Система оподаткування в Україні

Закон України “Про систему оподаткування” № 77/97-Р від 18.02.97 р. визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори до бюджетів та до державних цільових фондів.

Сукупність податків і зборів до бюджетів та Державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування.

Податкова система – це сукупність правових норм, що регулюють розміри, форми, методи і терміни стягнення податків і платежів, які мають податковий характер і необхідні державні для виконання її функції. Комплекс податкових заходів істотно впливає на економічну діяльність господарюючих суб’єктів, стимулюючи економічну і інвестиційну активність.

Практика свідчить, що наслідком збільшення ставок і маси стягнених державою податків завжди є збільшення інформаційних тенденцій. Збільшення маси або напрямку податків призводить до зростання цін веде до погіршення фінансового становища господарюючих суб’єктів, що характеризується подальшим поглибленням кризи і спадом виробництва у загальноекономічному масштабі.

Інколи підприємства штучно утримують низькі ціни за свою продукцію з метою, щоб, з одного боку зменшити абсолютну масу податкових платежів до бюджету, з іншого, шляхом створення штучного дефіциту здійснювати кінцеву реалізацію своїх товарів за посередництва тіньових комерційних структур. Зрештою все одно спрацює механізм ринку: споживач оплачує продукт за ринкової ціною, Разом із тим для держави стає безглуздим збільшення податків, оскільки основна маса прибутку присвоюється виробником і посередником безконтрольно.

Система оподаткування в Україні являє собою сукупність податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджету та внесків до державних цільових фондів, що справляються у визначеному порядку. Її сьогоднішній стан можна схарактеризувати як створення основ, реформування самої податкової системи (впровадження податків, характерних для більшості розвинутих країн з ринковою економікою, наприклад, податку на додану вартість, наповнення нових форм оподаткування ринковим змістом.

Податки є формою фінансових відносин мі державою і членами суспільства з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових ресурсів, необхідних для здійснення державою її функцій.

Податки і збори – це обов’язкові платежі до бюджету і державних цільових фондів, що здійснюються платниками у порядку і на умовах. Визначених законодавчими актами України.

Державні цільові фонди – це фонди, створені відповідно до законів України, що формуються за рахунок визначених законами України податків і зборів (обов’язкових платежів) юридичних осіб, незалежно від форм власності, і внесків фізичних осіб.

Платниками податків є юридичні та фізичні особи, на які відповідно до законодавчих актів, покладено обов’язок сплачувати податки і обов’язкові платежі. Державні цільові фонди включаються до Державного бюджету України, крім Пенсійного фонду України (ст. 2 Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про систему оподаткування № 77/97 від 18 лютого 1997 р.).

Об’єктами оподаткування є доходи, додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об’єкти, визначені законами України про оподаткування.

Платники податків і зборів (обов’язкових платежів) зобов’язані:

1. сплачувати належні суми податків і зборів (обов’язкових платежів) у встановлені законами терміни;

2. вести бухгалтерських облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законами;

3. подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до Законів України декларації, бухгалтерську звітність та інші документи, відомості, пов’язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов’язкових платежів);

4. допускати посадових осіб державних податкових органів для перевірок, обчислення і сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

Під час перевірки, що проводиться податковими органами, керівники і відповідні посадові особи юридичних осіб та фізичні особи зобов’язані давати пояснення з питань оподаткування у випадках, передбачених законами України, виконувати вимоги державних податкових органів, про усунення виявлених порушень законів України про оподаткування, а також підписати акти про проведення перевірки.

Припиняється обов’язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) – зі сплатою податку, збору або його скасуванням.

Заборгованість платників податків і зборів у раді ліквідації юридичної особи сплачується у порядку, встановленому законами України.

Обов’язок фізичної особи зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) припиняється зі сплатою податків і зборів обов’язкових платежів (або його скасуванням), а також у разі смерті платника.

Платники податків і зборів (обов’язкових платежів) мають право:

1. оскаржувати у встановленому законом порядку рішення державних податкових органів та дії їхніх посадових осіб;

2. одержувати та ознайомлюватися з актами перевірок, здійснених державними податковими органами;

3. подавати державним податковим органам документи, що підтверджують право на пільги з оподаткування у порядку, встановленому законами України.

