережно підходити до обґрунтування версії за допомогою "слідчої інтуїції", бо непродуманий підхід до побудови та висунення версії недопустимий.

Існує безпосередній зв'язок між побудовою слідчих версій і прий­няттям процесуальних рішень. Як для процесуальних висновків та рішень, так і для висунення слідчих версій необхідні надійні критерії їх оцінювання. Висунення слідчих версій та їх подальша перевірка можуть потребувати прийняття процесуальних рішень, застосування заходів процесуального примусу (обшуку, виїмки, затримання, ареш­ту). Перевірка за допомогою таких засобів необґрунтованих версій може призвести до порушення прав і законних інтересів громадян, що неприпустимо.

Висунення версій — процес, що охоплює всі сумнівні та невідомі обставини розслідуваного злочину. Якщо будь-які обставини слідчо­му поки що невідомі або сумнівні чи є дані про їх суперечливість, не­обхідно щодо кожної з цих обставин висунути всі можливі на цей мо­мент розслідування обґрунтовані версії.⁵

Процес розкриття злочинів з використанням гіпотетичного мето­ду пізнання передбачає оцінювання розслідуваної події в цілому та висунення загальних версій, кожна з яких потім деталізується, по­діляється на низку версій за окремими обставинами, що охоплюють­ся загальною версією. Наприклад, у разі виявлення трупа людини з ознаками насильницької смерті розумова діяльність слідчого роз­починається із загальної оцінки отриманої інформації та висунення таких можливих загальних версій:

• вчинено вбивство;

• стався нещасний випадок;

• вчинено самогубство.

Кожна з цих трьох загальних версій передбачає висунення та пе­ревірку окремих версій. Так, припущення про вбивство породжує версії про час, місце, мотив і мету вбивства, його виконавця та співвиконавців, знаряддя вбивства, інші обставини злочину.

Обсяг окремої слідчої версії може бути різним: версія може стосу­ватися будь-якої обставини, що перевіряється, події чи охоплювати дві та більше взаємопов'язані обставини. Іноді в одній окремій слід­чій версії об'єднуються кілька припущень щодо різних обставин зло­чину (наприклад, про суб'єкт, мотив, час, місце та спосіб). Аналіз і перевірка таких "збільшених", великих за обсягом версій ускладнені і їх можуть здійснити тільки досвідчені, висококваліфіковані слідчі. Під час розслідування багатоепізодних, складних злочинів бажано, щоб окремі версії охоплювали якусь одну обставину. При цьому збільшується кількість версій, але спрощуються їх аналіз і перевірка.

Логічна розробка висунутої версії призводить до уявлення про те, які факти, явища й обставини мають існувати насправді, якщо вису­нута версія виражає об'єктивну істину. Визначення конкретних нас­лідків, що випливають з кожної висунутої версії, — основне завдан­ня аналізу (розробки) версії.

Важко передбачити всі наслідки висунутого припущення. Ступінь надійності версії тим вищий, чим більше наслідків виводиться з версії і підтверджується під час перевірки. Наслідки, що випливають з ви­сунутої версії, мають бути максимально деталізовані для того, щоб полегшити їх порівняння з фактами реальної дійсності.

Логічні наслідки зробленого слідчим припущення щодо певної обставини розслідуваного злочину відображаються в питаннях, що ма­ють бути з'ясовані. Визначення стосовно кожної висунутої версії ви­черпної сукупності таких питань — одна з передумов повноти, все­бічності та об’єктивності розслідування справи.

Здійснювана при розслідуванні перевірка логічно виведених з ви­сунутих припущень наслідків (фактів, явищ, закономірностей) спря­мована на те, щоб виявити, чи існують вони насправді.

Засоби та методи перевірки криміналістичних версій різноманіт­ні і відрізняються від тих, які застосовують для перевірки гіпотез у науковому пізнанні закономірностей природи та суспільства. Ці відмінності пояснюються передусім тим, що засоби й методи пере­вірки криміналістичних версій призначені для практичного пізнання конкретного соціального явища — злочину — і спрямовані на вирі­шення питання про винність або невинність конкретного суб'єкта. Тому вони мають відповідати суворим критеріям надійності, право­мірності, моральності та припустимості. Здійснювана в умовах пев­ного правового режиму перевірка криміналістичних версій не може базуватися на застосуванні нормативно несанкціонованих методів і засобів, методик, які науково не обґрунтовані і перебувають на стадії експериментальної перевірки.

