ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ В УКРАЇНІ

1. Загальні положення про державне регулювання інвестиційної діяльності

Державне регулювання інвестиційної діяльності здій­снюється з метою реалізації економічної, науково-техніч­ної і соціальної політики. Воно визначається показниками економічного і соціального розвитку України, республі­канськими і регіональними програмами розвитку народ­ного господарства, республіканським і місцевими бюдже­тами, передбачуваними в них обсягами державного фі­нансування інвестиційної діяльності.

При цьому можуть створюватися пільгові умови ін­весторам, що здійснюють інвестиційну діяльність у най­більш важливих для задоволення суспільних потреб на­прямах, насамперед соціальній сфері, технічному і техно­логічному вдосконаленні виробництва, створенні нових робочих місць для громадян, які потребують соціального захисту, впровадженні відкриттів і винаходів в агропро­мисловому комплексі, в реалізації програм ліквідації на­слідків Чорнобильської аварії, у виробництві будівельних матеріалів, в галузі освіти, культури, охорони навколиш­нього середовища та здоров'я.

Державне регулювання інвестиційної діяльності вклю­чає управління державними інвестиціями, а також ре­гулювання умов інвестиційної діяльності та контроль за її здійсненням усіма інвесторами й учасниками інвести­ційної діяльності.

Управління державними інвестиціями здійснюється республіканськими та місцевими органами державної влади й управління та включає планування, визначення умов і виконання конкретних дій з інвестування бюджет­них і позабюджетних коштів.

Регулювання умов інвестиційної діяльності здійсню­ється шляхом:

• систрми податків з диференціацією суб'єктів і об'єк­тів оподаткування, податкових ставок і пільг. З метою регулювання інвестиційного попиту Верховною Радою України може вводитися диференційований податок на інвестиції;

• проведення кредитної та амортизаційної політики, в тому числі шляхом прискореної амортизації основних фондів. Пільги по амортизації можуть встановлюватися диференційовано для окремих галузей і сфер економіки, елементів основних фондів, видів устаткування;

• подання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окре­мих регіонів, галузей, виробництв;

• державних норм та стандартів;

• антимонопольних заходів;

• роздержавлення і приватизації власності;

• визначення умов користування землею, водою й іншими природними ресурсами;

• політики ціноутворення;

• проведення державної експертизи інвестиційних програм та проектів будівництва;

• інших заходів.

Рішення щодо республіканських державних інвести­цій приймаються на основі прогнозів економічного та соціального розвитку республіки, схем розвитку та розмі­щення продуктивних сил, цільових науково-технічних і комплексних програм, техніко-економічних обгрунту­вань, що визначають доцільність цих інвестицій.

Проекти цільових комплексних республіканських про­грам розробляються в порядку, що визначається Кабі­нетом Міністрів України з участю заінтересованих дер­жавних органів і громадських організацій та подаються Кабінетом Міністрів України на затвердження Верховній Раді України у складі Основних напрямів економічного і соціального розвитку республіки.

Верховна Рада України затверджує у складі Основних напрямів економічного і соціального розвитку республіки обсяги державних інвестицій, здійснюваних за рахунок коштів республіканського бюджету.

Однією із форм реалізації республіканських держав­них інвестицій є республіканське державне замовлення на виконання робіт у капітальному будівництві.

Державне замовлення розміщується, як правило, на конкурсній основі з урахуванням економічної вигідності цих замовлень для підприємств та організацій.

Прийняття в експлуатацію об'єктів республіканського державного замовлення провадиться в порядку, що ви­значається Кабінетом Міністрів України.

Обов'язковій державній експертизі у повному обсязі підлягають інвестиційні програми та проекти будівництва,

що здійснюються із залученням коштів Державного бюд­жету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, а також коштів державних підпри­ємств, установ та організацій, Інвестиційні програми та проекти будівництва, що здійснюються за рахунок інших джерел фінансування, підлягають експертизі згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про інвестиційну діяльність».

Державна експертиза інвестиційних програм і про­ектів будівництва виконується комплексно спеціалізо­ваною державною організацією, яка утворюється і діє у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок проведення державної експертизи інвестицій­них програм і проектів будівництва визначається Кабі­нетом Міністрів України.

У разі необхідності експертиза окремих інвестиційних проектів і програм може здійснюватись експертними ко­місіями, створюваними Верховною Радою України.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим та місцеві Ради народних депутатів у межах своїх повноважень здій­снюють регулювання інвестиційної діяльності на своїй території, в тому числі шляхом погодження питань про створення виробничих і соціальних об'єктів, викори­стання природних ресурсів суб'єктами інвестиційної діяльності.

Вартість продукції, робіт і послуг у процесі інве­стиційної діяльності визначається за вільними цінами і тарифами, в тому числі за підсумками конкурсів (торгів), а у випадках, передбачених законодавчими актами, за дер­жавними фіксованими та регульованими цінами та тари­фами.

Вартість будівництва визначається з використанням державних кошторисних норм, які є обов'язковими при здійсненні будівництва об'єктів із залученням коштів Дер­жавного бюджету України, бюджету Автономної Рес­публіки Крим, місцевих бюджетів, а також коштів дер­жавних підприємств, .установ та організацій.

2. Зміст, принципи та функції державного управління інвестиційною діяльністю в Україні

В Україні порядок державного управління інвестицій­ною діяльністю визначається у Концепції регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки, затвердженій Постановою Кабінету Міністрів України № 384 від 1 червня 1995 року.

Державне управління інвестиційною діяльністю мож­на визначити як підзаконну, юридично-владну виконавчу та розпорядчу діяльність відповідних органів виконавчої влади по здійсненню покладених на них функцій управ­ління, необхідних у процесі управління економічним роз­витком країни.

Принципом взагалі називають керівну ідею, основне правило поведінки. Щодо принципів управління інвести­ційною діяльністю, то це об'єктивні закономірності пра­вильної організації та здійснення державою функцій управління, направлених на забезпечення ефективного залучення та використання інвестицій.

За змістом принципи державного управління інвести­ційною діяльністю можна розділити на соціально-по­літичні, організаційні та спеціальні. Оскільки соціально-політичним та організаційим принципам приділена дос­татня увага в навчальній літературі з адміністративного права та теорії управління, і вони властиві для всіх сфер управління, зупинимося на виділенні спеціальних прин­ципів, що характерні для державного управління інвести­ційною діяльністю.

