Пошукова робота:

Юридичні особи

Поняття та ознаки юридичної особи. Суб'єктами цивіль­них правовідносин поряд з громадянами є також юриди­чні особи. Хоча юридичні особи це не громадяни, але в їх створенні та функціонуванні беруть участь фізичні особи Об'єднання фізичних осіб завжди передбачає до­сягнення якоїсь спільної мети Кожна фізична особа, вступаючи до об'єднання, передає йому частину своїх прав І обов'язків, в результаті чого об'єднання, яке бере на себе ці права І обов'язки, уособлює своїх засновників. Але однієї волі громадян для створення юридичної осо­би не достатньо. Потрібно, щоб новостворювана органі­зація була належним чином зареєстрована державними органами. Цим підтверджується зацікавленість держави у створенні (виникненні) юридичних осіб. Ще активнішу участь держава бере в створенні державних юридичних осіб. Вони створюються з метою найбільш ефективного і раціонального використання державного майна. Зрозу­міло, що держава, в особі її вищих органів влади і упра­вління, не може управляти усіма належними їй ціннос­тями Закріплюючи майно за окремими державними під­приємствами, установами та організаціями, держава, як власник, дозволяє їм управляти цим майном, розпоря­джатися грошовими коштами, вступати від свого імені в різні правовідносини, тобто надає їм статус суб'єктів ци­вільного права.

Існує кілька тлумачень феномена юридичної особи, які зводяться до трьох головних. Це: а) тлумачення юри­дичної особи як штучного утворення; б) невизнання юридичної особи як суб'єкта цивільних прав; в) визнання юридичної особи як повноцінного суб'єкта цивільних прав.

Прихильники тлумачення юридичної особи як штуч­ного утворення стверджують, що суб'єктом цивільного права може бути лише фізична особа, а правосуб'єктність організацій являє собою імітацію правового ста­тусу громадян. Автори цієї теорії не заперечують можли­вість виникнення юридичної особи за умови дозволу держави або закону, але, на їх думку, це є досить штучне утворення і виникає воно передусім для того, щоб відо­кремити майно юридичної особи від майна фізичних осіб. Ця теорія надає пріоритет незалежності людини і. з певним упередженням ставиться до громадських об'єднань.

Теорія невизначення юридичної особи як суб'єкта циві­льних прав. В рамках цієї теорії вважається, що кінцеву вигоду від цивільних правовідносин у суспільстві отри­мують виключно фізичні особи, а тому немає підстав визнавати об'єднання громадян - юридичну особу суб'єктом цивільних прав.

Тлумачення визнання юридичної особи як повноцінного суб'єкта (теорія реальності).

Теорія визнання юридичної особи як повноцінного суб'єкта цивільних прав акцентує увагу на тому, що фі­зичні особи в залежності від обставин і власного волеви­явлення можуть діяти як ізольовано, так і спільно. Об'єднуються вони між собою тоді, коли у них виника­ють спільні інтереси. Саме для реалізації таких інтересів фізичні особи і створюють різні організації. Враховуючи, що історичні досягнення є результатом розвитку коопе­рування людей, автори названої теорії вважають за по­трібне надавати можливість об'єднанням громадян ви­ступати суб'єктами цивільних правовідносин. Сьогодні Ця теорія є домінуючою. В рамках цієї теорії існує кілька напрямів. Так, органічна теорія на перше місце ста­вить соціологічні дослідження об'єднань людей; орга­нізаційна теорія визначальною вважає правову охоро­ну юридичних осіб; а теорія соціальної функції віддає перевагу дослідженням соціальних функцій юридич­них осіб.

Як бачимо, теорія визнання юридичної особи побу­дована на врахуванні волевиявлення лише фізичних осіб щодо їх об'єднання між собою.

З позицій цієї теорії важко пояснити суть юридичної особи, що виникає з ініціативи держави. В цьому випад­ку можуть бути корисними теорії юридичної особи, роз­роблені свого часу радянськими вченими.

В ЦК України поняття та ознаки юридичної особи розкриваються в ст. 23.

Юридичними особами визнаються організації, які мають у власності, повному господарському віданні або оперативному управлінні відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов'язки, бути позивачами і відповіда­чами в суді, арбітражному суді або в третейському суді.

