Реферат на тему:

РЕЦЕПЩЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

У СХІДНІЙ ЄВРОПІ

Передумови рецепіції Римського права у Вiзантiйській iмперiї. Систематизация Юстинiана. Дигести та Iнституцiї: Загальна характеристика. Базилiки як друга спроба рецепцп Римського права. Рецепції Римського права у «пiслявiзантiйський» перiод

Звертаючись до питань значения и ролi Римського приватного права у Вiзантiї, насамперед необхiдно дати характеристику економiчних, полiтичних та духовних процесiв, що обумовили необхiднiсть звернення до надбань Римського приватного права.

Треба враховувати, зокрема, що складовими внутрiшньої полiтики iмператора Юстинiана I були: проведен­ия адмiнiстративних реформ; здiйснення економiчних заходiв, спрямованих на збiльшення товарообiгу та пожвавлення виробництва; обмеження земельної власностi;

провадження єдностi вiри та вiросповiдання тощо. Це знайшло вiдображення у лiквiдацiї останнiх республiканських iнституцiй, посиленнi одноособової влади iмператора у авторитарнiй державi, що спиралась на величезний, централiзований апарат управлiння. Окремi законодавчi акти iмператора спрямовуються проти великих землевласникiв, вплив котрих iнодi переростае у полiтичну владу, що протирiчить iмператорським уявленням вiдносно призначення державної влади. Разом з тим, обмеження щодо великих землевласникiв супроводжуються за­ходами по заохоченню розвитку дрiбного землеволодшня (наприклад, шляхом встановлення податкових пiльг).

До цього слiд додати, що досить активно проводилась полiтика заохочення до освоения нових земель, а також до заселения земель, якi ранiше були освоєнi, але потiм залишеш. Ця полiтика, в свою чергу, тягла сощальну диференцiацiю та розклад сiльської громади у вiзантiйському селi.

Що стосуеться боротьби Юстиніана за єднiсть вiри та вiросповiдання, то однозначної оцiнки вона не отримала: деякi дослiдники вважають, що шклування про справи церковш вiн взагалi ставив понад усi iншi — оцiнюють його ортодоксальшсть у цьому питаннi вельми критично.

Втiм, тут головним для Юстиніана було те, що вiн розглядав релiгiю як пiдгрунтя соцiальної та єтнiчної єдностi, опору полiтичної влади, внаслiдок чого видав значну кiлькiсть. указiв (декретiв), спрямованих на регулювання вiдносин у цiй сферi.

У радянськiй романiстицi широкого поширення набула точка зору, згiдно з якою Юстинiан звернувся до кращих зразкiв Римського права та провiв його систематизащю з таких мотивiв: намагаючись врятувати рабовласницький спосiб виробництва шляхом створення сильного и жорсткого законодавства, здатного утримувати шдвалини рабовласницької iмперiї, утримувати в покорi рабiв, що часто повставали i розхитували ïï; маючи на метi ство­рення дисциплiнованого и слухняного чиновництва, наведення порядку у судах и надання усш iмперiї єдиної та стрункої правової основи; пристосування до умов Вiзантiї положень Римського права, як найбiльш досконалої системи права, яка грунтуеться на приватшй власностi. Крiм того, шдкреслювалось, що за допомогою систематизацiї Юстинiан мрiяв вiдтворити колишню єдину Римську iмперiю.

Бiльшiсть «не радянських» романiстiв звичайно нехтувала згадкою про намагання класу рабовласникiв зберегти iснуючий суспільний лад, обмежуючись такими моти­вами, як необхiднiсть впорядкування iснуючих норм, узгодження положень нормативних актiв, прийнятих у рiзний час, забезпечення правової стабiльностi тощо.

Маючи таке розмаїття думок, спробуємо дати вiдповiдь на запитання: що ж дiйсно було чинниками систематизащйнах робiт пiд час правлiння Юстиніана i чому Юстинiан звернувся до Римського права як тезаурусу матерiалу цих робiт?