Державне управління інвестиційною діяльністю по­винно базуватися на таких спеціальних принципах, як:

• принцип взаємної відповідальності інвесторів і дер­жави;

• принцип дотримання основних прав і свобод інвес­торів;

• принцип юридичної відповідальності інвесторів за порушення вимог законодавства України або міжна­родних договорів;

• принцип послідовної децентралізації інвестиційного процесу та розширення змішаного фінансування інвес­тиційних проектів;

• принцип залучення іноземних інвестицій переважно для реалізації державних пріоритетних програм (про­ектів), спрямованих на здійснення структурної перебу­дови економіки та надання переваги завершенню раніше розпочатих будов, технічному переоснащенню та рекон­струкції діючих підприємств;

• принцип вдосконалення законодавства про інвести­ційну діяльність.

Зміст державного управління економікою визнача­ється характером функцій, які реалізуються у процесі цієї діяльності. Функція — слово латинського походження, що означає «діяльність». Будь-яка управлінська діяльність є діяльністю по реалізації різноманітних за змістом, при­значенням, об'ємом функцій управління. Функції управ­ління необхідно розглядати як дії, види, напрямки діяль­ності суб'єкта управління по відношенню до об'єкта, функ­ція — це частина діяльності з управління, що характери­зує його зміст.

Під функціями державного управління необхідно ро­зуміти об'єктивно обумовлені дії, складову частину вико­навчо-розпорядчої діяльності органів виконавчої влади (їх посадових осіб), що здійснюються від імені держави з ме­тою реалізації її завдань в економічній, соціально-куль­турній та в адміністративно-політичній сферах суспіль­ного життя.

У процесі управлінської діяльності здійснюються різноманітні за своїм змістом та призначенням функції, які можна об'єднати у три групи: загальні, спеціальні та допоміжні.

До загальних функцій управління відносяться: інфор­маційна, керівна, прогнозування, планування, організа­ція, координація, контроль.

Інформаційна — одна із функцій, яка дає можливість мати уяву про характер і стан об'єкта управління, своє­часно приймати необхідні рішення по досягненню по­ставлених цілей управління. У звязку з цим ні один управ­ляючий орган не може здійснювати діяльність по управ­лінню, не маючи відповідної інформації. Дана функція передбачає збір, фіксацію, обробку, аналіз інформації та передачу її іншим органам.

У процесі виконання цієї функції при здійсненні дер­жавного управління інвестиційною діяльністю є необ­хідним створення реєстрів інвестиційних проектів, інфор­маційних банків даних про обсяг, види, форми та об'єкти інвестування. Необхідно мати банки даних з інформацією про потенційних інвесторів та про тих, хто вже здійснює інвестиційну діяльність, про проміжні результати здійс­нення інвестиційних проектів.

Прогнозування має велике значення при визначенні можливих наслідків іноземного інвестування в країні вза­галі й інвестування на рівні окремих галузей, територій, підприємств.

Планування знаходиться в тісному взаємозв'язку з прогнозуванням, а в ряді випадків переплітається з ним і є, за своєю сутністю, формою його вираження. Як функ­ція, планування знаходить своє вираження в актах дер­жавних органів, в яких відображаються кількісні та якісні планові показники розвитку економічних процесів на певний період.

Необхідно відзначити, що така функція як планування в процесі державного управління інвестиційною діяль­ністю може здійснюватися при визначенні об'ємів залу­чення іноземних інвестицій за певний період часу, вста­новленні переліку пріоритетних сфер та об'єктів іно­земного інвестування, визначенні об'ємів інвестування в конкретні галузі економіки, інші об'єкти інвестування та встановленні інших параметрів інвестування.

Організація — функція, за допомогою якої створюється, формується система, що управляє та система, якою управ­ляють. Цю функцію можна розглядати в двох аспектах: по-перше, як діяльність по побудові та вдосконаленню структу­ри якої-небудь системи та, по-друге, як діяльність по прове­денню в життя управлінських рішень в рамках функціо­нування визначеної та достатньо стабільної системи. Завдяки цій функції, створюються, ліквідуються та реорганізуються суб'єкти державного управління інвестиційною діяльністю, встановлюються та реалізуються їх функції, права та обов'яз­ки, визначається їх структура і т. д.

Керівництво характеризується як функція, за допомо­гою якої направляється діяльність, поведінка об'єкта управління з метою досягнення запланованих результатів. Через керівництво здійснюється безпосередній зв'язок між суб'єктом і об'єктом управління.

Координація — це функція, що дозволяє узгоджувати дії різних органів, підприємств та організацій при досяг­ненні будь-яких спільних цілей, наприклад, по залученню та використанню іноземних інвестицій в Україні.

Контроль — одна із загальних функцій управління ін­вестиційною діяльністю. За його допомогою визначається ступінь відповідності процесу функціонування об'єктів ін­вестування прийнятим управлінським рішенням, виявля­ються результати впливу органів державного управління на процес інвестування та відхилень від управлінських рі­шень у цій галузі.

Проаналізувавши спеціальні функції державного управ­ління інвестиційною діяльністю, їх можна умовно по­ділити на дві групи: функції по залученню інвестицій та функції по використанню інвестицій.

Серед функцій по залученню інвестицій можна ви­ділити:

• формування державної політики щодо залучення інвестицій;

• участь у міжнародному економічному співробіт­ництві, роботі міжнародних економічних і фінансових організацій з метою залучення іноземних інвестицій, ук­ладення міжнародних договорів з питань іноземного інвес­тування;

• визначення пріоритетних напрямків структурно-інвестиційної політики, пріоритетних напрямків викорис­тання інвестицій;

• здійснення обліку інформації стосовно джерел ін­вестицій, потреб у їх залученні, напрямів та ефективності використання;

• створення сприятливих умов для діяльності інвесто­рів на території України та ін.

Виходячи з аналізу змісту положень та статутів про відповідні органи державної влади та інші установи, прак­тики їх діяльності, можна визначити, що зазначені функ­ції відносяться до компетенції Президента України, Ка­бінету Міністрів України, Міністерства зовнішніх еконо­мічних зв'язків і торгівлі України, Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України, Міністерства за­кордонних справ України, Національного агентства Ук­раїни з питань розвитку та європейської інтеграції.

До функцій по використанню інвестицій можна від­нести:

• організацію експертизи та конкурсного відбору інве­стиційних проектів і програм, пошук їх виконавців;

• організацію збору, вивчення й узагальнення пропо­зицій суб'єктів інвестиційної діяльності щодо надання та от­римання інвестицій, ведення обліку заявок інвесторів та ре­ципієнтів на участь в інвестиційних проектах і програмах;

• здійснення реєстрації інвестиційних проектів і про­грам.

Відповідний аналіз показує, що виконання вказаних функцій, в тій чи іншій мірі, покладено на Міністерство економіки України, Міністерство фінансів України.