Виходячи з цього визначення, можна виділити такі істотні ознаки юридичної особи:

а) організаційна єдність. Вона передбачає, що юри­дична особа належним чином організована., виступає як єдине ціле, має організаційну структуру й органи управ­ління. Порядок організаційної структури юридичної особи встановлюється її статутом. Про організаційну єд­ність свідчать також найменування юридичної особи, місце її розташування; та інші атрибути організації;

б) майнова відокремленість. Кожна юридична особа має своє майно, яке може належати їй на праві власнос­ті, повного господарського відання або бути в її опера­тивному управлінні. Слід мати на увазі, що майнова ві­докремленість передбачає дійсну відокремленість майна юридичної особи чи від майна її власників, чи від майна учасників або акціонерів, чи від майна інших організа­цій, у тому числі й того відомства, до якого входить юридична особа.

Майнова відокремленість потрібна юридичній особі не задля формальності, а для досягнення певної мети. Це може бути: вироблення продукції, культурно-освітня діяльність, досягнення творчих успіхів тощо. Мета юри­дичної особи повинна бути закріплена в ЇЇ установчих документах (установчому договорі, статуті);

в) участь у цивільному обороті від власного імені. Кожна юридична особа має індивідуальне найменування і може діяти лише від свого імені: від свого імені вона набуває майнові і особисті немайнові права, несе обов'язки, вступає в різноманітні цивільно-правові від­носини з іншими суб'єктами цивільного права. Від імені юридичної особи діють її органи, інші особи можуть ви­ступати від імені юридичної особи на підставі довіреності;

г) здатність нести відповідальність. Юридична особа як суб'єкт цивільно-правових відносин повинна відпові­дати за невиконання чи неналежне виконання взятих на себе обов'язків або відшкодовувати заподіяну її праців­никами шкоду іншим особам.

Юридична особа відповідає по своїх зобов'язаннях належним їй майном, на яке може бути звернене стяг­нення.

д) здатність бути позивачем або відповідачем у суді, арбітражному чи третейському суді.

Порядок розгляду цивільно-правових спорів з участю юридичних осіб регулюється цивільно-процесуальним правом.

Всі перелічені ознаки юридичної особи тісно по­в'язані між собою і повинні розглядатися в сукупності, взаємодії, хоча кожна з цих ознак виконує різну роль у визначенні функціональної діяльності юридичної особи.

Здійснюючи функції суб'єкта цивільних правовідно­син, юридична особа повинна мати й такі властивості, як правоздатність і дієздатність.

Правоздатність юридичної особи. У порівнянні з пра­воздатністю і дієздатністю громадян правоздатність і діє­здатність юридичної особи має свої особливості.

У громадян спочатку виникає правоздатність і лише через деякий час, при досягненні повноліття (або рані­ше, за умови укладення шлюбу), дієздатність. Для юри­дичних осіб розрив у часі при виникненні правоздатнос­ті і дієздатності неможливий. Правоздатна, але не дієзда­тна юридична особа не могла б не тільки виконувати Цивільні права і обов'язки, а була б неспроможною й набувати їх. Правоздатність і дієздатність юридичних осіб виникає одночасно, що дає можливість законодавцеві ототожнити терміни правоздатність і дієздатність юридичної особи і говорити лише про правоздатність такої особи.

Правоздатність юридичної особи виникає з моменту її державної реєстрації, а у випадках, передбачених зако­нодавчими актами, - з моменту реєстрації статуту. Державна реєстрація юридичних осіб здійснюється у викон­комі місцевої ради народних депутатів чи в держадмініс­траціях.

Всі громадяни мають рівну правоздатність. Юридичні особи такої рівності не мають. Кожна юридична особа має правоздатність, яка визначена в її статуті або перед­бачена законом. Тому інколи її називають спеціальною. У рамках своєї правоздатності юридична особа може ви­конувати різні види діяльності, що не суперечать меті її створення і не заборонені законодавчими актами.

Державні підприємства, наприклад, володіють, користуються і розпоряджаються майном на правах повного господарського відання, а державні установи - на правах оперативного управління.

Як і громадянин, юридична особа може бути обме­жена в правах лише у випадках і порядку, передбачених законодавчими актами. Рішення про обмеження .цивіль­них прав може бути оскаржено в суді чи арбітражному суді.