Вiдповiдь на цi питания слiд шукати, ощнюючи «надзавдання», яке ставив перед собою Юстиніан, починаючи сисетматизацінйі роботи: через єдине право як один з феномешв сусшльного життя, як єлемент культури прокласти шлях до вiдновлення Римської iмперiї.

Саме цим пояснюеться звернення до багатств Римсь­кого приватного права, принциповий пiдхiд до органiзацiї систематизацiйних робiт.

Щоб опшити результати систематизацiї Юстинiана, треба звернутися до ïї перебiгу та змiсту нормативних актiв, створених у кiнцевому пiдсумку.

Першим за часом було отворено Кодекс, який являв собою звiд iмператорських конституцiй. Спочатку малось на метi лише впорядкувати конституцiї, якi накопичились за останнi сто рокiв, але потiм Юстиніан змiнив пiдхiд, визначивши завдання бiлып широко: не лише обробка законодавства за останш столiття, але и перегляд вже iснуючих кодифiкованих актiв (кодексiв).

В лютому 528 року Юстиніан видав єдикт, котрим оголосив склад комiсiї, а також визначив завдання останньої. Вона мала обробити матерiали, якi увiйшли до Кодексу Теодосiя, виключити з нього те, що застарiло, а також доповнити його законодавчими актами бiлып пiзнього перiоду.

Кодекс другого, виправленого, видання був опублiкований I8 листопада 534 року i набрав чинностi 29 грудня того ж року.

Кодекс мiстить близько 4600 конститущй, починаючи з Адрiана. Найбiльша кiлькiсть з них наложить Адрiану — I200, Северам — 880, Юстиніану — 400. Усi конституцiї, що увiйшли до його видання, набули сили, тi ж, якi з ньо­го були вилучені, втратили чиннiсть.

Кодекс Юстиніана подiлено на I2 книг. Впадає в око значний обсяг матерiалу, який стосуеться питань приват­ного права. Йому вiдведено книги з 2 по 8 (сiм з дванадцяти, тобто бiлыпе половини загальної кiлькостi). 9 книга присвячена криминальному праву, 1012 — адмiнiстративному.

При вивченнi результатов систематизаци Юстинiана бiлыиої уваги, з точки зору, засвоення положень репепцiї Римського права у Вiзантiї вимагають Дигести та Iнституцiї. Це пояснюеться тим, що саме в них було збережено дух i засади Римського приватного права.

Концепщю створення Дигест було визначено у конституцiї Юстинiана вiд I5 грудня 530 року «Deo auctore».

Згiдно з нею усiм авторитетам в галузi права минулого мала надаватись однакова увага — нiхто не визнаеться кращим або гiршим у всiх питаннях, але деякi кращi у тому чи iншому. «I не судiть про те, що е кра­щим i бiльш справедливим за бiлыпiстю авторитетiв, бо думка одного и гiршого може переважити у якомусь питанш думки багатьох i бiльш високих...» Крiм того, у старих роботах можна було робити скорочення та замiну застарiлих термiнiв новими: «Якщо ви знайдете у старих законах або конституциях, вмiщених древнiми в ïхнiх книгах, щось невiрно написано, ви повиннi виправити и навести порядок ; що ви виберете i вмiстите, те и буде вважатись правдивим i хорошим i начебто написаним з самого початку, i нiхто не повинен насмiлюватись на пiдставi порiвняння iз старими томами доводити хибшсть (вашого) писання...»

В грудні 533 року комiсiя доповiла про завершення роботи (тобто пройшло рiвно три роки з дня створення ïï), а 30 грудня 533 року Дигести набрали чинностi.

Структурою Дигести у загальному виглядi нагадують Кодекс. Приблизно схожi вони и спiввiдношенням обсягу матерiалу з тiєю рiзницею, що питома вага приват­ного права тут ще бiльша. Чи не найбiльша вiдмiннiсть структури у тому, що Кодекс починався з церковного пра­ва, якого не було i не могло бути у Дигестах.