Спеціальними функціями державного управління ін­вестиційною діяльністю, які втілюють в собі таку загальну функцію управління, як інформаційна, є:

• інформування відповідних державних органів про можливість надання інвесторам пільг, що можуть бути пе­редбачені законодавством та міжнародними договорами України;

• надання консультацій та забезпечення обміну ін­формацією між українськими та іноземними учасниками інвестиційних процесів, сприяння формуванню інфра­структури для забезпечення інвестиційної сфери міжна­родного співробітництва в Україні;

• створення системи інформаційного супроводу про­ектів і програм міжнародного інвестиційного співробіт­ництва, використання нагромадженої інформації для еко­номічної оцінки інвестиційних проектів і програм, надан­ня довідок, ведення звітності. Ці функції, на сьогодні, в тій чи іншій мірі, відносяться до компетенції місцевих дер­жавних адміністрацій, Міністерства зовнішніх економіч­них зв'язків і торгівлі України, Національного агентства України з питань розвитку та європейської інтеграції.

Важливими є функції контролю за ефективністю ви­користання інвестицій, за виконанням суб'єктами інвес­тиційної діяльності вимог законодавства України та зо­бов'язань за міжнародними договорами, які відносяться до компетенції Міністерства зовнішніх економічних зв'яз­ків і торгівлі України, Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України, Міністерства закордон­них справ України та інших органів виконавчої влади (а також правоохоронних органів).

3. Система та правовий статус органів державного управління інвестиційною діяльністю в Україні

Суб'єктами державного управління інвестиційною ді­яльністю виступають, перш за все, органи виконавчої вла­ди, які є складовою частиною державного апарату. Їм влас­тиві всі риси, що характерні для будь-якого державного органу. Одночасно вони мають і відмінності, що спричи­нені сутністю та особливостями державного управління інвестиційною діяльністю.

Органи виконавчої влади, до функцій яких відно­ситься управління іноземними інвестиціями, поділяються на органи загальної, функціональної (міжгалузевої) та га­лузевої компетенції.

Органами державного управління зогальяоі' комле-тенції, до функцій яких відноситься управління інвес­тиційною діяльністю є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації. Загальні функції держав­ного управління виконує і Президент України як глава держави. У встановлених законом рамках вони здійсню­ють керівництво інїпими управлінськими органами (функ­ціональної та галузевої компетенції), їх компетенція наба­гато ширша від компетенції певних органів державного управління.

Президент України, виконуючи покладені на нього функції, до яких входять і функції по управлінню еко­номікою (в тому числі і з управління інвестиційною діяльністю):

• представляє державу у міжнародних зносинах, веде переговори та укладає міжнародні договори України, при­значає за поданням Прем'єр-міністра України членів Ка­бінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих держав­них адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах;

• утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

• скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради Міністрів Автономної Республіки Крим;

• підписує закони, прийняті Верховною Радою Ук­раїни;

• має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повтор­ний розгляд до Верховної Ради України;

• здійснює інші повноваження, визначені Конститу­цією України. На основі та на виконання Конституції та законів України Президент України видає укази та розпо­рядження, які є обов'язковими до виконання на території України.

Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України, який несе відповідальність перед Президентом України та підконтрольний і підзвіт­ний Верховній Раді України у межах, передбачених Кон-ституцєю України. У своїй діяльності він керується Кон­ституцією, законами України, постановами Верховної Ра­ди України, указами і розпорядженнями Президента Ук­раїни, Програмою діяльності Уряду України, схваленою Верховною Радою України.

Роботою Кабінету Міністрів України керує Прем'єр-міністр. Він спрямовує її на виконання Програми діяль­ності Уряду України, схваленої Верховною Радою Ук­раїни.

В межах своїх повноважень Кабінет Міністрів Ук­раїни, поряд з іншим:

• вживає заходів із забезпечення державного суве­ренітету й економічної самостійності України;

• забезпечує проведення фінансової, цінової, інвес­тиційної та податкової політики;

• розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного та соціального розвит­ку України;

• забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності та здійснює управління об'єктами державної власності;

• розробляє проект закону про Державний бюджет України та забезпечує виконання затвердженого Верхов­ною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;

• організовує і забезпечує здійснення зовнішньо­економічної діяльності України та митної справи;

• спрямовує і координує роботу міністерств, інших ор­ганів виконавчої влади. Всі вищезазначені функції тісно пов'язані між собою і, зокрема із процесами державного управління інвестиційною діяльністю. Виходячи з кола своїх повноважень, Кабінет Міністрів України на підставі Конституції та законів України, постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України здій­снює виконавчо-розпорядчі функції з управління всіма галузями економіки України. Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Кабінет Міністрів України, виходячи із його правового статусу, повинен розробляти загальні основи, принципи, напрями держав­ної інвестиційної політики, спрямовувати та координува­ти роботу міністерств, інших підпорядкованих йому цен­тральних і місцевих органів державної виконавчої влади в сфері державного управління інвестиційною діяльністю.

Правовий статус місцевих державних адміністрацій визначається Положеннями про обласну, Київську, Сева­стопольську міську державну адміністрацію та про район­ну, районну у містах Києві та Севастополі державну адміністрацію, затвердженими Указом Президента Ук­раїни від 21 серпня 1995 р. № 760/95.

В межах повноважень, які їм делеговані центральною виконавчою владою, місцеві державні адміністрації також беруть участь у державному управлінні інвестиційною діяльністю (наприклад, це розробка програм соціально-економічного розвитку відповідних територій та подання їх на схвалення до відповідних органів державної влади, внесення пропозицій щодо створення спеціальних (віль­них) економічних зон, сприяння у створенні підприємств з іноземними інвестиціями, здійснення управління інвес­тиційною діяльністю, в тому числі і за участю іноземних інвесторів, внесення до відповідних органів пропозицій щодо залучення іноземних інвестицій до економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних оди­ниць, обов'язкова реєстрація іноземних інвестицій, їх облік, проведення, на місцевому рівні, переговорів з по­тенціальними іноземними інвесторами, врахування част­ки іноземних інвестицій при складанні місцевих бюджетів тощо).

Місцеві державні адміністрації мають відігравати важ­ливу роль у розробці державних інвестиційних програм розвитку регіонів та окремих територій. Це визначається тим, що саме вони мають оперативну інформацію щодо соціально-економічних потреб регіонів і, у зв'язку з цим, можуть повніше сформулювати їх потреби у залученні інвестицій.

Ведучи мову про правовий статус міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади Украї­ни, необхідно зазначити, що вони здійснюють керівниц­тво дорученими сферами управління, несуть відпові­дальність за їх розвиток, у межах своєї компетенції вида­ють акти управління, організують і контролюють їх вико­нання.