Облік платників податків і зборів здійснюється податковими органами та іншими державними органами відповідно до законодавства України. Банки та інші фінансово-кредитні установи відкривають рахунки платникам податків і зборів (обов’язкових платежів) лише за умови пред’явлення ними документів, що підтверджують взяття їх на облік у державному податковому органі, і у триденний термін повідомляють про це державний податковий орган.

Сукупність податків і зборів до бюджетів і державних цільових фондів, що стягуються у визначеному законами України порядку, становить систему оподаткування.

Податкова система повинна чітко визначити всю сукупність податків, зборів, їх форму та структуру, методи побудови і стягнення. Постійно здійснювати фінансовий контроль за виконанням податкових зобов’язань. Кожна держава в світі енергійно використовує свою податкову систему для регулювання ринку та грошового обігу. Молода Українська держава протягом десяти останніх років створює свою власну податкову систему, яка враховує досвід інших країн, але не є простим його копіюванням. Адже, податкова система кожної окремо взятої держави повинна відображати конкретні особливості країни: рівень розвитку економіки, соціальної сфери, її зовнішню і внутрішню політику та безліч інших чинників. Ось чому форми оподаткування однієї країни суттєво відрізняються від форм оподаткування іншої, і в світі немає хоча б двох країн з повністю однаковими системами оподаткування.

Податкова система повинна включати в себе такі податки та обов’язкові платежі. Які б забезпечували стабільну фінансову базу держави. Без цього держава не в змозі безперервно фінансувати свої видатки.

В Україні найкращими помічниками держави в цьому плані є такі непрямі податки, як мито, а також такі прямі податки, як податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, плата за землю.

Історія сучасної податкової системи України починає свій відлік з 1992 року. Це досить короткий час для створення високоефективної політики оподаткування, оскільки створення ефективної системи оподаткування – це не тільки практична, а й дуже серйозна наукова проблема. Адже податкова система включає в себе цілу низку встановлених в країні податків, обов’язкових платежів, а також складні механізми їх нарахування та внесення до бюджету та до державних цільових фондів. У той же час це не механічна сукупність, а внутрішньо організована, функціонально взаємоузгоджена, взиємодоповнююча, цілеспрямована система, яка базується на науково обґрунтованих і вже історично перевірених принципах податкової політики. Принцип відносно будь-якої системи – це та наукова основа та правило, від якого не відступають. Дотримання основних принципів оподаткування дуже важливе для ефективної реалізації податкової політики сьогодні та створення оптимально справедливої та економічно виправданої системи оподаткування в найближчому майбутньому.

Підвалини податкової політики України були закладені Постановами Верховної Ради України від 13 грудня 1995 року № 466/95-ВР “Про основні положення податкової політики та податкової реформи в Україні” та від 4 грудня 1996 року № 561/96-ВР “Про основні положення податкової політики в Україні”, а також Указом Президента України від 31 липня 1996 року № 621/96 “Про заходи по реформуванню податкової політики”. Цими документами було визначено основні принципи побудови податкової політики та системи оподаткування в Україні, які в подальшому знайшли відображення та розвиток в Законі України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР “Про внесення змін до Закону України “Про систему оподаткування”.

Види податків і порядок зарахування їх до бюджетів

В Україні стягуються:

• загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі);

• місцеві податки і збори.

До загальнодержавних належать такі податки і збори:

1. податок на додану вартість;

2. акцизний збір;

3. податок на прибуток підприємств;

4. податко на доходи фізичних осіб;

5. мито;

6. державне мито;

7. податок на нерухоме майно;

8. плата (податок) за землю;

9. рентні платежі;

10. податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин;

11. податок на промисел;

12. збір за спеціальне використання природних ресурсів;

13. збір за забруднення навколишнього природного середовища;

14. збір до Фонду для здійснення заходів з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення;

15. збір на обов’язкове соціальне страхування;

16. збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;

17. збір до Державного інноваційного фонду;

18. плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

Загальнодержавні податки і збори (ст. 14 Закону) встановлюються Верховною Радою України і стягуються на всій території України. Порядок зарахування загальнодержавних податків і зборів до Державного бюджету України, місцевих бюджетів і державних цільових фондів визначається відповідно до законів України.