Засоби й методи перевірки криміналістичних версій визначають залежно від того, до якого різновиду вони належать. Слідчі та судові версії перевіряють переважно виконанням слідчих і судових дій. При цьому застосовують також оперативно-розшукові засоби й методи, однак вони мають допоміжний характер. Для перевірки оперативно-розшукових версій найчастіше використовують засоби й методи оперативно-розшукової діяльності; при цьому процесуальні засоби до­речні лише в тому обсязі, в якому їх застосовують під час розслідуван­ня кримінальної справи, що здійснюється паралельно. Застосування процесуальних засобів перевірки оперативно-розшукових версій поза межами судочинства неприпустиме.

Специфічні й форми застосування спеціальних знань для пере­вірки слідчих, судових і оперативно-розшукових версій. Під час пе­ревірки слідчих і судових версій спеціальні знання використовують переважно у формі експертизи та залучення спеціалістів до участі у виконанні слідчих дій, а для перевірки оперативно-розшукових версій характерна не процесуальна форма застосування спеціальних знань. Експертні версії перевіряють також на основі суворої правової регламентації із застосуванням загальнонаукових і спеціальних методів.

Існують загальні правила перевірки криміналістичних версій. У теорії криміналістики використовують принцип паралельної (од­ночасної) перевірки версій, що забезпечує найоптимальніший темп розслідування, економію робочого часу слідчого, його сил, а також коштів. Поступова перевірка версій з дотриманням черговості не га­рантує отримання цих переваг, а навпаки, містить загрозу втратити сліди злочину, цінну доказову інформацію, що спричинює необхід­ність здійснення повторних слідчих дій, призводить до порушення процесуальних строків розслідування.

Кожний наслідок, що випливає з висунутої версії, необхідно детально перевірити. Доки версія не спростована і не відкинута, кож­ний факт, що логічно випливає з неї, необхідно перевірити з позиції відповідності чи невідповідності його реальній дійсності Обмеження перевірки дослідженням тільки якоїсь певної частини наслідків не дає підстав для впевненості, що підтверджена версія виражає об'єктивну істину у справі.

Якщо при перевірці отримано суперечливі дані, одні з яких підтверджують версію, а інші спростовують її, зупиняти перевірку цієї версії неприпустимо — вона повинна тривати до повного виявлення та усунення розбіжностей.

З метою глибшої та детальнішої перевірки обставин, що виплива­ють із висунутої версії, необхідно використовувати, якщо можливо, комплекс процесуальних і не процесуальних засобів (наприклад, необхідно допитати свідків, здійснити слідчий експеримент, оперативно-розшукові заходи).

Послідовність виконання комплексу слідчих і оперативно-розшукових дій визначається з урахуванням певних факторів. Передусім виконують дії, спрямовані на виявлення й фіксацію слідів злочину, що швидко змінюються, а також доказів, які можуть бути втрачені чи навмисно змінені. Першими здійснюють також заходи, спрямовані на припинення злочинів, що готуються, а також на те, щоб перешко­дити злочинцю знищити речові докази, утекти чи покінчити життя самогубством.

За інших рівних умов насамперед виконуються дії, результати яких мають значення для перевірки кількох версій, а також ті, які в тому чи іншому конкретному випадку можуть дати істотніше та надійніші результати. Дії, спрямовані на встановлення попередніх епізодів злочину, доцільно виконувати до здійснення заходів, спря­мованих на перевірку фактів, виявлених пізніше.

Важливе загальне правило перевірки версій полягає в тому, що перевірка здійснюється доти, поки висунута версія не буде спросто­вана або поки не з'являться умови, за наявності яких її можна буде вважати об’єктивною істиною.

Філософи твердять, що припущення про будь-який факт перетво­рюється на достовірне знання про нього, якщо можна довести, що з цього факту й тільки з нього випливають виявлені наслідки. Гіпоте­за перетворюється на достовірне знання й тоді, коли доведено, що з усіх можливих причин певного факту треба виключити як недоведені всі причини, крім однієї, що спричинила цей факт.

Наведені умови достовірності гіпотези застосовують і до криміна­лістичних версій. Версія достовірна в таких випадках:

• якщо було висунуто всі можливі припущення стосовно обста­вини злочину, яка перевіряється, і при розслідуванні на основі нових додаткових даних не виникло іншої версії, що стосується тієї ж обставини. Наприклад, у справі про вбивство з трьох можливих версій (умисне вбивство, необережне вбивство, не­щасний випадок) підтвердилася версія про умисне вбивство. Якби при розслідуванні було встановлено, що можливих при­чин смерті в цьому разі більше, то виключення двох із них не було б достатнім доказом істинності третьої версії. Версія про умисне вбивство стала б неправильною, а істинною була б вер­сія (про самогубство), не висунута слідчим;

• усі висунуті версії про певну обставину були перевірені, і всі їх, за винятком однієї, що була об'єктивно підтверджена, було спростовано та відкинуто;

• усі наслідки (обставини), що логічно виводяться з підтвердже­ної версії, були всебічно досліджені та знайшли підтвердження, тобто виявлені насправді;

• підтверджена версія повністю узгоджується з усіма іншими об­ставинами справи.