Специфікою державного управління інвестиційною діяльністю в Україні є те, що функції по його здійсненню розподілені між декількома центральними органами виконавчої влади як функціональної, так і галузевої компе­тенції. Це обумовлено міжгалузевим характером даного об'єкту державного управління.

Органи функціональної (міжгалузевої) компетенції, до функцій яких відноситься управління інвестиційною діяльністю, виконуючи закріплені за ними завдання, приймають рішення і вживають заходів, обов'язкових для всіх галузевих органів управління. Таким чином вони ма­ють повноваження надвідомчого (міжгалузевого) харак­теру. Органами функціональної (міжгалузевої) компетен­ції, до завдань яких на сьогодні в тій чи іншій мірі входить управління інвестиційною діяльністю, є Міністерство зо­внішніх економічних зв'язків і торгівлі України, Мі­ністерство економіки України, Міністерство фінансів Украї­ни, Міністерство закордонних справ України, Націо­нальне агентство України з питань розвитку та європей­ської інтеграції, Фонд державного майна України, Дер­жавна митна служба України, Державна податкова адмі­ністрація України.

Названі міністерства видають на основі і на виконання чинного законодавства накази, організують та контро­люють їх виконання.

Даючи загальну характеристику органів виконавчої влади галузевої компетенції необхідно зазначити, що їх завданням є керівництво окремими галузями економі­ки — промисловістю, сільським господарством, транспор­том та ін. Оскільки державне управління інвестиційною діяльністю в Україні, в силу специфіки об'єкту управління, відноситься до компетенції ряду функціональних органів виконавчої влади, то в структурі галузевих органів можуть створюватися лише певні підрозділи, які можуть займати­ся координацією інвестиційної діяльності в конкретних галузях економіки України.

Аналізуючи практику державного управління інвести­ційною діяльністю в Україні, необхідно відмітити негатив­ний вплив на інвестиційний клімат в Україні того, що за останні роки система державного управління інвести­ційною діяльністю в Україні неодноразово піддягала зміні. Так, у вересні 1993 року Постановою Кабінету Міністрів України «Про створення Агентства міжнародного спів­робітництва та інвестицій» від 2 вересня 1993 p. № 695 — 93 на базі Національного центру реалізації міжнародної тех­нічної допомоги було утворено Агентство міжнародного співробітництва та інвестицій. Положення про Агентство міжнародного співробітництва та інвестицій було за­тверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 19 січня 1994 p. № 16. Зазначене Агентство було централь­ним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінетові Міністрів України, мало статус міністерства. Агентство повинно було реалізувати державну політику в галузі міжнародного співробітництва та інвестицій, сприя­ти прискоренню інтеграції України у світову економіку та здійснювати координацію цих процесів з урахуванням пріоритетних напрямів розвитку економіки України. До основних завдань Агентства відносилися формування спільно із відповідними органами державної виконавчої влади ефективної системи співробітництва з міжнарод­ними організаціями, урядовими та неурядовими організа­ціями іноземних держав (донорами, інвесторами та кре­диторами); сприяння залученню і раціональному спряму­ванню зовнішніх фінансових та технічних ресурсів на здійснення економічної реформи, структурна перебудова та розвиток економіки України; координація діяльності у цій сфері. Агентство, відповідно до покладених на нього завдань, виконувало наступні функції: брало участь у роз­робленні стратегії економічної реформи, структурної пе­ребудови та розвитку економіки України і програм її ре­алізації в частині, що стосується залучення зовнішніх фінансових та технічних ресурсів для виконання цих про­грам; готувало та вносило в установленому порядку про­позиції до відповідних розділів проектів плану соціального і економічного розвитку України та державного бюджету України з питань залучення та надання зовнішніх фінансових і технічних ресурсів; супроводжувало проекти (в тому числі інвестиційні), які реалізовувалися із залу­ченням зовнішніх фінансових і технічних ресурсів; ор­ганізовувати збір, вивчення і узагальнення проектів про­грам міжнародної фінансової та технічної допомоги, про­позицій підприємств, установ і організацій щодо надання та отримання такої допомоги, визначення їх відповідності змістові затверджених Урядом України програм залучен­ня зовнішніх фінансових і технічних ресурсів; надавати спільно із зацікавленими міністерствами, відомствами та представництвами іноземних держав протокольної під­тримки місіям та делегаціям, що прибували в Україну у справах надання фінансової та технічної допомоги; здійс­нювати у встановленому порядку реєстрацію проектів і програм міжнародної фінансової та технічної допомоги;

інформувати щодо цього відповідні державні органи для надання донорам пільг, що були передбачені чинним за­конодавством та міжнародними договорами України; про­водити облік заявок українських реципієнтів на участь у цих проектах і програмах; здійснювати оперативний об­мін інформацією між донорами і реципієнтами щодо по­треб та можливостей залучення зовнішніх фінансових та технічних ресурсів, сприяти створенню інфраструктури для забезпечення цієї діяльності; надавати консультації та забезпечувати обмін інформацією між українськими та іноземними учасниками інвестиційних процесів, сприяти формуванню інфраструктури для забезпечення цієї сфе­ри міжнародного співробітництва; здійснювати експерт­ний аналіз ефективності використання окремих видів фі­нансових та технічних ресурсів; готовувати проект доку­ментів з питань залучення зовнішніх фінансових і тех­нічних ресурсів; визначати відповідність поточних захо­дів, що вживалися виконавцями, змістові проектів і про­грам надання фінансової і технічної допомоги; створюва­ти системи інформаційного супроводу проектів і програм міжнародного співробітництва; використання нагромад­женої інформації для економічної оцінки проектів і про­грам; надавати довідки; вести звітність, видавати бюлетні та інші матеріали, що висвітлюють діяльність Агентства, можливості і результати міжнародної фінансової та тех­нічної допомоги; здійснювати спільно з відповідними ор­ганами державної виконавчої влади облік інформації сто­совно джерел фінансової і технічної допомоги, іноземних інвестицій та кредитів, потреб у їх залученні, напрямів та ефективності використання; готувати проекти міжнарод­них економічних угод з питань надання фінансової та технічної допомоги, співробітництва з міжнародними ор­ганізаціями, урядовими та неурядовими організаціями іноземних держав; узгоджувати тексти угод з їх представ­никами та подавати пропозиції щодо укладення угод з інших питань, що відносилися до компетенції Агентства.