Ось як виглядае структура Дигест Юстинiана: книга 1 — загальні положения про право та державу, книги 246 присвячеш питанням приватного права, матерiал тут розмiщено за схемою преторського єдикту (порiвняльну таблицю див.: Перетерский И. С. Дигесты Юстиниана.— М.: I956.— С. 56), книги 47—48 — кримінальне право та процес, книга 49 — оскарження, фшансове, вiйськове право, книга 50 — мунщипальне право, заверпiальнi положения.

Книги не мають власних найменувань, в той час як титули, на якi подiляються книги, опорядженi заголовка­ми, котрi у багатьох випадках вiдтворюють рубрики “постiйного едикту”, а також нерiдко спiвпадають з назвами вiдповiдних титулiв Кодексу Юстинiана. Титули, у свою чергу, подiляються на фрагменти, кожен з яких є витягом з одного iз творiв одного з правникiв. Якоїсь субординацц (за авторитетом, часом написания твору, його обсягом тощо) не прослiдковується, але великі фрагмен­ти для зручності подiлено на параграфи. Специфiчною рисою викладу матерiалiв в Дигестах є те, що кожен фраг­мент починаеться з вказiвки на те, хто е автором витягу i з якого твору.

Що стосуеться загальної характеристики змiсту Ди­гест, то тут варто звернути увагу на цiкаву деталь: з од­ного боку, вони охоплюють коло питань ширше, нiж тi, якi вiдносяться до приватного права. Але з iншого — во­ни «не перекривають» повнiстю вiдносини приватного права, залишаючи частину з них Кодексу Юстиніана.

Крiм того, особливiстю Дигест є наявнiсть у ïхньому тексті iнтерполяцiй, тобто доповнень, змiн або уточнень, зроблених у стародавшх текстах комiсiєю за укладенням Дигест. Такi змiни текстiв провадились на пiдставi вказiвки Юстиніана, зробленої у конституцiї вiд I5 грудня 530 року, i, як вважають бiлыпiсть романiстiв, мали ме­тою пристосування архаїчних положень до потреб прак­тики Вiзантiї.

Робота над Iнституціями почалась протягом останнього року компiляцiї Дигест. Безпосередньо цим займались Трибонiан, Теофiл та Доротей. У основу Iнституцiй Юстинiана було покладено Iнституци Гая. Порiвняння оригшального тексту та переробки комiсiї показуе, що змiни и доповнення торкнулись, головним чином, тих по­ложень, де були застарiлi термши або посилання на законодавчi акти, якi' втратили чиннiсть. При висвiтленнi окремих питань використано Iнституцiї Флорентiна, Марцiана та Ульпiана.

Система Iнституцiй виглядала таким чином: вступ i чотири книги: I — особи, ІІ — речовi права, у тому числi спадкування за заповггом, Ш — спадкування за законом, загальш положения зобов'язань та контракти, IV — делiкти та норми процесуального права, а також деякi положення публiчного права. Книги подшено на титули, титули — на фрагменти.

Iнституцiї вийшли друком навiть трохи рашше Дигест — 21 листопада 533 року, але набули чинностi одночасно з ними.

Оскiльки пiзнiше Кодекс, Дигести та Iнституцiї було об'єднано середньовiчними юристами у єдинний Звiд — Corpus juris civilis, треба замислитися над тим, наскiльки виправданим е таке об'еднання.

При цьому треба враховувати, насамперед, що нi сам Юстиніан, нi створена ним комiсiя з питань систематизацiї Римського права не мали на метi створення якогось єдинного «Суперкодексу».

Очевидно, вiрним буде висновок, що пiд дахом Зводу iснували три самостiйних законодавчих акти, кожен з яких мав не лише особливі джерела, але и свое особливе призначення: популярний виклад засад та основних положень приватного права (Iнституцiї), зiбрання вищих досягнень римськоправової думки — скорiше, iдеальний закон, нiж норми позитивного права (Дигести), збiрка за­конодавчих актiв «повсякденного вжитку, прикладного характеру» — Кодекс.