До місцевих податків належать:

1. податок з реклами – не більше 0,1% вартості послуг за розміщення одноразової реклами, 0,5% вартості послуг за розміщення реклами на тривалий час;

2. комунальний податок – не більше 10% неоподаткованого мінімуму доходів громадян;

До місцевих зборів (обов’язкових платежів) належать:

1. готельний збір – не більше 20% добової вартості;

2. збір за паркування автотранспорт у- не більше % неоподаткованого мінімуму доходів громадян у спеціально обладнаних місцях і 1% у відведених місцях;

1. ринковий збір – для громадян – не більше 20% мінімальної заробітної плати, для юридичних осіб – не більше 3-х мінімальних заробітних плат;

2. збір на видачу ордера на квартиру – не більше 30% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

3. курортний збір – не більше 10% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

4. збір за право використання місцевої символіки – не більше 0,1% вартості виготовленої продукції (виконання робіт, послуг) – для юридичних осіб; не більше 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – для громадян-підприємців;

5. збір на право проведення кіно- і телезйомок – сума, що не перевищує фактичної витрати на проведення зазначених заходів;

6. збір на проведення місцевих аукціонів, конкурентного розпродажу і лотерей – не більше 0,1% вартості до заявлених до місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу товарів або від суми, на яку випускається лотерея;

7. збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон – до 0,5% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян – з юридичних осіб і громадян України; від 5 до 50 – юридичні особи і громадяни інших країн;

8. збір на видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі і сфери послуг – не більше 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - для суб’єктів, які здійснюють торгівлю постійно; 1(один) неоподатковуваний мінімум доходів громадян на день за одноразову торгівлю;

Джерела сплати податків і зборів встановлюються відповідними законами про податки, збори. Нормативною базою системи оподаткування нині є:

1. Закон України “Про податок на додану вартість” № 168/97-ВР від 03.04.97 р.

2. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” № 283-97 ВР від 22.05.97 р.

3. Декрет Кабінету Міністрів України, Про прибутковий податок з громадян” № 13 від 26.12.92 р. (з подальшими змінами і доповненнями).

4. Закон України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” № 400/97-ВР від 26.06.97 р.

5. Закон України “Про збір на обов’язкове соціальне страхування” № 402/97 від 26.06.97 р.

6. Закон країни “Про фіксований сільськогосподарський податок” № 320 – ХІV від 17.12.98 р.

7. Закон України “Про внесення змін до ст.. ІІ Закону України “Про податок на додану вартість” № 943-ХІV від 14.07.99 р.

8. Закону України “Про внесення змін до деяких законів України з питань оподаткування грального бізнесу” № 1160-ХІV від 19 жовтня 1999 р. (набрав чинності з 13.11.99 р.).

9. Закон України “Про страхування”.

10. Закон України “Про внесення змін зо Закону України “Про страхування”.

11. Указ Президента України “Про внесення змін до Указу Президента України від 3 липня 1998 р. “Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва за № 746/99 від 28.06.99 р.

Податки в Україні є основним видом державного доходу.

Податки виконують дві основні функції – фіскальну та економічну. За допомогою фіскальної функції здійснюється формування бюджетного фонду країни, реалізація економічної функції дає змогу державі безпосередньо впливати на процес суспільного відтворення в цілому, стимулюючи або стримуючи розвиток тих чи інших галузей народного господарства, посилюючи чи послаблюючи нагромадження капіталу, а також впливаючи на платоспроможний попит населення.

Основне призначення системи оподаткування полягає в тому, щоб максимально сприяти розвиткові підприємництва, тобто різних форм власності, й тим самим досягти максимально можливого росту дохідної частини Державного бюджету.

Податкова система України будується на поєднанні прямих і непрямих податків. Прямі податки характеризуються тим, що вони встановлюються безпосередньо на дохід чи майно платника податків, непрямі – включаються у вигляді додатку до ціни товару чи тарифу на послуги і сплачуються споживачами цих товарів. При прямому оподаткуванні грошові відносини виникають між державою та самим платником податку, при непрямому – суб’єктом податку стає продавець товару, який виступає посередником між державою та виробником, споживачем товару чи послугами.

За останні роки Державний бюджет України поповнюється за рахунок нових видів податків, зборів і платежів та неподаткових надходжень.

• плата за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин;

• рентна плата за нафту та природний газ, які видобуваються в Україні;

• надходження до інноваційного фонду;

• надходження від реалізації дорогоцінних металів.