Згідно із Розпорядженням Президента України «Про заходи щодо координації роботи органів державної вико­навчої влади з міжнародними фінансовими організаціями у питаннях економічного співробітництва» від 7 лютого 1995 р., на базі Агентства міжнародного співробітництва та інвестицій було створено Агентство координації міжнародної технічної допомоги, положення про яке було затверджене Указом Президента України від 26 червня 1995 р. № 488/95. Указом Президента України від 8 серпня 1995 р. № 719/95 було створено Українську державну кре­дитно-інвестиційну компанію, Статут якої було затверд­жено Постановою Кабінету Міністрів України від 4 грудня 1995 р. № 973.

Українська державна кредитно-інвестиційна компанія була створена з метою залучення внутрішніх і зовнішніх кредитних ресурсів та інвестицій у пріоритетні галузі економіки України та забезпечення реалізації державної політики у цій сфері, сприяння врегулюванню проблеми зовнішньої заборгованості. Основними завданнями ком­панії визначені такі, як:

• розроблення та здійснення комплексу заходів щодо фінансування інвестиційних проектів, у тому числі за ра­хунок іноземних інвестицій та кредитів, супроводження інвестиційних проектів і контроль за раціональним вико­ристанням залучених ресурсів;

• обслуговування іноземних кредитів, у тому числі за дорученням Кабінету Міністрів України — кредитів, які відповідно до міжнародних договорів України надаються під гарантії Уряду України урядами іноземних держав, міжнародними фінасовими організаціями та іноземними банками;

• співробітництво з міжнародними організаціями, уря­довими та неурядовими організаціями іноземних держав з питань залучення фінансових ресурсів в економіку Ук­раїни.

Предметом діяльності компанії є:

• підготовка пропозицій та обгрунтування доцільності залучення іноземних кредитів та інвестицій, що потребу­ють гарантій Уряду України;

• обстеження потенційних об'єктів інвестиційної ді­яльності, створення відповідного банку даних, здійснення інформаційного забезпечення учасників інвестиційного процесу;

• організація на договірній основі експертизи та кон­курсного відбору інвестиційних програм та проектів, по­шук їх виконавців як в Україні, так і за її межами, в тому числі на конкурентних засадах, участь у реалізації інве­стиційних проектів та кредитних ліній;

• співробітництво з органами управління суб'єктів гос­подарської діяльності, які реалізують інвестиційні про­грами з використанням іноземних кредитів, одержаних під гарантії Уряду України;

• пошук потенційних інвесторів та кредиторів для суб'єктів господарської діяльності України, надання по­слуг з підготовки техніко-економічних обгрунтувань інвес­тиційних проектів та кредитних ліній, проведення марке­тингових досліджень;

• сприяння залученню коштів українськими юридич­ними особами на міжнародних ринках капіталів, надання українським емітентам цінних паперів для виходу на міжнародні ринки капіталів;

• надання консультаційних послуг з питань обігу цінних і приватизаційних паперів, реорганізації, ліквіда­ції, створення та придбання підприємств;

• організація підготовки спеціалістів у галузі інвести­ційної діяльності та рекламно-видавничої діяльності.

Таким чином питання координації міжнародного спів­робітництва України у галузі іноземного інвестування,

отримання іноземних кредитів та технічної допомоги роз­поділялися відповідно між Агентством координації міжна­родної технічної допомоги та Українською державною кредитно-інвестиційною компанією.

2 липня 1996 p. було видано Указ Президента України за № 493 про утворення Національного агентства України з реконструкції та розвитку. Положення про нього було затверджене Указом Президента України від ЗО серпня 1996 p. № 771. Зазначеними Указами передбачено, що завданням згаданого агентства має бути участь у форму­ванні та реалізації державної політики у сфері взаємодії з міжнародними фінансовими організаціями, відповідними міждержавними та регіональними організаціями, в тому числі кредитно-фінансовими установами іноземних дер­жав, їх угрупувань з метою залучення кредитів, грантів, міжнародної технічної та гуманітарної допомоги, інозем­них інвестицій та здійснення контролю за ефективністю їх використання. При цьому Національне агентство Ук­раїни з реконструкції та розвитку має статус міністерства і є правонаступником Агентства з координації міжнарод­ної технічної допомоги яке було ліквідовано.

Указом Президента України від 10 серпня 1998 p. № 866 зазначене Національне агентство України з рекон­струкції та розвитку було перейменовано в Національне агентство України з питань розвитку та європейської інтеграції. Положення про Національне агентство України з питань розвитку та європейської інтеграції в новій ре­дакції було затверджене Указом Президента України від 23 квітня 1998 р. № 357/98. Відповідно до цього положення Національне агентство України з питань розвитку та європейської інтеграції (далі — Національне агентство) є центральним органом виконавчої влади, підпорядкованим Кабінету Міністрів України.

Національне агентство здійснює міжвідомчу коорди­націю з питань міжгалузевого економічного та соціаль­ного співробітництва України з Європейськими Співто­вариствами (Європейським Союзом), бере участь у фор­муванні та реалізації державної політики у сфері взаємодії з міжнародними фінансовими організаціями, відпо­відними міждержавними і регіональними організаціями, організаціями, у тому числі кредитно-фінансовими уста­новами, іноземних держав, їх угруповань з метою залу­чення кредитів, грантів, міжнародної технічної допомоги, іноземних інвестицій, здійснює контроль за ефективністю використання залучених зовнішніх ресурсів, відповідно до наданих йому повноважень координує діяльність ор­ганів виконавчої влади і суб'єктів господарювання у цій сфері.

Основними завданнями Національного агентства є:

• забезпечення проведення єдиної державної політики у сфері фінансово-економічного співробітництва з між­народними фінансовими організаціями, відповідними між­державними і регіональними організаціями, організа­ціями, у тому числі кредитно-фінансовими установами, іноземних держав, їх угруповань щодо залучення кре­дитів, грантів, міжнародної технічної та гуманітарної до­помоги, іноземних інвестицій;

• участь у розробленні основних напрямів державної валютно-фінансової та інвестиційної політики;

• участь у забезпеченні проведення єдиної державної політики з питань інтеграції з Європейським Союзом, розробленні та впровадженні механізмів координації співробітництва центральних органів виконавчої влади з Європейськими Співтовариствами (Європейським Сою­зом);

• розроблення та реалізація економічних і організа­ційних заходів, підготовка законодавчих та інших норма­тивно-правових актів щодо співробітництва України з міжнародними фінансовими організаціями, інституціями Європейських Співтовариств (Європейського Союзу), від­повідними міждержавними та регіональними організа­ціями, а також організаціями, у тому числі кредитно-фінансовими установами, іноземних держав та їх угрупо­вань;