Цим пояснюеться i той факт, що видавши бiлыпе пiвтори сотнi конституцiй пiсля другої редакцп Кодексу, Юстинiан за тридцять рокiв так i не спромiгся на третю редакцію цього акту. У цьому просто не було практич­ної необхiдностi: систематизащю було завершено, пiдвалини нової правної системи закладено. Кожна частина Зводу фактично жила своїм життям: Iнституцiї — навчали, Дигести — чекали свого часу. Кодекс — працював, обростаючи и доповнюючись новими нормами, якi були реакщею на потреби сьогодення.

Треба також поставити перед собою питания: «Чи можна взагалi ощнювати роботи Юстинiана як кодифiкацiю?»

Адже за сутнiстними ознаками лише створення Ко­дексу Юстинiана може вважатись кодифiкацiєю, оскiльки остання припускае зведення актiв законодавства у єдину збiрку, нову не лише за формою, але и за змiстом. При цьому норми переглядаються з точки зору переоцінки ïх значения на новому єтапi розвитку сусшльства.

Що ж стосуеться Дигест, то про них цього сказати не можна. Насамперед тому, що не було перегляду чинного законодавства та його переоцшки. Незначні загалом інтерпретації не означали руйнування старої та створювання нової системи норм. Крiм того, створення Дигест не означало скасування розрiзнених нормативних актiв хоча б тому, що багато фрагментiв належали правникам, не згаданим у законі «Про цитування», i отже не були нормами права. Вони стали такими лише шсля включен­ия ïх у Дигести.

Тому Дигести точнiше оцінювати як компіляцію, тобто визнати, що вони є несамостiйною науковоприкладною працею, побудованою на використаннi чужих творiв, за якою визнано силу закону.

Це саме можна сказати i про Iнституцiї Юстиніана. Якщо з врахуванням цих висновшв тепер ощнити усю систематизащю Юстиніана, то ïї можна охарактеризувати як сукупнiсть кодифiкацiї (Кодекс) та спроби рецепцiї Римського права (насамперед, приватного), яка проходи­ла у формi комшляцп з римських джерел (Дигести та Iнституцiї).

Саме ця перша спроба рецепцiї Римського приватно­го права отворила базу для його подалыпих рецепцiй у рiзноманiтних формах, в рiзних країнах, рiзних цивiлiзацiях.

Приступаючи до вивчення характеру рецепцiї Римсь­кого права у Вiзантiї в «пiсляЮстиніанову добу», варто пригадати вже вiдомi положения про циклiчний розвиток цивiлiзацiй. 3 врахуванням ïх можна припустити, що шсля рецепцiї в часи Юстиніана I мае настати спад iнтересу до Римського права, який мае змiнитися новим вит­ком збiлыпення iнтересу до останнього.

Перебiг подальших подiй пiдтверджує правдивiсть, та­кого припущення. Наприкінці IX ст. iмператор Василь Македонянин по­чав переробку Зводу Юстиніана з метою його вдосконалення, унiфiкацiї та модернiзацiї. Роботи було продовжено i завершено вже за правлiння його сина — Лева VI (Муд­рого) на початку Х столiття. Наслiдком ïх було видання «Базилiк» — збiрки законодавства, що мала підгрунтям компiляцiю Юстиніана. Складові частини Зводу було перероблено, перекладено грецькою мовою та об'єднано в один Кодекс, подiлений на 60 книг. За своею сутшстю вони можуть бути оцiненi як парафраз Дигест, з'єднаний з коментарями до Кодексу Юстиніана.

Знайомство з лiтературою дасть змогу взнати, що Базилiки не надто схвально оцiнеш бiлыиiстю сучасних науковцiв. Щоправда, багато хто зазначае, що вони у порiвняннi з попередшм законодавством (Еклогою, Прохiроном та iн.) мали бiльш «римську сутнiсть», були спробою реставрацiї Римського права, але тут же ïх пiддають критищ за непристосованiсть до реальної юридичної практики, за те, що неможливо дати точну вiдповiдь на те, яка ïхня природа: чи це реальне законодавство, чи єнциклопедiя, чи навчальний посiбник з Римського права.