Тільки за наявності сукупності наведених умов можна визнати версію, що підтвердилася, такою, що відповідає дійсності, виражає об'єктивну істину по справі.

Зазначені умови достовірності можна застосовувати тільки до од­норідних версій, тобто до тих, що стосуються однієї обставини злочину, яку перевіряють. Якщо, наприклад, перевіряють три версії: про спосіб, мотив і суб'єкт злочину, то підтвердження будь-якої з них ще не є підтвердженням її достовірності. У цьому разі наведені раніше умови достовірності версій застосовувати не можна, бо версії, які перевіряють, не є однорідними. Зазначимо також, що в цьому разі щодо трьох різних елементів складу злочину було висунуто тільки по одній версії, тоді як будь-яка обставина справи, яку перевіряють, по­роджує два протилежних припущення (версії): тезу та антитезу (вчи­нено розкрадання — розкрадання не було). Тільки за умови перевір­ки однорідних версій можна застосовувати умови достовірності.

2. Елементи планування. Особливості планування при порушенні кримінальної справи по офіційним матеріалам і розшуковим даним.

Розслідування злочинів є нездійсненним без чіткої організації плануван­ня одного із загальних принципів методики розслідування.

Другим напрямом оптимізації діяльності слідчого є планування. Це одна з обов'язкових умов розслідування, що являє собою складний розумовий процес, який полягає у визначенні завдань попереднього слідства, а також шля­хів і способів їх вирішення відповідно до ви­мог закону.

Планування – це складний розумовий процес, суть якого полягає у визначенні направленості і засобів розслідування, способів і засобів їхнього рішення в рамках закону. Воно не є методом розслідування, як іноді вважають, оскільки саме по собі не слугує засобам встановлення істини.⁶

Планування має здійснюватись з додержан­ням певної системи принципів. Воно повинне бути законним, тобто визначення завдань розслідування і вибір способів їх вирішення мають здійснюватись з додержанням норм кримінального і кримінально-процесуального законодавства та підзаконних актів, зокрема тих, що закріплюють необхідність всебічного, повного й об'єктивного дослідження обста­вин справи, виявлення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, обставин, що підлягають доказуванню (статті 22, 23 і 64 КПК).⁷

Визначення завдань кожного етапу роз­слідування і шляхів їх вирішення повинне здійснюватись на основі оцінки характеру по­дії та всієї сукупності фактичних даних, що є у розпорядженні слідчого. Мають враховува­тись дані оперативних підрозділів, науково-технічні досягнення, передовий досвід роз­слідування злочинів. Планування повинно здійснюватись безпе­рервно, супроводжуватись внесенням до пла­ну змін у разі одержання нових даних. Мають враховуватись реальні можливості слідства та оперативних підрозділів.

У плані не повинно бути нечітких, розплив­частих формулювань. Усі плани розслідуван­ня того або іншого злочину мають бути об'єд­нані загальною метою. Вони повинні оптимізувати діяльність слідчого з найменшими економічними та часовими затратами і дозво­ляти досягати найвагоміших результатів.

Організація розслідування - значно ширше поняття, ніж планування. Орга­нізувати будь-яку діяльність, в тому числі і розслідування це належним чи­ном підготувати її, налагодити визначити засоби й методи, упорядкувати та спланувати.

Організувати розслідування означає :

1) розробити погоджений план засобів місцевих правоохоронних органів (слідчого апарату, міліції, прокуратури) на випадок небезпечних, надзвичайних пригод. У цьому плані передбачається формування слідчих груп, бригад, технічних засобів тощо,

2) у справах, порушених за оперативними матеріалами, розробити спіль­но зі слідчим план реалізації матеріалів,

3) налагодити належну взаємодію слідчого з оперативними працівниками експертами, громадськістю, які залучаються до розслідування (розкриття) злочину,

4) забезпечити кваліфіковане керівництво слідчо-оперативною групою (СОГ) бригадою,

5) чітко визначити обов’язки між членами СОГ,

6) організувати регулярні оперативні наради СОГ з метою обговорення результатів і наступних завдань розслідування,

7) налагодити систематичний обмін інформацією,

8) спланувати роботу слідчого з урахуванням усіх справ які є у прова­дженні,

9) забезпечити технічну оснащеність СОГ,

10) забезпечити чітке виконання плану розслідування,

11) підібрати необхідний нормативний матеріал та забезпечити нерозголошення даних попереднього слідства,

12) забезпечити діяльність членів СОГ за умов дотримання наукової ор­ганізації праці та управління.