• забезпечення міжвідомчої координації з питань між­галузевого економічного та соціального співробітництва України з Європейськими Співтовариствами (Європей­ським Союзом);

• підготовка пропозицій щодо вдосконалення меха­нізмів державного регулювання у сфері залучення, ви­користання та погашення іноземних кредитів, надання Кабінетом Міністрів України гарантій або інших зобо­в'язань, залучення іноземних інвестицій в економіку України, поліпшення режиму інвестиційної діяльності в Україні, а також забезпечення захисту іноземних інвес­тицій;

• аналіз ефективності використання залучених іно­земних кредитів, грантів, міжнародної технічної та гу­манітарної допомоги, ефективності залучення в еконо­міку України іноземних інвестицій;

• підготовка та супровід інвестиційних проектів, ре­алізація яких пов'язана із створенням і функціонуванням спеціальних (вільних) економічних зон;

• розроблення та реалізація програм і проектів між­народної технічної допомоги, здійснення їх державної реєстрації, а також контроль за їх виконанням;

• організаційне забезпечення діяльності Української частини Комітету з питань співробітництва між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Со­юзом), Української частини Комітету з питань економіч­ного співробітництва Українсько-американської міждер­жавної комісії, Консультативної ради з питань іноземних інвестицій в Україні.

Національне агентство відповідно до покладених на нього завдань:

• бере участь у забезпеченні реалізації державних програм, складанні платіжного балансу України, роз­робленні стратегії соціально-економічного розвитку України;

• готує пропозиції щодо вдосконалення механізмів ре­гулювання розвитку економіки та її структурної перебу­дови, забезпечення ринкової збалансованості, соціаль­ного захисту населення, екологічної безпеки;

• бере участь у розробленні проекту Державного бюд­жету України та загальнодержавних програм економіч­ного і соціального розвитку;

• здійснює у межах своєї компетенції заходи, спрямо­вані на скорочення дефіциту Державного бюджету Ук­раїни та вирівнювання платіжного балансу України, про­ведення державної валютно-кредитної політики;

• забезпечує в межах своїх повноважень виконання Українською стороною зобов'язань за Угодою про парт­нерство та співробітництво між Україною та Європей­ськими Співтовариствами (Європейським Союзом) та ін­шими міжнародно-правовими документами, чинними у відносинах між Україною та Європейськими Співто­вариствами (Європейським Союзом);

• готує пропозиції щодо вдосконалення механізмів взаємодії Кабінету Міністрів України, міністерств та ін­ших центральних органів виконавчої влади з Європей­ськими Співтовариствами (Європейським Союзом);

• бере участь у підготовці нормативно-правових актів щодо співробітництва України з Європейськими Спів­товариствами (Європейським Союзом);

• забезпечує підготовку матеріалів до розгляду на за­сіданнях Української частини Комітету з питань співро­бітництва між Україною та Європейськими Співтовари­ствами (Європейським Союзом);

• здійснює організаційне забезпечення роботи Укра­їнської частини Комітету з питань співробітництва між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європей­ським Союзом);

• сприяє залученню України до участі в трансєвро-пейських програмах;

• сприяє залученню українських підприємств, установ та організацій до участі у галузевих програмах Євро­пейських Співтовариств (Європейського Союзу);

• сприяє місцевим органам виконавчої влади та орга­нам місцевого самоврядування у розбудові відносин з європейськими регіональними структурами, в тому числі через участь у європейських регіональних програмах;

• узагальнює пропозиції міністерств, інших органів виконавчої влади щодо визначення пріоритетних напря­мів економічного співробітництва з міжнародними фінан­совими організаціями, відповідними міжнародними і ре­гіональними організаціями, організаціями, у тому числі кредитно-фінансовими установами, іноземних держав, їх угруповань та вносить пропозиції Кабінету Міністрів Ук­раїни для вирішення в установленому порядку;

• вносить у встановленому порядку пропозиції щодо укладення і денонсації міжнародних договорів України, бере участь у підготовці таких договорів, укладає міжна­родні договори міжвідомчого характеру;

• організовує в межах своїх повноважень роботу щодо залучення іноземних кредитів, грантів, міжнародної тех­нічної допомоги, іноземних інвестицій в економіку Ук­раїни, удосконалення державного регулювання у цій сфері;

• розробляє та вносить у встановленому порядку про­позиції щодо визначення лімітів зовнішнього державного боргу, а також бере участь у розробці механізму управ­ління ним та його реструктуризації;

• вносить пропозиції Кабінету Міністрів України для вирішення в установленому порядку питань участі Украї­ни в міжнародних фінансових організаціях, відповідних міждержавних і регіональних організаціях, а також щодо призначення українських представників у зазначених ор­ганізаціях;

• забезпечує оперативний обмін інформацією з ук­раїнськими та іноземними учасниками процесу залучення і використання кредитів, грантів, міжнародної технічної допомоги, іноземних інвестицій щодо потреб та можливо­стей залучення зовнішніх ресурсів, сприяє виданню від­повідної нормативно-довідкової літератури, публікує у віт­чизняних та іноземних друкованих засобах масової інформації матеріали із зазначених питань, проводить конференції, семінари, виставки, в тому числі міжнародні тощо;

• координує роботу міністерств, інших органів вико­навчої влади щодо залучення в економіку України іно­земних інвестицій, органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій щодо залучення та використання грантів, міжнародної технічної допомоги, формування стратегії допомоги, відповідних програм та щорічних пла­нів дій, а також щодо залучення, використання та пога­шення кредитів; у межах своїх повноважень контролює додержання ними законодавства України та зобов'язань, що випливають з відповідних міжнародних договорів Ук­раїни;

• узагальнює для розгляду Валютно-кредитною радою Кабінету Міністрів України пропозиції міністерств, інших органів виконавчої влади, готує пропозиції, обгрунтуван­ня та висновки щодо доцільності залучення під гарантії або інші зобов'язання Кабінету Міністрів України інозем­них кредитів, у тому числі за проектами розвитку пріори­тетних галузей економіки України;

• готує для розгляду Валютно-кредитною радою Ка­бінету Міністрів України пропозиції та висновки щодо доцільності надання чи відкликання гарантій або інших зобов'язань Кабінету Міністрів України;

• проводить роботу на світових ринках позикового ка­піталу щодо залучення кредитних ресурсів в Україну;

• створює систему інформаційного супроводу про­ектів і програм, які виконуються в рамках співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями, відповід­ними міждержавними і регіональними організаціями; ра­зом із заінтересованими органами виконавчої влади веде облік інформації стосовно проектів і програм міжнародної технічної допомоги, надає відповідні довідки, використо­вує зібрану інформацію для економічної оцінки зазначе­них проектів і програм, видання бюлетенів та інших ма­теріалів з питань висвітлення діяльності Національного агентства;