Постійні зміни та доповнення податкового законодавства України призводять до недодержання спрогнозованих показників виробничо-господарської діяльності підприємств та її недосягнення кінцевого результату.

- прибутку, рентабельності, окупності капіталовкладень.

Це створює фактор невизначеності підприємств у податковій системі України.

Основи та принципи формування системи оподаткування в Україні, перелік загальнодержавних та місцевих податків, а також права та обов’язки платників податків визначаються в Законі України від 18 лютого 1997 року № 77/97/ВР “Про внесення змін до Закону України “Про систему оподаткування”, який сьогодні іншими словами можна назвати “Податковою Конституцією України”. Названим законом, а також Законом України від 18 вересня 1991 року № 1562-ХІІ “Про джерела фінансування дорожнього господарства України” закріплено вичерпний перелік існуючих в Україні податків, зборів та обов’язків платежів. Перелік включає не лише податки, а й обов’язкові платежі, які платники зобов’язані сплачувати до бюджету чи до державних цільових фондів. При цьому вони об’єднанні в загальне поняття “система оподаткування”. Ставки, механізм стягнення податків, зборів та обов’язкових платежів, за виключенням мита, а також пільги в оподаткуванні не можуть бути встановлені чи змінені іншими законами України, крім законів з питань оподаткування.

Усі закони, які містять норми щодо оподаткування, повинні відповідати Закону України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР “Про внесення змін до Закону України “Про систему оподаткування”.

Необхідно зазначити, що в суспільстві постійно відбуваються зміни і тому постійно проявляються певні недоліки існуючі податкові системи. Все це викликає необхідність постійного корегування податкового законодавства. Ось чому податкова система повинна бути мобільною та еластичною.

У світовій практиці податок на прибуток підприємства та податок на прибуток є однією з основних частин бюджету будь-якої країни. У більшості країн ставка не є єдино визначеною, існують знижені, мінімальні й максимальні ставки податку. В Україні ставка податку на прибуток залишається незмінною – 30%, але змінюється підхід до визначення об’єктна оподаткування, тобто прибутку. Методика оподаткування прибутку спонукає підприємців до збільшення продуктивності праці і максимального одержання прибутку, що зрештою призводить до збільшення надходжень до державного бюджету. До введення Закону “Про оподаткування прибутку підприємств” об’єктом оподаткування вважався балансовий прибуток підприємства, що являв собою загальну суму прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, одержаний як на території України, її континентальному шельфі, у виключній економічній зоні, так і за її межами, відображений у його балансі, який включав прибуток від реалізації продукції, в тому числі продукцію допоміжного і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних засобів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей та інших видів фінансових результатів, матеріальних цінностей. А також прибуток від орендованих операцій, прибуток від поза реалізованих операцій, тобто величина, яка обліковувалась на рахунку № 80 “Прибутки і битки”. Відповідно до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” № 283/97 ВР від 22 травня 1997 р. прибуток для оподаткування визначається сумою скоригованого валового доходу, одержаного шляхом зменшення суми валового доходу (виручки у грошовій та натуральній формах) звітного періоду на суму валових витрат виробництва (безпосередньо пов’язані з одержанням доходу), суму амортизаційних відрахувань. Таким чином, об’єктом оподаткування стала величина, що не збігається з величиною, яку прийнято було обліковувати на рахунку № 80 “Прибутки і збитки”.

Згідно з новим Планом рахунків податки на прибуток обліковуються на рахунку № 98 “Податки на прибуток”. На цьому рахунку ведеться облік належної за даними бухгалтерського обліку суми податку на прибуток від звичайної діяльності та надзвичайних подій. Не дебеті рахунка відображається нарахована сума податку на прибуток, на кредиті – включення до фінансових результатів на рахунку № 79.

Рахунок № 98 “Податки на прибуток” має такі субрахунки

№ 981 “Податки на прибуток від звичайної діяльності”;

№ 982 “Податки на прибуток від надзвичайних подій”.

Облік нарахованої суми податку на прибуток від звичайної діяльності, що визначається від прибутку відображеного в бухгалтерському обліку (незалежно від суми прибутку для потреб оподаткування), ведеться на субрахунку № 981 без зменшення на суму податку на прибуток, внаслідок обчислення податку на прибуток від алгебраїчної суми прибутку від звичайної діяльності та збитку від надзвичайних подій.

