Принципи міжнародного права у сфері суспільних відносин

стосовно інформаційної безпеки

Аналіз соціальних процесів, що відбуваються у сфері суспільних відносин стосовно організації національної безпеки в Україні, свідчить про наявність правових проблем, пов’язаних з дотриманням основоположних, загальновизнаних принципів та норм міжнародного права.

Сьогодні правові проблеми у міжнародних відносинах визначають не тільки основу життєдіяльності у будь-якій сфері суспільних відносин, сучасне міжнародне право відображує рівень свідомості суспільства різних країн, виступаючи невід’ємним інструментом, в першу чергу, забезпечення суверенітету, незалежності держав у міжнародних відносинах.

Міжнародна практика минулого виходила з примату інтересів держави над інтересами окремих людей. Зазначений принцип міжнародного права сьогодні потребує приватності та має співвідноситися з принципом правового захисху особи, відповідальності держави перед громадянином, забезпечення та реалізація прав та свобод людини.

На сучасному етапі розвитку в умовах інтенсифікації науково-технічного прогресу, міжнародних відносин, зокрема інформатизації, виникає необхідність виконання вище зазначеної умови. Це простежується з особливою гостротою, оскільки гарантом успішного та прогресивного розвитку можуть бути такі принципи правової держави, як верховенство права, взаємна відповідальність держави та громадянина, здійснення ефективного контролю з боку держави за виконанням законів всіма у будь-якій сфері, не є винятком у цьому і сфера національної безпеки.

Для правильного розуміння природи принципів суспільних відносин щодо права необхідно враховувати те, що право не є правом буття. Принципи права — це не певний продукт творчості певної школи науковців, які обгрунтовують теоретично істини, це найбільш суттєві, стабільні засади, що можуть певною мірою заповнювати “білі плями” у записаному праві. Принципи права також відображають закономірності розвитку суспільства, визначають напрями його діяльності.

Відповідно до положень ст. 17 Конституції України забезпечення інформаційної безпеки є найважливішою функцією держави та справою всієї України. Вона є невід’ємною складовою національної безпеки. Останнім часом у міжнародному співтоваристві ставлення до проблеми інформаційної безпеки певним чином змінюється, вражає кількість публікацій, думок, ідей, що стосуються питань її забезпечення. На сьогодні існує понад 150 визначень поняття “інформаційна безпека”. Загальновідомо, що в умовах соціального та економічного розвитку суспільства інформація є одним з найбільш цінних його ресурсів. Цінність інформації визначається як найважливіший суспільний ресурс, неврахування якого впливає на нестабільність політичного, економічного життя періоду розвитку та побудови держави.

Вчені, фахівці-практики висловлюють різноманітні думки стосовно методів та прийомів протидії цьому явищу, однак протидія заснована, перш за все, на принципах, що знаходять свій вираз у правових нормах. Удосконалення права здійснюється за конкретними результатами, завдяки практичному досвіду роботи у цій сфері.

Правове регулювання суспільних відносин стосовно інформаційної безпеки України складає масив норм, що визначають суспільні відносини у сфері охорони та захисту державних інтересів в інформаційній сфері та протидії зовнішній і внутрішній загрозі. Національне законодавство включає і норми міжнародного права, що складається як з власної правової системи, так і норм міжнародного права, які імплементуються згодом до його системи. Внутрішнє законодавство держав діє в межах кожної окремої країни і є результатом реалізації нормотворчої функції органів державної влади, що втілює мету та інтереси народу. Міждержавні договори є результатом погодження волі окремих держав, що їх підписують між собою.

Національне законодавство визначає мету, завдання та структуру національної системи забезпечення інформаційної безпеки, права та повноваження органів державної влади, принципи та методи вирішення певних завдань, що входять до їх компетенції. Основними джерелами національного права у цій сфері є Конституція України, Концепція національної безпеки, Концепція національної програми інформатизації, закони України “Про національну безпеку України”, “Про інформацію”, “Про державну таємницю”, “Про захист інформації в автоматизованих системах” та ін.

У статті 3 Конституції України визначено головний обов’язок держави — утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на свободу думки, слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, право на вільне збирання, зберігання використання і розповсюдження інформації, заборона втручання в особисте життя, право на свободу світогляду закріплені стст. 31–35 Конституції України.

Реалізація зазначених прав безпосередньо пов’язана з реалізацією прав людини на інформацію як об’єктом діяльності щодо її збирання, зберігання, отримання. Прагнення до безпеки було постійною потребою як окремих осіб, так і всього суспільства, потреба у безпеці була завжди необхідністю в існуванні суб’єктів суспільних відносин. Головне — задоволення відповідних людських потреб та створення надійних, гарантованих умов, що повинні бути створені державою, при яких завдання шкоди неможливе. Забезпечення безпеки є суттєвим благом для особи, що створюється та гарантуються державою.