• розробляє заходи щодо створення сприятливих умов для залучення іноземних інвестицій, залучення та ефек­тивного використання кредитів, грантів, міжнародної тех­нічної допомоги, у тому числі за проектами і програмами реструктуризації суб'єктів підприємницької діяльності, післяприватизаційної підтримки підприємств;

• розробляє та супроводжує інвестиційні проекти та програми, реалізація яких пов'язана із створенням та функціонуванням спеціальних (вільних) економічних зон, спеціальних (функціональних) режимів інвестиційної ді­яльності;

• бере участь у підготовці проектів законів щодо ство­рення та функціонування спеціальних (вільних) еконо­мічних зон, пропозицій щодо специфіки регулювання іноземних інвестицій у таких зонах в Україні;

• узагальнює досвід і результати співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями, відповідними міждержавними та регіональними організаціями, організаціями, у тому числі кредитно-фінансовими ус­тановами, іноземних держав, їх угруповань, досвід і ре­зультати залучення іноземних інвестицій, залучення та використання грантів, міжнародної технічної допомо­ги, залучення, використання, обслуговування та пога­шення іноземних кредитів, кредитів міжнародних фі­нансових організацій;

• бере участь у встановленому порядку в організації та проведенні відповідних некомерційних конкурсів, міжна­родних торгів (тендерів) при виборі та реалізації інве­стиційних проектів, використанні кредитів, грантів і між­народної технічної допомоги;

• готує пропозиції щодо вдосконалення правового ре­гулювання інвестиційної діяльності, а також встановлення пільгового режиму інвестиційної та іншої господарської діяльності для окремих суб'єктів підприємницької діяль­ності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до дер­жавних програм розвитку пріоритетних галузей еконо­міки, соціальної сфери і територій;

• проводить акредитацію іноземного персоналу і організацій, що забезпечують реалізацію в Україні про­ектів та програм міжнародної технічної допомоги, ви­дає свідоцтва, інші документи, які підтверджують піль­ги, привілеї та імунітети, визначені законодавством і міжнародними договорами України щодо такого пер­соналу і організацій, у тому числі податкові, митні та інші пільги щодо обладнання, матеріалів та іншого май­на, які надходять у рамках такого співробітництва;

• надає консультації українським та іноземним учасни­кам міжнародного економічного співробітництва з питань, що належать до компетенції Національного агентства;

• вносить у встановленому порядку пропозиції щодо складу українських делегацій та відповідних директив на переговорах з представниками міжнародних фінансових організацій, відповідних міждержавних і регіональних ор­ганізацій, організацій, у тому числі кредитно-фінансових установ, іноземних держав, їх угруповань з питань між­народного економічного співробітництва;

• координує діяльність міністерств, інших органів ви­конавчої влади, підприємств, установ та організацій щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів за рахунок міжнародної технічної допомоги, фор­мує відповідні навчальні групи;

• здійснює в установленому порядку формування, керівництво та координацію діяльності представництв Національного агентства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

• забезпечує у межах своєї компетенції реалізацію державної політики щодо державної таємниці, контроль за її збереженням у центральному апараті Національного агентства та його представництвах;

• виконує інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Національне агентство має право:

• проводити у межах своїх повноважень переговори з органами іноземних держав, міжнародними організа­ціями, іноземними банками та іншими організаціями;

• представляти Кабінет Міністрів України за його до­рученням у міжнародних організаціях та під час укладен­ня міжнародних договорів України;

• вносити в установленому порядку пропозиції щодо ор­ганізації роботи Української частини Комітету з питань співробітництва між Україною та Європейськими Спів­товариствами (Європейським Союзом) відповідно до Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Євро­пейськими Співтовариствами (Європейським Союзом);

• відповідно до міжнародних договорів України утво­рювати групи з питань координації та супроводу від­повідних проектів і програм, які здійснюються з викори­станням кредитів, грантів, міжнародної технічної допомо­ги, іноземних інвестицій; брати участь у роботі комісій, комітетів, конференцій, конгресів, симпозіумів і нарад з питань міжнародного економічного співробітництва;

• залучати в установленому порядку спеціалістів мі­ністерств, інших органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій для розгляду питань, що входять до його компетенції;

• скликати в установленому порядку наради з питань, що входять до його компетенції;

• одержувати в установленому законодавством поряд­ку від міністерств, інших органів виконавчої влади та ор­ганів місцевого самоврядування інформацію, документи і матеріали, а від Міністерства статистики України — без­оплатно статистичні дані, необхідні для виконання покла­дених на нього завдань;

• утворювати за погодженням з відповідними цен­тральними органами виконавчої влади комісії, експертні та консультативні ради, робочі групи; брати участь у ро­боті урядових комісій;

• залучати на контрактній основі вітчизняних та іноземних учених, фахівців і експертів для консуль­тацій з питань, пов'язаних з діяльністю Національного агентства.

Національне агентство у межах своїх повноважень на основі та на виконання законів, інших нормативно-пра­вових актів видає накази, організовує і контролює їх ви­конання.

Національне агентство має статус міністерства, його очолює Голова Національного агентства, який за посадою є міністром. Голову Національного агентства призначає Президент України.

Аналіз завдань та функцій агентства показує, що, по суті, створено орган державної виконавчої влади подібний тому, яким було Агентство міжнародного співробітництва та інвестицій. Це свідчить про те, що у державному регу­люванні всіх видів зовнішніх надходжень до економіки України (іноземних інвестицій, іноземних кредитів, іно­земної технічної допомоги) знову прийшли до того, що вже було напрацьовано раніше, а саме — до об'єднання функцій державного управління в зазначених напрямках в рамках одного міністерства.

Причини таких змін багато в чому не мають об'єк­тивного, закономірного характеру та викликані загаль­ною невизначеністю щодо державного управління еко­номікою та інвестиційною діяльністю зокрема. Це все свідчить, що необхідно швидше налагодити цю сферу дер­жавного управління, для того, щоб стабілізувати інве­стиційний клімат в країні.

4. Форми і методи державного управління інвестиційною діяльністю

Державне управління інвестиційною діяльністю роз­глядається як складова частина державного управління економікою країни. Звідси можна зробити висновок про те, що форми і методи державного управління інвести­ційною діяльністю можна розбити на дві великі групи:

форми і методи державного управління економікою краї­ни, що властиві, в тому числі, і для державного управління інвестиційною діяльністю та форми і методи державного управління, що мають свою специфіку і стосуються лише державного управління інвестиційною діяльністю, як од­ного із важливих напрямів державного управління еко­номікою.