Цивільну правоздатність юридичної особи здійсню­ють її органи управління. Ці органи можуть бути єдино­начальними (директор, начальник) або колегіальними (правління, загальні збори). Можливі випадки поєднан­ня єдиноначальних і колегіальних начал управління. Найчастіше це притаманно кооперативним організаціям. Вищим органом управління кооперативом є загальні збори. Голова кооперативу здійснює керівництво поточ­ними справами і приймає рішення з питань, не віднесе­них до виключної компетенції загальних зборів чи зборів уповноважених.

Керівний орган юридичної особи виражає її волю, тому його дії - це дії самої юридичної особи.

Види юридичних осіб. Порядок виникнення реорганіза­ції, та ліквідації юридичної особи. Поділ юридичних осіб на види може здійснюватися за різними ознаками. Ана­лізуючи закони України «Про власність», «Про підприє­мництво», «Про підприємство» та деякі інші можна дій­ти висновку, що в залежності від того, якою є мета діяльності, законодавець розрізняє комерційні й некомерційні юридичні особи.

До комерційних юридичних осіб відносяться ті, які виникають заради досягнення прибутку. Такими особа­ми є господарські товариства, виробничі кооперативи, державні підприємства.

Некомерційними юридичними особами вважаються ті, які не мають на меті одержання прибутку. Такі юридич­ні особи виникають для задоволення певних потреб гро­мадян (наприклад, у житлі, гаражах тощо) і покликані виконувати управлінські, освітянські, культурно-пропа­гандистські та інші невиробничі функції. До некомерційних юридичних осіб відносяться споживчі кооперати­ви, громадські й релігійні організації, їх об'єднання, благодійні та інші фонди. Некомерційні юридичні особи можуть займатися виробничою та торговельною діяльні­стю, пов'язаною з досягненням цілей, заради яких вони утворені, і яка збігається з цими цілями.

В залежності від ступеня майнової відокремленості можна виділити такі види юридичних осіб:

юридичні особи які знаходяться у зобов'язальних відносинах з їх засновником (власником), (господарські товариства, виробничі і споживчі кооперативи, орендні підприємства, колективні підприємства, господарські об'єднання юридичних осіб тощо);

Юридичні особи, які перебувають в речових відноси­нах з їх засновниками (власниками), державні та інші підприємства, засновані на праві повного господарсько­го відання, казенні підприємства, засновані на праві оперативного управління; .

юридичні особи, які вступають в немайнові відноси­ни з їх засновниками (громадські організації, релігійні організації, благодійні та інші фонди).

В залежності від участі держави в створенні юриди­чних осіб можна виділити державні і недержавні юриди­чні особи.

В свою чергу, державні юридичні особи можна кла­сифікувати в залежності від джерел фінансування:

юридичні особи, що перебувають на господарському розрахунку, мають закріплені за ними основні й оборот­ні засоби та самостійний баланс (державні підприємства та державні організації);

юридичні особи, що перебувають на державному бю­джеті і мають самостійний кошторис, керівники яких користуються правами розпорядників кредитів (установи та інші державні організації);

юридичні особи, що фінансуються за рахунок інших джерел і мають самостійний кошторис і самостійний ба­ланс.

Звичайно, можливі й інші варіанти поділу юридич­них осіб.

Для утворення юридичної особи передусім потрібні засновники. Засновниками можуть бути: власники май-> на або уповноважені власником майна органи, а у перед­бачених законодавчими актами випадках - не власники, а інші особи.

У залежності від того, хто є засновником юридичної особи, встановлені такі способи їх утворення: розпоряд­чий, нормативно-явочний, дозвільний, договірний.

Розпорядчий порядок утворення юридичної особи поля­гає в тому, що компетентний орган державної влади або управління приймає рішення (розпорядження) про створення організації - юридичної особи - і затверджує її статут чи положення про неї.

У розпорядчому порядку створюються державні юри­дичні особи.

Нормативно-явочний порядок полягає в тому, що умо­ви створення юридичної особи зафіксовані в законодав­чому акті у вигляді загального дозволу держави. Для ут­ворення конкретної юридичної особи потрібна відповід­на ініціатива її засновників і реєстрація її у відповідному органі. У такому порядку виникають недержавні юриди­чні особи.