Поточні зобов’язання підприємства по податках і платежах відображаються на рахунку № 64 “Розрахунки за податками й платежами, який має такі субрахунки:

№ 641 “Розрахунки за податками”;

№ 642 “Розрахунки за обов’язковими платежами”;

№643 “Податкові зобов’язання”;

№644 “Податковий кредит”.

На кредиті рахунка № 64 “Розрахунки за податками й платежами” відображаються нараховані платежі до бюджету, на дебеті – належні до відшкодування з бюджету податки, їх сплати, списання.

На субрахунку № 641 “Розрахунки за податками” ведеться облік податків, які нараховуються та сплачуються відповідно до чинного законодавства (податок на прибуток, податок на додану вартість).

На субрахунку № 642 “Розрахунки за обов’язковими платежами” ведеться облік розрахунків за зборами, які стягують відповідно до чинного законодавства, та облік, який не ведеться на рахунку № 65 “Розрахунки зі страхування”.

Аналітичний облік розрахунків за податками й платежами ведеться за їх видами. Для відображення витрат на сплату податків на прибуток призначений рахунок № 98 “Податки на прибуток” (замість рахунку № 81 “Використання прибутку”). Збитки від надзвичайних подій відображається у звіті про фінансові результати за вирахуванням суми, на яку зменшується податок на прибуток від звичайної діяльності в наслідок цих збитків.

У новому Плані рахунків бухгалтерського обліку принципово новим є рахунок № 54 “Відстрочені податкові зобов’язання”, призначений не для сум податкової заборгованості, термін сплати яких відстрочено згідно із законодавством (він не відповідає рахунку № 67 “Податкові зобов’язання”), а для відображення тимчасової різниці в сумі податку на прибуток, яка виникає внаслідок розбіжності в сумах прибутку за даними бухгалтерського обліку та прибутку, який є об’єктом оподаткування.

Система податку на додану вартість розроблена у Франції в 1954 р. економістом М.Лорс. У світовій практиці податок на додану вартість став основним податком непрямої дії і в багатьох країнах замінив податок з обороту. Податок на додану вартість (ПДВ) є частиною новоствореної вартості і сплачується до державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів. Додану вартість – це прибуток, заробітна плата з нарахуваннями на неї та інші витрати, пов’язані з власне виробничим процесом. В Україні ставка податку на додану вартість становила 2% оподатковуваного обороту. Згідно з рішенням Кабінету Міністрів України від 6 січня 1995 р. вилучення та нарахування о бюджетів окремих податків і платежів здійснюється в такому порядку:

• податок на додану вартість нараховувався за ставкою 20% до оподатковуваного обороту, який не включив ПДВ. По імпортних товарах податок на додану вартість нараховувався у розмірі 20% до митної вартості з урахуванням фактично сплачених сум мита та інших платежів і стягувався митними органами України;

• по товарах, що експортуються за межі митних кордонів України, застосовувалася ставка податку у розмірі 0%.

Податок на додану вартість становить основну частину доходів держбюджету України. Так, на 1996 р. ПДВ становив 21% дохідної частини держбюджету;

Закон України “Про податок на додану вартість” № 168/97 ВР, прийнятий Верховною Радою 3 квітня 1997 р. містить 11 статей, якими визначено категорії платників ПДВ, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податково накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з продажу товарів, що були вивезені платником податку за межі митної території України, а також з продажу робіт, призначених для використання та споживання за межами митної території України.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

• дата здійснення першої з подій;

• або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату товарів, дата виписки відповідного рахунка – в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток комерційних знаків;

• або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів

Податковий кредит (дебет рахунка № 644) звітного періоду складається із суми податків, сплачених платником податку з звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів, вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями або іншими розрахунковими документами. Суми податку на додану вартість, сплачені платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням основних фондів, що підлягають амортизації, включають ся до складу податкового кредиту такого звітного періоду незалежно від строків введення до експлуатації основних фондів. Суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-яким продажем товарів протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. У разі, коли за результатами звітного пре іду податкове зобов’язання має від’ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платникові податку з Державного бюджету України. Підставою для отримання відшкодування є лише дані податкової декларації за звітний період. За бажанням платника податку