В зв'язку з цим слiд звернути увагу на некоректнiсть методологiчної основи оцiнки Базилiк.

3 одного боку, вони, як i попередне Вiзантiйське законодавство, пiддаються критищ за те, що Римське право не збережено у первiсному виглядi. 3 iншого — цi законодавчi акти (точшше — ïхнiх авторiв) докоряють у поганiй пристосованостi до потреб практики, сьогодення.

Але якщо ураховувати, що Римське приватне право було практично повнiстю сформовано вже у П — III ст ст., а Базилши було створено наприкшщ IX — на початку Х ст., тобто через 600—700 рокiв по тому, закиди у перекрученнi Римського права здаються необгрунтованими. Хiба що залишаеться припустити, що Василь та Лев мали на метi, як колись Юстиніан, зберегти положения Римсь­кого приватного права у ïхнiй первiснiй чистотi. Втiм, для таких припущень нема реальних шдстав.

Законодавча дiяльнiсть наприюнщ першого тисячолiття супроводжуеться активiзацiєю наукових правничих розвiдок. При цьому предметом ïх є не лише положения чин­ного законодавства, тобто Римське право у його вiзантiйськiй iнтерпретацiї, а и Римське приватне право, як таке.

Власне, можна видiлити три напрями роботи юриспруденцiї у Вiзантiї того часу.

Першi два безпосередньо пов'язанi з впровадженням у життя положень чинного законодавства.

Один з них — бiблiографiчна, методична та iн. обробки Базилiк, зокрема, це Synopsis Basilicozum — збiрка ко­ротких статей (витягiв) з Базилiк, розмiщених за алфавiтом, а також Tipucitus — вид предметного покажчика для Базилiк, розроблений наприкшщ XI ст. вiзантiйським юристом Михаилом Патцесом. (Посiбник, шдготовлений у Х ст.) , скорочених збiрок витягiв iз законодавчих актiв — єпiтом тощо.

Нарештi третя течiя, найбiльш конструктивна з точки зору рецепцiї Римського права, полягала у створеннi схолiй, тобто коментарiв, написаних у виглядi примггок на полях книг, що мiстили юридичнi тексти. Пiдхiд тогочасних схоластiв до тлумачення та коментування Базилiк полягав у тому, що тлумачення норм позитивного права провалилось як на основі теорiй сучасних юристiв, так i на пiдставi висловлювань юристiв доюстинiанової єпохи, котрi тепер вже були юристами «стародавшми». Практично схоласти заклали шдвалини порiвняльного правознавства вiдносно класичного Римського приватного права, вiдроджуючи при цьому його iдеї.

Останнiм юридичним пам'ятником Вiзантiйського права вважають видане близько I345 року вiзантiйським правознавцем (номофiлактом) та суддею Костянтином Арменопулом «Шестикнижжя» (Hexabiblos), яке мети­ло витяги цивiльних та кримiнальноправових норм з Базилiк, зiбранi у шести книгах.

Що стосуеться рецепцiї Римського права у «пiслявiзантiйський перiод», то тут треба звернути увагу на iснування цього явища на Балканському пiвостровi та сумiжних з ним регiонах — у країнах, що входили до так званої «Вiзантiйської спiвдружностi нацiй».

Для ознайомлення з цим питанням можна використати такi книги, як: Оболенский Д. Византийское со­дружество наций. Шесть портретов.— М.: I998; Хари­тонов Є.О. Iсторiя приватного права Європи: Схiдна традицiя.— Одеса: 2000, та iн.

Крiм того, слiд мати на увазi, що рецепцiя Римського приватного права за вiзантiйським типом вiдбувалася у Київськiй Pyci, а пiзнiше в Росiї та Українi. Тому для складення повного уявлення про цей процес слiд ознайомитися з вiдповiдною лiтературою або вiдповiдними роздiлами пiдручникiв та навчальних посiбникiв, присвячених цим питанням.