При реєстрації цих юридичних осіб перевіряється до­тримання їх засновниками чинного законодавства. Якщо буде виявлено невідповідність установчих документів чинному законодавству, то в реєстрації цих юридичних осіб може бути відмовлено. Відмову в реєстрації юриди­чної особи можна оскаржити в судовому порядку.

Дозвільний порядок утворення юридичної особи пе­редбачає наявність ініціативи засновників і дозволу від­повідного органу чи підприємства. Наприклад, підпри­ємство може бути створене в результаті відділення із складу діючого підприємства. Дозвільний порядок засто­совується при створенні юридичних осіб, діяльність яких пов'язана з грошово-кредитним обігом, здоров'ям гро­мадян, одержанням ними освіти, і в інших, передбаче­них законодавством випадках.

Договірний порядок утворення юридичної особи засто­совується тоді, коли громадянин або юридичні особи добровільно об'єднуються для досягнення певної мети. Свідченням такого об'єднання є належним чином офор­млений установчий договір. У такому порядку виника­ють різноманітні господарські асоціації, концерни та інші об'єднання підприємств.

Незалежно від порядку утворення юридичної особи, всі вони повинні мати установчі документи - правову основу своєї діяльності. Установчими документами юри­дичної особи є: розпорядчий акт, статут (положення); установчий договір і статут; протокол зборів тощо.

Установчий договір юридичної особи укладається між її засновниками. У випадках, передбачених законо­давчими актами, юридична особа може діяти на основі положення про організації відповідного виду.

В установчих документах повинні зазначитися най­менування юридичної особи, місце її знаходження, цілі і предмет діяльності, склад і компетенція органів, а також міститися інші відомості, передбачені законодавчими актами про юридичні особи відповідного виду.

Установчі документи можуть містити й інші рек­візити, які не суперечать законодавству.

В установчому договорі засновники зобов'язуються Утворити юридичну особу, визначають порядок сумісної Діяльності по її утворенню, умови передачі в її володін­ня, користування, розпорядження свого майна та участі в її діяльності. Договором визначаються також умови і порядок розподілу між засновниками прибутку і збитків, управління діяльністю юридичної особи, виходу заснов­ників з її складу.

Установчий договір заключається його учасниками, а статут затверджується.

Стадію розробки і затвердження установчих .докумен­тів можна назвати підготовчою стадією утворення юри­дичної особи. Після неї наступає реєстраційна стадія.

Реєстраційна стадія бере свій початок із звернення засновника до компетентного органу із заявою про дер­жавну реєстрацію юридичної особи. Органами, що реєс­трують юридичні особи, є виконкоми районних (місь­ких) Рад народних депутатів, а також Міністерство юс­тиції України чи його органів на місцях, яке реєструє новостворені громадські організації як юридичні особи.

У випадках, передбачених законодавчими актами, досить однієї стадії - реєстраційної. Юридична особа вважається створеною з моменту її державної реєстрації.

Від юридичної особи слід відрізняти її філіали і пред­ставництва.

Філіалом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза місцем її знаходження і здійснює всі або частину її функцій.

Представництво - це відокремлений підрозділ юри­дичної особи, розташований поза місцем її знаходження. Він здійснює захист і представництво інтересів юридич­ної особи. Філіали і представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичною особою, яка їх створила, і діють на основі затвердженого нею по­ложення.

Керівники філіалів і представництв призначаються юридичною особою і діють на основі виданої їм довіре­ності.

Від філіалів і представництв слід відрізняти дочірні організації (підприємства). Дочірньою організацією може визнаватися така організація, яка створена як юридична особа іншою організацією шляхом передачі їй частини свого майна у повне господарське відання або оператив­не управління для досягнення цілей, визначених заснов­ником,

Вона не відповідає по боргах своєї основної органі­зації, а ця остання - по боргах дочірньої організації.

Припинення існування юридичної особи відбуваєть­ся шляхом реорганізації або ліквідації.

При реорганізації відбувається припинення існування юридичної особи, за винятком реорганізації шляхом ви­ділення, з переходом її прав і обов'язків до іншої юри­дичної особи у порядку загального правонаступництва.