Планування та організація розслідування, хоча й тісно пов’язані між со­бою, але різні за змістом і функціями.

Планування розслідування не зводиться тільки до складання плану роз­слідування, і це частина великої проблеми розкриття злочинів. Тому воно застосовується в слідчій, оперативно-розшуковій, експертній діяльності. Пла­нування - це організаційний та творчий бік складної розумової роботи слід­чого, яка здійснюється з першого моменту розслідування до його закінчення.

Планування розслідування в кримінальній справі необхідно відрізняти від планування окремої слідчої дії, тактичного прийому, тактичної комбінації, так­тичної операції. Планування розслідування злочину складається з:

1) визначення завдань розслідування з урахуванням вчиненого злочину;

2) побудова (висування) слідчих версій;

3) аналізу версії та визначення обставин (питань), які необхідно встано­вити;

4) визначення слідчих дій, оперативних засобів та інших перевірочних і

профілактичний заходів, необхідних для встановлення запланованих обставин;

5) вибору конкретних виконавців і термінів виконання.

Принципи планування: індивідуальність, динамічність, реальність та конк­ретність.

Існує кілька рівнів планування: планування роботи слідчого (календарний план), планування розслідування в кримінальній справі, планування слідчої дії, планування тактичної операції, тактичного прийому, планування початко­вого наступного та заключного етапів розслідування.

Кожний рівень плану­вання складається з чотирьох стадій:

1) визначення загального напрямку дій, формування цілей, побудова вер­сій та виведення з них логічних висновків, цілей, підцілей;

2) виділення обставин, які необхідно встановити;

3) визначення засобів, за допомогою яких будуть встановлені обставини вчиненого злочинну, прийняття тактичних рішень;

4) визначення виконавців і термінів виконання.

Планування окремої слідчої дії включає три стадії:

• визначення мети слідчої дії (обставини, питання, які необхідно встано­вити);

• встановлення (вибір) конкретних ресурсів - інформаційних, психологіч­них, технічних, які знаходяться у слідчого, та визначення їх співвідношення з конкретною метою, якої необхідно досягти;

• безпосереднє розроблення організаційно-тактичного змісту слідчої дії із визначенням послідовності застосування тактичних прийомів, тактичних опе­рацій.

Інколи планування може бути уявним, тобто слідчому не потрібно склада­ти письмового плану. Це може мати місце на початковій стадії розслідування, при виявленні ознак злочину та порушенні кримінальної справи. У такій ситу­ації слідчий, базуючись на висунутих версіях, як правило, типових, складає приблизний план розслідування з провадження самих невідкладних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. І вже після цього приступає до скла­дання письмового плану.

Існує кілька форм планів, які відображають етапи планування та цілі, яких потрібно досягти. До загальних елементів плану розслідування в криміналь­ній справі належать: а) версії; б) обставини, які необхідно встановити; в) слі­дчі дії, оперативно-розшукові та організаційні заходи; г) вказівка, хто викона­вець і термін виконання; д) матеріали, які слід використати. Графічно він має такий вигляд:

План розслідування

з обвинувачення

по кримінальній справі №

Прізвище, ім’я та по батькові обвинуваченого за ст.

Короткий зміст фабули справи

Слідчі версії

Обставини (питання), які належить з’ясу­вати, встановити

Слідчі дії, оперативно-розшукові заходи

Терміни та черговість виконання

Виконавець і строки виконання

При-мітки

Більш компактним виглядає план розслідування, коли версія виноситься у заголовок плану. Таким чином, у плані перелічуються всі версії та розроблена кожна з них окремо:

Версія ______

Обставини (питання), які необхідно з’ясувати

Слідчі дії, оперативні заходи

Терміни та черговість виконання

Виконавець

Примітки, відмітка про виконання

Додатково до основного плану нерідко складають різні допоміжні доку­менти з метою систематизації зібраних матеріалів у кримінальній справі:

- «особові рахунки» - картки, до яких заносяться всі епізоди злочину, здійснені обвинуваченим;

- «шахматки» (шахові відомості) - таблиці, де поєднані вертикальні та го­ризонтальні графи, у горизонтальних перелічують звинувачених, а у верти­кальних -- епізоди.