Концепцією (основами державної політики) національної безпеки України, що схвалена Постановою Верховної Ради України від 16.01.1997 р. № 3/97 закріплено, що основною небезпекою в інформаційній сфері України є:

невиваженість державної політики та відсутність необхідної інфраструктури в інформаційній сфері;

повільність входження України у світовий інформаційний простір, відсутність у міжнародного співтовариства об’єктивного уявлення про Україну;

інформаційна експансія з боку інших держав;

витік інформації, що становить державну та іншу передбачену законом таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави;

запровадження цензури.

Норми законодавства України, що регулюють інформаційні відносини та стосуються забезпечення захисту інформаційних ресурсів та інформаційної безпеки, реалізовані в законах України, постановах Верховної Ради, указах та розпорядження Президента України, постановах та розпорядженнях Кабінету Міністрів України та нормативно-правових актах центральних органів державної виконавчої влади, реалізація державної політики яких пов’язана з інформаційною інфраструктурою держави. Сучасне інформаційне законодавство України не має чіткої ієрархії, що, безперечно, не може не викликати їх суперечливого тлумачення та застосування на практиці.

Згідно зі статтею 9 Конституції України та Законом України “Про дію міжнародних договорів на території України” міжнародні договори є невід’ємною частиною національного законодавства.

Необхідність міжнародного співробітництва у сфері забезпечення інформаційної безпеки підтверджується тим, що, по-перше, ні в Україні, ні в інших країнах не відпрацьовано ефективних методів регулювання нематеріальних об’єктів — інформації та результатів інтелектуальної діяльності. У зв’язку з цим суспільні відносини починають ускладнюватися.

По-друге, глобалізація сучасного інформаційного середовища призводить до послаблення інформаційного суверенітету держави, а рівень розвитку та безпека інформаційного середовища впливають на стан політичної, економічної, військової та інших складових безпеки кожної країни.

Необхідність співпраці обумовлено можливістю застосування санкцій з боку міжнародного співтовариства за порушення норм розвиненої системи міжнародного права. Ці норми мають імперативний характер; до них належать загальновизнані принципи права та міжнародні договори.

Принципи міжнародного права як основа міжнародної правової системи соціально обумовлені. Вони відображають характерні риси нормативно-правової системи. У процесі організації правозастосування принципи є керівними положеннями, обумовлені самою природою держави (суб’єкта міжнародного права) та вказують на те, в якому напряму має здійснюватися ця діяльність. Принципи є своєрідним “кістяком” права, на основі яких формуються та групуються правові інститути та норми. Всі принципи виражено в узагальнених нормах, ідеях, що, як правило, відображаються у правових нормах.

Так, Україна, ратифікувавши Європейську конвенцію про захист прав людини та основних свобод у 1997 році, зобов’язалася втілити в життя такі її основоположні принципи в галузі прав людини та громадянина:

визнання прав та основних свобод людини такими, що надані їй від народження і є невід’ємними;

забезпечення пріоритету прав та основних свобод людини у відносинах з державою;

недопущення звуження змісту й обсягу конституційних прав та основних свобод людини і громадянина;

регулювання свободи громадянина і людини згідно з принципом, за яким особі дозволено все, що прямо не забороняється законом;

встановлення меж повноважень державних органів та їх посадових осіб, згідно з якими їм дозволено тільки те, що прямо передбачено законом;

визнання принципу верховенства права: забезпечення правової рівності кожної людини перед законом.

Ці загальновизнані принципи міжнародного права закріплено в Конституції Україні, законах та інших нормативно-правових актів України. Однак, не всі принципи міжнародного права знаходять своє відображення у міжнародних нормативно-правових актах України.

Наприклад, у міжнародному праві відсутній нормативно-правовий акт, який має вміщувати вичерпний перелік загальних принципів і норм у сфері забезпечення інформаційної безпеки.

Принципи міжнародного права загальновизнані та мають визначну роль у системі права. Вони є соціально обумовленими нормами, ідеями, що відображають характерні риси та особливості певної правової системи, її головний зміст. Принципи можуть бути як зафіксованими в нормативних актах, так і виражатися у практиці міжнародних відносин. Головне, що незалежно від свого формального статусу, вони мають обов’язковий загальний характер erga omnes.

До загальновизнаних принципів міжнародного права, що регулюють суспільні відносини у сфері забезпечення інформаційної безпеки, можна віднести такі: верховенство права, забезпечення прав і свобод людини, забезпечення права на державну таємницю з урахуванням міжнародно-правових обмежень, що витікають з принципу рівності та однакової безпеки, незастосування сили та загрози застосування такої сили, мирне вирішення спорів, невтручання у внутрішні справи держав, принцип міжнародного співробітництва, що будується на принципі добросовісного виконання обов’язків, що витікають з умов міжнародно-правових договорів.