Підставами реорганізації може бути рішення заснов­ників або органу юридичної особи, уповноваженого на те установчими документами. Реорганізація може відбу­ватися примусово у випадках і порядку,, передбачених законодавчими актами. Законодавством можуть бути встановлені й інші підстави реорганізації.

Реорганізація може здійснюватися в різних формах: шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетво­рення.

При злитті юридичних осіб майно і немайнові права й обов'язки кожної з них переходять де новоствореної юридичної особи.

При приєднанні одна юридична особа включається до складу іншої юридичної особи, при цьому до остан­ньої переходить майно приєднаної особи. Таким чином, одна юридична особа припиняє свою діяльність, а інша продовжує існувати, але вже в розширеному складі.

При поділі юридичної особи її майно переходить до нововиниклих на її базі юридичних осіб у відповідних частинах. Поділ призводить до виникнення двох або більше нових юридичних осіб.

При виділенні юридична особа не припиняє своєї ді­яльності, але з її складу виділяється нова юридична осо­ба. Якщо при приєднанні існуюча юридична особа збільшується, то при виділенні реорганізована юридична особа зменшується.

При перетворенні юридичної особи з одного виду в інший до нововиниклої юридичної особи переходить майно попередньої юридичної особи:

Майно переходить до свого правонаступника в день підписання передаточного балансу, якщо інше не перед­бачене законом або постановою про реорганізацію.

Засновники юридичної особи або орган, який при­йняв рішення про її реорганізацію, зобов'язані письмово повідомити про це кредиторів тієї юридичної особи, що реорганізовується.

При ліквідації юридична особа припиняє свою діяльність без правонаступництва. Майно ліквідованої юри­дичної особи не переходить до інших суб'єктів як ціліс­ний комплекс.

Ліквідація юридичної особи може бути добровільною і примусовою.

Підставами добровільної ліквідації юридичної особи можуть бути рішення вищих або уповноважених ними органів (на цій підставі ліквідуються корпорації, об єднання грома­дян, профспілкові, релігійні та інші громадські організації);

рішення органів або осіб, які створили юридичну особу (на цій підставі ліквідуються установи);

закінчення строку, на який створено юридичну осо­бу, або досягнення цілей, заради яких вона створена (на цій підставі можуть ліквідуватися споживчі коопе­ративи).

Юридичні особи можуть бути добровільно ліквідовані й на інших, передбачених законом, підставах.

Підставами примусової ліквідації можуть бути: рі­шення арбітражного суду про визнання юридичної особи банкрутом; рішення суду про визнання недійсними установчих документів про створення юридичної особи; рішення суду про заборону діяльності юридичної особи як такої, що систематично порушує умови, передбачені законодавчими актами, або суперечить цілям діяльності юридичної особи, або діяльності, забороненої законом.

Банкрутство є однією з найбільш поширених підстав примусової ліквідації юридичної особи.

Засновники юридичної особи або органи, що при­йняли рішення про ліквідацію юридичної особи, зо­бов'язані негайно письмово повідомити про це орган, який проводить державну реєстрацію юридичних осіб. Цей орган вносить в Єдиний державний реєстр юридич­них осіб відомості про те, що юридична особа перебуває в процесі ліквідації.

Для здійснення рішення про ліквідацію юридичної особи створюється ліквідаційна комісія, її створює ор­ган, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи, або інший уповноважений орган.

З моменту призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження по управлінню справами юри­дичної особи.

Ліквідаційна комісія встановлює порядок і строки лі­квідації юридичної особи, а також строк для заявлення претензій кредиторів, який не може бути меншим двох місяців з моменту оголошення про ліквідацію. Повідом­лення про це дається в офіційній пресі за місцем знахо­дження юридичної особи. Ліквідаційна комісія вживає заходів по стягненню дебіторської заборгованості юри­дичної особи, по виявленню претензій кредиторів (спо­віщає їх письмово про ліквідацію юридичної особи), оцінює наявне майно юридичної особи, яка ліквідується, розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс і подає його органові, що прийняв рішення про ліквідацію.

Деякі особливості ліквідації юридичної особи як банк­рута встановлені Законом України «Про банкрутство» (в редакції від 30 червня 1999 р.).