Форма державного управління інвестиційною діяль­ністю — це юридичне впорядкована діяльність конкрет­них суб'єктів управління по здійсненню певних дій, не­обхідних для успішної реалізації закріплених за ними функцій управління інвестиційною діяльністю. Орга­нізаційно-правові форми державного управління закріплені прямо в компетенції органу управління чи витікають із неї.

Найбільш типовою класифікацією організаційно-пра­вових форм управлінської діяльності є поділ їх на правові та неправові.

Правові форми державного управління інвестиційною діяльністю пов'язані з встановленням та застосуванням норм права, а їх використання викликає певні юридичні наслідки. До правових форм державного управління від­носять видання нормативних та індивідуальних актів управління.

До неправових форм державного управління інвести­ційною діяльністю відносять діяльність по здійсненню ор­ганізаційних та матеріально-технічних дій, направлених на впорядкування інвестиційного процесу. Відомо, що при здійсненні функцій управління не завжди виникає не­обхідність видання нормативних та індивідуальних актів управління. Ряд питань вирішується в організаційному порядку шляхом інструктування, проведення зборів, на­рад, семінарів, контролю, інформацій, розробки та підго­товки різноманітних заходів і т. п.

Передбачені в Концепції регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки, затвердженій Постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 1995 p. №384 форми реалізації державної інве­стиційної політики можна поділити на дві групи.

До першої групи можна віднести форми проведення структурної перебудови економіки та залучення інвести­цій шляхом сприяння розвитку конкуренції на інвести­ційному ринку через залучення інвестицій на основі ви­пуску цінних паперів під конкретні проекти для широкого залучення коштів підприємств та населення, залучення матеріальних, фінансових та інших ресурсів позабюджет­них інвестиційних, пенсійних, страхових та інших фондів, страхових компаній, комерційних банків, внутрішніх ін­вестиційних позик, використання кредитних ліній та кре­дитів міжнародних фінансових організацій, використання капіталу, що має повернутися в Україну в результаті за­безпечення економічної стабілізації та створення відпо­відної законодавчої бази, проведення податкової політи­ки, спрямованої на стимулювання інвестиційної діяль­ності суб'єктів господарювання тощо.

До другої групи відносяться заходи, спрямовані на розвиток та захист внутрішнього інвестиційного ринку та прав інвесторів.

При використанні різних форм державної управ­лінської діяльності застосовуються певні методи управ­ління.

Методом державного управління інвестиційною діяль­ністю є юридичне виражений спосіб впливу органів управління на об'єкт управління, суспільні відносини, що виникають у процесі державного управління інвести­ційною діяльністю.

За основу класифікації методів державного управ­ління беруться різні ознаки. Враховуючи те, що предме­том нашого розгляду є сфера державного управління інвестиційною діяльністю, як складова частина управ­ління економікою, зупинимося на класифікації методів стосовно сфери управління економікою, що поділяються на три групи: організаційні (що виражаються у здійсненні певних управлінських дій по відношенню до об'єктів управління, не пов'язаних із вирішенням того чи іншого питання); адміністративні (що виражаються у прийнятті рішень, обов'язкових для об'єктів управління); економічні (що виражаються у впливі порядку управління на еко­номічний стан об'єктів управління).

Зупиняючись на характеристиці адміністративних та економічних методів управління іноземними інвес­тиціями, насамперед слід відзначити, що вони, у про­цесі управління економікою, тісно взаємопов'язані між собою.

Адміністративні методи є методами владних приписів, в яких практично реалізуються належні органам виконав­чої влади повноваження державно-владного характеру. Вони об'єктивно необхідні для управління і тому будь-яке зменшення їх ролі у механізмі державного впливу на еко­номіку не може бути визнане обгрунтованим. До ознак, що відрізняють адміністративні методи від інших, від­носять:

• прямий вплив на об'єкт управління за допомогою встановлення його прав та обов'язків, індивідуалізованих команд управління;

• односторонній вибір органом управління способу виконання завдання чи конкретного варіанту поведінки, однозначне вирішення відповідної ситуації, що має обо­в'язкову силу для виконавця;

• безумовну обов'язковість розпоряджень та вказівок, невиконання яких може потягти за собою відповідаль­ність.

За допомогою адміністративних методів здійснюється централізоване керівництво процесом інвестування. При чому, об'єктом управління в цьому випадку можуть висту­пати як безпосередньо інвестори, так і інші суб'єкти інвестиційних відносин (в тому числі і органи виконавчої влади).

До групи економічних методів управління відносять систему економічних засобів, повязаних із застосуванням в умовах існування товарно-грошових відносин таких економічних важелів, як економічні інтереси, матеріальне стимулювання, використаннясистеми цін, фінансування виробництва, надання податкових, митних, торгових та інших пільг інвесторам та інше. До ознак, що характери­зують економічні методи, відносять:

• використання стимулюючих засобів, створення еко­номічної зацікавленості, що спонукає об'єкт управління діяти в потрібному напрямку і досягати ініціативного ви­рішення поставлених перед ним завдань без спеціальних розпоряджень та вказівок керівних органів;

• надання об'єкту управління можливостей вибору між способами дій;

• порушення встановлених показників та умов не су­проводжується для виконавця прямим стягненням, а лише призводить до негативних наслідків господарського по­рядку, які він відчуває в результаті своїх невірних дій. До економічних методів управління відносять такі методи, як планування, економічний аналіз, госпрозрахунок, фінан­сово-кредитні методи та ряд інших.

Серед методів, що використовуються у процесі ді­яльності по здійсненню державного управління інвести­ційною діяльністю, важливе місце займають методи опра­цювання управлінських рішень та пов'язані із ними мето­ди їх прийняття, а саме: організаційні (системні), соціаль­ні, природничо-технічні.

Багатогранність процесу інвестування, а отже, склад­ність врахування всі моментів, що можуть впливати на правильність управлінського рішення в цій сфері, вима­гають вдаватись до особливого методу управління інозем­ними інвестиціями — експерименту. Предметом експе­рименту є експериментальне застосування методу управ­ління, а також способи і форми регулювання інвести­ційних відносин. Метод застосування експерименту в сфері державного управління інвестиційною діяльністю використовується при створенні в Україні спеціальних (вільних) економічних зон.

Все більшого поширення в державному управлінні іноземними інвестиціями на сьогодні набуває застосуван­ня математичних, кібернетичних методів, впровадження електронно-обчислювальної техніки. За своїм змістом, природою ці методи відносяться до класу природничо-технічних.