Приклад «шахматки»:

			Епізоди
Звинувачувані	№1 Короткий ЗМІСТ	№2 Короткий ЗМІСТ	№3 Короткий ЗМІСТ	№4 Короткий ЗМІСТ	№5 Короткий ЗМІСТ
Петров А.Б.
Іванов П.Л.

У складних кримінальних справах (убивство, порушення правил охорони навколишнього середовища, громадської безпеки), злочинах у сфері еконо­міки нерідко для розслідування формують бригаду слідчих, яку очолює до­свідчений керівник слідчого підрозділу або слідчий в особливо важливих справах Генеральної прокуратури. Аварії на транспорті, шахтах, значні роз­крадання державного майна, як правило, розслідуються бригадою слідчих. Бригаді підпорядковують оперативні підрозділи, засоби зв’язку, криміна­лістичної та оперативної техніки, а також групи фахівців. Керівник групи (бригади) складає загальний план розслідування, де детально розробляєть­ся кожна версія, епізод. План обговорюється на оперативній нараді, до нього вносяться корективи і кожний член групи отримує завдання (напри­клад, обробка однієї з версій, встановлення певного епізоду, проведення слідчої дії).

Слідчий згідно з одержаним завданням складає власний план його вико­нання (наприклад, затримати особливо небезпечного злочинця) та погоджує його з керівником групи (бригади). Керівник групи регулярно проводить опера­тивні наради, на яких заслуховуються результати розслідування, а члени гру­пи одержують нові завдання.

Планування окремої слідчої дії проводиться у зв’язку і в ході реалізації плану розслідування в кримінальній справі. Окремі слідчі дії не потребують складання письмового плану, особливо для досвідченого слідчого. Однак, незважаючи на це, слідчий робить замітки, визначає основні питання, обста­вини, які необхідно з’ясувати у ході слідчої дії.

У складних кримінальних справах, особливо в конфліктних ситуаціях, слідчі дії необхідно планувати (наприклад, при провадженні огляду місця події на великій території, групових обшуках, затриманні небезпечних зло­чинців, допиті звинувачених, що відмовляються, або лжесвідків). Планувати необхідно також окремі тактичні операції, якщо вони проводяться за склад­них умов.

План окремої слідчої дії або оперативного заходу складається з трьох елементів: конкретизація цілі, тобто обставин (питання), які необхідно з’ясу­вати та встановити; визначення тактичних прийомів і технічних засобів для встановлення обставин вчинення злочину; перелік матеріалів, довідкової ін­формації, необхідної для з’ясування обставин, визначення послідовності застосування прийомів і засобів одержання інформації, тобто реалізація тактич­ного задуму слідчої дії (використання матеріалів справи, речових доказів, ло­гічних і психологічних прийомів).

Необхідно планувати допит (пред’явлення звинувачення, допит підозрюва­ного). Без попереднього плану ці допити не мають відчутного позитивного результату.

Будь-який план розслідування та окремої слідчої дії повинен бути конкрет­ним. У плані неприпустимі такі завдання, як «встановити винність підозрюва­ного», «дати завдання органам міліції», «з’ясувати обставини вчинення зло­чину». Необхідно конкретно вказати, які саме обставини встановити, яке зав­дання доручити органам дізнання.

3. Версії і планування по справах податкових злочинів.

При розслідуванні фактів внесення перекручених даних у декларацію про доходи або приховання доходів (прибутку) або інших об'єктів оподатковування типовими обставинами, що вимагають встановлення, є:

• встановлення юридичного статусу суб'єкта злочину: фізична особа, фізична особа-підприємець без створення юридичної особи, юридична особа (підприємство, організація) — чи пройшло воно державну реєстрацію;

• чи зобов'язана фізична особа або підприємство (організація) сплачувати податки;

• які види податків і інших обов'язкових платежів зобов'язана сплачувати особа (фізична, юридична);

• чи має особа (фізична, юридична) право на пільги по сплаті податків;

• який порядок ведення бухгалтерського обліку і представлення звітності на підприємстві;

• з якого моменту і яка фінансово-господарська діяльність здійснювалася платником податків;

• протягом якого часу здійснювалося внесення перекручених даних у документи бухгалтерського обліку і звітності;

• хто керував підприємством і ніс відповідальність за бухгалтерський облік у період перекручування зведень в обліку і звітності.