Закон чітко визначає коло осіб, які можуть звернути­ся із заявою до арбітражного суду про визнання юриди­чної особи банкрутом.

Такими особами можуть бути: кредитори юридичної особи; сама юридична особа; прокурор.

До згаданих вище кредиторів відносяться громадяни та .юридичні особи, які мають підтверджені належними Документами майнові вимоги до боржника, крім креди­торів, майнові вимоги яких повністю забезпечені.

Кредиторами, у розумінні Закону «Про банкрутство», Можуть бути також податкові інспекції, державні інспек­ції контролю за цінами, установи Державного фонду сприяння зайнятості населення, установи Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування, Української Державної страхової комерційної організації, профспіл­кові організації працівників агропромислового комплек­су та працівників рибного господарства тощо.

Боржник має право звернутися з заявою про визнан­ня себе банкрутом до арбітражного суду з власної ініціа­тиви у разі своєї фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності, тобто коли він не здатний задо­вольнити вимоги кредиторів через брак активів у ліквід­ній формі (грошові кошти, цінні папери тощо).

Прокурор може звернутися із заявою до арбітражного суду про визнання юридичної особи банкрутом (ст. ст. 2, 5 та ін. АПК України), якщо йому стане відомо про на­вмисне або фіктивне банкрутство юридичної особи.

Навмисне банкрутство можна визначити як навмисні дії керівника або власника комерційної юридичної осо­би, спрямовані на створення або збільшення неплатосп­роможності підпорядкованого Йому підприємства з ме­тою одержання особистої вигоди або вигоди для інших осіб.

До навмисного банкрутства прирівнюються завідомо некомпетентні ДІЇ по веденню справ юридичної особи.

Фіктивне банкрутство означає завідомо неправдиве повідомлення юридичної особи про свою майнову не­спроможність з метою введення в оману кредиторів для одержання від них відстрочки або розстрочки належних платежів або знижки боргів.

Суб'єктами банкрутства можуть бути лише юридичні особи, що зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності

Послідовність розрахунків з кредиторами ліквідова­ної юридичної особи залежить від того, в якому порядку ця особа ліквідовується.

При ліквідації юридичної особи в добровільному по­рядку, а також на інших підставах, крім, банкрутства, законодавець не встановив черговості задоволення пре­тензій кредиторів. Так, при ліквідації колективного сіль­ськогосподарського підприємства в першочерговому по­рядку задовольняються борги перед бюджетом, устано­вами банку і компенсуються витрати на відновлення природного середовища, якому завдано шкоди ліквідо­ваним підприємством. Майно, що залишилося після за­доволення претензій цих кредиторів, розподіляється між членами підприємства (ст. 33 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство»). При .лік­відації спілки споживчих товариств, перед тим, як майно розподілити між членами спілки, потрібно провести роз­рахунки по оплаті праці, виконанню зобов'язань перед бюджетом, банками та іншими кредиторами (ст. 18 За­кону України «Про споживчу кооперацію»).

Якщо ж юридична особа ліквідується як банкрут, то в Законі «Про банкрутство» встановлена чітка черговість задоволення претензій кредиторів (ст. 31).

У першу чергу покриваються витрати, пов'язані з провадженням справи про банкрутство в арбітражному суді та роботою ліквідаційної комісії, функціонуванням розпорядника майна, а також задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою, та деякі інші вимоги.

У Другу чергу виконуються зобов'язання перед пра­цівниками підприємства-банкрута (за винятком повер­нення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства).

У третю чергу задовольняються вимоги по державних і місцевих податках та неподаткових платежах до бю­джету і вимоги органів державного страхування та соці­ального забезпечення.

У четверту чергу забезпечуються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою.

У п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повер­нення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства та виплат по акціях членів трудо­вого колективу.

У шосту чергу задовольняються всі інші вимоги. Законом-встановлено, що вимоги кожної наступної черги задовольняються після задоволення вимог попере­дньої.

У разі недостатності майна для повного задоволення всіх вимог однієї черги, претензії задовольняються про­порційно належної кожному кредиторові суми.

Вимоги, що надходять після закінчення строку, вста­новленого для їх подання, не розглядаються, і відповідні борги вважаються погашеними.

Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вва­жаються погашеними.