Важливим принципом у сфері забезпечення інформаційної безпеки є поєднання принципу секретності з внутрішньою політикою в економіці щодо втілення науково-технічного прогресу, реалізація прав громадян на інформацію у всіх сферах життєдіяльності.

Загальновизнані правові норми права є нормами міжнародного права, що є універсальними та загальнообов’язковими для виконання всіма суб’єктами міжнародного права.

До універсальних норм міжнародного права, що регулюють відносини у сфері інформаційної безпеки України, слід віднести такі, що безпосередньо пов’язані з правами та свободами людини: захист та збереження життя і здоров’я, свобода мислення, свобода думки, совісті та релігії, участь в управлінні державою, свобода участі в культурному житті, особистому житті, захист честі та репутації особи. На їх основі в законодавстві України, у Концепції національної безпеки України закріплено такі принципи забезпечення національної безпеки: пріоритет прав людини; верховенства права; пріоритет договірних (мирних) засобів у вирішенні конфліктів; адекватність заходів захисту національних інтересів реальним та потенціальним загрозам; демократичний цивільний контроль за військовою сферою, а також іншими структурами у системі забезпечення національної безпеки; дотримання балансу інтересів особи, суспільства та держави, їх взаємна відповідальність, чітке розмежування повноважень органів державної влади.

З урахуванням членства України в ООН, вступу до Ради Європи, ратифікації Заключного акту Зборів з безпеки та співробітництва в Європі (1975 р.), Загальної декларації прав людини (1948 р.), Європейської конвенції про захист прав людини та основних прав та свобод (1950 р.), Міжнародних пактів про права людини (1966 р.), Хартії європейської безпеки (1999р.) та деяких інших міжнародних нормативно-правових актів, а також з урахуванням змісту ст. 9 Конституції України можна дійти до висновку, що загальновизнані принципи та норми міжнародного права, міжнародні договори України у сфері забезпечення національної безпеки діють в Україні та мають вищу юридичну силу.

Слід враховувати, що на сьогодні універсальні норми міжнародного права не забезпечують протидію таким небезпечним загрозам інформаційної безпеки світового співтовариства, як розробка та реалізація концепцій інформаційних війн, несанкціоновані дії деяких країн, знищення, модифікація, копіювання, спотворення, блокування інформації та інші форми незаконного втручання в інформаційні ресурси та інформаційні системи держав. Це свідчить про недостатній рівень розвитку норм міжнародного права у сфері забезпечення інформаційної безпеки світового співтовариства. Практика нормотворчості йде на крок позаду від розвитку науково-технічного прогресу та практики роботи щодо забезпечення безпеки інформаційних систем держав.

Міжнародні норми забезпечують основу безпеки інформаційних систем на міждержавному рівні, протидіють завдаванню шкоди національним інформаційним інфраструктурам, хоча й носять декларативний характер, однак, повною мірою гарантувати реалізацію права на безпеку інформаційних систем суб’єктів міжнародного права не встигають. Гострота та актуальність проблеми забезпечення інформаційної безпеки в міжнародному співтоваристві підтверджуються прийняттям 54 сесією Генеральної Асамблеєю ООН рішення про включення в попередній порядок денний своєї 55 сесії пункту “Досягнення у сфері інформатизації та телекомунікації в контексті міжнародної безпеки”. Окрім того, ООН віднесла “комп’ютерну” злочинність до транснаціональних злочинів, а про заходи стосовно протидії їм йдеться у Конвенції по боротьбі з транснаціональними злочинними угруповуваннями.

Безперечно, від прийняття відповідних рішень, спрямованих на формування системи міжнародної інформаційної безпеки на рівні Генеральної Асамблеї ООН залежить стан та перспективи розвитку забезпечення інформаційної безпеки як у світовому співтоваристві, так і в Україні, оскільки організація забезпечення інформаційної безпеки в країнах має будуватися на принципах і нормах міжнародного права та дотриманні рішень Генеральної Асамблеї ООН.

До того ж, міжнародна практика базується на принципах, що закріплено в міжнародних правових актах, договорах. Вона реалізується шляхом підписання відповідних угод, участі в роботі міжнародних організацій, проведення спільних конференцій, семінарів та робочих зустрічей, в ході яких відпрацьовуються питання взаємодії та механізми (форми, методи) співробітництва.

Завдяки створеним нормам та принципам зміцнюються міжнародні інформаційні взаємовідносини суб’єктів міжнародного права та взаємодія з міжнародними інформаційним мережами.

Слід зазначити, що вченим-фахівцям, практикам при розробці нових проектів нормативно-правових актів у сфері забезпечення інформаційної безпеки України, зокрема Інформаційного кодексу України, необхідно враховувати значення принципів та норм міжнародного права, оскільки інтеграція України у міжнародне співтовариство держав обумовлює особливу увагу щодо застосування та створення реально діючих норм та принципів з питань забезпечення інформаційної безпеки.