• хто безпосередньо причетний до здійснення злочину, хто його ініціатор;

• ким, коли і при яких обставинах були виявлені факти приховання об'єктів від оподатковування;

• які законодавчі і нормативні акти були порушені платником податків;

• які об'єкти оподатковування були приховані й у якому розмірі;

• який розмір податків, не сплачених із прихованих об'єктів оподатковування, яка загальна сума несплачених податків;

• які міри варто прийняти для відшкодування збитків;

• який використовувався спосіб приховання об'єктів оподатковування;

• які обставини сприяли здійсненню злочину

Типові версії, використовувані для побудови загальних і приватних, по конкретній справі при розслідуванні податкових злочині:

1) приховання об'єктів оподатковування здійснювалося за рахунок заниження виторгу (доходу) в заліково0відлікових документах;

2) приховання оподатковуваного прибутку здійснювалося за допомогою завищення даних про матеріальні витрати і незаконне списання устаткування і запасів;

3) приховання оподатковуваного прибутку здійснювалося шляхом фіктивного збільшення боргів, перерахування коштів підприємству, що користується пільгами на законній підставі;

4) мало місце списання боргів по податках на третю особу в розрахунку на його банкрутство (плановане або вже здійснене).

З урахуванням криміналістичної характеристики розглянутих злочинів і приведених вище типових версій в розвиток кожної з них можуть бути висунуті як загальні, так і приватні, тому що і приватні версії, засновані на конкретних даних, зібраних у справі.

Так наприклад, за версією про приховання оподатковуваного прибутку шляхом заниження виторгу (доходу) приватними версіями, що стосуються способів здійснення злочину і його суб'єктів, будуть наступні:

1) заниження виторгу здійснювалося внесенням перекручених зведень в обліково-звітну документацію;

2) найбільше ймовірно, що суб'єктами цих дій були керівник підприємства, головний (старший) бухгалтер;

3) перекручування зведень про виторг здійснювалося шляхом заниження кількості придбаних товарів, заниженням ціни реалізації товарів (послуг), шляхом оплати товаром (бартер);

4) у документи первинні, облікові і звітні внесені фіктивні записи, маються ознаки як інтелектуальної, так і матеріальної підробки.

Якщо такі дії мали місце, то документальними джерелами інформації будуть: шляхові аркуші, товарно-транспортні накладні, журнал обліку руху товарно-матеріальних цінностей договору, платіжні доручення, банківські виписки, баланс , звіт про фінансові результати діяльності. Зведення, що відображають фінансово-господарську діяльність, можуть бути відбиті в чорнових записах, що має бути знайдено. При виявленні і вилученні зазначених документів можуть бути призначені експертизи: техніко-криміналістична — для встановлення ознак матеріальної підробки; судово-економічна — для установлення фактів перекручування зведень, виду і розміру прихованого податкового об'єкта, та ін.

Поряд з версіями, що стосуються в основному роботи з документами, можуть бути висунуті і версії по вивченню особистісних якостей суб'єктів злочину, їхніх дій, зв'язків і т.п. Подібні версії можуть стосуватися обставин створення підприємства, його структури і статусу, керівника цього підприємства, головного бухгалтера, їхнього матеріального стану, умов життя, їхніх соціальних зв'язків (включаючи і злочинні), взаємин з ревізорами, аудиторами, податковими інспекторами і податковими поліцейськими. У версіях повинно бути відбито: коли і ким проводилася остання документальна перевірка; які її результати; яким чином зацікавлені особи пояснюють приховання прибутку.

Після побудови загальних і приватних версій може бути складений план з визначенням обставин, що вимагають встановлення, характеру і черговості виконуваних для цього дій.

Заплановані дії можуть бути організаційними, оперативно-розшуковими, слідчими.

До числа організаційних дій, що вимагають для свого здійснення тривалого часу і тому, як правило, призначуваних по даній категорії справ відразу після порушення кримінальної справи, відносяться: документальна ревізія, інвентаризація, запити у вищестоящі організації, запити в інформаційні центри й обліки, запити в податкові інспекції, запити в КРУ.

Оперативно-розшукові дії з використанням негласних сил і коштів — спрямовані на встановлення осіб, причетних до злочину, і обставин його здійснення.

Первісні слідчі дії: виїмка документів і їхній огляд, обшук, слідчий огляд, допит співробітників, керівника, бухгалтера, призначення і проведення експертиз, очні ставки.

Виїмка. Документи різного роду відіграють істотну роль при розслідуванні податкових злочинів. При всій скритності цих злочинів ті або інші дії, у тому числі пов'язані і зі злочинною діяльністю, неминуче знаходять своє відображення в документах. Тому на первісному етапі розслідування надзвичайно важливо вжити термінових заходів по виявленню і вилученню визначених документів.

Виїмка документів здійснюється в організаціях, підприємствах, установах, коли маються достовірна інформація про наявність у них шуканих документів. Своєчасне вилучення документів здатне перешкодити злочинцям сховати сліди злочину. При розслідуванні податкових злочинів шукані документи вилучають у секретаріатах, бухгалтеріях, архівах, у керівників і т.п. Документи обліку операцій по розрахункових рахунках вилучають у відповідних банках і інших кредитно-фінансових установах. Деякі види документів можуть бути вилучені в контрагентів (договори, акти перевірок), у головної організації, у транспортних агентствах, в аудиторських фірмах і т.п.

Як орієнтир може бути позначений наступний перелік документів :

• реєстраційні документи організації (установчий договір);

• протокол загальних зборів, свідчення про реєстрацію;

• документи бухгалтерського обліку і звітності (бухгалтерські книги, регістри, звіти і баланси);

• накази, розпорядження, службова переписка, договори, книга обліку видачі доручень;

• документи обліку операцій по розрахункових рахунках (платіжні вимоги і доручення, картка зі зразками підписів осіб, наділених правом підпису грошових документів, і відбитком печатки організації, банківські виписки);

• первинні касові документи (касові ордери, касова книга)

Обшук. На первісній стадії розслідування обшук проводять для виявлення і вилучення приховуваних офіційних документів, а також чорнових записів, усіляких записок, номерів телефонів і прізвищ осіб, з якими зв'язані у своїй діяльності підозрювані, і інших документів. Фактор раптовості при обшуках по справах про податкові злочини незначний. Звідси не завжди позитивним є і результати даної слідчої дії. Разом з тим обшуки варто проводити, тому що при них можуть бути виявлені і вилучені важливі документи.

Місцями обшуку можуть бути ті ж приміщення, де проводилася виїмка. Разом з тим, як свідчить практика, найбільш ефективними виявляються обшуки за місцем проживання (керівника, бухгалтера), у їхніх гаражах, на дачах, у підсобних приміщеннях, в автомобілях і т.п.

У ході обшуку вилучають чорнові записи, неофіційну облікову документацію, документи, що містять необумовлені виправлення, підчищення, додрукування і т.п. Нерідко подібні неофіційні облікові документи дозволяють установити щире значення й обсяг тієї або іншої господарсько-фінансової операції. Ці документи уможливлюють зіставлення даних неофіційного обліку з даними бухгалтерської звітності. Виявлені відхилення можуть свідчити про приховання оподатковуваного об'єкта, про ухиляння від сплати податку.

Плануючи обшук і приступаючи до нього, необхідно враховувати, що неофіційний облік — це явище повсюдне, дія, здійснювана матеріально-відповідальними особами за власною ініціативою для самоконтролю і контролю. Документами неофіційного обліку є записи в зошитах, на аркушах папера, у записних книжках, настільних календарях і т.п.

За допомогою вилучених і систематизованих документів неофіційного обліку, що відображають фінансово-господарські операції визначеного періоду, може бути отримане ширше уявлення про фінансово-господарську діяльність організації навіть у тому випадку, якщо офіційні документи «загублені» або бухгалтерський облік не вівся зовсім. Головне при роботі слідчого з неофіційними документами — це визначити спочатку їхню допустимість і відповідність. Неофіційні документи не мають реквізитів, ніде не реєструються, не підписані особою, що їх склала, і т.д. Усе це дає підставу виконавцям подібних документів стверджувати, що документ не більш ніж нереалізований проект, передбачувана, але нездійснена угода.

Слідчий огляд. По справах про податкові злочини найчастіше слідчий огляд здійснюється у відношенні документів, у яких відбиті фінансово-господарські операції. До огляду документів з урахуванням їх специфіки доцільно залучати фахівця.

У ході огляду документа встановлюють:

• вид документа (договір, накладна, рахунок-фактура і т.д. ),

• ким і коли виданий, виготовлений,

• ознаки зовнішнього вигляду (папір, барвники, спосіб нанесення тексту),

• зміст (які факти й обставини, важливі для розслідування, відбиті в документі),

• ознаки змін тексту, реквізитів, зовнішнього впливу.

При вивченні зовнішнього вигляду звертають увагу на відповідність форми документа загальноприйнятої для таких документів. При огляді документів термінової звітності звертають увагу на номери і дати видачі, чи зареєстрований документ у відповідному журналі обліку. При цьому доцільно перевірити правильність розрахунків у документах і їхню відповідність пропонованим вимогам.

Слідчому огляду підлягають також складські території, виробничі площі, транспортні і підсобні приміщення, кабінети керівника, бухгалтера

Предметом огляду можуть бути, неврахована сировина, невраховані товари, готова продукція, її сліди, устаткування, транспорт, що не складаються на балансі підприємства. Важливим буває встановлення в ході слідчого огляду площі цеху, складу; кількості і якості сировини, що зберігається, готової продукції, інших товарів.

Допит. По справах про податкові злочини допит доцільно починати з осіб, що виявила порушення, що здійснювали перевірку діяльності платника податків. Це можуть бути співробітники податкових органів, ревізори, аудитори. Допит цих осіб дозволяє установити обставини виявлення податкового злочину, усвідомити суть виявленого порушення податкового законодавства. Допит зазначених осіб не представляє особливої складності, тому що вони не зацікавлені в результаті справи і дають правдиві показання. Очні ставки. Проведення очних ставок по справах про податкові злочини вимагає особливої уваги. Справа в тім, що істотні протиріччя, що виявилися, у показаннях осіб не є звичайно результатом безпам'ятності. Це усвідомлене прагнення однієї особи скласти провину на іншу особу. Мова йде про протиріччя в показаннях керівника і головного бухгалтера, керівника і підлеглих, керівника і представників інших організацій, з якими здійснювалися комерційні справи.

З огляду на, що основою протиріч у показаннях є помилкові показання одного з допитуваних, вирішувати питання про доцільність проведення очної ставки випливає з обліком того, чи можна одержати достовірні дані про обставини з інших джерел, якими доказами підтверджуються правдиві показання, як себе можуть повести на очній ставці допитувані.

Висновок

Роль версій у пізнанні в процесі розслідування надзвичайно велика. У зв'язку з цим існують дві проблеми, вирішення яких визначає ефективність розслідування, досягнення об'єктивної істини.

Перша проблема — пізнавальна роль версії, її функція як методу пізнання в конкретній області, який є судочинство.

Друга проблема — методи побудови версій у різних ситуаціях розслідування:

а) при обмеженій доказовій інформації,

б) при відсутності доказової формації,

в) при її значному обсязі.

Пізнавальна функція версії складається:

а) у систематизації доказового матеріалу,

б) його аналізі,

в) обгрунтованому висуванні припущення, що визначає найбільш швидкий та ефективний шлях встановлення істини.

Методами побудови версій є їхній логічні основи — індуктивний метод, дедуктивний метод, аналогія. Пізнавальна роль версії полягає не тільки в тому, що вона може пояснити вже відомі слідству обставини злочину, а й у тому, що за її допомогою встановлюються нові обставини й факти, які не були відомі слідчому на момент висунення версії. Якщо версія виражає об'єктивну істину, то з її змісту аналітично можуть бути виведені не тільки ті висновки (факти), встановлення яких передувало висуненню версії, а й ті, які стали відомі після її висунення.

Знання про криміналістичні версії дає нам можливість не допускати помилок, як такі, що зустрічаються у юридичній практиці, так і таких, які зустрічаються в повсякденному житті і навіть у літературі. А саме : вислів “версія свідка”, “версія потерпілого” в дійсності означають лише припущення, пояснення і аж ніяк не версії.

Цінність знань про версії полягає і в тому, що практичне значення типових версій було підтверджено останніми вдалими розробками на їх основі – типових програм дій оперативних груп, що отримують повідомлення про злочин. Такі типові програми не рідко знаходяться на озброєні у чергових частинах органів внутрішніх справ. Вони базуються на мінімальній вихідній інформації, що дозволяє швидко та ефективно використовувати їх у невідкладних і термінових ситуаціях.

Використана Література

1. “Криміналістика. Підручник.” За ред. П.Д.Біленчука. - К.: “Атіка” 2001 р.

2. “Криміналістика” за ред. І.Ф.Герасимова та Л.Я.Дранкіна. - М.: “Вищя школа”, 2000 р.

3. “Криміналістика. Криміналістична тактика і методика розслідування злочинів.” За ред. В.Ю.Шепітько. – Харків, “Одисей”, 2001 р.

4. “Криміналістика (криміналістична техніка). Курс лекцій”

за ред. П.Д.Біленчук, А.П.Гель, М.В.Салтевський. - К.: 2001р.

5. “Криміналістика”. - М.: 1995р.

6. “Криміналістика”. За ред. А.Ф.Волинського. “Закон і право”. - М.: 1999 р.

7. “Криміналістика”. Підручник для вузів. Р.С.Белкін. - М.: “Норма”, 2000 р.

8. “Криміналістична енциклопедія”. Р.С.Белкін. - М.: 1997 р.

9. Кримінально-процесуальний Кодекс України.

10. П.Кубрак, В.Мікулін, О.Павлючук, О.Садченко.журнал. “Пізнавальна сутність версії та принципи планування розслідування злочинів” // “Право України”. 2001. № 8.